Про що говорить струмок... : верлібристика шістдесятників у контексті українського віршування

Abstract

У статті на основі розгляду відомих і менш відомих взірців української верлібристики 1960-1970-х років (ліричних мініатюр Павла Тичини, циклу «Таємниці осіннього листя» Максима Рильського, поезій «Дивлюсь крізь вікно...» Михайла Ореста, «Балада про соняшник» та «Вірші на перфокартах» Івана Драча, збірок «Перша борозна» Михайла Клименка та «Земна сповідь» Володимира Яринича) установлено головні формозмістові характеристики тогочасного вільного вірша. Серед них – органічне перетворення фольклорних та архетипних мотивів (воля, подорож, метаморфози), осмислення сутності людини, її місця у довкіллі, стосунків із іншими людьми.