Міністерство освіти і науки України Національний університет харчових технологій __________________________________________________ 80 МІЖНАРОДНА НАУКОВА КОНФЕРЕНЦІЯ МОЛОДИХ УЧЕНИХ, АСПІРАНТІВ І СТУДЕНТІВ “Наукові здобутки молоді – вирішенню проблем харчування людства у XXI столітті” Частина 4 10–11 квітня 2014 р. ________________ Київ НУХТ 2014 2 Програма і матеріали 80 міжнародної наукової конференції молодих учених, аспірантів і студентів “Наукові здобутки молоді – вирішенню проблем харчування людства у ХХІ столітті”, 10–11 квітня 2014 р. – К.: НУХТ, 2014 р. – Ч.4. – 528 с. Видання містить програму і матеріали 80 міжнародної наукової конференції молодих учених, аспірантів і студентів. Розглянуто проблеми удосконалення існуючих та створення нових енерго- та ресурсоощадних технологій для виробництва харчових продуктів на основі сучасних фізико-хімічних методів, використання нетрадиційної сировини, новітнього технологічного та енергозберігаючого обладнання, підвищення ефективності діяльності підприємств, а також результати науково-дослідних робіт студентів з метою підвищення якості підготовки майбутніх фахівців харчової промисловості. Розраховано на молодих науковців і дослідників, які займаються означеними проблемами у харчовій промисловості. Рекомендовано вченою радою НУХТ Протокол № 6 від «19» березня 2014 р. © НУХТ, 2014 3 Науковий комітет Голова: Сергій Іванов, д. хім.н., проф., Україна Заступники голови: Тетяна Мостенська, д. е. н., проф., Україна Володимир Зав’ялов, к.т.н., проф., Україна Алєксандр Мамцев, д.б.н., проф., Росія Анатолій Ладанюк, д.т.н., проф., Україна Анатолій Заїнчковський, д.е.н., проф., Україна Анджей Ковальскі, д-р, проф, Польща Анатолій Сайганов, д.е.н., проф., Бєларусь Валерій Колосюк, к.іст.н., доцент, Україна Валерій Мирончук, д.т.н., проф., Україна Влад Вінату, Румунія Владімір Поздняков, к.т.н., доц., Бєларусь Віктор Доценко, д.т.н., проф., Україна Володимир Ковбаса, д.т.н., проф., Україна Галина Поліщук, д.т.н, доцент, Україна Галина Сімахіна, д.т.н., проф., Україна Галина Чередніченко, к.пед.н., доц., Україна Думітру Мнеріе, д-р, проф., Румунія Денис Яшин, к.т.н., доц., Росія Євген Штефан, д.т.н., проф., Україна Єлизавета Костенко, д.хім.н., проф., Україна Ігор Ельперін, к.т.н., проф., Україна Ігор Кірік, к.т.н., доц., Бєларусь Інгрід Бауман, д-р, проф., Хорватія Інгріда Гріесіене, Литва Карел Магер, Німеччина Крістіна Попович, к.т.н., доц., Молдова Марк Шамцян, к.б.н., доц., Росія Нусрат Курбанов, к.т.н., доц., Азербайджан Олександр Серьогін, д.т.н., проф., Україна Олена Сологуб, д.е.н., проф., Україна Ольга Пєтухова, д.е.н., проф., Україна Паскаль Дупьо, д-р, проф., Франція Петро Шиян, д.т.н., проф., Україна Світлана Гуткевич, д.е.н., проф., Україна Сергій Балюта, д.т.н., проф., Україна Сергій Василенко, д.т.н., проф., Україна Станка Дамянова, д-р, доц., Болгарія Стефанов Стефан, д-р, проф., Болгарія Тамара Говорушко, д.е.н., проф., Україна Тетяна Пирог, д.б.н., проф., Україна Томаш Бернат, д-р, проф, Польща Хуб Лелівелд, Нідерланди Цвєтан Янакієв, Болгарія 4 Scientific Committee Chairman: Sergii Ivanov, prof., Ukraine Tetiana Mostenska, prof., Ukraine Volodymyr Zavialov, prof., Ukraine Aleksandr Mamtsev, prof., Russia Andrzej Kowalski , prof., Poland Anatolii Ladaniuk, prof., Ukraine Anatolii Sayhanov, prof., Belarus Anatolii Zaiinchkovskyi, prof., Ukraine Cristina Popovici, ass. prof., Moldova Dumitru Mnerie, prof., Romania Denis Yashin, ass. prof, Russia Eugen Shtefan, prof., Ukraine Galyna Cherednichenko, ass. prof., Ukraine Galyna Polischuk, prof., Ukraine Galyna Simahina, prof., Ukraine Huub Lelieveld, Netherlands Ingrid Bauman, prof., Croatia Igor Elperin, prof., Ukraine Igor Kirik, ass. prof., Belarus Ingrida Hriesiene, Lithuania Karel Mager, Germany Mark Shamtsyan, ass. prof., Russia Nusrat Kurbanov, prof, Azerbaijan Oleksandr Seriogin, prof., Ukraine Olena Sologub, prof., Ukraine Olga Petukhova, prof., Ukraine Pascal Dupeux, prof., France Petro Shyian, prof., Ukraine Sergii Baliuta, prof., Ukraine Sergii Vasylenko, prof., Ukraine Stanka Damianova, prof., Bulgaria Stefan Stefanov, prof., Bulgaria Tamara Govorushko, prof., Ukraine Tetiana Pyrog, prof., Ukraine Tomasz Bernat, prof, Poland Tsvetan Yanakiev, Bulgaria Valerii Myronchuk, prof., Ukraine Valerii Kolosiuk, ass. prof., Ukraine Vlad Vinatu, Romania Vladimir Pozdniakov, ass. prof., Belarus Viktor Dotsenko, prof., Ukraine Volodymyr Kovbasa, prof., Ukraine Yelyzaveta Kostenko, prof., Ukraine 5 Зміст 24. Українознавство……………………………………………… 6 24.1 Історія України ………………………………………… 7 24.2 Культурологія …………………………………………. 27 24.3 Українська мова ………………………………………. 40 25. Філософія і соціально-політичні науки…………………… 70 25.1 Соціологія ……………………………………………… 71 25.2 Філософія ………………………………………………. 158 25.3 Правознавство …………………………………………. 231 26. Іноземні мови…………………………………………………. 252 26.1 Англійська мова професійного спрямування ……….. 253 26.2 Ділова англійська мова та міжнародна комунікація .. 331 26.3 Німецька мова ……………………………….………… 509 26.5 Французька мова ……………………………………… 520 6 Українознавство 7 Голова секції - доц. В.О. Колосюк Заступник голови - доц. Є.Е. Кобилянський Ауд. А-209 24.1. Історії україни Голова - проф. С.Б. Буравченкова Секретар - проф. Н.М. Левицька 1. Руїна – сумна доба державного самогубства Анастасія Пітик, Світлана Буравченкова Національний університет харчових технологій Вступ. Доба Руїна (1657-1676 роки) – величезна трагедія в історії нашого народу, коли він не тільки втратив реальний шанс створити свою державу, а й зазнав страшенних людських, матеріальних та духовних втрат. Наслідки цих втрат даються взнаки і сьогодні. На жаль, наступники Б.Хмельницького не лише не зуміли довершити започатковану ним справу державотворення, а й своїми безрозсудними вчинками, занапастили її, призвівши до так званої Руїни - гострої кризи української державності другої пол. XVII ст. Матеріали і методи: При дослідженні теми використовувались методи істо- ризму, об’єктивізму, порівняльного аналізу та узагальнення, що допомогли виділити основні причини та наслідки цього трагічного періоду в історії українського народу. Результати: Деякі історики пов'язують добу Руїни з правлінням трьох гетьманів – ставлеників Москви (І. Брюховецького, Д. Многогрішного та І. Самойловича) й обмежують Лівобережною Україною (1663-1687). Інші історики вважали, що Руїна відносилась як до Лівобережжя, так і до Правобережжя і тривала від смерті Б. Хмельницького до початку правління І. Мазепи (1657 – 1687). Невчухала боротьба і на Запоріжжі, де вона над цими колись вільними землями була такою ж запеклою, як і на Гетьманщині. По смерті Б. Хмельницького його неповнолітній син Юрій був замінений Виговським. Порушення принципу спадкового гетьманства породило серед старшини спокусу боротьби за владу. У внутрішній політиці Виговський спочатку виступив за пріоритетну роль шляхти. На початку 1658 р. Виговський дає польському королеві згоду на визнання сюзеренітету. Обурена козацька старшина збирає військо і розпочинає громадянську війну. Гетьман розгромив повстання і жорстоко покарав його учасників. А вже 16 вересня 1658 р. підписується Гадяцький трактат, згідно з яким Україна як «Руське князівство» входила до Речі Посполитої на правах формально рівного суб'єкта федерації. Органи влади формувалися за польським зразком. Проте це не знайшло підтримки серед українського народу. А запорожці відкрито готувалися до виступу. У цей час війну проти гетьмана починає Росія. За допомогою кримських татар Виговський у липні 1659 р. розгромив російські війська. Російські війська і повсталі 8 козаки завдають поразки Виговському, і той змушений тікати до Польщі. У вересні 1659 гетьманом знову проголошується Хмельницький. Він підписує з царським урядом нові Переяславські статті 1659 р., які фактично визнавали статус украй обмеженої автономії України у складі Росії. Але вже у 1660 р. Хмельницький розриває спілку з Москвою і підписує з Польщею Слободищенський трактат. Це викликало неоднозначну реакцію українського народу, і Україна фактично розділилася на дві частини – Правобережну (Польща) та Лівобережну (Росія). У 1663 р. Хмельницький зрікається гетьманства, його місце посідає Тетеря. Того ж року на «Чорній раді» лівобережним гетьманом обирають Брюховецького. У 1665 р. він підписує з Росією Московські статті. Це призвело до повстання, під час якого його було вбито. У цей час на Правобережній Україні вибухає антифеодальне повстання, яке зумовило крах гетьманства Тетері. Гетьманом обирають Дорошенка. Головною його метою було звільнення та об'єднання України. У 1667 р. Росія і Польща укладають за спиною України Андрусівське перемир’я, яке поділило Україну. У складі Росії залишилася Лівобережжя з Києвом, Правобережжя переходить до Польщі. Запоріжжя перебувало під владою обох держав. Восени 1667 р. польський король визнає суверенітет гетьманату на Правобережній Україні. Дорошенко на Лівобережжі у 1668 проголошує себе гетьманом всієї України. Але поновлюється військова активність Польщі. У березні 1669 р. Многогрішний обирається гетьманом і водночас затверджуються Глухівські статті, який з частиною козацької старшини переходять на бік Росії. А на Правобережжі, Дорошенко змушений був посилити протурецьку орієнтацію. 1672 р. Туреччина починає війну проти Польщі й за допомогою козаків здобуває перемогу. Підписана Бучацька мирна угода означала входження Правобережжя до складу Туреччини. На Лівобережжі 1672 гетьманом обраний Самойлович. У вересні 1676 Дорошенко скидає гетьманські повноваження. Самойлович проголошується гетьманом обох боків Дніпра. У січні 1681 р. Росія, Туреччина і Крим підписують Бахчисарайську мирну угоду. Як результат поразки українців у цій боротьбі стало підписання «Вічного миру» між Росією та Польщею у 1686-му році. Основними пунктами цього договору були: 1) Річ Посполита визнавала за Московією Лівобережну Україну, Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверську землю з Черніговом і Стародубом (за відмову від претензій на Київ Польща отримувала 146 тис. компенсації); 2) Брацлавщина та Південна Київщина ставали нейтральною незаселеною зоною між Польщею і Московією; 3) Північна Київщина, Волинь і Галичина відходили до Польщі, а Поділля залишалося під владою Туреччини (в 1699 р. Поділля було приєднано до Польщі); 4) Московська держава анулювала попередні договори з Туреччиною і Кримським ханством, вступала до антитурецької «Священної Ліги» (Польща, Австрія, Венеція і Ватикан) і зобов'язувалася організувати воєнний похід проти Кримського ханства. Висновки. Отже, українська визвольна боротьба 1648-1676 закінчилася страшною поразкою для українського народу. Спроба об’єднання українських земель в цей час мала місце, але загострення внутрішньополітичної ситуації, зумовлене постійним втручанням Росії не дали змоги це зробити. Москва створює багато негативних антиукраїнських процесів. Наслiдками Руїни стали лiквiдацiя державних iнституцiй у Правобережнiй Українi, втрата великої кількості її населення, занепад господарського та культурного життя. Рештки самоуправлiння зберiгались лише на Лiвобережжi. Об'єднаються українські землі тільки після поділу Польщі, але, зрозуміло, під повною владою Російської імперії. Сама втрата в цей час свободи 9 призвела у майбутньому до жахливих сторінок української історії. Але чи могли ці події закінчитися перемогою для українців? Я вважаю, що ні. Тому що навіть незважаючи на внутрішні події всередині Гетьманщини або Запоріжжя, зовнішня загроза завжди була неминучою для тогочасної України. Але разом із тим національно-визвольна війна другої половини XVII ст. зумовила хоча б на короткий термін створення національної Української держави, зміцнивши традиції боротьби проти іноземного, соціального, національного і релігійного гніту, розвинувши в українському народові почуття національної самосвідомості. Література 1. «Руїна та її наслідки» http://narodna.pravda.com.ua/history/4c2d9d61abe2f/ 2. Крип’якевич І. П. Історія України. — Львів, 1992. 3. Субтельний О. Україна Історія – К., 2001 2. Кафедра управління персоналом та економіки праці Яна Сиволобова, Валерій Колосюк Національний університет харчових технологій Вступ: Національний університет харчових технологій - єдиний в Україні навчальний заклад освіти, що здійснює підготовку високваліфікованих фахівців різних освітньо – кваліфікаційних рівнів: від молодшого спеціаліста до магістра з 30 спеціальностей та 28 спеціалізацій для харчової, м’ясо – молочної, фармацевтичної та інших галузей промиловості. НУХТ - вищий навчальний заклад ІV акредитації [3, с.4]. Матеріали та методи: При дослідженні діяльності та ролі кафедри управління персоналом національного університету харчових технологій використовувались методи аналізу та узагальнення, що допомогли виділити основні завдання діяльності кафедри та показати її роль в підготовці кваліфікованих кадрів. Результати : Історія Національного університету харчових технологій бере початок з другої половини ХІХ століття і тісно пов’язана з історією розвитку цукрової промисловості. На той час в Україні вироблялося 84% від загальноро- сійського виробництва цукру, і якщо у 1830 році в Україні було лише 6 цукрових заводів, то у 1848 році їх налічувалося вже 192, а у 1914 – 203. Бурхливий розвиток галузі, основні потужності якої у пореформений час зосереджувалися в Україні, вимагав забезпечення її кваліфікованими робітничими та інженерними кадрами[4]. Університет протягом своєї історій, з початку заснування не один раз переймено- вували. 1930 рік – на базі цукрових факультетів Київського політехнічного та Кам’янець – Подільського інститутів і Смілянського інституту цукрової промисловості створено Київський інститут цукрової промисловості (КІЦП). 1935 рік – з нагоди п’ятиріччя від дня заснування інститут було перейменовано у Київський технологічний інститут харчової промисловості (КТІХП) ім. І.М. Мікояна. А 1993 року КТІХП одержав статус університету і перейменований в Український державний університет харчових технологій (УДУХТ). А вже в 2002 році отримано статус національного і перейменований в Національний університет харчових технологій[2, с.3]. Університет має багате історичне минуле. Він уже існував у довоєнний період. А також не мало вагомим є те, що наш вищий навчальний заклад вистояв і пережив Велику Вітчизняну війну. І вже цим він заслуговує на повагу і пошану. 10 У довоєнний період КТІХП повністю сформував викладацькі кадри, створив досконалу матеріально-технічну базу і увійшов до 20-ти кращих вищих навчальних закладів СРСР. У роки тяжких випробувань Великої Вітчизняної війни професорсько- викладацький склад, співробітники, студенти і випускники КТІХП виявили мужність, стійкість і самопожертву в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, були в перших лавах борців за свободу і незалежність українського народу[1, с.6]. І на сьогоднішній день Національний університет харчових технологій займає одне з перших місць в рейтингу вищих навчальних закладів держави. В університеті функціонує 52 кафедри. Серед яких достойне місце займає кафедра управління персоналом та економіки праці. Перший набір студентів зі спеціальності «Управління персоналом та економіка праці» відбувся в 2007 р. Ініціатором відкриття нової спеціальності виступила доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри маркетингу Сологуб Олена Петрівна. Кафедра управління персоналом та економіки праці була створена відповідно до наказу ректора Національного університету харчових технологій № 255 від 25 листопада 2011 р. з метою підготовки фахівців за відповідною спеціальністю та на виконання рішення вченої ради університету «Про структурні зміни в університеті» від 24 листопада 2011 р. Кафедру очолила професор, доктор економічних наук Драган Олена Іванівна, яка у 1994 р. закінчила економічний факультет Українського державного університету харчових технологій (нині – НУХТ) за спеціальністю «Економіка і управління в галузях АПК»[5]. Кафедра управління персоналом та економіки праці здійснює підготовку фахівців за трьома освітньо-кваліфікаційними рівнями: «бакалавр» з управління персоналом та економіки праці (4 роки навчання); «спеціаліст» з управління персоналом та економіки праці (на базі освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр», 1 рік навчання); «магістр» з управління персоналом та економіки праці (на базі освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр», 1 рік навчання) на денній формі навчання. Підготовка студентів у галузі знань 0305 «Економіка і підприємництво» спеціальності «Управління персоналом та економіка праці» здійснюється на основі дотримання вимог державних стандартів освіти за сучасними навчальними програмами, що відповідають вимогам і умовам Болонського процесу, учасником якого є Україна [5]. Викладачі кафедри управління персоналом та економіки праці забезпечують навчальний процес магістерського циклу на всіх факультетах університету з норма- тивної дисципліни «Чинники успішного працевлаштування за фахом». Кафедра, з метою підвищення якості викладання, застосовує прогресивні форми навчання, практикує читання лекцій з проблемних питань формування соціальної політики підприємств, проведення практичних занять з розв’язанням складних ситуацій у кадровій роботі та соціально-трудових відносинах на виробництвах харчової промисловості та плануванням сучасних нетрадиційних шляхів їх вирішення[5]. Висновки: Отже, кафедри управління персоналом та економіки праці є важливою складовою Національного університету харчових технологій, яка має висококваліфікований науково-педагогічний склад, за його допомогою забезпечує навчальний процес магістерського циклу на всіх факультетах університету. Нині кафедра працює так, щоби НУХТ був кузнею професійних кадрів та грамотних спеціалістів. Література 1. Український державний університет харчових технологій. 1930 – 2000. Історичний нарис. – К.: УДУХТ. 2000 – 151 с. 11 2. Національний університет харчових технологій. ТОВ «Видавництво «Піонер». Редакційна колегія: академік І. С. Гулий, професори А.І. Українець, В.М. Ковбаса, доцент В.Л. Яровий і вчений секретар Т.В. Бондаренко. 3. 75 років НУХТ. Редакційна колегія: професор А.І. Українець, В.М. Ковбаса, Л.М. Хомічак, доцент В.Л. Яровий і вчений секретар Т.В. Бондаренко. 4. nuft.edu.ua [Електронний ресурс] : Інтернет портал. – Національний університет харчових технологій; Історія університету. – Режим доступу: http://nuft.edu.ua/page/view/istoriya-universytetu/. – Назва з екрану. 5. old1.nuft.edu.ua [Електронний ресурс] : Інтернет портал. – Національний університет харчових технологій; Кафедра управління персоналом та економіки праці. – Режим доступу: http://old1.nuft.edu.ua/index.php/uk/2011-09-20-18-38-56/2011-09-29-15-32- 11/1103– Назва з екрану. 3. Фашистський окупаційний режим на Лубенщині Наталія Мисник, Надія Левицька Національний університет харчових технологій Вступ: 69 років минуло з того часу, коли закінчилася Друга світова війна, яка була найтяжчим з усіх потрясінь ХХ століття. Її події, наслідки і уроки хвилюють серця людей, привертають увагу істориків до багатьох проблем, що не знайшли достатнього відтворення в радянській історіографії або ж зовсім замовчувалися, бо були «незручними» для офіційної пропаганди, базувалися на напівправді чи деформаціях історичної правди. Однією з таких «білих плям» є окупаційний режим фашистів на території України. Матеріали і методи: Дана робота підготовлена на основі опублікованих джерел, преси, краєзнавчої літератури, а також матеріалів із ДАПО. Методи дослідження – порівняльно-історичний аналіз зібраних і опрацьованих матеріалів, метод об’єктивізму, творчого підходу до вивчення проблеми. Результати: ацисти не визнавали за Україною будь-якого права на власне державне управління і, розчленувавши територію на окремі адміністративні одиниці, запровадили тотальний терор[1]. У ході роботи були виявилені імена односельчан, активістів радянської влади, яких розстріляли фашисти(53 особи)[2]. Невід’ємною складовою злочинної діяльності окупаційного режиму була жорстока політика примусової праці[3]. Перед українцями, нації без держави, постало питання, кому служити - сталінській системі, яка принесла стільки страждань у 30-х роках, чи нацистському порядку, що тимчасово запанував тепер. З огляду на крайню жорстокість обох режимів в Україні багато українців ціною колабораціонізму рятували своє життя[4]. На власній території українці разом з представниками інших національностей перетворилися в людей «третього ґатунку». Колгоспно-радгоспна система залишалася неперевершеною формою експлуатації селянства. Як і в Радянському Союзі, кожен колгосп отримував план вирощення і поставок сільськогосподарської продукції. Старостами громадських господарств обиралися місцеві жителі[5]. Село Калайдинці було «штюцпунктом» - центром з питань керівництва сільськогосподарськими роботами, збору і розподілу продукції на території, до складу якої входили села Клепачі, Калайдинці, Халепці, Мгар, Вільшанка[6]. Німці розпочали кампанію за добровільний виїзд української молоді до Німеччини, 12 спрямувавши зусилля пропаганди на створення в уяві людей образу Німеччини як квітучого європейського раю[7]. Місцеве населення здійснювало опір мобілізації. Низькооплачувана праця «остарбайтерів» використовувалася у різних галузях господарства найвіддаленіших куточків Німеччини. Туга за рідними та Батьківщиною були постійними супутниками «остарбайтерів». Суворо й жорстоко зустріла батьківщина «остайбартерів», гнітила недовіра влади і залишалася образа на довгі десятиліття. У перші місяці німецької окупації навчання в усіх школах на території Калайдинцівської сільської ради було припинене. Відкриті з дозволу початкові, так звані «народні» школи покликані були готувати з українців покірних слухняних виконавців чужої волі, робочу силу для гітлерівського рейху. Висновки: Розчленування України стало однією зі складових політики «нового порядку», метою якої було перетворення українських земель на життєвий простір для арійської раси. Нацисти, запровадивши тотальний терор, не визнавали за Україною будь-якого права на власне державне управління. З огляду на крайню жорстокість радянського режиму у 30- роках та нацистського в період окупації багато українців ціною колабораціонізму рятували своє життя. Колгоспно-радгоспна система залишалася неперевершеною формою експлуатації селянства. Складовою частиною злочинної діяльності окупаційного режиму була жорстока політика примусової праці. Нацистський уряд здійснював депортацію молоді України на каторжні роботи в «новій Європі». Усього з території сіл Калайдинцівської сільської ради було вивезено 274 особи [8]. Місцеве населення здійснювало опір мобілізації. Низькооплачувана праця «остарбайтерів» використовувалась в різних галузях господарства найвіддаленіших куточків Німеччини. Суворо, з недовірою, зустріла Батьківщина своїх дітей[9]. З дозволу окупантів було відновлено діяльність православних церков у наших селах і «народних шкіл», які повинні були готувати з українців покірних і слухняних виконавців чужої волі[10]. У процесі підготовки роботи були виявлені імена односельчан, активістів радянської влади, яких розстріляли фашисти (51 особа). Значно розширився список людей, депортованих на каторжні роботи до Німеччини. На основі джерел обласного архіву встановлено збитки, нанесені місцевим жителям у роки окупації. Складність дослідження та вивчення даної теми полягала у зборі джерел для написання, які були сконцентровані у різних фондах[11]. Література 1. Безсмертя Книга пам'яті України 1941-1945. – Київ, 2005. – С.24. 2. ДАПО, фонд П 105, спр. 135, оп. 1. 3. Ревегук В. Я. Полтавщина в роки другої світової війни (1939-1945). – Полтава, 2004. – С. 51. 4. Німецькі окупанти на Полтавщині (1941-1943 рр.). Збірник документів. _ Полтава, 1947. – С. 33. 5. Бойко О. Д. Історія України. Навчальний посібник. – Київ, 2005. – С. 469. 6. Рідне слово. – 1942. – 24 липня. 7. Історія України. Маловідомі імена, події, факти. В – 12, - Київ, 2001. С.24 8. ДАПО, ф. 2741, оп. 1, спр. 1, С. 10. 9. ДАПО, ф. 2735, оп. 1, спр. 2, С. 1. 10. Білий П. Х. Лубни. Історико-краєзнавчий нарис. – Харків, 1971. – С. 69. 11. Ванцак Б. С., Козара В. М. Рідний край. – Лубни, 1993. – С. 85 13 4. Визволення Черкас від німецько-фашистських загарбників Олександр Коваль, Надія Левицька Національний університет харчових технологій Вступ: Друга Світова війна для міста Черкаси розпочалась 22 червня 1941 року, коли німецька авіація розпочала авіаційне бомбардування вулиць і стратегічних об'єктів міста. Так, одразу були знищені місцева залізнична станція та мости через Дніпро. Радянські війська, які знаходились у місті, миттєво розпочали оборонну підготовку до наступу німецьких вояків. Матеріали та методи: При вивченні теми були широко використані матеріали обласного краєзнавчого музею та інтернет ресурси. Щодо методів дослідження, то при дослідженні були використані методи об’єктивізму, історизму, порівняльного аналізу. Результати: У районі сучасного мікрорайону Південно-Західного був збудова- ний 12-кілометровий протитанковий рів. На його будівництво з ініціативної молоді формувались і проводились навчання ополченців. Окрім цього, була також збудована тимчасова переправа через Дніпро. Ніч із 12 на 13 листопада 1943-го року вважається початком визволення нашого міста від німецько-фашистський загарбників. Після перемоги на Курській Дузі радянські війська наблизилися до окупованих Черкас. Попереду у визволителів був найскладніший шлях – переправа через напівзамерзлий Дніпро. На той час ширина річки подекуди сягала двох кілометрів. Ще не оговтавшись після нищівної поразки на Курській дузі, Гітлер поспішив заявити, що Червона Армія нізащо не ступить на правий берег Дніпра, де утворено потужну лінію німецької оборони під умовною назвою «Східний вал». У фюрера були всі підстави для таких хвалькуватих запевнень, адже за численними укріпленнями на Правобережжі України було сконцентровано чи не найпотужніше і найбоєздатніше угруповання вермахту. Важлива роль у цій розгалуженій оборонній системі відводилась і Черкасам. Форсувати річку вночі відразу на п’яти переправах розпочала 52-га армія генерал-лейтенанта Коротєєва Другого Українського фронту. На шостий день війська заволоділи Руською Поляною, Будищем, Соснівкою і вийшли до Черкас. Двадцятого листопада розпочалися бої за місто. Німецька розвідка працювала на «відмінно». Про форсування Дніпра радянськими військами фашисти знали заздалегідь. Завдяки потужним прожекторам ворога, радянські визволителі стали живими мішенями. Але переправитися через Дніпро радянським воїнам таки вдалося. Щоправда, з величезними втратами. Із допомогою партизанів, нечисленного повітряного десанту та місцевих жителів на шостий день радянські визволителі оволоділи Свидівком, Руською Поляною, Будищем, Соснівкою та підійшли до Черкас. 20 листопада розпочалися бої за місто. Воїни 254-ої і 373-ої стрілецьких дивізій відвойовували в гітлерівців вулицю за вулицею. Тридцять днів тривали кровопролитні бої на підходах до міста і ще двадцять чотири – на його вулицях. 14 грудня 1943 року Черкаси таки визволили від гітлерівців. Загалом німецько-фашистська окупація міста тривала 833 дні. Ось рядки з наказу Верховного Головнокомандуючого, датованого 14 грудня 1943 року: «Війська 2-го Українського фронту, продовжуючи успішний наступ, сьогодні, 14 грудня, внаслідок напружених боїв оволоділи великим економічним центром України — містом Черкаси — важливим вузлом оборони німців на правому березі Дніпра». Про запеклість цієї битви свідчить хоча б той факт, що у «Черкаській 14 операції» були задіяні 25 радянських військових з’єднань і частин, в тому числі: 3 стрілецькі, 1 повітряно-десантна, 2 авіаційні і 1 зенітно-артилерійська дивізії, 4 бригади – танкова, артилерійська і 2 повітряно - десантні, 7 артилерійських полків різного призначення, серед них – полк гвардійських мінометів, уславлених «катюш», 3 авіаційні полки і 1 окрема ескадрилья, 3 інженерно-саперні батальйони. Усім згаданим з’єднанням і частинам тим же наказом Верховного Головнокомандуючого згодом було присвоєне почесне найменування «Черкаських». Висновки: Загалом німецько-фашистська окупація міста тривала 833 дні. Гітлерівці завдали Черкасам величезних руйнувань. Багато будинків було зруйновано, цілі квартали спалено. Від заводів залишились тільки руїни, санаторії перетворені в купи каміння. Здавалось, що потрібні будуть десятиріччя для відбудови міського господарства, налагодження нормального життя. Але ще йшла війна, а черкасці вже піднімали з руїн рідне місто, яке стало ще кращим і красивішим. Черкаси стали центром орденоносної області, містом великої хімії, індустріальним і культурним центром. Чим далі в глибину історії відходять грізні події минулої війни, тим яскравіше постає перед нами велич подвигу нашого народу і його Збройних Сил. Література 1. Інтернет ресурс: http://uk.wikipedia.org/wiki 2. Інтернет ресурс: http://www.rada.cherkassy.ua/ua/newsread.php?view=2426&s=1&s1=17 3. Інтернет ресурс: http://www.oda.ck.ua/?lng=ukr&article=1056 5. Передумови і значення прийняття IV Універсала Центральної Ради Артем Марков, Євгеній Кобилянський Національний університет харчових технологій Вступ: IV Універсал УЦР – один з найважливіших документів в історії української держави. Державно–правовий акт визначав долю держави на століття. І сьогодні, коли Україна страждає від суспільно–політичних протистоянь, коли країна хоче знайти своє місце в глобалізованому світі, який, в свою чергу, переживає стрімкі зміни і розподіл сил, я вважаю цю тему неймовірно актуальною. Матеріали та методи: При дослідженні передумов прийняття ІV Універсалу ЦР в основному використовувались історичні посібники та довідники, а також інтернет ресурси. Методи, які використовувались при дослідженні – це порівняльно- історичний, метод об’єктивізму. Результати: Надзвичайних труднощів на початку століття зазнав український народ при спробі створення власної держави. Грудень 1917 – січень 1918 рр. характе- ризувався досить складним політичним становищем в України. Після відхилення ультиматуму, починаючи з 5 грудня 1917 року, Центральна Рада перебувала в стані війни з Раднаркомом Росії. Узгоджені дії російських радянських військ та місцевих більшовиків поставили національно–демократичну революцію перед загрозою поразки. Ситуацію ускладнювало й існування на території УНР двох урядів, які однаково 15 наполегливо заявляли про свої амбіції. На противагу УЦР, в Харкові було проголошено Українську Радянську Республіку та її уряду – Народного секретаріату [1, с.330]. За цих складних обставин, які вщент зруйнували усі плани УНР, перед Центральною Радою постали важкі завдання. «В умовах більшовицького наступу життєво важливим для УНР було укладання миру з центральними державами: Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною, Болгарією»[2, с.315]. Зовнішнє та внутрішнє політичнестановище України вимагало негайного проголошення незалежності. Спробою реалізувати ці завдання став IV універсал, ухвалений 11 січня 1918 року. Але було занадто пізно, «не в останню чергу через ілюзії Центральної Ради щодо перетворення Росії на демократичну федеративну республіку»[1, с. 330]. Вирішальні події розпочалися 25 грудня1917 року, коли В.Антонов–Овсєєнко віддав 30–тисячному радянському війську наказ про наступ на УНР. «На жаль, цей важливий юридичний акт було проголошено надто пізно, коли кульмінаційний момент українського національного руху вже був пройдений» – вважаєісторик О. Бойко[1, с. 331]. Прихід німців не ознаменувався чимось хорошим, вони використовували Україну виключно як постачальника продуктів своїй армії, в свою чергу,німецька військова адміністрація вирішила встановити в Україні новий політичний режим у формі диктатури гетьмана Павла Скоропадського. Коли необхідність в сировинній базі відпала, то вони вийшли з України. Пізніше Гетьманат на чолі з П.Скоропадським різко змінив курс на Росію. «Проголошення федерації з білогвардійською Росією викликало обурення серед широких верств українства, прискорило початок повстання»[2, с. 331]. Наприкінці листопада – початку грудня 1918 рокуза кілька тижнів боїв війська Директорії оволоділи столицею Української Держави. Проте, розруха і хаос, відсутність єдності в державі,слабкість національного руху і неспроможність керівництва повести за собою мільйонні маси населення призвели до повного прова- лу, ніщо не змогло протистояти імперським намірам Росії. Скориставшись слабкістю основного ворога – білогвардійців, більшовики втретє встановили свій контроль на теренах України, чим вже остаточно закріпили радянську владу в Україні, яка в свою чергу нанесла нищівних збитків державі і нації в цілому[3, с. 195]. Результатом дослідження цієї теми є з’ясування причин та наслідків проголошення акту незалежності Української держави у 1918 році, а також історичних уроків боротьби за свою незалежність, шляхи розв’язання гострих соціально-економічних, політичних проблем, військових, дипломатичних аспектів захисту революційних здобутківукраїнського народу заради того, щоби не повторювати історичних помилок, ціною яких є найдорожче – життя людей. Висновки: Таким чином, важливо підкреслити той факт, що історичне значення IV Універсала Української Центральної Ради полягає у тому, що він вперше в історії українського народу відкривав шлях до вирішення своєї долі, в перспективі міг змінити устрій держави і життя суспільства фундаментально. Тому першочергово у своїй доповіді я намагатимуся акцентувати увагусамена помилках, які, на жаль, коштували нам незалежності, і через які наша держава зазнала жорстких репресій і втрати великих можливостей. Моя доповідь таїїнаочніматеріали спрямовані на пробудження національної свідомості і отримання дорогоцінного досвіду, який ми здобули дорогою ціною і який точно ні в якому разі не можна втрачати. Література 1. Бойко О.Д. Історія України: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів.– К.: Вид. центр «Академія», 2011. – 686 с. 16 2. Історія України [Текст]: Навчальний посібник / Б. Д. Лановик, М. В. Лазарович. – К.: Знання-Прес, 2001. – 698 с. 3. Реєнт О.П., Малій, О.В. Історія України: Підручник для 10 класу загальноосвітніх навчальних закладів - К.: Ґенеза, 2010. – 240 с. 6. Політичні ідеї Кирило-Мефодіївського товариства Давиденко Ірина, Ігор Береговий Національний університет харчових технологій Вступ: Кирило-Мефодіївське товариство— українська таємна політична органі- зація, яка спиралася на традиції українського визвольного й автономістського руху. Була одним з проявів піднесення національного руху на українських землях та активізації загальнослов'янського руху під впливом визвольних ідей періоду назрівання загальноєвропейської революційної кризи — «весни народів». Матеріали і методи: Об’єктом дослідження є Кирило-Мефодіївське товариство, його національні та політичні ідеї. У ході дослідження були опрацьовані та систематизовані друковані та електронні джерела. Результати: Наприкінці 1845 — на початку 1846 р. в Україні виникла таємна політична організація — Кирило-Мефодіївське товариство. Воно називалося іменем засновників слов'янської писемності братів Кирила й Мефодія . Ініціаторами створення товариства були Микола Костомаров, Микола Гулак, Василь Білозерський. Пізніше до нього приєдналися Пантелеймон Куліш, Огіанас Маркевич, Тарас Шевченко, Георгій Андрузький, Олександр Навроцький та ін.  Кирило-Мефодіївське товариство ставило за мету об'єднання всіх слов'янських народів у федерацію. Його політичну програму викладено в «Книзі буття українського народу» М. Костомарова й у «Статуті Слов'янського товариства Св. Кирила та Мефодія».  Головними завданнями члени товариства вважали: ліквідацію самодержавства, скасування станів і кріпосного права; визволення слов'янських народів та об'єднання їх у федеральну республіку з парламентським ладом, наданням кожному народу автономії; запровадження загальної освіти народів тощо. Програмові положення розвивали республіканські традиції декабристів. Члени товариства прагнули розкрити політичний ідеал, здійснення якого принесло б передусім свободу Україні. Для цього треба добре усвідомити й осмислити минуле й сучасне.  Суть слов'янської федерації, за М. Костомаровим, полягала в тому, щоб кожна слов'янська держава — польська, литовська, українська, білоруська, російська — була самостійною та щоб у них був спільний виборний орган для вирішення загальних справ. Очолювати як кожну окрему державу, так і їхню спілку загалом мали виборні особи. У всіх суб'єктів федерації мали бути однакові основні закони, єдина грошова одиниця, свобода торгівлі, єдина центральна влада, якій належить управління збройними силами та зовнішніми відносинами за збереження повної автономії кожного суб'єкта федерації щодо внутрішніх установ, внутрішнього управління, судочинства та народної освіти.  Найрішучішу й найбезкомпроміснішу позицію в Кирило-Мефодіївському товаристві займав Тарас Шевченко. Пост обстоював ідеї народного повстання, остаточною метою якого мало бути встановлення демократичної республіки — 17 суспільства із самоврядуванням народу, колегіальною формою реалізації влади як гарантією від її сваволі. Вирішальна роль у такому суспільстві мала належати трудівникам, що працюють на своїй землі.  За доносом Кирило-Мефодіївське товариство напри кінці березня 1847 року було розгромлене, членів його за арештовано. Товариство проіснувало лише 15 місяців, про те справило значний вплив на розвиток суспільно-політичної думки й визвольної боротьби в Україні. Його діяльності здобула широкий відгук у пресі країн Європи та світу. Висновки: Члени Кирило-Мефодіївського братства виступали за республіканську форму правління, тобто державну організацію, за якої повноваження верховної влади здійснюють виборні органи. А також за демократичний політичний режим, що передбачає дотримання основних прав людини і врахування інтересів усіх соціальних груп громадян. Література 1. Розвиток політичної науки від найдавніших часів до сьогодення.Електронний ресурс: http://www.subject.com.ua/political/rudich/19.html 2. Ю.А. Мицик, О.Г. Бажан, В.С. Власов Історія України. Навчальний посібник. – Київ. - Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», -2008 р. – 378 с. 3. Утворення діяльність Кирило-Мефодіївського товариства. Електронний ресурсhttp://histua.com/knigi/aktualni-problemi-istorii-ukraini/utvorennya-diyalnist-kirilo- mefodiivskogo-tovaristva. 7. Жіноче обличчя Великої Вітчизняної війни Ганна Чернова , Надія Левицька Національний університет харчових технологій Вступ: 28 жовтня 2014 р. виповнюється 70 років від дня закінчення Великої Вітчизняної війни. Війни, що тривала на землях України чотири роки, кожний з яких тягнувся не одне десятиліття… Війна, що за офіційною оцінкою не мала «жіночого обличчя». І зовсім не тому, що жінки не брали участь у цій війні. А тому, що офіційна статистика надає лише приблизні й далеко не повні дані щодо участі в ній жінок. Матеріали та методи: Використаний нами історичний метод дав змогу дослідити причини, початок, хід війни, формування та розвиток процесів і подій війни у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв'язків, закономірностей та суперечностей. Також був використаний метод класифікації та системного підходу, який полягає в комплексному аналізі ролі жінок у роки Великої Вітчизняної війни, дослідженні їх як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин. Результати: За офіційними даними, загальна кількість жінок, які брали участь у бойових діях становила 800000, за що понад 150 тис. з них були нагороджені бойовими орденами і медалями. Ніхто й ніколи не рахував кількості жінок, які були мобілізовані та добровільно пішли на фронт. Невідомі цифри й поранених, контужених і тих, хто став інвалідами. Льотчиці, танкістки, розвідниці, партизанки, зв’язківки, водійки автомашин і тракторів, телефоністки, кулеметниці, комірниці, бібліотекарки, кухарки, лікарки та медсестри. Жінки замінили чоловіків на фабриках, 18 заводах, полях. Вони взяли на себе всі далеко не «жіночі» справи: воювали й вбивали, рили окопи, працювали на лісозаготівлях, у шахтах, гасили пожежі, вирощували врожаї. А ще вони відправляли рідних на фронт, виходжували поранених, виступали з концертами на передовій і, навіть, в такі важкі часи народжували, вигодовували та навчали дітей. Своїми листами на фронт надихали чоловіків на подвиги й підтримували в них віру у перемогу. Жінки в СРСР не були військовозобов’язаними, хоча військове законодавство СРСР передбачало у разі потреби обов’язкове залучення жінок у ряди Червоної армії для несення служби в допоміжних військах[5, с.119]. А пізніші колосальні втрати радянських військ привели до того, що в 1942 р. у СРСР була проведена масова мобілізація жінок на службу в діючу армію і в тилові з’єднання. Тільки на підставі трьох наказів наркому оборони Й. Сталіна від квітня і жовтня 1942 р., порівняно нещодавно розсекречених і опублікованих у Росії, підлягали мобілізації і відряджен- ню у війська зв’язку, ВПС і ППО 120 000 жінок[5, с. 212-215]. У цьому ж році були видані накази про заміну придатних до стройової служби червоноармійців тилових установ, управлінь наркомату оборони, військових округів і штабів фронтів старшими за віком, обмежено придатними і непридатними до стройової служби і жінками[5, с. 230-231]. Якщо казати про чисельність жінок, що брали участь у військових діях, то слід окреслити, що в роки війни було підготовлено 300 тисяч медичних сестер, понад 900 тисяч сандружинниць, у військах протиповітряної оборони служили 300 тисяч жінок. За роки війни було підготовлено 222 тисячі жінок «бійців-спеціалістів»: мінометниць, станкових і ручних кулеметниць, автоматниць, снайперів, зв’язківців, фахівців дорожньо-експлуатаційних служб[6,с.187-188, 187-188]. Багато жінок отримали звання Героя Радянського Союзу. Так, за форсування Дніпра на південь від с. Пекарі Канівського району Черкаської області серед перших звання Героя одержала санінструктор 667-го стрілецького полку 218-ої стрілецької дивізії старший сержант медичної служби Зінаїда Олександрівна Самсонова. На Букринському плацдармі за 26–27 вересня 1943 р. вона під ворожим вогнем винесла 30 поранених бійців і сама евакуювала їх на лівий берег[5, с. 81]. На відміну від інших армій світу, в Червоній армії були створені жіночі авіаційні частини, а також воювали танкістки. Ще до війни дівчат агітували вчитися спеціальностей, які раніше вважалися суто чоловічими. А вже під час війни дівчата- трактористки просилися в армію, до складу танкових екіпажів. Удавалося таке лише одиницям, і серед них – Марії Лагуновій. Вона стала механіком-водієм Т-34. Восени 1943 р. у жорстокому бою втратила обидві ноги, але не впала у відчай. Навчилася ходити на протезах і повернулася до свого полку. Колишня танкістка-фронтовичка вийшла заміж, виховала двох синів. Найбільше серед жінок-Героїв Радянського Союзу було льотчиць. Цього високого звання удостоєні 83 жінки-льотчиці. Серед них – 25 льотчиць, що служили в жіночому авіаційному полку, у так званих «Нічних відьмах». Одна з них – українка Поліна Володимирівна Гельман [3, с. 65]. Саме наляканий противник прозвав пілотів 588-го нічного легкого бомбардувального полку «Нічними відьмами». На маленьких літаках У-2, що у німців називався «рус-фанер», вони вночі підкрадалися до ворожих позицій і засипали їх бомбами. Ефективність нічного бомбардування виявилася значною. Полк став гвардійським, отримав почесне звання Таманського. А вдень ворога били льотчиці 586-го винищувального і 587-го бомбардувального авіаційних полків. Ці полки також удостоєні гвардійського звання. Про подвиги цих льотчиць можна розповідати багато. Так, командир ланки Надія Федутенко під час атаки була поранена в голову та спромоглася виконати завдання і без втрат привела ланку на свій аеродром. А льотчиця 19 Тарасенко, важко поранена в ногу, хоча й втрачала тричі свідомість, все ж таки врятувала екіпаж і бойову машину, перетягнувши літак через лінію фронту. На фронті особливо прославилися жінки-снайпери. Вони краще за чоловіків відповідали цій спеціальності, через особливості організму. Центральна жіноча снайперська школа підготувала понад тисячу фахівців, на спеціальних курсах пройшли підготовку ще 2,5 тисячі жінок-снайперів. Однією з найвідоміших була Герой Радянсь- кого Союзу Людмила Павлюченко, яка знищила 309 гітлерівців, у тому числі 36 воро- жих снайперів. Щоправда, полювання за живими мішенями негативно позначалося на психіці жінок-снайперів. Після війни в них виникали проблеми зі створенням сім’ї, входженням у трудові колективи. Жорстоким розправам піддавалися жінки (особливо у лавах УПА), що були схоплені військами НКВС чи гітлерівцями – приниження, роздягання, ґвалтування, катування на розжареній печі, застосування так званих «червоних чобітків»[4, с.2]. Багато з жінок, які боролися за національне визволення України, зазнали репресій, стали політв’язнями[1]. Висновки: Отже, роль жіноцтва у роки Великої Вітчизняної війни неоціненна. Фронтова звитяга жінок відзначена високими нагородами: 90 з них стали Героями Радянського Союзу, 4 – повними кавалерами солдатського ордену Слави. На завершення наведемо слова Костянтина Сімонова, щодо ролі жінок у війні: «Ми, говорячи про чоловіків на війні, звикли все-таки, беручи до уваги всі обставини, головним вважати, однак, те, як воює ця людина. Про жінок на війні чомусь іноді починають міркування зовсім з іншого. Не думаю, щоб це було правильно». Колишні солдати із вдячністю згадують своїх подруг, сестер, які на собі виносили їхніх поранених з поля бою, лікували у медсанбатах і госпіталях, боролися поруч з ними. Жінка - друг, соратник, бойовий товариш, що ділила всі тяготи війни нарівні із чоловіками, сприймалася ними зі справжньою повагою. Література 1. Гулько Я. Жіночі долі – пісня українська (про долю української жінки, що перебувала в сталінських таборах) // Людина і світ. – 1991. – № 8. – С. 37-46. 2. История Великой Отечественной войны Советского Союза 1941-1945. – М.: Просвещение, 1965. – Т.6. – 388 с. 3. Коваль М.В. Подвиг жінок Радянської України у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 рр. – К.: Знання, 1967. – 390 с. 4. Крайній І. Жіночі обличчя ОУН-УПА // Україна Молода. – 2005. – 9 червня (№ 105). 5. Мурманцева В.С. Советские женщины в Великой Отечественной войне: 1941 – 1945 гг. – М.: Мысль, 1979. – 293 с. 6. Орлова Т.В. Війни ХХ століття і українське жіноцтво у дзеркалі історіографії // Сторінки історії: Збірник наукових праць / Відп. ред. Н.Ф. Гнатюк. – К.: ІВЦ Видавництво «Політехніка», 2008. – Вип. 27. – 226 с. 20 8. Вплив української преси на свідомість людей у роки Великої Вітчизняної війни Наталя Тацієнко, Надія Левицька Національний університет харчових технологій Вступ: Цього року ми відзначаємо 70-річчя визволення України від німецько- фашистських загарбників. У роки війни надзвичайно важливе значення відводилося засобам масової інформації, які працювали в особливому режимі. Саме ЗМІ були чи не єдиним методом отримання інформації з фронту, особливо це стосувалося радіо та преси. Ці засоби мали надзвичайний вплив на свідомість людей, піднімаючи їх бойовий дух на фронтах, та даючи надію тим, хто працював у тилу. Матеріали та методи: При дослідженні впливу преси на свідомість людей використовувались методи аналізу та узагальнення, порівняльно-історичний та об’єктивізму. Це допомогло нам виділити основні завдання преси, проаналізувати її діяльність та показати вплив на свідомість людей. Результати: 22 червня 1941 року Друга світова війна перекидається на територію Радянського Союзу. Єдиним способом отримати інформацію з фронту було радіо і преса. Тому всі ЗМІ під час Великої Вітчизняної війни починають працювати в особливому режимі. У газетах і на Всесоюзному радіо з'являються військові відділи. Їх головне завдання - показувати підступні задуми ворога, розкривати його загарбницькі плани по відношенню до народів СРСР, а також роз'яснювати населенню та воїнам, що війна для нашого народу є справедливою, бо покликана захищати Батьківщину від віроломних загарбників. У перші дні війни редакції перебудовували роботу на новий лад. Скорочувалися удвічі кількість центральних газет (до 18), зменшуювалися їх тиражі. Перестали виходити багато спеціалізовані, галузеві, а також комсомольські видання. Скоротилася й місцева преса. Але створювалась мережа нових видань, перш за все, фронтових газет військових підрозділів всіх рівнів: армійські, бригадні, стрілецькі, танкові, загальновійськових з'єднань, військ протиповітряної оборони. Всього до кінця 1942 р. створюється близько 700 таких газет. Почесне місце серед них займала «Красна Армия», яка почала виходити в перший же день війни. До її складу входили Микола Бажан, Сава Голованівський, Віктор Кондратенко, Іван Ле, Андрій Малишко, Леонід Первомайський. Військовим кореспондентом газети став Олександр Довженко, який згодом отримав орден Червоного Прапора[3, с.156]. Під час війни у тилу видавалися українські республіканські газети партійних і радянських органів такі як: «Комуніст» (з січня 1943 року — «Радянська Україна») та «Советская Украина» (з січня 1944 року — «Правда Украины»). Виходили друком громадсько- політичні журнали «Українська література» і «Україна», які не просто несли інформацію про події на фронті, а й друкували твори патріотичної тематики українських літераторів, зокрема Івана Багряного і Юрія Шевельова[5]. Крім центральних свої газети видавали підпільні організації, партизанські об'єднання і загони. Так, у Вінницькій області виходила газета «Партизанська правда», у Київській — «Народний месник», а в партизанському загоні імені Боженка — «Вільна Україна». 31 липня 1941 року вийшов перший номер газети для окупованих територій «За Радянську Україну!», редколегію якого складали Микола Бажан, Ванда Василевська, Олександр Корнійчук. Їх головним завданням стала 21 боротьба з ворогом у його тилу. Загалом було створено 17 газет, розрахованих на знищення військ противника[2, с.19]. Нажаль, у перші тижні війни гітлерівці захопили західну Україну, а в перші її місяці зайняли значну її східну частину. Кілька місяців уся територія України знаходилася під німецько-фашистською окупацією. За цей час Німецька цензура жорстко контролювала зміст українських газет, яким заборонялося, між іншим, торкатися теми майбутнього України. Тих, хто не виконував цього, жорстоко карали. Наприклад, ув'язнили редактора газети «Волинь» Уласа Самчука, розстріляли в Бабиному Яру редакторку київського часопису «Літаври» Олену Телігу, там само знищили публіцистів Петра Олійника та Івана Рогача[1, с.134]. Окупаційна влада вела політику зменшення кількості українських видань, тому протягом перших місяців 8 газет перестали виходити. Деякі редакції, наприклад, «У бій» (Косів), «Воля Покуття» (Коломия), «Рогатинське слово», прагнуть пристосуватися до нових умов і вижити, зберегти свою корисність і новій владі, і читачам, наприклад, друкували «Самоучку німецької мови», що може бути розцінено як поступка в національній справі та колабораціонізм з нацистами. Серед українського населення ці видання були менш авторитетними, бо співпрацювали з німцями[4, с.147]. Висновки: Отже, підсумовуючи можна констатувати, що українська преса відіграла важливу роль у роки Другої світової війни. Вона сприяла та прискорила перемогу радянських військ у війні. Її основними тематичними напрямками були повідомлення з фронтів, пропаганда справедливого характеру війни, розгортання мобілізаційних ресурсів, переведення промисловості на виробництво військової продукції, евакуаційні проблеми. Література 1. Курилишин К. Українське життя в умовах німецької окупації (1939–1944) / К. Курилишин. — Л., 2010. — С. 132–136 2. Чайковський І. Українські періодичні видання в Другій світовій війні, 1939- 1945 / Ред. і доп. М. Кравчук. - Філадельфія: Київ, 1976. - 19 с. 3. Черняков Б. І. Окупаційна преса Райхскомісаріату Україна // 36. праць Науково-дослідного центру періодики / ЛНБ ім. В. Стефаника. - Л., 2003. - С. 152- 159. 4. Черняков Б. І. Періодична преса на окупованій території України / Б. І. Черняков // Наукові записки Інституту журналістики. — 2005. — Т. 18. — С. 131–158 5. Якиров П. Оккупация. Газета. Ворошиловград. / П. Якиров [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://shusek-yakirposad.blogspot.com/2008/08/blog- post_18.html 9. Вплив Богдана Хмельницького на історичні події в Україні Іван Духновський, Надія Левицька Національний університет харчових технологій Вступ: Доба гетьмана Б.Хмельницького була яскравим проявом філігранної української дипломатії з її надзусиллями утвердити Україну у балто-чорноморському геополітичному просторі як супердержаву. Рідко коли окремі особи так вирішально визначали хід епохальних подій, як це зробив стосовно Великого українського 22 повстання 1648 року Богдан Хмельницький. З огляду на його величезний особистий вплив на події, що змінили перебіг української та майже всієї східноєвропейської істрії, вчені вважають Хмельницького найвизначнішим військовим і політичним діячем України. Його дебют на історичній сцені відбувався під кінець життя, до того ж майже випадково. Матеріали і методи: При дослідженні питання впливу Богдана Хмельницького на історію України застосовувалися наступні методи: історико- генетичний, історико-порівняльний, історико-системний. Результати: Своїм виключним адміністративним талантом Богдан Хмельницький зумів Україну перетворити в міцну державу, зі чіткою системою адміністрації, з новими законами, новим соціальним ладом; зумів дипломатичним хистом лавірувати між ворожими сусідами і вивести державу з того ярма, яке намагалася накласти Москва. Богдан Хмельницький спромігся перетворити «повстання рабів», як називали українську революцію поляки, на міцну державу, з якою шукали союзу та зв'язків великі держави, а з маленького козацького міста Чигирина зробити осередок Східньої Европи, де зустрічалися дипломати різних держав. Не Москва, а Чигирин став центром політичного життя Европи. Богдана Хмельницького порівнювали з Кромвелем, але була між ними велика різниця: Кромвел мав стару державу з налагодженою адміністрацією, армією, Хмельницький — розбурхану повстанням масу людей з протилежними інтересами та бажаннями [1]. Значення діяльности Богдана Хмельницького величезне, і для порівняння з нею тяжко знайти в історії паралелі. Не можна упускати з ока, що тривала ця діяльність лише дев'ять років: з 1648-го по 1657-ий. Протягом того часу безперервно йшли війни, в яких він виявив свої таланти стратега та організатора. Він командував не підготовленою до таких воїн армією, яка складалася з різноманітних елементів: реєстрових козаків, вишколених польськими командирами на європейський кшталт; запорожців з їх особливою тактикою; повстанців, слабо озброєних, невишколених до бою, бо не було часу; татарських орд з їх власною командою. Не зважаючи на це, Хмельницький, завдавав поразку за поразкою зразковій польській армії, підсиленій німецькими вояками, прославленими на всю Европу, з досвідом 30-літньої війни. Військова діяльність Хмельницького тісно пов'язана з дипломатичною. Головна мета життя Хмельницького: здобути Україні незалежність. Коли Богдан Хмельницький зрозумів велич справи, тоді він повів, з почуттям національної свідомости та гідности, тверду, безкомпромісову політику: за всяку ціну здобути і забезпечити незалежність Українській Державі, в якій він був з Божої ласки володарем. З того часу, з 1649 року і аж до смерті, йшов Хмельницький до цієї мети. Він виявляв надзвичайну енергію та гнучкість, укладаючи союзи, коаліції, які могли б забезпечити незалежність Українській Державі. Переяславська угода — цей мілітарний союз, що засвідчив перед усім світом незалежність України від Польщі — був апогеєм дипломатичного таланту Хмельниць- кого. Останні три роки життя гетьмана характеризуються особливо інтенсивною дипломатичною діяльністю. Союзи, коаліції зі Швецією, Семигородом, Молдавією, Валахіею — мусили затвердити існування незалежної Української Держави. Посли могутніх держав добре знали шлях до скромного козацького міста Чигирина. «Найбільше місце Богдана Хмельницького в історії України, — не як полководця, хоч би й великого, не як дипломата, хоч би й блискучого, а як державного діяча, фундатора й будівничого Української Козацької Держави, — пише сучасний найкращий дослідник доби Хмельниччини, О. Оглоблин — Яку б ділянку 23 громадсько-державного життя не взяти — Богдан Хмельницький скрізь виступає, як державний діяч великого формату»[2]. Висновки : Богдан Хмельницький – яскрава особистість в історії України. Саме завдяки своєму політичному таланту він зміг створити сильну державу, добитися її визнання на європейській політичній арені. У часи його гетьманування зростав економічний і культурний розвиток України, яка активно затверджувалася на міжнародній арені. Для збереження держави доводилося проводити гнучку зовнішню політику й шукати союзників серед близьких і далеких країн. Основними країнами, з якими Богдан Хмельницький підтримував активні зв’язки були Росія, Османська імперія, Кримське ханство, Молдавія, Валахія, Трансільванія, Англія, Австрія, Швеція. Гетьманування Богдана Хмельницького – приклад для наступних поколінь, взірець мужності, героїзму й самопожертви в ім’я створення незалежної Української держави. Література 1. Крип’якевич І.П. Богдан Хмельницький / Відп. ред. Ф.П.Шевченко, І.Л. Бутич, Я.Д.Ісаєвич, - 2-е вид., виправлене і доповнене.- Львів: Світ,1990, - 408 с. («Пам’ятки історичної думки України») . 2. Меріме П. Богдан Хмельницький [Текст] / П. Меріме // Боплан, Гійом Левассер де. Опис України. Проспер Меріме. Богдан Хмельницький. – Львів : Каменяр, 1990. – С. 142–301. 10. Битва за Київ Богдан Громчак, Надія Левицька Національний університет харчових технологій Вступ: У 2013 році ми відзначили 70-річчя визволення Києва від німецько- фашистських загарбників. 6 листопада 1943 р.- день визволення Києва від німецько- фашистських загарбників, офіційне свято. Солдати Червоної армії увійшли до столиці України, форсувавши з боями Дніпро. Матеріали та методи: При дослідженні питання застосовувалися наступні методи: історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-системний. Викорис- товувалися літературні матеріали та інтернет ресурси. Результати: Київська наступальна операція, яка тривала з 3-го до 13 листопада 1943 року, була складовою частиною Битви за Дніпро - так називають ряд пов'язаних військових операцій військ СРСР (куди входила і союзна Перша Чехословацька бригада з закарпатськими українцями у її складі) проти армій Третього рейху та Румунії.Битва за Дніпро тривала чотири місяці, ставши однією з наймасштабніших операцій світової історії. У боях було задіяно близько чотирьох мільйонів людей з обох сторін. Лінія фронту становила приблизно 1 400 км, загальні втрати (убиті, поранені і полонені) складають від 1 до 2,7 млн людей. Оскільки захопити Київ, розташований на високому березі Дніпра, прямим ударом було неможливо, то планувалось нанести головний удар з Букринського плацдарму. Серед тих, хто форсував Дніпро в районі Букрина був відомий радянський письменник- фронтовик Віктор Астаф’єв, який згадував, що «коли з одного боку в Дніпро входили 25 тисяч воїнів, то на протилежному - виходили не більше 5-6 тисяч[2, c. 1]. Битва безпосередньо за Київ розпочалася 1 листопада 1943 року наступом радянських військ на Букринському плацдармі - після 40-хвилинної артилерійської та 24 авіапідготовки. З 3 по 5 листопада радянські війська демонстрували на Букрині зосередження оперативних резервів, відволікаючи значні сили ворога від північного напрямку, де вирішувалася доля Києва[3, c. 1]. 3 листопада 1943 р. ударне угруповання військ 1-го Українського фронту на Лютізькому плацдармі нанесло потужний удар з півночі від Києва. З 8-ої години протягом 40 хвилин артилерія спрямовувала нищівний вогонь на оборону ворога. У смузі наступу 38-ої армії (командувач - уродженець Донбасу Костянтин Москаленко), яка наносила головний удар, на шестикілометровій ділянці прориву було сконцентро- вано понад 2 тисячі гармат та мінометів, 500 установок реактивної артилерії, що дозволило тут створити небачену раніше у війнах щільність артилерії – більше 300 одиниць на 1 км ділянки прориву. Потужний удар знищив захисні споруди, ворог зазнав значних втрат у живій силі, озброєнні, бойовій техніці. Перший ешелон радянських військ перейшов в атаку. У другій половині дня з Пущі-Водиці ворог здійснив першу контратаку, яка булла відбита з великими для нього втратами[ 2, с. 1]. Ранком 4 листопада війська поновили наступ, а ворог потужно контратакував, особливо в Пущі-Водиці. Запеклі бої на підступах до Києва продовжувалися протягом ночі. 7-й гвардійський танковий корпус перерізав шоссе Київ-Житомир і попрямував на Київ - з західного боку міста. Бої на вулицях Києва точилися всю ніч на 6 листопада - особливо в районі Борщагівки і Сирця. Ворог відступав на південний захід. О четвертійгодині ранку 6 листопада генерал Москаленко, особисто побувавши на Хрещатику та впевнившись, що війська повністю оволоділи містом, доповів комфронту Ватутіну про звільнення столиціУкраїни[ 3, с. 1]. За мужність і відвагу 17,5 тисячі бійців і командирів були відзначені орденами та медалями, 663 найвідважнішим було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. За останніми даними втрати радянських військ під час визволення Києва на 6 листопада 1943 р. становили 260 тисяч осіб[ 3, с. 1]. Висновки: Таким чином, форсування Дніпра і взяття Києва зірвало плани Гітлера стабілізувати лінію фронту, створити неприступний «Східний вал» і перейти до затяжної позиційної війни з метою вимотування сил Червоної армії. Саме тому перемога в битві за Київ і стала завершенням корінного перелому в Другій світовій війні[1, с. 484]. З кожним роком час усе далі й далі віддаляє нас від тих доленосних подій, але пам'ять про тих, хто не шкодуючи свого життя, захищав нашу рідну землю, наше майбутнє, вічно житиме в серцях поколінь українців. Література 1. О.Д. Бойко. Історія України / 14.9. ВизволенняУкраїни.- 2002. – С. 481 – 485. 2. П. Солодько. Визволення Києва і битва за Дніпро / П. Солодько // Українська правда. – 2013. – Режим доступу:http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/11/6/139185/ 3. В.М. Мінаковський. Битва за Дніпро. До 70 – річчя визволення Києвавід фашистських загарбників. – Режим доступу:http://kpi.ua/w2-dnipro 25 11. Міжнародні договори періоду Руїни Олександр Даниленко, Надія Левицька Національний університет харчових технологій Вступ: Період Руїни був надзвичайно складним і вирішальним у історії наш держави. Українські землі постійно переходили «з рук у руки» між сусідніми державами. Гетьмани, котрі несамовито прагнули кращої долі для українського народу, або ті, що прагнули навпаки, приймали не правильні або не вигідні рішення, що призвели до катострафічних наслідків. Перші згадки про договори та рішучі дії гетьманів потрапили до нас з 1659 року. Матеріали і методи: При дослідженні даної теми використовувалися навчально-методичні й довідкові матеріали та інтернет ресурси. Вивчаючи міжнародні договори використовувалися наступні методи: історико-порівняльний, систематизації, класифікації, об’єктивізму. Результати: Після смерті Богдана Хмельницького гетьманом на території України стає Іван Виговський, який продовжив політику Б.Хмельницького, але у внутрішній політиці орієнтувався на українську шляхту та козацьку старшину, уклав союз з Річчю Посполитою «Гадятський трактат»(1658 р.). Українське козацтво невдо- волене цим та зовнішньою політикою гетьмана Виговського усунуло його від влади. Після Виговського гетьманом стає Юрій Хельницький (син Б.Хмельницького), котрий підтримує Росію. Він укладає з Росією невигідні для України «Переяслівські статті»(1659 р.).У 1660 р. почалась Польсько-Російська війна за українські землі. Ю. Хмельницький перейшов на бік Польщі, уклавши з нею «Слободищенський трактат» (1660 р.). Це призвело до невдоволення окремих мас населення. Ю.Хмельницький зрікся «булави». На правому березі став гетьманом Павло Тетеря, який вимагав від Польщі: 1) підтвердження привілеїв козацької старшини; 2) скасувати залежність православної церкви від римо-католицької церкви; 3) розпочати мирні переговори з московською державою. П.Тетеря намагався захопити лівий берег, але йому це не вдалося і він зрікся влади. Гетьман Іван Брюховецький на Лівобережжі повністю підтримував Московську політику. Він уклав з Московією «Батуринські статті»(1663 р.), «Московські статті»(1665 р.), які значно зменшували Українські політичні права. На Лівобережжі спалахнуло козацьке антимосковське повстання де було вбито Івана Брюховецького. Гетьманом Правобережжя став Петро Дорошенко, який у внутрішній політиці зміцнив фінансову систему гетьманщини, тим, що встановив митну лінію, почав карбувати власну монету. Щоб здобути підтримку народу часто скликав козацькі ради де вислуховував думку рядових козаків. У зовнішній політиці Дорошенко мав стратегічну мету - об’єднання під своєю владою Лівобережної та Правобережної України. У цей час між Московською державою та Польщею було підписано «Андрусівське перемир’я» (1667 р.). 1668 р. Дорошенко стає гетьманом усієї України на деякий час. Він уклав «Українсько-Турецький договір» (1681р.). Дем’ян Многогрішний правив на Лівобережжі. Він підписав з Московським урядом «Глухівські статті» (1669 р.). Дем’ян проводив політику спрямовану на захист державних інтересів України і був за це арештований царським урядом. Іван Самойлович - гетьман усієї України, після поділу на 2 береги. Між гетьманським урядом і царською адміністрацією були підписані «Конотопські статті» (1672 р.). 1674 р. - проголошення Івана Самойловича гетьманом всієї України. Юрій Хмельницький- 26 був останнім гетьманом. Туреччина проголосила Ю.Хмельницького своїм гетьманом, у зв’язку з цим відбулося два Чигиринських походи: перший-Туреччина захопила Правобережну Україну і рушила у бік Лівобережжя і там програла українсько- мовсковському війську. Другий-українсько-російське військо не могло втримати місто Київ і за рахунок цього відступило на Лівобережжя, полишаючи втрачене місто туркам. Гетьманська столиця перетворилася на руїну. Кінець Руїни. Цей період пов’язують з Коломацькою радою. 25-го липня 1687 р. відбулася козацька рада (біля річки Коломак), яка обрала нового гетьмана України Івана Мазепу. Івана Самойловича скинули з гетьманства і відправили до Сибіру. Завершився період Руїни Коломацькою радою[1, c.251]. Висновки: Отже, наслідки періоду Руїни були трагічними. Польща, Росія і Туреччина порушили територіальну цілісність України; занепало економічне та культур- не життя України; набирала обертів російська експансія на Лівобережжя, що призвело до цілковитої втрати національних досягнень, часів Б. Хмельницького [1,c.251] «Андрусівське преремир’я»: припинення польсько-московської війни (1654-1667рр). До червня 1680 р. діяло перемир’я. Лівобережна Україна, Сіверська земля з Черніговом і містом Стародубом, а також Смоленськом залишилися під владою Московської держави. Правобережна Україна в складі Речі Посполитої; Київ на 2 роки перейшов до Московської держави; Запо- розька Січ залишалася у спільному користуванні Польщі та Московської держави[1, c.248]. Між Польщею та Росією на основі Андрусівського перемир’я був укладений «Трактат про вічний мир»-документ, що складався з преамбули й 133-х статей у 1683 р. За ним законодавчо підтверджувався попередній поділ України між Росією і Польщею Література 1. Новий довідник: Історія України. – 4-е вид., змін. і доп. – К.: ТОВ «КРАПКА», 2008. – 736 с. 2. Левицька Н.М. Історія України. Україна в світі: історія і сучасність:Навичі.посіб./Н.М.Левицька.- Київ: Кондор, 2011.- 418 с. 27 24.2. Культурологія Ауд. А-311 Голова – доц. С.І. Береговий Секретар - О.О. Коцюбанська 1. Коло Марусі Чурай Руслана Нестеренко, Світлана Буравченкова Національний університет харчових технологій Вступ: Понад 350 років тому з уст молодої української дівчини полетіла в світ тиха журлива пісня «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Цю пісню люблять і співають до сьогодні, вона існує в записах фольклористів, обробках композиторів, у перекладах німецькою, чеською, французькою, польською, англійською мовами. Вічна тема кохання, зради і помсти хвилює і бентежить наші душі, як хвилювала душі наших далеких предків століття тому. Чарівна мелодія і високе поетичне слово огортають слухача смутком і співчуттям до бідного Гриця і до дівчини, яка його згубила, жалем за скороминущістю й трагічністю такого короткого й такого солодкого людського життя. Слід додати, що жодна з пісень не мала такого впливу на українську літературу, як ця. А чи і снувала реальна Маруся, чи існував Гриць? Чи не є вся ця історія фантомом, витвором народної уяви, доповненим фантазією і талантом видатних літераторів? Матеріали та методи: При дослідженні тематики Марусі Чурай використовувались методи аналізу та узагальнення, об’єктивізму, системного підходу. Матеріалами для нашого дослідження послужили: наукові монографії, навчальні посібники, автобіографічні довідники та художня література. Результати: Перша романтизована біографія Марусі Чурай була створена відомим російським драматургом Олександром Шаховським (1777-1846). У виданому 1839 року збірнику «Сто русских литераторов» було надруковано його історичну повість «Маруся, малороссийская Сафо». За Шаховським, Маруся Чурай народилася у 1625 році, її батько – козацький урядник Гордій Чурай – як один з провідників антипольського повстання 1637 р. був страчений у Варшаві. Маруся залишилася сиротою і разом з матір’ю Горпиною Чурай жила в Полтаві. Саме в Полтаві розкрився її дар поета-піснетворця. Маруся була надзвичайно музикальною і володіла рідкісної краси голосом. Вона імпровізувала як слова, так і мелодії до своїх пісень, які за короткий час заспівала всі Україна. Особисте життя Марусі не склалося. У неї був закоханий значковий товариш козак Іскра, але Маруся полюбила свого молочного брата, теж козака Полтавського полку Гриця Бобренка. Це кохання закінчилося трагічно. Мати Гриця мріяла оженити свого сина на доньці впливового і заможного осавула Федора Вешняка. Незважаючи на палку любов Гриця і Марусі, Гриць підкорився волі матері і оженився на Галі Вешняк. Маруся намагалася покінчити життя самогубством, але її 28 врятували. Після цього життя Марусі стало нестерпним. Зустрівши одного разу Гриця на вечорницях, Маруся запросила його до себе. Смертельний напій був уже готовий. Отруївши Гриця, Маруся не приховувала свого злочину, її було засуджено до страти. Під час виконання смертного вироку в Полтаві з’явився вершник з універсалом Богдана Хмельницького про помилування Марусі. Це був козак Іскра. Марусю звільнили з-під варти. Через рік вона померла в одному з жіночих монастирів. Це версія романтичної повісті О.Шаховського. Висновки: Отже, ми спробували дати відповідь на запитання чи і снувала реальна Маруся, чи існував Гриць, чи не є вся ця історія фантомом, витвором народної уяви, доповненим фантазією і талантом видатних літераторів? Ми довели, що цю пісню люблять і співають до сьогодні, вона існує в записах фольклористів, обробках композиторів, у перекладах німецькою, чеською, французькою, польською, англійською мовами. Література 1. Кауфман Л. О популярных украинских песнях и их авторах. – М., 1973. 2. Крип’якевич І. Богдан Хмельницький. – Л., 1990. – С. 278. 3. Культурологія: теорія та історія культури. Навч. посіб. Видання 3-тє, перероб. та доп./За ред. І.І. Тюрменко. – Київ: Центр учбової літератури, 2010. – 370 с. 4. Реєстр Війська Запорозького 1649 року. – К., 1995. – С.407-408. 2. Невідомий лист Миколи Лисенка Денис Свірський, Світлана Буравченкова Національний університет харчових технологій Вступ :У 2004 році видавництвом «Музична Україна» було здійснене найбільш повне видання епістолярної спадщини Миколи Віталійовича Лисенка (більше 550 листів). Але значна частина лисенківського листування (в першу чергу та, яка знаходиться поза межами України) досі не опублікована і майже невідома навіть фахівцям-лисенкознавцям. Як нещодавно з’ясувалось, чотири невідомі листи М.Лисенка, написані в період між 1900 – 1904 рр. до Варвари Іванівни Ясевич, зберігаються в Рукописному відділі Пушкінського Дому в Санкт-Петербурзі. Матеріали та методи: При дослідженні найбільш повного видання епістолярної спадщини Миколи Віталійовича Лисенка використовувались методи аналізу та узагальнення, що допомогли виділити основні завдання дослідження, хронологічно проблемний, ретроспективний та порівняльний методи. Матеріали дослідження: епістолярна спадщина (550 листів), навчальні видання (посібники), енциклопедії. Результати: Текст одного з цих листів, який ми, власне, і оприлюднюємо, є яскравим свідченням щирих і дружніх взаємин М.Лисенка з родиною видатного українського історика і громадського діяча Володимира Боніфатійовича Антоновича (1834-1905), турботи композитора про долю його сина Дмитра. Дмитро Антонович (1877-1945) відомий, в першу чергу, як український революціонер (засновник Революційної української партії), один із чільних провідників Центральної Ради, перший міністр морських справ України. Водночас видатний історик української культури, мистецтва і театру, засновник і ректор Українського 29 вільного університету у Відні і Празі, автор численних наукових праць, у тому числі цікавих розвідок про творчість Миколи Лисенка та Дмитра Бортнянського. Звертаючись до біографії цієї видатної особистості, ми ознайомилися з опублікованою в першому томі «Енциклопедії сучасної України» статтею В.А.Короткого «Антонович Дмитро Володимирович», в якій стверджується, що матір’ю Дмитра Антоновича була Катерина Антонович-Мельник (1859-1942), - друга дружина Володимира Антоновича. В енциклопедичній статті про неї аналогічну думку висловлює також Сьомочкіна-Рижко О.М. Але ж у наведеному листі М.Лисенка ясно сказано: «Вл.Бон. і Варв.Ів. надзвичайно Вам дякують за сина». А Варвара Іванівна – це перша дружина Володимира Боніфатійовича Варвара Іванівна Антонович (1840-1901). Отже Дмитро – це син Варвари Іванівни, а не Катерини Миколаївни. Це, власне, підтверджується ще одним лисенківським листом від 1 жовтня 1901 р. до Бориса Познанського: «Варвара Іванівна наразі в Харкові, піклується за сина Муху (так в родині називали Дмитра) перед Урядом університетським, щоб прийняли його, бо на всі просьби відмовляють». Що стосується ще однієї особистості, яка згадується в листі під криптонімом Ал.Ів., то, на наше глибоке переконання, це відомий меценат української культури, близький знайомий М.Лисенка, Є.Чикаленка, І.Пулюя, І.Нечуя-Левицького, один з організаторів Санкт-Петербурзької української громади Олександр Іванович Бородай (1844-1914). Його фантастична біографія теж потребує більш детального дослідження. Саме сестра О.Бородая Варвара Іванівна Ясевич і є адресатом М.Лисенка. Висновки: Отже, загалом, лист надзвичайно цікавий, дещо для наших сучасників загадковий і потребує подальшого вивчення. Адже в біографії такого велетня української культури як Микола Лисенко залишається ще багато «білих плям». Література 1. Енциклопедія сучасної України, Том 1, Київ, 2001, с.581. 2. Культурологія: теорія та історія культури. Навч. посіб. Видання 3-тє, пере- роб. та доп./За ред. І.І. Тюрменко. – Київ: Центр учбової літератури, 2010. – 370 с. 3. М.В.Лисенко, Листи. В-во “Мистецтво”, К., 1964, с.340. 3. Львівський ренесанс Лисенко Тетяна, Надія Левицька Національний університет харчових технологій Вступ: В історії українського мистецтва, львівський ренесанс – це найважливіша капітоля українського мистецтва кінця XVI і початку XVII століття, а пам’ятки архітектури на львівському Ринку і прилеглих вулицях – це найбільша окраса і цілий сенс ренесансового мистецтва на Україні. Матеріали та методи: При дослідженні львівського ренесансу використані історичні матеріали, навчальні посібники, художні альбоми, інтернет ресурси. Основними методами дослідження були: порівняльний, системний, класифікації. Результати: Ренесансовий стиль у Львові з’являється у першій чверті XVI століття. Поширювали його італійські майстри. Але львівські міські документи згадують чимало майстрів із слов’янськими чи то українськими прізвищами, наприклад, Мартин Люшня 1534 р., Петро із Смоленська 1535 р., Матей Муратор 30 1535 р., Іван Лис 1557 р., Лука з Пряшева. Але з часів заложення мулярського цеху 1572 р. найчастіше згадуються італійці, як львівські міщани, що звичайно прибирали місцеві, слов’янські, прізвища: Петро Волох, Станислав Змій, Франціск Кротохвілі, Іван Круглик та інші. Центром будівельної діяльності Львова був, зрозуміло, Ринок із ратушею – гордістю і символом автономного устрою міст доби Ренесансу. На 70-90-ті роки XVI ст. припадає найбільший розквіт громадянського та культового будівництва в ренесансному стилі у Львові. Створюється ансамбль будинків на площі Ринок, «Чорна кам´яниця» (1588-1589, архітектор П. Римлянин та ін.), Успенська церква (архітектори П. Римлянин, А. Прихильний), вежа Корнякта архітектор (П. Бар-бон) Рис.1.Успенська церква Головною спорудою ансамблю є соборна Успенська церква (Рис.1), її збудував архітектор Петро Красовський ще в середині XVI ст. Але в 1571 р. велика пожежа спустошила увесь Львів, знищила церкву та інші споруди ансамблю. Нову церкву будували з перервами з 1591 до 1631 р. архітектори Павло Римлянин, Амвросій Прихильний та Войцех Капінос. Гадають, що проект споруди склав ще в 1575 р. архітектор Петро Барбон. Всередині церква розділяється високими колонами на три нефи. Зі сходу прибудовано напівкруглу апсиду, із заходу — невеликий нартекс з хорами над ним. Церква виходить на вузьку середньовічну вулицю південним боковим фасадом. Він розчленований могутніми пілястрами і великими глухими арками, в яких прорізано широкі вікна. Церква є зразком вдалого синтезу ренесансних і українських архітектурних форм. В основі Успенської церкви лежить характерна для української культової архітектури композиція трьохбанної церкви, видовженої, з розташуванням бань по одній осі. У той же час тосканські пілястри, фриз з скульптурними барельєфними зображеннями під банями характерні для італійського ренессансу. Для ренесансної архітектури України в цілому та Львова зокрема є характерним багатий скульптурний декор будівель. Цьому сприяли і така риса української 31 народної архітектури, як різьблений, орнаментальний декор споруд, так і впливи готики і Північного Ренесансу. Треба відмітити, що більшість львівських скульпторів доби ренесансу походила з Італії, Нідерландів, Німеччини, Польщі. Вони принесли в Україну не тільки мистецтво скульптури, яке набуло в цей час особливої досконалості, але й гуманістичні ідеї, світські сюжети скульптури. Поряд з надгробною поступово розвивалась і світська скульптура: магнатські парки прикрашали статуями, що зображали античних богів, богинь, героїв, з'явився також скульптурний портрет. Висновки: Таким чином, львівський ренесанс є одним з найкращих і найцінніших мистецьких надбань України. Пам’ятки мистецтва Львова доби Ренесансу, займають найвизначніше місце в історичному розвитку не тільки українського мистецтва, але й мистецтва Сходу Европи. Література 1. Бокань В., Польовий Л. Історія культури України. - К., 2001. 2. Історія світової культури. – К., 1993. 3. Історія світової та української культури. – К., 2000. 4. Історія української та зарубіжної культури. – К., 1999. 4. Культурно-освітні перетворення доби Гетьманату Олексій Коломієць, Надія Левицька Національний університет харчових технологій Вступ: У період Гетьманату велика увага приділялася культурно-освітнім перетво- ренням. Владою П.Скоропадського були здійснені спроби українізації державного апа- рату і системи освіти: поряд із російськими гімназіями утворювалися українські, яких восени 1918 р. нараховувалося 150; був прийнятий закон про обов’язкове вивчення української мови і літератури, історії та географії України. Матеріали та методи: При дослідженні культурно-освітніх перетворень доби Гетьманату в Україні використовувались методи аналізу та узагальнення, що допомогли виділити основні завдання дослідження, хронологічно проблемний, ретроспективний та порівняльний методи. Результати: За часів правління П. Скоропадського ситуація в українській освіті змінилася на краще. Були значні здобутки у законодавчому забезпеченні культури й освіти. Міністерство народної освіти очолюване М. Василенком дуже активно працювало. Почалася українізація української освіти. Початкові школи переходили на українську мову навчання [1, с.40] Для початкових шкіл було випущено кілька мільйонів примірників підручників українською мовою [2, с.15] У перших 5-ти класах на вивчення української мови та літератури відводилося не менш як 3 години на тиждень, а в 6-му і 7-му - 4 години на тиждень. Посада вчителя української мови та літератури всюди вважалася штатною, географії та історії України - позаштатною, але обов’язковою [3, с.8]. Але кількість вчителів, які могли викладати українською мовою була мінімальна, тому велика увага приділялась організації вивчення української мови в учительських семінаріях. Складніша була справа з українізацією середніх шкіл. За Центральної Ради в Києві було три українські приватні гімназії. У 1918 році їх прийнято на державні кошти. Протягом літа того ж року відкрито 84 українських гімназій не тільки по містах, але й по деяких селах, а наприкінці гетьманської доби 32 було їх в Україні близько 150 [1, с.40]. Загалом упродовж 1917-1918 рр. відкрито 760 нових шкіл, зі статусом середніх - термін навчання 7-10 років, та близько 10 тис. початкових. Одночасно проводилась розбудова раніше непоширеного дошкільного виховання дітей. До осені 1920 р. у кожній губернії створено до 80-100 дитсадків, декілька сотень кімнат-садків, які охопили 20 % дітей дошкільного віку. Для безпритульних дітей відкрито 750 дитбудинків та шкіл-інтернатів [3, с.9]. У сфері вищої освіти також були зроблені певні позитивні зміни. Так, 6-го жовтня 1918 року урочисто відкрито в Києві перший Державний Український Університет, а 22 жовтня другий Український Університет у Кам'янці-Подільському. Передбачалося відкриття українських університетів в інших містах. Тоді ж «Просвіта» та Земство заснували в Полтаві Історико-філологічний факультет [1, с. 40] З розвитком вищої освіти уряд піклувався і про підготовку наукових кадрів. Він надав всім університетам та дев’ятьом провідним інститутам, зокрема Київському політехнічному, комерційному, медичному, Харківському технічному, право відкривати аспірантуру й докторантуру для захисту дисертацій і надавати наукові ступені здобувачам [3, с. 10]. 29 березня 1917 р. створено комісію в складі Г. Павлуцького, І. Лучинського, М. Грушевського та інших для підготовки статуту та програми організації Української академії наук. Частково організаційний процес покладено на «Українське наукове товариство» в Києві. Втім за час роботи Центральної Ради Українську академію наук не було відкрито. У червні 1918 р. за наказом міністра народної освіти і мистецтв М. Василенка комісія відновила свою роботу. Головою комісії призначили В. Вернадського, членами професорів Д. Багалія, М. Кащенка, Б. Кістяківського, А. Кримського та ін. До роботи відмовився долучитись М. Грушевський. Зміна уряду 18-19 жовтня 1918 р. пригальмувала затвердження законопроектів, і це було зроблено лише 14 листопада. Того ж дня П. Скоропадський затвердив прийнятий Радою міністрів закон про заснування Української академії наук у Києві. 27 листопада 1918 р. відбулися установчі Загальні збори Української академії наук [3, с.10]. На президента Академії Гетьман запросив М. Грушевського, але він відмовився, тому першим президентом академії обрали вченого-геолога і геохіміка зі світовим ім’ям В. Вернадського. Вона мала три відділи: історико-філологічний, фізико-математичний та соціально- економічний. Президію та перших академіків (по три на відділ) призначив уряд, а дальших членів мали обирати ці академіки [1, с. 41]. В Українській державі були організовані Національна бібліотека, Національний архів, Національна галерея мистецтв, Національний історичний музей, Український національний театр під керівництвом П. Саксаганського, «Молодий театр» Л. Курбаса, Державний симфонічний оркестр, Українська державна капела тощо [3, с.11]. Засновано Державний Український Архів, в якому мали бути зосереджені документи історії України, перевезені з архівів Москви та Петроґраду; засновано Національну ґалерею Мистецтва, Український Історичний Музей та Українську Національну Бібліотеку, яка зростала з надзвичайною швидкістю. Наприкінці гетьманської доби в цій бібліотеці було вже понад 1.000.000 книжок, серед них багато унікумів, стародруків і т. п. Кількістю та якістю книжок Національна Бібліотека могла конкурувати з кращими бібліотеками Європи [1, с. 43] На Церковному соборі в Києві 20 червня - 11 липня 1918 р. було проголошено автономію православної церкви в Україні [3, с.12]. 33 Висновки: Отже, за період Гетьманату були проведені важливі для України культурні та освітні реформи. Важливим зрушенням у духовній сфері стало утворення Української автокефальної православної Церкви на чолі з митрополитом В. Липківським. Значними були успіхи гетьманської держави у сфері українізації. Та все ж, незважаючи на помітні позитивні зрушення в культурному, освітньому та суспільному житті, П. Скоропадському не вдалося надовго втримати владу. Література 1. Горєлов В. Павло Скоропадський – гетьман Української Держави.Київ, 1995. – 60 с. 2. Дорошенко Д. Історія україни: 1917-1923 Українська гетьманська держава. Ужгород, 1923. 3. Кульчицький С.В.Українська держава часів гетьманщини // Ук. іст. журн. - 1992. - № 2. 5. Культурно-суспільне життя української діаспори Наталя Корх , Ігор Береговий Національний університет харчових технологій Вступ: Українська діаспора - збірне визначення української національної спільноти поза межами українських земель, яка почуває духовний зв'язок з Україною. Еміграційний процес почався відразу ж після занепаду УНР і продовжувався протягом наступних періодів. Щоб задовольнити свої духовні потреби й дати вихід творчим можливостям, українці за кордоном розгорнули бурхливу організаційну та культурно-освітню діяльність. Протягом десятиліть у діаспорі нагромаджено значний духовно-культурний потенціал, створено чималі наукові, літературні, художні цінності, там працювали і працюють багато видатних українських науковців, письменників, митців. Українські емігранти змогли зберегти свою національну ідентичність завдяки потужній праці на ниві культури. Матеріали та методи: Обє’ктом дослідження є історія та сучасний стан культурно-соціального життя української діаспори. Вирішення постановлених завдань передбачає застосування таких методів: аналіз друкованих джерел; систематизація матеріалу та узагальнення статистичних, історичних фактів. Результати: Процес міграції до інших країн набув масового характеру в ХІХ- ХХ ст. Традиційно історію української еміграції поділяють на чотири хвилі,звичайно такий поділ є умовним: 1. Трудова еміграція - з останньої чверті XIX ст. до початку Першої світової війни; 2. Політична - період між двома світовими війнами; 3. Інтелектуальна - період після Другої світової війни до середини 1950-х рр.; 4. Економічна - від 1980-тих рр. до сьогодення. Протягом тривалого часу в українській діаспорі нагромаджено значний духовно- культурний потенціал, створено чималі наукові, літературні, художні цінності, там працювали і працюють багато визначних українських науковців, письменників, митців. В умовах еміграції осередком національно-культурного життя була і залишається національна церква - Українська православна та Українська греко-католицька. 34 Саме за кордоном України була втілена в життя ідея незалежної української освіти та науки, що сприяло вихованню нових українських спеціалістів різних галузей із високим рівнем інтелекту та культури. Першою заснованою у діаспорі вищою школою став Український вільний університет у Відні. Його фундаментатором був Союз українських журналістів і письменників, а співзасновниками - С. Дністрянський та М. Грушевський [1,с.290]. У Празі у 1923 р. засновано Українське історично-філологічне товариство. До його складу входили українські вчені: Д. Антонович, Д. Дорошенко, О. Колесса, В. Щербаківський та інші. У 1929 р. до США прибув Василь Авраменко, який згодом став засновником української народної хореографії. Створив понад 50 ансамблів, які діяли по всій країні. З усіх українських митців найбільшої світової слави зажив Олександр Архипенко, який прибув до США ще в 1923 р. Він увійшов в історію мистецтва як один з основоположників культури модернізму. У Парижі створено бібліотеку ім. Симона Петлюри. З 1952 р. українську мову офіційно затверджено для вивчення в Паризькому державному університеті східних мов і цивілізацій. Значним здобутком української діаспори стало відродження діяль- ності Наукового товариства ім. Тараса Шевченка (НТШ) як спадкоємця заснованої в 1873 р. у Львові дослідницької установи тієї самої назви. У 1947-1951 pp. президія НТШ пере- бувала у Мюнхені, а потім переїхала в Сарсель, поблизу Парижа, де знаходиться й тепер. Ціла мережа українських організацій була заснована в Австралії. Серед них можна виділити Жіночу асоціацію, молодіжні організації «Пласт», «СУМ», а також різноманітні профспілкові й творчі колективи. Висновки: Українська культура в діаспорі ─ це культурне продовження тих культурних процесів, що розгорнулися в Україні на початку ХХ ст., розвиток тих напрямів, що були заборонені. Діаспора збагатила вітчизняну культурну спадщину, зберегла багатьох культурних діячів, відродила діяльність низки установ та організацій, підготувала грунт для подальшого піднесення української культури. Література 1. Історія української культури. Павлова О., Мельничук Ф., Грищенко В. Навчаль- ний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 368 c.. 2. Композитори української діаспори. Режим доступу: http://lib.if.ua/exhib/1320239038.html 3. Українська діаспора. Режим доступу: http://ridna-ukraina.com.ua/diaspora/ 4. Культурні надбання української діаспори. Режим доступу: http://www.rusnauka.com/14_NPRT_2010/Istoria/66581.doc.htm 5. Кіровоградщина. Історія рідного краю Аліна Горбатюк , Євгеній Кобилянський Національний університет харчових технологій Вступ: Наші часи позначені небувалим зростанням інтересу до проблем вітчизняної історії, витоків національної культури, до непересічних досягнень минулого. Знання свого родоводу, історичних та культурних надбань предків необхідні не лише для піднесення національної гідності, а й для використання кращих традицій у практиці сьогодення. На мою думку, ця тема є актуальною 35 сьогодні. Варто знати про місце, де народився і живеш, адже воно є тим краєм, де народилися твої прапрадіди. Моїм отчим краєм є Кіровоградщина. Це історичний та культурний регіон, що має багату спадщину. Матеріали та методи: Мета і завдання нашої роботи – дослідження історичного розвитку області від давньої історії до незалежності України. Для досягнення поставленої мети у роботі використовуються загальнонаукові методи. Інформація була відібрана з різних джерел. Результати: Кіровоградщина – чудовий куточок України. Його історія своєрідна та унікальна. Тут, на теренах Центральної України, на межі степу і лісостепу, століттями корінним населенням були українці. Заселення території сучасної Кіровоградщини почалося ще за доби палеоліту (50- 20 тисяч років тому), про що свідчать знахідки стоянок первісних мисливців [1, с.5]. На території Кіровоградської області панувало трипільське поселення ІІІ тисячоліття до н.е. Найвідомішими з дослов’янських народів, які жили на території краю, були кіммерійці[4, с.5]. На землях Кіровоградщини знайдено пам’ятки племен скіфської культури. У ІІІ ст. до н. е. скіфів витіснили сармати, які прийшли з первісної території Поволжя. Степами нинішньої Кіровоградщини проходили племена готів ( VI- VII ст.), гунів (VІ ст. ), аварів (VI-VII ст.) і хозарів (VII-IX) [4, с.6]. З першого тисячоліття н.е. тут назавжди оселилися слов’яни, як частка антського союзу племен, а згодом Київської держави. З ХV ст. у наших степах починає осідати козацтво. На території сучасної Кіровоградської області відбувалися знамениті козацькі битви [4, с.6]. Багатим на події було ХVІІІ століття. Кіровоград на межі ХІХ – ХХ століть відзначився високим рівнем розвитку освіти, музичної та театральної культури. Справжні зразки боротьби за незалежність України продемонстрували наші земляки під час національно-визвольних змагань 1917-1920 років. Суворим випробуванням стали роки Другої світової війни. З 24 серпня 1991 року Кіровоградщина є невід’ємною складовою Української держави. За роки незалежності зроблено суттєві кроки у налагодженні роботи господарств, розвитку соціальної сфери. Кордони Кіровоградської області остаточно визначилися на 1960 рік, а територіально-адміністративна структура – на 1968 рік. Подальші незначні земельні переділи проходили тільки на рівні сільських рад [3, с.9]. Область здавна славиться, як регіон з добре розвиненим сільськогосподарським виробництвом [2, с.12]. Вищу освіту на Кіровоградщині можна здобути у 6 вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації. Освітяни докладають багато зусиль, дбаючи про належне навчання, виховання молодого покоління, майбутніх громадян незалежної України, щоб підготувати гідну зміну, покликану вивести свою Батьківщину в ряди найрозвиненіших країн світу. Сьогодні мережу бібліотек області утворюють понад 600 таких закладів. Кіровоград відомий як центр розвитку національної української культури. Тут колиска нашого професійного українського театру. Область також багата пам’ятками історії і архітектури [4, с.16]. Висновки: Отже, завдяки вивченню даної теми ми добре ознайомились з різними подіями з історії Кіровоградщини. Було досліджено історичний розвиток області від давньої історії до незалежності України. 36 У результаті дослідження вдалося встановити, що історія Кіровоградської області є багатогранною та вартою уваги для вивчення та пізнання. Регіон є осередком культурних пам’яток. Література 1. Кіровоградщина. Історія рідного краю [Текст] : навч. посіб. :[для загальноосвіт. навч. закл. Кіровогр. обл.]; / за ред. І. А. Козир. – Кіровоград : ТОВ «Імекс–ЛТД», 2012. – 304 с.; іл. 2. Заповідні куточки Кіровоградської землі. — Колектив авторів під заг. ред. д.б.н. Т. Л. Андрієнко. – Кіровоград: ТОВ «Імекс–ЛТД», 2008. – 245 с., мал.; кол. іл. 3. Кузик, Б. М., Білошапка, В. В. Кіровоградщина: історія та сучасність центру України: В 2 т. – Дніпропетровськ: АРТ–ПРЕС, 2005. – Т. 1. – 496 с. 4. Кіровоградщина перлина степу. – К.: Вид–во «Преса України». – 2001. – 48 с. 6. Розвиток килимарства та ткацтва в Україні Ілона Чернявська ,Ольга Коцюбанська Національний університет харчових технологій Вступ: Сучасний стан нашого суспільства характеризується зростанням етнічної свідомості народу, посиленням його інтересу до вітчизняної історії та культури, до усвідомлення необхідності збереження традиційного народного мистецтва, як генофонду його духовності, втрата якого загрожує існуванню самого народу. Мета даного дослідження полягає в тому, щоб проаналізувати основні тенденції розвитку ткацтва та килимарства на Чорнобаївщині у визначених хронологічних рамках, роль органів влади у збереженні народних промислів, з’ясувати його напрямки, форми, методи та практичні результати, показати внесок народних умільців у розвитку культурної спадщини. Матеріали та методи: При дослідженні розвитку килимарства і ткацтва в Україні використовувались методи аналізу та узагальнення, що допомогли виділити основні завдання дослідження, хронологічно проблемний та ретроспективний методи. Результати: В умовах утвердження державності України вивчення історичної та культурної спадщини рідного краю стає дієвим засобом громадянсько-патріотичного ви- ховання. Звернення до життєдайних джерел народного мистецтва, до збереження та оновлення всіх його видів - це усвідомлення свого родоводу, духовних традицій, відродження культури свого народу. Формування національно-історичної та національно-культурної свідомості сприяє вихованню естетичних почуттів і якостей молодого покоління. Звернення до цієї теми має особливу актуальність ще й тому, що роль народного мистецтва неухильно зростає, а творчість народних майстринь розглядається як важлива складова частина розвитку освіти і культури. Досить рельєфно особливості розвитку ткацтва на регіональному рівні в другій половині ХХ – на початку ХХІ століття простежується на прикладі Чорнобаївського району, (Черкаська область) де сформувався і розвивається осередок народної творчості[1]. Об’єктом дослідження є види народного ремесла, а особливо ткацтво та килимарство на Чорнобаївщині в її різних формах і проявах, що набули значного 37 відродження наприкінці ХХ століття, виробили характерні для цього періоду методи роботи, які зазнали оновлення в роки незалежності. Хронологічні рамки охоплюють період з початку 90-х років ХХ століття і до наших днів, коли народне мистецтво вийшло на новий рівень розвитку і отримало широкі можливості для всебічного вивчення і поширення серед громадськості. Народне ремесло втілює в собі талант народу, його мудрість, розуміння краси і добра, його життєствердне світобачення. Воно нерозривно поєднане з магічно-обря- довою і господарською діяльністю людини. Між звичайними побутовими творами з дерева, глини, каменю і предметами народного мистецтва не існує чіткої межі. Першого великого піднесення ткацтво зазнало в період формування Київської князівської держави, згодом - у XIV - XVI та XVІІ - XVIІІ століттях. Матеріалом для ткацтва з прадавніх часів були волокна льону, коноплі, а також вовна[2]. До початку ХХ століття ткацтво було на всій території України фактично найпоширенішим домашнім ремеслом, яке чи не на 100 % забезпечувало потреби в тканинах мешканців села і - значною мірою - міста. Ткацтво є однією з найважливіших складових національної культури українців. Воно існувало на українських землях ще з доісторичних часів. Ткацтво належить до найпоширеніших видів ремесла і народного мистецтва й поширене по всій етнічній території. Про прадавність цього виду господарської діяльності свідчать як архаїчне приладдя «прядки», «верстати», «кросна» і т. ін.), так і давня термінологія[3]. Чорнобаївщина – справжня перлина черкаського Подніпров’я і народне прикладне мистецтво є невід’ємною частиною культури нашого району. Основними прядильними волокнами на Чорнобаївщині з давніх часів були коноплі. Прядінням і ткацтвом з споконвіку займалися жінки, дівчата і підлітки. Ткацький верстат був у почесній селянській оселі. У продовж століть вважалося, що жінка зобов’язана виконувати ткацькі роботи, інакше вона не вважалася повноцінним членом громади. З давніх-давен для ткацтва в нашій місцевості вирощували великі плантації конопель. Коноплі вирощувала кожна селянська сім’я і про сам процес ткацтва із прямих уст розповідає жителька села Крутьки Давиденко Ольга Андріївна 1949 року народження: «Сіялися коноплі з весни, в серпні їх рвали, сортирували (материнка – з неї брали сім’я на олію і плоскінь – з неї краще полотно, вони були вищі ). Складали їх окремо в снопи, стояли вони отак купочками, вистоювали, висихали на сонці аж поки не змінювали колір. Потім мочили в копанках у воді ставили гніт, лежали там поки ворс не відстане од стебла. Витягали, знову ставили в купочки, вони сохли десь тиждень[4]. І так декілька разів сушили, потім молотили. Потім коноплі переминали і оббивали кострицю, залишалася ворса. Далі ставили у гребінь, розчісували і з осені до Різдва пряли пряжу. Після Різдва починали ткати полотно. Навесні вибілювали полотно, несли на річку і за день десь 4-5 разів мочили і розстилали на травичку, сушили. Десь було по сім метрів в куску. Чим нитка була тонша, тим тонше полотно. З цього полотна шили сорочки буденні і святкові. Вважалася кращою та хазяйка, яка натче більше полотна за зиму, в котрої полотно було біліше і тонше. Верстати для ручного ткацтва бувають двох типів: з вертикальним і горизонтальним розміщенням основи. Вертикальний ткацький верстат (кросна) являє собою прямокутну вертикальну раму, та горизонтальні верстати відомі з X-XIII ст. Основні техніки ручного ткання: просте полотняне, саржеве (чиновате), перевірне і закладне. Килими — художні тканини ручного і машинного виготовлення, призначені для утеплювання, прикрашення житлових, громадських споруд, виконання обрядових, 38 естетичних функцій. В них знайшли відображення найкращі здобутки народних майстрів у галузі декоративного ткацтва. Висновки: Отже, навіть в умовах всебічного розвитку машинного виробництва, різноманіття тканин і полотна, місцеві ентузіасти-умільці зуміли зберегти і донести до сьогоднішніх поколінь навички та досвід українського ткацтва. Їх діяльність сприяє збереженню історичних традицій, пам’яток, матеріалів про народні ремесла краю. Килими України — унікальні твори, художнє надбання народу, в яких виявлені висока культура технічного виконання, орнаментальне, композиційне, колористичне багатство. Упродовж віків формувалось і вдосконалювалось килимове мистецтво. Найдавніші письмові відомості про килими X ст. зберегли подорожні записки іноземних мандрівників, літописи, давньоруські билини, історичні пісні, колядки тощо. Література 1. Килими та килимові вироби. Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 112 с. 2. Полікарпов І. С., Стефанюк Є. М., Тимченко О. О. Вироби народних промислів України. — Львів: Видавництво ЛКА, 2003. — 306 с. 3. Наумко В. І. та ін. Культура і побут населення України. — К: Либідь, 1991.−596с. 4. Мистецтво України: енциклопедія. — Т.1. — К., 1995.− С. 227. 7. Дослідницька діяльність О.І. Білецького Людмила Власенко Національний університет харчових технологій Вступ: Ім’я відомого вченого Олександра Івановича Білецького, на жаль, невідоме широкому загалу. О.І. Білецький - видатний діяч, критик, дослідник літератури. У царині літератури небагато знайдеться українських дослідників, хто б міг похвалитися такими багатогранними доробками у літературній сфері. Олександр Іванович - людина від природи обдарована і талантом, і знаннями - не оминув своєю увагою, мабуть, жодного письменника чи поета. Матеріали і методи: Дана робота базується на здобутках літературознавчої науки початку ХІХ століття, на працях вітчизняних учених, зв’язку з описовим, порівняльно-історичним методами дослідження літератури. Аналіз жанрової та стильової своєрідності письменниць проводиться з урахуванням позицій таких дослідників, як О.І. Білецький, М.М. Бахтін, Ю.М. Лотман, та ін. Результати: Дослідницькій літературній діяльності О.І.Білецький присвятив майже 50 років життя. Потяг до літератури з’явився у нього ще у студентські роки, вивчаючи літературу, театрознавство у Харківському Університеті. Любов до літератури О.І.Білецький проніс протягом всього життя. Архів академіка О.І. Білецького – це своєрідна картина опису, доробка і напрацювання, які він створював і проніс протягом всього свого життя. Архів яскраво показує всі літературні надбання автора, його вподобання, захоплення. Надбанням академіка є багатогранні дослідження та доробки із різних видів літератури, жанрового розмаїття та тематик. Архів О.І. Білецького налічує понад 5 тисяч одиниць: це і рукописи, і рецензії на кандидатські та докторські дисертації, доповіді, розвідки, лекції, статті, листи, які і на сьогоднішній день являються неоціненним вкладом у розвиток 39 літератури. Згадуваний архів вражає своєю повнотою, багатогранністю та наповненням. На жаль, більша частина рукописів на даний час так і не надрукована, крім того, велика кількість була втрачена під час переїздів вченого та під час Великої Вітчизняної Війни. Іван Дзюба у спогадах про вченого-дослідника зауважує, що володіючи багатьма рукописами, О.І. Білецький ніколи не намагався якнайшвидше їх надрукувати, “Для нього головне було створити, вивчити, написати, а далі… а далі рукопис міг лежати в його бюрку чи архіві й рік, і десять років, і тридцять…” [1, с. 521]. Вчений наголошував, що не можна зрозуміти творчість будь-якого письменника без розгляду та дослідження його зв’язку з іншими письменниками, з історичним та суспільним розвитком, середовищем, в якому жив і творив автор. О.І. Білецький доводив, що критик повинен критикувати твір, а не його автора, тобто він критикував сам твір і творчість письменника, але ніколи особистість самого письменника. Стверджував, що вивчати потрібно не лише видатні явища, а й другорядні, адже вони теж внесли свій вклад в життя чи творчість досліджуваного поета чи письменника. Тому літературний критик вивчав творчість не лише відомих письменників, а й маловідомих, другорядних письменників та поетів, які були в подальшому забуті, будучи твердо переконаним, що не можна забувати навіть про найменший вклад того чи іншого письменника, тому що він зробив свій вклад в історію літератури, своєю працею проложив стежину більш відомим авторам. Вони готують ґрунт, а відомий письменник здійснює ті відкриття, що збагачують літературу і рухають її розвиток вперед. Для такого вивчення слід прочитати все, що з’явилося в друку у період, який вивчається [2, с. 254]. І кожна праця критика заслуговує на своє вивчення. О.І.Білецький оперував величезною кількістю фактів, володів енциклопедичними знаннями. Володіючи величезними знаннями, він відбирав головне, тобто те, що могло б рухати літературу вперед. Головне, на думку вченого, було не стільки знати факти, скільки знаходити їх і помічати, створюючи при цьому єдність. Вчений чітко форму- лював проблеми вивчення якогось явища, а вже потім намагався знайти шляхи їх розв’язання. Отже, він був обізнаний не лише з літературою, а й з історією, театро- знавством. Щодо особистості вченого, його відносин до людей, то можна з впевненістю сказати, що прекрасна людина – прекрасна в усьому. Немає жодного його знайомого, колеги, друга, які б не залишили слова вдячності і поваги О.І. Білецькому. Висновки. : Отже, Олександр Іванович Білецький – визначна постать у царині літератури. Велике захоплення літературою із студентських років знайшло відображення у працях, які він писав протягом всього свого життя. Не мислячи свого існування без літератури, вчений намагався передати свій багаж знань молодому поколінню, поділитися своїми доробками та напрацюваннями. Він ніколи і нікому не відмовляв у пораді чи підказці, якщо це стосувалося літератури, він переглядав зі своєї професійної точки зору, не виправляючи чи вказуючи на неправильність думок автора, а навпаки, намагаючись вислухати думки і задумки кожного, і якщо можливо, змінити свою думку або думку свого співрозмовника. О.І. Білецький зробив величезний вклад у розвиток та дослідження літератури не тільки української та російської, а й багатьох літератур світу. Література. 1. Дзюба І. З криниці літ / Іван Дзюба. – К: Обереги: Гелікон, 2001. – (Сер. “Українська модерна література”) – Т. II. – 848 с. іл. 2. Про Олександра Білецького: спогади, статті / Упоряд. В.Г. Дончик. – К.: Рад. письменник, 1984. – С. 302. 40 24.3. Українська мова Голова - проф. Н.В. Науменко Секретар - доц. О.В. Векуа Ауд. А-311 1. Touring the chocolate museums in Europe Ruslan Girak, Nataliya Naumenko National University of Food Technologies Introduction: Eating chocolate brings much pleasure to both children and adults. Another big pleasure is visiting museums to find out something new and interesting. So, it is not a surprise that one day these two pleasures combined in a world of a chocolate museum [1, 2]. After visiting them, one can learn the history of the royal sweets, the technology of their production, and to see the pure art works made out of chocolate. At the end of the excursion, the visitors can taste different types of chocolate represented in various forms and conditions: hot and cold, black and white, bitter and sweet, solid and liquid. Materials and methods : The main methods of our research are analytic review, observation of theoretical materials on chocolate and its history, comparative research of the conception of any museum situated in European countries, and the prognostic vision of perspectives of chocolate tourism development here in Ukraine (particularly in Lviv). Results and Discussions: Though chocolate as a food product came from Central America, there are many chocolate brands closely connected to Europe. The famous Hersheys, Godiva, Leonidas, Lindt, Sprungli, Mauxion, Nestle, Milka, Poulain are popular as well in Ukraine (from the 1990s by now), yet there is a time to cognize better the development of chocolate tourism as a branch of food tourism that evokes greater interest in the people. One of the most prominent museums in Europe is the Museum of Chocolate Secrets in France. It consists of several themed halls. The guides of the first one tell the stories about chocolate and its production. Then, in the showroom, a visitor may observe the process of making chocolate masterpieces. It is also a pleasure to look into a tea room where one may enjoy the taste of a real chocolate drink. Short documentary gets the visitors acquainted with the best kept secrets of chocolate making. There is also a souvenir shop that proposes to guests a large array of insanely delicious chocolate products; by the way, it is imaginatively designed. The second museum is situated in Cologne, Germany, on the waterfront of the Rhine River. It resembles a huge ship with a glass cockpit, all brewed of chocolate. Since 1993, the museum became available to the public. Here a visitor may see how to make chocolate Santa Claus or traditional Easter rabbits, as well as how to grow cocoa-trees in a greenhouse at the museum. A mini chocolate factory produces about 400 kg of chocolate 41 products daily. However, the main attractive point in the museum is a three-meter chocolate fountain. Museum staff used to dip the wafer rolls into the fountain and to treat visitors, so that they are able to appreciate this delicacy. The third object is Chocolate Museum in Brügge (Bruges), Belgium. A long time ago, Praline was invented to please the Duke Ples-Praslin who wanted to be a creator of the most delicious chocolates. Bruges is the center of chocolate goodies because of the annual festival called Choco-Late. During the festival, skilled confectioners compete in production of sweet masterpieces on city streets, and the chocolate fountains work. The Choco-Story Museum in Bruges is located in the premises of the 17th century castle. The fourth object of our tour is Chocolate Museum in Barcelona, Spain. The visitors of this museum may also learn the history of chocolate and admire the sculptures made out of it. There are some statues of famous politicians, artists and sportsmen, popular cartoon characters, and even mini-copies of famous buildings. In the autumn of 2008, a museum Choco-Story was opened in Prague, Czech Republic. The most of the exposition takes Belgian chocolate, yet there are some samples from other countries, even our favorite Alenka. In one of the halls, a large TV broadcast a film about the history of chocolate and its production. Every hour, a confectioner conducts a short master class to produce candies. Of course, a visitor may taste different types of chocolate – either bitter, white, or milk. The main highlight of the museum is an amazing collection of wraps from chocolate bars and sweets collected during a few hundred years in different countries. Apparently Lviv can also represent the chocolate tradition in its own museum; however, it is a task for the close future, which will be accomplished by both museum specialists and businessmen. Yet, staying in Lviv, anyone can visit the shop Shokoladnytsia and either admire or buy (having enough money) some chocolate masterpieces like different kinds of weapons (knives, grenades, pistols etc), statues, caskets, dollar-, euro-, or hryvnia-shaped plates, toys and other things made so skillfully that impossible to differ from those real [3]. Conclusions: Any principles of food tourism are quite simple: to taste foodstuffs only in the places where they are produced to keep in one’s memory any note of the taste and the bouquet. Talking about chocolate tourism, it is cardinally important to keep in mind the American origin of chocolate (as both a drink and a solid product) and to be able to project it on the common traditions of chocolate-making in Europe, particularly in Ukraine. Bibliography 1. Шоколадный туризм по Европе [Электронный ресурс]. – Режим доступу: http://piligrim22.ru/article/shokoladnyi-turizm-po-evrope 2. Swiss Chocolate [Electronic Resource]. – Available from: www.myswitzerland.com 3. Прогулянка Львовом. – Прогулка по Львову. – Touring Lviv. – К. : Жовті сторінки, 2010. – 192 с. 42 2. Avicenna and his Canon of Medical Science: reconstructing the basic principles of rational nutrition Kostyantyn Vyshniakov, Nataliya Naumenko National University of Food Technologies Introduction: Ibn Sina, or Avicenna in Latin tradition, paid great attention to the issues of rational nutrition more than 1,000 years ago. The prominent son of Tajik people – philosopher, physician, scientist, Avicenna in his famous work, Canon of Medical Science, had actually laid out the basic scientific principles of rational nutrition and furthermore had given many practical advices on nutrition, which are extremely relevant today. Materials and methods: The main material for our research is the work entitled Canon of Medical Science written by Avicenna at the first third of the 11th century. It is read with a usage of contemporary scientific (particularly philological) methods including analytic, history-typological, ‘close reading,’ and synthetic. Results and discussions: In general, Avicenna gave a lot of advices of what, when, how, and how much to eat, paying particular attention to the so-called ‘incompatibility of certain products.’ For normal food, he considered it appropriate to use such products that would negate the effect of each other, creating the optimal balance. For instance, if you eat cucumber and pumpkin, their action would be balanced by the opposition tools such as garlic and leeks. Otherwise, the use of various foods is what Avicenna considered inappropriate – not only due to the revenues in the stomach of a range of products require uneven time for digestion, but also because in this case there is a larger danger to overeat than in the use of monogenic food. By the way, in such aspect as an incompatibility of food, we almost do not pay attention on what our chefs do in public catering points. They manage (quite successfully) to combine the incompatible things and to feed us with this amazing mixture. Yet we do understand that one of the principles of rational nutrition is the variety in a diet that provides the intake of all of the necessary substances. Henceforth, our diet should be various, but it does not mean that all of the necessary components are to be ‘pushed’ into the stomach in one sitting; we have to plan our diet in accordance with food compatibility. Ignoring these two principles (variety and compatibility) would cause to bad consequences, especially now, with increasing risk of allergy in a contemporary person. Avicenna had specified some ‘classical’ incompatible products: it is not recommended to consume milk simultaneously with acidic foods or to combine fish and dairy products (by the way, the same principle was formulated by Arnold from Villanova in Salerno Code of Health, 1305). Another relevant thing is a theory of hunger strike. Avicenna believed that fasting is quite necessary, only if a man has overeaten a day before. Also he was agreeing with Latin physiologist Rufus Mesonius that it is pretty good to take a walk after meal, because ‘it is preparing well a place for an evening meal.’ Avicenna recommended not restraining the appetite as it appears, because such abstinence may be harmful due to the bigger production of excess stomach juice. Also he advised not to eat until it is a real appetite and the stomach gets freed from the previous food. The biggest flaw in any diet, for Avicenna, is overeating. He was a staunch supporter of sobriety; in this point, he was a follower of Socrates and Galen who recommended to eat as much as it is necessary for the body, and to rise from a table with a slight feeling of hunger. Overeating almost always leads to obesity, as Avicenna wrote; animals are in good condition and do not suffer from excessive body weight, thanks, first of all, to perfect operation of their regulatory mechanisms. 43 Many pages in Avicenna’s Canon are dedicated to the role of fibers in nutrition. It is apparent that he almost foresaw the era of refined food. Today’s practice of removal of ‘ballast substances’ (including fibers) from food raw materials has got a profound and – as a rule – negative impact on the state of intestinal flora and peristalsis. The epidemiological researches conducted in some foreign countries have confirmed that diseases such as appendicitis, intestinal diverticulosis, adenomatic polyps, and colon cancer are closely related to the consumption of gourmet food. To improve digestion, Avicenna recommended eating more vegetables: cabbages, beets, parsley, cauliflower, pigweed, and chicory. He also advised to include to a diet such products as raw peeled cucumbers and bread with bran. In general, talking about foods, Avicenna had noted the advantages and disadvantages of each product. Conclusions: Canon of Medical Science became a medical encyclopedia for the entire world. Once printing was invented, Canon was published right after Bible. For many centuries, in Europe and Asia the physicians studied medicine by this book. As the food science is intensively developing here in Ukraine, Canon needs more attention form both philologists and physicians who are creating a new theory of rational nutrition thanks to the principles that were formulated about one millennium ago, yet in other terminological categories. Avicenna’s contribution into development of empiric knowledge on foodstuffs is outstanding because of his theories of appetite, nutrition regimes (distribution of a daily portion of food into small amounts), importance of water in nutrition, precise organization of nutrition for children and old age people. Bibliography 1. Avicenna (Abu Ali Ibn Sina). Canon of Medical Science. Transl. from Persian by G. Fitzgerald. 4th edition. London : Penguin Books, 2001. XVІІІ, 452 p. 3. Мова, свідомість, Інтернет очима студента Олександра Ковальчук, Наталія Науменко Національний університет харчових технологій Вступ : Мова для кожного народу стає другою природою, що оточує його, живе з ним всюди і завжди. Без неї людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б’є по народу зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що дорівнює неповазі до батька й матері [1, c. 6]. Мова є засобом пізнання світу. Пізнаючи мову, ми пізнаємо світ, навколишнє середовище, але в межах свого народу, його свідомості, психіки тощо. Відомо, що престиж мови залежить не від неї самої, а від її носіїв. На жаль, не всі українці усвідомлюють це. Тому українська мова в нашій державі стане престижною тоді, коли ми не будемо її соромитися, коли оволодіємо усім багатством її, навчимося гарно, виразно, правильно говорити по-українськи і будемо пишатися, що ми, українці, маємо таку чудову мову. А не-українці будуть відчувати задоволення від того, що володіють цією мовою, будуть шанувати її і тих, хто її створив. Але насправді бажане ще досить далеко від реального [2, с. 55]. Мовна політика як одна із складових частин державної має бути спрямована на забезпечення оптимального функціонування української мови в усіх сферах життя українського суспільства, їхнього подальшого розвитку та взаємодії. Тому мета цієї 44 роботи – утвердити українську мову важливим чинником становлення особистості студента з огляду на сучасні технології спілкування, передусім Інтернет. Методи та матеріали: У дослідженні використано описовий метод досліджен- ня. Матеріалом дослідження послугував Інтернет як важлива складова життя сучасного студентства. Результати: Тарас Григорович Шевченко був переконаний, що, поки жива мова в устах народу, доти живий і народ, що нема насильства більш нестерпного, як те, яке прагне відняти у народу спадщину, створену численними поколіннями його предків. Ці Кобзареві думки перегукуються з роздумами визначного педагога К. Ушинського: «Відберіть у народу все – і він усе може повернути; але відберіть мову – і він ніколи більш не створить її; вимерла мова в устах народу – вимер і народ. Та якщо людська душа здригається перед убивством однієї недовговічної людини, то що ж почувати вона, зазіхаючи на життя багатовікової особистості народу?» [3, с. 43]. Мова – це невід’ємна частина студентського життя, так само як і користування Інтернетом. Однією з позитивних сторін Інтернету є те, що це – найбільша бібліотека у світі. Користувач може знайти тут реферати і інформацію на будь-які теми, починаючи з погоди і останніх новин і закінчуючи науковими роботами і найважливішими відкриттями. Ще однією позитивною стороною Інтернету є чат. Зараз немає студента, який би не користувався електронною поштою. Вони нам дозволяють пересилати і отримувати листи з різних країн світу за лічені секунди, тоді як звичайною поштою це може зайняти тиждень або навіть більше. До того ж вона майже безкоштовна і не потребує багато часу. Водночас однією з негативних рис Інтернету є віруси. За необережного користування, у разі виходу на потенційно небезпечні сайти можна занести вірус до комп’ютера, відкривши повідомлення, яке містить вірус, або просто скачавши текстовий файл. Тому потрібно встановлювати антивірусні системи або просто бути обережними з листами. Іншою негативною стороною Інтернету є віртуальні ігри, до яких певні користувачі вдаються задля самовираження, підвищення самооцінки. Існує загроза, що у віртуальній реальності людина може втратити орієнтири в світі, перестати розуміти, що реально, а що ілюзорно. В наш час ще не говориться про це в широкому масштабі, оскільки віртуальна реальність ще не набула такого поширення, однак вчені світу вже проводять дослідження змін особистості під впливом інформаційних технологій. Щодо цензури в Інтернеті, то слід вважати, що вона потрібна. Зараз можна знайти сайти, де міститься інформація про те, як, наприклад, зробити бомбу з підручних матеріалів, або підняти паніку у натовпі людей та таке інше. Звичайно, таку інформацію потрібно модерувати й вилучати. Те саме стосується і текстових документів із ненормативною лексикою. На жаль, на сучасному етапі цензура в Інтернеті цензура не дуже розвинута, і за певних умов вона ніколи не буде достатньо розвинута, бо відстежити такі документи дуже важко; але все ж таки мають існувати такі люди і спеціальні служби, які цим займаються. Висновки: Молодь – це не тільки майбутнє України, а й наша сучасність, яка несе в собі дух нового. Своєю чергою, Інтернет, за умов правильного ним користування, є важливою і невід’ємною частиною сучасного студентства, яке вже не може уявити своє життя без нього. Отже, мова, свідомість, Інтернет – це невід’ємні складники нашого сучасного світу, тому що без мови ми не люди, без свідомості ми не зможемо правильно говорити і творити на нашій українській землі добро. 45 Література 1. Антисуржик / за заг. ред. О. Я. Сербенської. – 2-ге вид. – Л. : Світ, 2006. – 150 с. 2. Єрмоленко С. Я. Соціальна престижність української мови в сучасному комунікативно-інформаційному світі / С. Я. Єрмоленко // Українознавство. – 2005. – Ч. 4. – С. 50-60. 3. Мова в системі українознавства / укл. А. Ю. Пономаренко, П. П. Кононенко, С. Я. Єрмоленко та ін. – К. : Либідь, 2005. – 343 с. 4. Семантика найменувань професій в українських топонімах Ольга Устименко, Наталія Науменко Національний університет харчових технологій Вступ: Наука, що вивчає первісне (істинне) значення слова, зветься етимологією. Це слово запозичене з грецької мови, де «етимон» – «істина». Завдання її – прояснити походження і значення якогось слова через зіставлення його зі спорідненими словами тієї самої чи іншої мови. Та чи істинним було лише первісне значення слова? Можна сказати, що слово, поки воно живе серед людей і служить їм, завжди істинне. Але розкриваючи секрети слова-назви, ми тим самим розкриваємо й секрети історії, заховані в ньому, і секрети людської думки, винахідливості, таланту. Особливо це стосується назв поселень України, які походять від назв професій, фахів, слів, які позначають суспільний статус людини. Вивчення таких назв є джерелом цікавих і важливих даних не лише для мовознавців, а й для істориків. Як у деяких пісень, які вважалися народними, зрештою знаходилися автори, так і в багатьох географічних назв, які досить тривалий час були «невідомого походження», є свої прообрази – представники професій, іноді маловідомих. Дані щодо назв поселень України, похідних від професій та ремесел, розглядаються як чинник зацікавлення студента у вивченні як української мови, так і інших соціогуманітарних курсів – історії України, культурології, релігієзнавства, формування різнобічного погляду на майбутню професію. Тому метою цієї роботи стало виявити основні аспекти людської діяльності, явлені в українських топонімах, пов’язаних із харчовими виробництвами. Матеріали та методи: Українські топоніми, пов’язані з найменуваннями професій у харчових виробництвах, добиралися для вивчення за картами та атласами сучасної України. До дослідження цих топонімів застосовано традиційні лінгвістичні методи – етимологічний, зіставний, порівняльний, а також аналітичний, за допомогою якого виявлено функції назв міст у художній літературі. Результати: У назвах наших поселень залишилися сліди діяльності попередніх поколінь – від найдавніших (видобування і торгівля сіллю, медом, льоном, деревиною, вугіллям тощо) до нових і новітніх (виплавка металів, машинобудування) [1]. На географічній карті України можна побачити декілька схожих між собою назв, пов'язаних із бджільництвом – галуззю стародавнього тваринництва: БОРТНИЧІ (передмістя Києва), БОРТНИКИ (Вінницька, Івано-Франківська, Київська, Львівська області), БОРТЯТИНЕ (Львівська область), БОРТНІВ і БОРТНОВЕ (Волинська область). У старезних липових лісах траплялися дуплисті дерева, які називалися 46 бортями – в них гніздилися дикі бджоли. Люди, які мандрували липовими лісами, знаходили борті, викурювали головешками бджіл і виламували стільники; ці люди називалися бортниками. Знаряддя бортництва – спеціальні ножі для вирізування стільників – знайдено в розкопках лісової та степової зон України. Відоме таке заняття з VII століття. Оскільки на нашій землі цукру тоді не виробляли, його замінював мед. Поширеними були напої з меду (межигірський, старосвітський тощо), які варилися при княжому дворі та в сім'ях знатних бояр. Згадки про цей напій спостерігаються в давньоруських літописах, народних думах і піснях, творах писемної літератури: «…коливо з куті зробили, Сити із меду наситили…» (І. Котляревський, «Енеїда»); «Ой не п'ється горілочка, Не п'ються й меди…» (Т. Шевченко, «Ой не п'ється горілочка…»). Якщо вже згадано про мед як давньоукраїнський хмільний напій, то варто звернутися й до інших назв, пов'язаних із виготовленням подібних напоїв: БРОВАРИ (передмістя Києва). Відомості про історію цього міста досить скупі. За часів Давньої Русі на місці сучасного селища було якесь поселення, але назва його не збереглася. Сучасна назва міста згадується в документах XVII ст.; пізніше, у XVIII ст., воно належало Києво-Печерській лаврі. У XVII-XVIII ст. броварня – це невеличке підприємство, де виготовляли (варили) пиво. Слово «бровар» запозичено з німецької мови через польську в досить давні шляхи (brauen – варити, brauer – пивовар; Див. тж. «Енеїду» І. Котляревського). Були ще й винниці (винокурні), де виготовляли (курили) горілку. Пиво варили броварники, а горілку курили винники (винокури) [2]. Останні дві назви перейшли також у прізвища Винник і Винокур та похідні від них: Винокуров, Винничук, Винниченко тощо. Висновки: Через назву можна довідатися, що приваблювало переселенців, що для них було найважливіше при виборі місця, якими, зрештою, вони були – ці першопоселенці, бо це були наші предки, а нам не має бути байдуже, як складалася їхня доля впродовж століть. Так із окремих назв в уважного читача поступово складатиметься мозаїчна картина життя українського народу в минулі віки: кожна назва, коли з’ясовано її походження і значення, перестає бути звичним, щоденним і буденним найменуванням села, залізничної станції, містечка, міста, – вона стає свідченням історії чи деталлю географії. Література 1. Коваль А. П. Знайомі незнайомці / А. П. Коваль. – К.: Либідь, 2000. – 120 с. 2. Карагодин, Г. М. Книга о водке и виноделии / Г. М. Карагодин. – 2-е изд. – Челябинск : Урал-Ltd., 2004. – 470 с. 5. Жанрові риси фентезі у творах Марини та Сергія Дяченків Олександр Чередник, Наталія Науменко Національний університет харчових технологій Вступ: Письменникові-фантастові притаманне бажання творити світи. Воно або свідоме, структуроване й демонстративно-величне, як у Хайнлайна або Кларка, або має наскрізно спільність колористичних подробиць, як у Шеклі. Ближче до 47 «мейнстріму», «дорослої» літератури, Стівена Кінга, де одне-єдине «щось» враз змінює консервативний, правильний світ до невпізнанності. Герої творів Марини та Сергія Дяченків від Гая з «Погорілої вежі» до Лідки з «Армагед-Дому», навіть, якщо вони формально включені в своє суспільство, – аутсайдери. Вони принципово не вміють споживати. Радість консумеризму, з якого бере втіху й насолоду більшість цивілізованого світу, їм недоступна [1]. Частково тому, що не виробляють нічого цінного поза власними думками. У процес обміну митці включаються не як власники чогось, а як це саме «щось», «мислячий очерет». Відтак метою цієї роботи стало установити ключові жанрово-стильові риси вітчизняного фентезі у його проекції на реалії сучасної України. Матеріали та методи: Дослідження поетики українського фентезі ведеться на матеріалі романістики Марини та Сергія Дяченків. У роботі використано традиційні методи аналізу літературного твору – історико-типологічний, зіставний, порівняльний, системний, архетипно-критичний. Результати: Герої Дяченків екзистенціальні – не тільки тому, що фактично вони існують тут і зараз, хоча про читацьке око вони проголошують якісь внутрішні й зовнішні монологи, покликані підтвердити у них наявність цінностей [2]. Із соціальними правилами у світі Дяченків – непросто. Соціум їхніх романів не тільки щодня міняє правила гри. Або герой «Скрута» потрапляє в громади зі своїми законами. Або всемогутня Інквізиція з “Відьомської доби” може вмить і назавжди змінити ваш персональний стиль життя. Або послідовність моделей у «Страті», яка передбачається в кращому випадку психоаналітичними розкладками. Герої романів постають перед принципово новими правилами поведінки, як тільки отримують маленьку тактичну перемогу. У таких романах, як «Відьомська доба» чи «Печера», вельми чітка, стабільна суспільна система. Але першою характерною особливістю романів Дяченків є принципова відсутність стабільних елементів соціального ладу. Друга особливість – не просто відсутність «хеппі енду». Негатив у фіналі твору завжди покликаний відтінити реальне благополуччя читача. Такий ефект авторської «гуманітарної допомоги», власне, й призводить до того, що читач із полегшенням відкладає книжку вбік, й усі задуми письменників щодо розумного, доброго, вічного зазнають краху. Третє – це постійна дегероїзація вчинків при збереженні високої мотивації. В уже згадуваному оповіданні «Погоріла вежа» водій зупиняється, щоб допомогти непритомній жінці на дорозі, через мить вона перетворюється на монстра, який у таких мімікрічний спосіб приваблює до себе довірливих водіїв [див. 3]. Роман «Армагед-Дом» – найпростіша з погляду соціальних конструктів і найбезжальніша водночас річ Дяченків. Фабула передбачає, що циклічність «кінців світу» і наявність воріт, у яких щоразу рятується частина людства, міняє соціальний лад; отже, такий жанр слід було б назвати не антиутопією, а анти-притчею. Ще з середини ХІХ століття у світовій культурі простежуються спроби примирити історію й науку, природознавство й філософію. Тоталітаризм розв’язав проблему – просто проголосив їхнє примирення. Притча про кінець (кінці?) світу в романі завершується більш ніж “звичайною” сценою Страшного Суду. Апокаліпсиси просто припиняються, героїня просто старіє. Її вигрівання на сонці зводить усю попередню боротьбу за виживання до такого рівна абсурду, при якому в читача виникає спроба всерйоз запитати себе: чи має він сам щось за душею? Очевидно, що соціальна критика в романі «Армагед-Дом» глибинна. І 48 очевидно також те, що зрада і запроданство «гуманітаріїв» новій владі призвело до пов- ної втрати в суспільстві будь-якої довіри до термінів, якими описувалися мораль і віра. Висновки: Завдяки здатності до моделювання фантастична літературна форма стає своєрідною езоповою мовою сучасності з майже необмеженою свободою конструювання будь-яких світів із наперед встановленими параметрами й – відповідно – апробації рецептів розв’язання кризових явищ. Герої аналізованих фантастичних романів зазнають багатьох пригод. Єдине, що вони рятують, іноді навіть не підозрюючи про це, – свою душу. І якщо вже говорити про якийсь дидактичний елемент у творах Марини та Сергія Дяченків, то вони нагадують, що в людини є душа. Не так уже й мало, як на сьогодні. Література 1. Родик К. М. Боже-вілля : Між порядком і хаосом / К. М. Родик // Книжник Review. – 2000. – №3. – С. 120-123. 2. Кирюшко Н. О. Моделювання химерного світу / Н. О. Кирюшко // Слово і Час. – 2001. – №5. – С. 73-79. 3. Покальчук О. Герой безгеройного часу М. та С. Дяченків / О. Покальчук // Слово і Час. – 2001. – №5. – С. 79-86. 6. Походження та історія української графіки Стефанія Кукурудза, Світлана Яременко Національний університет харчових технологій Вступ: На основі вивчення різних історичних джерел учені довели, що в 862- 863 рр. грецькі місіонери брати Кирило і Мефодій, відомі у Візантії вчені-філологи, створили слов'янську азбуку, використавши для цього літери грецького уставного письма і додавши певну кількість нових, утворених ними літер, пристосували її до звукової системи добре знаного ними солуньського діалекту староболгарської мови і переклали богослужебні книги з грецької на слов'янську мову, користуючись цією азбукою. Мову цих перших книг назвали старослов'янською, а азбуку, в ній уживану, – кирилицею (від імені Кирила - її творця). Слов'янське кириличне письмо швидко поширювалося в слов'янських країнах, зокрема в Київській Русі на початку X ст. вже користувалися ним, відповідно пристосовуючи його до фонетичних особливостей давньоруської мови, якими вона відрізнялася від мови старослов'янської. Виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії народу. Матеріали та методи: У дослідженні використано порівняльний, описовий методи. Матеріалом дослідження є джерела української графіки. Результати: Українська мова становить величезну культурну цінність, що створювалася протягом ряду століть багатьма поколіннями українського народу в особі кращих його представників – передових письменників, вчених і культурних діячів. Виконуючи інтеграційну функцію, мова є важливим чинником зміцнення державності, забезпечення культурного та економічного розвитку нашої країни. Тарас Шевченко був переконаний, що поки жива мова в устах народу, доти живий і народ, що нема насильства більш нестерпного, як те, яке прагне відняти у народу спадщину, створену численними поколіннями його предків. 49 На початку XVIII ст. за Петра І було проведено реформу азбуки. З алфавіту було вилучено деякі зайві літери. Цим удосконаленим алфавітом почали друкувати книги світського (рос. – гражданского) змісту, тому його було названо «гражданською азбукою», або «гражданкою», на відміну від старої кирилиці, яка й після реформи продовжувала використовуватись у книгах релігійного змісту. Правописна система українського письма складалася протягом ряду історичних епох, починаючи від Київської Русі. У староукраїнському письменстві XIV – XVIII ст. єдиної орфографічної системи не було, у правописній практиці наслідували писемні традиції старослов'янських та давньоруських пам'яток кириличного письма. Проблема вироблення орфографічних норм і створення єдиного правопису набула особливої гостроти у XIX ст., коли формувалася літературна мова нового типу, закладались основи сучасної української літературної мови. Але єдиного правопису не було, і тому українські письменники першої половини XIX ст. (Котляревський, Квітка-Основ'яненко, Шевченко) та видавці їхніх творів орієнтувались в основному на правописну традицію, яка складалася в писемно- літературній практиці на XVIII століття. До середини XIX ст. правопис української мови залишався ще досить строкатим, кожному авторові в багатьох випадках доводилося на свій власний розсуд використовувати можливості «гражданського» алфавіту для передачі українських фонетико-орфоепічних та морфологічних особливостей. У 1818 р. вийшла «Грамматика малороссийского наречия» О. Павловського, в якій автор уперше запропонував фонетичний принцип правопису. Він перший почав уживати букву і для передачі звука [і] незалежно від його походження (тінь, сімь, віль), голосний [ы] передавав буквою и (мати, синь). Проти фонетичного правопису виступав проф. М. О. Максимович, відомий учений і збирач українських пісень. Він обстоював історико-етимологічний принцип і запропонував ряд правил і конкретних прийомів для його реалізації. Він уважав, що український звук [і] треба позначати різними буквами в залежності від його походження: якщо звук [і] походить від звука [о], то потрібно позначати його буквою о (конь, родь). У другій половині XIX ст. процес формування українського правопису значно активізується. З 80-х років у Західній Україні поширюється правопис Є. Желехівського. В основних своїх правилах цей правопис спирався на фонетичну і морфологічну систему загальнонародної української літературної мови, але в ньому було відбито й чимало особливостей західноукраїнської діалектної мови, а тому він і не поширився на території Східної України. Висновки: У дожовтневий період так і не було створено єдиного українського правопису. Та це було й неможливо в умовах роз'єднаності українських земель, національного гноблення українського народу, переслідувань, обмежень і заборон української мови з боку урядових кіл царської Росії й цісарської Австро-Угорщини. Лише після Жовтневої революції почалася активна робота над упорядкуванням єдиного українського правопису. Всебічне розширення сфер функціонування української літературної мови висунуло на порядок денний одне з основних завдань – створення єдиної і сталої, науково обгрунтованої загальнообов'язкової української орфографії. Через 15 років – 1960 року – прийнято нову редакцію українського правопису, який був чинним майже 30 років – до кінця 80-х років XX століття. Завдання російщення нашої орфографії і мови, яке сформульоване в передмові до правопису 1946 року, посутньо конкретизується й у передмові до правопису 1960 року. Лише через три десятиліття, коли український народ заявив, що російщення української мови, яке тривало від часів Переяславської злуки і вишколилося в більшовицьку добу, а особливо в епоху так званого розвинутого соціалізму, треба 50 негайно припинити, бо українцям загрожує етноцид і лінгвоцид, правопис постав в оновленому вигляді. Першими і найважливішими подіями на шляху національного розвою слід уважати прийняття закону «Про мови…» й нової редакції орфографічного кодексу, проголошення незалежності України і прийняття заяви на Міжнародному конгресі україністів про потребу створення єдиного для всіх українців світу правопису. Насамкінець зауважимо, що до будь-яких змін, і до орфографічних також, треба підходити без емоцій, зі здоровим глуздом, а не з позиції «мені це не подобається». Не треба лякатися та лякати інших. Нам треба багато від чого очистити нашу землю, наші душі, нашу мову. «Український правопис» не потребує кардинальних змін, але необхідно вилучити з нього те, що нам нав’язано за доби тотального російщення. Це твердження мовознавця Олександра Пономаріва, на нашу думку, є слушним й мудрим. Література 1. Історія українського правопису XVI–XX століття: Хрестоматія / Упорядники: В.В. Німчук, Н.В. Пуряєва. – К., 2004. – 240 с. 2. Огієнко І. (Митрополит Іларіон). Історія української літературної мови. – К., 1995. – 320 с. 7. Метафоричні образи в поезії Василя Симоненка Катерина Ярош, Світлана Яременко Національний університет харчових технологій Вступ: Сьогодні ім’я Василя Симоненка – серед класиків української літератури XX ст. Та й прижиттєва літературна кар’єра завчасно, у 28-річному віці, померлого митця позначилася чималим громадським резонансом, який таланив не кожному початківцеві. Втім, суспільно-культурні обставини вивели постать Симоненка далеко за межі суто літературного процесу, увівши його, на думку багатьох, до пантеону національних героїв. Матеріали та методи: Дослідження поетики метафоричний образів у творчості В. Симоненка ведеться на основі його поетичних творів. У роботі використано традиційні методи аналізу літературного твору – зіставний, порівняльний, системний. Результати: Провідна роль у творенні образної експресивності поетичного тексту належить метафорі. Поетична мова шістдесятників відзначається яскравою, самобутньою образно-метафоричною насиченістю, що є свідченням витонченого чуття слова, вміння знайти найбільш вдалі й доречні засоби для вираження своїх думок, почуттів [1, c. 50]. Метафора – це літературознавче поняття. Метафора – це троп, тобто якийсь образ, заснований на вживанні слів у переносному значенні. Зміст метафори як тропа в тому, щоб підсилювати емоційну виразність мови. Метафора являє собою перенесення властивостей одного предмета на іншій за принципом їх подібності. Особливістю метафор В. Симоненка є їх тісний зв'язок із фольклорними традиціями образотворення, який полягає в антропоморфізації природи, тобто наданні її властивостей, притаманних людині: І вже задихалося літо, І зітхали вітри у траві, І колосся, промінням политі, 51 Ворушилися, мов живі. Тільки обрій моргав суворо, Де тополі, немов списи, Підняли свої вістря вгору На сторожі цієї краси [2, c. 50]. У деяких випадках вживання метафор допомагає підсилити іронічність звучання поезії: І чи прийде під ваші кашкети блискавицею думка дзвінка: в космос крешуть ото не ракети, але пружні цівки молока [2, c. 37]. Метафорою «космос крешуть пружні цівки молока» автор гірко зазначає, що новітні досягнення науки забезпечуються завдяки тяжкій праці сільських жінок-доярок. Досить широко використовує у своїй творчості В.Симоненко генітивні метафори, які на відміну від розгорнених, є більш економні, у стислій формі містять глибокий зміст, зберігаючи метафоричну основу: Тепер крізь обов’язків ґрати, Крізь холод порожніх днів Збагнув, що не вмів шукати І ждати тебе не вмів [3, c. 10]. …в серці тривога і м’якість, На серці – думок бинти[3, c. 11]. Висновки: Як бачимо, значення наведених метафор є прозорим і зрозумілим навіть поза контекстом: «бинти думок» означає зосередженість людини на певній проблемі; висловом «ґрати обов’язків» автор наголошує на тому, що людина часто стає заручницею життєвих клопотів, через які не в змозі помітити щось суттєве і важливе для себе. Провівши дослідження метафоричних образів в поезії Василя Симоненка, можемо зробити висновок, що присутність метафори у віршах допомагає підсилити образність викладених думок автора. Література 1. Мацько Л. І., Мацько О. М. Риторика. – К.: Вища школа, 2003. – 230 с. 2. Ткаченко А. Нерозкрита грань. – Слово і час. – 2010. – №1 – С. 32-43. 3. Гнатенко А. Історія одного запису (про поета В. Симоненка ). – Сучасність. – 2012. – №3. – С.7-18. 4. Пальховська О. Українські шістдесятники: філософія бунту. – Сучасність. – 2010. – №4. – С. 22-43. 8. Мовленнєвий етикет різних регіонів України Ольга Сулява , Оксана Бажан Національний університет харчових технологій Вступ: Норми і правила поведінки, що їх сповідує національна спільнота, – відтворюють рівень і стан її зрілості, досконалості, цивілізованості, самодостатності. Бо взаємини між людьми віддзеркалюють саму сутність народної психіки, народного характеру. Українство із споконвіку притаманними йому рисами – доброзичливістю, чутливістю, гуманізмом, етичною культурою – виробило розвинуту систему 52 мовленнєвого етикету – умовних стереотипів спілкування, в підґрунті яких – прагнення до порозуміння, злагоди, ґречності. Загальноукраїнські правила і норми мовленнєвого етикету поширені на всіх теренах, де проживають українці. Але поряд із ними – не замінюючи, а швидше доповнюючи їх – вживаються і дещо відмінні засоби поштивого спілкування, засновані на місцевих традиціях, звичаях, обрядах і віруваннях. Матеріали та методи: У роботі використано зіставний та описовий методи дос- лідження. Матеріалом дослідження послугували мовні засоби різних регіонів України. Результати: Звертає на себе увагу нинішня повсюдна активізація на західноукраїнських землях ледве не заборонених за часів тоталітаризму звертань пан, пані, панове. Якщо на сході України їхнє вживання закріпилося переважно в офіційно-діловій сфері (це звертання до іноземних гостей, високопоставлених урядовців, учасників зборів і засідань і под.), то на заході нашої держави ці звертання знову стали побутовими, загальноприйнятими. У перший рік незалежності представники нової галицької інтелігенції, не бажаючи повертатися до «скомпрометованого» соціальною оцінкою звертань пане, пані, пропонували вживати в цій функції старі галицизми вуйку і вуйно, але цю ідею не підтримали. Вуйком і вуйною називають тут або родичів, або старших за віком чоловіка і жінку, частіше в сільській місцевості, де ці звертання збереглися й досі. Показовими є і зменшувально-пестливі власні імена, якими називають дітей, родичів, близьких друзів. На відміну від русифікованих Ваня, Вася, Коля, Міша, Маша і под. це власне українські утворення, причому частково такі, що їх рідко коли зустрінеш на сході України, особливо в містах: Іванку, Миколайку, Михасю, Миросю, Марічко. У художніх оповідях ці гарні імена ставали однією з ознак галицького колориту. А от поважливе, шанобливе звертання до батька, матері і старших рідних на Ви, відоме й на сході України, зберігається майже повсюдно, а не тільки в середовищі західноукраїнської інтелігенції: – Ви, тато, запрошували... Ви, мамо, наказали... «Тикання» загалом – не галицька традиція; таке слововживання прийшло зі сходу, в ньому відчутний вплив російськомовного населення. Лише за умов близьких товариських взаємин (у симетричній ситуації спілкування, як кажуть мовознавці) можливе звертання на ти: – Чого ти хочеш, брате? Поряд із загальновідомими словами вітання Добрий день! Добрий вечір! Моє шанування! широко вживаними, особливо в селах, залишається традиційне Слава Ісусу Христу! – Слава навіки Богу Святому!, або Слава навіки! У розмові традиційне вітання скорочується, набуває вигляду стереотипу: «Славайсу». – «Навіки слава», – лише тільки бесіди і розмови» (В.Стефаник). Майже не почуєш поширеного на сході Здрастуйте!, сформованого під впливом старослов’янської мови і спільного із російським відповідником. Слова чемності, ввічливості надзвичайно частотні. Одне з найпоширеніших серед них – прошу (прошу дуже, рідко – прошу пана), діапазон уживання якого навіть важко окреслити. При вибаченні найчастіше вживається форма перепрошую; загальноприйняті слова вибачте, вибачайте в побуті обмежені. Основним словом подяки є дякую і численні підсилені форми типу гарно дякую, файно дякую, красно (красненько) дякую, дуже дякую; ці утворення можуть набувати емоційного забарвлення (виявляти задоволення, незадоволення, захват, огиду і под.). Поширене на сході України спасибі (спільне з російським, від спаси Бог) маловживане. Як на сході, так і на заході близькі знайомі з різної нагоди (на релігійне свято, іменини, день народження, при зустрічі) зичать одне одному добра, щастя, здоров’я. 53 Висновки: Характеризуючи вплив галицьких експресивів на загальнолітературну мову, Ю.Шевельов зазначав: «Такі словечка з більш або менш насиченими емоційністю забарвленнями виходять уже далеко за межі книжкової мови і, отже, є найкращим свідченням того, як органічно вливаються галицькі елементи до української літературної мови». У наш час демократизації суспільства, культурного відродження надбання галицького мовленнєвого етикету можуть стати в пригоді. Адже в них відтворюється споконвічна історія великого масиву українства, віддзеркалюється традиційно- народне світобачення. Мовленнєва практика сьогодення підтверджує: все цінне, що нагромаджено в усіх регіонах нашої незалежної держави, є загальним надбанням і може бути використано в подальшому розвої рідної мови. Література 1. Мова в системі українознавства / укл. А. Ю. Пономаренко, П. П. Кононенко, С. Я. Єрмоленко та ін. – К. : Либідь, 2005. – 343 с. 9. Метафоричне вираження концепту «жінка» в сучасній українській прозі Людмила Приблуда Національний університет харчових технологій Вступ: Проблема метафоричного вираження концепту «жінка» постає майже в усіх лінгвогендерологічних студіях. Однак на сьогодні немає спеціального дослідження, присвяченого з’ясуванню того, яким постає образ жінки в художньому мовленні сучасних письменників-посмодерністів. Метафорі належить важливе місце серед тих засобів виразності, що беруть участь у створенні образів художнього тексту. Дослідники метафори розглядають її як на художній засіб і аналізують її насамперед на матеріалі художньої прози. Метафоричні перенесення розглядають як спосіб творення мовної картини світу. О. Тараненко підкреслює, що метафора – це семантичний процес, при якому форма мовної одиниці чи оформлення мовної категорії переноситься з одного референта на інший на основі подібності останніх при відображенні свідомості того, хто говорить [1, с. 108]. На думку В. Телії, метафора є потужним засобом формування нових концептів, тобто виявлення в мовній формі нового знання про світ – емпіричного, теоретичного або ж художнього засвоєння дійсності [2, с. 81]. Матеріали та методи: У дослідженні вираження метафоричного концепту «жінка» в сучасній українській прозі використано описовий та порівняльні методи. Матеріалом дослідження є сучасна українська проза початку ХХІ ст. Результати: Мовотворчість сучасних авторів малої української прози дає підстави виокремити такі типи метафоричного перенесення на позначення концепту «жінка»: 1. Заміщення живого живим. Сюди ми відносимо наступні парадигми: а) жінка → тварина, напр.: киця, мавпа, ослиця, телиця. Пор.: – Гарна була киця, – зауважив Орфей. Дівчата зареготали… (Г. Пагутяк); У невеликому вестибюлі за письмовим столом сидить мавпа з гарним бантом на голові і щось пише у великій книзі (Г. 54 Пагутяк); Що ж вона собі думала, ця телиця намахана? (В. Шкляр); б) жінка → птах, напр.: курка, зозуля, голубонька. Пор.: – Моя Катерина невинна, голубонько. Не вір побрехенькам (Л. Дашвар); Яким чином ця курка зможе впоратися зі стількома різнопрофільними фірмами… (Брати Капранови); – Я наздогнав її, плеснув рукою по сідниці й сказав «Привіт, зозулько! Як ся маєш?» … (Ю. Винничук). Концепт «жінка» втілюється у таких мікроконцептах: зовнішність жінки, пор.: …директор школи – глист у корсеті… (В. Даниленко) – ідеться про худу жінку; …дві опасисті корови у бюстгальтерах і панталонах навіть не коливнулися їй на зустріч… (С. Поваляєва) – ідеться про огрядних жінок; зріст, пор.: У кількох метрах перед нами, нетерпляче тупцяє невисока біла кобилка з міцними ногами… (М. Кідрук) – ідеться про жінку невисокого зросту; вік, пор.: Григорій ледве стримався, щоби не сказати – іди подивись у дзеркало, ти, стара перезріла шкапо… (Ю. Покальчук) – ідеться про стару, некрасиву жінку; внутрішні характеристики, пор.: – Ах ти ж дурна корово! Таке на чесних людей намовляти. Іди собі геть (Л. Дашвар) – ідеться про нерозумну жінку. Як видно із наведених прикладів, зооморфізми переважно несуть у собі негативні оціночні конотації. Однак самі назви тварин оцінки не містять. 2. Заміщення живого неживим, яке забезпечується використанням різнотипних артефактів. Вони координують наступні парадигми: а) жінка → міфічна істота, напр.: ангел, богиня, відьма, яга. Пор.: «В дурку тебе, мать-перемать, ти – бестижа баба яга, тьху, кістяна нога, думаєш, красива як нага!?» (Т. Антипович); б) жінка → артефакт, напр.: пампушка, штрикалка, бочка. Пор.: – Ой, не можу! Перештрикає вона… Штрикалка! (Л. Дашвар); Дівчата скрикнули, пампушка вхопилася за серце, Бодьо гикнув… (Ю. Винничук). Предметні артефакти втілюють концепт «жінка» в таких мікроконцептах: емоційно-психологічні характеристики, пор.: Та руда дзиґа увесь день по Рокитному носиться… (Л. Дашвар) – йдеться про жваву жінку; …страшашна пилка. І весь час її дістає (Ю. Винничук) – ідеться про надокучливу жінку; зовнішні характеристики, пор.: …не раз можна було побачити, як Андрон вишиває у центрі попід руку із черговою «тумбочкою», «бетономішалкою» або двометровою «штахетиною»… (Ю. Винничук); – ідеться про жінку худу чи з надмірною вагою; соціальні характеристики, пор.: – А вирядилася, хвойда! Сорому ж – катма й шукати! – рокитнянські баби аж задихалися од люті. – Сука! Підстилка румунська! (Л. Дашвар) – ідеться про жінку легкої поведінки. Висновки: Отже, концепт «жінка» у мовотворчості сучасних письменників- постмодерністів реалізується у моделях тварина → людина, предмет → людина. Відзначимо також особливу роль зооморфізму, який лежить в основі формування негативних суб’єктивно-модальних смислів і використовується для позначення рис характеру людини, характеристик поведінки, певних біологічних, фізіологічних, психологічних властивостей. Література 1. Тараненко А. Языковая семантика в её динамических аспектах: Монография / О. Тараненко. – К.: Наукова думка, 1989. – 256 с. 2. Телия В. Коннотативный аспект семантики номинативных единиц / В. Н. Телия. –М.: Наука, 1986. – 143 с. 3. Сукаленко Т. Метафора як засіб вербалізації гендерних стереотипів / Т. Сакуленко // Мова і суспільство. – 2011. – Вип. 2. – С. 23-32. 55 10. Особливості використання синекдохи у мовотворчості письменників-постмодерністів Ірина Гавриш, Людмила Приблуда Національний університет харчових технологій Вступ: Теорія номінації є галуззю мовознавства, об’єктом вивчення якої є структура актів найменування. Природа та сутність номінативних процесів привертають до себе увагу багатьох мовознавців. Концептуальні ідеї у галузі вторинної номінації представлено працями Е. Азнаурової, Н. Арутюнової, В. Гака, Г. Колшанського, О. Кубрякової, В. Телії, Г. Уфімцевої та ін. Явище вторинної номінації досить складне, оскільки відповідні мовні одиниці спираються на значення вихідного слова і не є результатом прямого відображення дійсності. Призначення вторинної номінації влучно окреслила В. Телія, наголосивши, що вона присутня скрізь, де відбулося переосмислення мовної сутності. Одним із способів формування вторинного номінативного змісту є синекдоха. У поглядах на синекдоху дослідники висловлюють одностайну думку: синекдоха – це вид метонімії, який ґрунтується на суміжності кількісного характеру при відношеннях між цілим або взагалі чимось більшим і його частиною або взагалі чимось меншим, між певною сукупністю та її окремим елементом. За допомогою синекдохи щось ближче, вужче може виступати як знак дальшого, ширшого і навпаки, дальше – як знак ближчого [1, с. 15]. Матеріали та методи: У дослідженні використано описовий та порівняльні методи. Матеріалом дослідження є сучасна українська проза початку ХХІ ст. Результати: Мовотворчість сучасних авторів малої української прози вирізняється вживанням великої кількості синекдохи. Фактичний матеріал дає підстави стверджувати, що найчисельнішу групу становлять приклади синекдохи, що виникають завдяки заміні прямого значення переносним на основі різних кількісних відношень (уживається назва частини замість цілого). Найбільш продуктивними моделями цього виду перенесення у малій прозі письменників-постмодерністів є вживання назв окремої частини тіла для найменування людини в цілому. Денотатами при цьому виступають частини людського тіла: 1) обличчя, пор.: Морди обіцяли нас дочекатися і розібратися як слід (Брати Капранови); 2) голова, пор.: У неї дитина від одного з таких фельдшерів – про це знаємо навіть ми, черепи (Ю. Андрухович); 3) рот, пор.: Гурт роззявлених ротів суцільно обступив квіткову клумбу (Т. Малярчук); 4) рука, пор.: …жодна рука не дає мені мідяка! (Т. Антипович); 5) очі, пор.: – Минеться. Бачили очі, що купували (С. Поваляєва); 6) волосся, пор.: Біла хмаринка волосся випурхнула з кімнати (Б. Мельничук); 7) брови, пор.: …кошлаті брови насупилися… (Ю. Винничук); Зазначені приклади синекдохи ілюструють конкретні риси зовнішності людини, які передають будь-яку її властивість, деталь, ознаку. Цікавими є випадки вживання синекдохи, що репрезентована моделлю: назва зовнішньої ознаки людини у значенні самої особи, що є носієм цієї ознаки. Денотатом при такому синекдохічному перейменуванні виступають такі моделі: 1) назви аксесуарів одягу, пор.: …я пішов слідом за червоного спідницею, що просто- таки гіпнотизувала своїм коливанням (Брати Капранови); …ватяник залицявся до напівпритомного куфайця… (С. Поваляєва); 2) назви головних уборів, пор.: Вовк: 56 Тобі страшно? Червона Шапочка: Ні… Бридко (С. Поваляєва); 3) назви взуття, пор.: Коли Нинила ввечері прибігла з ланки й одчинила двері, чоботи трохи не вдарили її межи очі… (Л. Пономаренко); 4) уживання назви предмета на позначення людини в цілому, пор.: Окуляри зблиснули і обернулися до мене (Брати Капранови); У СМТ багато кошиків, торбів і «кравчучок» вийшло, і зайшла якась смердюча вар’ятка з цілою зграєю собак на ремінцях… (С. Поваляєва). Привертає увагу вживання синекдохи, репрезентованої моделлю, де прізвище та ім’я вживається як узагальнена назва за спорідненістю для позначення осіб як означеної сукупності. Цей тип синекдохічного перейменування в малій прозі вжито з виразним емоційно-експресивним забарвленням і дає позитивну чи негативну оцінку зображуваним об’єктам. Пор.: – Е, марадони! Ану, валіть сюди! Діло є! (А. Кокотюха); …рабиновичі їм підкинуть, а поповичі їм підсоблять… (Є. Дудар); Теж мені, Роксолани знайшлися (Брати Капранови). У художніх текстах письменників-постмодерністів трапляються метонімічні перенесення топонімів, обумовлені партитивним зв’язком (синекдохою) між поняттями суміжних об’єктів. Реалізація цього типу перенесення (частина – ціле) представлена моделлю «назва країни, столиці країни – уряд». Пор.: …Ющенка, неугодного Москві, не вдалося знищити фізично (Є. Дудар). Висновки: Отже, у мовотворчості письменників ХХІ ст. синекдоха мотивує семантичний зсув у структурі слова і є виразним стилістичним засобом, який формується на основі перенесення однини на означення множини, родового поняття замість видового, ближче як знак дальшого. Література 1. Блинова Н. М. Функціонально-стилістичний аспект лексичних перенесень у публіцистичних текстах І. Я. Франка (1878-1907 рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 “Українська мова” / Н.М. Блинова – Дніпропетровськ – 2007. – 22 с. 11. Семантико-стилістичні вияви перифрази в сучасній малій прозі Марія Кононенко, Людмила Приблуда Національний університет харчових технологій Вступ: Концептуальні засади щодо визначення лінгвістичної природи, стильової специфіки перифраз висвітлено у працях О. Потебні, Л. Булаховського, М. Бакіної, Д. Вовчок, І. Гальперина, О. Ткаченко, Г. Удовиченко, В. Уткіної, Л. Шубіної, О. Юрченко та ін. У науковій літературі немає єдиної думки про те, предметом якої галузі мовознавчої науки є перифрази. Так, М. Коломієць, Є. Регушевський розглядають явище перифрази в лексикології, М. Шанський, О. Юрченко – у фразеології, Г. Удовиченко, І. Гальперин, І. Кобилянський – у синтаксисі. На думку В. Зайцевої, недостатня чіткість у потрактуванні сутності перифрастичних одиниць зумовлена тим, що деякі мовознавці не диференціюють поняття “перифрастичної мови” і “перифраза”, тобто не проводять межу між здатністю мови виражати те саме чи схоже значення різними засобами, з одного боку, і конкретними мовними одиницями, що функціонують у текстах і мають відповідну логіко-психологічну основу, образну семантику і відповідну структуру, – з іншого [1, с. 79]. 57 Матеріали та методи: У дослідженні використано описовий та порівняльні методи. Матеріалом дослідження є сучасна українська проза початку ХХІ ст. Результати: Українська мала проза кінця ХХ – початку ХХІ ст. – яскравий приклад використання перифраз. Фактичний матеріал засвідчує такі типи перенесень перифрастичних одиниць: 1. Назви машин і механізмів, напр.: срібний птах – літак, блакитний поїзд – поїзд метро, триколісний коник – мотоцикл, літаюча домовина – літак. Пор.: – Ти що, з дуба впав? – зашипів мій напарник! – Я не сяду в цю літаючу домовину! (М. Кідрук); Залізний вихор пролетів над нами, лишаючи оте своє «так-так, так-так», здається, в самих печінках (Брати Капранови). 2. Назви професій і видів діяльності людей, напр.: готельний пінгвін – працівник готелю, нащадок Гіппократа – лікар, Пор.: Нащадок Гіппократа гроші взяв (Ю. Винниченко). 3. Назви країн, міст, інші географічні назви та поняття, напр.: голубий Альбіон – Великобританія, джунглі Європи – Україна, «старший брат» – Росія, «серце» України – Київ. Пор.: Хто б міг подумати. Вони на голубому Альбіоні (Є. Дудар); Кризознавці Джунглів Європи кажуть, що криза почалася із Московського Кремля (Є. Дудар); “Старший брат” намагається придушити «молодшого» (Є. Дудар). 4. Назви політичних і громадських діячів, письменників, напр.: Батько – Тарас Шевченко, перший сокіл – В. Ленін, вусатий вождь – Й. Сталін. Пор.: Та й нам, Батьку, нелегко. На шляху довгої і тернистої історії ми розгубили лицарів (Є. Дудар); Колись навязували «Думу про двох соколів»: «Перший сокіл – Лєнін, другий сокіл – Сталін»… (Є. Дудар). 5. Назви політичних понять, напр.: «совок» – колишній СРСР, російський газовий сморід – питання поставки газу з Росії до України і ціни на нього. Три найбільші біди сьогодні в Україні: світова фінансова криза, російський газовий сморід і пародія Дударя на «Червону шапочку»… (Є. Дудар); …іншого шляху від «совка» до демократії не існує! (Є. Дудар). 6. Назви понять соціального зла, напр.: вогняне пійло – спиртний напій, кришталева горілка – горілка фірми «Союз Віктан». Пор.: …мій друзяка знаками показує офіціантові налити нову порцію вогняного пійла… (М. Кідрук). Перифрастичні мовні одиниці в малій прозі вжито з виразним емоційно- експресивним забарвленням. Як засвідчує фактичний матеріал, перифрастична конотація може мати різноманітний характер, а саме: 1) образний (Побувати на Кубі в ту пору було зовсім легко й навіть модно: вперше за всю історію совєтського заповідника з’явилася можливість вирватися з- поза залізної завіси… (Р. Іваничук) – перифраза означає заборону; Неохоче протюкавши кілька метрів уперед, я обережно виглянув зі сталевого рукава… (М. Кідрук) – ідеться про автомобіль); 2) оцінний (В історії музики таке трапляється вкрай рідко – далеко не кожен масовий рух народжує свою «Марсельєзу» (О. Забужко) – перифраз називає найвідомішу пісню Великої французької революції, що стала гімном революціонерів); 3) емоційно-експресивний (…нова мітла, судячи з усього, буде так мести, що неба від куряви не побачиш (Брати Капранови) – перифраза вживається на позначення нової влади). Іронічного звучання текстам малої прози надають оказіональні перифрастичні одиниці, вибудувані за моделлю перенесення «назва частини» → «назва цілого», 58 пор.: «Шевченкові вуса» всміхнулись і підвели мене до клітки, в якій сиділи два переляканих підлітки (В. Сергієнко); Сержант похилого віку подивися на мене печальними очима, ховаючи усмішку в Шевченкових вусах, і повторив питання, котре так цікавило земляків (В. Сергієнко). Висновки: Отже, текстам малої прози сучасних письменників властиві перифрази-штампи зі стертою образною семантикою та перифрази-експресиви, які не тільки виконують текстотвірну функцію, а й надають текстові емоційно- експресивного забарвлення. Література 1. Кобилянський І. Ю. Перифраза як засіб емоційно-образного висловлення думки // Українська мова і література в школі. – 1986. – № 1. – С. 51-55. 12. Особливості функціонування студентського сленгу Павло Кушніренко, Людмила Приблуда Національний університет харчових технологій Вступ: Молодіжний сленг – це соціолект людей у віці 12-22 років, що виник із протиставлення себе не стільки старшому поколінню, скільки офіційній системі. Існує в середовищі міської учнівської молоді та окремих замкнутих референтних групах. Характерною особливістю, яка відрізняє молодіжний сленг від інших видів сленгу, є його швидка мінливість, яка пояснюється зміною поколінь. Молодіжний жаргон є одним з шарів розмовного стилю сучасної української мови, який динамічно змінюється і поповнюється. Як зазначає О. Пономарів, «дуже багато жаргонізмів виникає в молодіжних колективах, зокрема студентських…» [4, с. 100]. Важливим чинником у творенні сленгових лексем є спорідненість інтересів осіб, які формують різновид цього ненормативного утворення. Практично кожна група людей, яких об’єднують спільні інтереси, має свій особливий тип мовлення, який реалізується у сленгових новоутвореннях і є притаманним лише цій групі. Кожне з таких середовищ має свої відмінності і сленг озвучує реалії життя саме у цьому оточенні. Наприклад, у студентському середовищі побутують такі лексичні одиниці: братська могила (гуртожиток), хвіст (заборгованість), йти на шпорах (списувати), засипатись (не скласти іспити) [2, c. 38]. Матеріали та методи: У дослідженні використано описовий та порівняльні методи. Матеріалом дослідження є сучасна українська проза початку ХХІ ст. Результати: Слід зазначити, що у молодіжному жаргоні діють ті ж закономірності, що і у нормативній мові, зокрема, лексеми вступають у синонімічні, антонімічні, омонімічні відносини. Так, літературне слово «хлопець» має такі жаргонні відповідники: «покемон», «кадр», «гвіздок», «пультик», «пацик», «шльоцик», «хіляк» (слабкий фізично), «мачо» (сексуальний), «ларик» (відмінник), «васьок» (незнайомий) і навіть «лошарик» (хлопець в окулярах). Крім того, якщо хлопець має якусь виражену позитивну чи негативну якість, він може бути названий «молоток» (добрий, розумний); «балкон», «тормоз» або «плуг» (тугодум); «дятел» (дурний); «Леопольд» (доброзичливий); «му-му» (мовчун) [5, c. 178]. Як бачимо, у молодіжному жаргоні добре працює мовний закон економії лексичних засобів: одне слово вміщує у себе зміст цілого речення, що характеризує людину. 59 Студенти вживають сленгові вирази для того, щоб виглядати сучасними. По- перше, при спілкуванні студенти вживають сленг не тільки для передачі інформації, але і для вираження власного світогляду, ідей, для підкреслення власної особистості та того, що вони йдуть в ногу з часом. Сленг – одна з форм влиття в колектив і засіб бути адекватно сприйнятим у тій групі людей, з якою ведеться спілкування. Адже студенти не вживають сленг постійно, вони користуються ним в більшій мірі в тих ситуаціях, коли сподіваються на розуміння. Майже завжди студенти заперечують той факт, що вони вживають сленг навмисно, вони наголошують на тому, що вживання сленгу відбувається підсвідомо. Найбільше сленгових фраз можна почути під час спілкування певного кола друзів, однокурсників, близьких знайомих, оскільки ці фрази емоційно зближують їх та прямо, доступно і коротко виражають ставлення до подій, явищ, які обговорюються. Сленг у деякому розумінні може бути своєрідною грою для точного, навіть іронічного опису подій та вражень. Висновки: Отже, виконує важливу соціальну функцію, яка полягає у виключенні або включенні людини у близьке оточення, вживанні тієї мови, яка функціонує у певному колі людей, у певній професії. Сленг – лексична інновація у певному культурному контексті. Для певних групи людей вживання сленгу є безпечним та ефективним способом протесту проти чогось встановленого, проти мовних правил. Таким чином, на сучасному етапі розвитку мов молодіжний сленг є одним з головних джерел поповнення словникового складу. Вчені зазначають, що елементи сленгу або швидко зникають, або входять у літературну мову. Запозичення слів та словосполучень сленгу і жаргонів у літературну лексику зумовлюється насамперед необхідністю поповнення експресивних засобів. Більшість одиниць сленгу і жаргонів – це літературні одиниці, які здобули специфічні значення, тому запозичення з нелітературних підсистем в багатьох випадках веде до появи семантичних неологізмів. Література 1. Дудоладова О.В. Гендерные аспекты речевого взаимодействия // Материалы научной конференции «Функциональная лингвистика. Итоги и перспективы».- Ялта: ТНУ, 2002.- С. 67-69. 2. Мартинюк А.П. Pегулятивна функція гендерно-маркованих одиниць мови: Автореф. дис. доктора філол. наук. – Київ, 2006. – 40 с. 3. Мартос С.А. Структура молодіжного сленгу під кутом зору мови міста //Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Лінгвістика»: Збірник наукових праць. Випуск ІІІ. – Херсон: Видавництво ХДУ, 2006. – С.170-174. 4. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. − Тернопіль, “Навчальна книга”, 2000. − 248 с. 5. Селиванова Е.А. Основы лингвистической теории текста и коммуникации: Монографическое учебное пособие. – К.: Фитосоциоцентр, 2002. – 336 с. 60 13. Збереження психологічної повноцінності особистості в межових умовах (на матеріалі роману Валер’яна Підмогильного «Місто») Євгенія Римарчук, Світлана Яременко Національний університет харчових технологій Вступ:XX століття принесло людству дві світові війни, багато локальних конфліктів, революцій, переворотів, світову економічну кризу 1929 - 1933 рр. Це все зробило актуальним проблему людського виживання, збереження психологічної повноцінності, віднайдення себе в екстремальних ситуаціях, що і лягло в основу нової літературної течії – екзистенціалізму. Згодом вона поширилась на всю територію Європи. Матеріали та методи: У дослідженні використано зіставний та описовий методи. Матеріалом дослідження є роман Валер’яна Підмогильного «Місто». Результати: Згідно зі словником іншомовних слів екзистенціалі́зм – (фр. existentialisme від лат. exsistentia – існування) – це суб’єктивно ідеалістична течія в сучасній буржуазній філософії, що вважає реальним лише існування людини та її переживань, проповідує крайній індивідуалізм, який виник після Першої світової війни у Німеччині, у період Другої світової – у Франції [4, с. 234]. Також це течія в літературі Європи, що сформувалась у 1930 - 40-х та набула розквіту в 1950 - 60-х роках. Соціальне джерело, що лежить в основі філософії екзистенціалізму, – реальні процеси соціально-економічного, політичного і духовного життя Заходу, які знайшли втілення в різних формах відчуження людини. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору. Серед основних характерних рис екзистенціалізму як течії в літературі визначають провідні: 1. застосування прийому розповіді від першої особи, що передає злиття споглядача і споглядуваного; 2. використання екзистенційних тем і мотивів (абсурду буття, відчуження особистості від світу, страху, відчаю, самотності, страждання, смерті); 3. зображення героя в «межовій ситуації», тобто такій, коли людина опиняється на межі між життям і смертю, коли випробовуються її моральні сили і відбувається прозріння; 4. тяжіння до притчі як засобу вираження морально-філософських роздумів письменника. Найяскравіше риси екзистенціалізму проявляються саме у романі «Місто» Валер'яна Підмогильного. У ньому автор виразно описав селянську українську молодь, яка на початку 1920-х років тисячами прагнула до міста, щоб завоювати й зробити його своїм, влити в нього свіжу селянську кров, зліквідувати антагонізм між українським містом і селом. Автор показав бажання молодих селян «вийти в люди», здобуваючи колись недосяжну науку. Підмогильного В. у творі найбільше турбує відчуженість героя в місті. Аскетизм, «нудота» виникають у Степана Радченка з перших кроків абсурдного міського життя. Воно для нього стає «… дивне й чуже. Він бачив тир, де стріляли з духових рушниць, ятки з морозивом, пивом та квасом, перекупок з булками, насінням, хлопчаків з ірисками, дівчат з кошиками абрикос і морелей. Повз нього пропливали сотні облич, веселих, серйозних і заклопотаних, десь голосила обікрадена жінка, кричали, 61 граючись, пацани. Так, звичайно, так є, так було, коли його нога ступала ще м'якою курявою села, так буде й надалі. І всьому цьому він був чужий» [3, с. 154]. Ще однією рисою екзистенціалізму в романі «Місто» є зображення героя в межовій ситуації. Так, наприклад, Степан Радченко хоче напружено і плідно працювати, але йому заважає вічна роздвоєність між внутрішнім і зовнішнім світами: "Відбувши всі збори й навантаження, лишався сам для свого власного, окремішнього життя, якого нитки повипускав з рук. Перехід цей був жахливий. Так, ніби він був поділений на дві частини, одну для інших, другу – для себе, і ота друга була незаповнена. Ідучи додому, він ніби переходив у інше життя [3, с. 226]. З цього часу він перебуває в пошуках свого «Я», прагне знайти себе як митець. Висновки: Головною відмінною рисою творчості Підмогильного В. від інших екзистенціалістів є те, що в його романах спостерігаємо багато цікавих філософських пластів, які інколи дуже глибоко приховані й зрозумілі лише вузькому колу інтелектуалів. Так, наприклад, роман «Місто» дає поживу тим, хто цікавиться психологією, кому до вподоби любовна проза, хто із задоволенням полюбляє самостійно обирати долю героїв. І це не межа тем, ідей, мотивів роману «Місто». Так само, як не тільки цей твір був межею творчого польоту Підмогильного В., жорстоко обірваного свавільною рукою сталінської тиранії. Література 1. Історія української літератури XX ст.: Кн. перша / За ред. В. Дончика. – К.: Либідь, 1993. – 784 с. 2. Мала проза Валеряна Підмогильного: Екзистенційний аспект / За редакцією Стадніченко О. О. – К.: Либідь, 2001. – 180 с.. 3. Підмогильний В. Оповідання. Повісті. Романи. К.:Наукова думка,1991. 800 с. 4. Словник іншомовних слів / За редакцією О. С. Мельничука. – К.: Головна редакція Української Радянської Енциклопедії Академії наук Української РСР, 1974. – 775 с. 14. Церковнословянізми у творчості Тараса Шевченка Ірина Кожухівська, Світлана Яременко Національний університет харчових технологій Вступ: Творчість Т.Шевченка – особливе явище як в історії української літератури, духовної культури взагалі, так і літературної мови. Максимально залучаючи до неї багатства народної мови, поет увів у мовно-літературну практику новотвори, церковнослов’янізми, інтернаціоналізми. Матеріали та методи: У дослідженні використано зіставний та описовий методи. Матеріалом дослідження є художні твори Т. Шевченка. Результати: Cтарослов'янізмами називаються слова, запозичені з старослов'янської мови, що є найдавнішою формою слов'янського книжного мовлення, запровадженого в IX столітті Кирилом та Мефодієм з метою зробити зрозумілими всім слов'янам переклади текстів грецьких книг. Оскільки розроблялася старослов’янська мова з метою перекладу книг релігійного змісту, її ще називають церковнослов'янською, а слова, запозичені з неї, – церковнослов'янізмами або слов'янізмами. У літературі XVIII – XIX століть старослов'янізми найчастіше використовувалися з метою надання мові урочистого, піднесеного звучання, яке старослов'янізмам 62 забезпечувало, з одного боку, їхнє церковне, а, отже, «високе» в емоційному і смисловому відношенні забарвлення, з іншого боку – архаїзованість їхнього звучання, яка створювала більш-менш різкий контраст між ними та їхніми відповідниками в побутовому мовленні. Любов Т. Шевченка до слов'янізмів, безперечно, пов'язана з Біблією, з її особливим місцем і роллю в його духовному світі й творчості. «Ось через усе це, – писав I.Огієнко, – в Шевченковій мові дуже сильна церковнослов'янська мова, сильна, бо вона глибоко істотна йому; він її широко знав, добре розумів і любив її» [1, c. 50]. Використанню Т.Шевченком церковнослов'янізмів передувала тривала фольклорна традиція. Джерелом поетичного узагальнення історичного досвіду боротьби зі злом стали для Т.Шевченка «Давидові псалми». Він досить часто не переповідає змісту псалмів, а використовує їх як відправний пункт для політичної інвективи. Українізуючи текст, він зберігає в ньому окремі слова і цілі церковнослов'янські звороти. На с. 7 «Букваря» повністю подається 132-й псалом у перекладі Т. Шевченка. Звичайно, відомі народові з церковної відправи слова поет лишає без перекладу, зокрема: миро добровонне, тварям земнородним, братів благих та інші, в окремих лишається й локальний колорит: роси Єрмонськії, гори Сіонськії [2, c. 38]. Біблеїзми досить часто трапляються у віршах Т. Шевченка, пов'язаних тією чи іншою мірою з біблійною тематикою або образами: Трудящим людям, всеблагий, На їх окраденій землі Свою ти силу ниспошли. А чистих серцем? Коло їх Постав ти ангели свої, Щоб чистоту їх соблюли. Злоначинающих спини, У пута кут її не куй, В склепи глибокі не муруй. А добро зиждущим рукам І покажи, і поможи, Святую силу ниспошли. А всім нам вкупі на землі Єдиномисліє подай І братолюбіє пошли [3, c. 98]. Поет широко використовує релігійну лексику для змалювання нового життя: радуйтеся, вбогодухі, незрячі прозрят, німим отверзуться уста, Бог воздає злодіям за злеє, неофіти та інші [3, c. 150-153]. Висновки: Широке звернення до церковно-слов'янської мови пояснюється не тільки любов'ю, а й тим, що вона служила поетові джерелом і матеріалом для вибудови високого стилю. Завдяки творчості Т.Шевченка українська мова постала як одна з найрозвинененіших та найбагатших літературних мов світу. Література 1. Єфремов С.О. Шевченкознавчі студії. – К.: Україна, 2008. – 172с. 2. Великий рід великої людини. Науково-популярний нарис. – К.: ТОВ «Елібре», 2008. – 160 с. 3. Шевченко Т. Г. Усі твори в одному томі. – К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2007. – 824 с. 4. Неділько Г.Я. Тарас Шевченко. Життя і творчість. – К.: Рад. шк., 1988. – 247 с. 63 15. Неологізми в мові сучасних українських газет Юлія Мороз , Світлана Яременко Національний університет харчових технологій Вступ: Засоби масової інформації – це один із елементів громадського життя, який завжди реагує на суспільні процеси й активно віддзеркалює і висвітлює їх. Вплив ЗМІ дуже великий на громадську свідомість та позицію наслення. У процесі розвитку суспільства виникають нові поняття, яким потрібно давати назву. Нові слова мають назву – неологізми (гр. neos – новий і logos – поняття, слово). Матеріали та методи: У дослідженні використано традиційні лінгвістичні методи – зіставний, порівняльний, а також аналітичний. Матеріалом дослідження є неологізми в сучасних українських газетах («Дзеркало тижня», «Урядовий кур'єр», «Україна молода»). Результати: Неологізм – новоутворений термін, авторське слово або фраза, що перебуває в процесі входження до загального використання але ще не додане до державної та загальновживаної мови. Переважна більшість неологізмів (до 90 %) — це терміни. Статус неологізмів зберігається до того часу, поки вони не стають узуальними, загальновживаними, тобто коли поняття втрачає свою новизну. Актуальність теми вивчення інноваційної лексики полягає у виникненні нових реалій, і, як наслідок, появі найновішої інноваційної лексики, яка потребує системного аналізу, унормування та закріплення в лексико- і термінографічній літературі. У перехідні періоди суспільного та економічного розвитку питання мовних змін стає одним із центральних у проблематиці наукових досліджень, оскільки є об'єктивним показником динаміки соціальних і виробничих перетворень. Засоби масової інформації, а особливо такий різновид ЗМІ як газети чи не найактивніше використовують неологізми, хоча їх невдале та надмірне використання може призвести до втрати зрозумілості будь-якого тексту. Для цього було проаналізовано певні сучасні періодичні друковані видання, зокрема окремі статті таких газет: «Дзеркало тижня», «Урядовий кур'єр», «Україна молода». Неологізми часто замінюють раніше існуючі слова з метою показати зміну деяких якостей предмета, про який йде мова. Наприклад, якщо раніше службове приміщення називали конторою, то тепер широко використовується слово офіс. Більшість неологізмів зустрічаються в газетах «ділового» змісту. Найчастіше використовуються відомі слова, семантичний компонент яких виявляє потенційну здатність до переносного вживання, а згодом усталюється як переносне самостійне значення, наприклад: саркофаг – спеціальна споруда над ядерними реакторами, установками, призначена для захисту довкілля від радіоактивних речовин, чорнобиль - назва нового комп'ютерного віруса, самосел – той, хто без офіційного дозволу влади самовільно поселився в Чорнобильській тридцятикілометровій зоні, марафон - тривала і напружена боротьба за щось, тайм- аут – перерва, відпочинок та інші, наприклад: «Україна оголосила всесвітній конкурс на проект нового саркофагу» [1, с. 7]; «Постійних мешканців з сіл тридцятикілометрової чорнобильської зони називають самоселами» [2, с. 9]. У випуску щотижневої газети «Дзеркало тижня» №2 від 23 січня 2009р. у статті Олександра Рожена під назвою «Біла книга з чорною ознакою» показано філософію нашого економічного занепаду: «своє знищуємо, а чужий секонд-хенд радо купуємо...». Автор вже у назві використовує неологізм секонд-хенд у переносному 64 значенні, що означає певні речі, які були у користуванні і знецінились або вийшли з використання певного соціального прошарку людей. Загальномовні інновації в мові новітньої публіцистики істотно домінують. З- поміж таких неологізмів виокремлюють кілька груп. Досить численну з них становлять одиниці на позначення нових понять, явищ чи предметів, тобто позасинонімічні неологізми: консюмеризм – боротьба споживачів за якість товарів і послуг, полтергейст - містичні явища та процеси, які неможливо пояснити (стугоніння, пересування предметів тощо), прайс-лист – список цін на всі товари (а також на акції, цінні папери) та послуги, що надаються певною організацією, фірмою, підприємством тощо, наприклад: «Як соціально-економічне явище консюмеризм не лише віддзеркалив і персоніфікував об'єктивні протиріччя, що неминуче виникають у системі ринково-виробничих відносин» [3, с. 6]. Розрізняють також синонімічні неологізми, що по-новому передають ставлення мовця до вже відомих понять, явищ, предметів, виділяючи в них своєрідну, досі невідому чи непомічену особливість, рису, грань. До них можна віднести такі лексеми: бутік – невелика крамниця з модними дорогими товарами, кілер - професійний найманий убивця, людомор – штучно створений голод, голодомор, поморівок – голод, електорат – виборці тощо, наприклад: «Після двох воєн і окупацій, спочатку російської 1917-1920 рр., потім німецької 1941-1944 рр., після поморівку 1921-го, надто ж апокаліптичного 1933 року, здавалося, вірилося: це страховиння ніколи не повториться» [4, с. 4]. Висновки: У перехідні періоди суспільного та економічного розвитку питання мовних змін стає одним із центральних у проблематиці наукових досліджень, оскільки є об'єктивним показником динаміки соціальних, економічних та виробничих перетворень. Література 1. Україна Молода. – 1991. - №84 - С.7-8. 2. День. – 2006. - №24. - С.9. 3. Урядовий кур'єр. – 2000. - №136(1818). - С.6. 4. Дзеркало тижня. – 2006. - №8(587). - С.4-5. 16. Дослідницька діяльність О.І. Білецького Людмила Власенко, Світлана Яременко Національний університет харчових технологій Вступ : Ім’я відомого вченого Олександра Івановича Білецького, на жаль, невідоме широкому загалу. О.І. Білецький - видатний діяч, критик, дослідник літератури. У царині літератури небагато знайдеться українських дослідників, хто б міг похвалитися такими багатогранними доробками у літературній сфері. Олександр Іванович - людина від природи обдарована і талантом, і знаннями - не оминув своєю увагою, мабуть, жодного письменника чи поета. Матеріали та методи: Дана робота базується на здобутках літературознавчої науки початку ХІХ століття, на працях вітчизняних учених, зв’язку з описовим, порівняльно-історичним методами дослідження літератури. Аналіз жанрової та стильової своєрідності письменниць проводиться з урахуванням позицій таких дослідників, як О.І. Білецький, М.М. Бахтін, Ю.М. Лотман, та ін. 65 Результати: Дослідницькій літературній діяльності О.І.Білецький присвятив майже 50 років життя. Потяг до літератури з’явився у нього ще у студентські роки, вивчаючи літературу, театрознавство у Харківському Університеті. Любов до літератури О.І.Білецький проніс протягом всього життя. Архів академіка О.І. Білецького – це своєрідна картина опису, доробка і напрацювання, які він створював і проніс протягом всього свого життя. Архів яскраво показує всі літературні надбання автора, його вподобання, захоплення. Надбанням академіка є багатогранні дослідження та доробки із різних видів літератури, жанрового розмаїття та тематик. Архів О.І. Білецького налічує понад 5 тисяч одиниць: це і рукописи, і рецензії на кандидатські та докторські дисертації, доповіді, розвідки, лекції, статті, листи, які і на сьогоднішній день являються неоціненним вкладом у розвиток літератури. Згадуваний архів вражає своєю повнотою, багатогранністю та наповненням. На жаль, більша частина рукописів на даний час так і не надрукована, крім того, велика кількість була втрачена під час переїздів вченого та під час Великої Вітчизняної Війни. Іван Дзюба у спогадах про вченого-дослідника зауважує, що володіючи багатьма рукописами, О.І. Білецький ніколи не намагався якнайшвидше їх надрукувати, «Для нього головне було створити, вивчити, написати, а далі… а далі рукопис міг лежати в його бюрку чи архіві й рік, і десять років, і тридцять…» [1, с. 521]. Вчений наголошував, що не можна зрозуміти творчість будь-якого письменника без розгляду та дослідження його зв’язку з іншими письменниками, з історичним та суспільним розвитком, середовищем, в якому жив і творив автор. О.І. Білецький доводив, що критик повинен критикувати твір, а не його автора, тобто він критикував сам твір і творчість письменника, але ніколи особистість самого письменника. Стверджував, що вивчати потрібно не лише видатні явища, а й другорядні, адже вони теж внесли свій вклад в життя чи творчість досліджуваного поета чи письменника. Тому літературний критик вивчав творчість не лише відомих письменників, а й маловідомих, другорядних письменників та поетів, які були в подальшому забуті, будучи твердо переконаним, що не можна забувати навіть про найменший вклад того чи іншого письменника, тому що він зробив свій вклад в історію літератури, своєю працею проложив стежину більш відомим авторам. Вони готують ґрунт, а відомий письменник здійснює ті відкриття, що збагачують літературу і рухають її розвиток вперед. Для такого вивчення слід прочитати все, що з’явилося в друку у період, який вивчається [2, с. 254]. І кожна праця критика заслуговує на своє вивчення. О.І. Білецький оперував величезною кількістю фактів, володів енциклопедичними знаннями. Володіючи величезними знаннями, він відбирав головне, тобто те, що могло б рухати літературу вперед. Головне, на думку вченого, було не стільки знати факти, скільки знаходити їх і помічати, створюючи при цьому єдність. Вчений чітко формулював проблеми вивчення якогось явища, а вже потім намагався знайти шляхи їх розв’язання. Отже, він був обізнаний не лише з літературою, а й з історією, театрознавством. Щодо особистості вченого, його відносин до людей, то можна з впевненістю сказати, що прекрасна людина – прекрасна в усьому. Немає жодного його знайомого, колеги, друга, які б не залишили слова вдячності і поваги О.І. Білецькому. Висновки: Отже, Олександр Іванович Білецький – визначна постать у царині літератури. Велике захоплення літературою із студентських років знайшло відображення у працях, які він писав протягом всього свого життя. Не мислячи свого існування без літератури, вчений намагався передати свій багаж знань молодому поколінню, поділитися своїми доробками та напрацюваннями. Він ніколи і нікому не відмовляв у пораді чи підказці, якщо це стосувалося літератури, він переглядав зі 66 своєї професійної точки зору, не виправляючи чи вказуючи на неправильність думок автора, а навпаки, намагаючись вислухати думки і задумки кожного, і якщо можливо, змінити свою думку або думку свого співрозмовника. О.І. Білецький зробив величезний вклад у розвиток та дослідження літератури не тільки української та російської, а й багатьох літератур світу. Література 1. Дзюба І. З криниці літ / Іван Дзюба. – К: Обереги: Гелікон, 2001. – (Сер. «Українська модерна література») – Т. II. – 848 с. (іл.). 2. Про Олександра Білецького: спогади, статті / Упоряд. В.Г. Дончик. – К.: Рад. письменник, 1984. – С. 302. 17. Синтаксис письмового мовлення Людмила Богданович , Оксана Бажан Національний університет харчових технологій Вступ: Синтаксис української літературної мови – це багате надбання загальнонародної української культури. У різноманітних формах висловлення, що склались у чітку закономірну систему, він “відтворює історичні скарби мислення, переживань і почуттів, а отже, й мовні взаємини всіх поколінь українського народу. В цьому полягає внесок українського синтаксису в скарбницю загальнослов’янської та світової культури мовлення”. Матеріали і методи: Дана робота базується на порівняльно-історичному, описовому, порівняльному методах дослідження. Матеріалом дослідження є синтаксис письмового мовлення. Результати: Синтаксис завершує вивчення мовних одиниць найвищого рангу – тих, які безпосередньо беруть участь у спілкуванні людей, – речень, фраз, надфразних єдностей, тексту. Саме в синтаксисі ми спостерігаємо тісний зв’язок мови з мисленням людини (мова є засобом формування, вираження і повідомлення думки, різних почуттів), мови і мовлення (“живого життя мови”). Саме в синтаксисі знаходять свій вияв усі функції мови – комунікативна, номінативна, гносеологічна (пізнавальна), волюнтативна, естетична та ін. Синтаксис спрямований на розгляд системи синтаксичних одиниць у їх ієрархічних взаємозв’язках і відношеннях. А отже, питання про предмет синтаксису прямо пов’язане з питанням про ієрархію синтаксичних одиниць. Термін синтаксис походить від гр. слова syntaxis, що в перекладі означає “побудова”, “поєднання”, “сполучення”, “порядок”, “складання”, “впорядкування”. Попри те, що як зазначив Д.Овсянико-Куликовський: “Наука про мову, лінгвістика, є одним зі славних творінь… ХІХ ст. ”, уперше слово “синтаксис” було вжито ще у ІІІ ст. до н. е. грецькими філософами. Як розділ граматики синтаксис постав у працях Олександрійських (давньогрецьких) філософів Аристарха та його учня Діонісія Фракійського. Центральним питанням синтаксису є питання не лише про систему синтаксичних одиниць та ієрархічні відношення між ними, але й їхні комплексні формально- граматичні, семантичні, функціональні й комунікативні характеристики. “Уявлення про граматичний лад української мови може бути повним тільки за умови 67 послідовного розгляду функціональних особливостей категорійних форм”, – справедливо зауважує А.П.Загнітко. Однак питання про предмет синтаксису було й залишається проблемним. Оригінальний погляд на предмет синтаксису викладено О.С. Мельничуком , який вважає, що речення є основною одиницею мовлення, і тому “не становить прямого об’єкта синтаксису як розділу граматики. Воно є об’єктом загального вчення про речення – розділу мовознавства, який ще тільки починає створюватися”. Ще в “Курсі сучасної української літературної мови” за редакцією Л.А. Булаховського йшла мова про те, що синтаксис є той розділ граматики, який вивчає зв’язки між словами і “типи об’єднання їх у речення та вищі єдності тією мірою, якою вони мають суто мовні ознаки. Синтаксема – це мінімальна синтаксична одиниця, компонент синтаксичної структури речення. Синтаксема виступає одночасно носієм певного елементарного смислу (значення) і конструктивним компонентом більш складних побудов, наділена певним набором синтаксичних функцій. Питання про словосполучення і речення як одиниці синтаксису останнім часом доповнені відомостями про типи синтаксичних зв’язків, поняттям синтаксичної валентності, вченням про семантичну “елементарність / неелементарність” простих і складних речень. Що ж до надфразної єдності як синтаксичної одиниці, то це питання продовжує залишатися дискусійним, хоч і вдалося узагальнити деякі її граматичні та семантичні ознаки (структурної цілісності, скріпів речень, типів зв’язку тощо). Висновки: Отже, враховуючи, що синтаксичний лад української мови – це ієрархічно організована сукупність одиниць різних рангів, синтаксис як науку можемо визначити так: це частина граматики, яка вивчає систему одиниць різних рангів – синтаксем, словосполучень, простих і складних речень, надфразних єдностей, що створюють структуру мови для її функціонування. Тому, головне завдання, яке постає сьогодні перед усіма, хто вивчає українську мову – це навчитись заглиблюватись у багатий світ українського слова, спробувати осягнути його немеркнучу сутність, навчитись розуміти мистецтво слова. Адже мова, як відомо, - це не лише засіб пізнання, знаряддя спілкування й передачі інформації, але й ознака освіченої, всебічно розвиненої людини. Література 1. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. — Москва: Советская энциклопедия, 1966. — 607 с 2. Бевзенко С.П. Структура складного речення в українській мові. —К.: КДПІ, 1987. — 79 с. 3. Березин Ф.М., Головин Б.Н. Общее языкознание. — М.: Просвещение, 1979. .— 416 c. 4. Боднарчук І. Знайомі обличчя. Вибрані новели та оповідання / Упоряд. вступ. стаття Ф.Погребенник. – К.: АТ «Обереги», 1997. – 120 с. 5. Булаховський Л.А. Питання синтаксису простого речення в українській мові // Дослідження з синтаксису української мови. – К.,1958. – С. 68 18. Типологія дериваційних одиниць Ірина Блажкун, Оксана Бажан Національний університет харчових технологій Вступ: Дериваційні одиниці впорядковуються відповідно до критеріїв співвідношення плану змісту і плану вираження мовної одиниці, характеру матеріальної репрезентації двопланової дериваційної одиниці. Формулювання вимог до основної одиниці морфемно-дериваційного рівня та з'ясування змісту поняття словотвірного типу стають підставою для визнання за словотвірним типом статусу основної одиниці морфемно-дериваційного рівня. Матеріали і методи:У дослідженні використано описовий, зіставний методи. Матеріалом роботи є дериваційні одиниці різних рівнів мови. Мета нашого дослідження полягає в упорядкуванні множинності цих одиниць. Реалізація даної мети можлива, на нашу думку, за умови розв'язання таких двох завдань:  встановлення типології дериваційних одиниць;  визнання за певною дериваційною одиницею статусу основної одиниці морфемно-дериваційного рівня мовної структури. Результати: Встановлення типології дериваційних одиниць передбачає визначення критеріїв, за якими подана класифікація мовних одиниць є основою для встановлення типології дериваційних одиниць, якими традиційно послуговуються лінгвісти. За критерієм співвідношення плану вираження і плану змісту уся множинність дериваційних одиниць може бути поділена на однопланові та двопланові дериваційні одиниці. До однопланових одиниць морфемно-дериваційного рівня належать словотвірна категорія (репрезентант мовного значення) і словотвірний спосіб (репрезентант мовної форми). Решта традиційно дериваційних одиниць, а саме: морфема, словотвірна пара, словотвірна парадигма, словотвірне гніздо, словотвірний ланцюжок, словотвірний тип мають як план вираження (набір звукових або графічних засобів), так і план мовного значення (інформацію, носієм якої є мовна одиниця). Огляд двопланових дериваційних одиниць має розпочатися з типологічної характеристики морфеми, одиниці, яка тривалий час вважалася основною одиницею як морфологічного, так і морфемно-дериваційного рівнів [3, с. 280]. Наявність матеріальних засобів вираження, а також змісту, носієм якого є морфема, не ставить під сумнів факт належності морфеми до двопланових дериваційних одиниць. Словотвірні пари можуть вважатися двоплановими одиницями аспекту спостереженя, оскільки вони мають конкретну матеріальну форму і представляють значення, за яким об'єднуються твірні і похідні слова. Словотвірний ланцюжок є двоплановою одиницею аспекту спостереження, оскільки він репрезентує як план мовної форми, так і план мовного значення. Можемо припустити, що словотвірна парадигма є двоплановою дериваційною одиницею, оскільки вона являє собою сукупність двопланових дериваційних одиниць. Наявність матеріально виражених структурних елементів зі своїми комплексами словотвірних значень у межах словотвірного гнізда є достатньою підставою для визнання словотвірного гнізда двоплановою одиницею аспекту спостереження на морфемно-дериваційному рівні. 69 Маючи як план змісту (семантична структура), так і план вираження (формальна структура), словотвірний тип є двоплановоюдериваційною одиницею. Відсутність конкретної матеріальної форми і функціонування у якості стандартизованої схеми. Встановивши типологію дериваційних одиниць, можемо звернутися до розгляду питання щодо визнання за певною дериваційною одиницею статусу основної одиниці морфемно-дериваційного рівня. Статус основної можуть отримати насамперед одиниці, які повною мірою розкривають внутрішній механізм творення похідних слів [1, с. 11], тобто такі, що безпосередньо пов'язані з реалізацією основної функції морфемно-дериваційного рівня у мовній структурі так і є достатньо узагальнюючими за своєю природою. Висновки : Отже, критеріями для виділення основної одиниці морфемно- дериваційного рівня вважаємо:  забезпечення функції творення похідних слів;  належність до одиниць абстрактного аспекту з достатнім рівнем абстрактності;  наявність бінарної семантичної і членованої формальної структур. Таким чином, поняття словотвірного типу повністю відповідає вимогам, що були висунуті нами як істотні щодо основної дериваційної одиниці, а тому словотвірний тип може бути визнаний основною одиницею морфемно-дериваційного рівня, яка у подальшому має значний потенціал для дослідження аналітизму на словотвірному рівні [2, с. 426]. Отже, у результаті виконання поставлених завдань було встановлено типологію дериваційних одиниць відповідно до таких критеріїв, як:  співвідношення плану змісту і плану вираження;  виявлено дві однопланові дериваційні одиниці (словотвірний спосіб і словотвірна категорія, які репрезентують план форми і план значення відповідно) і шість двопланових дериваційних одиниць (морфема, словотвірна пара, словотвірна парадигма, словотвірне гніздо, словотвірний ланцюжок, словотвірний тип);  характер матеріальної репрезентації двопланових дериваційних одиниць, відповідно до якого ми віднесли словотвірний тип до одиниць абстрактного аспекту, а решту двопланових дериваційних одиниць - до одиниць аспекту спостереження. Така типологія дериваційних одиниць дозволяє дати вичерпну характеристику морфемно-дериваційного рівня мови без оперування дещо інтуїтивними твердженнями щодо послідовної ієрархії дериваційних одиниць за кількістю залучених в них похідних слів. Завдання щодо визнання за певною дериваційною одиницею статусу основної одиниці морфемно-дериваційного рівня було розв'язано на користь поняття словотвірного типу, яке цілком відповідає вимогам, що висувалися нами з огляду на специфіку морфемно-дериваційного рівня і типологічну спрямованість нашого майбутнього дослідження. Література 1. Адаскина Ю.В. Порядок морфем в аллокутивных формах баскського глагола // Материалы Третьей конференции по типологии и грамматике для молодыхисследователей. - СПб.:Нестор-История, 2006. - С. 5-12. 2. Карпенко Ю.О. Одиниці мови // Українська мова: Енциклопедія. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М.П. Бажана, 2004. - С. 426. 3. Клименко Н.Ф. Морфема // Українська мова: Енциклопедія. - 2-ге вид., випр. і доп. - К.: Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М.П. Бажана, 2004. - С. 280-373. 70 Філософія і соціально- політичні науки 71 25.1. Соціологія та політологія Голова підсекції − проф. О.Є. Пилипенко Секретар підсекції − ст. викл. В.П. Поденко Ауд. А-522 1. Політико-правові аспекти розвитку малого підприємництва в промисловості України в 1991-2004 рр. Олександр Пилипенко Національний університет харчових технологій Повний аналіз політико-правового регулювання вільного підприємництва в харчовій промисловості не можливий без ретельного дослідження основного закону держави. Беззаперечним фактом є те, що метою конституції в демократичному суспільстві є запобігання свавільним діям. Конституція України 1996 р. виступає правовою основою вільного підприємництва. Вона запобігає свавільним діям влади, насамперед, шляхом встановлення гарантій прав і свобод громадян в економічній сфері. Зокрема, Конституція закріплює: – економічну багатоманітність як одну з підвалин суспільного життя (ч. 1 ст. 14); – норму про те, що кожному громадянину гарантується право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41); – право кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (ст. 42); – гарантії на судовий захист майнових і немайнових інтересів, а також на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. ст. 55, 56) та інші. Для реалізації конституційних прав і свобод громадян, їх гарантій діють відповідні органи державної влади: парламент, Президент, уряд та інші органи виконавчої влади, судова влада і прокуратура тощо. Здавалося б, Конституція України закріпила належні правові умови для становлення і розвитку підприємництва (до речі, далеко не в кожній зарубіжній конституції є норми про підприємництво). Однак конституційний механізм забезпечення вільного підприємництва донедавна фактично не працював, головним чином, через: а) не вміння, а часом і не бажання старої влади вибудувати правильну державну політику з даного питання з урахуванням основних факторів впливу; б) низький рівень законодавчого забезпечення підприємницької діяльності та її інфраструктури; в) не підготовленість адміністративного апарату до виконання функцій і повноважень в умовах переходу суспільства до політичної, економічної, ідеологічної багатоманітності та демократичної, соціальної, правової державності; 72 г) недостатній вплив громадсько-політичних організацій та засобів масової інформації на формування сприятливого суспільного клімату для розвитку підприємництва, без якого, до речі, не можливий і сприятливий клімат для іноземних інвестицій; д) низьку ефективність судової та правоохоронної системи у справі захисту прав підприємців тощо [1]. У науковій та публіцистичній літературі зустрічаються й інші пояснення політико-правових і соціально-економічних причин недостатнього розвитку підприємництва в Україні останніх десятиліть. Однак фактично всі автори дотримуються думки про те, що однією з корінних причин незадовільного становища підприємництва в Україні були не завжди ефективні дії державної влади, яка не відповідала інтересам підприємців. Протягом тривалого часу стара українська влада практикувала старі пострадянські підходи, які не обмежували її свавілля у сфері підприємництва. При цій моделі реалізація конституційних положень про підприємництво залежала не від суспільних потреб, яким зобов'язані служити органи державної влади, а переважно від потреб тих чи інших олігархічно-кланових угру- повань, які лобіювали свої інтереси в цих органах. Тому роль Конституції України за останні роки у питаннях захисту підприємництва від свавілля держави була вкрай низькою. За недоліки в реалізації конституційних положень про підприємництво стара влада понесла відповідальність — вона була усунена народом від здійснення повноважень на президентських виборах 2004 року [2]. Для того, щоб виправити помилки та упущення старої влади у сфері конституційного забезпечення підприємництва, новій українській владі необхідно було ретельно проаналізувати реальний стан справ та активно включити в дію новий конституційний механізм, який сформувався після президентських виборів 2004 року. Цей механізм повинен був діяти на засадах лібералізму, інвестиційної підтримки малого підприємництва; по-друге, заходи зі сприяння створенню інфраструктури розвитку малого підприємництва. Зупинимося на їх розгляді детальніше. Одним із пріоритетних напрямів реалізації Програми було створення умов для побудови ефективної системи фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва. Фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва має наступні орієнтири: – формування мережі регіональних фондів підтримки підприємництва та кредитно-гарантійних установ; – розроблення та запровадження ефективних кредитно-гарантійних механізмів мікрокредитування суб'єктів малого підприємництва; створення та підтримка фінансових інститутів, які працюють на розвиток малого підприємництва. В Україні мають місце наступні види фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва. По-перше, державне фінансування (наприклад, фінансування створення машинно-технологічної станції в Біловодському районі на суму 480 тис. грн.). По-друге, державне кредитування (наприклад, відкриття в Черкаській області кредитної лінії на суму 650 тис. грн., яку профінансував Український фонд підтримки підприємництва) малого підприємництва. Слід зауважити, що відповідно до Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва» №206-111 від 10.19.2000 р.) організацією, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері фінансової підтримки підприємництва на загальнодержавному рівні є Український фонд підтримки підприємництва. По-третє, недержавне кредитування (наприклад, надання комерційними банками кредитів суб'єктам малого підприємництва на суму 14,2 млн. грн. Волинській області, надання Луганською кредитною спілкою кредитів на суму 18,6 тис. грн. 73 підприємцям-членам спілки тощо). Особливе місце серед заходів недержавного кредитування займає надання кредитів суб'єктам малого підприємництва через міжнародні кредитні лінії. Так, в Україні сьогодні діють програми кредитування малого та середнього підприємництва ю лінії ЄБРР, Німецько-українського фонду і Макрофінансового банку. Окрім того, Україна має досвід роботи системи гарантування кредитів для суб'єктів малого та середнього підприємництва через спеціально створену з цією метою Кредитно-гарантійну установу у відповідності до Указу Президента України «Про створення Кредитно-гарантійної установи» № 540/99 від 20.05.1999 р. Кредитно-гарантійна установа функціонувала як недержавна комерційна організація, серед засновників якої від імені держави виступав Український фонд підтримки підприємництва, а від приватного сектору — 11 комерційних банків і понад 30 комерційних організацій. За час існування установа надала кредитні гарантії ряду підприємств, серед яких, зокрема, мале виробниче підприємство «Лебідь» (98 450 грн.), товариство «ПАК» (114 тис. грн.), товариство «Технологічний парк «Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка» (16 тис. дол. США) тощо. На жаль, вітчизняний досвід запровадження Кредитно- гарантійної установи визнано невдалим і її діяльність було припинено Указом Президента № 1115 від 02.12.2002 р. Отже, в Україні активно відбувається процес формування основ системи фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва за зразком розвинених країн, декларуються і практикуються майже всі види державної, недержавної та змішаної фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва [4, c. 178]. Разом із цим, механізми фінансово-кредитної підтримки потребують подальшого вдосконалення та поширення, адже спектр фінансових послуг, які надаються закладами з підтримки малого підприємництва, є надто обмеженим і не відповідає вимогам сьогодення, а факти державної фінансово-кредитної підтримки мають одиничний характер, майже недосяжні і тому невідчутні для основної маси суб'єктів малого підприємництва. Так, обмеженість державних фінансових ресурсів, спрямованих на державну підтримку і розвиток малого підприємництва, скорочує можливості Українського фонду підтримки підприємництва, ускладнює виконання заходів Національної, міжрегіональних і галузевих програм підтримки малого підприємництва. Недержавне кредитування малого підприємництва через міжнародні кредитні лінії є також малодоступними у зв'язку з необхідністю надання ліквідної застави в розмірі 120– 150% від суми кредиту, а також ставки відсотку, що є близькими до ринкових. У напрямку сприяння розвитку інфраструктури малого підприємництва метою Програми є створення: – системи інформаційного та консультаційного обслуговування малого під- приємництва, спеціалізованих фірм, що надають послуги малим підприємствам (бухгалтерські та аудиторські фірми, рекламні агентства тощо); – бізнес-центрів та центрів розвитку малих підприємств, бізнес-інкубаторів, виробничих та технологічних парків; – навчальних центрів із підготовки та перепідготовки спеціалістів для роботи на малих підприємствах, формування економічних знань і набуття практичних навичок роботи в умовах ринкової економіки; – системи підготовки підприємців-початківців, підготовки і підвищення кваліфікації управлінських кадрів сфери підприємництва та державних службовців з основ підприємницької діяльності [5, c. 237]. 74 Одним з основних чинників, що стримує реформування регуляторних відносин між державою і сектором малого підприємництва, є тінізація та криміналізація суспільно-економічних відносин у сфері функціонування та державного регулювання малого підприємництва, наслідками якої є: протидія ходу регуляторної і адміністративної реформи з боку бюрократично-корупційного апарату органів виконавчої влади; низька ефективність і формальність роботи в напрямку реалізації регуляторної політики створених із цією метою державних організацій; низький рівень самоорганізації суб'єктів малого підприємництва; неспроможність існуючих об'єднань суб'єктів малого підприємництва здійснювати реальний вплив на формування регуляторного клімату підприємницької діяльності; «відмова» або неефективне функціонування ряду важелів державної регуляторної політики у сфері малого підприємництва тощо. Основними причинами, що стимулюють розвиток тінізаційних відносин серед суб'єктів малого підприємництва, а також у сфері державного регулювання діяльності суб'єктів малого підприємництва, є недосконалість механізмів державного регулювання діяльності суб'єктів малого підприємництва, дисбаланс позитивних та негативних моментів у легальному виконанні суб'єктом підприємницьких або державно-адміністративних функцій, відсутність ефективної системи державного та громадського контролю за економічними та регуляторними процесами в країні. Вирішення проблеми активізації розвитку малого підприємництва в Україні вимагає реалізації єдиної програми з державного сприяння розвитку та детінизації малого підприємництва в Україні. Головними напрямками дій у межах програми мають бути, по-перше, удосконалення системи державної підтримки малого підприємництва з метою сприяння вирішенню об'єктивних проблем малого підприємництва та підвищення привабливості роботи в легальному секторі економіки для суб'єктів малого підприємництва; по-друге, удосконалення системи державного регулювання малого підприємництва та сприяння підвищенню результативності регуляторної реформи з метою усунення штучно створених регуляторних проблем, що стримують розвиток малого підприємництва та сприяють його тінізації; по-третє, проведення комплексу соціально-психологічних заходів з метою формування механізмів державного та громадського захисту прав підприєм- ців, протидії ненормативному втручанню в підприємницьку діяльність, формування негативної суспільної думки щодо проявів тінізації суспільно-економічних відносин у сфері малого підприємництва [6, c.256]. Кримінальний кодекс, прийнятий 1 вересня 2001 p., передбачає карну відповідальність за відмивання коштів, одержаних злочинним шляхом. Закон України, прийнятий у травні 2002 р. «Про фінансові послуги та протидії відмиванню «брудних» грошей» та Закон України «Про банки і банківську діяльність», зокрема, ст. 64 стосовно ідентифікації банками осіб, які здійснюють значні та/або сумнівні операції, спрямований на протидію відмиванню «брудних» грошей [7]. Вдосконаленню правової основи протидії відмиванню «брудних» грошей сприяла діяльність Державного департаменту фінансового моніторингу, завершення створення національної (державної) системи запобігання та протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, забезпечення належного виконання вимог законодавчих актів у цій сфері. Підбиваючи підсумки аналізу державної підтримки та регулювання діяльності суб'єктів малого підприємництва в Україні у перші роки Незалежності, слід відзначити такі моменти. В умовах перехідної економіки мале підприємництво має високий по- тенціал щодо сприяння вирішенню ґрунтовних трансформаційних, фінансово — та виробничо-економічних, соціальних проблем суспільства. Розкриття і використання 75 новаторського потенціалу малих підприємницьких структур є важливим чинником подолання розриву інноваційного процесу — одного з ключових чинників, що гальмує впровадження інноваційної моделі розвитку економіки України. Статистичний аналіз доводить, що розвиток малого підприємництва в галузі харчової промисловості відбувається повільно, характеризується нерівномірністю в регіональному та галузевому аспектах, практично відсутній прошарок малого інноваційного підприємництва. Такий стан унеможливлює виконання малим підприємництвом притаманних йому суспільно-економічних функцій повною мірою і вказує на існування несприятливого ділового середовища. Уповільнене протікання економічних перетворень, незавершеність ринкових механізмів призводять до ситуації коли державна економічна політика не узгоджується з інтересами значної кількості господарюючих суб'єктів. Учасники економічних відносин змушені самостійно розбудовувати механізми взаємної співпраці. Стихійно виникають нові правила здійснення господарських трансакцій, в яких регулююча і контролююча роль держави поступається місцем вимогам неформальних угод. Стає все більш поширеною практика подання заниженої інформації про характер та обсяги Цілеспрямоване коригування умов ділового середовища малого підприємництва в країні здійснюється при посередництві важелів державної політики щодо підтримки та регулювання малих підприємницьких структур. Ключовим моментом ефективності державної політики у сфері малого підприємництва є ретельна розробка, наукове обгрунтування та прийняття єдиних критеріїв визначення суб'єкта малого підприємництва з урахуванням світового досвіду та специфіки вітчизняних умов. Проведення такої роботи має сприяти посиленню адресного характеру заходів державної підтримки, підвищенню їх ефективності та зниженню рівня нецільових витрат бюджетних коштів. Основним призначенням державної підтримки малого підприємництва є забезпечення полегшеного доступу малих фірм до джерел економічних ресурсів, у першу чергу, фінансових. В Україні формуються нормативно-правові та інституційні передумови державної політики щодо підтримки малого підприємництва. Потенціал щодо підвищення ефективності заходів державної підтримки полягає в перенесенні основної уваги та коштів з проведення дискретних заходів прямої фінансової підтримки і підтримки через надання пільг в оподаткуванні на розвиток мережі об'єктів інфраструктури з надання організаційної, інформаційно-консультативної під- тримки малих підприємств, у першу чергу таких, що знаходяться на початкових етапах свого розвитку. Література 1. Конституція України. – К., 1996. – Ст..14, 42, 55, 56. 2. Закон України «Про зміни до Конституції України» // Голос України. – 2004. – 8 грудня. 3. Віхров О.П. Правове регулювання господарських відносин в окремих галузях економіки. – Чернігів, 2003. 4. Україна на роздоріжжі. Уроки з міжнародного досвіду економічних реформ. / За ред. А. Зідеиберга і Л. Хоффманна. Пер. з англ. В. Шиманського. – К.: Фенікс, 1998. 5. Загальний вступ: чи можна запобігти втраті фінансов ої стабільності? // Тенденції української економіки. – К., 1998. 6. Гуревич О. Підприємці і НДС: двоє в одному човні // Україна і світ сьогодні, 6-12 серпня 1999. 7. Закон України «Про банки і банківську діяльність»// Голос України. – грудень. – 2000. 76 2. Стратегія освіти України, глобалізаційні виклики та її суперечності Віктор Поденко Національний університет харчових технологій «Прежние боги стареют или умирают, а новые не родились». Еміль Дюркгейм У статті окреслено ряд питань щодо національної освіти в Україні, на зламі пострадянського простору та євроінтеграційного напрямку. Виші все більше переживають глобалізаційні процеси та відповідні реорганізаційні зміни, що не полишають осторонь наукових дослідників. У ході політичних трансформацій за роки незалежності відбуваються дискусії серед громади, щодо визначення якості освіти, що потребує обґрунтувань щодо критеріїв сучасної вищої школи. Ключові слова: девіантна аномія, державна освіта, політичний аспект освіти, соціологічне дослідження, ідеологія, соціальні норми. Key words: deviant anomy, state education, political aspect of education, sociologicalstudy, ideology, social norms. Стратегія освіти та її розробка в умовах глобалізаційних процесів сьогодні має виступати на першому плані. Адже суспільство щодалі набуває змін через техногенний вплив, комерційні процеси у сферах економіки, культури, освіти та багато інших соціальних явищ, що впливають на суспільну думку. “Національна свідомість вже не відіграватиме головної ролі у соціальному житті сучасних технологічно розвинутих держав, а національна ідентичність вже не буде головним цементуючим чинником для суспільства пізнього модерну” 10. Сьогодні з глобалізаційними викликами зіткнулася і державна освіта. Безумовно це призводить до конкурентних міжлюдських відносин, що поступово вибудовуються у норми суспільства, суспільну думку, нові цивілізаційні засади, які дозволять прискорити вихід із протиріч констатованих девіантною аномією. Вивчення порушеної теми торкаються такі дослідники як: Патора Р.А. [14], Журавський В.С. [8], Згуровський М.З. [8], Бацевич Ф.С. [5], Кремень В.Г. [12], Корсак К.В. [11]. За часів незалежності України соціологія набирає не абияких обертів. Вона констатує усі процеси, які відбуваються в державі. А соціологічне поняття «девіантна аномія» дозволяє більш глибоко вивчати закономірності, які відбуваються у суспільстві. Бо саме цей проміжок часу, коли зовсім поряд існують дві системи законів у повноті колізійних зіткнень життя у державі, і носить назву девіантна аномія. Зазначимо, що за теорією Еміля Дюркгейма девіантна аномія – це той проміжок часу, коли старі норми ще не відійшли, а нові ще не вступили в силу. Проміжок часу, в якому виступають великою кількістю протиріччя режимів, протилежних одночасно прийнятих рішень, законів, які хаотично розхитують суспільство і дзеркально відображаються у державотворенні. Такі процеси у відповідному позначенні відбиваються на системі освіти. Важное значение для развития социологического знания имело понятие аномии, которым Дюркгейм обозначает состояние ценностно-нормативного вакуума, характерного для переходных и кризисных периодов и состояний в развитии 77 обществ, когда старые нормы и ценности перестают действовать, а новые еще не установились [7, 556] *. Глобалізаційні впливи мають вагомі чинники дії на формування якості освіти. Історично так складається, що в Україні викарбовується двосистемне бачення освітянства. З одного боку – освіта за часів Радянського Союзу, у статті Павлова В.Л. «Вища школа сьогодення: втрачені здобутки і привиди майбутнього» зазначається: Дуже скоро ті, хто народився після 24 серпня 1991 року (Дня незалежності України), отримають дипломи про вищу освіту. Їм важко уявити, якою була ця освіта в нашій недалекій радянській історії. Що ми втратили і що здобули у сфері вищої школи в останнє дванадцятиліття? [13, 495], з другого боку – це Болонська система освіти. Такий розподіл розпочався від років незалежності нашої Держави. Це дзеркально перекликається із законами державництва, які відтаровуються, вносяться та змінюються кожною новою владою. Ратифікація та остаточне підписання Конвенції ЮНЕСКО стало чітким сигналом з боку України про її спрямованість на демократичний розвиток на основі європейських стандартів і норм, про бажання вести конструктивний і рівний діалог з усіма зацікавленими сторонами і в країні, і в світі. Для цього потрібно переглянути, оновити, а в окремих випадках і переробити багато політичних інструментів, зокрема, законодавчих, рекомендаційних, навчальних [6]. Ключовим завданням для самої освіти стоїть питання просвітництва в аспектах/питаннях політичної самосвідомості кожного громадянина. Зрушується цілий пласт національної ідентичності, збереженням якого не на всіх теренах держави переймаються державотворці. «Інтересам могутніх іноземних транснаціональних корпорацій, які нав'язують свої стандарти навчання, свою мову спілкування, не рахуючись з національними особливостями, витісняють національні мови – носіїв самобутніх культур" [9, 26]. Політичний аспект діяльності наших політиків загнаний у рамки обмежень, правил щодо здобуття «парламентського портфелю». Що ж на справді відбувається? Повертаючись до аналізу буття політиків, які балотуються на державні посади, варто уважно читати програми, бо це і є ключовим моментом, а відтак ставити правильні питання щодо їхнього балотування. На превеликий жаль, констатуючи той факт, що виборці не завжди читаючи програми обирають кандидатів зовсім з інших поглядів, у ряді інших причин маємо можливість отримувати відповідні законодавчі реалії. Конфлікт включає в себе наступні тези: суспільству треба для себе зрозуміти, які складові є вагомими при прийняті рішень щодо вибору кандидатів до політичних сил, представників державотворення та питань системності освіти. У нашій державотворчій системі існує коаліція і опозиція, а також представники центризьких партій. Коаліція – при владі, і відповідно приймає рішення, опозиція виступає контролюючим органом з відповідним внесеннями та пропозиціями щодо покращення життя, тобто є «праві і ліві». «Центризькі» ж партії виступають органом так званого «центрування» законопроектів. Тут доречно зазначити, що всі політичні сили показово хочуть єдиного: вирішення усіх соціальних стандартів, вступити до Євросоюзу, підтримувати економічні зв’язки з Російською Федерацією, повернути заводи у державу і ще ряд таких пропозицій, які прописуються у передвиборчих програмах. Тому невільно виникає питання: «Серед представників усіх виборчих програм де коаліція, а де опозиція?» Всі єдині однодумці у тих законопроектах, які суперечать один одному. А відтак достатньо будь-кого обрати з когорти кандидатів, які балотуються. Таке рішення – не вірне! Потрібно виокремити тих кандидатів, які будуть представляти інтереси тільки одного напрямку перспективного розвитку державотво- 78 рення, що дозволить зняти колізію у суспільстві, зменшить рівень суперечностей. Саме такий процес розвитку прискорить вихід із становища девіантної аномії. Ось як про це зазначає Еміль Дюркгейм «Для того чтобы один народ стал доступен для проникновения другого, необходимо, чтобы он перестал замыкаться в патриотизме исключительности и усвоил себе другой, более широкий патриотизм» [7, 262]. У своїх програмах політики чітко зазначають згоду щодо подвійної системи парламентської діяльності: прихильність до законів бувшого Радянського союзу, та в той самий час впровадження новітніх процесів з урахуванням Євроінтеграційного напряму. Але повертаючись до питання девіантної аномії, ми розуміємо що існування «двотаборності», яка викарбувалася протягом років незалежної держави, знову в черговий раз подовжує хаотичність управлінських державних рішень. Девіантна аномія зазначає, що керівники будь-яких рангів, приймаючи законопроекти з погляду подвійної системності як єдиної, призводитимуть знову до продовження хаотичного стану у суспільстві. При зустрічах з виборцями представник кожної партії з трьох напрямків політичного буття намагається максимально широко охопити електорат виборців. Але потрібно зауважити наступне розмежування у протиріччі думок самих виборців щодо життя в Україні, саме тут потрібно звернути увагу на те, що кандидати змушені давати обіцянки щодо виконання власних виборчих програм обом таборам електорату за для власного збільшення голосів. В сучасних умовах освіти, так званого проміжку часу констатуючого девіантною аномією, виокремлюється два табори щодо напрямку розвитку освіти в Україні. Перший табір – освіта, яка дісталася у спадок від Радянського союзу. Час існування системи знань, яка роками мала свої певні устатковані знання, система, яка ще існує у всій своїй повноті, хоч і варто зазначити про певні її похитності. Але Радянська школа, її система освіти, дає достатню кількість занять, дозволяє давати максимально широкий обсяг матеріалу знань. Така парадигма викарбовувала фахівців в усіх галузях знань. Усі науковці, які виходили на захист наукових праць, мали великий потенціальний фундамент знань, що передавалися наступним поколінням у відповідній якості з усіма вимогами вищої школи. Проте така система знань визнавалась виключно на теренах Радянського простору, не зважаючи на широкий спектр досягнень цукрової, ядерної, космічної та багатьох інших галузей, які включали в себе той ряд предметів і тих навчальних програм, які дозволяли займати лідерські позиції у світовому масштабі. До цього всього варто зазначити, що Радянський союз надавав належну увагу освіті з її відповідним фінансовим утриманням. Не є секретом те, що радянська освіта цінується і сьогодні усіма поколіннями, які її пройшли, в усіх галузях в незалежної України працюють фахівці, які отримали освіту і фахові знання ще за часів Радянського союзу. Прикладами цьому є атомні електростанції, ядерні інститути, металургійні заводи та багато інших підприємств, які очолюють випускники Радянської школи. У загальноосвітніх школах і зараз працюють вчителі, що отримали освіту за радянських часів. Другий табір – передумови європейського та світового простору, основних сформульованих ідей Болонської декларації від 1999 року, той табір, який більше схиляється до євроінтеграційних процесів, а саме у руслі Болонської системи освіти. На зламі переходу освіти від радянської до європейської відбувається хаотичність та невпорядкованість навчально-виховної системи. Зрозуміло, що без «постраждалих» не обійтись. Але нові представники євроінтеграційної системи в один голос постійно заявляють про тенденцію до покращення освітньої системи. Багато коментарів та дискусій з приводу новітніх технологій. 79 Так звані «два табори», які у зіткненні протиріч обумовлюють своє буття і право на існування до глибоких дискусій. Ось який приклад наводить Еміль Дюркгейм: «Согласно афинскому праву, Сократ был преступником, и его осуждение было вполне справедливым. Между тем его преступление, а именно самостоятельность его мысли, было полезно не только для человечества, но и для его родины. Оно служило подготовке новой нравственности и новой веры, которых нуждались тогда Афины, потому что традиции, которыми они жили до тех пор, не отвечали более условиям их существования» [7, 468]. Аналізуючи, ми невільно підтримуємо логіку обидвох таборів. Як це не було б аномально, вони мають право на життя при відповідному устрої сьогоденної Держави. У повноті дискусій щодо якості освіти на базі Національного університету харчових технологій було проведене соціологічне дослідження на тему: «Якість вищої освіти у Національному університеті харчових технологій з погляду студентів та викладачів» саме у руслі Болонської системи освіти. В даному дослідженні брали участь не тільки студенти, а й викладачі. Саме це дозволило провести порівняльну характеристику точок зору різних «таборів», а також на окремі позиції, які характерні лише для студентів або лише для викладачів. Якість освіти в Україні розглядається здебільшого за декількома критеріями, а саме: якість освітнього середовища; якість реалізації освітнього процесу; якість результатів освітнього процесу. Сьогодні стає все більш зрозумілим, що відповідність реальних результатів і змісту освіти вищих навчальних закладів державним стандартам є необхідною, але недостатньою умовою якості. Тому досягнення оптимальної якості професійної освіти зумовлено створенням системи якості, яка на рівні конкретного вищого навчального закладу забезпечувала б узгоджену реалізацію державних, суспільних і особистих інтересів. Метою даного соціологічного дослідження було виявлення наскільки якість освіти, організація навчального процесу та побутові умови задовольняють студентів Національного університету харчових технологій, а також дізнатися відношення викладачів до рівня знань студентів, отриманих у середній школі, отримати правдиві відповіді щодо відношення до кредитно-модульної системи оцінювання, забезпеченості необхідних умов викладання та задоволення соціальних потреб викладачів сучасної вищої школи. Також важливим етапом при покращенні якості вищої освіти є зв'язок всіх ланок навчання, а саме вищих навчальних закладів з середньою загальною освітньою школою та підприємствами. Отже, вже зроблено багато кроків на шляху до покращення якості вищої освіти в університеті. Та чи всі ці кроки являються необхідними та правильними? Для того, щоб дати відповідь на це питання було проведене наступне соціологічне дослідження, у якому вибіркова сукупність дорівнює 296 викладачів та 2358 студентів (І-V курсів денної форми навчання). З метою наочності та задля можливості порівняння, результати соціологічного дослідження представлено у таблиці (всі результати наведені у відсотках). Порівняльна характеристика точок зору студентів та викладачів: 80 СТУДЕНТИ ВИКЛАДАЧІ Чи використовувались новітні інформаційні технології в навчальному процесі з дисциплін, які Ви вивчали? Чи використовуєте Ви інформаційні технології (інтернет, спеціальні комп’ютерні тести, мульти медійні засоби та ін.) в навчальному процесі? Якщо так, чи полегшує це засвоєння Вами нового навчального матеріалу? Якщо так, чи полегшує це засвоєння студентами навчального матеріалу? Як Ви ставитесь до організації Що, на Вашу думку, треба змінити в 81 навчального процесу за кредитно - модульною системою, а саме у руслі Болонської системи освіти? організації навчального процесу в зв’язку з переходом до кредитно-модульної системи (можливість обирати декілька відповідей)? 1 – нічого; 2 – змінити навчальні плани та програми; 3 – зменшити обсяг аудиторного навантаження; 4 – зменшити кількість студентів у групі; 5 – надати можливість студентам самостійно обирати дисципліни; 6 – удосконалити систему організації самостійної роботи студентів; 7 – удосконалити систему оцінювання знань студентів; 8 – Ваш варіант; 9 – не відповіли на питання. 82 Чи сприяє кредитно - модульна система підвищенню об’єктивності оцінювання роботи студента? Чи сприяє кредитно-модульна система навчання підвищенню об’єктивності оцінювання роботи студентів? Зауваження респондентів:  абсолютно не сприяє;  не сприяє при нашій кредитно-модульній системі;  так при умові зменшення студентів в групі до 15-20 студентів;  немає різниці. У діаграмах ми бачимо, що дискусійні питання ще існують, але навчально- виховні процеси Національного університету харчових технологій базуються на євроінтеграційних засадах. Розвиток, не зупиняється на досягнутому та тримається курсу Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки. Питання освіти завжди було актуальне, а сучасна освіта – це надзвичайно гостре питання. Виші активно беруть участь у всесвітніх програмах під патронатом керівництва США та ЄС, складається великий ряд угод щодо співпраці за Міжнародними програмами, студенти все частіше мають можливість проходити практику за кордоном. Та все ж питання сучасної освіти все ще потребує ретельного вивчення з урахуванням національної ідентичності, навчально-виховного аспекту в рамках держав пострадянського простору. Все це потребує подальшого вивчення та ретельного дослідження. * Эта проблема до конца жизни волновала Дюркгейма не только как ученого, но и как гражданина. «Прежние боги стареют или умирают, а новые не родились», - писал он в 1912 г. (Durkheim E. Les formes elementaires de la vie religieuse. P., 1912. P. 610-611). 7, 556 83 Література 1. Durkheim E. Le probleme religieux et la dualite de la nature humaine // Bulletin de la Societe Francaise de Philosophic. XIII. Mars 1913. 2. Durkheim E. Sociologie et philosophic. – P., 1924. – P. 47. 3. mon.gov.ua Електронний ресурс: Інтернет-портал. – Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012–2021 роки. – К.: Міністерство освіти і науки України, 2011. – Режим доступу: http://www.mon.gov.ua/images/files/news/12/05/4455.pdf. 4. Арендт Г. Становище людини. – Львів: Літопис, 1999. – 254 с 5. Бацевич, Ф. С. Словник термінів міжкультурної комунікації / Ф.С. Бацевич ; МОН України, ЛНУ ім. І. Франка. – К.: Довіра, 2007. – 205 с. 6. Біла книга з міжкультурного діалогу «Жити разом у рівності й гідності». Переклад з англійської. – К.: Поліграфічна фірма «Оранта», 2010. – 72 с. 7. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод социологии / Пер. с фр. и послесловие А.Б. Гофмана. - М.: Наука, 1990. – 575 с. – (Социологическое наследие). 8. Журавський В.С., Згуровський М.З. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти. – К.: ІВЦ "Видавництво Політехніка", 2003. – 195 с. 9. Канаев Н.М. Глобализация и высшее образование. Взгляд из ЮНЕСКО / Н.М. Канаев // Философия образования. – 2005. – № 1 (12). – С. 26-31. 10. Квєк М. Національна держава, глобалізація та Університет як модерний заклад // Ідея Університету: Антологія. - Львів: Літопис, 2002. - С. 269-291 11. Корсак К.В. Міфи про Болонський процес // Дзеркало тижня. – 2005. – № 39(567). 12. Кремень В.Г. Болонський процес: зближення, а не уніфікація // Дзеркало тижня. – 2003. – № 48(473). – С. 15. 13. Наука та освіта в сучасному університеті в контексті міжнародного співробітництва: збірник матеріалів Міжнародної науково – практичної конференції (23- 25 травня 2011р.).– Маріуполь, 2011.– 565с. 14. Патора Р. Ринок освіти в системі кадрового забезпечення стратегічного розвитку країни. – Львів: Видавництво Національного університету “Львівська політехніка”, 2002. – 336 с. 15. Поляков Н.В., Савчук В.С. Классический университет: от идей античности к идеям Болонского процесса. – Д.: Изд-во ДНУ, 2007. – 596 с. 3. Етнологічні процеси сучасності Світлана Савчук Національний університет харчових технологій Олександр Пилипенко Національний університет харчових технологій 1. Населення сучасного світу в етнічному, культурному, мовному, расовому й релігійному відношенні являє собою досить строкату картину. За різними підрахунками на Землі живе від 3 до 7 тис. народів. Під терміном "народ " при цьому розуміють поняття етнічної спільноти. 2. Пануючою тенденцією етнічного розвитку в сучасну епоху є етнічне об'єднання, що характеризується культурним і мовним зближенням етнічних розходжень. 84 Отже, етнічна структура світу постійно змінюється, що пов'язано з процесами розвитку і функціонування різних етносів, котрі прийнято називати етносоціальними процесами. 3. Етносоціальні процеси поділяються на два основних різновиди: етноеволюційні і етнотрансформаційні. 4. Будь-які етносоціальні процеси, як еволюційні так і трансформаційні, призводять до важливих змін в етнічних спільностях. Головними з них є етнічна консолідація і етнічна асиміляція. Етнічна консолідація пов'язана з об'єднанням в єдине ціле розрізнених груп одного і того ж етносу, кожна з яких хоча й зберігала до моменту консолідації основні риси етносу, проте між ними були істотні відмінності в обрядах та звичаях, для кожної з них був характерний свій мовний діалект тощо. 5. Етнічна асиміляція — це "розчинення" одного народу або частини його в середовищі іншого, стирання етнічних особливостей одного етносу або його частини і освоєння ним мови, культури і звичаїв того етносу, в межах якого він асимілюється 6. Серед інших етносоціальних процесів можна виділити процеси етнічного поділу. Загалом відомі два типи етнічного поділу: етнічна парціація й етнічна сепарація. При етнічній парціації відбувається розподіл єдиного раніше етносу на кілька більш-менш рівних частин. Жоден новий етнос не ототожнюється повністю зі старим (наприклад, поділ Київської Русі на Росію, Білорусь і Україну). Таким чином, етнічна парціація є суто етнотрансформаційним процесом. 7. "Етнічний ренесанс", що розпочався у світі у 60-70-их pp. XX ст., досяг і України. Проблема національного відродження українців почала гостро відчуватися уже в брежнєвські часи і досягла свого апогею наприкінці 80-их pp. минулого століття. 8. Серйозну проблему для національного відродження українців складає той факт, що населення держави територіально розмежоване на спільноти заходу і сходу. Таке розмежування спричинено відмінностями соціокультурного, економічного і політичного розвитку цих територій, що роз'єднує націю. 9. В Україні триває процес створення етнокультурних товариств і об'єднань. У 1995 році їх налічувалося 260. Видається чимало періодичних видань мовами національних меншин, зокрема 48 газет. З 1992 по 1995рр.лишедержавними видавництвами ("Каменяр", "Карпати", "Маяк", "Таврія") було видано 260 книг на 20 мовах етнічних спільностей України. Отже, етнічна структура світу постійно змінюється, що пов'язано з процесами розвитку і функціонування різних етносів, котрі прийнято називати етносоціальними процесами. Література 1. Пірен М.І. Конфлікт і управлінські ролі. Соціально-психологічний аналіз. — К., 2000. 2. Головаха Є. Паніна Н. Соціальний портрет сучасної України „Людина і влада – 2000” 3. Старіш О. Г. Теорія відкритих систем як парадигма процесів глобального розвитку.— Сімферополь: Універсум, 2003.— 240 с.: іл. 4. Радугин А. А. Радугин К. А. Социология: курс лекций. — 3-е изд., перераб. и дополн. — М.: Центр, 2000. — 218 с. 85 4. Сучасна політична система в Україні Володимир Барицький, Олександр Пилипенко Національний університет харчових технологій Реалізація політичної влади певними способами, у тих чи інших формах, з використанням різноманітних ресурсів, відбувається за допомогою політичної системи суспільства. У цьому спеціально для неї створеному просторі влада оптимально функціонує, утворюючи складну систему взаємозв'язків та залежностей. Політи́чна систе́ма — впорядкована, складна, багатогранна система державних і недержавних стосунків соціальних (суспільних та політичних) інститутів, що виконують певні політичні функції. Вона покликана відображати різноманітні інтереси соціальних груп, які безпосередньо або через свої організації і рухи роблять вплив на державну владу. Отже, в сучасній науковій літературі особливо поширеними були три методологічно визначені концепції політичної системи: 1) інституційна (структурна); 2) біхевіористично-функціональна; 3) власне системна. Всі елементи політичної системи взаємодіють і утворюють політичну цілісність. Політична система взаємодіє із зовнішнім середовищем (суспільством), прагне забезпечити стабільність і розвиток цього середовища. Специфіка функціонування будь-якого суспільства виявляється через функції політичної системи. Політична система України нині перебуває на стадії розвитку всіх її компонентів, наповнення її функцій новим змістом, що відповідає статусу незалежної самостійної держави. Становлення і розвиток політичної системи України відбувається в період переходу від тоталітарного до демократичного суспільства еволюційним шляхом. Суперечливий характер її розвитку виявляється в повільних темпах політичної структуризації суспільства, незавершеності процесів виникнення багатопартійності та партійних систем, прагненнях використати політичні цінності минулого без урахування змісту і специфіки політичного розвитку України на сучасному етапі. У сучасних демократичних державах основним способом утворення органів державної влади став інститут демократичних виборів. Вибори — це демократичний спосіб формування та зміни персонального складу органів влади голосуванням. Під виборчою системою розуміють спосіб організації та проведення виборів, зафіксований у юридичних нормах; порядок, за яким рішення виборців трансформуються у владні повноваження. Тип виборчої системи залежить від комбінації низки елементів. Виділяють три основні типи виборчих систем: мажоритарну, пропорційну і змішану. Політична партія — це організована група однодумців, яка представляє інтереси частини народу і ставить за мету їх реалізацію шляхом завоювання державної влади або участі в її реалізації. Зачатки політичних партій у вигляді станових угруповань сформувалися ще в рабовласницькому та феодальному суспільствах. Формування політичних партій у сучасному розумінні відбувається наприкінці XVIII — початку XIX ст. і пов'язане з виникненням у Європі й Америці парламентів та парламентаризму як форми і принципу організації та здійснення державної влади. Протопартіями стали депутатські клуби і фракції в парламенті, орієнтовані на інтереси різних кіл нової (буржуазної) економічної та політичної еліти. Найбільш поширена типологія партійних систем ґрунтується на кількісному критерії — кількості партій, які реально борються за владу або здійснюють вплив на неї. Відповідно вирізняють: однопартійну, двопартійну та багатопартійну системи. 86 Ця типологія належить М. Дюверже, який виокремлює також «систему двох з половиною партій» — проміжний варіант між двопартійною та багатопартійною системами, коли сили двох партій врівноважуються. Вони доповнюють дії партій або перешкоджають розповсюдженню їх впливу на суспільство, виступають базою для перебудови існуючих партій або появи нових. Різниця між організаціями і рухом відносна. Кожна масова організація функціонує як суспільний рух. Наприклад, профспілковий, жіночий, молодіжний тощо. Література 1. Білоус А.О. Політико-правові системи: політика і Україна: навч. посібн. для студ. вищих навч. закладів. - 2 вид., перероблене і доповнене. – К.: АМУПП, 2000. – 198с. 2. Політологія / Ф.М. Кирилюк, М.І. Обушний, М.І.Хилько та ін. : За ред. Ф.М. Кирилюка. – К.: Здоров'я, 2004. – 776с. 3. Дем'яненко Б.Л. Три моделі тоталітарзму: Порівняльний аналіз фашизму, більшовизму та націонал-соціоналізму, – К.: Нелень, 2000. – 288с. 4. Політичні режими сучасності та перехід до демократії (колективна монограф. (С.А. Довимука, А.Ф. Колодій, А.Ю. Кужелюк, В.І. Харченко). – Львів, 1999.-168с. 5. Рябов С.Г. Політична теорія держави. - 2-е вид. – К.: Тандем, 1996. 5. Актуальні проблеми сучасної етносоціології Наталія Богдан, Олександр Пилипенко Національний університет харчових технологій Етнічні спільності — один із ключових елементів соціальної структури суспільства і невід'ємний фактор соціального розвитку суспільства. Значимість етнічних спільностей у суспільному прогресі полягає у тому, що по-перше, вони є одними із найдавніших соціальних утворень, по-друге, являють собою численні групи індивідів, по-третє, так як етноси є носіями специфічних соціокультурних цінностей, історичного досвіду, вони відіграють велику роль в соціалізації як окремих індивідів, так і соціальних груп, по-четверте, беруть активну участь в політичних, культурних, економічних процесах і є, таким чином, однією з найважливіших соціальних складових суспільства. Головним поняттям етносоціології є, безумовно, етнос. Ключовим питанням в дослідженні етносу до сьогодні залишається з'ясування його суті та характеру виникнення і розвитку — етногенезу. Етногенез — процес походження, формування і розвитку етнічних спільностей, сучасних народів та націй. Одним з прихильників концепції штучно сконструйованих етносів, згідно якої етноси формуються не завдяки природним чинникам вважається Л.Гумільов. Появі етносу, згідно Л. Гумільову передують консорції та субетноси. Консорцією він називає групу людей, що об'єднуються схожою долею. До консорцій відносяться гуртки, артілі, секти тощо. Більшість з них розпадаються, проте деякі залишаються і перетворюються у субетнос. Він же, за сприятливих обставин може перетворитися у етнос. Такою сприятливою обставиною Гумільов вважає так званий пасіонарний поштовх. 87 Етносоціальні процеси є загальносвітовими, тому природно що вони не оминули й нашої держави. Основними напрямками досліджень сучасних українських і західних соціологів, що спеціалізуються на етнічних проблемах нашої держави у контексті етносоціальних процесів є: • дослідження процесу національного відродження українців; • вивчення проблеми міжетнічних взаємин; • аналіз державної політики щодо захисту прав національних меншин України. Найвищою формою вияву етнічних спільностей є нація, котра виявляється одним із провідних предметів досліджень етносоціології. Соціологів, які досліджують проблему нації, найбільше цікавлять питання щодо з'ясування сутності націй, відмінності й подібності їх до інших етнічних спільнот, чинники, що лежать в основі розбудови нації, а також час утворення націй. Література 1. Арбенина В.Л. Методологические проблемы этносоциологического исследования //Харьковские социологические чте-ния-95. Доклады и сообщения участников. — Харьков, ХНУ, 1995. 2. Гумилев Л. Н. География этноса в исторический период. — М.: Наука, 1990. 3. Добреньков В., Кравченко А. Социология.—М.: ИНФ РА-М, Т.2.-2000. 4. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Соціологія: загальний курс. - К.: Каравела, 2004. 5. Народы мира: историко-этиографический справочник / Под ред. Бромлея Ю. В. - М., 1988. 6. Современная западная социология: словарь. - М.: Политиздат, 1990. 7. Соціологія: Терміни, Поняття, Персоналії. /Уклад. В. Піча та ін. - Львів: Новий світ - 2000, 2002. 6. Соціально-етнічні особливості розвитку України: історія і сучасність Катерини Глошанчук, Олександр Пилипенко Національний університет харчових технологій Народ (народність) – це історична форма соціальної етнічної спільності людей, яка створюється з різнорідних племен. Формування українського етносу тривало кілька століть. В його основі лежали процеси консолідації східнослов’янських племен, що проживали на великій території від Десни до Карпат, а також асиміляції з ними інших сусідніх етнічних спільностей людей. Виникнення українського народу сягає в глибину віків – десь півтори тисяч років. Період існування Київської Русі, на думку деяких вчених-істориків, стосується лише українського народу. Етнопсихологічні характеристики свідчать про повну протилежність українців і росіян як двох окремих народів з різними національними характерами, світосприйняттям, культурою, своєрідною ментальністю. Українцям притаманний і демократизм. Проблема формування українського народу відображена і в працях Михайла Грушевського, який вважав, що початком історичних часів для українського народу є IV ст. н.е. Розселюючись з прабатьківщини – Київської Русі, східнослов’янські племена уже в найдавніші часи мали певні відмінності і культурні умови: великоруська народність формувалась переважно на фінській основі, білоруська – у близькому спілкуванні з литовцями, а українська – з тюрками. Подальша історія вела 88 ці три народи здебільшого різними шляхами, що мають більше відмінностей, аніж подібностей. Отже, М. Грушевський вважав, що вже за часів Київської Русі існував повністю сформований україно-руський народ, а Київська Русь за національним змістом – українська. Давні історичні назви українського народу – Русь, русин, руський – в період політичного і культурного занепаду українського народу взяті великоруським народом. Українці споконвічно орієнтувалися на Захід, а росіяни – на Азію. В 20-і роки ХХ ст. українці створили національно-державне утворення – Радянську Україну, яка через недосконалість все ж забезпечувала сприятливіші аніж будь-коли раніше умови розвитку корінного етносу. Проведення Радянською владою політики українізації свідчило про те, що всі народи, які в 1922 році утворили СРСР одержали не просто право на вільний культурно-національний розвиток, а й державну підтримку його реалізації. Створюються сприятливі умови для розвитку національної культури, на керівні пости в державних владних структурах висуваються національні кадри. Національне відродження охопило представників всіх націй, народностей, які проживали на території України. Починаючи з 30-х років, національна політика Радянської влади деформується, національне культурне і соціальне будівництво уповільнюється, хоча мета Радянської влади залишалась попередньою: розквіт і зближення нації. Соціальні перетворення другої половини 80-х років докорінно змінили суспільно-політичну ситуацію в Україні. Сталось піднесення національної самосвідомості. Державні владні структури змушені рахуватися з процесом пожвавлення розвитку національної свідомості і самосвідомості. Під впливом політичних і соціально-економічних факторів населення України змінювалось кількісно і якісно. З XVII ст. до сучасності населення України збільшилось майже в 10 раз: з 5 млн. до 50 млн. осіб. та зростання населення йшло нерівномірно. Етнічні процеси, що відбуваються в сучасних умовах в Україні, надзвичайно різноманітні. Визначальну роль відіграють процеси консолідації нації, зростання національної самосвідомості людей, дальше зближення основних рис культури і побуту різноманітних регіонів на основі національних традицій і сучасних досягнень людства, відкрите згладжування різниці між регіональними діалектами і широке застосування літературної української мови в усній розмовній практицi. Етнос, як бачимо, формується на основі єдності території та економічного життя, але в процесі історичного розвитку багато етносів втрачають спільність території і частини їх проживають на території інших народів, де формують етнічні групи, які втім зберігають основні ознаки свого етносу. Література 1. Андреева Г. М. Социальная психология. – Москва: ОЛМА, 2000. 2. Білоус В. С. Соціологія: Навч. посіб. – Київ: Вид-во «Наукова думка», 2002. 3. Євтух В.Б. Етнічність: енциклопедичний довідник. – Київ: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2012. 4. Національні процеси в Україні: Історія і сучасність. Документи і матеріали. — Київ:Вид-воПЕРО, 2001. 5. Степико М. Буття етносу: Витоки, сучасність, перспективи. — Київ:ПЕРО, 1998. 89 7. Соціальні процеси в сучасному суспільстві України Наталія Давидович, Олександр Пилипенко Національний університет харчових технологій Започаткований проголошенням незалежності України процес демократизації та переходу до ринкових відносин, які передбачають "вільну гру" різноманітних соціальних та індивідуальних інтересів та прагнень, різко посилив дію конфліктогенних факторів в усіх сферах життя українського суспільства. Практичний досвід останнього десятиліття XX ст. яскраво демонструє значне загострення боротьби за владу, статус і ресурси, права і сфери впливу найрізноманітніших соціальних суб'єктів від владних структур центрального і регіонального рівня до трудових колективів, профспілок, політичних партій і громадських рухів, національних та релігійних спільнот, соціальних груп та окремих особистостей. Протиборство конфліктуючих сторін набуває різноманітних форм — від трудових суперечок, страйків до масових акцій соціального протесту з вимогами зміни існуючої системи влади, що супроводжуються внутрішніми розколами соціальних спільнот, рухів, соціальних інститутів Нова соціальна структура складається з таких соціальних груп: дуже багаті, багаті, середні, бідні та злиденні. За усього розмаїття факторів, що впливають на ступінь конфліктності у суспільстві, головну роль відіграють протиріччя між трьома головними суспільними структурами та всередині них. Мова йде про владу (законодавчу, виконавчу та судову), підприємництво (державне, колективне, приватне, спекулятивне, мафіозне, компрадорське) та виробників матеріальних та духовних благ (інтелігенція, службовці, робітники і селяни, фермери, студентство та ін.). Необхідно критично переосмислити світовий досвід формування нового соціально-економічного простору відповідно до національних потреб і запитів, передбачивши заміну старих способів розв'язання соціальних проблем принципово новими, більш ефективними. Основна ідея національного соціального розвитку повинна полягати у досягненні самодостатнього рівня соціодинаміки в суспільстві, усвідомленні та реалізації того, що повноцінне відтворення людського потенціалу, соціуму загалом є прерогативою не тільки держави і владних структур, але й кожного з громадян України, що здійснюється на основі узгодженості соціально значущих інтересів громадян, суспільних об'єднань, органів державної влади та місцевого самоврядування. Тривале накопичення теоретичного та практичного досвіду трансформаційних перетворень зумовило еволюцію поглядів на сутність соціального розвитку, захисні функції держави, принципи і методи формування та реалізації її соціальної політики. Актуалізація цієї наукової проблематики відбувається в контексті євроінтеграційних намірів України та її самоідентифікації як майбутнього повноправного члена ЄС, поглиблення глобалізаційних процесів у світі, загострення проблем економічної та екологічної безпеки, подолання бідності населення. Значна увага приділена актуальним проблемам формування та розвитку соціальної сфери, її трансформації до ринкових умов господарювання та вирішення завдань, пов'язаних із стимулюванням інноваційних зрушень, модернізацією та інтенсифікацією цієї сфери на принципово нових засадах. 90 Таким чином, досягнення цілей соціального розвитку обумовлює необхідність трансформації сфери зайнятості населення відповідно до вимог формування конкурентоспроможної економічної системи. Враховуючи важливість цього завдання, автори здійснили докладний теоретико-методологічний аналіз структури зайнятості населення, запропонували стратегічно важливі напрями її досягнення в умовах структурних перетворень та відповідний організаційно-економічний механізм ефективного регулювання зайнятості на засадах інноваційного розвитку. Література 1. Пірен М.І. Конфлікт і управлінські ролі. Соціально-психологічний аналіз.К.: , 2000. 2. Бондарчук О.І. Психологія девіантної поведінки. – К.:Міжрегіон. акад. упр. Персоналом, 2006 – 88 с. 3. Старіш О. Г. Теорія відкритих систем як парадигма процесів глобального розвитку.— Сімферополь: Універсум, 2003.— 240 с.: іл. 4. Радугин А. А. Радугин К. А. Социология: курс лекций. — 3-е изд., перераб. и дополн. — М.: Центр, 2000. — 218 с. 8. Соціологія девіантної поведінки Ірина Дитюк, Олександр Пилипенко Національний університет харчових технологій Девіантна поведінка, що розуміється як порушення соціальних норм, придбало в останні роки масовий характер і поставило цю проблему в центр уваги соціологів, соціальних психологів, медиків, працівників правоохоронних органів. Пояснити причини, умови і фактори, що детермінують це соціальне явище, стала насущною задачею. Її розгляд припускає пошук відповідей на ряд фундаментальних питань, серед яких питання про сутність категорії «норма» і про відхилення від неї. У стабільно функціонуючому суспільстві, яке стрімко розвивається, відповідь на це питання більш-менш ясне. Соціальна норма - це необхідний і відносно стійкий елемент соціальної практики, що виконує роль інструмента соціального регулювання і контролю. Соціальна норма знаходить своє втілення у законах, традиціях, звичаях, тобто у всьому тому, що стало звичкою, міцно ввійшло в побут, у спосіб життя більшості населення, підтримується суспільною думкою. Девіантна поведінка значної маси населення втілює сьогодні найбільш небезпечні для країни руйнівні тенденції. Девіантна поведінка – це вчинок, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим чи фактично сформованим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам); Предметом подібних теорій можуть виступати соціальні явища й інститути у визначеній сфері суспільного буття чи ж «наскрізні», властивим різним сферам. Об'єктами дослідження виступають різні види відхилень:  Культурні і психічні відхилення.  Індивідуальні і групові відхилення.  Первинне і вторинне відхилення.  Культурно засуджувані відхилення. Одною з основних концепцій девіантної поведінки є соціальна норма. Вона визначає історично сформований у конкретному суспільстві межу, міру, інтервал припустимого поводження, діяльності людей, соціальних груп, організацій. Границі між позитивним і негативним девіантної поведінки мінливі в часі і просторі соціумів. 91 Крім того, одночасно існують різні «нормативні субкультури». Усвідомлення неминучості відхилень у поводженні частини людей не виключає необхідності постійної боротьби суспільства з різними формами соціальної патології. У соціології девіантної поведінки виділяються кілька напрямків, що пояснюють причини виникнення такої поведінки. Так, Р. Мертон, використовуючи висунуте Е. Дюркгеймом поняття «аномія», причиною поводження, що відхиляється, вважає непогодженість між цілями, висунутими суспільством, і засобами, що воно пропонує для їхнього досягнення. Інший напрямок склався в рамках теорії конфлікту. Професор В.Н. Іванов виділяє такі причини девіації як: ті зміни в соціальних відносинах суспільства, що одержали відображення в понятті «маргіналізація», тобто його нестійкість, «проміжність», «перехідність», поширення різного роду соціальних патологій. В залежності від способів взаємодії з реальністю та порушенням тих чи інших норм суспільства прояви девіантної поведінки поділяються на 5 видів: 1. Делінквентний вид девіантної поведінки. 2. Адиктивний вид девіантної поведінки. 3. Патохарактерологічний вид девіантної поведінки. 4. Психопатологічний вид девіантної поведінки.. 5. Ґрунтується на суперцінностях. Отже, ми визначили, що девіантна поведінка - це поведінка індивіда чи групи, що не відповідає загальноприйнятим нормам, у результаті чого ці норми ними порушуються. Такий стан називається аномією і є основною причиною поведінки, яка відхиляється. З огляду на те, що девіантна поведінка може приймати самі різні форми необхідно вивчати дане явище, виявляючи диференційований підхід. Література 1. Іванов В. Н. Девіантна поведінка: причини і масштаби // Соціально-політичний журнал. 1995. № 2. С. 47-57. 2. Патаки Ф. Деякі проблеми поведінки //, що відхиляється(девіантного), Психологічний журнал. Т. 8. № 4. 1987. С. 92-102. 3. Змановская Е. В. Девіантологія :(Психологія поведінки, що відхиляється) : Навчань. посібник для студ. высш. навчань. закладів. - 2-е видавництво, испр. - М.: Видавничий центр " Академія", 2004. - 288 с. ISBN 5-7695-1782-4 4. Гилинский, Я. Девіантологія. - 2-е видавництво испр. і доп. - СПб.: Видавництво Р. Асланова "Юридичний центр Прес", 2007. - 528 с. 9. Сучасні політичні конфлікти в Україні Микола Зінько, Олександр Пилипенко Національний університет харчових технологій Конфлікт – єдиний реальний спосіб виявлення об’єктивних суперечностей, що виникають у процесі реформування. Причиною конфліктів у суспільстві вважається протистояння різних потреб, інтересів, цінностей конкретних суб’єктів політики, складових соціальної структури. Політичний, як один з різновидів конфліктів, є гострим зіткненням протилежних сторін; одна з особливостей політичного конфлікту полягає в тому, що він безпосередньо або опосередковано зачіпає інтереси великих соціальних груп, прошарків, класів, суспільства в цілому. 92 Політичний конфлікт завжди організований та інституціолізований. У типології політичних конфліктів виділяють горизонтальний і вертикальний види. Вертикальні конфлікти відбуваються по лінії «влада–суспільство», вертикальні статусно-ролеві конфлікти, виникають між центром і регіонами та режимні політичні конфлікти. В політичних конфліктах обох видів виділяють функції конфлікту (позитивні та негативні), тип (який, як правило, зумовлює шляхи його розвитку), чинники виникнення конфліктів, та примирення (врегулювання) конфлікту (мирне або на основі примусу). Політична діяльність в Україні останніми роками дедалі більше зводиться до міжінституційних конфліктів компетенції. Актуальною причиною конфлікту всередині державно-адміністративного апарату в Україні є управлінська криза як наслідок руйнування управлінської вертикалі 2005-го року. Значиму роль в загостренні конфліктів відіграють засоби масової інформації. Сучасний політичний конфлікт в Україні можна визначити як горизонтальний з елементами вертикального режимного конфлікту інтересів, має ознаки внутрішньодержавної загальнонаціональної кризи. Політичні конфлікти в Україні повинні бути обмежені не лише за інтенсивністю, а й за своєю тривалістю. Література 1. Валевский А. Failed state Ukraine? – Украинская правда. – 2009. – 19 мая. 2. Коваленко Б. В., Пирогов А. И., Рыжов О. А. Политическая конфликтология: Для вузов. – М.: Ижица, 2002. – 400 с. 3. Козер Л. Функции социального конфликта / Пер. с англ. – М.: Идея-Пресс, Дом интеллектуальной книги, 2000. – 208 с. 4. Про внесення змін до Конституції України: Закон України від 08.12.2004 № 2222- IV. – ВВРУ вiд 14.01.2005. 5. Романенко Ю., Кузниченко А. Межинституциональная война. – Відкриється в новому вікніhttp://www.vovremya.info/?art=2577 10. Історія розвитку світової та української політичної думки Андрій Бречко, Олександр Пилипенко Національний університет харчових технологій Проблема зародження й еволюції політичних знань охоплює різноманітні форми теоретичного пізнання. Складність і мінливість сучасного політичного буття потребує вдумливого застосування виробленого й осмисленого людством сукупного досвіду, всієї духовної культури, створеної багатьма поколіннями мислителів. Ці політичні знання належать не тільки минулому, вони є надбанням сучасних і майбутніх політичних процесів, політичних ідей, політичної культури. Політика — «царське мистецтво», засноване на знаннях і таланті правити людьми. Політичне мистецтво — це мистецтво плести політичну тканину, яка поєднувала б мужніх, щасливих, виважених і дружніх однодумців. Закони встановлюють для загального блага, і вони не можуть мати корпоративного характеру Новий етап у розвитку політичних ідей сформулював Платон (427 — 348 pp. до н. є.) в своїх працях «Держава», «Крітій», «Політик», «Закони» та ін. Він заклав основу політичної філософії, розробив концепції ідеальної справедливої держави, політичної солідарності, колективізму і рівності, аристократії, тімократії, олігархії, тиранії, монархії, демократії та «істинного правління». Ідеальна держава, за 93 Платоном, є посередником між космосом і людською душею і виконує три функції (радницьку, захисну і ділову), які покладаються на три відповідні стани (правителів, воїнів і виробників). Вона дотримується принципу розподілу праці, зрівнює у правах жінок і чоловіків, встановлює для правителів і воїнів спільність майна, дружин і дітей, долає розкол на бідних і багатих, виводить на верхівку державного правління наймудріших і найблагородніших аристократів-філософів. Етап започаткування емпірико-теоретичного підходу до вивчення політичних проблем і оформлення давньої політичної науки як специфічної галузі знань пов'язаний з творчістю одного з найвидатніших мислителів — Арістотеля (384—322 до н. е.), який розглядав людину як об'єктивне начало всіх політичних явищ. Тому держава є організацією не всіх людей, а лише тих, хто може брати участь у законотворчій, судовій і військовій діяльності. Своїм ученням Арістотель увінчує процес оформлення політичної теорії як «науки наук», започатковує розвиток політичної етики, політичної юриспруденції, вимальовує обриси майбутнього класичного конституціоналізму, обґрунтовує право народу на законодавчу владу, політичну сутність людини Найвагоміший внесок у політичну думку доби Відродження зробив італієць Нікколо Макіавеллі (1469—1527), який у трактатах «Государ»,протиставив теологічному розумінню державної влади юридичний світогляд. Вважаючи силу основою права, визначаючи поняття «держава» як загальний політичний стан суспільства, Макіавеллі стверджував, що людина втілює в собі злобність, агресивність, властолюбство, жадобу, брехливість, боязливість, малодушність, невдячність, зрадництво, лицемірство, ненависть, нестриманість тощо. У 40-х роках політична думка України гідно була представлена Тарасом Шевченком (1814—1861). Духовні віяння Західної Європи, радикальні республіканські ідеї Французької революції вплинули на формування політичних ідей Шевченка. У своїх творах він повертає з небуття історичну пам'ять українців. Поширення революційних настроїв, загальне невдоволення політикою правлячих кіл стимулювали нові політичні ідеї. Відомими представниками тогочасної політичної думки в Україні були Михайло Драгоманов, Іван Франко, Сергій Подолинський, Павло Грабовський, Леся Українка та інші революціонери-демократи. Як свідчить суспільна практика, будь-яка ідейно-політична течія намагається справити якнайсильніший вплив на людей з метою залучення максимальної кількості прихильників. Через це різні політичні течії неминуче змагаються між собою, сподіваючись виштовхнути одна одну на узбіччя суспільного життя. Але взаємовідносини різних ідейно-політичних течій неможливо звести лише до боротьби. Між ними відбувається ніби постійна дискусія з приводу суспільних проблем, що в ній вони взаємно впливають одна на одну і взаємозбагачуються. Література 1. Піча В.М., Хома Н.М. – Політологія. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти І-ІV рівнів акредитації. 2-е видання, виправлене і доповнене”. – К.: “Каравела”, Львів: “Новий Світ – 2000”, 2001. – 344 с. 2. Політологія. Підручник // За загальною редакцією проф. Кремень В. Г., проф. Горлача М. І. — Харків: Друкарський центр «Єдіноpoг», 2001. — 640 с. 3. Ерышев А. А. История политических и правовых учений: Учеб. пособие. — 3-е изд., стереотип. — К.: МАУП, 2002. — 152 с. 4. Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина: [Монографія]. — К.: МАУП, 2003. — 424 с.: іл. 5. “Основи політології”. Навч. посібник. – Вид. 2-ге, перероб. і доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 312 с. 94 11. Загально-соціологічні концепції суспільного розвитку Оксана Коваленко , Олександр Пилипенко Національний університет харчових технологій У будь-якій області матеріальної культури та дійсності постійно відбувається процес розвитку суспільства, відживає свій вік старе і відбувається виникнення нового, передового. Заміна старого новим, того що відмирає тим що народжується і є розвиток. В історії філософії поняття діалектики зазнало корінних змін: від першого розуміння, близького до однокорінних слів "діалект" або "діалог" і суперечка, що позначало мистецтво, і класифікації понять, до сучасного, наукового розуміння діалектики, в основі якого лежить поняття розвитку. Метою даної роботи є розгляд теоретичних моделей розвитку суспільства в різні періоди. Це дасть змогу прослідкувати зміну філософських поглядів на суспільний розвиток на майже всіх етапах історії людства. Теоретичні моделі розвитку суспільства в домарксистській філософії. Саме поняття "розвиток" визначається як закономірна якісна зміна матеріальних і ідеальних об'єктів, що характеризується як спрямоване і необоротне. Одночасно спрямованість і необоротність відрізняє розвиток від просто змін. Внаслідок спрямованості і необоротності змін вони можуть накопичуватися і, досягши деякої визначеної міри нагромадження, дати якісно новий стан об'єкта, не тільки зводиться не до його колишнього стану, але навіть заперечуючи його. Розроблені у філософії найбільш загальні закономірності, що описують джерело і рушійну силу всякого розвитку, його механізм, загальний результат і спрямованість, називають основними законами діалектики. Діалектика - матеріалістична концепція суспільного розвитку. У середині XIX століття високого рівня розвитку досягає наука. Що впливає на реальні можливості теоретичного обґрунтування принципів матеріалістичної діалектики, розробки діалектико-матеріалісти- чного світогляду суспільства. Розвиток природознавства, новітні відкриття в різних галузях досліджень природи показали обмеженість метафізичного представлення про світ як сукупності не пов'язаних між собою явищ, процесів. Ці відкриття приводили до висновків, що в природі відбуваються якісні перетворення, зміни, розвиток, що у всій природі існує взаємозв'язок. Почали відбуватися істотні зміни в самій науці: з науки що збирає, науки про закінчені предмети вона стала перетворюватися в науку що упорядковує, науку про процеси, про зв'язки, що з'єднують ці процеси в єдине ціле. Альтернативні марксизму загально-соціологічні теорії. Прийнято вважати, що еволюційної теорії в соціології й у суспільствознавстві проклала дорогу в життя дарвінівська (біологічна) теорія еволюції (Маркс присвятило свій "Капітал" Ч.Дарвіну). Російський філософ А.Ф.Лосєв Прагнення до розширення виробництва і підвищення продуктивності праці не було природним, вічним мотивом у діяльності людей. Це нова якість, що стала важливим елементом соціального порядку, вимагала ідеологічного обґрунтування і знайшла його в ідеї прогресу, що набула сили природного закону. Ця ідея легітимізувала і розрила традиційні людські відносини, включаючи "любов до вітчизняних груп", і витиснення почуттів солідарності і жалю. Еволюційна ідея прогресу переломилася в суспільній свідомості в переконання, що все нове свідомо краще старого, так що новизна стала самостійним важливим параметром і метою. Це зняло багато обмежень у промисловій політиці, на яких наштовхувалася експансія виробництва - прогрес переорієнтувався на скорочення життєвого циклу виробленої продукції, прискорену зміну її поколінь. Це породило зовсім особливе явище -економіку пропозиції і суспільство споживання. 95 Отже, розглядаючи різні філософські теоретичні моделі розвитку суспільства, можна побачити наскільки різноманітною була думка з цього питання у різних філософів в різні часи. І з вище сказаного можна зробити висновок про те, що з розвитком сучасного інформаційного суспільства філософські теорії будуть видозмінюватись відображаючи ту об’єктивну дійсність, в якій суспільство перебуває на даний час. Література 1. Захарченко М.В., Погорілий O.I. Історія соціології від античності до початку XX століття. — К.: 1993. 2. Погорілий O.I. Соціологічна думка XX століття: Навчальний посібник. — К.: 1996. 3. Попова Ї.М. Соціологія.— К.: Тандем, 1996. 4. Социология. Наука об обществе. Учебное пособие для студентов высших учебных заведений / Под ред. В.П. Андрущенко.— Харьков, 1996. 12. Соціологія політичних процесів Юлія Кульбачна , Олександр Пилипенко Національний університет харчових технологій Соціологія політики - галузева соціологічна теорія, галузь соціологічного знання, яка вивчає взаємозв'язки між суспільством та державою і політичними інститутами, соціальні механізми влади та їх реалізацію у суспільстві. Тут вивчаються взаємовідносини політичної сфери з іншими соціальними інститутами і проблемами, які безпосередньо пов'язані із державою, політичними партіями, суспільними об'єднаннями, рухами. Об'єктом вивчення цієї науки - є політична система і політичний процес, політичні відносини, закономірності функціонування та розвитку політичної влади. Предметом соціології політики є соціальний механізм влади та її вплив у суспільстві на різних етапах його розвитку та функціонування. Саме вивчення механізму трансформації соціального у політичне відрізняє соціологію політики від інших наук про політику. Важливим засобом здійснення політики є політична комунікація. Політична комунікація є своєрідним соціально-інформаційним полем політики, що з’єднує всі компоненти політичної сфери суспільства та структурує політичну діяльність. Початок вивчення проблем політичної комунікації пов’язують з дослідженням пропаганди в період Першої світової війни (1914-1918). Але фундаментальні праці та, власне, термін “політична комунікація” з’явилися наприкінці 40-х років XX ст. Процес передавання політичної інформації, що циркулює від однієї частини політичної системи до іншої, між політичною та суспільною системами, а також між політичними структурами, суспільними групами та індивідами, називається політичною комунікацією. Основні принципи політичної комунікації: пріоритетність якостей і цінностей культури (ієрархія); рівні права усіх громадян на отримання інформації (демократія); наближеність до культури нації, етносу, конфесії, класу тощо (ідентичність); урахування морально-етичних норм (мораль). Основні функції політичної комунікації: поширення ідейно-політичних цінностей, знань, політичної інформації; формування політичної свідомості; поширення норм політичної культури, здійснення політико-культурного обміну, розвиток політичної культури суб’єктів політики (індивідів, груп, політичних структур) інтеграція та регулювання політичних відносин; підготовка та сприяння громадськості до участі в політичній діяльності. 96 Виборча кампанія — це багатоскладовий процес, успіх якій може принести впровадження комплексу заходів, а не лише окремих політико-психологічних технологій. Об'єктом вивчення соціології виборчого процесу вважається весь виборчий процес, всі складові компоненти виборчої кампанії у сукупності їх зв'язків. Соціологію цікавлять, усі аспекти на всіх етапах та рівнях виборчого процесу, що виникають при взаємодії і зіткнення інтересів конкретних соціальних пластів, груп та прошарків суспільства. Саме це, що виражає проблемні сторони досліджуваного об'єкта, і вважають за предмет дослідження соціології виборів. Передвиборча діяльність має на меті досягнення такого впливу на психіку людей, який сформував би прихильне ставлення електорату до певних політиків та їхніх ідей. Одним із різновидів психологічного впливу у передвиборчій кампанії стає дезорієнтування, метою якого є послаблення моральних і матеріальних сил суперника, а завданням — вплинути на маси й забезпечити поразку небажаного кандидата. Значну впливовість виборчих технологій обумовлюють певні особливості психіки людини . Люди не можуть критично сприймати всю інформацію, що надходить до них звідусіль. Отже, соціологія політики є важливою галуззю науки, яка дозволяє регулювати соціальні процеси. Література 1. Бабич-Декань О. Політична підсвідомість. Якщо технологи влади не вивчать місцевої специфіки, то політреформа матиме зворотний результат // Політика і культура. — 2003. — № 20 (199). 2. Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина: [Монографія]. — К.: МАУП, 2003. 3. Боришполец К. П. Методы политических исследований: Учеб. пособие для студентов вузов. – М.: Аспект Пресс, 2007. 4. Соловьев А. И. Политическая коммуникация: к проблеме теоретической идентификации. // Полис. - №3. - 2002. 5. Варій М. Й. Політико-психологічні передвиборчі технології: Навч. метод. посіб. — К.:" Ельга Ніка-Центр", 2003. 13. Соціологія сім’ї та шлюбу Юлія Мельник, Олександр Пилипенко Національний університет харчових технологій Сім’я відіграє велику роль у сучасному суспільстві. Вона є первинною клітиною соціальних груп, класів, які утворюють соціальну структуру будь-якої країни. Вивчення сім’ї, шлюбу має глибоке практичне значення, воно є важливою передумовою розуміння багатьох процесів, які відбуваються у суспільстві. Можна виділити наступні основні функції сім’ї:репродуктивну; виховну;економічну і побутову;первинного соціального контролю;духовно-емоційну;сексуальну. Актуальними є проблеми планування сім’ї. До факторів кризи сучасної сім’ї можна віднести бажання стати матір’ю (батьком ) відійшло на задній план, народження однієї дитини стало даниною одруженню Зникають форми власне сімейного життя, його способу, замінюючись формами одиноко-комунального співіснування. Сім’я сприймається як зосередження безлічі справ, які вимагають сили, часу, нервів. Важливим явищем, що веде до створення сім’ї і значною мірою визначає характер її існування, є вибір шлюбного партнера. 97 Можна виділити такі причини виникнення конфліктів: на основі незадоволеної потреби у визнанні значимості власного ”я ”; посягання на почуття гідності з боку партнера, його зневажливе ставлення;незадоволення сексуальних потреб одного або обох партнерів; відсутність позитивних емоцій;психологічне відчуття чоловіка і дружини; пристрасть до алкогольних напоїв, азартних ігор; різні інтереси, смаки, щодо проведення вільного часу, тощо. Отже, для оптимізації шлюбно-сімейних відносин суспільству необхідно вирішувати низку соціальних питань. Але багато залежить і від індивіда. Література 1. Городянко В.Г. Проблемы социального планирования на Украине.Учеб.пособ. – Днепропетровск,1992 2. Городянко В.Г. Соціологія.Посібник для студентів вищих навч.закладів, - Київ:Академія - 1999 3. Здравомыслов А.Г. Социология конфликта. Учеб.пособ. – М.:Аспект Пресс,1995 4. Мацковский М.С. Социология семьи, - М.:Наука-1989 5. Якуба О.О. Соціологія.Навчальний посібник для студентів. – Харків: Константа,1996 14. Політичні партії у розбудові громадянського суспільства в Україні Юрій Михайлець, Олександр Пилипенко Національний університет харчових технологій Політична партія - це організація, що об’єднує на добровільній основі найактивніших представників тих чи інших класів, соціальних верств та груп. Основним призначенням партії є політична освіта мас та надання цілеспрямованого й організованого характеру діям цих мас для захисту власних інтересів. Як свідчить історична практика, політичні партії в усіх країнах створювалися як інструмент боротьби за владу та перенесення інтересів різних ідейно-політичних течій у реальну політику держави. Звідси випливає й головна мета їхньої діяльності – захист соціально-політичних інтересів певних груп населення. Саме заради реалізації цих інтересів і ведеться боротьба за завоювання й утримання влади. В сучасній Україні ідеї політичного плюралізму і багатопартійна політична система дістала своє закріплення на конституційному рівні, який виражається в признанні права громадян на об’єднання в політичні партії і громадські організації, організації суспільного життя на принципах політичного, економічного і ідеологічного блага. Політичні партії в Україні намагаються сприяти формуванню і вираженню політичної свободи громадян, приймають участь у виборах. Крім Конституції статус політичних партій в Україні закріплено в Законі України “Про об’єднання громадян”, а також у виборчому законодавстві. У більшості західних демократій виникнення політичних партій відбувалося поряд з поширенням права участі у виборах на все ширші верстви суспільства. Розширення народного представництва в органах влади не могло не вплинути на сам механізм виборчого процесу та його дійових осіб. Політики не могли більше ігнорувати значну кількість своїх потенційних прихильників. Зі зростаючою 98 кількістю осіб, які не лише мають право обирати, але й право бути обраними, з’явилася небезпека безладдя у вільному політичному суперництві. За умов, коли на політичній арені відбувається строката метушня великої кількості кандидатів з різнобарвними політичними гаслами і програмами, виборець у такому хаосі політичних прапорів навряд чи міг зробити обдуманий і виважений вибір. Політична партія стала практичним засобом, що відкриває канали зв’язку, комунікації серед різних соціальних груп, виявляючи і представляючи їхні інтереси; інструментом, який виражає під спільним знаменником об’єднаний політичний вибір її членів і прихильників. Література 1. Андреев С.С. Политика как социальное явление // Социально-политические науки. – 2001. – №4. 2. Малыхин А., Чернышев В. Наука о политике // Социально-полит, науки. 2003. – № 1. 3. Політологія (теорія та історія політичної науки) / Шляхтун П.П. К.: Либідь, 2002. 4. Гаевский Б.А. Украинская политология. – К.: МАУП, 2000 5. Кирилюк Ф.М. Украинская политология, уровень развития, проблемы // Политологический вестник. – 2002. 6. Кирилюк Ф.М. Основы политологии. – М.: Наука, 2005. 7. Потульницкий В. История украинской политологии. – М.: Наука, 2006. 15. Сучасні політичні конфлікти в Україні Дмитро Ковтун, Олександр Пилипенко Національний університет харчових технологій Серед безлічі ідейно-політичних течій можна назвати ідеології, що зробили найбільший вплив на політичний розвиток суспільства в XX ст. Це ідеології ліберальні, консервативні, соціалістичні і фашистські. Основа лібералізму - індивідуалізм: вільний, активно діючий індивід розглядається як центр суспільного і політичного життя. Абсолютна цінність особистості, її людської гідності, прагнення до свободи, право на самобутність, самореалізацію, усвідомлення своєї відповідальності за власні дії перед собою і суспільством, поєднання індивідуалізму і корисних дій. Прийняття невід'ємних прав людини (право на життя, свободу, власність). Укладання договору між індивідом і державою, який є обов'язковим для обох сторін. Цей принцип втілено в конституціях у сучасних суспільствах. Обмеження сфери втручання держави в економічне і соціальне життя. Базові принципи консерватизму традиціоналізм, стабільність, порядок. Неоконсерватизм наголошує на: — посиленні ролі еліт в управлінні державою; — звільненні приватного капіталу від надмірного державного втручання; — скороченні соціальних витрат і стимулюванні економічної активності громадян, які повинні розраховувати на власні сили; — посиленні порядку і законності; — відмові від тих змін, які підривають політичну стабільність чи обмежують владу великого бізнесу; 99 — ринкових відносинах як рушіях суспільного розвитку; — пріоритеті свободи щодо соціальної рівності, оскільки остання неможлива; — відмові від високих податків на великий капітал для перерозподілу прибутків в інтересах бідних; — зміцненні морального порядку. Соціал-реформізм, або соціал-демократична ідеологія, виник на основі ревізії (перегляду) ряду положень марксизму і відмови від ідей класової боротьби, революції, диктатури пролетаріатусередині XX ст. ці ідеї увібрала в себе концепція демократич- ного соціалізму, головними цінностями якої стали свобода, справедливість, солідарність. їхнє здійснення пов'язане з політичною, економічною і соціальною демократією. У політичній сфері це правова держава, парламентська демократія, гарантії прав особистості. Економічна демократія розуміється як рівність різних форм власності, серед яких велика роль належить суспільній власності. Передбачається державне регулювання ринкової економіки. Соціальна демократія розуміється як створення гідних людини умов життя і праці, перерозподіл доходів на користь непрацездатних, доступність системи освіти і духовних цінностей, поліпшення стану навколишнього середовища. Основні з них: — відмова від негайної ліквідації інституту приватної власності як умови побудови соціалізму; — поступовість еволюції до соціалізму через соціальне партнерство, соціальний і міждержавний мир; — заперечення революції як засобу завоювання влади робітничим класом; — вдосконалення існуючих інститутів і відносин шляхом постійних реформ; — відмова від диктатури пролетаріату, бо класова диктатура суперечить високій культурі; — поєднання державного регулювання економіки і ринкових відносин; — розвиток парламентських форм захисту інтересів найманих робітників. Література 1. Габермас Ю. Демократия, разум, нравственность. – М.:Волтерс Клувер, 1995. – 315 c. 2. Лісовий В. Культура-ідеологія-політика. – К.:Либідь, 1997. - 404с. 3. Малинова О. Концепт идеологии всовременніх политических иследованиях. Политическая наука. – К.: Арктіка, 2004. - 365с. 16. Розвиток демократіії в Україні: теорія і реальність Антон Рудь, Олександр Пилипенко Національний університет харчових технологій Кожна держава має свій ступень політичного розвитку. У наш час пріорітетним аспектом для здійснення влади в країні є гармонійне співвідношення взаємодії громадян і держави. Тому більшість громадян вважають за потрібним наявність державно-політичного устрою, такого як демократія, що грунтується на визнанні народу джерелом і носієм влади, на прагненні забезпечити справедливість, рівність, добробут усіх людей певної держави. Щодо України, то формально вона є демократичною країною, через наявність розподілу влади, місцевого самоуправління, здійснення виборів та свободи слова. 100 Проблема полягає у змісті. Наявність основ демократії існує, а чи підтримує держава демократичні правила, які сама встановила і запровадила для українців? Демократія в Україні є неприродним процесом з історичної точки зору. Перш за все, це лише політичний проект, як відповідно і незалежність у нашій державі. На Заході демократія має інший прояв, тому що до її розвитку західноєвропейські суспільства вже мали більш-менш сталу державну систему. Тобто наявність певних процедур, норм, цінностей та відповідних взаємовідносин людей. А Україні потрібно проходити усі рівні становлення демократіїї одночасно, тобто будувати державу відповідно ідентичності власного народу, створювати ринкові відносини дотримуючись демократичних меж. Українська держава потребує у становленні демократії, а не тільки у її теоретичному впровадженні та фактичному існуванні. Перш за все повинна бути перебудована держава та нація з опорою на нову морфологію, тобто фундаментальними повинні бути невід`ємні особливості держави, а саме національна ідентичність – підтримка української мови. А для більшої частини населення ця підтримка не є пріоритетною. Відповідно доводиться зменшувати волевиявлення органів місцевого самоврядування на Сході країни. Найбільш яскраво дані протиріччя проявляються у Росії, президент не тільки декларує, але реально підтримує ствердження правових громадян, доки їх норми не почнуть ставати на шляху у держави, тобто у дозволених законом межах. В Україні існує така проблемна ситуація, коли громадяни не вміють, або не бажають користуватися тими правами, які існують у відповідних законах, адміністративних нормах. Якщо тисячі людей не усвідомлюють власних громадянських прав, то що можна говорити вже про усвідомлення ними власних обов`язків як мешканців демократичної країни? Оскільки Україна не використовує свої демократичні можливості, то як можна казати про подальший розвиток держави? Через це виникає абсентеїзм у поведінці громадян стосовно виборів. Люди не голосують на виборах через ряд різних причин. Сюди можна віднести: коло оточуючих (аполітичну родину), відчуття власної безпорадності, недовіра до політичної системи, руйнування норм, цінностей, уявлень щодо політичної системи та сприймання результатів передбачуваними. Перш, ніж досягти сучасного стану суспільних відносин, розвинуті демократії пройшли важкий шлях вбивств, страйків, лжи, скандалів, арештів незаконних. Наприклад, Німеччина пройшла через фашизм. В Україні ситуація була кращою. Я не думаю, що хтось може сказати, що демократія в ній була запроваджена через боротьбу! Українській державі повезло з введенням демократичного режиму, так чого ж керівники країни не користуються цим і не дають користуватися громадянам? Свобода дається тим, хто бореться за неї, та прагне до неї. Тому «Маємо те, що маємо». Демократія перш за все політичний проект, проект влади, тому результати визначаються перш за все владою. Багато чого залежить від її тяжіння до демократичних принципів, так і від вміння об`єднувати їх з економічними задачами правової держави. Метушлива це справа – зображувати демократію. Проблема полягає у тому, що раніше влада формувала реальність, а тепер влада слідує за реальністю, ледве встигаючи сприймати зміни та нововведення. Тому Україні є над чим працювати і до чого прагнути. 101 Література 1. Конституція України. — Видавничий Дім «Ін Юре». – Київ, 1996. 2. Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації. — Видавничий центр "ДрУк". – Київ, 1998. 3. Демократія в Україні: минуле і сучасне. — Видавничий центр «Академія», Київ, 1993. 4. Даль Р. О демократии. — Москва: «Наука», 2000. 5. Основи демократії: Навч. посібник. — Видавничий центр «Академія», Київ, 2002. 17. Соціальні процеси в сучасному суспільстві України Наталія Давидович, Олександр Пилипенко Національний університет харчових технологій Започаткований проголошенням незалежності України процес демократизації та переходу до ринкових відносин, які передбачають "вільну гру" різноманітних соціальних та індивідуальних інтересів та прагнень, різко посилив дію конфліктогенних факторів в усіх сферах життя українського суспільства. Практичний досвід останнього десятиліття XX ст. яскраво демонструє значне загострення боротьби за владу, статус і ресурси, права і сфери впливу найрізноманітніших соціальних суб'єктів від владних структур центрального і регіонального рівня до трудових колективів, профспілок, політичних партій і громадських рухів, національних та релігійних спільнот, соціальних груп та окремих особистостей. 1. Протиборство конфліктуючих сторін набуває різноманітних форм — від трудових суперечок, страйків до масових акцій соціального протесту з вимогами зміни існуючої системи влади, що супроводжуються внутрішніми розколами соціальних спільнот, рухів, соціальних інститутів 2.Нова соціальна структура складається з таких соціальних груп: дуже багаті, багаті, середні, бідні та злиденні. 3.За усього розмаїття факторів, що впливають на ступінь конфліктності у суспільстві, головну роль відіграють протиріччя між трьома головними суспільними структурами та всередині них. Мова йде про владу (законодавчу, виконавчу та судову), підприємництво (державне, колективне, приватне, спекулятивне, мафіозне, компрадорське) та виробників матеріальних та духовних благ (інтелігенція, службовці, робітники і селяни, фермери, студентство та ін.). 4.Необхідно критично переосмислити світовий досвід формування нового соціально-економічного простору відповідно до національних потреб і запитів, передбачивши заміну старих способів розв'язання соціальних проблем принципово новими, більш ефективними. 5.Основна ідея національного соціального розвитку повинна полягати у досягненні самодостатнього рівня соціодинаміки в суспільстві, усвідомленні та реалізації того, що повноцінне відтворення людського потенціалу, соціуму загалом є прерогативою не тільки держави і владних структур, але й кожного з громадян України, що здійснюється на основі узгодженості соціально значущих інтересів громадян, суспільних об'єднань, органів державної влади та місцевого самоврядування. 6.Тривале накопичення теоретичного та практичного досвіду трансформаційних перетворень зумовило еволюцію поглядів на сутність соціального розвитку, захисні 102 функції держави, принципи і методи формування та реалізації її соціальної політики. Актуалізація цієї наукової проблематики відбувається в контексті євроінтеграційних намірів України та її самоідентифікації як майбутнього повноправного члена ЄС, поглиблення глобалізаційних процесів у світі, загострення проблем економічної та екологічної безпеки, подолання бідності населення. 7.Значна увага приділена актуальним проблемам формування та розвитку соціальної сфери, її трансформації до ринкових умов господарювання та вирішення завдань, пов'язаних із стимулюванням інноваційних зрушень, модернізацією та інтенсифікацією цієї сфери на принципово нових засадах. Таким чином, досягнення цілей соціального розвитку обумовлює необхідність трансформації сфери зайнятості населення відповідно до вимог формування конкурентоспроможної економічної системи. Враховуючи важливість цього завдання, автори здійснили докладний теоретико-методологічний аналіз структури зайнятості населення, запропонували стратегічно важливі напрями її досягнення в умовах структурних перетворень та відповідний організаційно-економічний механізм ефективного регулювання зайнятості на засадах інноваційного розвитку. Література 1. Пірен М.І. Конфлікт і управлінські ролі. Соціально-психологічний аналіз. К., 2000. 2. Головаха Є. Паніна Н. Соціальний портрет сучасної України Людина і влада 2000” 3. Старіш О. Г. Теорія відкритих систем як парадигма процесів глобального розвитку.— Сімферополь: Універсум, 2003.— 240 с.: іл. 4. Радугин А. А. Радугин К.А. Социология: курс лекций. — 3-е изд., перераб. и дополн. — М.: Центр, 2000. — 218 с. 18. Соціологія сім’ї та сучасні підходи Костянтин Шнайдер,Олександр Пилипенко Національний університет харчових технологій Сім'я є об'єктом дослідження багатьох наук - історії, економіки, права, соціології, психології, педагогіки, антропології, демографії, етнографії, етики тощо. Кожна з них відповідно до свого предмета вивчає специфічні сторони функціонування і розвитку сім’ї. Історія досліджує виникнення сім'ї та її форми у різні періоди історії людського суспільства. В центрі уваги економіки знаходиться сім'я або домогосподарство як економічний, головним чином споживчий осередок, хоча в умовах переходу до ринкової економіки їй все більше відводиться місце як господарської виробничої одиниці. Етнографічні дослідження пов'язані з вивченням особливостей укладу життя і побуту сімей з різними етнічними характеристиками. Для демографії основний інтерес має питання про роль сім'ї і сімейної структури населення у його відтворенні. Соціальна психологія акцентує свою увагу на дослідженні сімейних конфліктів і динаміки розвитку сімейних груп. Педагогіка в основному займається вивченням виховної функції сім'ї, як одного з важливих факторів формування особистості. Правову науку цікавлять питання правовідносин між подружжям, між батьками і дітьми тощо. Одним із засновників наукового аналізу сім'ї вважають швейцарського вченого Іоганна Якоба Бахофена*210, який на початку ХІХ ст. видав свою працю 103 "Материнське право", що вирізнялася оригінальністю підходу до проблем сім'ї та її еволюції. На основі дослідження численних літературних джерел, вагоме місце серед яких посідали стародавні міфи, вчений стверджував першопочатковість материнського права в історії сім'ї. Окрему спеціальну соціологічну теорію - соціологію сім'ї - започаткував Льюіс Генрі Морган. Основна праця Л. Моргана "Давнє суспільство" (1877 р.). Вчений розробив наукову теорію розвитку сім’ї, яка суперечить концепції її божественного походження. За О. Контом, сім'я - спілка, що базується на інстинктах та емоційній прихильності*211. О. Конт вважав найважливішими завданням сім'ї - передавання традицій. Сім'я забезпечує соціальну наступність поколінь, є основним елементом суспільства, за її зразком побудовані інші складові суспільства. Сім’я змінюється та розвивається. При цьому людство повинно дотримуватися закону поступального розвитку, не порушуючи його революційними змінами, тому що для сім’ї це надзви- чайно руйнівно. Кожне наступне покоління покликано передавати та збільшувати матеріальний та духовний потенціал. Це механізм нормального прогресивного розвитку людства. Сім' я як найважливіший соціальний інститут досліджувалася класиками соціології - Л. Морганом, Ф. Енгельсом, М. Ковалевсь-ким, Ф. Ле Пле, Б. Малиновським, О. Контом, Е. Дюркгеймом, П. Сорокіним, Г. Спенсером та ін. Аналіз тенденцій розвитку сучасної сім'ї як соціального інституту подається у працях Е. Берджеса, У. Гуда, Х. Локка, Т. Парсон-са, Е. Гіденса, П. Бергер, Б. Бергер та ін. Різноманітні аспекти функціонування сім’ї, зокрема в нових соціально- економічних умовах, досліджують російські вчені А. Антонов, С. Голод, М. Мацковсь-кий, В. Медков, Н. Римашевська, Г. Сілладзе, А. Харчев та українські соціологи О. Балакірєва, Н. Лавриненко, А. Ноур, В. Пилипенко, Л. Чуйко, Ю. Якубова та ін. Проблематика сім’ї в колі наукових досліджень Державного інституту проблем сім' ї та молоді, Українського інституту соціальних досліджень, Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, Інституту проблем виховання АПН України, Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України та ін. Сім’я - одна із найбільш стародавніх форм соціальної спільності людей. Через різно- манітні канали і за допомогою повних механізмів вона є пов’язаною зі всіма сферами діяльності людини. Змінюючись та розвиваючись разом із зміною та розвитком суспіль- ства, сім’я сприяє вирішенню багатьох важливих як економічних так і соціальних задач. Одночасно сім’я задовольняє і найважливіші особистісні потреби, значення яких постійно зростає. Серед них потреба подружжя в довірливому спілкуванні, співпериживанні, співучасті. Іншими словами, шлюб сьогодні набуває самостійного значення яке важливий інститут організації особистого та сімейного щастя. На зміну традиційним ролям прийшла гнучка, еластична кооперація стосунків і діяльності, заснована на спільності, цілей, потреб, поглядів, емоцій. Така діяльність стає не стільки ідеалом, але і реальністю для все більшої кількості сімей та важливою характеристикою сімей нового типу. Дослідження, проведені українськими соціологами, демографами, психологами, а також проведене нами, дозволяють оцінити сучасний стан функціонування сім’ї як критичний. Показниками такого стану виступають: катастрофічні погіршення матеріального благополуччя сім’ї, відсутність нормальних умов для її життєдіяльності, зниження народжуваності, динаміка розлучень, дисфункійний розвиток сім’ї, які проявляються в підвищенні сімейної напруги, незадоволеності, подавленні почуттів, співзалежності. Дослідження сімейно-родинних стосунків, які зазнали значних трансформацій разом із усім нашим суспільством, є надзвичайно важливим на сучасному етапі 104 Актуальність досліджень в царині сімейної проблематики зумовлена загальною кризою сім’ї, яку відзначають педагоги, психологи, соціологи, демографи. Ця криза є доволі поширеною, виявляється у кількісних (зменшення показників народжуваності дітей, значна кількість розлучень, проблемних сімей) та якісних показниках (трансформація суспільних та сімейних цінностей, ослаблення виховної функції сім’ї, психологічні проблеми членів сім’ї тощо). Очевидно, що за таких умов необхідними є ґрунтовні дослідження сучасної сім’ї та пошук ресурсів для подолання негативних явищ. Водночас, як вказують деякі дослідники, сім’я як система, суспільний інститут переживає сьогодні своєрідну "вікову кризу": відбувається перехід сім’ї як системи, що функціонує, на якісно інший рівень. Оскільки в сучасних умовах матеріальний фактор перестає бути відповідальністю виключно чоловіка за виживання сім’ї, відбувається закономірний перехід з одного етапу розвитку (патріархату) на інший (біархат). При цьому домінуючими стають функції задоволення більш високого рівня потреб емоційно-інтелектуальної, духовної сфери . Також в останні десятиліття відбулося усвідомлення того факту, що сім’я є одним з вирішальних чинників становлення та розвитку особистості. Так, багато психологів і психотерапевтів розглядають психологічні проблеми чи навіть психічні розлади особистості, соматичні захворювання як функцію внутрішньо-сімейної взаємодії. Ці ідеї розвиваються насамперед представниками сімейної системної психотерапії. Так, В. Сатир зазначає, що подружні стосунки являють собою стрижень для формування інших стосунків у сім’ї; дисгармонійні стосунки між батьками обов’язково відбиваються на їхній батьківській функції. На думку К. Вітакера, те, що сім’я звичайно приходить до терапевта з проблемою якогось одного її члена, повинно розглядатися лише як "вхідний квиток". В процесі терапії необхідно розширити уявлення про те, у чому саме полягає проблема, і представити цю проблему як функцію внутрішньосімейної взаємодії. Література: 1. Кравець В.П. Психологія сімейного життя. - Тернопіль, 1995 2. Соціологія // Вербець В.В. – Київ, 2009. 3. Антонов А.І.Микросоциология сім'ї: Методологія дослідження структур і процесів. - М., 1998. 4. Актуальні проблеми досліджень сучасної сім’ї в Україні (Т. М. Яблонська) // Український соціум. - 2004. - № 2 (4). - C. 80-84. 19. Державні інститути в політичній системі суспільства Олександр Яковчук , Олександр Пилипенко Національний університет харчових технологій З’ясування проблеми походження держави як політичного інституту має актуальне значення, оскільки у процесі її виникнення виявляються її головні функції та специфіка. Знаючи обставини, які обумовили появу держави, стає можливим прогнозувати зміни її функцій, структур, і розвитку. Актуальність з’ясування цього питання полягає ага в тому, що агальн утворення держав ще не закінчився. Стосовно творення держав людей існує декілька підходів: Позакласовий і класовий. Наприклад: Патріархальна доводила, що держава походить від сім’ї, яка розрослася (Аристотель) Теологічна теорія стверджувала, що держава подарована Богом. Представники “договірної” теорії трактували державу як суспільний договір з метою 105 відвернути “війну всіх про всіх”. На думку Руссо, держава, об’єднуючи всі групи людей, має захищати особистість та її власність. У ХІХ ст. набуває визначення ліберальна теорія “держави нічного сторожа”, згідно з якою держава повинна охороняти спокій громадян, забезпечувати функціонування громадянського суспільства, і порядку в ньому. Будь-яке втручання держави у приватне життя окрім збирання податку, вважалося не приступним розцінювалося як замах на свободу індивідів. агаль на той час у ХІХ ст. – на початку ХХ сторіччя, набула теоретичного і практичного використання ідея про класову природу держави, про боротьбу класів між собою. Ще Томас Мор переконував, що держава є з мовою багатих агаль бідних.. Марксистська теорія стверджує, що держава виникла через те, що общинно робочий лад був підірваний поділом праці на його наслідками – поділом суспільства на класи. Продовжувач марксистського вчення В.І. Ленін приходить до висновку, що держава – це машина для підтримання одного агаль над іншим, це організоване насилля одного агаль для при думання іншого. Сучасний рівень знань дозволяє зробити висновок, що на агальн формування держави діють три групи чинників 1)Суспільний поділ праці. 2)Виникнення приватної власності, експлуатації та класів. 3)Історичні зміни у відтворенні самої людини.. Місце держави, як визначального елемента політичної організації суспільства визначається призначенням її в суспільстві. Вона виступає як: політична організація громадянського суспільства; носій влади в суспільстві; представник усього населення на даній географічній території; форма політичного панування, що виражається у прийнятті владних рішень, які стосуються всього суспільства і обов’язків для виконання всім населенням;- джерело всього політичного в суспільстві, його стержневий елемент; виразник загального інтересу; інструмент реалізації загальної волі в суспільстві; творець загальних цілей в суспільстві; основний стабілізатор життя; - головний суб’єкт політичного суверенітету. На сучасному етапі агально цивілізаційною тенденцією є поступове перетворення держави на орган вияву потреб та інтересів суспільства в цілому, не виключаючи пріоритетів економічно пануючих соціальних груп. Отже, нині формується загально цивілізаційний підхід до аналізу причин виникнення. Визначення суті держави, її місця та ролі в економічній системі суспільства. Завдань і функцій. Його мета – подолати обмеженість і недоліки позакласово підходів і забезпечити науковий аналіз державності. Визначальне місце в політичній організації суспільства займає держава, як форма організації. Суспільного життя. Навколо держави формуються інші організаційні структури. Держава є фундаментальною, базовою організаційною структурою в політичній організації суспільства і в усій його політичній системі. Література 1. Конституція України. – К., 1996. – С. 11 2. Там само – с. 14 3. Конституція України. – с. 44 4. Громадянське суспільство і держава в Україні: проблеми взаємодії: Матеріали методологічного семінару, м.Київ, 27 січня 2004 р. / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України / В.В. Цвєтков (відп.ред.), Є.В. Перегуда (упоряд.), І.О. Кресіна (відп.ред.). – К., 2004. – 84 с. 5. Громадянське суспільство. Політичний енциклопедичний словник. – К.,1997. – С. 80 106 20. Роль збройних сил в політичній системі сучасного суспільства Павло Ковтун , Олександр Пилипенко Національний університет харчових технологій Нові глобальні проблеми сучасності, розвиток тероризму, вдосконалення європейської та міжнародних систем воєнної безпеки, а також трансформаційні процеси, що передбачають демократизацію усіх сфер суспільного життя, включно з обороною, вимагають осмислення проблем ролі й місця армії у суспільстві, взаємодії армії і політики, визначення сутності Збройних сил у контексті їх взаємодії з владою. Спираючись на сучасні підходи щодо трактування армії і враховуючи різних характер суб’єктів політики, які формують силову структуру, доцільно подати таку дефініцію: армія – історично мінлива, обумовлена соціально-економічним ладом конкретного суспільства озброєна організація його провідних суб’єктів політики, призначена на досягнення, захисту і реалізації їх політичних інтересів за допомогою загрози або реального застосування збройного насилля. Армія впливає на суспільство і державу через зв'язок військової діяльності із зовнішньою політикою. Щодо внутрішньої політики, то можна виокремити дві полярні точки зору: перша – армія знаходиться поза політикою, друга – армія є знаряддям політики. Світовий досвід дає підстави розглядати армію і як суб’єкт, і як об’єкт політики. Розглянемо докладніше особливості функціонування армії в умовах різних політичних режимів, проаналізуємо характер взаємодії із владою, визначимо рівень підконтрольності силової структури цивільній владі в не демократичних і демократичних режимах. В тоталітарних суспільствах збройні сили завжди були важливою опорою влади над усіма сферами суспільного життя. Армія виконує репресивно-мілітаристську функцію із застосуванням жандармських методів . Армія в умовах авторитарного режиму активно втручається в сферу політики, здатна виходити на політичну арену як самостійна політична сила, може функціонувати і діяти як знаряддя та інструмент насильства в руках певних політичних сил та угрупувань. Саме в авторитарних режимах здійснюються військові перевороти і встановлюється пряме військове правління – військова диктатура. На відміну від авторитарного режиму демократичний політичний режим зумовлює цілком інші принципи і механізми політичного функціонування армії. У політичному просторі демократії армія відповідає інтересам суспільства, функціонує в його інтересах і призначена для збройного захисту суверенітету держави, її незалежності, територіальної цілісності на неподільності. В умовах демократії армія забезпечує стабільність своєю не участю у політичній боротьбі. Використання бойового потенціалу армії, функціонування її як самостійної сили можливе у таких варіантах: армія виходить із підпорядкування уряду і здійснює військовий переворот; армія використовується окремими політичними силами для тиску на уряд; армія дії як механізм захисту нелегітимної влади; армія використовується як інструмент придушення масових заворушень; армія виступає як сила, що діє самостійно для забезпечення життєдіяльності війська і для захисту військовослужбовців та їх сімей. Отже, в різних політичних режимах реалізуються різні моделі взаємодії армії і політики. Армія може бути підпорядкованою, може функціонувати як самостійна політична сила, не брати участь у боротьбі за владу та функціонувати в інтересах народу. 107 Література 1. Богайчук В. Політика і армія: проблеми взаємозв’язку // Політичний менеджмент. – 2005. – №5. – С. 31 – 38. 2. Требін М.П. Армія та суспільство – Харків: Видавничий Дім «Інжек», 2004. – С. 404 3. Баранівський В.Ф Демократизація Збройних сил України. – К.: Центр практичної філософії. – 2001. – С. 112. 4. Череміскіна Н. Цивільний контроль над воєнною організацією держави // Нова політика. – 2002. – №2. – С. 42–45. 5. Висоцький О. Сутність легітимізації політики // Політичний менеджмент. – 2004. – №4(7). – С. 24–35. 21. Сучасні міжнародні відносини. Проблеми і перспективи Роман Троценко, Олександр Пилипенко Національний університет харчових технологій Міжнародні відносини — це сукупність різноманітних відносин (політичних, економічних, дипломатичних, ідеологічних) між національними державами або групами національних держав, а також створеними ними світовими й регіональними організаціями, у процесі взаємодії яких складається певний світовий або регіональний правовий порядок. Міжнародні відносини є об'єктом наукового дослідження багатьох наук. Міжнародними відносинами називають сукупність усіх зв'язків і відносин, які виступають на світовій арені національних держав і міжнародних об'єднань, соціальних, економічних і політичних сил, організацій і рухів. Міжнародні відносини поділяють на такі види: економічні, політичні, військові, ідеологічні, правові, дипломатичні. За типами зони діяльності — на глобальні, регіональні, двосторонні. Виділяють такі типи держав:  наддержави (здатні впливати на існування всього людства);  великі держави (їх вплив обмежується одним регіоном або сферою відносин на рівні держави);  середні держави (мають вплив у найближчому оточенні);  малі (мають незначний вплив у найближчому оточенні, при цьому володіють засобами для захисту незалежності);  мікродержави (нездатні захистити свій суверенітет національними засобами). Міжнародні відносини за сферами суспільної діяльності поділяють на політичні, дипломатичні, правові, культурно-гуманітарні. Слід зазначити, що нинішня національна держава охоплює одночасно весь спектр міжнародних відносин: є учасницею багатьох міжнародних політичних, економічних і культурно-гуманітарних організацій, підтримує дипломатичні відносини і має дипломатичне представництво у більшості країн світу, підписує міжнародні договори і дотримується певних міжнародних принципів та норм у контексті як світових, так і регіональних організацій. Отже, сила держави у міжнародних відносинах не є постійною величиною. Вона змінюється в часі, і відповідно змінюються пріоритети щодо трактування та реального значення названих елементів. 108 Нова система міжнародних відносин перебуває на етапі формування. У ній переплітаються та взаємодіють як традиційні сили, так і нові чинники й тенденції. Розширюється коло суб'єктів міжнародних відносин, змінюється мотивація їхньої поведінки. Якщо в період існування Вестфальської системи держави були домінуючими учасниками міжнародних відносин, а світова політика переважно — політикою міждержавною, то останніми роками виникають нові, багато в чому космополітичні суб'єкти міжнародних відносин. Новий зміст світової політики вимагає нових організаційних форм. Література 1. Піча В.М., Хома Н.М. Політологія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти I-IV рівнів акредитації, 2-е видання, виправлене і доповнене. – К., Львів, 2001. 2. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.В.Бабкіної, В.П.Горбатенка. – К.,2001. 3. Щедрова Г.П., Барановський Ф.В., Новакова О.В., Пашина Н.П. та ін. “Основи політології”: Навчальний посібник. − Луганськ: вид-во СНУ ім. В.Даля, 2005. - 170 с. 4. Соловьев А.И. Политология: Политическая теория, политические технологии.: Учебник для студентов вузов. – М.: Аспект Пресс, 2001. – 559с. 22. Політичні еліти та політичне лідерство Роман Усач, Олександр Пилипенко Національний університет харчових технологій Спроби осмислення багатогранності проблеми лідерства (lider - від анг. - провідник) сягають давнини й впродовж сторіч не припиняються. Історія дослідження політичного лідерства - є приклад різноманітності підходів і відсутності загальноприйнятої базової теорії. Політику, її завдання і цілі розрізняються на різних рівнях політичної діяльності, тому існують і різні лідери. В малій групі (це може бути еліта верхніх рівнів влади або іншого керівництва) роль лідера містить в собі здатність згуртувати людей та направити їх діяльність. Від лідера вимагається тісне особисте спілкування з близьким оточенням. Обов’язкова умова лідерства - володіння владою в конкретних формальних чи неформальних організаціях різних рівнів і масштабу - від держави і навіть групи держав до урядових установ, суспільних груп, рухів, партій. Політичний лідер - це особа, інтеграційні, новаторські, критично зорієнтовані, здібності якої спрямовані на створення і реалізацію програми (концепції) розв’язання соціальних проблем і завдань суспільного розвитку. В політології, починаючи з М. Вебера, політичних лідерів поділяли на три типи: традиційних, легальних й харизматичних, в залежності від того, на чому базувались їх претензії на владу (авторитет). Якщо взяти за критерій стиль діяльності лідера, то можна виділити: авторитарний стиль, для якого характерні жорстокість мислення лідера, ігнорування інформації й аргументів, одноособовий вибір напрямів і цілей діяльності. Демократичний стиль відзначають гнучкість мислення, схильність до отримання максимально повної інформації, лідер бере участь в обговоренні проблем нарівні з усіма, цілі і напрями 109 діяльності обираються, виходячи з точки зору, яка перемагає. Популістський тип (від лат. populus - народ, боротьба за інтереси народу) відзначається прагненням ”показушності” при виконанні ролі виразника інтересів своїх прихильників. Для досягнення влади він заграє з народом, проголошуючи пріоритет волі народу над політичними рішеннями, висловлюючи недовіру політикам. Професійний тип лідера дослідники оцінюють найбільш високо. Це лідер, згідно з термінологією американського дослідника Д. Белла, технотронного, або постіндустріаль- ного, суспільства. Він - глобальний стратег, має комп’ютерну грамотність, і іноді використовує харизматичні якості для того, щоб привабливо викласти свої ідеї й плани, переконати громадян в їх перевагах, залучити до їх здійснення. Максимально завищена оцінка функцій і ролі політичного лідера в історії - сутність культу особи. Це закономірне слідство і одна з передумов тоталітарного політичного режиму, хоч має місце і в авторитарних, а частково і в демократичних державах. Особа може увійти в історію як сатрап, деспот, тиран. Влада в кожній країні, незалежно від політичного режиму, здійснюється визначеною групою людей - елітою. Елітисти (вчені, що вивчають проблему еліти) стверджують, що ще з стародавніх часів людство було розділено на дві нерівні частини - правлячу групу і маси. Згідно з елітаристським підходом, суспільством керує еліта, яка об’єднує тих, хто стоїть у влади, насамперед, у політичній, економічній, військовій царинах. Члени цих еліт об’єднані єдиними інтересами, згуртовані. Ця єдність, у свою чергу, має коріння в однаковому соціальному походженні, високому рівні освіти, матеріальній забезпеченості. У формуванні політичної еліти велике значення мають системи її рекрутування. Розрізняють дві системи рекрутування еліт: система гільдій та антрепренерська система (підприємницька). В чистому вигляді вони зустрічаються рідко. Антрепренерська більш характерна для демократичних держав, система гільдій - для авторитарних, хоч її елементи застосовуються і в демократичних країнах, особливо в економіці і державно- адміністративній сфері. Таким чином, виховання еліти - важлива суспільна задача. Навчання господарському управлінню (менеджменту) утворює умови для підготовки людей, які здатні зайняти в державі високі політичні посади. Це передача знань, досвіду аналізувати ситуації, розвиток управлінських навичок, виховання відповідальності, навчання різноманітним стилям управління. Література 1. Лазоренко О.В., Лазаренко О.О. Теорія політології. − К.: Наука, 1996. 2. Мальцев В.А. Основи політології. − М.: Мысль, 1997. 3. Михельс Р. Рабочие вожди пролетарського происхождения. // Диалог, 1990. – №8. 4. Бебик В. Еліта, елітарність, лідерство. // Віче, 1993., липень. 5. Блондель Ж. Политическое лидерство. − М.: Мысль, 1992. 6. Скуратовский В. Историческая ритмика украинской элиты. // Политическая мысль, 1994. – №3. 7. Федоров А. Нарциссизм посткоммунистической украинской элиты. // Политическая мысль, 1994 – №3. 8. Бекешкина И. Есть ли в Украине общенациональные лидеры? // Политическая мысль, 1994. – №3. 110 23. Концепції світових релігій в соціології Роман Прозор , Віктор Поденко Національний університет харчових технологій Серед популярних філософсько-соціологічних концепцій релігії відокремлюється теорія засновника соціології релігії, німецького філософа і соціолога Макса Вебера. Він характеризує релігію як спосіб надання сенсу соціальному діянню: як явище культури вона задає і підтримує відповідні сенси, вносячи «раціональність» у пояснення світу і в повсякденну етику. Продукуючи певну картину світу, релігія концентрує сенси, на її основі переживання світу переходить у світоусвідомлення, в якому предметам і явищам надається певний сенс. Світ стає полем діяння демонів, душ, богів, надприродних сил. Неоднорідні елементи дійсності переплітаються у систематизований космос. Формується загальна мета, в основу якої покладається морально-релігійна ідея спасіння, віддачі за біди, негаразди, нещастя, які терпить людина в житті. Усі чинники походження релігії (соціальні, гносеологічні, онтологічні, психологічні) взаємодіяли та взаємопосилювали один одного, набуваючи особливої ваги за різних обставин [1, c. 37-39]. Засновником концепції вважається М. Вебер (1864—1920рр.). Теоретичними передумовами вивчення релігії були його положення про "Ідеальні типи соціальної дії". Вебер заперечував об'єктивні чинники розвитку суспільства і відносно релігії стверджував, що вона має власні, релігійні джерела. А тому соціологія релігії повинна обмежуватися лише вивченням мотивації релігійних уявлень, котрі історично сприяли контролю над поведінкою та триманням індивідів у покорі. Згідно з цими положеннями, Вебер, на основі залучення значного історичного матеріалу, вмотивовує думку про вирішальну роль протестантської етики у формуванні і розвитку капіталізму. На думку іншого визначного прихильника цієї концепції — Е. Дюркгейма (1858— 1917 рр.), розуміння людської природи принципово неможливе без вивчення суспіль- ства, у якому діє людина. Інтегруючою основою суспільства він визначає суспільну свідомість — загальні вірування, почуття, цінності, норми. За Дюркгеймом, послаблен- ня згаданих вірувань і почуттів призводить до послаблення соціальних зв'язків між людьми і у перспективі загрожує дезінтеграцією суспільства, його розпадом. У даній концепції в релігійних уявленнях та ритуалах персоніфікуються і символізуються всі соціальні явища. Для Дюркгейма релігійної віри, як головної ознаки релігії, не існує. Він фактично ототожнює форми релігійної і нерелігійної свідомості, а з іншого боку, релігійна свідомість ототожнюється з суспільною свідомістю взагалі. Дюркгейм доходить висновку, що існування релігії має вічний статус, вона є необхідним елементом в кожному суспільстві [2, c. 53-54]. Праці Дюркгейма і Вебера були визначальними в галузі соціології релігії. Надалі вона розвивалася за траєкторією, наміченою ними. Ця траєкторія базувалася на таких засадах: — релігія є чинником стабільності суспільства, що забезпечується завдяки комунікативній функції (Дюркгейм); — релігія є чинником соціальних змін, у чому виявляється її змістовно утворююча функція (Вебер); — релігія як чинник конфліктів у суспільстві (Маркс), що відкриває простір для реалізації ілюзорно-компенсаторної, ідеологічної, світоглядної функції. 111 Тому значну актуальність набувають положення релігієзнавства — системи наукових знань (філософських, соціологічних, психологічних, історичних) про релігію, її походження, будову і функції. Деідеологізоване релігієзнавство приділяє значну увагу вивченню соціальної природи релігії, її місця в суспільстві. В такий спосіб воно виступає як раціоналістичний науковий тип знання про релігію, позбавлений рис як ідеологізованих, так і містифікованих теорій [3, c. 49-51]. Соціологія релігії є галуззю соціології та однією з релігієзнаючих наук. Як наукова дисципліна, вона функціонує в контексті соціологічного знання й інших наук про релігію. Перебуваючи на межі соціології і теології, вона враховує суспільну значущість і різноманітність релігійної проблематики, в тому числі й те, чи може бути релігія предметом наукового вивчення, чи не є соціологічний аналіз її вторгненням у заборонену для нього сферу. Література 1. Лубський В. Релігієзнавство: Підручник для студ. вуз./ Володимир Лубський, Василь Теремко, Марія Лубська,. - К.: Академвидав, 2002,, 2003. - 431 с. 2. Черній А. Релігієзнавство: Посібник/ Анатолій Черній,. - К.: Академвидав, 2003. – 351 с. 3. Яроцький П. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів вузів/ Петро Яроцький,; КУТЕП. - К.: Кондор, 2004. - 305 ст. 24. Вплив закордонних субкультур на молодь України Дарина Дьоміна, Віктор Поденко Національний університет харчових технологій Упродовж останнього десятиліття у нашій державі виникла принципово нова ситуація в молодіжному русі. Все більше і більше молоді люди пізнають закордонні субкультури, які їх зацікавлюють. Тому субкультура є невід’ємною частиною життя молоді, як показник особистості, нестандартності. Представників різних субкультур узагальнено називають - неформалами, тобто люди які не підходять під загальноприйняті норми. Само слово "неформал, неформальний" позначає незвичність, яскравість і непересічність. Людина-неформал – це спроба показати свою індивідуальність, сказати сірій масі: «я – особа», кинути виклик світу з його безкінечними сірими буднями і вибудовуванням всіх в один ряд, типовим стандартам. [1] . Терміном «субкультура» зазвичай позначають особливу форму організації життя людей (соціальних груп), які прагнуть облаштувати в межах пануючої культури особисте, відносно автономне культурне існування зі своїм стилем (одягом, манерами, мовою), звичаями, нормами, цінностями та ідеалами . У кожної субкультури, так звані, правила, які вони сурово виконують. Більшість субкультур є послідовними від музики, так звані панки, рокери, репери, кейпопери, металісти. Якщо не брати до уваги саме музичні субкультури,а стиль життя, то можна назвати такі як емо, готи, хіппі, індіаністи, растамани. 112 Саме молоді люди є тими об’єктами, що найбільше піддається зовнішнім впливам. Вони, як правило, не обтяжені суперечливим досвідом минулого з притаманними йому ціннісними і поведінковими установками. Більшість видів, груп, субкультур є доволі мирними і для молоді можуть нести користь, наприклад ті ж брейк-дансери. Хоч і є травматичним заняття цим видом танцю, але вони додають сил та впевненості в собі представникам цієї субкультури. Взагалі, всі групи, що можна віднести до дансу, є тільки позитивним явищем. Як не є, але «DANCE» можемо називати спортом, а як відомо спорт – це життя. Також і активно - соціальні групи, навчають молодь життєвому етикету, життєвим цінностям, навчають їх цінити та берегти. Але не всі групи субкультур приносять користь, на жаль. Сатаністи, емо, скинхеди, гопникі являються ворожим, негативним для молоді, стилем. Про всі групи субкультур молодь дізнається через телебачення, інтернет, соціальні мережі, через інші види масової інформації. В таких випадках уваги потрібно приділяти молоді, особливо першокурсникам, адже вони тільки ось прийшли зі школи, відірвались від домівок і прийшли до дорослого життя. Молодшим наставникам академічних груп, старшим товаришам по курсу, викладачам бажано проводити відповідні бесіди, але не в форматі «банальної проповіді», а доносити їх з цікавістю для самих студентів. Одна звичайна бесіда може допомогти змінити життя молодій людині/студенту, яка все більше набирається життєвого досвіду. Література 1. www.any-book.org., [Електронний ресурс] : Інтернет портал. – Магістерська робота // Тема: "Психологічний вплив субкультур на сучасну українську молодь". – Режим доступу: http://any-book.org/download/17323.html / .– Назва з екрану. 2. Лисовский В.Т. “Социология молодежи” под ред. В. Т. Лисовского, Изд-во СПбГУ, 1996г, 460 с 3. Крутецкий В.А., Лукин Н.С. “Психология подростка”- М., 1965г, 314с. 4. Лотман Ю.М. “Несколько мыслей о типологии культуры” В кн.: “Язык культуры и проблемы переводимости” - М.,1987, 417с. 5. Сорокин П. “Человек. Цивилизация. Общество» - М.,1992г, 545с. 6. Сикевич З.В. Молодёжная культура: "за" и "против". Л. 1990, 206с. 7. Щепанская Т. Б. Символика молодежной субкультуры., - С-Пб., 1993, 340с. 8. Шапко В. Т. Феномен актуальной культуры. // Социологические исследования №10, 1997, С. 93-104. 9. Уайт Л. А. Понятие культуры. // Антология исследований культуры., - С- Пб, 1997, 24с. 10. Суслова Е. А. Система ценностей и способы самоорганизации неформальных движений. // Общественные, самодеятельные движения., - М., 1990. 11. Сундиев И. Ю., Радзиховский Л. А. Из истории неформальных молодежных объединений. // По неписаным законам улицы…, - М., 1991. 12. Пелипенко А. А. Культура как система., - М., 1998, 376с. 13. Лисовский В. Т. Неформальные группировки среди молодежи: причины возникновения и методы работы., Л., 1987, 246с. 113 25. Психологія менеджменту: складова сучасної управлінської школи Катерина Плевако , Віктор Поденко Національний університет харчових технологій Нормальне функціонування, забезпечення життєдіяльності, цільове регулювання системи (соціотехнічної, соціокультурної, економічної тощо) здійснюється або безпосередньо людиною, або за допомогою створених нею машин. Проте в кожному випадку в основі реалізації цих функцій лежить одна з найскладніших форм діяльності – управління. У першій половині ХХ ст. сформувалися чотири відносно самостійні школи управлінської думки: наукової організації праці, адміністративної, «людських відносин», науки управління. Ці школи не були універсальними, вони мали свої позитивні й негативні сторони. Але кожна школа заслуговує на увагу, оскільки всі вони сприяли досягненню успіху в розв’язанні різних управлінських завдань. [1. 554–555] Теорія менеджменту акцентує увагу на категоріях: "мета" "людина" і "результат". З погляду психології, менеджмент – це міждисциплінарний напрямок, завдання якого полягає в дослідженні та психологічному забезпеченні вирішення проблем організацій, установ, конкретних виконавців в умовах ринкової системи господарювання.[2] Предметом розгляду теорії управління є управлінські (організаційно - управлінські, організаційно - економічні) відносини, що реалізовуються як інформа- ційні зв'язки при організації виробництва і управлінні ними. Процес управління включає збір, переробку і передачу інформації (предмет управлінської праці), що використовується для вироблення рішень (продукт управлінької праці). Технологія управління - це прийоми, способи і порядок (послідовність, регламент ) виконання процесу управління загалом і складаючих його функцій. У процесі будь-якої технології предмет роботи перетворюється в продукт роботи. [3.156] Ефективність управління залежить не тільки від способів рішення задач, але у величезній мірі і від господарського механізму і системи державного регулювання. Тому багато які моделі управління (стратегічного і оперативного), що успішно використовуються за рубежем, не завжди можуть бути ефективно застосовані в Україні, що пояснюється різною мірою зрілості ринкових відносин. [4.267] Сучасний менеджмент характеризують наступні положення: відмова від пріоритету класичних принципів шкіл менеджменту, згідно з якими успіх підприємства визначається передусім раціональною організацією виробництва продукції, зниженням витрат, розвитком спеціалізації, тобто впливом управління на внутрішні чинники виробництва. Замість цього першорядною стає проблема гнучкості і адаптованості до постійних змін зовнішньої середи. Значення чинників зовнішньої середи різко підвищується в зв'язку з ускладненням всієї системи суспільних відносин ( в тому числі політичних, соціальних, економічних), що складають середу менеджменту організації. [5.382] Варто зазначити, що в нашому університеті студенти не тільки здобувають вищу освіту вони ще й удосконалюють свої управлінські навички, які дозволять конкурувати на сучасному ринку праці. Отже, найважливішим завданням менеджменту є організація виробництва товарів і послуг з урахуванням потреб 114 споживачів, забезпечення рентабельності діяльності підприємства і його стабільного становища на ринку. Література 1. Трофімов Ю. Л. Психологія: Підручник / За ред. Ю. Л. Трофімова. – 2-ге вид., стереотип. – К.: Либідь, 2000. – С. 554–555 2. Ukrreferat.Com., [Електронний ресурс]: Інтернет – портал. – Педагогіка, виховання // Психологія менеджменту в освіті. – Режим доступу: http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=53614&pg=0/. – Назва з екрану. 3. Базилевич Л.А., Соколов Д.В., Франева Л.К. Модели и методы рационализации и проектирования организационных структур управления. Л.: ЛЭФИ, 1991.- С. 80. 4. Веснін В.Р. «Основи менеджменту», М., - 1997. – C. 412. 5. Віханський О.С., Наумов О. І. Менеджмент : Підручник. - М.: Гардарики, 2006. – C. 528. 26. Формування соціально-психологічного клімату трудового колективу харчового підприємства Дарія Литвин , Віктор Поденко Національний університет харчових технологій Для трудового колективу харчового підприємства характерна єдність цілей, високий рівень спілкування. Важливим для колективу є рівень його інтегрованості, згуртованості представників колективу, задоволення їхніх потреб та інтересів у трудовій діяльності, фізичному, психічному і моральному розвитку. Соціально-психологічний клімат у колективі – стан міжособистісних стосунків, що виявляється в сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній діяльності колективу. У трудовому колективі взаємодіють індивіди зі своїми особистісними якостями, інтересами, з різним статусом, що обумовлює їхню поведінку і вплив на інших осіб. Кожен з них намагається зайняти активну позицію, відстояти свої права, реалізувати можливості, утвердити амбіції. Ця складна мозаїка інтересів, прагнень, дій утворює соціально-психологічний клімат у колективі. Також на психологічний клімат у трудовому колективі впливають зміст праці та ступінь задоволеності людей нею, умови праці й побуту та задоволеність ними, міжособистісні стосунки, стиль керівництва, особистість керівника [1, 160]. За змістом і спрямуванням соціально-психологічний клімат у колективі може відповідати одному з таких типів: Сприятливий тип. Його характеризують: довіра, доброзичливість, чуйність, висока взаємовимогливість і ділова критика; вільне висловлювання власної думки під час обговорення питань, що стосуються колективу; відсутність тиску керівника на підлеглих і визнання за ними права приймати важливі для колективу рішення; наявність умов для активної професійної і творчої діяльності, самореалізації, самоствердження, саморозвитку кожного працівника; задоволення роботою (змістом, оплатою, організацією праці) та належністю саме до цього колективу; взаємодопомога представників колективу в критичних ситуаціях; прийняття індивідами на себе відповідальності за справи у колективі; уболівання за честь колективу, сприяння його розвитку. 115 Несприятливий тип. У колективах із таким кліматом домінують байдуже ставлення людей одне до одного і до спільних справ. Кожен працівник існує ніби ізольовано, у своєму світі, що є причиною невисоких результатів роботи, незадовільної дисципліни, напруженості в особистих стосунках, конфліктності, бажання змінити місце роботи тощо. Нейтральний тип. Клімат характеризується збалансованістю суб'єктивних та об'єктивних ознак, однак він нестійкий і будь-коли може зазнати змін [2, 188]. Показниками здорового мікроклімату в педагогічному колективі є: 1. Згуртованість та організованість. Успіх діяльності кожного підприємства харчової промисловості забезпечує цілеспрямований колектив однодумців, у якому цінують індивідуальність, творчі здібності, характер, інтереси й уподобання кожного. Згуртувати такий трудовий колектив означає забезпечити простір для максимальної реалізації творчого начала кожного, не руйнуючи методичної концепції харчового підприємства. 2. Єдність офіційної і неофіційної сфер спілкування. Чим вища вона, тим ефективніше атмосфера в колективі впливає на досягнення поставлених цілей. Єдність офіційного й неофіційного спілкування не абсолютна. Професійна діяльність харчовика охоплює такі формальні елементи – дотримання правил, норм, інструкцій, застосування усталених прийомів. Неформальна діяльність включає пошук нового, творчість, індивідуальність, імпровізація. Часто вони настільки пов'язані, що органічно переходять один в одне. 3. Мажорний життєстверджуючий настрій у колективі. Він залежить від оптимістичного самопочуття, злагоди, успішної роботи, а також від зовнішніх умов (пригнічений чи життєрадісний колега, доброзичливе чи недружелюбне слово тощо). 4. Атмосфера колективної турботи у трудовому колективі, взаємоповаги й підтримки, узгодженої взаємодії. Товариські ділові взаємовідносини залежать від оптимального співвідношення особистих і колективних інтересів. Спільна професійна діяльність формує єдність професійних інтересів, які неминуче мають певні відмінності. Тому зближення інтересів працівників є важливим чинником формування здорової соціально-психологічної атмосфери у колективі [3, 234]. Соціально-психологічний клімат відображає рівень комфортності існування особистості в спільній діяльності, у груповій взаємодії. Соціально-психологічний клімат впливає не тільки на ефективність діяльності, поведінку, а й взагалі на психічне здоров’я людини [4, 208]. Метою доповіді є порушення одного з головних аспектів формування соціально- психологічного клімату, адже саме вивчення і вдосконалення соціально- психологічного клімату на сучасному етапі стають невід’ємною складовою частиною управління персоналом організації і реалізуються в повсякденній роботі керівника. Соціально-психологічна атмосфера у трудовому колективі позитивно або негативно впливає на особистість. У такому колективі, де співробітництво, підтримка й повага є нормою взаємин, працівник відчуває спорідненість із ним, радість від спільної праці. Якщо в колективі панують байдужість, формалізм, примус, він відчуває пригніченість, відчуженість. Психологічний клімат формується і підтримується в колективі кожним його представником. Крім того, естетика взаємовідносин в колективі у великій мірі залежить від особистості керівника, його стилю роботи, доброзичливості, тактовності. Ми як майбутні фахівці маємо бути не тільки спеціалістами навчального напрямку, а і бути грамотними керівниками/управлінцями на сучасному ринку праці. Тому успіх діяльності кожного підприємства харчової промисловості забезпечує 116 цілеспрямований колектив однодумців, в якому цінують індивідуальність, творчі здібності, характер, інтереси й уподобання кожної особистості. Література 1. Войтко В. І. Психологічний словник за ред. В.І.Войтка. Київ «Вища школа», 1982. - 214 с. 2. Карамушка Л.М. Психологія управління: Навчальний посібник / Карамушка Л.М. – К.: Міленіум, 2003. – 344 с. 3. Зборовський Г.Е. Соціологія управління: Учебное пособие / Г.Е.Зборовський, Н.Б. Костика. – М.: Гардарики, 2004. – 272 с. 4. Бабосов Е.М. Соціологія управління / Бабосов Е.М. – М.: Тетрасистемс, 2002. – 288 с. 27. Євромайдан: причини та наслідки Максим Лук'яненко, Віктор Поденко Національний університет харчових технологій Масові акції протесту на Україні, які почалися 21 листопада 2013 у відповідь на призупинення процесу підготовки до підписання угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. Після Вільнюського саміту 29 листопада набули яскраво виражену антиурядову спрямованість, в деяких ЗМІ вони характеризуються також як національно-патріотичні, євроінтеграційні і антикорупційні. Громадянська позиція студентської молоді покладена в основну частину мітингувальників (крім політичних активістів ) складають студенти: КНЕУ, медичного університету ім. Богомольця, Національного авіаційного університету, КПІ, Києво-Могилянської академії і КНУ ім. Шевченко. Адміністрація вузів по різному відреагувала на участь своїх підопічних у акціях протесту. Якщо у Львівській, Волинській, Тернопільській областях поїздки студентів на Євромайдан тільки заохочують, то київські вузи повелися інакше - суворо заборонили пропускати заняття . Виключення склали лише Києво-Могилянської академії і КНУ ім. Шевченко. Яскравим прикладом девіантної аномії в Україні є події що відбуваються на майдані в Києві. По всій Україні відбуваються масові протести в зв’язку з відмовою уряду приєднатися до Європи. Тут відбувається умовний поділ населення - «за» та «проти» євроінтеграції. Бо саме цей проміжок часу, коли зовсім поряд існують дві системи законів у повноті колізійнихзіткнень життя у державі, і носить назву девіантна аномія.Зазначимо, що за теорією Еміля Дюркгейма девіантна аномія – цетой проміжок часу, коли старі норми ще не відійшли, а нові ще невступили в силу. Проміжок часу, в якому виступають великою кількістюпротиріччя режимів, протилежних одночасно прийнятих рішень, законів,які хаотично розхитують суспільство і дзеркально відображаються удержавотворенні. Такі процеси у відповідному позначенні відбиваються насистемі освіти.[2, 556] Важное значение для развития социологического знания имело понятие аномии, которым Дюркгейм обозначает состояние ценностно-нормативного вакуума, характерного для переходных и кризисных периодов и состояний в развитии обществ, корда старые нормы и ценности перестают действовать, а новое ещё не установились [1, 556] *. Порівняння майдану 2004 та 2013 років. Два різних майдани 117 Мітинги на євромайдані останнім часом стали прирівнювати до подій, що відбулися у 2004 році, тобто Помаранчевої революції. Але як сказав Віктор Небоженко – директор соціологічної служби «Український барометр»: «Цей Майдан буде оглядом сил опозиції. Не думаю, що він переросте в 2004 рік. Тоді було гостре відчуття несправедливості. Мовляв, обдурили. Причому це була образа мільйонів людей. Зараз же людям, що називається на сленгу, облом кудись виходити. Так, була мрія про Європу. Позитивні та негативні наслідки вступу до ЄС. До позитивних ми віднесемо: - політичні вигоди: участь в Європейській колективній безпеці та гарантування, за її допомогою, територіальної недоторканості України; - ідеологічні переваги: поширення української культури в країнах ЄС. До негативних відносяться: - соціальні загрози: поглиблення демографічного спаду, проблема незаконної міграції та відтоку кадрів; - політичні загрози: небезпека втягнення України в конфлікт цивілізацій між Заходом і мусульманським світом. Література 1. Дюркгейм Э.О. Разделение общественного труда. Метод социологии / Пер. с фр. и послесловие А.Б. Гофмана. - М.: Наука, 1990. – 575 с. – (Социологическое наследие). 2. Поденко, В.П. Освіта в Україні, глобалізаційні виклики та її суперечності / В. П. Поденко // Гуманітарний вісник ДВНЗ "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди" - Додаток 1 до Вип.29, Том V: Тематичний випуск "Міжнародні Челпанівські психолого-педагогічні читання". - К.: Гнозис, 2013. 28. Негативні чинники української демократії в соціальній сфері Олексій Маліков, Віктор Поденко Національний університет харчових технологій Така жадана демократія, про яку мріялось у 80-х, під прапором якої втілювалася одвічна мрія українського народу про власну державність на початку 90-х, яка вивела мільйони людей на майдани у 2004 р., сьогодні, по суті, стала заручницею політичних інтриг і нездатності держави впоратися з соціально-економічними труднощами перехідного періоду. Чому так сталося? Відповідь на це запитання криється в особливостях сучасної української демократії, а точніше – того формально- демократичного стану, у якому перебуває сьогодні українське суспільство. Десятиліття українських реформ пройшло під знаменами демократизації, ринкової лібералізації, суверенізації. Нинішні програми уряду, переважної більшості політичних партій і громадських об’єднань побудовані на тій же системі цінностей: свобода, демократія, ринкова економіка. [1] Однак, як вважає В. Медведчук, на відміну від початку 90-х років, коли ці слова були потужним стимулом вивільнення і мобілізації суспільної енергії на вирішення справді епохальних завдань розриву з тоталітарним минулим і утвердження незалежної, суверенної держави, сьогодні вони 118 стали скоріше ритуальними деклараціями, які у суспільній свідомості не вельми співвідносяться з привабливою і мобілізуючою картиною майбутнього. Більш того, для значної частини населення цінності демократії, ринкової економіки виявилися істотно дискредитованими [2, 10-11]. Демократію в Україні можна віднести до конфронтаційної моделі легітимації політичної влади. Ця модель характеризується тим, що перехідний період (від колишнього, комуністичного типу суспільного устрою до ринкового) досить явно нав’язаний, він припускає боротьбу між елементами автократії і демократії, в результаті якої елементи першої диктують дещо інші швидкість та умови трансформації. Це підвищує імовірність повільної еволюції демократії, але, як вважає Ф.Шміттер, «без задоволення сподівань своїх громадян і без установлення прийнятного і передбачуваного кодексу правил для політичного змагання і співробітництва» [3,187]Серед основних проблем становлення української демократії можна назвати наступні: – зміцнення конституційних засад демократії; – створення надійних гарантій еволюційного розвитку українського суспільства, які виключали б можливість соціальних потрясінь, забезпечували незворотний характер суспільних перетворень; – забезпечення динамічного переходу до ринкової економіки як економічного фундаменту демократії; – обрання адекватної моделі демократичних перетворень.Послаблення демократичних начал у розбудові української держави значною мірою є наслідком прорахунків у реформуванні механізмів влади та управління, загостренням політичної боротьби, яка часто блокує діяльність інститутів влади і державного управління, застосування законів.[1] На жаль, сьогодні ще далеко не всі суб’єкти політичного процесу в Україні починають усвідомлювати, що свобода не має нічого спільного з уседозволеністю та протиправними діями; що демократія –це не тільки право вільно висловлювати свої думки, але й відповідальність за висловлене, а також реальне забезпечення проголошених демократичних принципів організації спільного життя; що ринкову економіку в розвинутих країнах давно вже включено у демократичну систему відносин соціальної держави, оскільки в іншому раз втрачається її головне призначення – задоволення потреб усього суспільства. Американський політолог Ларри Даймонд вважає, що за останній час сильно зросла корупція. А демократія стала дуже неліберальною: «За останні три роки демократія в Україні згортається загрозливими темпами. Чи демократична ще Україна? Схоже, тут залишився мінімум дуже неліберальної демократії, корупція сильно виросла. Цей чинник набрав загрозливі масштаби в порівнянні з попередніми роками, хоча і тоді це було серйозною проблемою» [4]. Література 1. Воронкова В.Г. Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії: Збірник наукових праць / Гол. ред. В.Г. Воронкова. – Вип. 34// стаття: Латигіна Н.А. «Українська демократія сьогодні - спроби та помилки». – Запоріжжя: Вид-во ЗДІА, 2008. – 241 с.– С.60. 2. Медведчук В. Новий вимір демократії. – К., 2001. – 144 с.Сербин Р. Демократичні засади розбудови сильної держави // Підприємництво, господарство і право. – 2003. –№3. – С.71-74. 3. Tyzhden.ua [Електронний ресурс]: Інтернет портал. – Тиждень стаття відомий американський політолог Л.Деймонд «думки про Українську демократію». – Режим доступу: http://tyzhden.ua/News/94054 /.– Назва з екрану. 119 29. Конфлікт в суспільному житті людства Олександр Ніколюк , Віктор Поденко Національний університет харчових технологій Історія розвитку людства з найдавніших часів до наших днів засвідчує, що конфлікти завжди були і будуть. Над природою конфліктів уже замислювалися давньогрецькі філософи. Анаксгтандр (бл.610-547 рр. до н. є.) твердив, що речі виникають із постійного руху "апейрону" єдиного матеріального начала, що приводить до виокремлення з нього протилежностей, а це означає, що воно конфліктне.[23; 23] Георг Гегель (1770-1831) писав, що основна причина конфліктів коріниться в соціальній поляризації - між нагромадженим багатством, з одного боку, і змушеним працювати народом - з другого. Вільям Самнер (1840-1910) - американський соціальний дарвініст, основним соціальним конфліктом у суспільстві вважав "конфлікт інтересів". Він, спираючись на великий історико-етнографічний матеріал, поклав початок системному вивченню норм соціальної поведінки, внутрішньо групових і між групових відносин. [13; 24-25] Американський вчений М. Амстуті, розвинув ідею «корисності» та "негативності" конфліктів.Конфлікти є корисними тому, що: можуть попередити більш серйозні проблеми, які роблять розрядку в колективі, дають змогу уникнути великого насильства, створюють можливість розв'язувати проблеми цивілізованим шляхом; пояснюють позиції та інтереси його учасників тощо. Конфлікти шкідливі, оскільки не рідко ведуть до безпорядку нестабільності, насильства, уповільнюють та ускладнюють прийняття рішення тощо. [23; 28-29] Наприкінці XX ст. сприйняття конфліктології як науки й практики повністю сформувалось. Сучасним управлінцям і спеціалістам різного профілю необхідні знання в галузі конфліктології управління та профілактики конфліктів, тому і важливо в наш час вивчати основи конфліктології. Проблеми конфліктології, конфліктних ситуацій завжди цікавили науковців, політиків, практиків, суспільство. Для розуміння суті конфлікту важливо виділити його основні ознаки та сформулювати необхідні і достатні умови його виникнення. Основні ознаки конфлікту:  Наявність двох чи більше учасників з суперечливими інтересами;  Кожний учасник має аргументацію та засоби захисту своїх інтересів;  Кожний учасник конфлікту трансформує свій стан в залежності від ситуації, яка склалася і на яку здійснює вплив супротивник. Функції конфліктів у суспільстві вивчалися завжди. Нині їх досліджують науковці-теоретики, соціологи, практики-конфліктологи й медіатори, бо життя динамічне й розмаїте. У 1956 р. вийшла з друку книга Л.Козера (США) «Функції соціальних конфліктів» кожен його аналіз дотепер залишається класичним взірцем опису саме функцій конфліктів. Конфліктологи дійшли висновку: Конфлікт - джерело розвитку. Це найпозитивніша його функція. Вона набирає форму кризи й стимулює зміни в суспільстві. Конфлікт – сигнал до змін. Осмислюючи типи критичних ситуацій, Василюк Ф.Е. підкреслює позитивну роль, «потребу» внутрішніх конфліктів для життя, Трофімов Ю.Л. зазначив: «Вони сигналізують про об'єктивні суперечності 120 життєвих стосунків і дають змогу вирішити їх або ж довести до реального зіткнення, що може закінчитися згубно для особистостей. Конфлікт — можливість зближення. Інколи бувають проблемні ситуації, які можуть зближувати людей. Соціологи чиказької школи стверджували, що «конфлікт - це можливість розмовляти відверто», коли особистості, поспілкувавшись, мають порозумітися. Конфлікт - це можливість розрядки напруження, «оздоровлення» відносин. В соціально-психологічному плані учасники, конфлікту характеризуються передусім мотивами, цілями, цінностями, установками тощо. Конфлікт суттєво залежить від зовнішнього контексту, в якому він виникає і розвивається. Важливою складовою є соціально-психологічне середовище, що представлене різними соціальними групами з їх специфічною структурою, динамікою, нормами, цінностями та ін. Саме суб'єктивні образи, а не реальність є безпосередньою детермінантою конфліктної поведінки. Ці образи зумовлюють можливі дії, що визначають різні боки конфлікту. Оскільки ці дії взаємообумовлені, вони стають «взаємодіями» (протидіями), визначають стратегію поведінки, яка виражаєтеся не стільки словами, скільки діями. [14] Розв'язання конфлікту. В залежності від змісту, розв'язання конфлікту може бути досягнуто двома методами: педагогічним (бесіда, прохання, пояснення тощо) чи адміністративним, як дисциплінарні санкції, а саме, системи грошових бонусів та ряду інших заходів (переведення на іншу роботу, звільнення, рішення комісії, наказу керівника, рішення суду і т. д.). [14] З огляду на вищенаведене, варто брати до уваги, власне, подальшу навчальну діяльність з урахуванням сучасного ринку праці, а саме, оволодінням знань з соціології, щодо детального опрацювання навчального матеріалу за напрямками: соціологія конфлікту, соціології менеджменту та психології з основами соціології що і дозволяє у подальшому швидкому адаптуванні до сучасного ринку праці по завершенню навчання в університеті. Література 1. Гайдук Н. Концептуальні засади застосування посередництва при розв'язанні конфліктів // Педагогіка і психологія професійної освіти. -Львів, 2003. - №6. с.147-157. 2. Гришина Н.В.Психология конфликта. - Санк-Петербург, 2000 3. Грошев И.В. Гендерные, половые и личносные различия поведения в конфликтах // Мир психологии - 2005. - №2 - с.93-119. 4. Дронье А. Розв'язування конфліктів: Основні принципи успішного керівництва // Все для вчителя - 1999 - № 10 - с. 22-23. 5. Емельянов С.М. Практикум по конфликтологии, - СПб., 2003. Ю.Еникеев М.И. Общая и социальная психология. - М., 1999. 6. Ефимова Н.С. Психология взаимопонимания. - М. -2004. 7. Калошин В. Педагогічний конфлікт: причини, способи розв'язання// Поч.школа- 1999- №5- с. 5-7. 8. Конфликтология. - Ростов-на-Дону.2000. 9. Конфліктологія :Підручник / Л.М.Герасіна, М.І.Папанов. - Харків, 2002. 10. Ложкин Г.В. Практическая психология конфликта. - К., 2000.11.Нагаєв В.М. Конфліктологія. - К., 2004. 11. Палеха Ю.І Типологія конфліктів // Палеха Ю.І.Основи психології та педагогіки. - К. 1999. 12. Пірен М.І. Конфліктологія. К.-2003. 13. Почебут Л.Г., Чикер В.А Организационная социальная психология – СПб 2000. – С.155-178. 14. Трофімов Ю.Л. Психологія. -К. -2001. 121 30. Девіантна поведінка: аспекти студентської молоді Марина Цьома, Віктор Поденко Національний університет харчових технологій Молодь розглядається як велика соціальна група, що має специфічні соціальні й психологічні риси, наявність яких визначається віковими особливостями молодих людей і тим, що їх соціально-економічне й суспільно-політичне положення, їхній духовний світ перебуває в стані становлення. У сучасній науковій літературі до цієї групи зазвичай відносять людей у віці від 15 до 30 років. [1, 27] Девіацію можна визначити як окремі вчинки або їхню сукупність, які входять у протиріччя з прийнятими в суспільстві юридичними, моральними й соціальними нормами. У жодному суспільстві неможливо провести лінію й просто розділити всіх на тих, хто відхиляється від норм, і тих, хто їм підкоряється. До основних типів девіантної поведінки в сучасних умовах можна віднести злочинність (делінквентність), алкоголізм, проституція, наркоманія. Кожний тип девіаньної поведінки має свою специфіку.[2, 17]. На сьогоднішній день ми бачимо, як переважно студентська молодь, намагається вибороти краще майбутнє для України, відстоючи власну думку на Майдані Незалежності (на прикладі Києва). Дії і вчинки, що вкоюють студенти можна назвати девіантною поведінкою. Так як, все що відбувається на Майдані нагадує самостійну державу в державі. Якщо порівнювати сьогоденні події Майдану, з буденним навчанням у вересні, то студенти, що зібралися на площі є звичайнісінькими девіантами. Напевно, більшість із страйкуючих вважає, що навпаки девіантно поводять себе студенти, що проявили байдужість до цих подій. Але не варто плутати, як відомо, девіантна поведінка є відхиленням від норми, хоча для кожного норма своя, та не варто забувати, що все ж найбільш прийнятним при розмежуванні норми та девіації вважається так званий статистично-адаптаційний підхід, при якому "норма" являє собою щось середнє,усталене, що не виділяється з маси, ніби,найбільш пристосоване до навколишнього середовища. Так як, зараз на Майдані перебуває меншість населення Києва, то нормою прийнято вважати все ж таки громадян, які не збилися з буденного графіку навчання й продовжують здобувати знання у стінах ВНЗ. Соціологи фіксують сьогодні кризу соціальної сфери в силу суперечливого впливу основних суб'єктів соціуму (родини, навчального закладу, групи однолітків, засобів масової інформації) на молодих людей. Незважаючи на конфлікти з батьками (на які вказують опитані в 2007 році молоді люди), родина є для них значимою сферою життя. [3, 57]. Вона впливає на її членів через традиції, які зложилися, стиль спілкування, емоційну атмосферу, самим укладом життя програмуючи подальший життєвий шлях дітей. Якщо брати до уваги соціальну активність студентів до Майдану, то не озброєнним оком разом із мириними настроями відчуваються прояви агресії. Прояв фізичної агресії в суспільстві можна оцінювати з різних точок зору: з одного боку, як елемент процесу соціалізації, адаптації до життя в колективі, а з іншого - безсумнівно, як девіацію, особливо якщо прояви агресії ускладнені схильністю до інших форм поведінки, що відхиляється. Однією з умов формування агресії є різні сімейні фактори (низький ступінь згуртованості сім'ї, конфліктність, неадекватний стиль сімейного виховання) [4, 42]. 122 Агресивна поведінка особистості являє собою серйозну соціальну проблему, оскільки у вираженій формі може мати такі негативні наслідки, як втрата працездатності, конфлікти з оточуючими, вчинення злочинів. Крім того, це найбільш поширений вид девіації, який так чи інакше зачіпає будь-яку сім'ю. [5, 242]. Україна опинилася в ситуації ненормативності, неясності сучасних норм. Невизначеність в критеріях, в межах дозволеного, відсутність ясних і зрозумілих процедур та міри відповідальності за вчинене об’єктивно «сприяють» розширенню «поля девіантності». [6, 23–24]. Негативні девіації дезорганізують систему, їх можна назвати соціальною патологією: злочинність, алкоголізм, наркоманія, проституція, суїцид. Також можна навести приклад з Майдану, нерідко повідомляють у новинах, що там трапляються нещасні випадки і трапляється це, до речі, не завжди випадково (великим натовпом), а й навмисне (масові побої, зачистки і т.д.). Тим не менш, соціальні відхилення можуть мати для суспільства різні значення. Позитивні служать засобом прогресивного розвитку системи, підвищення рівня її організованості, подолання застарілих, консервативних чи стандартів поведінки.На прикладі, масових зібраннь, що відомі останнім часом на площі Незалежності, можна дійти до висновку, що позитивні сторони в цьому також є. По-перше, Майдан об’єднує, надихає на патріотизм, виховує не байдужість до прагнення жити краще. Література 1. Казымбетова Д.К. Девиантное поведение молодежи как объект социологического исследования. – Алматы, 2001. – 21 с.; 2. Бондарчук О. І. Психологія девіантної поведінки. – К.: Міжрегіон.акад. упр. персоналом, 2006. – 88 с.; 3. Демічева А.В. Проблеми девіантної поведінки молоді в умовах трансформації сучасного українського суспільства. – Харків, 2007 Торохтін В.С. Основи Психолого-педагогічного забезпечення соціальної роботи з сім'єю. - М., 2000. - С. 340. 4. Алфімова М.В., Трубників В.І. Психогенетика агресивності // Психологія. - 2000. - С. 112-123. 5. Немов Р.С. психологія: Учеб. для студ. вищ. пед. навч. закладів: У 3 кн. - 4-е вид. - М.: Гуманит. вид. центр ВЛАДОС, 2001. - КН. 2:Психологія освіти. - С. 608. 6. Демичева А.В. Факторы роста девиантного поведения в современном украинском социуме // Придніпровськийнауковийвісник, №20, 2005; 7. Демичева А.В. Причины и факторы роста негативного девиантного поведения в условиях трансформации украинского общества // Придніпровськийнауковийвісник, №18, 2006. – Дніпропетровськ, 2006. 123 31. Конфлікт як особливості стратегій поведінки студентської молоді Ольга Чернишук , Віктор Поденко Національний університет харчових технологій «Ми звикли думати , що , заперечуючи комусь , ми неминуче вступаємо з цією людиною в конфлікт , який обов'язково повинен виявити переможця і переможеного або ущемити чиєсь самолюбство. Але давайте не будемо сприймати все в такому світлі . Давайте завжди шукати між нами щось спільне. Секрет успіху полягає в тому , щоб з самого початку виявити зацікавленість в точці зору співрозмовника . Я абсолютно впевнений , що це під силу кожному з нас ». (Далай Лама) Як відомо, спілкування є не тільки основним процесом передачі - отримання інформації, а й чи не найголовнішою потребою людини у самореалізації та визнанні суспільством. Міжособистісна взаємодія не завжди відбувається спокійно, та з бажаними результатами. Агресивну форму міжособистісної взаємодії називають конфліктом. Конфлікт, на думку Андрєєвої Г.М. — це суперечність, що виникає між людьми у зв'язку з розв'язанням тих чи інших питань соціального чи особистого життя. Стан конфлікту характеризується гострими негативними емоційними переживаннями його учасників. Конфлікт може виявитися на рівні свідомості окремо взятої людини — це внутрішньо особистісний конфлікт, а також у міжособистісній взаємодії та на рівні міжособистісних групових стосунків [1, 124]. Внутрішньо особистісний конфлікт виникає тоді, коли спостерігається сутичка рівних за силою та значущістю, але протилежно спрямованих мотивів, потреб, інтересів, потягів у однієї й тієї самої людини [2, 73]. На думку Скотта Д. Г. об'єктивними причинами конфліктів у колективі можуть бути: недоліки в організації роботи, нераціональний розподіл обов'язків та нерівномірна завантаженість людей роботою, а також формальне об'єднання в робочі групи без врахування психологічної сумісності учасників. Слід враховувати, що кожна об'єктивна причина набуває особистісного звучання, а наявні протиріччя призводять до загострення стосунків між людьми [5, 231]. Основною ознакою для класифікації конфліктів є співвідношення між об'єктивним станом справ та тим станом, який реально склався у конфліктуючих сторін. Обозов М.М. [3] виділяє такі типи конфлікту: «Реальний конфлікт» — це конфлікт, який об'єктивно існує і адекватно сприймається. «Випадковий, або умовний, конфлікт» — залежить від обставин, що можуть змінюватися, але ці обставини не усвідомлюються конфліктуючими сторонами. «Зміщений конфлікт» — реальний конфлікт, за яким приховується інший конфлікт, що є справжнім чинником конфліктної ситуації. «Помилково дописаний конфлікт» — конфлікт, що помилково тлумачиться. «Латентний конфлікт» — конфлікт, який має відбутися, але не виникає тому, що не усвідомлюється. 124 «Хибний конфлікт» — у цьому випадку реальних підстав для конфлікту не існує, об'єктивно його немає, але він виникає у свідомості конфліктуючих сторін через помилкове сприймання та розуміння ситуації [3, 234-239]. Етап розв'язання міжособистісного конфлікту є найскладнішим завданням для його учасників, яке потребує прояву творчості. Саме міжособистісний рівень передусім вимагає вникнути в психологічну сутність суперечностей між сторонами, що конфліктують, не віддаючи переваги тому чи іншому опонентові. Виходячи з цього пропонується чимало практичних рекомендацій і щодо попередження конфлікту, і стосовно його профілактики чи послаблення. При цьому вибір способів і методів подолання конфліктів залежить як від об'єктивної ситуації, психічного стану опонентів, так і від спрямованості конфлікту, тобто чи сприятиме він глибшому розумінню проблеми, а отже й розвитку елементів кооперативної взаємодії всередині конфлікту, чи, навпаки, призведе до розхитування й неузгодженості взаємодії [4, 520]. Максименко С.Д. [2] вказує, що при вирішенні конфліктів найбільш ефективними є такі засоби: 1) попередження розвитку і накопичення відмінностей у оцінках, поглядах, цілях членів колективу — доцільне на ранніх стадіях розвитку конфлікту, коли протиборство виявляється ще не відкрито, а в непрямій, потайній формі (наприклад, «Чому я повинен працювати за інших?», «Нащо нам ці додаткові проблеми?» та ін.); 2) досягнення взаєморозуміння — передбачає в основному вплив на розум учасників, коли протиборство вже є очевидним, а кожна сторона прагне навести аргументи на свій захист, вибірково трактуючи ті чи інші факти. Учасників слід спонукати до «стратегії переговорів»: розкласти конфлікт на складові, що дозволить знайти елементи збігу оцінок чи перспективної мети. Спочатку згода досягається лише у найбільш загальних чи навіть зовсім часткових моментах, що не є принциповими та болючими для учасників конфлікту, а потім поширюється на інші питання. З’ясовано, що більшість першокурсників є високо конфліктними та обирають протистояння як головну стратегію поведінки у конфлікті. Другокурсники мають дещо нижчу конфліктність та за головну форму поведінки у конфліктній ситуації вважають компроміс. Ситуація з студентками дещо інша – на 1-му курсі у них середня конфліктність та головні форми поведінки у конфлікті – це компроміс і пристосування. У другокурсниць збільшується відсоток середнього рівня конфліктності та головною стратегією поведінки у конфлікті стає співробітництво. Отже, можна говорити, що дівчата краще та гуманніше себе поводять, а у випадку конфлікту намагаються вирішити його найбільш сприятливим шляхом. Хлопці ж відрізняються більшою конфліктністю, що може призвести до виникнення більшої кількості гострих ситуацій та вирішують конфлікти за методом «ти – мені, я – тобі», тобто навіть компроміс у цьому випадку не є найкращим варіантом вирішення конфліктної ситуації. Література 1. Андреева Г. М. Социальная психология. – М., 1999. – 348 с. 2. Максименко С.Д. Загальна психологія: Навчальний посібник. – К.: «Центр навчальної літератури», 2004. – 495 с. 3. Обозов Н.Н. Психология межличностных отношений. – К., 1990 – 328 с. 4. Орбан–Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Підручник: У 2 кн. Кн.. 1: Соціальна психологія особистості і спілкування. – К.: Либідь, 2004. – 576с. 5. Скотт Д. Г. Конфликты: пути их преодоления. – К, 1991. – 228 с. 125 32. Соціологічне опитування: “Чи знаєте Ви, хто такий Лев Троцький” Наталія Білодідова , Олександр Казаков Національний університет харчових технологій Вступ: Особистість Лева Давидовича Троцького (Лейби Бронштейна) давно цікавила істориків, його біографію досліджували, писали книги, розглядали постать цього історичного діяча з різних сторін. Радянська, закордонна й сучасна вітчизняна історіографія залишили широкий спектр історичних розвідок про одного із засновників радянської держави та ідеологів комуністичної теорії, яку її послідовники називають «троцькізмом». Біографія Троцького продовжує вивчатися і по нині. В умовах незалежної України відношення до неї змінилось у порівнянні з радянськими часами. А на Кіровоградщині ставлення до цієї людини кардинально протилежне. Одні вважають його земляком-героєм, інші негативним історичним персонажем, що сприяв масовим розправам, у тому числі і на півдні України. Вплив його на розвиток новітньої історії людства − незаперечний. Та вражає той факт, що Лев Давидович, по суті, залишається людиною без батьківщини. І не він від неї відмовився, а вона від нього. З дивовижною затятістю Україна продовжує ставитися до Троцького, як до «ворога». Матеріали і методи: В ході проведення даного соціологічного опитування вивчено біографію Лева Давидовича, мною було опрацьовано певний ряд літератури, де особистість Троцького було висвітлено як з позитивного боку, так і з негативного боку. Це була книги Д. Волкогонова «Троцкий. Политический потрет», Л. Троцький «Моя жизнь», статті у місцевих газетах: Ольга Степанова «Край реликтовых дроф и изнасилованной истории», Ігор Леус «У Бобринці вирішили встановити пам’ятник Троцькому – «авторові» продразвестки і концтаборів». Також використовувалася методична література, а саме книги «Загальна соціологія» Примуш М.В. та Паніна Н. В. «Технологія соціологічного дослідження». Результати: Дане опитування було проведено 15.11.2013 року на площі ім. Кірова у м. Кіро-вограді. Метою було дізнатися, чи знають жителі м.Кіровограді і області про свого видатного земляка. Об’єктом біографія Лева Троцького. Предметом обізнаність населення про життя та діяльність Л. Троїцького. Опитано 42 людини різних вікових груп, яким поставлено по чотири питання, а саме: 1.Чи Ви знаєте, хто такий Лев Троцький? 2.Чи Ви знаєте про місце його народження? 3.Чи Ви знаєте щось про його діяльність? 4. Як Ви вважаєте, потрібно берегти пам’ять про Лева Троцького? Провівши дане соціологічне опитування, можна зробити наступні висновки: 1. Стосовно першого питання: виявилося, що більшість людей знає, що Лев Давидович був політичним діячем, брав участь у Жовтневій революції. Деякі люди змогли розповісти про його діяльність, а деякі просто знали, що його діяльність була пов’язана з політикою. 2. На друге питання відповідь «Так» дало 16 з опитаних 42. Це свідчить про те, що самі кіровоградці мало цікавляться своєю історією, а також те, що мало джерел містять відомості про те , де народився Лев Троцький. 3.Змогли розповісти про діяльність Троцького лише 28, тобто дали відповідь «Так» на третє питання. 126 8 15 8 1112 29 15 34 20 31 9 10 0 5 10 15 20 25 30 35 40 13-15 років 16-23 років 24-40 років 40 і більше років Всього опитаних Більшість відповідей "так" Більшість відповідей "ні" 4. На четверте питання відповіді «Так» і «Ні» розподілилися майже порівну. Навіть люди, що нічого не знали про життя та діяльність Троцького вважають, що пам’ять про нього берегти потрібно. Але ті, хто знали про його діяльність давали відповіді як позитивні, так і негативні, з цього можна зробити висновок, що і зараз ставлення до цієї особистості є двояким. Узагальнені результати опитування наведено на рис. 1. Рис. 1. Узагальнені результати соціологічного опитування за віковими групами Зацікавило також те, як розподіляється обізнаність про Лева Давидовича між різними віковими групами. Дані були досить цікавими. Найменш обізнаною виявилася категорія людей віком від 13 до 15, у людей віком від 16 до 23 років відповідей «Так» і «Ні» було майже порівну, вікова категорія 24-40 років давала більше ствердних відповідей, а от люди віком за 40 переважна більшість давали відповідь «Так», не знали лише де народився Лев Давидович, або вважали, що пам’ять про нього берегти непотібно. Результати опитування наведено на рис. 2. 127 0 5 10 15 20 25 30 35 Ви знаєте, хто такий Лев Троцький? Ви знаєте про місце його народження? Чи знаєте Ви щось про його діяльність? Як Ви вважаєте, чи потрібно берегти пам'ять про нього? Так Ні Рис. 2. Результати опитування в розрізі поставлених питань Висновки: Лев Давидович дійсно є однією з найскладніших та найсуперечливіших постатей всесвітньої історії, але й не менш яскравою. Та й де можна побачити бездоганних у всьому чи святих? І ця невдячна роль дісталася Троцькому: він був одним із творців Жовтневої революції, а потім сам же ж і боровся з породженим нею тоталітарним режимом. Як писав про нього у своїй книзі Д.А.Волкогонов: «Інтерес до Троцького не зникникає, і думаю, не зникне ніколи….Людей завжди будуть цікавити витоки духовного стоїцизму цієї людини, причини ідейної впевненості у перемозі комуністичної ідеї, глибокому зв’язку його передбачень і помилок. Троцький був людиною, до якої ніхто не ставився байдуже: його або любили, або ненавиділи…» Література 1. Паніна Н. В. Технологія соціологічного дослідження. — К., 1996. 2. Волкогонов Д. А. Троцкий. Политический потрет. – В 2-х книгах. – Кн.1. – М.: «Новости», 1992. - 416 с. 3. Троцький Л. Моя жизнь. - М., «Книга» 2012. – 450с. 4. Ольга Степанова «Край реликтовых дроф и изнасилованной истории» // Україна Центр. – 15 липня. - 2007. 5. Примуш М. В. Загальна соціологія - Навч. посібник. - К. : Професіонал, 2004. - 590 с. 128 33. Громадське виховання та громадська активність студентської молоді Анна Чернова , Олександр Казаков Національний університет харчових технологій Вступ: Важливим завданням громадянського виховання є становлення громадянськості, формування громадянських компетентностей, здатностей і навичок людини із соціальної адаптації і життя в умовах громадянського суспільства і правової держави, що формуються шляхом засвоєння соціального досвіду і відносин у суспільстві у процесі практичної соціально-орієнтованої діяльності. Мета: Мета громадянського виховання – сформувати здатності добровільної внутрішньо мотивованої участі особистості у суспільному житті, вміння приймати виважені рішення на підставі критичного аналізу ситуації. Незважаючи на певні відмінності в способах реалізації громадянського виховання особистості в різних суспільствах, європейські країни – члени ЄС – одностайні в питанні визначення його завдань: допомогти учням набути політичної грамотності, сформувати установки та цінності, необхідні для того, аби стати відповідальними громадянами, та сприяти їхній активній участі в житті школи та громади. Нині, коли відбувається активний розвиток демократизації держави, громадянське виховання є одним із найважливіших завдань, які розв'язує система освіти. Формується національна демократична держава, і однією з передумов її існування є лояльний до держави громадянин, що дотримується демократичних цінностей та настанов у своїй поведінці. Матеріали й методи: Дослідженням громадського виховання займаються такі дослідники як Вербицька П [1], Вінтюк Ю. [2]. В.Сухомлинська [3] та багато інших науковців. Аналізуючи останні дослідження й публікації, можна зробити висновок, що досі не сформульована єдина чітка концепція вивчення громадської активності та не розроблено механізми вирішення даної проблеми. Сьогодні ми розглядаємо громадянське виховання як процес формування громадянськості, як інтегративної якості особистості, що дає змогу людині відчувати себе морально, політично й юридично дієздатною та захищеною. Воно покликане виховувати особистість чутливою до свого оточення, залучати її до суспільного життя, в якому права людини є визначальними. Відомий український педагог В. Сухомлинський (1918-1970рр.) перший (за радянських часів) звернувся до громадянського виховання як до головної педагогічної проблеми. У1970 році вийшла його книжка «Народження громадянина», де формування громадянськості розглядається на основі людяності, гуманізму. Першочерговою умовою формування рис громадянина педагог вважав організацію емоційно насиченого, діяльного ( з трудовою основою) життя школи, розвиток громадянської активності кожного індивіда в контексті діяльного життя шкільного колективу. Він визначив підлітковий вік як особливо важливий для формування громадянина і твердив, що риси громадянина виховуються безліччю впливів педагогічного характеру й некерованими соціальними впливами [2]. Сухомлинський підкреслював, що задовго до повноліття наш підліток має жити громадянськими думками й сприйманнями. Справжнє громадянське виховання, на думку педагога, у процесі навчання починається там, де думка надихає, пробуджує й утверджує прагнення до морального ідеалу [2]. 129 Найважливішою складовою громадянської свідомості є моральність особистості. Вона містить такі гуманістичні риси, як доброта, увага, чуйність, милосердя, толерантність, совість, чесність, повага, правдивість, працелюбність, справедливість, гідність, терпимість до людей, повага і любов до своїх батьків, роду. Названі якості визначають культуру поведінки особистості. Організація громадянської участі учнівської молоді – це один із діяльнісних підходів громадянського виховання особистості. Громадянська участь означає, що люди зацікавлені у процесі прийняття рішень, що стосуються їхнього життя, прагнуть бути залученими до цього процесу і активно та відповідально брати у ньому участь. Громадянська участь може відбуватися лише на добровільній основі. Низька громадська активність громадян має згубні наслідки для кожної держави. Адже без неї неможливо реалізувати самоврядування в як у громадах, так і на рівні районів, міст, на всіх рівнях, що відкриває широкі можливості для зловживань посадовців, сприяє поширенню таких негативних явищ, як бюрократизм, корупція, що унеможливлює повноцінну діяльність суспільних інституцій, поглиблює тотальну соціально-економічну кризу і взагалі робить неможливим розвиток суспільства у конструктивному руслі. Проте, як відомо, залучення молоді до громадської активності, діяльності громадських організацій (ГО) зокрема, часто наражається на значні труднощі. Під час розмов з молоддю на дану тему, студентами передусім, найчастіше вказуються наступні причини низької громадської активності: ніколи, не цікаво, відсутні бажання чи необхідні знання, навички, досвід тощо. Причому, за наявності такої позиції у більшості студентів, при недостатній кваліфікації педагогів налагодити активне громадське життя в студентському середовищі не вдається. Студентство і молодь є найпрогресивнішою силою будь-якого суспільства, яка завжди була рушієм прогресивних звершень. Тим більше видається дивним, що у наш час бурхливих суспільних змін громадська активність як молоді, так і студентів часто є доволі низькою. Як свідчать систематичні спостереження за проявами соціально значущої діяльності студентів, стан їхньої громадської активності явно недостатній. Це має наступні прояви:  студентів важко організувати на якусь справу;  незначна кількість студентів приймає участь у громадському житті;  незначна кількість студентів є членами ГО, у т.ч. молодіжних і студентських;  студенти рідко беруть участь в акціях, які влаштовуються спеціально для них;  студенти часто нарікають, але вкрай рідко виявляють ініціативу для самостійного вирішення наявних проблем;  студенти рідко виявляють будь-яку власну соціально значущу ініціативу. Причому не можна сказати, що студентам байдуже, що відбувається в суспільстві, оскільки це нерідко зачіпає їхні інтереси, а також їхніх близьких, родичів та ін. Відтак, для з’ясування причин незадовільної ситуації у сфері громадської активності студентів, виявлення наявної у них мотивації до цієї діяльності, а також чинників, що впливають на її формування, було проведено спеціальне дослідження [3]. 1. На питання про те, чи беруть вони участь у громадському житті, студенти відповіли: постійно – 1,2 %; часто–7,8 %; періодично – 10,3 %; рідко – 32,5 %; у поодиноких випадках – 28,7 %; ні – 19,5%. Як свідчать одержані дані, студенти скоріше не беруть, аніж беруть участь у громадському житті. Якщо прийняти до уваги, що більшість із тих, хто бере участь у громадському житті, робить це вкрай нерегулярно, а майже 20 % студентів взагалі у ній не задіяні, можна констатувати, що громадська активність студентів (з огляду на 130 потреби в ній нашого суспільства) неприпустимо низька. Якщо взяти до уваги, що студенти традиційно є найактивнішою частиною суспільства, така ситуація викликає занепокоєння. 2. Де і як саме студенти беруть участь у громадському житті, у відсотках, від всіх отриманих відповідей: участь у масових міських громадських акціях – 26,1%; обов’язки в групі – 14,4 %; участь у студентських громадських акціях – 11,7 %; участь у діяльності сту- дентських ГО – 10,8 %; участь у діяльності міських, обласних, всеукраїнських ГО – 9,9 %; участь в органах студентського самоврядування – 3,6 %; не беруть участі – 23,4 %. З наведених даних видно, студенти, хоча й рідко, беруть участь у найрізноманітніших формах громадського життя; отже, можна припустити, що сфери докладання зусиль у даній сфері їм відомі. На першому місці – участь у масових міських громадських акціях; з цим можна повністю погодитися, адже основний контингент на таких заходах – переважно молодь і студенти. Проте на другому місці – обов’язки в студентській групі; з цього приводу варто відзначити наступне. Дійсно, у кожній студентській групі є староста, профорг, культорг та ін., проте часто вони виконують свої обов’язки суто формально, тобто абияк, а тому переважно від цієї діяльності дуже мало користі. Як показує досвід, лише одиниці сумлінно виконують таку роботу. 3. Чому студенти не беруть участь у громадському житті: відсутнє бажання – 33,4 %; не знаю, не думав – 30,4 %; не маю схильності до громадської активності – 19,8 %; ніколи – 6,1 %; не маю доброго прикладу для наслідування – 3,1 %; інше (відсутність мотивації, не цікаво, не було нагоди тощо) – 7,6 %. Практично у всіх випадках наводяться стандартні відмовки, а серйозні причини студенти називають вкрай рідко. Причому майже третина з тих, хто не бере ніякої участі у громадській діяльності, взагалі не задумуються над цим. 4. Чи доводилося опитаним раніше брати участь у громадському житті:постійно – 0 %; часто – 9,8 %; періодично – 12,0 %; зрідка – 20,5 %; як одиночний випадок – 42,2 %; ні – 15,5 %. Як видно з цих відповідей, більшість опитаних мають лише епізодичний досвід участі у громадському житті. Причому маємо навіть дещо вищу активність студентів зараз, аніж в минулому. Можливо, це пов’язано з тим, що студенти – вчорашні школярі, які перебували під ретельною опікою батьків і мали значно менше особистої свободи. Ставши студентами, вони не тільки стали дорослішими, але й самостійнішими, оскільки частково вийшли з-під опіки батьків, що дало змогу долучитися до нових видів діяльності, у т.ч. до громадської активності. 5. Чому, на думку студентів, молодь займається громадською діяльністю, у відсотках від отриманих відповідей: для захисту своїх інтересів – 25,2 %; щоб засвідчити свою громадську позицію – 21,6 %;для набуття досвіду – 19,8 %; щоб відстояти свої права – 18,0 %; це їй цікаво – 7,2 %;з відчуття громадського обов’язку – 2,4 %; не знаю, не думав – 3,6 %; інше (заповнити вільний час, показати свою зрілість тощо) – 1,8 %. Як бачимо, відповіді дуже різнопланові, причому відчуття громадського обов’язку перебуває далеко не на перших позиціях; переважно молодь шукає в громадській діяльності власний інтерес. До речі, це не суперечить чинним положенням про ГО, головним завданням яких є захист законних прав та інтересів своїх членів. Проте, з іншого боку, можливо, така ситуація зумовлена труднощами здійснення громадянського виховання молоді в сучасних умовах, що потребує ретельного вивчення. 6. Що, на думку студентів, перешкоджає залученню молоді до громадської активності, у відсотках від отриманих відповідей:відсутність заохочення – 40,9 131 %; брак часу – 26,4 %; відсутність видимих результатів – 15,3% ; відсутність відповідної роботи зі залучення – 9,7 %;негативний досвід – 2,8 %;ніщо не перешкоджає – 2,6 %; негативне ставлення близьких – 1,4 %; інше – 0,5 %. На думку опитаних, найбільше перешкоджає залученню молоді до громадської активності відсутність заохочення і брак часу. Не зрозуміло, якого заохочення потребують студенти, щоб внести зміни в своє життя. А відсутність бажаних результатів від громадської активності є закономірною в ситуації, коли широкі верстви громадян не підтримують тих, хто прагне перетворень суспільства на демократичних засадах. Висновки : 1. Мотивація до громадської активності у студентів в сучасних умовах неприпустимо низька. Якщо взяти до уваги, що саме вони становлять найактивнішу і найпрогресивнішу частину суспільства, найсприйнятливішу до змін, а також наявну ситуацію в суспільстві, що нагально потребує кардинальних змін, така ситуація викликає занепокоєння і потребує втручання для її покращення. 2. Відчуття громадського обов’язку, бажання приносити користь іншим і суспільству загалом не займають належного місця в мотивах поведінки молоді, передусім вона шукає у всьому власний інтерес, що зумовлено, передусім, відсутністю у них сформованої активної громадської позиції. Активна громадська позиція у сучасної молоді переважно відсутня, своєю чергою, через відсутність громадянського виховання, що спричинено конфліктом інтересів молоді і можливостями, які надає їй суспільство. 3. Для формування у студентів мотивації до громадської активності необхідно здійснення цілеспрямованої, планомірної і систематичної виховної роботи з ними, спрямованої на формування у них почуття громадянського обов’язку та відповідальності перед громадою, державою і суспільством загалом. Проте для цього необхідно змінити стосунки молоді та держави, для цього потрібно переорієнтувати як політику влади загалом, так і державну молодіжну політику зокрема. Література 1. Вербицька П. Виховання громадськості молоді через залучення до активної участі у житті місцевої спільноти./ П. Вербицька// Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/natural/vlnu/Ped/2008_24/21_verbytska.pdf 2. Вінтюк Ю. Особливості мотивації до громадської активності у студентів в сучасних умовах. / Ю. Вінтюк // Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum./spl/2010_4/Vintyuk.pdf 3. Громадянин — Держава — Громадянське виховання. Антологія / Упорядники М. П. Рогозін і О. В.Сухомлинська. — Донецьк, 2001, —262 с. 4. Пометун О. Та ін. Кроки до демократії: уроки громадянської освіти: Метод. посіб. для позакл. занять /О.Пометун,, Т.Ремех, Е.Ламах. – К.: А.П.Н., 2001. – 127 с. 5. Чорна К.І. Основні проблеми та напрями виховання молодого громадянина незалежної України // Нові технології виховання. – К., 1995. – С. 28–32. 132 34. Еміграція студентської молоді України Анастасія Гончаренко , Олександр Казаков Національний університет харчових технологій Одним із провідних напрямів міграційної політики є визначення провідних міграційних уподобань молоді – тієї частини економічно активного населення, яка, з одного боку, найбільш схильна до прийняття радикальних міграційних рішень, а з іншого – є найбільш необхідною для прискореного економічного розвитку будь-якої країни. У сучасних умовах наявність диплому про вищу освіту є потужним чинником подальшої еміграції молодого українського фахівця, оскільки підвищує шанси як професійної реалізації взагалі, так і професійної інтеграції в приймаюче співтовариство, зокрема за кордоном. Все більше молодих українців прагнуть отримати підготовку і кваліфікацію міжнародного стандарту у закордонних університетах. Для молоді можливість професійної реалізації і кращі матеріальні умови життя мають превалюють значення. Вибір тієї чи іншої міграційно- професійної стратегії визначається, в першу чергу, професійними чинниками. Переважна більшість студентів готові розглянути і оцінити необхідні для повернення на батьківщину умови. Найбільш вагомим чинником в очах молодих фахівців є матеріальний фактор - висока заробітна плата, наявність висококласного професійного середовища, реальність швидкого кар'єрного росту, можливість міжнародних професійних контактів, зарубіжних поїздок, а також доступ до сучасного устаткування, інформаційні і комунікаційні можливості (Internet, e-mail). Опитування молоді надає можливість встановити ієрархію мотивів, які зумовлюють поїздки за кордон [1]:  заробіток задля задоволення поточних життєвих потреб – харчування, придбання необхідних товарів повсякденного вжитку (одягу тощо);  заробіток задля поліпшення житлових умов (купівлі квартири чи побудова будинку),  придбання машини або інших дорогих товарів тривалого вжитку;  накопичення коштів для оплати навчання дітей у вищих навчальних закладах;  накопичення стартового капіталу для створення власного бізнесу або розвитку своєї справи;  мотиви нематеріального характеру (побачити світ, здобути певні трудові навички, поліпшити знання мови тощо). Згідно із результатами опитування, проведеного Інститутом Горшеніна серед українських студентів, проблема працевлаштування молоді є найбільш актуальною (64,5% респондентів відповіли, що саме це питання турбує їх найбільше) [2]. Водночас лише кожен третій (29,1%) український студент задоволений життям в Україні і бачить перспективи для себе, особливо що стосується подальшого працевлаштування. Серед найпоширеніших причин відмов роботодавців у роботі для молодих спеціалістів – "відсутність досвіду роботи за фахом". Проте неофіційно роботодавці називають ще одну причину – надзвичайно високу готовність молодих фахівців до еміграції, і орієнтацію студентів швидше на життя і роботу за кордоном, ніж в Україні. У 2012 році кількість студентів та аспірантів із країн колишнього Радянського Союзу, що виїхали на навчання за кордон, є на третину більше, ніж у попередньому році [2]. 133 Вони дійсно розглядають навчання як крок до подальшого працевлаштування на Заході. Адже для них важливим чинником благополуччя є хороші умови праці і високий рівень життя за кордоном (табл. 1). Таблиця 1 Трудові мігранти за віковими групами, % [3] 2001 2008 Вікові групи чоловіки жінки чоловіки жінки 15-24 роки 17 16,2 16,8 12 25-29 років 19,6 11,8 15,1 12,3 30-34 роки 17,1 19,5 15,2 16,6 35-39 років 17,4 16 14,9 14,2 40-49 років 21 27,8 28,9 30,2 50-59 років 7,9 8,7 9,1 14,7 Перелік країн, куди мігрує найбільша кількість осіб, наведено у табл. 2. Таблиця 2 Країни працевлаштування трудових мігрантів з України на 2008 р. [4] Країна Кількість мігрантів, тис. осіб Частка мігрантів, % Росія 710,3 48,1 Італія 198,3 13,4 Чехія 175,1 11,9 Польща 118,1 8,0 Угорщина 47,0 3,2 Іспанія 40,0 2,7 Португалія 39,0 2,6 Інші країни 148,3 10,1 Разом 1476,1 100 У той же час, якщо розглядати еміграцію як рух інтелектуальних ресурсів, то можливо виявити й позитивну тенденцію. Більшість українських студентів, що проходять підготовку на заході, не бажаючи повертатися назавжди, передбачають професійну співпрацю з українськими організаціями. Таким чином, потенціал "інтелектуального повернення" у вигляді ідей, професійних знань досить високий. Міграція інтелектуальних ресурсів розглядається як характеристика сучасного світу, найважливіша складова процесу глобалізації. Здобування освіти за кордоном свідчить про високий соціальний ресурс особи і дозволяє підвищити якість людського капіталу. Це міграція нового типу, що змінює традиційний її поділ на тимчасову і постійну. Колишній жорсткий розподіл "повернення - неповернення" все частіше поступається місцем вільної моделі індивідуальної поведінки, яка враховує конкретні для даної людини "плюси" і "мінуси" переїзду. Таке поняття, як "виїзд на постійне місце проживання", хоча і продовжує використовуватися у міграційній практиці, але поступово втрачає свій початковий сенс. 134 Література 1.Левцун О. Зовнішня трудова міграція в Україні як демографічна проблема // Діалог UA// http://dialogs.org.ua/ru/material/full/2/4040 2. Зануда А. Українська молодь не протестує, а емігрує [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://www.bbc.co.uk/ukrainian/business/2011/12/111209_jobless_youth_ ukraine_az.shtml 3. Населення України. Трудова еміграція в Україні. - К. : Ін-т демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України, 2010. - 233 c. 4. Зовнішня трудова міграція населення України [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://openukraine.org/doc/BK-MIGR-END.pdf. 5. Малиновська О. А. Міграція і міграційна політика.: Навч. посіб, – К.: Центр наукової літератури, 2010. – 304 с. 6. Зовнішні трудові міграції населення України / За ред. Е.М. Лібанової, О.П. Позняка. — К.: РВПС України НАН України, 2009. — С. 153-154. 35. Злочинність та проблеми правосвідомості серед молоді Анна Купрієнко , Олександр Казаков Національний університет харчових технологій Динамічний розвиток суспільства XXI сторіччя неминуче віддзеркалюється на свідомості молодих людей взагалі і правосвідомості зокрема. Все швидше відбувається трансформація суспільних відносин, яка зумовлена динамічними темпами розвитку людства, що безперечно, впливає і на правове буття суспільства. Сучасний його стан відображається на розумінні молоддю права, законодавства, прав і свобод людини та громадянина та ставленні до цих категорій. Важко переоцінити роль свідомості в поведінці людини. Свідомість — це вищий рівень психічного відображення та саморегуляції, властивий лише людині як суспільно-історичній істоті. Стан правової свідомості у контексті дослідження злочинності серед молоді є найбільш актуальним питанням при аналізі причин та факторів злочинності серед молоді, ставлення до злочинів та попередження негативних проявів з можливими подальшими трансформаціями у злочинну поведінку молодих людей. Слід відзначити, що однією з важливих задач є систематизація факторів, що впливають на формування правової свідомості та формують модель їх подальших вчинків. Така систематизація є досить складною, адже неможливо урахувати всі фактори, які впливають на людину під час її існування у суспільстві, які є закладеними у її психіці та ін. Але зокрема, слід виділити наступні: 1. Несприятливе сімейне оточення (за різноманітними джерелами - сорок відсотків неповнолітніх правопорушників виховувалося в неблагополучних сім’ях). Наведена схема демонструє відсоткове співвідношення (рис. 1). 135 Рис. 1. Вплив несприятливого сімейного оточення на розвиток правосвідомості молоді 2. Низький рівень правової освіти та виховання в школі та сім’ї й формування на цій основі правового нігілізму – негативного або байдужого ставлення до норм державного права. З усіх індивідуально-особистісних чинників неповнолітні й молодь перш за все цінують « бувалих » , тобто життєвих. Це означає, що такі люди мають злочинний досвід, вміння використовувати його для підпорядкування собі інших. Відомо, що «бувалі» підлітки і молоді люди краще , чим інші , знають норми и правила криміногенного середовища і вміють їх тлумачити з користю для себе. Фактору “бувалий” надається значення не тільки в місцях позбавлення волі , але й часто в загальноосвітніх школах та ПТУ. “Перевірений” намагається впливати на інших не тільки словом (інформацією про побачене й почуте ), але й ділом. Він прагне взяти управління груп в свої руки. Часто, ті хто піддаються впливу таких людей не мають повного уявлення про правову освіту. Їх правова свідомість далека від того, щоб приймати правильні рішення. Саме це може якісно вплинути на подальший вибір в житті цих людей. Часто молоді люди, через своє незнання все ж таки потрапляють під вплив “бувалих” і тому ступають на стежку криміналу. 3. Негативний вплив позашкільного середовища: скорочення системи закладів дозвілля для неповнолітніх призводить до незайнятості вільного часу дітей та підлітків (в Україні три тисячі населених пунктів не мають жодного закладу культури, 6,5 тисяч культурних закладів зачинено, а ще 500 знаходяться в аварійному стані); негативний вплив засобів масової інформації, що пропагують культ фізичної сили та агресію. Алкоголь фігурує в більшій частині випадків злочинів, що їх скоюють неповнолітні. Експерти запевняють, що проблеми в родині дітей доволі часто штовхають до скоєння злочину. Статистика міліції свідчить: часті злочини дітей – це крадіжка мобільних телефонів і металоконструкцій, а також хуліганство. “Соціальні мережі сприяють поширенню негативної інформації. Так діти часто вчаться жорстокості і агресивній поведінці. Вони викладають ролики на YouTube, в яких виявляють свою жорстокість – це, так би мовити, їхня самопрезентація світу, інші наслідуватимуть приклад. Треба більше приділяти уваги своїм дітям і 136 намагатися бути позитивним прикладом для них, а також батькам та їх дітям не завадить пізнавати Інтернет разом. Проведено опитування, в ньому взяла участь молодь віком від 17 до 24 років. Нижче представлена анкета та відсоткове співвідношення того, як відповіли респонденти на поставлені питання. 1.Чи є проблема молодіжних правопорушень актуальною в наш час? а) так, безперечно актуальна (50%) б) ні, є багато більш важливих проблем сучасності (40%) в) важко відповісти (10%) 2. Які на Вашу думку злочини найбільше поширені серед молоді? а) тяжкі (34%) б) середньої важкості (41%) в) легкі (25%) 3. Як Ви вважаєте, чи є достовірною інформація про сучасний стан молодіжної злочинності, яка поширюється засобами масової інформації? а) так (15%) б) ні, статистика завищена (30%) в) ні, багато фактів скоєння злочинів не враховано (34%) г) не маю уявлення (21%) 4. Що, на Вашу думку, є основною причиною скоєння злочинів молодими людьми? а) недостатнє виховання у навчальних закладах (12%) б) вплив оточення, вплив масової культури (27%) в) соціальна несправедливість, бідність (31%) г) індивідуальні психологічні особливості правопорушників (19%) д) недосконала система правових заходів щодо правопорушень (11%) 5. Чи достатньо проінформована молодь про протиправні дії та відповідальність за їх скоєння? а) так (14%) б) ні, молодь цим не особливо цікавиться, а влада недостатньо переймається вирішенням даної проблеми (66%) в) дана інформація доступна для тих, хто хоче дізнатися (20%) 6. Чи можуть бути у колі Ваших друзів особи, які відбули покарання виправних закладах за скоєні злочини? а) так, для мене це не є причиною для припинення дружби (5%) б) ні, із такими людьми не можна мати нічого спільного (15%) в) не цікавлюсь кримінальним минулим своїх друзів (80%0 7.Яке твердження Ви вважаєте правильним? а) Більшість злочинів молоді люди скоюють, цілком усвідомлюючи можливі наслідки і відповідальність за вчинення правопорушень (15%) б) Молоді злочинці усвідомлюють неправомірність власних дій, але не передбачають карну відповідальність за їх вчинення (50%) в) Злочини скоюються молоддю переважно через необережність або незнання закону (25%) г) немає правильного твердження (10%) 8. Чи залежить схильність до вчинення правопорушень від рівня освіченості людини? а) так, освічена людина менш схильна до скоєння злочинів, адже це не може відповідати її моральним принципам (20%) 137 б) лише певною мірою (48%) в) ні(32%) 9. Чи вважаєте Ви себе здатними вчинити злочин? а) так (6%) б) ні (90%) в) важко відповісти (4%) 10.Чи можна виправдати злочин? а) так, бувають випадки, коли у скоєнні злочину слід винуватити не людину, а соціальне середовище і т.д. (30%) б) ні, злочин у будь якому випадку є протиправним і виправдання не має (24%) в) важко відповісти (46%) 11. На Ваш погляд, заходи щодо боротьби із злочинністю, які застосовуються у наш час в Україні: а) є достатніми і дієвими (12%) б) залишають бажати кращого (78%) в) теоретично існують, але на практиці не діють (10%) 12. Чи можна шляхом соціальної пропаганди та виховних заходів зменшити кількість злочинів серед молоді? а) так (71%) б) ні (29%) Важливим моментом є те, що 90% відсотків молоді відповіли, що не здатні скоїти злочин і лише 6% погодились з можливістю вчинити неправомірно. На цю анкету відповідали молодь із більш –менш благополучних сімей, можливо це і є причиною великого відсотку тих, хто відповів ”ні”. Аналізуючи відповіді респондентів, можна зробити певні висновки. Більшість опитаних не вважають заходи з боротьби зі злочинністю в Україні не достатньо дієвими на практиці. Також на думку більшості влада не в повній мірі інформує, щодо протиправних дій та відповідальності за них і не було б зайвим проводити соціальні пропаганди та виховні заходи на високому рівні,і тоді можливість кращої правосвідомості та зменшення злочинності серед молоді, на думку більшості респондентів та на мою також, значно зменшиться. Література: 1. Гусарєв С.Д., Олійник А.Ю., Слюсаренко О.Л. Теорія права і держави: Навчальний посібник. - К.: Всеукраїнська асоціація видавців "Правова єдність", 2008. 2. Зелінський А.Ф. Кримінальна психологія. – К., 2007. 3. Теорія держави і права / Підруч. за ред. Т.Г. Андрусяка, 2006. 4. Проблема злочинності серед молоді. - Режим доступу: http://www.0ve.ru 5. Раєцька Л. Проблеми із злочинністю серед молоді та неповнолітніх.- Режим доступу: http://www.justinian.com.ua 138 36. Проблеми наркоманії в Україні Анастасія Лобас , Олександр Казаков Національний університет харчових технологій Вступ: Кількість наркоманів зростає в усьому світі, у тому числі в Україні. У нашій країні, на думку спеціалістів, вона давно набула ознак епідемії. В Україні офіційно зареєстровано більше 500 тис. наркоманів. Дослідження показали, що сьогодні наркозалежність постійно «омолоджується», середній вік початку прийому наркотиків – 13–15 років, а в деяких містах нашої країни ще менший – 9–13 років. Наркоманія – це важка хвороба, яка швидко розвивається. Середня тривалість життя людини після початку регулярного вживання наркотиків становить 7 років. Наркомани рідко доживають до 30-річного віку [1]. Мета: Визначити причини розповсюдження та вживання наркотиків в українському суспільстві й спробувати проаналізувати ефективність заходів щодо боротьби з наркоманією. Матеріали й методи: Дослідженням наркоманії займаються такі дослідники як Ломакін Ю., Сушик А. Г., Василюк С. М [1], Градецький А. В[3], Раєцька Л. В. [2] та багато інших вітчизняних науковців. Аналізуючи останні дослідження й публікації, можна зробити висновок, що досі не сформульована єдина чітка концепція вивчення наркоманії та не розроблено механізми вирішення даної проблеми. Результати: Найчастіше основою будь-якої залежності, у тому числі наркотичної, стають психологічні проблеми, перебороти які самостійно навіть сильній людині буває дуже важко. Відчуття сорому, визнання власного безсилля і безвиході нерідко штовхають людину на необдумані вчинки, які можуть змінити подальшу її долю. До них належить і вживання наркотичних речовин, що в останні десятиріччя в Україні набуло загрозливого характеру, особливо серед молоді. Наркоманія – давнє зло в історії всіх народів світу, але тепер поширюється як снігова лавина, згубно впливає на розум та психіку, знищує людину фізично і психічно, відбувається деградація особистості. Наркотик забирає інтелект, волю, здоров’я, а згодом і життя. [1] Наркоманія – це захворювання, яке виникає внаслідок вживання біологічних, хімічних та інших засобів, які мають наркотичну дію. Наркоманія – це не просто шкідлива звичка, а хронічна і прогресуюча недуга, яка не полишає людину. [1] Наркомани – це хронічно хворі люди, яких потрібно лікувати, а наркоманія – це злочин перед суспільством, близькими людьми, перед самим собою. З ним слід боротися будь-якими ефективними, законними методами [3]. Ускладнюється ситуація тим, що навколо одного зареєстрованого наркомана існує 5–6 невідомих із його оточення. Але найстрашніше те, що один наркоман спонукає до вживання наркотиків біля 60 осіб, з яких більша частина – молоді люди. Ми і не здогадуємося, яким серйозним кількісним вибухом може загрожувати наркоманія цілому поколінню нашого народу, генофонду української нації, якщо не вжити негайних заходів профілактики та лікування. Дається взнаки і негативний вплив засобів масової інформації, особливо телебачення, які в гонитві за рейтингом пропагують насильство, розпусту, вседозволеність [1]. На стрімке зростання наркоманії в Україні впливає складна соціально- економічна ситуація, зубожіння значної частини населення, збільшення кількості 139 соціально незахищених людей, нервові навантаження, безробіття. Проблема глобального поширення наркоманії є однією з найгостріших у системі забезпечення національної безпеки нашої держави і потребує негайного вжиття рішучих заходів. Наше суспільство ще не в повному обсязі усвідомило, якої непоправної шкоди завдає йому наркоманія, яку загрозу становить вона для фізичного, морального здоров’я нації, інтелектуального й економічного потенціалу держави, а, отже, і для нашого майбутнього загалом. Проблема наркотиків, яка є великим сучасним лихом, існує на всіх континентах і в усіх країнах. На сьогоднішній день спеціалісти не відчувають коливань в оцінці наркологічної ситуації – поширення наркоманії в Україні, яке прийняло епідемічний характер, охопило всю територію країни, особливо південний і східний регіони. І, що викликає особливу тривогу, виник кримінальний ринок наркотиків на рівні організованих злочинних груп [2]. Щодо кількості наркозалежних осіб, то на Одеську, Донецьку, Дніпропетровську, Луганську області припадає понад третини усіх наркоспоживачів України, які перебувають на обліку. Наростання наркоманії підтверджує той факт, що з початку 90-х років щороку в наркодиспансерах країни реєструвалося 6–8 тис. осіб, які постійно вживають наркотики, у 2000 році ця цифра вже становила 14,2 тис., а на початок 2012 року – 18,5 тис., кількість же осіб, які вдаються до немедичного вживання наркотиків і перебувають на обліку, – близько 386 тис. (щорічне зростання сягає близько 11 %). Проте, за оцінками експертів, реальна кількість таких хворих досягла біля 800 тис. осіб. Уживання наркотиків – проблема не лише однієї людини, а й здоров’я цілої нації. Україна посідає перше місце серед європейських країн і одне з перших у світі з поширення захворюваності на СНІД. Наркомани – найбільш небезпечна група ризику, серед хворих на СНІД 70 % – наркомани. Це зумовлено як ін’єкцією наркотиків, так і психічно неадекватною поведінкою в різних життєвих ситуаціях, зокрема сексуальній сфері [1]. За даними МВС України, люди, які вживають наркотики, найбільш схильні до злочинів: щороку їх здійснюється близько 12 тисяч [4]. Грабежі, крадіжки, вбивства скоюються заради грошей, аби купити наркотичні речовини. А якщо сюди віднести злочини з незаконним обігом наркотичних та психотропних речовин, то цифра вражаюча – близько 43 тис. злочинів [5]. Продавці зілля розширюють свою мережу впливу, яка вже накрила і шкільні подвір’я, студентські гуртожитки, дискотеки. Найбільше занепокоєння викликає те, що наркотики знищують молодь: 82 % нарко- манів – люди віком до 25 років. За статистичними даними, кожен четвертий старшокласник спробував наркотичні речовини, а кожен п’ятий студент уживає наркотики. Висновки : Наркомани – тяжко хворі люди, а лікування досить тривале, вимагає великих матеріальних затрат, моральної витримки, співчуття та й не завжди приносить бажаний результат. Тому суспільство не має права покидати їх напризволяще: такі люди повинні відчувати постійну підтримку і турботу, особливо в реабілітаційний період. Правдива й повна інформація про наслідки вживання наркотиків і вміння протистояти спокусі можуть стати своєрідним щепленням для підлітка, захистом від небезпеки. І робити це повинні насамперед батьки й педагоги. 140 Література 1. Сушик А. Г., Василюк С. М. До питання про наркоманію в Україні/ . А. Г. Сушик, С. М Василюк [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pedp/2010_2/66/nayk/syshuk.pdf 2. Раєцька Л. В. .Тенденції поширення наркоманії в Україні / Л. В. Раєцька [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum. /bozk/18text/g18_08.htm 3. Градецький А. В. Запобігання вживання наркотичних засобів особами молодіжного віку на індивідуальному рівні/ А. В. Градецький // Право і Безпека. Науковий журнал. – 2012. – ст. 242-244 4. Стан боротьби з незаконним обігом наркотиків за даними МВС України за 2002–2006 рр.: МВС України, Департамент боротьби з незаконним обігом наркотиків. – К., 2006. 5. Піщенко Г. Кримінологічна характеристика наркоманії в Україні / Г. Піщенко, С. Мінченко // Право України. – 2005. – № 9. 37. Поширеність тютюнопаління серед молоді: проблеми та шляхи вирішення Ніка Молнар , Олександр Казаков Національний університет харчових технологій Тютюнопаління дуже розповсюджене серед населення усіх країн. Тютюн є другим за значенням фактором смертності у світі. Від викликаних ним хвороб помирає кожна десята доросла людина. За статистикою ВООЗ, майже 90% дорослих курців почали палити в підлітковому віці . Паління і підлітки — дуже серйозна проблема, не тільки медична, але і соціальна. У більшості країн палить приблизно третя частина 15річних підлітків. Хоча останніми роками спостерігаються ознаки зменшення паління у 15річних підлітків, цього не спостерігається серед 12річних . Також має місце тенденція до відносно раннього початку паління, особливо серед дівчат . Кожний четвертий підліток в Україні викурив свою першу сигарету у віці 10 років. Україна є другою країною у світі (після Чилі), де у віці 13–15 років палять понад 30% юнаків і дівчат . За даними ЮНІСЕФ (2011 р.), половина українських підлітків має досвід паління. Чим раніше з'являється ця шкідлива звичка, тим згубніше вона впливає на здоров'я. В Україні на даний час тютюнопаління набуло розмаху епідемії . У тютюновому димі міститься понад 4000 хімічних сполук, понад 1900 його компонентів виявляють фармакологічно активну, токсичну, мутагенну та канцерогенну дії. Це такі речовини, як нікотин, бензопірен, арсен, формальдегід, окис вуглецю (чадний газ), кислоти, аміак, смоли, анілін, сірководень, ефірні масла, тютюновий дьоготь, метан, ціаністий водень, ацетальдегід, бензол тощо. У тютюновому димі присутні радіоактивні нукліди: радій-226, радій-228, полоній-210, свинець-210, торій- 210. Пачка цигарок в день — це близько 500 рентген-опромінень за рік. Особливо шкідливе паління в дитячому та підлітковому віці. Його шкода для підлітків не піддається ні кількісному вимірюванню, ні якісній оцінці, вона дуже багатогранна, складна, практично непередбачувана. І якщо небезпека дитячого куріння частіше пов'язана з курінням пасивним, то підлітки нерідко є активними курцями. Підлітковий період є особливим у фізіологічному, психологічному та 141 соціальному плані. У цей вік активного росту відбувається адаптація усіх органів і систем в умовах зміни ваги, росту, гормональному фону. У підлітків починають формуватися вторинні статеві ознаки та нові функції — дітородна та гормональна. Інтенсивний ріст і статеве дозрівання, певна психологічна неврівноваженість та емоційність поєднуються з прагненням стати дорослішим, самоствердитися, бути прийнятим у своєму оточенні, побоюваннями виявитися аутсайдером у колі однолітків. Від того, наскільки правильно з точки зору соціалізації пройде цей період, багато в чому залежать успіхи і складнощі в дорослому житті. Підлітки нездатні оцінити потенційну шкоду паління, а поточної шкоди вони поки що не помічають. Але чим раніше молоді люди залучаються до паління, тим швидше настає розплата у вигляді важких захворювань, які практично не піддають ся лікуванню, оскільки організм виростає в умовах нікотинової інтоксикації. Фактори, що сприяють залученню до паління, є численними і різноманітними. Підліткам властиве експериментування, випробування своїх можливостей, схильність до ризикованих форм поведінки, особливо якщо щось заборонено. У даному випадку заборона сприймається як стимул, спалах цікавості. У підлітків виражена, так звана, парадоксальна реакція (заборонений плід солодкий). Виділяються такі фази курця: фаза пробного паління (8–12 рр.); фаза нерегулярного паління (13–16 рр.); фаза регулярного незначного паління (у 45% в 21–24 рр.); фаза регулярного інтенсивного паління (у 13% в 15–18 рр., у 46% в 21–24 рр.). Паління у підлітків викликає затримку росту, призводить до зниження фізичної та розумової працездатності. У результаті порушення обміну речовин знижується м'язова сила, підвищується стомлюваність, відбувається загальне ослаблення організму. Такі діти й підлітки часто хворіють, у них погіршується слух і нюх [1]. Смертельна доза нікотину для підлітка — півпачки, викуреної відразу. Зареєстровані випадки смерті підлітків від 2–3 викурених поспіль сигарет через різке отруєння життєво важливих центрів. Величезна шкода і пасивного паління: діти частіше хворіють на гострі респіраторні захворювання, збільшується ризик запалення середнього вуха, виникнення карієсу зубів, астми і, навіть, туберкульозу, паління сприяє появі алергічних реакцій. В подальшому розвивається залежність від нікотину, яка має свої клінічні особливості, динаміку розвитку, стадії, соматичні, неврологічні і психопатологічні ускладнення. Вона підтримує споживання тютюну й перешкоджає відмові від паління. У деяких підлітків-курців залежність може виникнути вже через кілька місяців [2]. Тютюнопаління визнано однією з найтяжчих форм наркоманії. За ступенем звикання воно обійшло такі тяжкі наркотики, як героїн і кокаїн, і поступається лише алкоголю. Якщо молоді люди віком 12–17 років палять, то ймовірність вживання ними героїну у 12 разів, а кокаїну —у 51 раз вища. Серед наркоманів 85% курців [3]. Куріння є причиною мільйонів випадків передчасної смерті, значного погіршення якості життя населення та вагомим соціально-економічним тягарем для окремих сімей і суспільства в цілому. Щорічно від наслідків тютюнопаління в світі вмирає близько 5 мільйонів осіб — більше, ніж від дорожньо-транспортних подій, пожеж, алкоголізму, СНІДу та ін. Хвороби, зумовлені вдиханням тютюнового диму, у тому числі в разі пасивного куріння, є другою за значущістю причиною смерті населення й головною причиною летальних наслідків, яких можна було б запобігти. Лише в Європі внаслідок хвороб, спричинених тютюнопалінням, щорічно помирають 1,2 млн. осіб, що становить 14% від усіх смертей. За даними експертів ВООЗ при збереженні сучасних тенденцій щодо поширення тютюнопаління, до 2020 р. від хвороб, спричинених тютюном щорічно вмиратимуть передчасно 10 млн. осіб. До 142 2030 р. паління тютюн стане одним з провідних чинників, що призводять до передчасної смерті. Загальна кількість померлих від тютюну у ХХІ столітті може становити один мільярд осіб [4]. Висновки: Реалізація в Україні заходів, окреслених Державною цільовою соціальною програмою зменшення шкідливого впливу тютюну на здоров'я населення на 2008–2012 роки, з урахуванням кращих зразків міжнародного досвіду і рекомендацій ВООЗ дозволить здійснити поступальні кроки на шляху боротьби з тютюнопалінням і досягти позитивних зрушень у стані здоров'я населення. В рамках реалізації стратегічних положень Концепції Державної цільової соціальної програми зменшення шкідливого впливу тютюну на здоров'я населення на 2008–2012 роки необхідно приділити пріоритетну увагу питанням активної профілактики вживання тютюнових виробів, покращенню інформованості населення, особливо молоді, про небезпеку та шкідливий вплив тютюнопаління, здійсненню комплексних заходів щодо формування засад здорового способу життя. Вирішення цих завдань, безумовно, потребує відповідної підготовки кваліфікованих медичних, фармацевтичних, соціальних та педагогічних працівників, спроможних здійснювати дієві заходи щодо профілактики тютюнопаління серед широких верств населення, особливо серед дітей та молоді. [5] Література 1. Пархоменко Л.К., Єщенко А.В., Медичні та соціальні аспекти тютюнопаління у підлітків/ Л.К. Пархоменко, А.В. Єщенко// Сучасна педіатрія. – 2012. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/sped/2012_7/215-218.pdf 2. Горобей М.П., Проблеми шкідливих звичок учнівської та студентської молоді/ Горобей М.П.// Вісник Чернігівського національного університету імені Т.Г. Шевченка. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum./VChdpu/2010_81/Gorob1.pdf 3. Москаленко В.Ф., Грузєва Т.С., Галієнко Л.І., Поширеність тютюнопаління серед молоді: проблеми та шляхи вирішення/Москаленко В.Ф., Грузєва Т.С., Галієнко Л.І.// Східноєвропейський журнал громадського здоров’я. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/Sjgz/2008_4/PH_N4_2008_15.pdf 4. День без тютюну — український вимір/ Режим доступу: www.bbc.co.uk/ukrainian/domestic/story/2007/05/070531_smoking_ukraine 5.Москаленко В.Ф. Здоров'я населення і проблеми охорони здоров'я у світі та Європі: стан питання та тенденції (огляд). Охорона здоров'я в Україні. — №4(11). — 2003. — С. 5–9. 38. Проблеми зайнятості молоді Олена Саухіна , Олександр Казаков Національний університет харчових технологій Вступ: У сучасних умовах все більш актуальними стають проблеми працевлаштування випускників вузів, найповнішої реалізації їх професійного та особистісного потенціалу. Молоді спеціалісти, які виходять на ринок праці після закінчення навчальних закладів, неминуче стикаються з різними труднощами. Раніше, коли всі були впевнені у своєму майбутньому й могли планувати кар’єру на декілька років вперед, коли існував державний розподіл випускників, у колишніх студентів не виникали ті проблеми, пов’язані з працевлаштуванням, які нинішні 143 молоді фахівці змогли відчути на собі в повному обсязі. Забезпечення задовільного рівня зайнятості молоді на сьогодні виступає одним із пріоритетних завдань розвитку держави. Адже саме молодь є найактивнішою частиною працездатного населення. Молодь більше піддається і зовнішнім, і внутрішнім впливам щодо ситуації із забезпеченням її зайнятості як продуктивнішої частини населення. Матеріали й методи: Формування ринку праці фахівців із вищою освітою займаються такі дослідники як О.А.Грішнова [1], Н.Є.Скрипник [5], І.В.Найда [2] та багато інших вітчизняних науковців. Аналізуючи останні дослідження й публікації, можна зробити висновок, що досі не сформульована єдина чітка концепція вивчення професійного працевлаштування як системи та не розроблено механізми вирішення даної проблеми. Також, загальні вимоги до працевлаштування молодих спеціалістів регулюються ст.197 Кодексу законів про працю України. За Законом «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» [4] від 05.05.1993 №2998-ХІІ формулює таке визначення поняття молодих спеціалістів – «випускники державних вищих навчальних закладів і професійно-технічних училищ, потреба в яких визначена державним замовленням». Також, аналізуючи проблеми безробіття серед молодих спеціалістів необхідно звернутися до даних Державної служби статистики. Результати: За даними Державної служби статистики кількість офіційно зареєстрованих безробітних випускників навчальних вищих закладів у 2011 складає всього 5% від загальної кількості безробітного населення (табл. 1). Таблиця 1 Кількість безробітного та працевлаштованого населення 2011 рік [3] Безробітне населення (за методологією МОП) Безробітне населення (за методологією Держстату) Роки У віці 15-70 років, усього, тис.ос. Після зак. загальноосв. та вищих навч. закладів І-ІV рівнів акредитації Всього Випускник и навчальних закладів Працевлаштован о державною службою зайнятості 2005 1600,8 16,3 881,5 28,7 – 2006 1515,0 17,0 759,5 21,0 1070,8 2007 1417,6 17,4 642,3 15,0 1098,6 2008 1425,1 18,3 844,9 22,6 1084,0 2009 1958,8 14,1 531,6 22,7 702,7 2010 1785,6 16,2 544,9 32,6 744,5 2011 1732,7 18,7 482,8 24,8 762,7 Це пояснюється тим, що спочатку молоді спеціалісти в пошуку роботи спочатку звертаються до найближчого оточення (батьків, родичів, друзів) і лише потім, у разі відсутності пропозицій – до Державної служби зайнятості. Але навіть ставши на облік вони не отримують гідних пропозицій, оскільки основним недоліком цієї категорії працівників є брак досвіду та низька конкурентоспроможність на ринку праці. У багатьох професіях недостатньо тільки одних теоретичних знань. Однією з обов’язкових умов у більшості компаній при прийомі на роботу є мінімум три роки стажу. Труднощі працевлаштування випускників навчальних закладів(особливо ВНЗ І- ІV рівнів акредитації) перетворилися на одну з найболючіших соціальних проблем. 144 На думку деяких фахівців, які займаються проблемами молодіжного праце- влаштування, навчальним закладом має виконуватися єдина обов’язкова умова – навчання та виховання, а проблеми подальшого працевлаштування не є компетенцією закладу освіти. Пошук роботи – особиста справа випускника. Однак мають рацію ті, хто вважає, що працевлаштування випускника – візитна картка ВНЗ, рейтинг якого має встановлюватися за кількістю працевлаштованих студентів та випускників. З іншого боку, самі випускники повинні пам’ятати, що абсолютно всі підприємства віддають перевагу кваліфікованим спеціалістам. Згідно даних Державної служби статистики в Україні кількість вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації 489 установ, III-IV рівнів акредитації – 334 установи. Про це повідомляє Державна служба статистики України (Держстат) [3]. Тільки 19,5% молодих спеціалістів отримали напрямок на роботу з допомогою навчальних закладів. Сучасний стан ринку праці характеризується падінням престижу продуктивної праці для великої частини молодих людей. Найбільшим попитом користуються такі професії як економіст і бухгалтер, менеджер, юрист, програміст, підприємець. Особливо гостро проблема працевлаштування стоїть в малих містах і сільській місцевості. Кваліфіковані молоді кадри часто змінюють спеціальність, що в подальшому може призвести до дисбалансу в професійній структурі робочої сили. Ще однією проблемою для випускників вузів є низький рівень оплати їх праці, який пропонують потенційні роботодавці. Відсутність джерела доходів у момент закінчення навчання змушує молодих людей погоджуватися на будь-яку низькооплачувану роботу, або ж ту, яка не відповідає їх потребам та професійній підготовці. Висновки: Безробіття серед молодих спеціалістів в Україні значно вище, ніж в інших вікових групах. Серйозною проблемою є невідповідність обсягів та профілів підготовки спеціалістів потребам ринку праці, відсутність досвіду, підвищення пенсійного віку, відсутність прогнозування навчальними закладами можливостей працевлаштування випускників, відсутність із боку держави цілеспрямованої політики держави та місцевих органів в області забезпечення гідною роботою молодих випускників. Основними причинами, що стримують ефективне працевлаштування випускників є : їх низька конкурентоспроможність, відсутність необхідних знань та навичок самовизначення на ринку праці, розвиток трудової кар’єри; відсутність вакансій для молоді, що не має досвіду трудової діяльності; відсутність чітко сформованої трудової мотивації випускників, які віддають перевагу високооплачуваній та престижній роботі. Література 1. Грішнова О., Шпирко О. Конкурентоспроможність персоналу підприємства: критерії визначення та показники вимірювання / О.Грішнова, О.Шпирко // Україна: аспекти праці. – 2004.-№3 – С.3-9. 2. Найда І.В. Організаційне забезпечення державної політики зайнятості молодих спеціалістів / І.В. Найда [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www/kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2008-2/doc/1/12.pdf. 3. Офіційний сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua. 4. Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні [Електронний ресурс]: Закон України від 05.02.1993р. №16. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2998-12. 5. Скрипник Н.Є., Майковська А.В. Умови та перспективи розвитку ринку праці молоді в Україні / Н.Є. Скрипник, А.В. Майковська // Вісник Дніпропетровського ун- ту. Серія «Економіка». – 2010.-№4(3). – С.27 145 39. Причини демографічної кризи в Україні Інна Щербатюк , Олександр Казаков Національний університет харчових технологій Вступ: Наявна демографічна ситуація в Україні викликає занепокоєння, адже за період 1991 – 2012 рр. чисельність населення скоротилася на 6,3 млн осіб. Зазначені тенденції створюють реальні загрози національній, а також економічній безпеці країни та призводять до дефіциту трудових ресурсів, зменшення обсягів ВВП країни, негативно впливають на ринок праці, що є проявом демографічної кризи. Мета: Метою даного дослідження є виявлення основних причин демографічної кризи та аналіз їх впливу на ринок праці. Матеріали й методи: Проблематику сутності соціально-економічної демографічної кризи, її причин і наслідків опрацьовували науковці Е. Лібанова, В. Онікієнко, С. Пирожков, І. Прибиткова, В. Тешенко, Бойченко та ін. Разом з тим питанням комплексної оцінки основних причин демографічної кризи та основних причин її виникнення в сучасних умовах приділено недостатньо уваги. Результати: Аналізуючи основні демографічні показники України за 2007 – 2011 рр., можна відмітити позитивну тенденцію – збільшення кількості народжених у 2011 р. порівняно з 2007 р. на 29,9 тис. осіб. Негативною тенденцією є зменшення чисельності наявного населення [2]. Так, у 2012 р. чисельність наявного населення зменшилася порівняно з 2007 р. на 1192,7 тис. осіб, або на 2,5 %. Показник природного приросту населення мав за 2007 – 20012 рр. негативне значення. Так, у 2008 р. порівняно з 2007 р. внаслідок процесу депопуляції природне скорочення населення склало 38,5 тис. осіб – кількість померлих перевищувала кількість народжуваних. У 2011 р. чисельність померлих була більшою за чисельність народжених у 1,32 рази, хоча цей показник і залишається дуже високим для України, але порівняно із 2007 р. він зменшився на 0,29 раз [1, с. 328-336]. Зазначені тенденції депопуляції істотно зменшують кількісні показники майбутнього трудового потенціалу, а це призводить до дефіциту трудових ресурсів. Ураховуючи постійне зростання попиту на висококваліфікованих працівників, існує загроза подальшого погіршення економічної ситуації в Україні. Це може спричинити падіння життєвого рівня населення. На думку провідних українських учених Е. Лібанової, С. Пирожкова, одним із головних компонентів демографічної кризи в Україні є зменшення народжуваності, що зберігається впродовж тривалого періоду [4]. На це явище впливають два типи факторів – прямі та опосередковані. До прямих належать такі: 1. Шлюбний фактор [3]. Поступово зменшується кількість зареєстрованих шлюбів, в основному через популярність цивільних шлюбів, а також це зумовлено цілою низкою обставин: падіння життєвого рівня населення, погіршення житлово- побутових умов, безробіття і низький рівень заробітної плати. Безумовно, процес зменшення кількості шлюбних пар і значна кількість розлучень не сприяють підвищенню народжуваності. 2. Поширеність абортів. Так, щорічно офіційна статистика України реєструє близько одного мільйона абортів, фіксується 145 абортів на 100 пологів (для порівняння, наприклад, у країнах Західної Європи в середньому 10 – 15 абортів на 100 пологів) [2, с. 36]. 146 3. Рівень безпліддя. Вважається, що в Україні кожна п’ята подружня пара безплідна, що негативно відображається на кількості населення. До непрямих або опосередкованих факторів належать: 1. Низький рівень життя та заробітної плати, що призвели до погіршення добробуту значної частини населення та обтяжливості утримання більш ніж однієї дитини в родині, що істотно впливає на відтворювальні процеси. 2. Житлово-побутові умови. В Україні майже третина громадян проживає в непридатних для цього приміщеннях, гуртожитках, застарілих будівлях або орендованих квартирах, що суттєво впливає на бажання людей мати та виховувати дітей в таких умовах. В Україні ж відбувається погіршення як кількісних демографічних показників, так і якісних: катастрофічно погіршується здоров’я населення, зростає смертність, зменшується тривалість життя. Отже, наступним, але не менш важливим компонентом демографічної кризи є криза здоров’я, а воно, як відомо, є головною якістю населення. Ще однією з основних проблем сучасної України є істотне відставання від розвинутих європейських країн за показником середньої очікуваної тривалості життя. Вирішенню цих проблем сприятиме реалізація системи таких заходів: 1. Підвищення рівня і якості життя населення. 2. Нормалізація ситуації на ринку праці, зокрема зростання рівня трудових доходів і підвищення стабільності зайнятості населення, створення нових робочих місць. 3. Поліпшення стану здоров’я населення, а також профілактика та зниження кількості професійних захворювань, стимулювання здорового способу життя. 4. Створення сприятливих матеріальних і соціальних умов для народження і виховання дітей. Література 1. Осауленка О.Г. Статистичний щорічник України за 2011 р. - К.: ТОВ «Август Трейд», 2012. – 558 с. 2. Заюков І. Компоненти сучасної демографічної кризи в Україні та їх вплив на трудовий потенціал / І. Заюков // Україна: аспекти праці. – 2008. – № 4. – С. 41–46. 3. Курило І. О. Народжуваність в Україні: аналіз детермінант та статистична оцінка ефектів пронаталістичних заходів / І. О. Курило, Н. О. Рингач // Статистика України. – 2007. – № 4. – С. 80–89. 4. Лібанова Е. Оцінка демографічної політика за допомогою поздовжніх і поперечних показників народжуваності / Е. Лібанова, П. Шевчук // Україна: аспекти праці. – 2008. – №2. С. 25–31. 147 40. Критеріальні підходи до визначення виховного потенціалу неповної родини Юлія Синявська, Олександр Казаков Національний університет харчових технологій Вступ: На сучасному етапі сьогодення проблема неповної родини та її роль у формуванні соціальної компетентності особистості стають дедалі більш актуальними. Все частіше спостерігаються кризові явища у сімейно-шлюбних відносинах, зокрема, неухильно зростає кількість неповних сімей. За даними Державної доповіді за підсумками 2000 року про становище сімей в Україні, серед господарств з дітьми майже четверту частину становлять неповні сім’ї (28%), або понад 2 млн. сімей [1]. Проблема неповної родини не нова, але актуальність її очевидна: існує чітка світова тенденція збільшення кількості неповних сімей, що свідчить про загрозу руйнації інституту родини. Дослідження шлюбно-сімейних відносин мають інтегральний, міждисциплінарний характер і привертають увагу не лише психологів та соціальних педагогів, а й фахівців з соціальної роботи, етнографії, соціологів, економістів та юристів. Результати: Родина, незважаючи на кризу цього інституту, була і є головним осередком формування, розвитку та становлення особистості, саме сім’я є джерелом первинної соціалізації, Тим виховним фактором, вплив якого відчувається протягом усього життя. Існують наступні різновиди неповної родини: розлучена, напівсирітська, позашлюбна; також можна визначити наступні види – самотня жінка виховує усиновлену дитину, юридично повна родина, але фактично – неповна, що є характерним для західноукраїнського регіону та пов’язане з масовим від’їздом батьків на заробітки за кордон. За гендерним аспектом неповні сім’ї розділяються на материнські та батьківські. За кількістю поколінь розрізняють родину неповну просту – мати/батько з дитиною/дітьми та неповну поширену – мати/батько з дитиною/дітьми та іншими родичами. Лише позашлюбна родина та родина, де жінка виховує усиновлену дитину, можуть бути суто материнськими. Розлучена, напівсирітська та юридично повна сім’ї можуть бути як материнськими, так і батьківськими. Лисогорська М.В. пропонує розділяти неповну родину, як і будь-яку повну, на благополучну та неблагополучну [3, c. 91]. Отже, варіанти типологізування різні: від неблагополучної до благополучної. Для об’єктивного визначення слід звернутися до критеріальних підходів визначення категорій “неблагополучна родина” та “благополучна родина”. Питання норми в родині та відхилення від неї є одним з найскладніших та найактуальніших в сучасній науці. Проведений аналіз наукової літератури дозволив констатувати, що основні підходи до визначення благополуччя/неблагополуччя базуються на наступних критеріях: • порушення структури родини (Целуйко В., Буянов М., Фігдор Г., Алмазов Б. тощо); • дисфункціональність родини (Райс Ф., Ейдеміллер Е., Юстіцкіс В., Туманова О. тощо); • психологічний клімат родини (Бочкарьова Г., Рємєзова В., Лисогорська М.). 148 Розглянемо загальний вплив неблагополучної та благополучної сімей на формування особистісних рис дитини / підлітка у табл. 1. Таблиця 1 Характерні риси дітей з багополучних та неблагополучних сімей Вплив благополуччя Вплив неблагополуччя Чіткість кордонів «Я»та усвідомлення свого місця в родині Розмитість, нечіткість кордонів «Я» Адекватна, висока самооцінка Низька самооцінка Формування соціально прийнятних норм та загальнолюдських цінностей Викривлення понять норми, цінностей тощо Рівень тривожності в нормі Підвищений рівень тривожності Своєчасне дорослішання Вимушене дорослішання Толерантність Агресивність та недовіра Гармонійність розвитку Дисгармонійність розвитку Відсутність невротичності Невротичні прояви Впевненість Невпевненість Відкритість, комунікабельність Замкненість, скритність Сприятливий старт життя Несприятливий старт життя Серйозність, відсутність ханжества Лицемірство та легковажність Відсутність емоційної холодності Емоційна холодність та внутрішня самотність Високий рівень адаптованості Соціальна та особистісна дезадаптація Соціально прийнятний стиль поведінки Схильність до адиктивної, девіантної та делінквентної поведінки Не обов’язково, що кожна дитина з неблагополучної родини буде мати усі зазначені риси, кожний тип неблагополучної родини має свій несприятливий вплив, наприклад, легковажна родина – сприяє формуванню легковажності та нещирості, конфліктна агресивності, девіантна – девіаціям тощо. Толстой Л. мав рацію, коли писав, що всі нещасливі родини нещасливі по-різному. Ми маємо на меті визначити характерні риси можливого впливу. Благополучна родина ще не є запорукою успіху, але створює передумови для нього. Вихідцям з неблагополучних сімей не гарантована життєва неуспішність, неблагополучна родина надає несприятливий життєвий старт, але шлях до фінішу залежить суто від самої особистості. Успішність життєвого шляху залежить від самовизначення підлітка та усвідомлення його життєвих цілей. Берн Е. вважає, що життєвий сценарій складається з двох компонентів: батьківське програмування та власні рішення. Крайг зазначає, що більшість успішних людей якраз-таки мали важке дитинство та складності в юності, що загартувало їх та сприяло у досягненні успіху. Таким чином, варто відійти від стереотипних моделей оцінок дітей з неблагополучних родин та проектування їх майбутнього. Повна сім’я, звичайно, ще не гарантує нормального, гармонійного розвитку особистості та її соціального становлення, але створює більш сприятливі передумови для цього. Далеко не завжди неповна родина має негативний вплив на психосоціальний розвиток дитини/підлітка, краще неповна родина, ніж псевдо благополучна або відверто неблагополучна родина. Неповна родина може бути як неблагополучною, так і благополучною. На питання, що є більш травмуючим фактором: неповнота родини чи її мікроклімат, можна дати однозначну відповідь: вирішальним фактором є психологічний клімат. За даними Державної доповіді про становище сімей в Україні, глибина бідності в 149 неповних родинах складає 27,1% і майже на 3% перевищує середньоукраїнське значення, тобто ризик збідніти для неповних сімей в 1,5 раза перевищує середні показники по Україні [1, с. 91]. . На наш погляд, визначення “неблагополучна родина” є некоректним, яке ставить на один щабель морально благополучну матір з морально неблагополучною, відносно забезпечену зусиллями самотніх матері/батька родину з родиною самотньої матері без фаху, з малооплачуваною роботою. Використання визначення «неблагополучна родина»принижує гідність усіх членів неповної благополучної родини. Отже, неповна родина є однією з моделей сучасної сім’ї, яка може бути як благополучною, так і неблагополучною. Структурна деформація родини не є єдиним критерієм визначення благополуччя/неблагополуччя. Численність трактовок та підходів до проблеми неповної родини, зокрема її педагогічного потенціалу, засвідчує необхідність подальших наукових досліджень в даному напрямку. Література 1. Про становище сімей в Україні: Державна доповідь за підсумками 2000 року. – К.: Шкільний світ, 2002. – 192 с. 2. Заякина О.А. Жизнедеятельность монородительской семьи как социологическая проблема: Дис. ... канд. социолог. наук: 22.00.03. Екатеринбург, 2003. – 164 с. 3. Лысогорская М.В. Типы родительской семьи и особенности внутриличностного ценностного конфликта у подростков: Дис. ... канд. психол. наук: 19.00.05. – Ярославль, 2001. – 191 с. 41. Адаптація молоді в сучасному суспільстві: перехід від шкільного життя до студентського Наталія Тацієнко, Олександр Казаков Національний університет харчових технологій Вступ: У початковий період навчання студентів у ВНЗ відбувається процес адаптації до умов навчання. Перший рік навчання є дуже важливим тому, що в цей час у студента відбувається багато емоційно-особистісних і когнітивних змін – нерідко кількість цих змін перевищує ту, яка припадає на весь період навчання у вищому освітньому закладі. Вони обумовлені ситуацією нових і незвичних вимог для студента. Мета: Метою проблеми є вивчення психологічних особливостей студентів на першому етапі навчання та головні аспекти адаптації першокурсників до умов навчання у вищому навчальному закладі. Матеріали й методи: Проблемами адаптації студентів на першому курсі навчання у ВНЗ займаються такі дослідники як Т. Глущук [1], Н.Лозинська [2], Л. Даниш [5] та багато інших вітчизняних науковців. Аналізуючи останні дослідження й публікації, можна зробити висновок, що досі не сформульована єдина чітка концепція вивчення адаптації студентів-першокурсників та не розроблено механізми вирішення даної проблеми. 150 Результати: Період входження студента до нового соціального середовища, формування стійкого інтересу, активного позитивного ставлення до майбутньої професії, розвиток вмінь та навичок, необхідних для практичної роботи, визначається як період адаптації у вищому навчальному закладі. Цей період має велике значення для становлення особистості студента. У процесі адаптації студенти свідомо пристосовуються до нових умов життя, нових вимог і власних функцій, занурюються в обрану ними професію, будують життєві плани на майбутнє [1, с. 31]. Процес адаптації першокурсників до умов навчання в вузі є складним та багато- гранним, зумовлений взаємодією психологічних, соціальних і біологічних факторів. Можна чітко виділити три головних аспекти адаптації першокурсника: 1) Дидактичний, пов'язаний з пристосуванням до нової дидактичної ситуації, що відрізняється від шкільної формами та методами організації навчального процесу. Головними труднощами даного аспекту є зростання обсягу та складності навчального матеріалу, збільшення питомої ваги самостійної роботи, а також невміння працювати самостійно, планувати та розподіляти свій час та інше. 2) Професійний, що передбачає формування любові до обраної спеціальності, поступове набуття професійних умінь і навичок 3) Соціально-психологічний, пов'язаний з труднощами в засвоєнні нових соціальних норм, встановленні та підтриманні студентом певного соціального статусу в новому колективі і т. ін.[5]. Одним з недоліків роботи загальноосвітньої школи є слабка підготовка випускників до навчання у вищій школі. Йдеться не про якість та кількість здобутих у школі знань, а про підготовленість випускників до організації, методів навчання у вищому навчальному закладі. Середні школи, ліцеї, гімназії шукають шляхи ліквідації цього недоліку. У старших класах широко впроваджуються лекції, пишуться реферати, конспектуються першоджерела, організовується самостійна робота над книгою, проводяться семінарські заняття, вводиться залікова система оцінення знань учнів тощо[3, с.187]. Водночас досвід свідчить, що студенти перших курсів не вміють правильно організовувати свою працю в нових для них вузівських умовах, не підготовлені до нових вимог, методів роботи. Незадовільна робота першокурсника виявляється у відсутності чіткого режиму роботи, системи, заданого ритму і темпів роботи, послідовності й систематичності, у невмінні правильно відмежовувати працю і відпочинок, активно відпочивати, у незнанні вузівських методів самостійної роботи [2, с. 86]. 151 Таблиця 1 Відмінності в організації навчальної діяльності у школі та ВНЗ [1] Етапи організації навчальної діяльності Школа Вищий навчальний заклад Наслідки Сприйняття та осмислення матеріалу Здійснюється під керівництвом вчителя з використанням різноманітних методів Здійснюється під час читання матеріалу за підручником або конспектом лекції Переважання репродуктивного мислення Повторення та закріплення матеріалу Поєднується завдяки особливостям самої структури уроку Відсутність синхронності між повідомленням нових знань та їхнім закріпленням досить тривалий розбіг за часом між лекційними та семінарськими заняттями Нетривалість та поверховість знань Самостійна домашня підготовка Повторення, заучування матеріалу Перевага анемічних способів обробки матеріалу над розумовими Слабке володіння логічними операціями Самоосвітня робота Відсутність вимог до поглиблення та розширення своїх знань Установчий, орієнтуючий характер процесу засвоєння знань, що насамперед спрямовує самостійну діяльність Відсутність навичок самостійної роботи Контроль за якістю засвоєння знань Контроль виучуваного матеріалу здійснюється на кожному уроці Відсутність систематичного поточного контролю за якістю засвоєння знань Відсутність регулярної навчальної роботи; епізодичні, безсистемні заняття, що ведуть до відставання Забезпечення навчальною літературою Обов’язкове забезпечення комплектом навчальних підручників Обмежена кількість навчальних підручників; великий обсяг навчальних джерел з однієї дисципліни Відсутність орієнтації у великому обсязі навчальної літератури Вступаючи до вищого навчального закладу, студенти стикаються з рядом проблем, що пов’язані з недостатньою психологічною готовністю до нових умов навчання, з руйнуванням роками вироблених установок, навичок, звичок, ціннісних орієнтацій вихованців середньої школи і виробничих колективів, втрати роками закріплених взаємин з колективом та формуванням нових навичок, а також з невмінням здійснювати психологічну саморегуляцію власної діяльності та поведінки. 152 Висновки : Під час вступу до вищого навчального закладу особистість продовжує формуватись під впливом нового становища, яке вона займає в суспільстві порівняно зі школою, нового колективу, оточення, умов, вимог. Тож вищий навчальний заклад має докласти всіх зусиль для створення оптимальних умов для адаптації першокурсників. Ідеться про кваліфіковану допомогу в організації й плануванні самостійної навчальної роботи; озброєння студентів першого курсу знаннями про інноваційну культуру навчальної праці, освоєння сучасних освітніх технологій; ознайомлення їх з особливостями методики самостійної роботи з кожної наукової дисципліни; активізація розумової діяльності студентів на заняттях; забезпечення розуміння змісту навчальних занять як умови логічного аналізу отриманої інформації; консультації (групові й індивідуальні) з інноваційної культури сучасної навчальної праці; формування потреби до самовдосконалення [4, с. 275]. Література 1. Глущу, Т. Дидактична адаптація як складова загальної адаптації студентів- першокурсників / Тетяна Глущук.  К.:  С .29-35. 2. Лозинська Н. Феномен адаптації студентів у процесі переходу зі школи у вищий навчальний заклад / Н.Лозинська // Вісник Львівського університету. Серія педагогічна. – 2011. – Вип. 27. – С. 84-90. 3. Педагогіка вищої школи / За ред. З. Н.Курлянд. – К.: Знання, 2005. - 399 с. 4. Ортинський В. Л. Педагогіка вищої школи: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / В. Л. Ортинський / К.: Центр учбової літератури, 2009. – 472 с. 5. Даниш Л.В. Психологічні аспекти адаптації першокурсників до умов навчання у вищому навчальному закладі / Л.В. Даниш // Вісник педагогіки і психології / Режим доступу: http://www.psyh.kiev.ua 42. Чинники, що впливають на вибір покупця Наталія Войнович, Олександр Казаков Національний університет харчових технологій Вступ : Відомо, що маркетологи досліджують ринок. Тому я вирішила, що моє перше дослідження буде пов’язане саме з цією галуззю, а тобто, попит покупців на певний вид товару (у даному випадку це охолоджена продукція ТМ «Kinder») та чинники, що впливають на це. Для виробництва дуже важливо знати, який продукт користується популярністю серед населення, щоб не було великих грошових втрат. Тому здійснюють опитування, анкетування тощо. Коли певний вид товару втрачає свою популярність, адже йому на заміну прийшов інший, то щоб перший не зник з ринку, використовують досить вдалий чинник, що впливає на вибір покупця, а саме, акція (з подарунками чи без). Адже, коли людина бачить, що «ціну знижено…», «у подарунок ви отримаєте…», «1+1=3» і т.д., то її це зацікавлює, вона не лишається байдужою, купує товар. Матеріали і методи: В ході даного дослідження було використано статті з підручників «Загальна соціологія» М.В. Примуша та «Загальна соціологія» М.Шаповала, дані з інтернету про проведення соціальних досліджень, чеки з супермаркету, які досліджувались. Щодо методів можна сказати наступне, що застосовувався соціометричний метод, опитування покупців, спостереження за їхньою повдінкою та діями у межах супермаркету. 153 Результати: Соціологічне опитування було проведене з 24.10.2013 по 01.11.2013 у місті Києві на проспекті Повітрофлотському 56/а, в супермаркеті «Білла», з метою дізнатися, які саме чинники впливають на вибір покупця , його зацікавленість у акції, що діє на ті чи інші продукти. Метою опитування є визначення чинників, що впливають на вибір покупця. Об’єктом дослідження виступали покупці даного магазину. Предметом виступали різноманітні чинники, що впливали на вибір покупця. Перебували під наглядом 300 людей, що були учасниками акції від торгової марки «Kinder», також було досліджено їхні чеки, підраховано та систематизовано дані, що були отримані у ході даного дослідження. На цій основі можна стверджувати і робити висновки, щодо того, яка саме продукція даної фірми користується популярністю серед покупців, які чинники впливають на їхній вибір. Перший чинник, що впливав на зацікавленість покупця в певній продукції, це наявність акції, постійне нагадування йому про неї. Тобто, заходячи в магазин, покупець повинен одразу чути про те, що в ньому відбувається якась акція, тоді навіть мимоволі від прислухається до її умов. і, якщо не братиме у ній участі, то хоча б погляне на товар. І чим більше часу він перебуватиме в магазині, чутиме нагадування про акцію, тим більше у ньому зростатиме зацікавленість у ній. Особисто нам, людям, що оголошували її умови і ставилися до продукту нейтрально, через деякий час захотілося спробувати продукцію, взяти участь в акції. Другим чинником були листівки. Здавалося б, вони не грають ніякої ролі, але це на перший погляд. Мало того, що покупець чує постійне нагадування про акцію, він ще й отримує у руки листівку. Беручи її, він мимоволі читає, розглядає. Далі справа у самій листівці: чим вона буде яскравіша, чим більше міститиме заманливих умов, тим краще. В листівках, які роздавали ми, містилося достатньо інформації про покупця, і, що найголовніше, зображення ще одного важливого чинника впливу – призів. Покупець, слухаючи оголошення може не досить чітко зрозуміти умову про подарунки, але, коли він побачить їхнє зображення, та ще й з написом : «ОТРИМАЄТЕ ГАРАНТОВАНО», він ще більше зацікавиться акцією і захоче взяти у ній участь. Третій чинник – прохання дитини. Це притаманне мамам з дітьми, бабусям і дідусям, сімейним парам. Якщо дорослі ще контролюють себе, то дітям байдуже на умови акції: їм головне отримати подарунок. Вони досить швидко зацікавлюються акцією і починають просити батьків взяти участь у ній. А якщо ще й дати дитині листівку, показати їй призи, то вона ще більше почне тиснути на батьків. Не менш важливим є вік дитини, адже чим менша дитина, тим вона менше контролює свої бажання та емоції, поводить себе менш стримано, і деякі батьки, аби задовольнити її бажання, беруть участь в акції. Четвертий чинник – широкий асортимент подарунків. Покупець, що один раз взяв участь в акції і відповідно отримав один із трьох можливих подарунків (чашку, магнітний пазл або набір стаканів), захоче ще отримати його, або ж зібрати цілу колекцію подарунків Трапляються досить азартні покупці, які хочуть виграти, наприклад, чашку, а їм кожного разу трапляється набір стаканів, тоді він бере участь в акції знову і знову, аж поки не отримають бажане. П’ятим чинником є економічна забезпеченість покупця. Участь в акції брали ті, що робили покупки на досить великі суми (від 150 до 700 грн.). Вони не досить уважно слухали умови, просто купували задля подарунка. Робили численні помилки, тобто купували продукцію на суму 55 грн. (для отримання подарунка треба було купити охолоджені продукти торгівельної марки «Kinder», вартістю від 30 грн.). Якби вслухалися б у наголошені умови, то могли б отримати 2 подарунки, додавши 154 до своєї покупки, наприклад, ще одне бісквітне тістечко. Ця акція підвищила попит населення на охолоджену продукцію «Kinder». За ко- роткий проміжок часу (9 днів) було продано велику їх кількість (1030 одиниць) (табл. 1) Таблиця Назва торгової марки Час проведення Kinder Milk-Slice Kinder Pingue Kinder Maxi King 24.10.13-26.10.13 105 80 54 27.10.13-29.10.13 84 96 51 30.10.13-1.11.13 235 196 129 Також цей попит не відразу стрибнув угору, а досить поступово і цікаво: в перші три дні попит збільшився, у наступні – трішки знизився, але в останні три дні акції він значно зріс (рис. 1). Споживачі були вже добре проінформовані щодо цього проекту, розуміли, що скоро він завершиться і не хотіли втратити останню можливість щось виграти. Висновки: Отже, з даного дослідження можна зробити такі висновки, що на вибір покупця впливає досить багато різноманітних чинників ( акція, інформація про неї на листівках, гарантовані подарунки, прохання дитини, економічне забезпечення особи). Також, значну роль відіграє азарт, що притаманний значній частині населення. Та найважливіший з них – акція з гарантованими подарунками. Література 1. Примуш М. В. Загальна соціологія [Текст] : Навч. посібник / М.В. Примуш. - К. : Професіонал, 2004. - 590 с. 2. Шаповал М. Загальна соціологія.  К.: Український Центр духовної культури, 1996. - 368 с. 3. Методи збору соціологічної інформації.  Електронний ресурс. Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Методи_збору_соціологічної_інформації. 4. Соціометрія.  Електронний ресурс. Режим доступу: http://uk.wikipedia.org /wiki/Соціометрія. 155 43. Громадянське суспільство і правова держава Андрй Матлах , Олександр Пилипенко Національний університет харчових технологій Громадянське суспільство – це безпосередньо неконтрольована державою сфера життєдіяльності індивідів. Громадянське суспільство означає устрій суспільства з точки зору інтересів кожного його члена. Звідси і поняття ''громадянин"  не просто людина або індивід, а особа, суб'єкт особистих прав, своїх законних повноважень, встановлених суспільством.В широкому значенні громадянське суспільство включає всю безпосередньо не охоплену державою частину суспільства. Воно виникає як незалежна від неї сфера. В цьому значенні громадянське суспільство сумісно не тільки з демократією, але і з авторитаризмом. Лише тоталітаризм означає повну або часткову абсорбцію громадянського суспільства політичною владою.Найчастіше термін "громадянське суспільство" вживається в вузькому, власному значенні і розглядається як певний рівень розвитку громадянського суспільства в широкому розумінні. В основі концепції громадянського суспільства в його вузькому розумінні лежить прагнення гарантувати свободу життєвих проявів особи, відгородити її від свавілля і небажаного втручання з боку державної влади, обмежити сферу діяльності держави, поставити його під контроль народу. Теорія громадянського суспільства складалася в рамках лібералізму і зв'язана з творчістю Локка, Руссо, Канта, Гегеля і інших мислителів минулого. Громадянське суспільство – продукт буржуазної епохи, ринку і демократії, сфера вільної гри приватновласницьких інтересів і індиві- дуалізму. Воно формується здебільшого знизу, як результат розкріпачення індивідів, їхнього перетворення з підданих держави у вільних громадян-власників, готових взяти на себе господарську і політичну відповідальність. Громадянське суспільство має складну структуру. Воно включає господарські, економічні, сімейні, релігійні і правові відносини, мораль і політичні відношення між індивідами як первинними суб'єктами політичного життя, партіями, групами інтересів .Для посттоталітарних країн формування громадянського суспільства являє собою необхідну умову їх переходу до ринку і правової державності.Правова держава, на думку сучасної науки, це реальне втілення конституційної державності. В її основі лежить прагнення захистити людину від державного терору, дрібної опіки з боку органів влади, гарантувати індивідуальну свободу особи і її основні права. Правова держава – це держава, обмежена в своїх діях правом, що захищають свободу і інші права особи і що підпорядковують владу волі суверенного народу.Відношення між особою і владою визначаються в ній конституцією, що виступає суспільним договором між народом і владою.У відношеннях між державою і громадянами пріоритет належить правам людини, що не можуть бути порушені законами держави і її діями. Для того, щоб народ міг контро- лювати державу, необхідно розподілити владу на законодавчу, виконавчу і судову. Правова держава формувалася поступово, на базі відповідних ідей і елементів державності, деякі з яких з'явилися ще в глибокій стародавності. Наприклад, про владу закону, однакового для всіх громадян говорив ще в VІ в. до н. е. давньогрецький архонт Солон, про співвідношення природних прав людини писали Аристотель і Цицерон. Концепція правової держави склалася в XVІІ-XІX сторіччі в працях Локка, Монтескьє, Канта, Джефферсона та ін. Сучасні дослідження відзначають недостатність класичної концепції правової держави для забезпечення дійсної свободи особи і соціальної справедливості. Вони вважають, що ця теорія акцентує увагу на розподілі суспільства і держави і на захисті лише формальної 156 негативної свободи особи, життєвого простору, обмеженого від державного втручання. Реальна свобода людини і її права можуть забезпечуватися тільки через взаємодію суспільства і держави. Література 1. Лазоренко О.В., Лазаренко О.О. Теорія політології. − К.: 1996 2. Мальцев В.А. Основи політології. − М.: 1997. 3. Михельс Р. Рабочие вожди пролетарського происхождения. // Диалог, 1990., №8. 4. Бебик В. Еліта, елітарність, лідерство. // Віче, 1993., липень. 5. Блондель Ж. Политическое лидерство. − М.: 1992. 6. Скуратовский В. Историческая ритмика украинской элиты. // Политическая мысль, 1994, №3. 7. Федоров А. Нарциссизм посткоммунистической украинской элиты. // Политическая мысль, 1994, №3. 8. Бекешкина И. Есть ли в Украине общенациональные лидеры? // Политическая мысль, 1994. №3. 44. Теорія міжнародних відносин як політологічна дисципліна Всеволод Чеканов Національний університет харчових технологій В системі політичних наук теорія міжнародних відносин досить давно посідає поважне місце, проте не можна сказати, що вона претендувала на нього з самого початку свого існування - з 40-х рр. ХХ ст. Її зародження було обумовлене не стільки потребою в концептуальному освоєнні масиву специфічних відомостей про механізми здійснення зовнішньої політики, скільки нагальними питаннями орієнтації в ньому – плануванням військових операцій, прогнозуванням подальших кроків умовного противника у «холодній війні» і передбаченням війн як таких. Для виконання зазначених функцій було явно недостатньо загального для всіх гуманітарних дисциплін дослідного інструментарію, і це вплинуло на її специфічний характер. Теорія міжнародних відносин утворилася як така лише після вироблення методології практичного розгляду міжнародних відносин. Вона формувалася як наукова відповідь на потреби військовиків щодо передбачення подальших військово- політичних кроків противника - спершу у Другій світовій, потім у «холодній війні». Тому одразу ж у теорії міжнародних відносин широко проявилася тенденція до алгоритмізації, математизації дисципліни. Брак кількісних покажчиків для планування стратегічних операцій ставив їх своєчасну розробку під загрозу, тому з’явилася потреба в механізмі імітації реальних кризових ситуацій, що дозволяв би розробити алгоритми поведінки в них без володіння повною інформацією про потенціал та наміри противника. Отже, нагальні потреби, що стояли біля витоків теорії міжнародних відносин, визначили в її структурі таке місце прогностичної функції, яке вирізняє її з-поміж інших політологічних дисциплін. У міжнародній науці жоден алгоритм розробки зовнішньополітичних прогнозів досі не отримав нормативного статусу, бо немає гарантованого «рецепту» точності прогнозу. Відтак, переважна роль у складі дисципліни тієї функції, що не може виконуватися з належною точністю і далеким «прицілом», сприяє певному розмиванню нормативних меж дисципліни. Наприклад, 157 у Росії проблематика міжнародних відносин у вищих навчальних закладах поділяється між 3 курсами: «Основи теорії міжнародних відносин», «Теорія міжнародних відносин» та «Історія і методологія досліджень міжнародних відносин та світової політики». Це пов’язано з тим, що прогностична неточність в рамках даної дисципліни не дозволяє викладати навіть основні її засади як обов’язкові нормативи. Неточність в принципі не може мати зобов’язуючого характеру. Історія розробки та застосування в теорії міжнародних відносин прогностичних методів показує, що, попри численні спроби розробити алгоритм використання їх, його не створено і досі. Це веде до невиконання даною дисципліною в повному обсязі функцій, покладених на неї, і до того, що остаточне структурування теорії міжнародних відносин як наукової дисципліни поки що не відбулося. Про це свідчить і назва дисципліни, яка відсилає не до точного емпіричного знання, а до застарілих мислених конструкцій, від яких наука почала відмовлятися починаючи з ХХ ст., коли гуманітарні дисципліни вперше починають застосовувати статистичні дані. Таким чином, теорія міжнародних відносин пройшла складний і багато в чому відмінний від інших гуманітарних дисциплін шлях розвитку. Суттєвою рисою еволюції теорії міжнародних відносин була тривала відокремленість математизованих прогностичних методів від більш теоретичних, наближених до традиційних гуманітарних дисциплін описів та пояснень механізмів здійснення міжнародних відносин. Цей шлях супроводжувався намаганням поєднати в рамках інтегрованої дисципліни прогностичну та теоретичну функції, виконання яких вимагало залучення якісно різних методологічних підходів, створити загальні підвалини для узгодженого виконання їх обох. Однак процес внутрішньої інтеграції міжнародної науки досі не сприймається як завершений навіть визнаними її фахівцями. Тож не складно спрогнозувати, що на цьому шляху на нас чатують нові і в повному сенсі слова непередбачувані прориви та несподіванки. Література 1. Райт Куинси. Некоторые размышления о войне и мире // Теория международных отношений на рубеже столетий / Под ред. П.А. Цыганкова. − М.: Гардарики, 2002. − С. 384-398. 2. Современные буржуазные теории международных отношений. Критический анализ / Под ред. В.И. Гантмана. − М.: Наука, 1976. – 486 с. 3. Цыганков А.П., Цыганков П.А. Социология международных отношений. − М.: Аспект-пресс, 2006. – 237 с. 4. Цыганков П.А. Теория международных отношений. − М.: Гардарики, 2005. – 590 с. 158 25.2. Філософія Голова підсекції – проф. М.Г. Кітов Секретар підсекції – доц. І.В. Клочков Ауд. А-439 1. Наука і філософія: точки перетину Микола Кітов Національний університет харчових технологій Сучасне філософування плюралістичне і позбавлене певних канонів. Тому перед педагогами постає серйозна проблема: як викладати філософію у ВНЗ? Незважаючи на те, що вона широко обговорюється у літературі (праці В. Андрущенка, Л. Губерського, А. Єременко, А. Конверського, В. Кременя, М. Михальченка, І. Предборської, В. Циткіна та інших) низка питань, щоі пов’язані з темою, залишаються поза увагою науковців. Системний розгляд проблеми передбачає з’ясування щонайменше наступних питань: які чинники породжують саму проблему?; що власне мають вивчати у ВНЗ студенти, тобто, що таке філософія?; чи має філософія відношення до спеціальності, яку отримує випускник?; як змінюється зміст філософії залежно від профілю ВНЗ?; на якому курсі слід вивчати філософію?; чи доцільний контроль педагога при вивченні філософії? Мета доповіді: розглянути точки перетину науки і філософії. Сьогодні багато викладачів філософії звертають увагу про катастрофічний стан з вивченням філософії у ВНЗ України. «Такого «ущербного» состояния (как за последние 2-3 года) гуманитарное образование не испытывало ни за период двадцатилетнего периода самостоятельности нашего государства, ни в период существования бывшего СССР» [1, с. 77], – зауважує завідувач кафедри Харківського національного медичного університету А.П. Алексеєнко. Емоційний стан автора зрозуміти можна, але потрібно бути більш коректнішим. «Ущербный» стан вивчення гуманітарних дисциплін, зокрема й філософії, в останні роки лише поглибився, а корені його давні й мають декілька складових: а) позиція окремих управлінців сфери освіти; б) суспільна складова, адже освіта, в тому числі і філософська, носять фундаментально соціокультурний характер. в) рівень розвитку самої філософії, тобто конкретно-історичним розуміння членами соціуму сутності філософії, її ролі в суспільстві та співвідношення з наукою. Розглянемо основні складові причин кризи у вивченні філософії. Позиція окремих управлінців сфери освіти. Від керівництва освітою залежить дійсно багато. Тож не випадково на це звертають увагу освітяни. Зокрема, В. Цикін пише, що сама проблема непотрібності вивчення філософії у ВНЗ виникає «…тому, що люди, які очолюють нині кафедри спецдисциплін (або які прийшли в Миністерство освіти), в 70-80 роки слухали у вищих закладах освіти курси з марксистської філософії і їм кажеться, немовби вони мають уявлення про те, що таке філософія» [4, с. 100]. Таке застереження правомірне, адже дійсно багато «…із 159 нинішніх опонентів філософії ототожнюють її з діалектичним та історичним матеріалізмом, оскільки про другі філософські школи і напрямки вони не чули» [там само]. Але шановний автор, на мій погляд, дещо зміщує акценти проблеми. Справа не в тому, що сьогоднішні керівники не знали іншої філософії, окрім марксистської. Вони знали лише ту філософію, яку їм подавали викладачі філософії. Тому претензії слід виставляти не тільки до керівників кафедр спецдисциплін чи міністерства, а, насамперед, самим до себе. Що вчора вклали, те сьогодні отримали. Неприязнь представників фундаментальної науки до гуманітаріїв має давню історію. Сьогодні, на думку В. Циткіна, він базується, головним чином, на тому, що «…в радянські часи діалектичний метод був проголошений універсальним методом пізнання і взагалі будь-якої діяльності, його нав’язували науці і представникам всіх сфер матеріальної і духовної практики. Філософія використовувалася в якості ідеологічного контролю над вченими і спеціалістами і впроваджувалася в уми з метою пропаганди комуністичної ідеології. Зараз всього цього не вимагається, тому і філософія в навчальних планах не потрібна» [там само, с. 100–101]. Такі аргументи, мовляв, приводять критики філософії. З їх оцінкою В. Циткіним погоджуюся: «…якщо придивитися до цих розмірковувань трошки увашніше, неважко замітити, що все це – не більше аніж суміш демагогії і дрімучого невігластва» [там само, с. 101]. Розберемо в чому ж їх помилковість, адже автор не дає конкретної відповіді, а оминає їх. Недолугість висловлювань в наступному. По-перше, ніхто із серйозних філософів, за винятком філософської камарильї, ніколи не проголошував, що діалектичний метод є універсальним методом пізнання і, тим більше, методом будь-якої матеріальної і духовної практики. Гострі дискусії з цього питання йшли ще у 30-роках XX ст. між «діалектиками» і «механіцистами». Вони проаналізовані мною у монографії «Руська національна філософія в контексті української історії та культури» [див. 2, с. 291–297]. Хоча ці дискусії автор характеризує, як дискусії глухого з сліпим, в роботі зазначається: діалектика, як метод, має чіткі межі застосування, на що, до речі, вказували ще К. Маркс і В.І. Ленін. По-друге, доречно нагадати, що ще в 1975 р. Ю.В. Кушаков захистив кандидатську дисертацію на тему «О применении диалектики в познании» в якій вказує, що діалектика як метод має чіткі межі застосування, а саме – сферу поняття. Тому думка, що філософи «…нав’язували науці і представникам всіх сфер матеріальної і духовної практики» діалектичний метод є профанацією, дійсно дрімучим невіглаством, але вже самих філософів. Потрібно знати праці своїх колег, а не йти у фарватері філософської камарильї. По-третє, непродуктивними, явно демагогічними є наступні слова: «Філософія використовувалася в якості ідеологічного контролю над вченими і спеціалістами і впроваджувалася в уми з метою пропаганди комуністичної ідеології. Зараз всього цього не вимагається, тому і філософія в навчальних планах не потрібна». Невігластво проявляється в тому, що «критики», не розуміють реального співвідношення науки і філософії. Саме це нерозуміння вони і прикривають демагогією із якої слідує, що нібито в усі історичні епохи філософія слугувала лише для ідеологічного контролю над науковцями. Творчість Декарта і Лейбніца, Маха і Авенаріуса, Пуанкаре і Расела, Больцмана і Бора та багатьох інших засвідчують тісний взаємозв’зок науки і філософії. Суттєвим недоліком сучасних філософських розмислів є недостаній теоретичний рівень усвідомлення цього взаємозв’язку, що інколи і підштовхує серйозних науковців до непродуманих заяв про ліквідацію філософії з навчальних програм. Можна скільки 160 завгодно ображатися на те, що «…якісь необізнані люди, спираючись на спогади про прослуханий колись вихолощений навчальний курс з діалектичного та історичного матеріалізму, виступають за ліквідацію філософії та інших гуманітарних наук із навчальних програм вищих навчальних закладів» [там само, с. 102], але цим справі не зарадиш. Набагато важливіше переконливо показувати тісний взаємоз’язок науки і філософії, хоча би для обраних. Прекрасні слова сказав Дені Дідро: «Для истины достаточный триумф, когда ее принимают немногие, но достойные: быть угодной всем – не ее удел» [Цит. за: 2, с. 117]. Обрані, а вони є в українському суспільству, зрозуміють важливість філософії, насамперед для науки фундаментальної, і підштовхнуть до розуміння чиновників. Але філософам потрібно самим глибоко розібратися в цьому питанні, адже у будь-якому підручнику з філософії остання помилково розглядається як специфічний, теоретичний тип світогляду. Саме проти такого зведення філософії до світогляду справедливо виступають науковці. Суспільна складова освіти. Освіта взагалі, в тому числі і філософська, носять фундаментально соціокультурний характер. Вона має не лише відповідати на історичні запити суспільства, а і проникати, за образним висловлюванням В. Андрущенка, в «замежжя завтрашнього дня». Тому ефективний розвиток науки, в тому числі і фундаментальної, неможливий без опори на широку гуманізацію і гуманітаризацію освіти. Проблема гуманітаризації освіти (особливо технічної і технологічної) породжена розвитком матеріального виробництва, як уречевленої форми самого технічного і технологічного знання. Сьогоденний рівень виробництва призвів до зміни самого об’єкта пізнання технічних і технологічних наук. Нині їх об’єктом є не традиційний інженерний об’єкт, а якісно новий, який включає людину як органічно невід’ємну складову своєї цілісності. Якщо раніше проектування машин і механізмів базувалося на досягненнях природничих наук, а гарантом їх надійності був інженерний розрахунок, то в сучасному автоматизованому і комп’ютеризованому світі такий підхід не спрацьовує. Без урахування фізичних, фізіологічних, психологічних, моральних характеристик, якостей і установок людини, котра включена у виробничий процес як його складова, невід’ємна частина, неможливо достовірно оцінити надійність техніки і технології. Таким чином, технічна і технологічна освіта вимагає фундаментальної підготовки не лише з математики, фізики, хімії, а й з ергономіки, соціальної та інженерної психології тощо. Іншими словами, сьогодення технічна і технологічна освіта вимагає широкої гуманітаризації. Гуманітаризація загальнонаукових і спеціальних дисциплін може проходити двояко: а) опосередковано, через світоглядний зміст фундаментальних дисциплін (фізику, хімію, математику), які складають методологічну базу спеціальних, технічних і технологічних дисциплін; б) безпосередньо, через зміну самого об’єкта технічного і технологічного знання шляхом включення в нього людину, як нерозривну складову його частину. Перший шлях характерний для розвитку до автоматизованого виробництва, другий – автоматизованого. Включення людини в об’єкт технічного знання веде не лише до наповнення його людиновимірним змістом, але і перетворює технічне пізнання в акт самопізнання людини, адже без самопізнання людини, без усвідомлення її психологічних, моральних цінностей, орієнтирів та ідеалів, неможливе сучасне технічне пізнання, не кажучи вже про безпеку діяльності сучасного автоматизованого виробництва. Тепер, як ніколи, стає актуальним завдання забезпечити «людський вимір» розвитку науки і техніки. Жодний великий науково-технічний проект не може розглядатися ізольовано від людського контексту. Розвиток технічного і технологічного знання досягнув такого 161 рівня зрілості, що його подальший розвиток потребує переборення технократичного підходу до самого себе. Світ технічного і технічного знання, світ техніки і технології становиться все більше соціотехнічним і соціотехнологічним. Технічні і технологічні навчальні заклади готують спеціалістів, котрі будуть створювати соціотехнічні і соціотехнологічні системи. Отже, сама освіта вимагає фундаментальної підготовки з комплексу наук про людину, квінтесенцією яких є філософія. Співвідношення науки і філософії. Будь-яка наука при дослідженні природних явищ базується на певній науковій парадигмі. До неї входять: а) конкретно-історичне розуміння сутності самого пізнавального процесу; б) наявність певних, чітко розроблених в конкретний історичний період методів пізнання; в) конкретно- історична система одиниць за допомогою якої наука описує навколишній світ; г) система наукових термінів, понятть; д) відкриті наукою закони тощо. Базуючись на чітко історично визначеній парадигмі наука і прагне глибше, повніше пізнати світ, розкрити його таємниці. Але на певному етапі свого розвитку наука, через історичну обмеженість наявної парадигми, неспроможна пізнавати світ і вступає у період кризи. Такі кризи відбуваються в науці постійно. Для прикладу можна навести кризу у фізиці на межі XIX–XX ст. Ця криза є показовою у багатьох відношеннях, адже зачепила майже всі складові методологічної парадигми науки, що й призвело до плутанини у поглядах багатьох вчених світового рівня. Коротко нагадаємо гносеологічні причини кризи. При осягненні зовнішнього світу реальним суб’єктом пізнання фактично виступає жива, тілесна, предметна людина, яка наділена багатьма сутнісними силами, якими і сприймає світ. Але специфіка теоретичного пізнання, теоретичного способу відношення людини до дійсності потребує зведення такої людини лише до суб’єкта (носія) пізнавальної діяльності, тобто лише до мислено діючої істоти. Отже, специфіка теоретичної свідомості полягає в тому, що осягаюче в поняттях мислення є дійсна людина і через це тільки осягнутий в поняттях світ є дійсний світ. Тому безпосереднім об’єктом для науковця виступає не реально існуючий світ, а світ, поданий людині у формах її чуттєвості. Тобто, реально існуючий світ для теоретика безпосередньо виступає як «комплекс відчуттів». Можна погодитися навіть з тим, що наукові терміни безпосередньо позначають «комплекс відчуттів». Саме це реальне відношення і фіксували вчені, зокрема представники школи Маха. Але не можна зупинятися на цьому (саме це і було помилкою махістів!), а потрібно йти далі і шукати джерело цього «комплексу відчуттів», як воно змінюється чуттєвістю людини і фіксується у «комплексі відчуттів», а «комплекс відчуттів» змінюється мисленням і «осідає» змістом в наукових термінах. Кольори, звуки тощо, які махісти називають першоелементами світу, насправді є «людськими мірками», відчуттями, які виникають завдяки впливу зовнішнього середовища на органи чуттєвості людини в процесі предметно-практичної взаємодії людини з навколишнім світом. За допомогою цих мірок людина і освоює навколишній світ. Представники школи Маха відчуття сприйняли не як зв’язок свідомості із зовнішнім світом, а за перегородку, стіну, яка відділяє свідомість від зовнішнього світу. Це підштовхнуло їх до необачної заяви, що фізичні терміни вітворюють не навколишній світ, а лише комплекс відчуттів людини. «Матерія зникла» – їх філософське гасло. Це було глибокою помилкою видатних науковців. Доречно нагадати, що буквально нещодавно вчені Харківського фізико- технічного інституту вперше в історії науки сфотографували атом, що стало беззаперечним доказом його існування. Квантова механіка математичним методом успішно моделювала зображення атому починаючи з 1980-х років. Електорнні 162 мікроскопи використовуються в науці з 1930-х років, але лише зараз українські вчені зробили сенсаційне відкриття – отримали знімок атому. Сутність кризи у новітній фізиці була насамперед методологічною. Вона полягала у ломці основних принципів і понять, які історично застаріли і за допомогою яких фізики не могли описувати зовнішній світ, що й приводить зрештою до заперечення існування об’єктивної реальності поза свідомістю, тобто заміні матеріалізму ідеалізмом і агностицизмом. Якщо раніше фізики вважали, що навколишній світ існує у формі речовини, що найдрібнішою матеріальною частинкою є атом, що він неподільний (ці методологічні засади були задані ще представниками Мілетської школи і доповнені Демокрітом та іншими мислителями античності!), то відкриття подільності атому і його корпускулярно-хвильової природи підштовхують вчених до думки, що матерія зникає. Насправді ж зникає не матерія, а та межа, до якої ми знали матерію досі, зникають такі властивості матерії, які здавалися раніше абсолютними, незмінними, первісними (непроникливість, інерція, маса і т. ін.) і які тепер виявляють себе, як відносні, властиві тільки деяким станам матерії. Отже, зникає не матерія, а історично обмежені знання про неї. Наприклад, якщо раніше вчені вважали, що природа існує лише у формі речовини, то сьогоднішня наука описує такі форми існування матеріального світу: речовина; поле; плазма; анти-речовина; антиполе; соціальна форма існування матеріального світу. Наука може відкрити безліч форм існування матеріального світу, але всі ці форми його прояву «зніматимуться» філософським терміном «матерія», як найбільш узагальненим поняттям, яке описує існування зовнішнього світу. Матерія, – це філософська категорія для означення об’єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях її, яка копіюється, фотографується, відображується нашими відчуттями, існуючи незалежно від них. Слід чітко розрізняти філософське і природничо-наукове витлумачення матерії. Недоречно ототожнювати або плутати вчення про будову матерії, з гносеологічною категорією, плутати питання про нові властивості нових видів прояву матеріального світу (поля, анти- речовини, анти поля) з питанням теорії пізнанням, питанням про джерела нашого знання тощо. Дати природничо-наукове витлумачення матерії – це справа науковців. Філософія ж, як самокритикуюча рефлексія духу, наполягає на приблизному, відносному характері всякого наукового положення про будову матерії і властивості її, на відсутності абсолютних граней у природі. Істина завжди носить конкретно- історичний характер. Вихід із кризи наука проробляє шляхом зміни напрямів своєї уваги. Якщо до кризи науку цікавив світ, то під час кризи наука переходить на свій вищий рівень розвитку, рівень самоусвідомлення (самокритики). Саме на цьому рівні свого розвитку наука й уточнює історичну обмеженість своїх методів пізнання, одиниць вимірювання тощо. Тобто, наука уточнює або розробляє нову парадигму. Такі процеси самоусвідомлення наукою своїх методологічних парадигм відбуваються і відбуватимуться з нею постійно і більш-менш регулярно, адже світ невичерпний. До того ж вони мають всезагальний характер. Тобто, такі революційні зміни переживають всі без винятку науки – фізика, хімія, математика, мікробіологія тощо. Завдяки зміні історично застарілих парадигм наука дістає змогу глибше і повніше пізнати світ. Отже, філософія не вноситься в науку. Сама наука в процесі історичного функціонування піднімається на більш високий рівень свого розвитку – філософський. Саме в цей час об’єктивно і закономірно виникають філософські проблеми науки (фізики, хімії, математики, кібернетики, біології, мікробіології тощо). У кожній науці вони достеменно мають своє специфічне забарвлення. Звідси ми робимо такий висновок. Якщо правомірним є висновок, що в науці стільки точності, скільки в ній математики, то ще більш правомірним є таке судження: в 163 науці (включаючи і математику) стільки точності, скільки в ній самоусвідомлення, самокритикуючої рефлексії. Без самоусвідомлення, тобто без критичного переосмислення наукою своїх застарілих методологічних парадигм, ні про які принципово фундаментальні відкриття не може бути й мови. Залишається лише додати, що самоусвідомлення науки – це і є філософський рівень її розвитку. Таке співвідношення науки і філософії знаходить поширення на Заході, хоча ще й не стало загальноприйнятим. Напевно тому для нас дещо незвично звучать і наукові ступені країн Заходу: доктор філософії з права, доктор філософії з математики, доктор філософії з мікробіології тощо. Проте така назва має відтворювати не лише загальне співвідношення науки і філософії, а й реальний вклад того чи іншого науковця в розвиток науки. Дійсно, революційний внесок у розвиток своєї науки пов’язаний саме з розробкою автором принципово нової методологічної парадигми науки, яку він представляє. Тому вчене звання «доктор філософії з…..», на моє переконання, є найвищим рівнем наукової кваліфікації спеціаліста. Воно може присвоюватися лише вченим з фундаментальних наук, які розробляють принципово нові підходи до розв’язання існуючих у цих науках проблем, а не випускникам магістратури. Така кваліфікаційна характеристика рівня освіти магістрантів не відповідає суті співвідно- шення між наукою і філософією і є, за великим рахунком, принизливою як для конкретних наук, так і для філософії. Тому пропозиції, що звучать з вуст деяких праці- вників освіти, про необхідність законодавчо закріпити кваліфікацію «доктор філософії з права», «доктор філософії з мікробіології», «доктор філософії з менеджменту», «доктор філософії з технології» тощо є непродуманими і непродуктивними. Література: 1. Алексеенко А.П. Проблемное поле преподавания философии /А.П. Алексеенко. Практична філософія, № 3, 2012 (№ 45). – 216 с. – С. 77-84. 2. Бриллиантовая книга афоризмов. Вся мудрость мира в одной книге / [сост. И.В. Булгакова]. – Ростов н/Д: Владис, 2010. – 640 с. – (Популярная энциклопедия). 3. Кітов М.Г. Руська національна філософія в контексті української історії та культури: Монографія / Микола Григорович Кітов. – К.: Вид. ПАРАПАН, 2008. – 432 с. 4. Цикин В.А. Роль философии и гуманитарных наук /В.А. Цикин. Практична філософія, № 3, 2012 (№ 45). – 216 с. – С.100-106. 2. Проблема наукового осягнення буття Бога Наталія Мосійчук , Микола Кітов Національний університет харчових технологій Вступ. Співвідношення «Людина-Бог» є однією із ключових проблем філософії, адже існування Бога є найбільшою загадкою людства, яке й досі не можна підтвердити чи довести за допомогою методів наукового пошуку. Відчуття чогось надреального, деяких вищих сил, які панують над людиною і Всесвітом, з’явилося в людей ще до винекнення науки, фiлософiї та релiгiї. Людство змогло інтуїтивно, десь на підсвідомому рівні, осягнути існування таких непізнаних сил як Бог. Однак, навіть не довівши цього факту, наука все ж і не заперечує його існування. Той факт, що людина в змозі сприйняти вже саму ідею буття Бога, сам по собі може бути достатнім свідоцтвом його буття, тому що концепція про Бога виникає в 164 результаті такої таємничої здатності людини, як уява. Жодна жива істота на Землі, окрім людини, не здатна знаходити підтвердження таким абстрактним речам як буття Бога лише за допомогою такої здатності як уява. Широта, яка при цьому відкривається, абсолютно неосяжна. Лише завдяки досконалій уяві людини виникає можливість духовної реальності та визначення великої істини, що Бог знаходиться всюди і у всьому, та живе в наших серцях. Матеріали і методи. Питання існування Бога, як єдиної універсально-кінечної причини існування світу і людини в цьому світі, є також центральною проблемою релігії та релігійного світогляду, однак релігійна віра не потребує доказової аргументації цього буття. Тому можна сказати, що Бог має статус субстанції, тобто причину власного існування має в самому собі. Буття має надзвичайно абстрактний зміст, однак з його допомогою можна зафіксувати основні моменти факту наявності, існування будь-чого чи будь-кого, на відміну від неіснування, та позначити найбільш загальні характеристики об’єктів, що перебувають в стані буття. Філософська категорія «буття» говорить так: перш ніж щось характеризувати, об’єкт повинен бути, тобто перебувати у стані буття. Заперечення буттєвості об’єкта означає його перехід у стан небуття, а розмови про небуття є безпредметними, вони пов’язані лише з фантазією та уявою. Результати. За допомогою ідеї завжди можна вийти за межі реально існуючого та побачити об’єкт таким, яким він може бути, але науковий світогляд вимагає пізнати непізнаване, а не сліпо слідувати за своїм віруванням, як це робиться в релігійному світогляді. Однак, не дивлячись на такі протиріччя в методиках пізнання, між наукою і релігією відсутній конфлікт в осягненні Бога. Августин Бір говорить: «Якби навіть сталося науці і релігії поринути в протиріччя, гармонія в їх взаєминах незабаром відновилася б через взаємопроникнення на основі точніших даних» [1]. М.О. Бердяєв зазначав, що єдиноможливим шляхом осягнення Бога є осягнення людини, тобто людина осягне суть Бога лише через розумiння власної сутностi. Існує безліч концепцій обгрунтування існування Бога. Деякі з них говорять про те, що основ- ною рушійною силою є саме Бог, який мислиться як безпочаткове начало світу. За Сково- родою – Бог являє собою розлитий в універсумі дух, космічний розум, добро і красу. Філософія обґрунтовує існування Бога, надаючи філософських аргументів на користь реальності буття Бога засобами логіки зв’язку раціонально-філософських суджень, що мають у своїй основі людський досвід. Тобто, з трьох головних джерел релігійного вірування в існування Бога (прозріння, розуму і досвіду), філософсько- теологічні спроби засвідчити його існування ґрунтуються на досвіді й розумі. Для наукового обґрунтування існування Бога потрібно використати поняття «доказ» і «аргумент», які не слід розуміти ні у співвідношенні з класичною філософією, ні за аналогією з природничо-науковим чи математичним доведенням. Ці поняття покликані засвідчити певну проблематичність теоретичного обґрунтування та наукового доведення існування Бога. Отець Павло Флоренський говорив, що науковець філософствує за допомогою наукових термінів або понять, тобто за допомогою мисленнєвого осягнення дійсно- сті, але осягнення вищих сил можливе лише за допомогою уяви, тобто чуттєво- мисленєвого пізнання. Поняття дозволяють більш глибше та конкретніше осягнути певні явища дійсності, проте за їх допомогою не можливо уявити трансцендентне. Висновок. На даний час, наука не взмозі за допомогою своїх методик довести існування Бога, однак вона і не заперечує такого факту, адже логічно, що колись не знали про те, що світ складається з атомів, проте сьогодні людство це знає та досконало розуміє. Значить логічно припустити, що колись наука все ж зможе 165 осягнути і довести існування надприродніх сил, потойбічних світів та Бога. Певні розробки методик та доказів такого непізнаного вже є й сьогодні, однак на даний час, повністю це довести людству ще не під силу, адже потрібно створити зовсім нову, принципово відмінну методику пізнання непізнаного. Література: 1. Крессм Моррісон, А. Сім причин, які пояснюють, чому я вірю в Бога: [Електрон. ресурс]. – Режим доступ: http://bible-lessons.in.ua. 3. Становлення православного богомислення Олександр Лисенко, Микола Кітов Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана Спостерігаючи розвиток богословської думки, чітко відстежуємо тенденцію відмежування та остаточного протиставлення християнської філософії неоплатонізму та гностицизму, спостерігаємо її остаточну сформованість та визначеність. Перш за все, по-новому починає розумітися в православній традиції сам гнозис. За ним залишається верховне значення в містичному процесі, проте гнозис вже не протиставляється праксису, а розуміється як його квінтесенція, він не виключає «агапе», а латентно вміщує її в себе, обумовлюється нею та сам обумовлює її. Вперше наголошується на паритетності розуму та серця, та їх взаємній залежності. Дійсно, духовне життя починається з вольового устремління, яке відмежовується від людських (гріховних) пристрастей. В процесі богопізнання та богоспілкування серце завжди залишається активним, діючим, творчим началом. Воно, за вченням Отців Церкви, є сутністю людської природи, коренем діяльних здібностей та волі людини. Тому благодать саме через серце має здатність проходити у все людське єство. Розум же, визнається ними як та споглядальна здатність, в якій людина, прагнучи до Бога, відтворює закон, порядок, гармонію, міру створеного буття. Отже, в аскетиці східної церкви любов та знання (гнозис), серце та розум постають тісно пов’язаними одне з одним. Свідоме духовне життя або «гнозис» та любов, яка є благодаттю, що стяжається людською особистістю, самозростають у відкритті та активному втіленні божественної істини приводять віруючого до найвищого ступеня духовного самопросвітлення – досвідного сприйняття нетварного світла, яке саме собою вже стає проявом Божественного світла. Гнозис, як особисте усвідомлення, зростає тією мірою, якою змінюється людська природа, входячи в більш тісну єдність з обожнюючою благодаттю та любов’ю. Любов є не що інше як вид благодаті, нетварний дар, Божественна і обожнююча енергія, в котрій особистість підноситься до природи Святої Трійці, стає причасницею Божественного єства, божественного світла, досягає своєї досконалості. 166 4. Філософія техніки Павло Камінський , Микола Кітов Національний університет харчових технологій Вступ. Техніка сама по собі не є метою. Тільки як засіб вона набирає цінності. Можна розглядати техніку і як самостійний феномен, але в деякій мірі ця самостійність є відносна: техніка органічно залучена до контексту соціального буття та свідомості, є основою цивілізації, перебуває у вирі історичного часу й постійно спостерігаємо її прогрес. Багато хто з дослідників фіксує «саморух» техніки з її спрямованістю від ручних знарядь до повністю автоматизованих, комп’ютеризованих систем. Важливо наголосити, що людина й суспільство не існують поза техносферою, техніка є історичною, вона постійно оновлюється. Технічні інновації стають каталізатором, імпульсом докорінних змін у всій системі людського життя. У 60-ті роки XX ст. філософія техніки розвивалася досить інтенсивно і стала самостійним напрямом філософського знання. Матеріали і методи. Філософія техніки є однією з наймолодших гілок філософського знання. Тільки з усвідомленням суперечності між традиційною ідеєю нескінченного прогресу та близькістю «меж зростання», характерної для 60-х років XX ст., філософія техніки виразно стверджується як окрема гілка філософського знання і одразу ж наштовхується на неминучі труднощі, внутрішньо властиві предмету дослідження. Філософія техніки − галузь філософського знання, предметом дослідження якої є феномен самої техніки і її вплив на процеси життєдіяльності індивіда і суспільства загалом. Філософія техніки розглядає та досліджує питання особливості буття людини, культури, науки в епоху науково-технічної, інформаційно-технологічної революції, зумовлені ними проблеми самозбереження цивілізації, духовної самоцінності особистості. Проблема ускладнюється також у зв’язку з розбіжностями у тлумаченні слів «техніка» і «технологія». Ще П. Енгельмейєр використав у російській філософії термін «філософія техніки». Отже, філософія техніки у західному її розумінні постає швидше як «філософія неподільних техніки-технології». Результати. Сучасний світ – це технізований простір і технологізований час. Якщо раптом зникла б техніка, зникла б і людина. Людство існує і діє не в царині неполоханої природи, а в світі техніки – у техносфері. Однією з найважливіших проблем, якою займається філософія техніки, є проблема і концепція людини, що створює та використовує техніку. Особливість цієї проблеми пов’язана нині з стрімким зростанням потужних технологій. При цьому кількість людей, які зазнають впливу технічних заходів та їхніх вторинних ефектів, значно зростає. Крім суто філософських суперечок про онтологічний та гносеологічний характер сучасної техніки, філософія техніки зосереджується на таких проблемах: 1) наслідки застосування комп’ютерів, зокрема, можливість створення штучного інтелекту; 2) зростаюча складність сучасної техніки та пов’язана з цим необхідність її оцінки; 2) 167 взаємозв’язки між технікою і суспільством, наукою і природою; 4) шляхи й перспективи розвитку техніки та ін. Проблема наслідків комп’ютеризації суспільства і створення штучного інтелекту є однією з головних у сучасній літературі з філософії техніки. У цій сфері можна виділити певні напрями, до яких можна віднести праці про соціальні наслідки комп’ютеризації. На Заході цьому феномену присвячено сотні томів. Головна увага звертається на те, що із застосуванням сучасних комп’ютерних засобів докорінно змінилися всі сфери життя сучасного суспільства – від державного управління до освіти й культури. Значна увага приділяється обговоренню проблем, зумовлені цими змінами: 1) перетворення інформації на своєрідний глобальний ресурс людства; 2) потенційна можливість зростання відчуження людини в інформаційному суспільстві; 3) зміни соціальних засад такого суспільства. Філософи, які займаються цими проблемами, намагаються сягнути соціопрогностичного рівня, не тільки аналізуючи суспільство, а й прогнозуючи його соціальний розвиток. Класичним прикладом цього напряму є концепція «глобального села» Г. Маклюена. Висновки До чого призведе запровадження нової техніки? Як воно позначиться на економічній ситуації, на політичних обставинах? А щодо довкілля та здоров’я людей? А щодо відтворення населення? Безпеки країни? Відповідь слід мати ще до створення нової техніки, бо виправлення помилок на стадії проектування може коштувати набагато більше, ніж початкова вартість самого проекту. Врешті-решт питання про можливості створення штучного інтелекту, який був би рівнозначним або навіть переважав людський розум, зводиться до традиційного філософського питання про природу людського мислення взагалі. Майже неможливим є створення штучного інтелекту без вирішення вище сказаного питання. В цьому контексті Г. Дрейфус, що написав книгу «На що спроможний комп’ютер? Межі штучного інтелекту», зазначає про те, що ми межі розуму комп’ютера, засвідчить нам багато й про людський інтелект. Література: 1. Мельник В.П. Філософські проблеми технікознавства /В.П Мельник. Львів, 1994. 2. Ракитов А.И. Философия компьютерной революции /А.И/ Ракитов − М., 1991. 5. Феномен грошей у філософії Анастасія Чорна. Микола Кітов Національний університет харчових технологій Дослідження феномена грошей актуальне у зв’язку з формуванням сучасного суспільного життя. Гроші – це загальний еквівалент порівняння різних товарів. Економіка розглядає гроші як засіб обміну, який полегшує торгівлю. В якості грошей використовують металеві і паперові знаки, асигнації, банкноти, кредитки, бони, купони та ін. Гроші впливають на формування моралі, ієрархію людських цінностей, на психологію, світогляд людини і функціонування суспільства. Вони давно отримали статус універсальної категорії. Філософія грошей – це філософський аналіз системного впливу грошей, грошових стосунків на духовний світ людини і суспільства. Гроші сприяли розвитку торгівлі, прискоренню і розширенню руху товарів і послуг, формуванню державних і міждержавних господарських зв’язків, вони мали величезний вплив на соціальний розвиток як окремої людини, так і суспільства в цілому. 168 Гроші безумовно є цінністю, але говорити про реальну їх вартість можна було лише тоді, коли вони існували у формі благородних металів (золота, срібла), так званих повноцінних грошей. Перехід до інших форм грошей (монети, банкноти), які мають лише номінальну вартість, перетворив їх на знак, символ, носій інформації. Але вони залишаються реальною цінністю і завдяки цьому можуть виступати засобом та метою обміну [див.:1]. У світі речей важко знайти щось символічніше, ніж гроші, а з виникненням так званих «електронних грошей», удосконаленням різних форм бухгалтерії, гроші втратили будь-яку конкретність, перетворилися на чисту умовність. Нагромадження грошей, з точки зору цінностей ліберального суспільства, є корисним кроком, оскільки забезпечує розвиток економіки, забезпечує процвітання держави. Обсяги концентрації грошей в руках однієї особи часто асоціюються з її продуктивною енергією, силою волі і неординарністю. Нерідко гроші виконують роль еквівалента їхнього власника, його здібностей і цінностей, а грошовий капітал сприймається як джерело свободи людини, умова реалізації її творчих сил. Не маючи достатніх грошових статків, людина ризикує бути позбавленою принад соціального життя, оскільки без належної основи фундаменту свобода особистості звужується до меж жорстокої необхідності, а бідність, убогість є джерелом відчуття безперспективності, безсилля, побутових конфліктів [див.: 2]. Особливого значення гроші набувають у корумпованому суспільстві, в якому відсутнє природне право людини на свободу, творчість і гідне існування. У такому суспільстві функції і значення грошей деформовані і гіпертрофовані, а цінність людини визначається як її купівельна здатність (людина може стільки, скільки вона здатна купити). У такому суспільстві все може виступати товаром, адже у ньому все може бути купленим (закон, мораль, громадська думка, справедливість і навіть життя). Зрозуміло, що людина не завжди спроможна продати закон, честь, батьківщину, мораль, але дуже часто вимушена продавати себе. Тобто людина може продати не лише свою працю, свої послуги, а й свою духовність, тілесність втілити її в товар. Тобто, за певних соціальних умов, людина продається, стає товаром. В процесі взаємообміну, гроші стають мірою вартості обмінних благ – «мірою усіх речей». За допомогою грошей в капіталістичному суспільстві безталанна людина може купити собі будь-які здібності і стати «талановитою». Гроші однаково успішно обслуговують як творчі, так і деструктивні дії і вчинки людини. В цій ролі вони створюють або руйнують людину як особу, впливають на формування її індивідуальної системи цінностей, ієрархію її особистих пріоритетів і цілей. Філософія грошей може внести свій певний вклад у виховання особистостей суспільства, адже слід пам’ятати, що «мірою усіх речей» завжди має бути людина. Гроші виконують ряд функцій, в яких проявляється їх суть. Гроші слугують: 1) мірою вартості; 2) засобом звернення; 3) засобом утворення скарбів; 4) засобом платежу; 5) світовими грошима. У суспільстві гроші грають величезну роль. Гроші – це влада. Гроші – це те, що поєднує між собою потребу і предмет, життя і життєві засоби людини [див.: 3]. Людина повинна осягнути істинне місце і роль грошей у своєму житті і бутті суспільства, навчитися керувати ними на основі об’єднання можливостей сучасної економічної науки (з її практичною спрямованістю) і філософії з її напрямом на пізнання цілісності світу. 169 Література: 1. Кортунов В.В. Философия денег/В.В. Кортунов. – М, 2002. 2. Войтов А.Г. Деньги: Учебное пособие /А.Г. Войтов. – М.: Дашков и К, 2003. 3. http://webdesign.perm.ru/007/09/history.htm История возникновения денег. 6. Оптимізація культурної політики в контексті управління сферою культури Лариса Саракун, Микола Кітов Національний університет харчових технологій Особливістю сучасних культурно-ідентифікаційних процесів в Україні є становлення культурної політики, яка потребує нових процедур вироблення рішень, які створили б умови для розквіту культури та творчості. В умовах кардинальних трансформаційних змін суспільство намагається позбутися старих, усталених структур і практик – замінити їх на нові. Однак політика та законодавство не завжди встигають адекватно реагувати на ці зміни. Проблема «напівреформ» і «напівзмін», які є характерними для нинішнього етапу політичного й економічного розвитку України, має безпосередній вплив на культурний сектор і культурну політику країни. Старі практики й методи роботи, типові для «командної економіки», досі зберігаються і домінують, хоча ситуація в Україні радикально змінилася. «Найгірше зі старого» стає на заваді «найкращому з нового» і, як наслідок, втрачаються величезні ресурси, зростає розгубленість серед професіоналів. Сучасний етап в розвитку культурної політики України відноситься до демократичного типу управління культурою, де культурний простір виявляється полем конкурентної боротьби за соціальний інтерес. Державна культурна політика неефективна, а інші структури, що цілеспрямовано впливають на культуру, ще слабкі. Позитивною і зрозумілою рисою «перехідних» держав є бажання знайти законодавче підґрунтя для змін, які відбуваються у суспільстві. Підписання міжнародних конвенцій та угод, що передбачають узгодження національного законодавства з міжнародними нормами, сприймається як свідчення політичної волі країни та демократичної зрілості. Деконструкція і реконструкція державної культури має здійснюватися через культурну політику, яка враховує важливість демократизації культури й культурного партнерства. Виходячи з цього, в контексті управління культурою важливе значення має концептуальне уявлення політиків про «інтегровану культуру», відповідно, про прове- дення інтегруючої культурної політики в умовах культурного різноманіття України. Здійснюючи управління культурою, держава регулює культурні процеси за допомогою законодавства та фінансування окремих напрямків культурної сфери. Ра- зом з тим держава не є єдиним суб’єктом управління культурою соціуму. В тому ж соціокультурному просторі здійснюється підприємницька культурна політика, яка нерідко виявляється результативнішою, ніж державна, а також активне використання «третього сектору» [1]. Сьогодні культурна політика і культурна стратегія мають бути узгоджені. Мова йде не тільки про досягнення консенсусу, але й про активне співтовариство в процесі 170 реалізації, в результаті якого загальна культурна політика стає прозорою (проводиться публічно й узгоджено); проективною, інноваційною; ініціюючою нові програми, проекти та ідеї; демократичною; деідеологізованою й толерантною; скоординованою на всіх рівнях державного управління [див.: 2]. Інтеграція культурної політики – це майбутнє культурного розвитку країни, регіону, міста. Така політика має бути відповідальною і спрямовуватись на досягнення високих демократичних стандартів в культурному розвитку, які б ґрунтувалися на загально визнаних пріоритетах. Це прозора політика на всіх її етапах: від оголошення пріоритетів до розподілу бюджету. Нині наголошується орієнтація на рівень життя, досягнутий в країнах Західної Європи. В реальності ж фіксується наплив до України громадян переважно з азіатського простору. При цьому тенденція асиміляції культури мігрантів до української не спостерігається. Носії східного типу культури, закріплюючись в Україні, поширюють власні культурні зразки, звичний для них спосіб життя. Таким чином, культура України виявляється під впливом західної культури і в той же час виступає як простір, який активно заповнюється східною культурою. Дана передумова наводить на думку, що в найближчому майбутньому соціокультурний простір України стане полем зіткнення культур Заходу і Сходу. У такій ситуації украй важливо мати уявлення про стратегічну спрямованість культурної політики України. Остання може розвиватися відповідно до виділеної тенденції, орієнтуючись на західні культурні зразки, стримуючи «вторгнення» східної культури. Проте, в цьому напрямі навряд чи реалізується установка на розвиток етнонаціонального різноманіття культури України. Можлива також орієнтація на розгортання українських культурних зразків і їх зіставлення з іншими культурними формами. Але в цьому випадку постає питання про доцільність і «глибину» культурного діалогу з іншими країнами. Таким чином, національна специфіка виступає як підстава того, що оптимізує впровадження в культурний обіг західних, східних або інших культурних форм. В зв'язку з цим дихотомія «загальнолюдське – національне» є цілком поєднуваною. Література: 1. Драгичевич-Шешич М. Перспективы культурного развития: новые модели общей культурной политики // Обсерватория культуры, – № 2, 2006. – С. 30–32; 2. Шейко В. М., Богуцький Ю. П. Формування основ культурології в добу цивілізаційної глобалізації (друга половина ХІХ – початок ХХІ ст.). – Монографія. – К: Генеза, 2005. – С. 189–223; 7. Феномен свободи волі особистості Олена Пасічник, Микола Кітов Національний університет харчових технологій Проблема свободи є актуальною філософською проблемою буття людини. Чи властива людині свобода волі, чи має індивід свободу вибору, чи, навпаки, всі його дії, наміри обумовлені зовнішніми обставинами, завжди детерміновані – ці питання завжди хвилювали людство. Проблема свободи людської волі привертала до себе увагу філософів, теологів, моралістів, слугувала приводом не тільки для палких словесних дискусій, а й для релігійних війн. Різні філософські школи, мислителі намагалися збагнути сутність свободи волі. Діапазон думок тут дуже широкий: від абсолютизації свободи, що 171 зводилась до відсутності будь-яких обмежень у діях людини, – до розуміння свободи як суто внутрішнього стану особи, що звужувалось до твердження, нібито свобода людини існує тільки в ній самій, а отже, у навколишньому світі все детерміновано і людина на перебіг подій впливати не може. Поняття волі багатозначне, його значення може виявитися проблемою у контексті філософії буття людини. Що ж таке воля? У словник дається таке визначення: «Феномен саморегуляции субъектом своего поведения и деятельности, обеспечивающий векторную ориентацию имманентных состояний сознания на объективированную экстериорную цель и концентрацию усилий на достижении последней. Будучи несводимым ни к предметной деятельности, ни ко внепрактическому сознанию, феномен воли является связующим звеном деятельностного акта, обеспечивающим единство субъектной его составляющей (желающий и целеполагающий субъект) и составляющей объективно-предметной (субъект целеполагающий и волящий), транслируя импульс потребности в импульс к действию» [1]. Важливим є співвідношення волі і свободи, однієї з фундаментальних цінностей людського існування. Вільний означає не обмежений якими-небудь уявленнями. Це не просто семантичні збіги, асоціації. Гегель визначав свободу як свободу волі, «а усі інші свободи лише її види». До них відносяться свобода слова, політична, релігійна свобода тощо. Більше того, окрім волі ніщо інше не має свободи, вважав Гегель і багато інших мислителів. У той же час, у волі закладено і протилежне до свободи – обмеження, спрямованість. Воля є основою довільної регуляції, цілеспрямованої діяльності, заснованої на реалізації складної усвідомленої мети, почуття обов'язку і відповідальності. Ця сторона волі, пов’язана з подоланням перешкод у діяльності людини, мобілізацією на трансформацію сущого в належне, Гегелем характеризувалася так: «У той час як інтелект прагне лише брати світ, яким він є, воля, навпаки, прагне до того, щоб зробити світ тим, чим він повинен бути». Сутнісна сторона волі пов’язана з протистоянням обставинам, підпорядкуванням їх волі. Влада над людьми, обставинами і самим собою – основні прояви вольової поведінки. З часів античної філософія воля виділяється як одна з трьох найважливіших сфер людської душі: розум – почуття – воля» [цит. за: 2]. Ще Арістотель ввів поняття волі у систему категорій науки про душу для того, щоб пояснити, яким чином поведінка людини реалізується у відповідності зі знанням, яке саме по собі позбавлене спонукальної сили. Воля, за Арістотелем, є чинником разом з прагненням, здатним змінювати хід поведінки: ініціювати її, зупиняти, змінювати напрямок і темп. Воля цілком вільна, не залежна від мотивів і зовнішніх впливів, це самопричина поведінки. У людини є універсальна воля, яка представлена їй у власному характері. Він даний людині від народження – незмінний і загалом непізнавальний. Воля – самостійна сила душі (нічим не зумовлена і ніким не пізнана), що здатна до вільного вибору. Воля – абсолютне начало всього буття, корінь всього сущого, якась космічна сила, яка створює світ і людину. Людина в цьому світі є рабом волі, остання створила її інтелект, щоб вона пізнавала закони світу, краще виживала і пристосовувалася до цього світу. Людина завжди і скрізь служить не собі, не своїм інтересам, а волі. Воля змушує її жити, яким би безглуздим та жалюгідним не було людське існування. До волі не можна застосувати поняття, вироблені нами в нашому ілюзорному світі: час, простір, число, причинність тощо. У волі немає ні минулого, ні майбутнього, ні множинності, а значить – вона дана вся і зразу як єдина світова воля. Воля – це «хотіння», «прагнення», але оскільки у світі сутності крім волі немає нічого іншого, то в неї немає і об'єкта прагнення, хотіння. 172 Оскільки воля не має ніякої мети поза собою, вона з необхідністю спрямована на себе, вона лише «хоче хотіти» і нічого більше . Отже, незалежність від інших – суттєва характеристика буття і самобутності волі. Воля існує тоді, коли сама визначає себе, володіє собою. Самовизначення і самоволодіння – це і є свобода волі. Коли ж людина живе в суспільстві, де значно обмежені права і свободи особи, тоді в таких умовах неминуче загострюється проблема внутрішньої свободи людини. Внутрішня свобода стає тим майданом, де розгортається боротьба за збереження індивідуальної суті людини і її духовної незалежності наперекір соціальним умовам життя. Якщо позитивний зміст свободи особи полягає у самореалізації людини як творчої і активної істоти, то значення внутрішньої свободи є необхідністю її збереження у власній особистості та індивідуальності. У природному стані людина є вільною істотою, вона першопочатково володіє свободою діяльності і поведінки, володіє свободою вибору, навіть по відношенню до власного життя, оскільки може обирати між життям і смертю. Тобто, свобода притаманна їй у межах її людського існування. Але людина розумна в собі, – як писав Г. Гегель, – «повинна створенням самої себе вийти а свої межі, разом із тим досягнути поглиблення всередину себе, щоб стати розумною також і для себе». Тоді людське життя набуває сенсу, інакше навіщо людині свобода вибору. Якби людина була невільна, позбавлена свободи волі, тоді б вона була нездатна сформулювати питання про свободу волі. Уже тим, що вона піднімає дане питання, створюється можливість досягнення свободи волі. Література: 1. Философский энциклопедический словарь. – М., 1989. 2. Свобода, воля, власть (философские проблемы социальной и политической воли). – Ростов-на Дону. СКНЦ ВШ, 1996. 8. Філософія і релігія Олена Михайлик , Микола Кітов Інститут продовольчих ресурсів НААНУ Вступ. Релігію та філософію об’єднує те, що вони є різновидами світогляду і подають людині основні життєві орієнтири. Вони виконують роль наставника, проте релігія базується на вірі, тобто на безумовному сприйнятті догм як істини, а філософія намагається розглядати усе критично і доводити те, що розглядає до рівня розуміння. Весь час існування філософія прагне здобути істини у всьому, починаючи з пізнання світу і закінчуючи розумінням людських відносин. В той же час поряд з філософією завжди існувала і релігія. Вона мала прояви міфів, легенд, казок. Ресурси та методи. Філософія – особлива форма пізнання світу, що вивчає найзагальніші суттєві характеристики і фундаментальні принципи реальності і пізнання, буття людини, відносин людини і світу. Також під філософією розуміють форму людського мислення, теоретичну форму світогляду. Релігія – віра, особлива система світогляду та світосприйняття, набір культурних, духовних та моральних цінностей, що обумовлюють поведінку людини. 173 У широкому сенсі, як суспільний інститут, релігія – це сукупність вірувань і віровчень, наявних у суспільстві. Вона включає до свого складу сукупність звичаїв, обрядів, правил життя і поведінки людей і т. д. У вузькому розумінні релігія – віра в існування надприродних – персоніфікованих чи ні – сил, що супроводжується переконанням у здатності цих сил або сили (Бога, богів, Абсолюту, Космосу тощо) впливати на Всесвіт та на долю людей. Результати.Взаємозв’язки філософії і релігії давні і різнопланові. Релігія стояла біля джерел філософії. Остання виникла пізніше на досить високому етапі розвитку суспільства, самої людини, як людини, її теоретичного мислення. Спільним рисами для філософії і релігії є: - релігія і філософія представляють собою форми суспільної свідомості; - філософія і релігія є історичними типами світогляду, певними способами духовно практичного освоєння світу; - вони відображають світогляди людей безпосередньо. Філософія і релігія найбільш віддалені від економічного базису суспільства; - також філософія і релігія є важливими складовими духовного життя суспільства. Разом з тим філософія і релігія мають суттєві відмінності: - предметом філософії є відношення «людина-світ», а предметом релігії є існування надприродних сил (Бог, його творіння). - філософія і релігія мають різну структуру. Структура філософії складається з онтології (вчення про буття), логіки, діалектики, тощо. До структури релігії входять: релігійні ідеї, погляди та уявлення, релігійні почуття, релігійні культ і обрядність; - філософія ґрунтується на доведенні. Релігія ґрунтується на вірі. - філософія є формою пізнання, способом проникнення у сутність явищ. Релігія є формою, способом інтерпретації (тлумачення) того, що є – відповідних догм і постулатів. - філософія орієнтується, насамперед, на інтелект людини, її розум. Релігія діє, передусім, на почуття, емоції (релігійні догми не можна збагнути розумом). - у філософії, як правило, початком її є загальне, абстрактне начало (апейрон, субстанція, абсолютна ідея, матерія тощо). У релігії, як правило, основоположне начало – персоніфіковане (Ягве, Христос, Магомет, Будда і т.п.). - релігія у порівнянні з філософією представляє собою більш консервативну ідеологічну форму відображення дійсності, бо ґрунтується на незмінних догматах релігійного вчення. Висновок. Своїм основним завданням філософія має встановлення основних істин, які слугують принципами для інших істин. Як наука філософія встановлює свої істини шляхом дослідження і доведення. Тобто філософія прагне раціональними засобами створити гранично узагальнену картину світу і місця людини у ньому, досліджуючи пізнавальне, ціннісне, соціально-політичне, моральне й естетичне ставлення людини до світу. В свою чергу Людина повинна відчувати не важливо що саме це буде – любов, віра, ненависть, провина будь-які почуття та емоції. Релігія дозволяє людині повірити у неможливе не даючи змістовних роз’яснень певного явища. 174 9. Філософія науки, техніки та технології Світлана Бондар, Микола Кітов Національний університет харчових технологій У системі «наука-техніка» важливого значення набуває проблема відповідальності вченого. Сьогодні вчений, що успішно займається науковим пошуком, усвідомлює значимість свого відкриття і сам же реалізує його на практиці. Проте сучасний етап розвитку науки характеризується багатоплановими, розгалуженими, комплексними науково-технічними розробками, колективними, об’єднаними не навколо лідера, а навколо концепції, ідеї. На зміну принципу персональної відповідальності вченого за наслідки своїх відкриттів приходить принцип колективної відповідальності, а вона нерідко буває деперсоналізованою. З цього факту неодмінно слідує зростання ролі держави в регулюванні процесів науково-технічного прогресу. Із розглянутих вище положень можна зробити висновки. По-перше, наука, техніка та технологія є доволі складними явищами суспільного життя і пов’язані із глибинними засадами людського існування. По-друге, між ними існує необхідний зв’язок. Незважаючи на можливість порівняно автономного розвитку технічних умінь, розвиток техніки набуває характеру динамічного і стійкого у своїх основах процесу, коли він поєднується із розвитком науки та потребами суспільними. Те саме можна сказати і про науку. Сьогодні ми можемо констатувати, що поступ суспільства свідчить про внутрішню єдність розвитку техніки, науки та технології. Вихідну тезу оптимістичної оцінки можна сформулювати так: техніка сама здатна нейтралізувати або й подолати ті негативі наслідки, які несе людству її розвиток і поширення. Тобто технічні системи створюють засоби та передумови поступової гармонізації життя і процесів у суспільстві. Песимістичний напрямок оцінки техніки та науки отримав назву технофобії – жаху перед технікою. Прихильники такої оцінки роблять висновок про марність очікування добра від розвитку науки та техніки. На їхню думку, цей розвиток не приведе ні до чого іншого, окрім перетворення самої людини на елемент технічних процесів. Наука, техніка та технології взаємно поєднані і можуть розвиватися як шляхом поступових кількісних накопичень, так і шляхом доволі радикальних змін у самих вихідних даних. Невеличкий екскурс у новий напрямок філософських досліджень – філософію науки та техніки – дає нам змогу зробити такі висновки: - філософія науки та техніки являє собою надзвичайно важливий у сучасних умовах напрямок філософських досліджень, що є традиційним у філософії; - філософія науки і техніки є осмисленням зростаючого впливу науково- технічного поступу на усі сфери людського життя і тому в її межах виробляються нові підходи до розгляду традиційних філософських проблем; - технічна творчість людини лише тоді набуває характеру безперервного поступу, коли вона поєднується із розвитком науки та впроваджує нові технології. Отже, науково-технічний прогрес – це поступальний рух науки і техніки, еволюційний розвиток усіх елементів продуктивних сил суспільного виробництва на основі широкого пізнання і освоєння зовнішніх сил природи, це об’єктивна, постійно діюча закономірність розвитку матеріального виробництва, результатом якої є послідовне вдосконалення техніки, технології та організації виробництва, підвищення його ефективності. Розвиток науки і техніки сам по собі не залежить від 175 того, в якій соціально-економічній системі він відбувається. Науково-технічний прогрес створює можливість для розвитку суспільства, а як використовуються наукові і технічні досягнення – залежить від конкретної соціально-економічної будови суспільства. В Україні, на жаль, недостатньо уваги приділяється розвитку науки, техніки та технології. Держава мало коштів виділяє на розвиток науки, а заможні підприємці ще не усвідомили, що їм теж необхідно підтримувати науково-дослідні інститути, де народжуються перші досліди, відкриття в галузі науки, техніки та технології. А це майбутнє нашої країни, людей, які будуть жити та працювати в ній. 10. Релігійні конфлікти на просторі незалежної України: історія та сучасність Анна Кушніренко, Микола Кітов Національний університет харчових технологій Розгортання релігійних конфліктів на українських землях відбувалося в різні періоди, мало різні форми, силу та масштаб. Їх причинами були соціально-історичні, геополітичні, етнонаціональні, мовно-культурні, церковно-канонічні, соціально- психологічні прояви. Останнім часом спостерігається посилення хронічної напруженості між Православною і Римо-Католицькою Церквами. Цьому спонукав розпад СРСР, що призвело до поширенню пастирської, місіонерської, прозелітичної роботи, не могли не залучити західне християнство до активної своєї присутності на Сході та рішучих євангелізаційних проектів. Також можна стверджувати, що на фоні діяльності проросійської православної церковної (і політичної) еліти, діяльність Ватикану на українському просторі постає не просто як експансійна Східна політика на «канонічній території РПЦ», а значно гостріше – як виклик «історичним російсько-українським зв’язкам», єдиному «православному корінню», всій ідеології та діяльності Православ’я. Відтак комунікаційний обмін між церквами здійснюється за логікою «паритетної відповіді» запеклих конкурентів. То ж можна відзначити, що в Україні Православ’я і Католицизм стали дійсно історичним «випробуванням» одне для одного, але найперше вони стали випробуванням на свою «християнськість». Другим вектором напруги – історично-успадковані та нововиниклі суперечності між православними і протестантськими конфесіями. Активний динамічний розвиток протестантизму, відродження і швидка розбудова цілої низки деномінацій, сильно постраждалих у тоталітарну добу, інтенсивне включення протестантських Церков у суспільну діяльність, їх місіонерські проповіді тощо – закономірно спричинили загострення стосунків із Православними Церквами, які оцінили в особі протестантів сильних і дієвих конкурентів. Наступний напрям релігійних протистоянь – православно-ісламські міжконфесійні конфлікти у південних регіонах України, головно між двома домінуючими конфесіями: ДУМК (Духовним Управлінням мусульман Криму) та УПЦ МП. Етнокультурна клаузація двох найбільших етнічних спільнот в Криму (слов’янського і кримсько-татарського населення), напружені міжнаціональні стосунки, високий рівень ксенофобії щодо тюркомовних етносів, складнощі і 176 проблеми адаптації кримських татар до принципово нових суспільних умов на автохтонній території, процеси політизації та радикалізації мусульманської спільноти тощо – все це чинить потужний конфліктогенний вплив на міжконфесійні відносини в кримському соціумі. Новітні події свідчать про посилення кризових процесів у мусульманській уммі, що не сприяє нормалізації міжконфесійних і державно- церковних відносин, як в АР Крим, так і в Україні загалом. Ще один тип конфліктних відносин витворився між традиційними і нетрадиційними для України конфесіями, переважно іноземного походження, які демонізовані до рівня украй небезпечного фактору, здатного підірвати традиційні духовні цінності та патріотичні почуття, спотворити національний менталітет. На відміну від перелічених вище конфліктів, детермінованих значною мірою історичними, етнонаціональними, політичними чинниками, цей тип протистояння культивується здебільшого самими Церквами, їх непримиримістю в питаннях догматики, культу, методів проповідування та місіонерської активності, принципів організації, прийомів навернення і утримання неофітів тощо. Неорелігійні (найперше неохристиянські) конфесії успішно продемонстрували свою ефективність і конкурентоспроможність, універсалізм і технологізацію, досвід менеджменту і комунікації, роботи в мікрогрупах, персоналістичного підходу. Перепоною для конструктивного міжконфесійного спілкування лишається та обставина, що кілька генерацій служителів церкви, виплеканих у непримиренних світоглядних протистояннях як зі світською культурою, так і з іншоконфесійними інституціями, наразі не сприйняли досвіду толерантного спів-буття, міжцерковного спілкування і діалогу. Розмежування геополітичного становища в Україні, яке не долається, а, навпаки, ускладнюється глобалізаційними процесами, створили умови для формування чи не найбільшого «ринку релігій та віросповідань» в Європі. Відтак, релігійні конфлікти на українських теренах не зникнуть у найближчому майбутньому, а лишатимуться викликом загальносуспільній та особистій толерантності. Були названі об’єктивні існуючі закономірності розвитку церков, які є головною загрозою існування міжконфесійного світу в Україні і які використовуються для забезпечення геополітичних інтересів окремими церковними діячами. Також сьогодні явні позитивні тенденції, а саме знаходження порозуміння між керівниками релігійними конфесій. Ці прояви спостерігаються в розгортанні подій на Майдані, що спонукають до згуртованості громадян в боротьбі за політичні, релігійні, суспільні інтереси. 11. Проблема сенсу життя людини Тетяна Янюк, Микола Кітов Національний університет харчових технологій Пошук та набуття сенсу життя і діянь кожної людини, має суто індивідуальний, особистісний характер. Задумуючись про безмежжя Всесвіту, розуміємо, що ми – наче піщинки в цьому безмежному океані, а життя людини – мить, але так хочеться зробити цю мить значущою і важливою. У чому сенс життя? Для когось – це слава, достаток, гроші. Для іншого – творчість, самовдосконалення, служіння людям, улюблена професія. Видатний філософ Г.С. Сковорода сенс життя вбачав у пізнанні самого себе, навколишнього світу і Бога в собі. Він вважав за необхідне прожити життя так, щоб совість була, «як чистий кришталь». 177 Актуальність проблеми сенсу життя характерна не тільки для підлітків, але й для людей зрілого віку. Здебільшого це пов’язано зі зламом світоглядних стереотипів, серйозними моральними потрясіннями. Кожен осмислює своє життя і життя тих, хто його оточує, передусім виходячи зі свого світогляду, соціального cтатycy в суспільстві. Люди можуть мати неоднаковий матеріальний стан, але не це головне. Основна відмінність полягає у різному розумінні мети та сенсу життя, духовно-моральних ідеалів, шляхетності, незаплямованості життя, людської гідності та громадянської позиції. Аби сприяти розвитку крaщих людських рис, необхідно допомогти людині визначити життєвий ідеал, виробити світоглядну позицію, завдяки якій соціальний ідеал став би особистісною потребою кожного. Сенс життя - це поняття, яке відбиває постійне прагнення людини співвідносити свої вчинки із системою суспільних цінностей, з вищим благом, щоб у такий спосіб діставати можливість виправдовувати себе у своїх власних очах, в очах інших людей чи перед якимось авторитетом, Богом. Інакше кажучи, це пояснення собі й іншим, для чого ти живеш. Сенс життя – це проблема, яка постає перед людиною, коли вона відволікається від щоденних практичних справ і тимчасових інтересів і усвідомлює, що вона кінцева. Навіщо я живу, якщо є смерть? Питання про сенс життя виникає також, коли з різних причин вичерпалися ті смисли, якими людина жила до сьогоднішнього дня, і вона відчуває емоційну порожнечу та відсутність інтересу до чого б то не було. Сенс життя може бути розглянутий і як життєва мета, досягнення якої передбачає формування завдання на тривалий період. Обрана більш чи менш свідомо мeта життя (знайдений сeнс життя) набуває нормативного хaрактеру, стає керівництвoм до дії. Багатий спектр уявлень про сенс життя, що простежується в історії філософської й етичної думки, свідчить про залежність змicту цього поняття від соціального становища індивідів, соціальних груп, класів, від їхніх потреб та інтересів, сподівань та прагнень. Сенс життя кожної людини унікальний і неповторний, як і її життя. Людина завжди вільна у виборі сенсу і в його реалізації. Але свободу не можна ототожнювати зі свавіллям, її слід сприймати з точки зору відповідальності. Людина відповідає за вірно знайдений і реалізований сенс свого життя, життєвих ситуацій, що в них вона потрапляє. Людина повинна йти за своїм покликанням, у якому життя набуває сенсу. Відчути і знайти своє покликання їй допомагає самопізнання, відповідальність за реалізацію свого призначення, що на Землі допомагає узгодити універсальні життєві цінності з конкретними життєвими ситуаціями. Сенс життя перебуває за межами життя. Його можна назвати «життям заради інших людей». Для людини життя стає осмисленим, коли вона служить інтересам родини, нації, суспільства, коли вона живе заради щастя прийдешніх поколінь. їй небайдуже, що вона залишить після себе. Недаремно прожити життя – це і продовжитися у своїх нащадках, і передати їм результати своєї матеріальної і духовної діяльності. Але на цьому шляху існує небезпека опинитися в ситуації, коли все твоє неповторне життя перетворюється на засіб для створення якоїсь ідеї чи ідеалу (це може бути ідея комунізму, «світлого майбутнього» тощо). Якщо така позиція не пов’язана з духовною еволюцією людської особистості, людина стає на шлях фанатизму (історія знає безліч варіантів і класового, і національного, і релігійного фанатизму). 178 12. Логічна помилка у законі виключеного третього Оксана Подковко, Микола Кітов Національний університет харчових технологій Закон виключеного третього (від лат. Lex exclusitertii sive medii inter duo contradictoria; Lex – закон, exclusitertii sive medii inter duo contradictoria – виключається третя особа в середині між двома суперечностями) визначається таким чином: із двох суперечливих суджень одне неодмінно є істинним, а друге – хибним, третього не дано. Закон виключеного третього не вирішує питання про те, яке із двох суджень, що знаходиться у відношенні суперечності, є хибним, а яке істинним. Вимога даного закону полягає в тому, що два суперечливих судження не можуть бути разом істинними і разом хибними. Наприклад, із двох суджень «Всі терміни – поняття» і «Деякі терміни не є поняттями» одне істинне, а друге хибне, третього не дано. Якщо буде встановлено, що перше судження буде істинним, то обов’язково хибним буде друге судження [див.: 1, 3]. Загальновідоме твердження, що ніби з двох суперечних суджень одне є неодмінно істинним потребує переосмислення. Наявність істини можуть визначати лише три судження, оскільки об’єктивний стан речей може бути таким: або всі предмети певної множини мають відповідну ознаку, або тільки деякі з них її не мають, або жоден з цих предметів не має відповідної ознаки. Винятком тут є лише стан речей, виражений в одиничних суперечних судженнях. З двох одиничних суперечних суджень справді одне неодмінно є істинним, а друге – хибним. Немає сумніву в тому, що суперечні судження містять у собі істину, але вираз «а третього і бути не може», на наш погляд, є некоректним, оскільки третє в суперечних судженнях потенційно, приховано має місце. Невизначене частково-стверджувальне судження містить у собі два судження: «Деякі S є Р» == «Принаймні деякі S є Р» == або «Тільки деякі S є Р», або «Всі S є Р». Це стосується і невизначеного частково- заперечного судження: «Деякі S не є Р» == «Принаймні деякі S не є Р» == або «Тільки деякі S не є Р», або «Жоден S не є Р». В системі сучасної класичної логіки висловлювань закон виключеного третього справді діє. Це можна пояснити тим, що сучасна класична логіка висловлювань абстрагується від кількісної і якісної характеристики суджень. На співвідношення модальності і багатозначності вперше звернув увагу Я. Лукасевич. На його думку, двозначна логіка є недостатньою для опису властивостей модальних висловлювань, яким він приписує три логічних значення: «істинне», «хибне» і «нейтральне». Смислова інтерпретація найяскравіше виражена в системі висловлювань про майбутнє. Вони є невизначеними, а тому набувають більше двох логічних значень, і можна встановити такі умови, за яких значення істинності висловлювань наближатиметься до 1. У цьому плані багатозначна логіка подібна до ймовірнісно-індуктивної логіки, яка послуговується термінами «невизначено», «ймовірно», «правдоподібно» і визначає умови, за яких підвищується ступінь імовірності істинності висловлювання. Абсолютна істинність позначається символом «1». Смисловою інтерпретацією тризначної логіки Я. Лукасевича є і квантова фізика, яка досліджує мікросвіт. Так, траєкторія руху електрона, що фіксується на екрані приладів, є невизначеною, а тому її не можна точно і однозначно передбачити (деякі фізики стверджують про «свободу волі» електрона). Йдеться про те, що висловлювання про рух електрона в системі квантової фізики мають більше двох логічних (істинних) значень. 179 Застосування Я. Лукасевичем тризначної логіки для опису модальних висловлювань не у всьому було досконалим. Однак він започаткував розроблення нової логічної системи, що розкрило неабиякі можливості для розвитку некласичної логіки [див.: 2]. Література 1. Проценко М.Г. Логіка: посіб. для студентів вузів / М.Г. Проценко. – Суми, 2005. – 252с. 2. Тофтул М.Г. Логіка. – К.:Видавничий центр «Академія», 2006. – 400с. 3. Жеребкін В.Є. Логіка. – Харків; Київ: Основа-Знання, 1999. – 256с. 13. Філософське значення періодичного закону Д.І. Менделєєва Марина Студзінська, Микола Кітов Національний університет харчових технологій Періодичний закон Д.І. Менделєєва, фундаментальний закон, що встановлює періодичну зміну властивостей хімічних елементів залежно від збільшення зарядів ядер їх атомів, відкритий ним в 1869 при зіставленні властивостей всіх відомих на той час елементів і величин їх атомних мас [див.: 1, с.12] До Д.І. Менделєєва хімічні елементи здавались випадковою сукупністю незалежних між собою речовин, які різними способами виділялися хіміками- аналітиками в результаті розкладу найрізноманітніших хімічних сполук. Він відкрив органічний зв’язок між всіма сполуками та показав, що вони, будучи підпорядковані закону, внутрішньо єдині по своїй природі і взаємно обумовлюють один одного і, що саме через це, вони розташовуються у відповідному порядку по періодичній системі. Д.І. Менделєєв показав, що якісна хімічна характеристика кожного елемента залежить від кількісної характеристики його найважливішої його властивості – атомної маси. Поступове збільшення атомної маси в ряду елементів кожен раз приводить до якісної зміни, обумовлюючи перехід від одного елемента до другого, причому цей перехід проходить не плавно, не поступово, а супроводжується різким стрибком, шляхом перериву поступовості. На цей, по своїй суті, діалектичний характер зміни властивостей елементів, розміщених згідно періодичному законові, багато разів він звертав увагу. В періодичній системі Д.І. Менделєєва металічні властивості елементів змінюються : з права наліво і зверху в низ – збільшуються якщо ж навпаки, з низу вверх то вони зменшуються. Вся його система являє собою ніби живе відображення єдності протилежних сторін і властивостей елементів. Все це багатство діалектичних зв’язків і переходів, стрибків і протиріч, зв’язані в періодичній системі, було відкрито Д.І. Менделєєвим, хоча сам він не був свідомим діалектиком-матеріалістом, а застосовував діалектику не свідомо, стихійно. Саме таке фактичне застосування діалектичного методу дозволило йому відкрити періодичний закон, побудувати систему елементів і зробити свої передбачення. Філософське значення вчення про періодичність – це перехід від стадії специфічного, властивого тій чи іншій сукупності елементів, до стадії загального, характерного для всіх елементів: «... визнають надто багато індивідуальним ... пов’язати ці індивідуальності загальної ідеєю мета моєї природної системи» [2, с.20]. При відкритті періодичного закону Д.І. Менделєєв керувався ідеєю, що якісні характеристики елементів зумовлені кількістю їх атомної маси і що кількісне 180 збільшення атомної маси в послідовному ряду елементів повинно зумовлювати перехід від одного якісно визначеного елемента до іншого. Це свідчить про застосування закону про перехід кількісних змін в якісні. Цей закон діалектики дозволив вченому передбачати властивості невідомих еле- ментів. Д.І. Менделєєв виходив із переконання, що кількісні зміни властивостей ростуть строго закономірно, кожен раз зумовлюючи собою якісні зміни властивостей елементів. Якщо б пропуску в ряду елементів не було і весь ряд був заповнений, то такий перехід повинен був здійснюватися в будь-якому місці ряду, в тому числі в пустих, на той час, місцях. На цій підставі він і визначив як повинні змінюватися чисельні значення фізичних і хімічних властивостей елементів там, де здійснюється перехід від зайнятого місця до пустого і від пустого місця до наступного, зайнятого за ним. Подальше поширення принципу періодичності, сформульованого видатним російським ученим, показало як величезні досягнення в його застосуванні, так і певні неузгодження. Вивчення характеру зміни численних властивостей приводили до висновку: «... періодична змінюваність простих і складних тіл підкоряється деякому вищому закону, природу якого, і тим більше причину нині ще немає спроможності охопити. Цілком ймовірно, вона криється в основних засадах « внутрішньої механіки атомів і частинок» [1, с. 21]. Періодичний закон має величезне природничо-наукове і філософське значення. Він дозволив розглядати всі елементи в їх взаємному зв’язку і прогнозувати властивості невідомих елементів. Завдяки періодичному закону багато наукових пошуків (наприклад, в галузі вивчення будови речовини – в хімії, фізиці, геохімії, космохімії, астрофізиці) отримали цілеспрямований характер. Періодичний закон – яскравий прояв дії загальних законів діалектики, зокрема закону переходу кількості в якість. Література: 1. Голуб А.М., Петрусенко А.М. Періодичний закон Д.І. Менделєєва – фундаментальний закон природи /А.М. Голуб, А.М. Петрусенко. – К., 1960р, 60 с. 2. Периодический закон Д. И. Менделеева и его философское значение. Сборник статей. – Государственное издательство политической литературы. – М.,1947, 246 с. 14. Постпозитивізм Г. Куна та І. Лакатоса Кристина Омельченко, Микола Кітов Національний університет харчових технологій Вступ. Постпозитивізм – загальна назва для декількох шкіл філософії науки, що прийшли на зміну неопозитивізму. Прихильники постпозитивістських напрямків, критикуючи погляди неопозитивістів, дотримуються рiзних пiдходiв. Найяскравішими представниками постпозитивізму є Т. Кун та І. Лакатос. Результати. Томас Кун американський філософ. Його основна думка полягає в то- му, що в розвитку наукового знання особливу роль відіграє діяльність наукової спільноти. За визначенням Т. Куна, яке вiн дає в працi «Структурі наукових революцій», наукова революція – епістомологічна зміна парадигми. «Під парадигмами я маю на 181 увазі визнані всіма наукові досягнення, які протягом певного часу дають модель постановки проблем та їх рішень науковому співтовариству» [1], – заявляє він. Визначальне значення належить не нормам логіки, методології, а парадигмі, тобто сукупності переконань, цінностей, технічних засобів, прийнятих науковою спільнотою якi і забезпечують наукову традицію. Якщо парадигма панує повністю, то період нормальної науки, коли кожне нове відкриття піддається поясненню з позицій панівної теорії. Руйнування парадигми призводить до наукової революції, тобто до формування нової парадигми. Нова парадигма відміняє стару. Згідно з Т. Куном, наукова революція відбувається тоді, коли вчені виявляють аномалії, які неможливо пояснити за допомогою універсально прийнятої парадигми, в рамках якої до цього моменту відбувався науковий прогрес. З точки зору Т. Куна, парадигму слід розглядати не просто як поточну теорію, а в якості цілого світогляду, в якому вона існує разом з усіма висновками, зробленими завдяки їй. Наука є результатом діяльності наукових колективів. Також особливе значення в науці мають соціальні і психологічні моменти. Особливість філософських поглядів Т. Куна на розвиток наукового знання полягає у тому, що вiн подаэ цілісну концепцію розвитку науки, а не обмежується описом тих чи інших подій з історії науки. Ця концепція рішуче пориває з цілим рядом старих традицій в філософії науки. Т. Кун рішуче відкидає позитивізм, який був панівною течiю у кінцi XIX століття в філософії науки. На противагу позитивістській позиції в центрі уваги Т. Куна не аналіз готових структур наукового знання, а розкриття механізму розвитку науки, тобто – дослідження руху наукового знання. Іншим представником постпозитивізму є англiєць Iмре Лакатос, який висунув методологію науково-дослідницьких проблем. Згідно І. Лакатосу важливо порівнювати теорії одну з одною і науково-дослідницькі програми. Кожна науково- дослідницька програма містить декілька теорій. «Тверде ядро» програми зберігається від однієї теорії до іншої, а «захисний пояс», складається з допоміжних гіпотез, і може частково руйнуватися. Твердим ядром науково-дослідницької програми Ньютона є три закони механіки і закон тяжіння, лише коли «тверде ядро» програми буде зруйновано необхідним виявиться перехід від старої до нової науково- дослідницької програми. І. Лакатос звертав увагу на необхідність ретельного вивчення історії розвитку наукового пізнання. Вивчення наук, яке не супроводжується вивченням їх історії, веде до однобічного знання, створює умови для догматизму. У своїх роботах І. Лакатос показує, що в історії науки дуже рідко зустрічаються періоди, коли безроздільно панує одна програма (парадигма), як це стверджував Т. Кун. Зазвичай в будь-якій науці існує кілька альтернативних науково- дослідних програм. Історія розвитку науки, за Лакатосом, це історія боротьби і зміни конкуруючих дослідницьких програм, які змагаються на основі їх евристичної сили в поясненні емпіричних фактів, передбаченні шляхів розвитку науки та прийнятті контрзаходів проти ослаблення цієї сили. Конкуренція між ними, взаємна критика, чергування періодів розквіту і занепаду програм надають розвитку науки той реальний драматизм наукового пошуку, який відсутній в монопарадигмальній «нормальній науці» Т. Куна [див.: 2] Головним джерелом розвитку науки є не взаємодія теорії та емпіричних даних, а конкуренція дослідницьких програм у справі кращого опису і пояснення спостережуваних явищ і, головне, передбачення нових фактів. Тому, вивчаючи закономірності розвитку науки, необхідно особливу увагу приділяти формуванню, розвитку і взаємодії дослідних програм [див.: 4]. За Т. Куном, все нові і нові 182 підтвердження парадигми, що виходять в ході вирішення чергових задач- головоломок, зміцнюють безумовну віру в парадигму-віру, на якій тримається вся нормальна діяльність членів наукового співтовариства. У І. Лакатоса процедура доказу істинності початкового варіанту дослідницької програми призводить не до віри в неї, а до сумніву, що породжує потребу перебудувати, удосконалити, зробити явними приховані в ній можливості. У своїй книзі І. Лакатос аналізує, яким чином здійснюється зростання знання через серію доказів і спростувань, в результаті яких змінюються самі вихідні передумови дискусії і доводиться не те, що спочатку передбачалося довести. Висновки. У І. Лакатоса на відміну від Т. Куна революційна науково-дослідна діяльність не є прямою протилежністю діяльності вченого в міжреволюційні періоди. Це пов’язано в першу чергу з розумінням наукової революції [див.: 3] . Загалом, необхідно розуміти, що парадигма в методології науки – це сукупність цінностей, методів, підходів, технічних навичок і засобів, які прийняті у науковій спільноті в рамках усталеної наукової традиції в певний період часу. Згідно з Т. Куном, парадигма – це те, що об’єднує членів наукового співтовариства і, навпаки, наукове співтовариство складається з людей, які визнають певну парадигму. Як правило, парадигма фіксується в підручниках, працях учених і на багато років визначає коло проблем і методів їх вирішення в тій чи іншій галузі науки, науковій школі. Згідно моделі Т. Куна в періоди революцій виникає конкурентна боротьба пар «парадигма – співтовариство», яка розгортається між спільнотами. Тому перемога в цій боротьбі визначається, в першу чергу, соціально-психологічними, а не змістовно- науковими факторами (це пов’язано з властивістю «несумірності» теорій, породжених різними парадигмами). І. Лакатос же відносить позицію Т. Куна до ірраціоналізму. Безліч концепцій свідчать, що не сформувалася загальновизнана теорія, яка описує будову і розвиток науки. Таким чином, моделі Т. Куна та І. Лакатоса виявляються не альтернативними, а взаємнодоповнюючими. Література: 1. Губин В.Д. и др. Философия /В.Д. Губин и др. – М.; 1997. – 432с. 2. Кун Т. Структура научных революций / Т. Кун. – М., Прогресс, 1975. 3. Философия и методология науки. Часть 1. – М., 1994. – 304 с. 4. Философия и методология науки. Часть 2. – М., 1994. – 200 с. 15. Політика і міф Сергій Сіробаба ,Микола Кітов Національний університет харчових технологій Вивчення міфології, як відображення найдавнішого уявлення про світ, усе впевненіше посідає належне місце в сьогоднішньому науковому світі. Міф слід розглядати не лише як архаїчну форму світогляду, але і як річ, явище, яке існувало завжди, існує сьогодні і має надзвичайно важливий вплив на процеси, які відбуваються в суспільстві. Один із науковців, які поглиблено вивчають цей феномен, відомий історик релігії Мірча Еліаде стверджує : «Знати міф – значить наблизитися до таємниці походження 183 всіх речей» [1, с. 24]. Інакше кажучи, людина дізнається не лише про те, яким чином все виникло, але і про те, яким чином виявити це і відтворити, коли все вже зникне Відомий психолог Густав Юнг вважав, що сучасна цивілізація, звівши уявлення про міф до рівня дитячої оповіді, позбавивши міф його сакрального значення, зрештою, стверджуючи про шкідливий вплив міфологічної свідомості на суспільство, насправді просто витіснила міф на задвірки людської підсвідомості. Там, у підсвідомості, міфологічні образи і архетипи продовжують жити і шукати будь-якої можливості вихлюпнутися назовні з силою стиснутої пружини [див.: 5]. Виглядає це так, наче сам по собі міф ніколи повністю не зникав зі світу психіки. Він проявляється у снах, фантазіях, повір’ях, прагненнях сучасної людини. Він міняє свій аспект і маскує свої дії. Яка ж дія міфу на соціальному рівні, в якій формі можливе існування міфологічної свідомості сьогодні? Відповідь на ці питання дають найавторитетніші дослідники міфологічного мислення. Зокрема, відомий французький учений, етнограф і соціолог Клод Леві-Строс зазначає, що «ніщо так не подібне на міфічну думку, як політична ідеологія. Можливо, остання просто замінила першу в сучасних суспільствах» [3, с. 198]. Згадуваний уже історик релігії М. Еліаде стверджує, що міф «ніколи не зникає, іноді він із незвичайною силою заявляє про себе в суспільному житті в формі політичного міфу» [2, с. 39]. Отже, сьогодні політика є тим ґрунтом, на якому може народжуватися і з якого може черпати сили міф. Найчастіше міфи проявляються в тих суспільствах, які об’єднані за етнічними ознаками. Згідно з К. Юнгом, міфи є носіями певних архетипів, які являють собою «колективне підсвідоме» тих чи інших груп. Нація, як єдиний організм, ховає у своїй підсвідомості, як і окрема людина, властиві лише їй архетипи. Хоча приклад комуністичної ідеології, яка базується на одному з найпотужніших есхатологічних міфів, міфі про «Золотий вік», є яскравим зразком спрацювання міфологічної свідомості і в інтернаціоналістичних ідеологіях. Можна визнавати або не визнавати вплив міфологічного мислення на суспільні процеси або політичні ідеології, давати йому негативну або позитивну оцінку, від того вплив міфу на суспільство буде не більшим і не меншим. Різниця полягає лише в тому, що можна ігнорувати фактор міфу, а можна враховувати і скеровувати ту потужну силу, яка прихована в міфологічному мисленні людини. Міф зачіпає найглибинніші, найпотаємніші закутки людської підсвідомості, і тому він, обминаючи раціональне, критичне мислення, впливає за принципом прямої дії. Образна мова, якою оперує міф, набагато сприйнятніша і зрозуміліша для більшості людей, аніж логічні побудови і переконання. Характерні риси масової психології ще в кінці XIX століття простежив і проаналізував відомий французький мислитель Г. Ле Бон. І, звичайно, найбільша сила міфологічної думки полягає в тому, що вона зачіпає певні стереотипи, певні схеми поведінки, ціннісні характеристики як людської, так і, особливо, національної підсвідомості. Не можна так раціоналізувати життя, тобто знайти реальність, а не міф, щоб не було міфологічного залишку. Міф завжди присутній. Міф народився тоді, коли людина почала оцінювати і аналізувати явища, які не піддаються логічному осмисленню. Отже, доти, доки людина стикатиметься з ситуаціями, які неспроможна логічно пояснити, міфологічне мислення матиме значний вплив на суспільство. Слід також зазначити, що «міф ґрунтується на колективному принципі, коли хтось вольовим чином ідентифікує себе з чимось в історії. Головне в самому міфі – це вольове ствердження. Міф тому і ґрунтується на акті віри, що в основі його лежить ірраціональне, вольове начало» [4]. Масова свідомість завжди повинна шукати віру в якийсь вольовий акт. Міф – це колективна форма самоутвердження і 184 він мусить завжди спрямовувати на піднесення, на свято. Зрештою, міф виникає обов’язково, бо це колективна форма спрощення буття. Отже, можна стверджувати, що міф є найпотужнішим фактором впливу на масову свідомість. Виникаючи в політиці, міф несе у маси певну ідею, в яку люди починають вірити, а віра мобілізує людей до дій, які спрямовані на втілення в життя цієї ідеї. Література: 1. Еліаде М. Аспекты мифа / М. Еліаде. – М.: Асаdemіа, 1995. 2. Еліаде М. Мифы, сновидения, мистерии / М. Еліаде. – М. : Ваклер, 1995. 3. Клод Леві-Строс. Структурна антропологія /Клод Леві-Строс. – Київ: Основа, 1997. 4. Ле Бон Г. Психология народов и масс /Г. Ле Бон. – Санкт-Петербург: Макет, 1995. 5. Юнг К.Г. Архетип й символ / К.Г. Юнг. – М.:, 1991. 16. Повсякденність як феномен сучасної культури: відповідності та суперечності Лариса Бабушка Національний університет харчових технологій Повсякденна культура відіграє значну роль у житті людини епохи «пізньої сучасності», їй надається роль фундаментальної підстави людського існування. По- перше, повсякденне життя постає особливим просторово-часовим континуумом. Невипадково в даний час у гуманітарній науці відзначається посилений інтерес до «теорії повсякденності», «історії повсякденності» тощо. У них підкреслюється особлива необхідність розгляду повсякденності не тільки як емпіричної, але й як теоретичної проблеми, зі своїми методологічними підходами та інструментарієм, які дозволяли б вибудовувати більш фундаментальні уявлення щодо феномену повсякденності. По-друге, в конкретних дослідженнях, як правило, терміни «буденна культура», «повсякденність», «повсякденне життя» вживаються як синоніми. Хоча смислове наповнення поняття «повсякденності» є значно багатшим, воно визначається обраним ракурсом бачення «життєвого світу» і включає як його духовний, так і матеріально-тілесний аспекти. Культурологічний аналіз дозволяє об'єднати як онтологічний, так і аксіологічний аспекти повсякденності. У «життєвий світ» людини, між Землею і Небом, М. Хайдеггер розміщує екзістенціали Дому, Поля, Храму. За словами вітчизняного естетика В. Личковаха, саме вони є «топосами дійсного буття людини, що визначають горизонти її вкоріненості, «Край» її особистого і родового, етнонаціонального існування. Через це вони стають і концептами – категоріями філософії етнокультури» [ , с.11]. Для В. Розанова такими екзистенціалами виступають «тілесність», «емоційність», «чуттєвість», «дім», «сім'я», «друг». Саме вони формують культурні форми «життєвого світу» людини, способи її поведінки та комунікації. Єдиним полем, в якому відбувається наділення сенсом тих чи інших людських дій, є «життєвий світ» – перелік смислів і значень. По-третє, вплив процесів глобалізації на життя української сім'ї відбувається таким чином, що, з одного боку, зберігаються традиційні форми особистого та суспільного життя, поведінкових моделей і орієнтирів, а з іншого – виникають нові 185 явища й процеси, змінюють звичні підвалини життя. Такі перетворення обумовлюють особливу актуальність вивчення досвіду сімейних відносин як основи етнічної культури народу. Велике значення в теоретико-методологічному аспекті мали фундаментальні праці в царині філософії, культурології та соціології Е. Гуссерля, Г. Кнабе, Ю. Лотмана, А. Камю, Г. Марселя, Ж. П. Сартра, М. Хайдеггера, вітчизняних та російських дослідників Л. Костенко, С. Кримський, В. Розанова. Культурологічний аналіз західних і вітчизняних досліджень дозволяє виявити певні етапи розкриття сутності поняття повсякденності як особливого феномена культури, який, з одного боку, передбачає буденність, щоденну повторюваність в часі тих чи інших фактів, з іншого боку, виступає як фактичний матеріал, за допомогою якого можна розкрити проблематику культури не тільки минулого, а й сьогодення. Світ повсякденності сприймається особистістю як природній і наперед визначений порядок життя, що включає в себе повторювані явища, артефакти, умови відтворення життєдіяльності. Увага, яку культура повсякденності привертає до себе з боку дослідників, пов'язана з поширенням багатогранного поняття культури, яке включає в себе всі тексти, створені людиною, поза ієрархічністю і бінарністю високої й масової культур. Водночас культурні практики вказують на розширення сфери повсякденного, на динаміку цієї царини, котра приводить до деконструкції опозицій між спеціалізованим і повсякденним знанням, між чудесним і буденним. З приходом нових технологій та їх освоєнням на масовому побутовому рівні дедалі частіше нові гаджети сприймаються не як втілена мрія, а як натуралізована приналежність повсякденної рутини. Таким чином, повсякденність сьогодні постає рутинізацією того, що ще вчора мало статус незвичайного, свята, жадання, спокуси, попри все це не означає, що людина не шукає виходу з повсякденності в якусь іншу сферу. Від рутини повсякденності необхідно йти, щоб уникнути стресу. Але при розширенні сфери повсякденності такі виходи знайти все важче, а пошук приводить до явищ, які представляють собою досить проблематичну й небезпечну зону сучасної культури. Екстремальні форми поведінки, види спорту, що нехтують інстинктом самозбереження, перекручення людської тілесності, – всі ці проблеми часто пояснюються молодіжним екстремізмом, негативним впливом масової культури і медіа. Ці форми самовираження слід розглядати як вид культурних текстів, що містять в собі смисли та коди, які потребують аналізу. Це може допомогти зрозуміти причини поведінки, які дають можливість людині вийти, хоча б на мить, в область Іншого. Як у міфології визрівають універсальні смисли, які не зникають, а продовжують жити в інших культурно-історичних формах (епосі, трагедії тощо), так й ідеї тотожності, метаморфози володіють потенційно смисловою невичерпністю, а в нових соціально-культурних контекстах знаходять нові грані. Література: 1. Личковах В.А. Філософія етнокультури. Теоретико-методологічні та естетичні аспекти історії української культури [Текст] / В.А. Личковах. – К.: Вид. ПАРАПАН, 2011. – С.11]. 2. Хайдеггер, М. Путь к языку / Бытие и время / М. Хайдеггер. – М.: Изд. «Республика», 1993. – С.259-273. 186 17. Гротескова свідомість як культурологічний артефакт XXІ століття Віктор Чорнодід, Л. Бабушка Національний авіаційний університет Буття сучасної людини поза перебільшенням позначене соціально-політичною нестабільністю, трагічними переживаннями, а відтак, викликає до життя свідомість, яка апелює та маніпулює гротесками. В широкому розумінні тлумачення терміну гротеск, за енциклопедичними даними «Вікіпедія», є типом художньої образності, який ґрунтується на химерному поєднанні фантастичного й реального, прекрасного й потворного, трагічного й комічного, життєподібного і карикатурного. З іншого боку, гротеск виступає найвищим щаблем комічного. Особливо яскраво виявляються сатиричні форми гротеску. За допомогою гротеску митець створює специфічний «гротескний» світ, аномальний і дивний світ, в якому реальне та нереальне несподівано постають в органічній єдності. Нерідко гротеск перетинається із сатирою (наприклад, у Джонатана Свіфта «Казка бочки», Еразма Ротердамського «Похвала глупоті», Миколи Гоголя «Ніс» тощо. Коли трагедія виходить за межі одиничного, перемішуючи етноси й кордони, тоді в просторі свідомості народжується сміх як відповідна та єдино вірна реакція на термодинамічні процеси в суспільстві й культурі. І в той самий час, коли трагедія заходиться від катарсичного плачу, лукавий трагіфарс (завжди карнавальний) буде вимагати неодмінно філософського осмислення та гротескного оформлення, оскільки гротеск є «комедією абсурдно трагічного життя». За такого підходу сміх тимчасово буде поставати феноменом свідомості, що характеризує момент самоідентифікації особистості в світі буття, оскільки виявляється особистістю саме завдяки «буттю-в- світі». Гіпертрагізоване до нісенітниці сучасне життя, зажадало від художника вибрати гротеск як деяке образне заперечення сучасної дійсності. Згадаймо, бодай, великих пересмішників – це ті самі «приватні мислителі», що ніби завжди «на виду» і, водночас, «на узбіччі», але здатні розширювати межі свідомості свої влучним амбівалентним словом, порівнянням, парадоксом, котрий позначений особливою міткою об'єктивної реальності. Їх поетичні вільності – метафізичні скрижалі буття. Сміючись, художник вбивав власні страхи, народжені реалізмом соціальної утопії, боровся з тяготами повсякденної дійсності, переповненої абсурдом, що став «нормою». Однак, не погоджуючись, осмислював його, і протистояв у формі насмішок. Гротескна свідомість як характерна прикмета нестабільного буття і спосіб існування в ньому суб'єктивного авторського «я» дає більш точну діагностику карнавального, нестійкого, кризового часу як соціокультурного феномена, що дозволяє говорити про гротеск свідомості як феномен радянської культури, розглядаючи його принципову й відмінну особливість художньої своєрідності творчості. Вивчаючи механізми творчої свідомості, аналізуючи сміхової аспект і, пам'ятаючи про архаїчну дихотомію «трагічного» й «комічного», сміх повинен розглядатися як явище онтологічного порядку, а не лише як естетична категорія, бо сміх давно вже став мірою всіх речей. Література 1. Енциклопедія. Вікіпедія [Електронний ресурс] / http://uk.wikipedia.org/ 2. Роттердамський, Еразм. Похвала Глупоті [Текст] / Е. Роттердамський. – К.: Основи, 1993. – С.: 284-318. 187 3. Свіфт, Джонатан. Казка бочки [Електронний ресурс] / Д. Свіфт. – Режим доступу: http://az.lib.ru/s/swift_d/text_0015.shtml 18. Світ існування сім’ї як форма культурної реальності Софія Веремчук, Л. Бабушка Національний університет харчових технологій Сьогодні людство дедалі помітніше відривається від онтологічних начал свого існування. У цьому сенсі сукупність негативних тенденцій та процесів сучасності відображає духовну кризу нашого суспільства, самоідентифікації людини, пов’язану з втратою сенсу життя, вищого призначення у світі. Стверджується культ масового споживання і тотальної розваги, матеріального надлишку й надмірного практицизму, конкуренції й епатажності, поглиблюється процес тотального відчуження особистості від глибин свого внутрішнього світу. Все це створює основу для численних конфліктів індивідуально-особистісного й соціального планів. Подібна активність веде до втрати чогось значимого, сутнісного, що визначає ту міру людського в людині, яка відображає спрямованість до досконалішого, гармонійного буття. Одним словом, до того , що у багатьох вченнях минулого й сьогодення співвідноситься з вищими духовними началами буття. Культурна реальність – це світ безпосереднього буття людини. Реалії, з якими щоденно людина зустрічається й котрі складають її життя, створюють для неї, так званий «увесь світ». Культурна реальність, пов’язуючи кінцеве існування людини з буттям світу і, визначаючи її місце в системі світобудови, творить людське буття універсальним за своїм змістом. Саме культурна реальність перетворює дійсність у світ для людини. У формах культурної реальності людське існування набуває характеру самовизначення, а дійсність – властивості світобудови. Форми культурної реальності перетворюють навколишній світ у життєвий світ людини [див.: 1, с. 196]. Формами культурної реальності виступають при цьому форми наявного буття: повсякденність, очевидність, побут, здоровий глузд, сакральність традиції тощо. Автор ставить за мету дослідити проблему сім’ї, яка є частиною життєвого світу людини в контексті взаємодії з формами культурної реальності. По-перше, сім’я сприймається як виключно людська форма буття, як конкретна культурна цінність. Вона є тією очевидністю, яка має величезне значення в реалізації певних форм людської життєдіяльності та є гарантом їх стійкості. Сім’я як очевидність є природною, безпосередньою формою існування людини, яка володіє достовірністю й безумовністю змісту: відколи існує цивілізоване суспільство, відтоді існує феномен сім’ї. По-друге, сім’я – це форма повсякденності, в якій людина осягає світ, де все має певне значення. Відтак, важливою культурною функцією сім’ї як повсякденності є її здатність зберігати людське єство. По-третє, сім’я завжди пов’язана зі священними для кожної людини поняттями «мати» й «дитина», відповідно з цим набуває вищого сенсу, який надає їй винятковість поряд з іншими реаліями буття. Сім’я як сакральність передбачає особливий спосіб ставлення до неї. Зрештою, майже кожна сім’я зберігає й несе в собі той архетип, який склався в існуванні та діяльності сім’ї в минулому. Власне в цьому сенсі вона є провідником збереження й передачі традицій. Таким чином, сім’я – це не тільки соціальний інститут чи осередок суспільства. Вона є феноменом культури і специфічною формою культурної реальності. Сім’я – 188 це онтологічна реальність, яка утворюється в результаті інтегративного синтезу, як своєрідний життєвий світ, що має свою універсальну культурну визначеність. Література: 1. Ковалева И. А. Повседневный мир существования семьи как форма культурной рельноти [Текст] / И. Ковалева // Второй Российский культурологический конгресс с междун.участием «Культурное многообразие: от прошлого к будущему»: Программа. Тезисы докладов и сообщений. – Санкт – Петербург: ЭЙДОС, АСТЕРИОН, 2008. – С. 196 2. Костенко, Ліна. Записки українського самашедшого [Текст] / Ліна Костенко. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2011. – 416 с. 19. Феномен «людини успішної»: екзистенційний та соціокультурний аспекти Марина Степанчук, Л. Бабушка Національний університет харчових технологій Успіх як характеристика індивідуального життєвого шляху та соціокультурна категорія здавна викликає інтерес науковців щодо теоретичного дослідження в умовах культури. У традиційному розумінні суспільства й культури індивідуальний успіх реалізовується в руслі чітких соціальних орієнтирів, зразків та ідеалів. У випадку особистісної відповідності їм індивідуальний успіх хоча і забезпечується, однак в строго заданих суспільством характеристиках. «Людиною успішною» могла вважатися лише та, котра засвоїла суспільні ідеали, могла звести себе до них. Сьогодні в епоху глобалізації, інформаційних комунікацій відсутня однолінійна траєкторія, яка веде до «абсолютної ідеї» успіху, ідеї, якій підпорядковувався б розвиток суспільства в цілому й кожної людини зокрема. Легітимізовані індивідуальні шляхи професійного та особистісного зростання, знята жорсткість заданих зовнішніх показників успішності та розкріпачене внутрішнє начало у відчутті себе як успішного. З одного боку, успіх найчастіше пов'язується із зовнішніми показниками життя. В якості критеріїв успіху та «людини успішної» виділяється матеріальна сторона людської життєдіяльності (гроші, статус, слава). З іншого боку, визначаючи успіх, не можна не звернути увагу на внутрішнє людське самовідчуття задоволеності, інтересу до життя, активності, морально-духовного стану. По-друге, сучасність в її новому концептуальному стані «підштовхує» до постановки не тільки теоретичного питання щодо «людини успішної», а й до вирішення практичних проблем з розробки та реалізації конкретних способів досягнення успіху. По-третє, запит щодо теми успіху в дослідженні викликаний сьогодні реальними умовами дійсності, орієнтованої в своєму розвитку на ринкові відносини. Конкуренція як принцип розвитку передбачає конкурентоспроможну, тобто успішну людину, актуалізуючи й посилюючи розробку теми успіху в соціокультурному аспекті. Соціокультурний план створення «людини успішної» має онтологічні підстави й вважає успіх як можливий спосіб буття людини у світі. Основоположним аспектом поняття «успіх» взято екзистенціальний модус автентичності, що дає можливість досліджувати успіх не тільки як зовнішній вияв людської діяльності, але як складову внутрішнього світу. Модус «справжності» (М. Хайдеггер) існування стає 189 основоположним для освіти «людини успішної» [див.: 1]. За такого підходу «успіх» розуміється як спосіб буття справжнім, як виявлення смислів власного існування у відповідальності «буття собою» у кожній конкретній ситуації. Будучи справжньою, «людина успішна» стверджує саме такий спосіб існування у соціальній дійсності. Екзистенційна й соціокультурна практики руху до успіху й становлення «людини успішної» можливі з урахуванням підходу до проблеми освіти як способу людського буття. Якщо освіта – це середовище й спосіб, що сприяють трансформації, саморозкриттю особистості, то потреба в успіху – це прагнення до самого себе як «Я успішного». Екзистенційний модус успіху (як спосіб «буття собою») не є актуальним для масової освіти. Однак через звернення до індивідуальних освітніх практик, «турботи про себе» можна виявити й активізувати модус справжності, результатом чого стає перетворення суб'єкта. Література: 1. Хайдеггер М. Бытие и время [Текст] / М. Хайдеггер; Пер. с нем. В.В. Бибихина. – Харьков: «Фолио», 2003. – 503, [9] с. 20. Поняття «буття-для-себе» і «буття-для-інших» у філософії Ж.-П. Сартра Ілля Клочков Національний університет харчових технологій У праці «Буття і Ніщо» (1943) Ж.-П. Сартр стверджує, що свідомість завжди лишається усвідомленням людиною чогось від себе відмінного, протилежного. Така специфіка розмислів має неоднозначну інтерпретацію. Оптимальною стає відповідна контроверза між буття індивіда і відповідним соціально-комунікативним середовищем. Така первинна свідомість індивіда отримує специфічну назву – «буття-для-себе». Згадуючи тенденційну антагоністичність поглядів філософа і драматурга вкрай важко охопити інтелектуальним поглядом не обопільність різноманітних смислових нашаровувань тесту. Але це лише частина справи феноменологічного методу. Наблизитись впритул до автентичного тлумачення змісту понять вкрай важко, хоча така спроба поступово стає досяжною. Семантичний ряд «свідомість»–«буття-для- себе» поєднує наскрізні проблеми повсякденного життя, а особливо тематику екзистенціальної філософії. Свідомість, як виразник ніщо буття, його автентична сила, проект саморозвитку життєвих цілей є абсолютно випадковим явищем. Мислитель акцентує увагу на тому, що свідомість як «буття-для-себе» протилежна світу. Її безпосередній характер завжди виступає чистою можливістю, порожнечею буття. Відтак стає зрозумілою часто-густо вживана термінологія існування, а поняття свідомості залишається невід’ємною складовою ідеї свободи. Тому, що свободу не можна репрезентувати як відокремлену від усього сущого здібність людської душі. Свобода – це специфічна світоглядна настанова, поклик бути собою, а не кимсь іншим, стороннім, перевертнем світу. Завдяки неї існування людини, і взагалі сутність, стає можливою. Те, що люди зазвичай називають її ім’ям – невіддільне буття особи. 190 На думку Ж.-П. Сартра між буттям людини і свободою не може існувати розбіжностей: «Іншими словами, люди не здатні уникнути можливості бути вільними без того, щоб припинити бути людьми» [1, с. 280]. Кожна людина відповідальна за фундаментальний проект власного життя. Нема жодної можливості уникнути відповідальності. Невдача або поразка є наслідком обраного життєвого шляху, тому шукати винуватців марно. «Буття-для-себе» невід’ємне від поняття відповідальності і свободи вибору. Свобода втілюється у реалізації відповідного життєвого проекту, який може бути вдалим або не виправдати жодних очікувань, і навіть змінений у будь-який момент. Наявність метафізичного досвіду щодо абсурдності речей, страх, який зумовлює свободу й метацінності – втілюють внутрішні нашаровування окремо взятої особи. Речі позбавлені реального сенсу, а життя є абсурдною авантюрою. Людина даремно намагається перестрибнути через себе, стати богом, залишаючись мізерню і пристрасною істотою. Водночас людина є не тільки «буттям-для-себе», але і «буттям-для-інших». Інший виявляє себе, коли заглиблюється до моєї суб’єктивності, робить мене об’єктом свого світу, хто дивиться на мене надаючи можливості збагнути безсумнівність його присутності. Ж.-П. Сартр аналізує рецесивний досвід утворений внаслідок погляду інших, у значенні сорому або ненависті. Досвід особи модифікується, коли у ньому з’являєься інший, виникає новий елемент сущого, котрий мені не належить. Іншй погляд паралізує мене. За відсутності іншого особистість не існує. Поява іншого ініціює конфлікт, початковий сенс якого – «буття- для-іншого», з якого розпочинається падіння до безодні [див.: 2, с. 208 ]. Складовими даного поняття є почуття сорому і кохання. Сором з’являється, коли людина перебуває на самоті. Поява ж іншого робить людину об’єктом. У даному сенсі чистий сором – це не бути тим або іншим об’єктом, а відчуття деградації спрямоване до предметної площини. Умовне відчуття провини є виразником не чогось конкретного, чи первинної провини, а зануренням у світ речей звідки немає повернення: «Я падаю під поглядом іншого – у цьому сутність конфлікту. Люди поспішають підкорювати, щоб не бути підкореними» [2, с.168]. Теж саме можна спостерігати у коханні. Насправді, закоханий прагне стати коханим, або, якщо неможливо досягти першого, змусити себе кохати. Це реванш за те, що людиною скористались. Так чи інакше кохання є егоїстичним втіленням. Звідси народжуєтьтся протиставлення, конфлік між індивідами, котрий неможливо подолати. Ідея підкорення трансфорпмується у встановлення панвання над іншою особою. Дилема подібного протистояння – відчай деяких осіб, котрі не вміють по-справжньому кохати, а отже всі люди без винятку прагнуть підкорювати волю інших. Зрідка кохання визнає свободу особи і перетворюється на власну протилежність – ненависть: «Людина – це пристрасть закоханого, до того ж пристрасть непотрібна, і кожен є карателем для іншого», – зауважує мислитель у фіналі однієї з п’єс. Література: 1. Сартр Ж.-П. Буття і ніщо. Нарис феноменологічної онтології /Ж.-П. Сартр. – К.: Основи, 2001. – 854 с. 2. Сартр Ж.–П. Затворники Альтонны /Ж.-П. Сартр. – Х.: Фолио, 1997. – 420 с. 3. Сартр Ж.–П. Мухи /Ж.-П. Сартр. // Французька п’єса ХХ століття. Театральний авангард. – К.: Основи, 1993. – 511 с. – С. 157–208. 191 21. Суперечливий характер ставлення Льва Толстого до релігії та церкви Ірина Збаржевецька, В. Павлов Національний університет харчових технологій Лев Миколайович Толстой (1828–1910) відомий світу як талановитий письменник, тврами якого захоплюються читачі на всіх континентах. Будучи художником з великої літери, неординарною і яскравою особистістю, в своїх оповіданнях, повістях, романах він виходить, як правило, за межі простої констатації фактів, явищ, подій, які описує, і намагається досліджувати глибинні основи поведінки людей та їх характери, чинники і рушійні сили функціонування суспільства, місце і роль в життєдіяльності індивідів та їх різноманітних об’єднань соціальних інститутів, традицій, звичаїв, ідеологічних та соціально-психологічних стереотипів. Художньо інтерпретуючи дійсність, він піднімається до рівня філософського осмислення фундаментальних проблем буття світу і людини у ньому. Свою власну позицію теоретик демонструє щодо релігії і церкви. Впродовж усього життя Л. Толстой активно цікавиться релігійною проблематикою та діяльністю церкви. Про Бога, релігію, релігійну віру, церкву, священиків багато пише в своїх художніх творах. Водночас робить власні теоретичні розвідки у даному напрямі. Він є автором низки відповідних праць: «Сповідь», «Про життя», «З’єднання и переклад чотирьох Євангелій», «Царство боже всередині нас», «Релігія і моральність», «В чому моя віра?», «Що таке релігія і в чому її суть», «Дослідження догматичного богослов’я», «Єдина заповідь», «Шлях життя» та ін. Маючи постійний інтерес до релігії, на рівні власного світогляду перші 50 років життя Лев Миколайович ніяких релігійних переконань не демонструє. Релігія і діяльність церкви цікавлять його як об’єкт теоретичного дослідження. Після так званої душевної кризи, яку він пережив у 70-і – 80-і роки, ситуація кардинально змінюється. Його світоглядні орієнтири набувають вираженої релігійної спрямованості. При цьому Л. Толстого мало цікавить догматична сторона християнського віровчення. Він її і не розуміє, і не сприймає. Більше того, на цьому постійно акцентує увагу. Письменника приваблює лише моральне вчення християнства, особливо та його частина, що представлена в Євангелії. Відзначаючи роль релігії в житті індивідів і суспільства в цілому, Лев Миколайович до останніх днів життя різко негативно ставився до діяльності церкви у всіх її проявах. Вважав, що церква виправдовує війни, насилля, експлуатацію людини людиною, підтримує державу у її репресивних діях щодо інакомислячих. Він досить жорстко критикував церковні обряди і таїнства, чиновників від релігії, священнослужителів, всіх, хто використовує релігію у власних корисних цілях. Результат такої позиції відомий – церква відлучила письменника від себе. Він став вигнанцем у церковному світі. 192 22. Філософські погляди Інокентія Гізеля Іван Стандратюк, В. Павлов Національний університет харчових технологій Інокентій Гізель – яскрава і неординарна постать в духовному, соціальному і політичному житті України XII ст. Відомий релігійний діяч. Був настоятелем низки монастирів та архімандритом (у 1646–1683 роках) Києво-Печерської лаври. Керував бібліотекою лаври та її видавництвом. Працював професором і ректором (у 1646– 1650 роках) Києво-Могилянського колегіуму. Автор праць релігійного змісту. Філософські погляди професора викладені у його двох основних роботах – «Твір про всю філософію» і «Мир з богом чоловіку». Перша праця – це авторський філософський курс, який І. Гізель викладав студентам Києво-Могилянського колегіуму у 1645/46–1646/47 навчальних роках. Написаний латинською мовою. Він досить великий за обсягом і складається із чотирьох частин: діалектики, логіки, фізики і метафізики. Важливою складовою цього курсу є трактат «Про душу». Друга гізелівська праця – трактат «Мир з богом чоловіку» – написана церковно- слов’янською мовою. Тут викладені основні положення християнської моралі. Філософські погляди І. Гізеля мають виражений релігійний характер з домінуванням позиції об’єктивного ідеалізму. В центрі його філософської конструкції знаходиться Бог, який позбавлений будь-яких антропологічних характеристик. Він є першопричиною буття світу і людини. Багато уваги філософ приділяє ставленню людини до Бога. І. Гігеля можна вважати одним із перших українських богословів і філософів, хто намагався цілеспрямовано використовувати інструментарій схоластичної філософії при раціональному осмисленні специфіки буття людини у світі і її ставлення до Бога. Належну увагу філософ приділяє не лише власне релігійній проблематиці, а й чинникам матеріального характеру, що впливають на людське життя. Так, в трактаті «Про душу» йдеться про особливості будови і функціонування тіла людини, його фізичні і фізіологічні параметри, умови тривалості людського життя і причини смерті. Важливою особливістю філософських поглядів І. Гізеля є їх барокова спрямованість. І це не випадкова, адже роки життя і діяльності цієї талановитої особистості припадають на період бароко. Мотиви цього стилю світосприйняття буквально пронизують твори філософа. Найповніше вони проявляються в його вченні про людину. Воно має єкзистенційний і гуманістичний характер. І. Гізель звертає увагу на швидкоплинність людського життя і неабияку цінність для людини Бога, свободи і любові. Зрозуміло, в першу чергу любові до Бога. Значна увага у цьому вченні приділяється шляхам уникнення людиною гріховності, а також пізнанню власних можливостей. 193 23. Професійне самовизначення – необхідна умова розвитку мотивації успіху особистості Ірина Нікітіна Національний університет харчових технологій Професійне самовизначення є складовою суб’єктного самовизначення особистості. Воно полягає в усвідомленні особистістю себе як суб’єкта конкретної професійної діяльності і передбачає: 1) самооцінку людиною власних індивідуально-психологічних якостей та зіставлення своїх можливостей з психологічними вимогами професії до спеціаліста; 2) усвідомлення своєї ролі в системі соціальних відносин і своєї відповідальності за успішне виконання діяльності та реалізацію своїх здібностей; 3) саморегуляцію поведінки, спрямованої на досягнення поставленої мети. Професійне самовизначення – це багатовимірний процес, який можна розглядати з різних точок зору: – як серію задач, які суспільство ставить перед особистістю, яка формується, і які дана особистість повинна вирішити за певний період часу; – як процес поетапного прийняття рішень за допомогою яких індивід формує баланс між своїми побажаннями та нахилами, з одного боку, і потребами суспільства – з іншого; – як процес формування індивідуального стилю життя, частиною якого є професійна діяльність. Вчені виокремлюють такі основні суперечності процесу професійного самовизначення, вирішення яких є основним джерелом розвитку професійної мотивації й самореалізації майбутнього фахівця: • між прагненням молодої людини до самостійності та потребою у кваліфікованій допомозі дорослих (викладачів); • між соціальною орієнтацією молоді переважно на престижні професії та потребою держави у спеціалістах певної кваліфікації; • між професійними намірами студентів і можливостями їх реалізації; • між професійними намірами та здібностями; • між прагненням молоді до самостійності та відсутністю вміння обґрунтовано прийняти рішення щодо професійної самореалізації; • між усвідомленням рівня свого загального розвитку та можливістю менш кваліфікованої праці; • між бажанням спробувати свої сили та відсутністю такої можливості на практиці; • між станом здоров’я та медико-фізіологічними вимогами професії; • між сучасними вимогами до спеціаліста і діючими формами та методами професійної підготовки; • між професійними намірами молоді з високим рівнем освіти і значною часткою малокваліфікованої ручної праці. За методами вирішення та за змістом управління процесом професійного самовизначення молоді – це соціально-економічна, медично-фізіологічна та психолого-педагогічна проблема, а за сферою впливу – соціальна, результати якої 194 відображаються і на економічному рівні. Процес самовизначення завершується досягненням стабільного становища у тій чи іншій сфері соціального життя й формуванням відповідних переконань, принципів, ціннісних орієнтацій та мотивації. Під час навчання у ВНЗ неодноразово відбувається корекція професійного вибору студентів. Для переконання студента у правильному вибору фаху необхідно активізувати процес його професійного самовизначення. Педагогічне керівництво професійним самовизначенням передбачає організацію й здійснення керуючого впливу на психологічну сферу особистості студента відповідним арсеналом педагогічних засобів із метою підготовки молодої людини до свідомого та самостійного вибору майбутнього фаху. Педагогічне керівництво процесом професійного самовизначення не слід розглядати як заперечення принципу свободи вибору професії, воно повинно бути необхідним але не достатнім. З метою управління та активізації професійного самовизначення студента викладач повинен організувати систему психолого-педагогічної підтримки цього процесу. Для цього необхідно: 1) сформувати у студента установку на власну активність і самопізнання як основу професійного самовизначення; 2) ознайомити зі світом актуальних професій, потребами ринку праці, вимогами професійного успіху; 3) забезпечити самопізнання та сформувати позитивний «Образ-Я» як суб’єкта майбутньої професійної діяльності; 4) сформувати вміння зіставляти «Образ-Я» з вимогами професії до особистості та потребами ринку праці, створювати на цій основі професійний план, перевіряти його і вносити відповідну корекцію; 5) сформувати вміння аналізувати різновиди професійної діяльності, враховуючи їхню спорідненість за психологічними ознаками та схожістю вимог до людини; 6) створювати умови для перевірки можливостей самореалізації в різних видах професійної діяльності шляхом організації професійних проб; 7) забезпечити розвиток професійно важливих якостей особистості; 8) сформувати мотивацію та психологічну готовність до зміни професії і переорієнтації на нову діяльність; 9) виховувати морально-відповідальні та професійні якості, розумні потреби та цінності, які співвідносяться із цінностями суспільства. Структурним компонентом професійного самовизначення є наявність професійного плану – обґрунтоване уявлення про обрану сферу трудової діяльності, про способи оволодіння майбутньою професією і перспективи професійного росту. Професійний план – це складова життєвого плану – уявлення людини про бажаний спосіб життя, тобто про соціальний, професійний, сімейний статус, а також про шляхи і способи його досягнення. Основні компоненти професійного плану: • уявлення про роль праці у житті людини (ціннісно-мотиваційний аспект вибору професії); • далека перспективна професійна мета (мрія), узгоджена з іншими життєвими цілями (сім’я, рівень матеріального добробуту та ін.); • ближні професійні цілі (як етапи і шляхи досягнення далекої мети); • резервні варіанти та їхня ієрархія; • знання своїх можливостей для досягнення поставленої мети (реальна самооцінка внутрішніх і зовнішніх факторів успіху у професії); 195 • знання шляхів підготовки для досягнення поставленої мети і шляхів роботи над собою; • реальна підготовка для досягнення мети і реалізація окремих компонентів професійного плану в ході пробних пошукових дій; • при потребі – інший варіант професійного плану, новий професійний вибір у випадку додаткових можливостей або невідповідності можливостей і вибраних перспектив. Показники сформованого професійного самовизначення: – інформованість студента про структуру народного господарства, потреби ринку праці, зміст і умови праці з обраної професії; – сформованість професійних інтересів і намірів; – сформованість мотивації професійного успіху; – наявність спеціальних здібностей; – наявність практичного досвіду в обраній сфері діяльності; – узгодженість інтересів, здібностей і нахилів із вимогами професії; – відповідний стан здоров’я, відсутність протипоказань щодо фаху. 24. Психологічні особливості кар’єрного зросту жінки-керівника Ірина Шохіна, І. Нікітіна Національний університет харчових технологій Психологією лідерства цікавляться давно. Лідер – це насамперед людина, на поведінку якого орієнтовані члени групи; саме він задає тон і якийсь стандарт поведінки, визначаючи цілі та завдання групи. Саме він має психологічне право примусити членів групи виконувати поставлені перед ним завдання. Іншими словами, лідер володіє владою. І, нарешті, найголовніше – лідер бере на себе відповідальність за групу людей і за її дії. У наш час лідерами, керівниками стають не лише чоловіки, як переважно було раніше, але і жінки. Жінка-керівник вже більше не викликає такого здивування, як всього лише декілька десятків років тому. І звичайно, існують деякі особливості, які відрізняють жінку-керівника від керівника-чоловіка. Жінки ламають стереотипи, властиві лідерам, керівникам, привносять в ділове життя нові риси і зміни. Про ці особливості поведінки і діяльності жінок-керівників і піде мова в цій роботі. Мабуть, найбільш повно психологія ділової жінки була вивчена американськими докторами Маргарет Хеннінг і Анн Жарден. Сходження по сходах успіху виявилося справою важкою і небезпечною. Ділова жінка повинна постійно доводити собі й оточуючим, що займається саме своєю справою. Приблизно 1/3 всіх нервових розладів у бізнес-леді походить від зіткнення їх ролі керівника на роботі і глави сім’ї. Обидва автори прийшли до висновку, що головна перешкода ділової кар’єри багатьох жінок – в невмінні дівчаток, а потім і жінок ладнати між собою, «грати в команді», бути поблажливими до недоліків інших людей. Але у жінки є ряд переваг, реалізувавши які, вона може стати успішним керівником. Жінка-лідер має більш тонкий соціальний інтелект, вона тонше відчуває нюанси відносин, у тому числі і відношення до себе. Вона вміє оцінювати і прогнозувати поведінку інших людей. Правда, її більше, ніж чоловіків, підстерігає небезпека дати волю своїм емоціям. А істеричність і лідерство – це речі несумісні. Жінка володіє більшою контактністю і практичністю мислення. Якщо чоловік схильний будувати довгострокові плани, 196 розраховувати на довгострокову перспективу, то жінка віддає перевагу конкретно гарантованому результату, «тут і зараз». Жінка краще за чоловіка контролює свої і чужі помилки, вона, як правило, краще формулює свої думки і виражає ідеї. Помічено, що вона менше, ніж чоловіки реагує на залицяння і сексуальні домагання в ділових відносинах. Вона чітко розрізняє справу і розваги. Один з головних підводних каменів на шляху розвитку кар’єри ділової жінки – відсутність глобального, оглядового погляду на проблему, розвиненіший консерватизм, тенденція грузнути в дрібницях і емоціях, в’язнути в системі людських відносин. Ці «демони» можуть зіграти злий жарт з діловою жінкою. Тому завжди бажаною є порада чоловіків. Ділові якості, вміння добиватися результатів, володіння методами управління, рівень інтелекту притаманні кожному керуючому незалежно від статі. Найбільш значущою якістю, на мій погляд, є єдність слова і діла. Саме діловий керівник завжди вірний взяти на себе зобов’язанням, в цьому виявляється його професіоналізм. За своєю природою жінка більш обов’язкова в порівнянні з чоловіком, вона може не виконати справу до певного терміну, але вона постарається довести її до кінця, а не кинути при появі труднощів і зайнятися чимось більш важливим. Хоча жінці, втім, швидше прощають прострочене слово. Діловитість керівника виявляється в умінні коротко і ясно викласти суть проблеми, довгі й великі промови можна розцінювати як марнотратство часу. Багатослівність – ворог діловитості. Слово ділової жінки відрізняється емоційністю, їй не властива суха лаконічна мова. У важкі хвилини будь-якій жінці необхідно виговоритися, зберігати в глибині свої переживання їй не властиво. Піддавшись настрою, жінка може дати волю словам і почуттям. Який би пост керівника не займала жінка, вона завжди внесе з собою особисті переживання, емоційне забарвлення подій, глибоке сприйняття міжособистісних відносин. Але, незважаючи на всі відмінності в стилі керівництва, єдність слова і справи є важливою ознакою професіоналізму керівника, будь він чоловіком або жінкою. Краще не говорити, але робити, ніж не робити, але говорити. У ділової жінки порівняно з чоловіком при доведенні розпочатого до кінця є своєрідна перевага - вона вміє вчасно зупинитися. Чоловік зазвичай неухильно наближається до мети. Будь-яка зупинка зачіпає його самолюбство. Постійно налягаючи на справу, він швидко видихається. У жінки дещо інша тактика: якщо справа не йде, вона зупиняється, поволі накопичуючи сили і вишукуючи більш ефективні засоби для «наступу». Питання про гнучку тактику при досягненні результатів – один з ключових в процесі керівництва. Ще одна з характерних проявів діяльності – знання цифр, фактів, вміння оцінити ситуацію. У ділової жінки з добре розвиненим почуттям інтуїції свої фірмові методи. Скіль- ки чоловіків погоріло через свої чоловічі звички – довіряти одному джерелу інформації. Керівник-жінка на роботі і вдома може бути абсолютно різною. Перебуваючи у фінансового керма будинку вона може бути типовою марнотратницею, в той же час, відповідаючи за фінанси з обов’язку служби, вона відповідає типовому образу фінан- систа – не давати грошей, коли вони потрібні, і пропонувати, коли вони не потрібні. Спробуємо узагальнити ті риси, які характеризують сучасну жінку-керівника. Перш за все, це глибоке усвідомлення рівноправ’я, рівності своїх можливостей і здібностей до участі в усіх сферах життя суспільства. Іншою важливою рисою є визнання необхідності поєднання різних соціальних ролей – не тільки активної учасниці трудового і суспільного життя, а й «господині будинку», матері. Жінки обирають різні варіанти поєднання цих ролей, хоча більшість стійко орієнтуються на 197 однакову їх значимість. Конкретний вибір життєвого шляху жінка робить сама відповідно до своїх особистих якостей, уподобань, смаків, обставин життя, але можливість такого вибору сильно залежить від того, яку економічну і моральну підтримку надасть їй держава і суспільство на кожному з обраних нею шляхів. Проте ніяка, навіть найпрогресивніша, соціальна практика не може скасувати психологічні труднощі, які виникають при «подвійній» зайнятості жінки на роботі і вдома. Рівноправне становище жінки в суспільстві істотно змінює традиційні уявлення про такі риси, як мужність і жіночність. Жінці-керівнику тепер більшою мірою притаманні такі зразки поведінки, які раніше закріплювалися за чоловіками, наприклад, здатність приймати рішення, відстоювати свою думку, незалежність. 25. Вплив депривації сну на фізичний та моральний стан людини Анна Наумчак, І. Нікітіна Національний університет харчових технологій Актуальність дослідження. Сон є одним із найважливіших етапів людського життя. Дослідження показують, що більшість людей сплять менше, ніж необхідно. Під час неспання людина постійно щось робить: ходить, спілкується, пише, займається спортом, виконує фізичну роботу і т.д. Коли ж вона спить, то не обтяжена фізичною діяльністю, при цьому її мозок не відпочиває, а працює, але по-іншому, ніж у стані активного неспання. Існує поширена гіпотеза, що депривація (втрата, відсутність, недостача) сну ефективно діє при депресивних станах людини (для зменшення депресивних розладів і зникнення депресії чи апатії). Саме поширення такої думки зробило цю тему актуальною.. Мета даного дослідження: визначення дії різних методик депривації сну, її вплив на психічний та фізичний стан людини. Завдання дослідження: - детальний аналіз інформації на дану тематику; - проведення експериментального дослідження впливу депривації сну на основі самоспостереження; - охарактеризувати особливості стану організму людини під час та після проходження курсу тотальної депривації сну. Об’єкт дослідження: організм людини під час і після застосування курсу тотальної депривації сну. Предмет дослідження: процес впливу тотальної депривації сну на стан людини. Результати дослідження. Депривація сну – це недостаток чи цілковита відсутність потреби людини у сні. Може виникнути у разі розладів сну, свідомого вибору людини чи примусово. Курс депривації сну також застосовується для лікування депресивних станів. Лікування проводиться тотальною або частковою депривацією сну (але скоріше на практиці застосовується тотальна депривація, тобто цілковита). В цілому можна виділити 4 етапи депривації сну. При розгляданні цих етапів встановлюється динаміка процесу обмеження у сні. 1 етап – тривалість від 1 до 5 діб. 198 Головною особливістю цього етапу є надмірна сонливість. На протязі безсонної ночі можуть виникати «критичні періоди» - стан сильної сонливості з якою важко боротися; 2 етап – тривалість етапу від 4 до 10 днів. На цій стадії проявляється творче натхнення, агресія, кататонія, замкнутість. Часто сильні психічні навантаження порушують логічний ланцюжок, який зв’язує минуле і теперішнє; 3 етап – може тривати від 1 до 7 днів. До цього часу організму вдалося адаптуватися до курсу депривації сну. Цей етап характерний тим, що людина відчуває колосальний прилив енергії (тобто резервних сил організму), відбувається загострення відчуттів, ейфорія, зникає стан загальмованості та дратівливості; 4 етап – спостерігається наявність значних психологічних порушень та розладів сприйняття, за яких уявні образи виникають без реальних об’єктів. На цій стадії депривації сну все закінчується, як правило, параноєю чи божевіллям. В даному досліджені була використана методика тотальної депривації сну. Суть цієї методики полягає в наступному: одну ніч людина свідомо обмежує себе у сні, вона повинна не лягати спати та продовжувати перебувати в активному стані впродовж цілого дня. Виходить, що період активності протягом одного циклу депривації складає приблизно 36-38 годин. Основою дослідження стало проведення самоспостереження (інтроспекції) у ході виконання даного експерименту. Експериментальне дослідження проводилось протягом тижня. Дослідженням було охоплено 10 осіб віком від 17 років. Було проведено аналіз фізичного та морального стану після застосування курсу тотальної депривації сну. Дослідження проводилося в два етапи. На першому етапі відбувалося вивчення загального стані організму. Другий етап експерименту передбачав вивчення психічного стану та розумової працездатності. Діагностичний етап тривав протягом тижня. Наявність відчуття розумової втоми аналізували за допомогою інтроспекції (самоспостереження). Активність мозкових хвиль фіксувалась за допомогою ехоенцефалоскопії (назва медичного приладу «Нейрон-Спектр-2»). Дослідивши особливості стану організму людини під час та після проходження курсу тотальної депривації сну можна зробити такі висновки. Перший. Під час проходження курсу депривації сну, було відмічено, що особи відчували моменти як і упадку сил, так і синдром гіперактивності. На певній стадії депривації людина відчуває надзвичайний прилив енергії і здатна працювати більш ефективніше, ніж у нормальному стані. Другий. Було відмічено і негативні сторони застосування курсу депривації сну на організм людини, а саме: дезорієнтація в просторі та часі, головна біль, надмірна сонливість протягом дня, відчутна слабкість організму, почервоніння слизової оболонки ока, зменшення можливості концентрації та мислення, подеколи гіперактивність, уповільнення реакцій та ін. Механізми депривації і їх зв’язок з депресією, на сьогоднішній день ще недостатньо досліджені, проте в їх основі лежить вплив на фізіолого-психічні процеси, що відповідають за сон. Можливо, роль депривації сну у житті людини буде прояснюватись в міру того, як буде просуватися вивчення процесів мислення. Дослідження депривації сну можуть висвітлювати нові закономірності роботи людського мозку. 199 26. Інноваційні технології навчання студентів Аліна Лисенко, І. Нікітіна Національний університет харчових технологій Вступ. Сучасне суспільство характеризується підвищеними вимогами до якості підготовки фахівців і означає постійний пошук нових методів і засобів підвищення ефективності освітнього процесу. Завдяки використанням інноваційних технологій відбуваються фундаментальні зміни в соціальній сфері, суттєво змінюється зміст і практика сучасної освіти. Інновації у вищій школі передбачають: 1) організацію науково-дослідницьких та навчально-методичних робіт з проблем професійної освіти; 2) вивчення, узагальнення та поширення кращого вітчизняного, європейського та світового досвіду в цій сфері; 3) організація і проведення конференцій, семінарів, круглих столів, тренінгових курсів з інноваційних технологій. Крім того, у вищих навчальних закладах України широко використовується рейтингова система контролю організації навчального процесу й оцінки знань студентів. Головна мета – це поліпшення якості навчання шляхом активізації навчальної діяльності, стимулювання активної самостійної роботи студентів, а також створення умов для здорової конкуренції [див.: 3]. Матеріали і методи. Форми інформаційних технологій: створення презентацій, готові програмні засоби, тестові оболонки. Застосування презентацій та слайд – фільмів (Power Point) під час лекцій забезпечує динамічність, наочність, більш високий рівень і обсяг інформації порівняно з традиційними методами. Комп’ютерні презентації – ефективний метод вивчення будь-якого матеріалу. Під час презентації матеріалу в графіках, картинках, таблицях, тезах, віртуальних моделях включаються механізми не тільки звукової, але й зорової й асоціативної пам’яті. Можливість поєднувати в презентації будь-які об’єкти робить її особливо привабливою у вивченні складних тем, якщо необхідно показати моделі, процеси тощо. Використання комп’ютера на занятті повинно бути доцільно і методично обґрунтовано, а не слугувати даниною велінню часу. Не варто використовувати комп’ютер там, де більш ефективні інші засоби навчання. До інформаційних технологій необхідно звертатися лише в тому випадку, якщо вони забезпечують більш високий рівень освітнього процесу в порівнянні з іншими методами навчання. Мультимедійні засоби навчання є універсальними, оскільки можуть бути використані на різних етапах заняття: • під час мотивації, як постановка проблеми перед вивченням нового матеріалу; • під час пояснення нового матеріалу, як ілюстрації; • під час закріплення й узагальнення знань; • для контролю знань. Інтерактивні методи навчання дають позитивний ефект при вивченні дисциплін. Даний метод дає можливість працювати студентам в парах, малих групах, маніпулювати предметним матеріалом шляхом спостережень, дослідів та випробувань різних можливостей для розв’язання поставленої задачі чи проблеми, це навчання, яке дає можливість студентам опрацьовувати навчальний матеріал розмовляючи, дискутуючи та обговорюючи різні точки зору [див.:1]. 200 Результати. Результати впровадження інноваційних технологій: - підвищення інтересу до навчальних занять; - збільшення пізнавальності у процесі навчання; - набуття умінь вирішувати складні проблеми, робити наукові доповіді; - надання можливості учасникам продемонструвати не лише свої знання, а й вміння слухати, аналізувати, оцінювати інших і саме головне – дискутувати, відстоюючи власну думку; - зміна самооцінки студентів, вона стає більш об’єктивною, змінюються іноді й оцінки можливостей людського фактора; - покращення взаємин студентів і викладачів. Висновки. Інноваційні технології навчання, нетрадиційний підхід до навчання створюють у студентів можливість займати не просто активну, але ініціативну позицію у навчальному процесі, не просто «засвоювати» запропонований викладачем матеріал, але пізнавати світ, вступаючи з ним в активний діалог, самому шукати відповіді та не зупинятися на знайденому як на остаточній істині. Застосування в навчальному процесі інноваційні методи дозволяє вести обговорення в групах, практикувати і відпрацьовувати уміння і навички на заняттях і в реальному житті. Література: 1. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; гол. ред. В. Г. Кремень. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 338–340. 2. Захарова І.Г. Інформаційні технології в освіті : навч. посібник для студ. вищ. пед. навч. закладів / І.Г. Захарова. – М. : Видав. центр «Академія», 2003. – 192 с. 3. Інновації у вищій освіті: проблеми, досвід, перспективи: монографія / за ред. П.Ю. Сауха. – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. Івана Франка, 2011. – 444 с. 27. Проблема безробіття молоді в Україні Наталія Школьна, І. Нікітіна Національний університет харчових технологій Актуальною проблемою на сьогодні для молоді є проблема працевлаштування. За даними ООН сьогодні в світі кожний третій працездатний не має роботи взагалі або має випадковий чи сезонний заробіток. Тому безробіття є центральною соціальною проблемою сучасного суспільства (безробіття – це складне соціально- економічне явище, при якому частина економічно активного населення не має роботи й заробітку). Як відомо, після розпаду Радянського Союзу українське суспільство зустрілося з гострою проблемою безробіття, яка вимагала негайного вирішення. Але тогочасний уряд не зміг своєчасно і кваліфіковано вирішити це питання. На січень 2013 р. рівень безробіття в Україні виріс на 2% в порівнянні з 2012 р. Про це повідомляє Державна служба статистики (Держстат). За даними Держстату, на 1 лютого 2012 р. в Державній службі зайнятості було зареєстровано 564,5 тис. безробітних (506,8 тис., в грудні і 441,3 тис.,у листопаді 2012 р.), з них 435,8 тис. (386,3 тис. в грудні і 327,9 в листопаді) отримують допомогу по безробіттю. Середній розмір допомоги на одного безробітного склав 1,089 тис. грн (1,028 грн у грудні і 971 грн в листопаді 2011 р.). 201 Рівень безробіття в Україні за методологією Міжнародної організації праці (МОП) скоротився в січні-вересні 2012 року порівняно з показником січня-червня 2012 р. – до 8%. 2 455,0 2 140,7 2 008,01 906,7 1 600,81 515,01 417,61 425,1 1 958,8 1 785,61 732,71 657,2 10,9 % 9,6 % 9,1 % 8,6 % 7,2 % 6,8 % 6,4 % 6,4 % 8,8 % 8,1 % 7,9 % 7,5% 0,0 500,0 1 000,0 1 500,0 2 000,0 2 500,0 3 000,0 2001 р. 2002 р. 2003 р. 2004 р. 2005 р. 2006 р. 2007 р. 2008 р. 2009 р. 2010 р. 2011 р. 2012 р. 0,0 2,0 4,0 6,0 8,0 10,0 12,0 14,0 16,0 18,0 20,0 Чисельність безробітних, тис. осіб Рівень безробіття (за методологією МОП), % Безробітне населення та рівень безробіття (за методологією МОП) Кількість безробітних у світі досягне рекорду 2013 р. За прогнозами МОП, цього року чисельність безробітних зросте на п’ять мільйонів – до 202 мільйонів осіб. За прогнозами МОП, 2014 р. чисельність безробітних зросте ще на три мільйони, а на 2017 рік показник досягне 210,6 мільйона осіб. Відсоток безробітних від всього економічно активного населення планети триматиметься на рівні шість відсотків. Англійський економіст Т. Мальтус у своїй праці «Досвід про закон народонаселення» довів, що людство на планеті розмножується в геометричній, а виробництво засобів існування зростає в арифметичній прогресії. Тому, з часом, певна частина людей залишається без засобів існування, тобто стає абсолютно надлишковою, що передбачає необхідність регулювання їх кількості. Ми існуємо в капіталістичному суспільстві де великий рівень конкурентності. Оскільки капіталізм вільної конкуренції (англ. pure capitalism, фр. Laissez faire capitalism) – економічна система, в якій матеріальні ресурси є приватною власністю, а ринки та ціни використовуються для спрямування і координації економічної діяльності, то кар’єра в умовах ринку праці – це не що інше, як успішний продаж своєї робочої сили, інтелекту, умінь, навичок, досвіду. Досягти успіху в працевлаштуванні при великій конкурентності допоможе знання кон’юнктури ринку, його законів і методів роботи на ньому. Для отримання бажаної посади необхідно чітко визначити себе і свої цілі у пошуках роботи. З’ясувати ситуацію на ринку праці, визначити, яка Ваша істинна ціна. На основі цього правильно скласти своє резюме, підготуватися до співбесіди. Але не менш важливим і є уміння правильно себе подати, і відрекомендувати в процесі співбесіди з потенційним роботодавцем. Довести роботодавцю що Він шукав саме Вас, впевнити його в цьому, щоб у нього не залишилося сумнівів щодо Вас і свого рішення в прийняті Вас на роботу. Оскільки 95% всієї інформації сприймається зором людини домінує невербальне спілкування. Тому при співбесіді здобувача- 202 студента важливу роль відіграє «перше враження» роботодавця про нього як потенційного працівника. Роботодавець, як правило, звертає увагу на реакцію здобувача-студента на ті чи інші запитання, поведінку в конкретній модельній ситуації, яку створить роботодавець під час співбесіди. Важливим для роботодаця інколи є навіть те, як заходить здобувач в кабінет. Саме тому знання і використання психологічних прийомів під час: співбесіди з роботодавцем, зіставлення резюме, офіційної телефонної розмови і т.д збільшує шанси здобувача-студента в отримані бажаної посади. 28. Модернізація системи вищої освіти України Юлія Демчук, І. Нікітіна Національний університет харчових технологій Вступ. На сучасному етапі становлення держави можна констатувати, що незважаючи на природні досягнення освіти, які забезпечує нова соціополітична система (демократичність, гнучкість), в масовому вимірі освіта стала менш якісною, а переважна більшість випускників вищих навчальних закладів не конкурентоспроможна на європейському ринку праці. Це зобов’язує менше говорити про власні досягнення, а все більше аналізувати світові та європейські тенденції реформування освіти і відповідно до цього напружено і послідовно вдосконалювати нашу професійну сферу діяльності. Матеріали і методи. Модернізація системи вищої освіти в Україні (Закон «Про вищу освіту» та ряд нормативних актів Міністерства освіти і науки) має деякі спільні ознаки з Болонським процесом (введення ступеневої системи освіти), але за більшістю напрямів вона йому не відповідає. Це пов’язано з тим, що вихідні концепції такої модернізації не були зорієнтовані на інтегрування національної системи освіти в Європейський простір. На сучасному етапі концепцію реформування вищої освіти слід докорінно переглянути і створити програму послідовного її зближення з європейським освітнім і науковим простором. Метою Болонського процесу є створення єдиного європейського простору вищої освіти. Серед першочергових завдань Болонського процесу – прийняття спільної системи освітніх кваліфікацій і наукових ступенів, що підвищить можливість працевлаштування випускників європейських вищих навчальних закладів і покращить конкурентоспроможність європейської системи освіти на світовому рівні [див.: 1] Запровадження Болонського процесу в Україні має як позитивні, так і негативні сторони. До позитивних сторін можна віднести: автономність університетів; мобільність студентів та викладацького складу; запровадження модульної системи оцінки знань; створення системи кредитів європейської системи взаємозаліків; запровадження додатка до диплому; запровадження двох навчальних циклів: до дипломного (бакалавр – не менше 3-х років, прирівнюється до кваліфікації) і післядипломного (магістр – два роки), а згодом додано третій цикл – здобуття ступеня доктора наук; ліквідація вченого ступеня «кандидат наук» і запровадження «доктора філософії»; уніфікація систем освіти; навчання щонайменше один семестр у будь-якому університеті іншої країни; забезпечення соціальних умов реалізації права на освіту. Негативні наслідки Болонського процесу в Україні пов’язані з обрахунком 203 кількості набраних кредитів за системою ECTS. Тобто, до кредитної системи враховуються кредити (бали) тільки за лекційні години, натомість семінари чи додаткові курси не беруться до уваги. Окрім того, до негативів можна віднести й те, що у деяких університетах не враховують кредитів після здачі екзаменів, аби отримати рівень освіти необхідно пройти два етапи навчання (3 і 2 роки); також існує проблема великої кількості годин, які відводяться студентам для самостійної та індивідуальної роботи студентів [див.: 2]. Висновки. Згідно з новою парадигмою освіти, що сформувалась тепер у світі, в навчальному процесі склались нові суб’єкт-суб’єктні відносини, коли викладач більше допомагає студентові вчитися, ніж навчає його. Автори нової парадигми вищої освіти – американські вчені Р. Бар і Д. Таг. Суть її полягає у зміні ролей учасників навчального процесу, коли студенти самі відповідають за своє навчання. Головне завдання викладачів – сформувати потяг і творче ставлення студентів до навчання, створити для цього відповідні умови. Викладач виступає скоріше у ролі тренера, який розробляє план гри, дає корисні поради і контролює роботу гравців. Існують три головні протиріччя, які характеризують ідеальну систему освіти: 1) освіта має бути дорогою, щоб бути якісною, і водночас дешевою, щоб бути доступною; 2) освіта має бути вузькоспеціальною, оскільки неможливо знати все, і водночас достатньо широкою, щоб спеціаліст міг орієнтуватись у міжпредметних знаннях і швидко перевчитись у разі потреби; 3) освіта має бути добровільною, щоб бути максимально ефективною, і водночас обов’язковою, оскільки некомпетентність є соціально небезпечною. Складовими сучасної парадигми освіти є випереджаючий розвиток системи освіти, орієнтованої на нові потреби суспільства; вироблення нової системи цінностей у молоді і нових відносин між викладачем і студентом; формування такої мотивації навчання, яка орієнтована на актуалізацію власної системи цінностей; подолання технократизму освіти; забезпечення освітнього процесу новими методиками із гуманістичним спрямуванням; орієнтація на цілісно- розумовий та морально-естетичний зміст навчання, привнесення в нього елементів духовної самобутності та самодіяльності [див.: 3]. Література: 1. Модернізація вищої освіти України і Болонський процес: Матеріали лекції / Уклад. М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, К.М. Левківський, Ю.В. Сухарніков; відп. ред. М.Ф. Степко. – К.: МОН, 2004. – 60 с. 2. Болонський процес і сучасна парадигма освіти в Україні. Методичні вказівки до вивчення курсу «Педагогіка вищої школи і Болонський процес» / Укладач: Г.І. Карпенко. – Дніпропетровськ: ПДАБА, 2011. – 18 с. 3. Волович В. Болонський процес і нова парадигма освіти в Україні /В. Волович// Соціологія: теорія, методи, маркетинг: наук.-теор. Часопис. – 2004. – № 4. – С. 189–199. 29. Активні методи контролю та оцінки знань студентів Юлія Фірсова ,І. Нікітіна Національний університет харчових технологій Вступ. Контроль та оцінка знань студентів є обов’язковими компонентами в процесі навчання. Вони мають місце на всіх етапах процесу навчання, але особливого значення набувають після вивчення якого-небудь розділу програми і завершення ступеня навчання. Суть перевірки результатів навчання полягає у виявленні рівня 204 засвоєння знань студентами який повинен відповідати освітньому стандарту з даної програми, даного предмету [див.: 2]. «Контроль» та «оцінка» є дидактичними поняттями. Вони становлять необхідну й важливу ланку дидактичного процесу. Контроль становить собою сукупність усвідомлених дій, спрямованих на отримання відомостей про рівень опанування окремими студентами, програмного матеріалу, оволодіння теоретичними й практичними знаннями, навичками і вміннями, що необхідні в процесі виконання завдань професійної діяльності [див.: 1]. Матеріали і методи. Організований навчальний процес потребує контролю, а саме: своєчасного фіксування недоліків, оперативного їх усування, виявлення помилок, їх причин й на основі цього коригування діяльністю і стимулювання активністю студентів загалом. Контроль дає можливість аналізувати якість засвоєння студентами навчального матеріалу, критично оцінювати його, вносити корективи [див.:1] Оцінка – це встановлення відповідності кількісно-якісних характеристик роботи студента щодо певних вимог. Оцінка може бути моральною (схвалення або осуд роботи студента відповідно до етичних норм) та педагогічною (це визначення рівня засвоєння студентом знань, умінь і навичок відповідно до вимог навчальної програми). Сучасна дидактика виділяє наступні методи контролю: методи усного контролю, методи письмового контролю, методи практичного контролю, дидактичні тести, спостереження. Методи усного контролю – це бесіда, розповідь студента, роз’яснення та ін. Основою усного контролю слугує монологічна відповідь студента або запитально-відповідна форма – бесіда. Залік і усний екзамен є найбільш активною перевіркою знань за визначений період навчання. Екзамен, як спосіб перевірки знань, викликає неоднозначну оцінку. Можна виділити два головних недоліки екзамену: перший – це при «витягуванні» вдалого/невдалого білета є елемент випадковості; другий – екзамен є, до певної міри, стресовою ситуацією для того, хто його складає, часто блокує інтелектуальні можливості особистості. Письмовий контроль (контрольна робота, реферат) забезпечує глибоку і всебічну перевірку засвоєння, оскільки вимагає комплексу знань і умінь студента. У письмовій роботі студенту необхідно показати і теоретичні знання, і вміння застосовувати їх для розв’язування конкретних задач. Виконання практичних робіт можна вважати ефективним, але нечасто використовуваним способом перевірки результатів навчання. Мається на увазі проведення лабораторних дослідів, створення виробів та ін. [див.: 2]. Тестування, як методика контролю якості підготовки спеціалістів, отримало визнання та широке розповсюдження в діяльності вищої школи, особливо в останні роки. Сутність цього методу полягає у визначенні завдань (запитань), на які подані альтернативні відповіді, а студент має обрати правильну відповідь, аргументувати свій вибір. З одного боку, тестова перевірка має ряд переваг перед традиційними формами перевірки знань студентів, оскільки дає змогу раціональніше використати час занять, охопити більший об’єм, швидко встановити зворотній зв’язок зі студентами та визначити результати засвоєння матеріалу. Але тест фіксує лише результати роботи, але не хід її виконання, можливе вгадування правильного варіанту відповіді, а також випадки, коли вибір неправильної відповіді пояснюється неуважністю студента. Головною перевагою тестів є повністю автоматизована перевірка знань студентів, яка забезпечує максимально можливу об’єктивність (усі студенти перебувають в рівних умовах в процесі перевірки знань). Тести розвивають пізнавальну діяльність студентів, активізують мислення студентів, допомагають організувати роботу, перевірити знання на різних рівнях, використовуючи диференційоване навчання [див.: 3]. 205 Висновок. Педагогічна оцінка має значення у формуванні самооцінки студентів. Проте високі оцінки сприймаються як належні, а негативні викликають у багатьох студентів обурення. Традиційний підхід до реалізації функції контролю та оцінки не дає можливості характеризувати рівень особистісного зростання майбутнього фахівця, який визначається лише гіпотетично на основі стану розвитку когнітивної сфери. Наведу такі приклади: студент був відмінником, а в статусі викладача працювати з групою не вміє, не може знайти індивідуальний підхід до студента і, навпаки, студент навіть з оцінками «добре» і «задовільно» в дипломі, може стати хорошим педагогом, вихователем, мати авторитет у студентів. Тому основними критеріями оцінки випускників вищої школи є відповідність підготовки студентів вимогам професійної діяльності. Література: 1. Кузьмінський А.І. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб./А.І. Кузьмінський. –К.: Знання, 2005. – 486 c. 2. Зайченко І.В. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів/І.В. Зайченко. – Чернігів, 2003. – 528 с. 3. Подоляк Л.Г., Юрченко В.І. Психологія вищої школи: Навчальний посібник для магістрантів і аспірантів/Л.Г. Подоляк, В.І. Юрченко. – К.: ТОВ “Філ-студія”, 2006. – 320 с. 30. Модульно-розвивальна модель сучасної дидактики Галина Батіщева, І. Нікітіна Національний університет харчових технологій Вступ. Освіта є однією з визначних складових розвитку суспільства як вцілому, так і окремої країни. Модернізація нинішньої системи освіти забезпечить якісну підготовку студентів та підвищить їх конкурентоспроможність на світовому ринку праці. На сучасному етапі такі цілі досягаються завдяки інноваційним методам навчання, інформаційному та програмно-методичному оновленню національної освітньої системи, зокрема модульно-розвивальній моделі дидактики. Принципи модульно-розвивальної системи орієновані на особистість студента і розкриття його творчого потенціалу на основі навчально-професійної сфери діяльності. Система передбачає заохочення студентів до навчання, що підтримується завдяки створенню відповідних умов для різних видів діяльності та індивідуальному підходу, що орієнтований на індивідуально-психологічні якості, потенційні можливості та вікові особливості студента [див.: 1]. Модульно-розвивальна модель є гнучкою системою, завдяки чому досягається більш високий рівень освіти та підвищення загального розвитку студентів як майбутніх фахівців. Матеріали і методи. Порівняно із аудиторною системою, яка охоплює лише педагогічний прийом, методику навчання і педагогічну технологію, модульно- розвивальна система включає: освітню технологію, дидактичну і освітню системи та соціально-культурний простір суспільства. Іншими словами, якщо аудиторна система спрямована лише на навчальний процес, то модульно-розвивальна – орієнтована на особистісний розвиток студента в поєднанні з навчальним процесом [див.: 3]. 206 Модульно-розвивальна модель має наступне інноваційне програмно-методичне забезпечення: граф-схеми навчальних курсів, наукові проекти та сценарії, розвиваль- ні міні-підручники, програми самореалізації особистості студента тощо [див.: 2]. Програмно-методичне забезпечення, яке орієнтоване на самостійну роботу студентів, максимальне розкриття їх творчого потенціалу, що і є основою модульно- розвивальної моделі особистісно зорієнтованої педагагіки вищої школи. Це формує «зону найближчого розвитку» (Л. Виготський) пізнавального потенціалу студента. Результати. Модульно-розвивальна модель, порівняно із аудиторною системою, гармонічно поєднує в собі науку, культуру, фізичну і розумову діяльність, світогляд і мистецтво, що забезпечує всебічний розвиток студентів. Орієнтація на соціально- культурний розвиток в поєднанні з засвоєнням знань в професійній сфері сприяє кращому розумінню викладеного педагогом матеріалу та забезпечує виконання одного з головних завдань освіти – засвоєнню основних принципів самонавчання та якісного аналізу отриманої, в процесі професійної діяльності, інформації. Важливою складовою модульно-розвивальної системи є високий рівень взаємодії студента з викладачем, завдяки якій студент не лише сприймає інформацію, а й активно приймає участь в обговореннях і дискусіях, тобто в процесі індивідуального або групового спілкування з викладачем навчається думати і правильно висловлювати свої думки. Крім того, особливий акцент робиться на самостійну роботу студента, що забезпечує підготовку студента до майбутніх задач, тим самим зменшуючи стрес в процесі професійної діяльності, коли необхідно приймати самостійні рішення, базуючись на власних знаннях та висновках. Викладач виступає в ролі консультанта, так званої «направляючої руки», спрямовуючи студента в певному напрямку, але залишаючи простір для творчого підходу до виконання поставленої задачі. Висновки. Отже, модульно-розвивальна модель сучасної дидактики суттєво відрізняється від аудиторної та має перед нею ряд переваг, основною з яких є орієнтація на особистість та індивідуально-психологічні якості студента, що забезпечує кращі умови для прискореного психічного та особистісного розвитку. В кінцевому рахунку, це забезпечує вихід якісно підготованих та конкурентоспроможних спеціалістів в певній галузі професійної діяльності. Література: 1. Нікітіна І.В., Яровий В.Л., Ельперін І.В., Виговський В.Ю. Психологія та педагогіка вищої школи: Курс лекцій для магістрантів, аспірантів, здобувачів, молодих викладачів та слухачів університетського науково-методичного семінару «Сучасна дидактика та новітні технології навчання /І.В. Нікітіна та ін. – К.:НУХТ, 2010. – 151 с. 2. Практикум з педагогіки: Навчальний посібник: Видання 2-ге, доповнене і перероблене / За заг. ред. О.А. Дубасенюк, А.В. Іванченка. – Житомир: Житомир. держ. пед. ун-т, 2002. – 482 с. 3. Фурман А.В. Модульно-розвивальне навчання: принципи, умови, забезпечення: Монографія /А.В.Фурман. – К.: Правда Ярославичів, 1997. – 340 с. 207 31. Активізація самостійної роботи студентів Віра Решетицька, І. Нікітіна Національний університет харчових технологій Вступ. Навчання у вищому навчальному закладі – це перш за все самоосвіта. Самостійна робота студента є основою його навчальної діяльності. На сьогоднішній день метою освіти є розвиток творчого потенціалу особистості студента, формування його довіри до нових сучасних знань і індивідуальних можливостей для продуктивного застосування їх на практиці впродовж життя. В основі самостійної навчальної діяльності студента повинні бути глибокі внутрішні мотивації, які змушують особистість безперервно домагатися вдосконалення знань, вмінь і навичок. Матеріали і методи. Самостійна робота студентів (СРС) є одним з компонен- тів навчального процесу, а тому, як і всі складові його, являє собою систему органі- заційних і дидактичних заходів, спрямованих на підготовку за напрямами і спеціально- стями фахівців відповідних освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів [див.: 2]. Науковці виділяють таких два типи самостійної роботи студентів: змістовну (здатність приймати правильні рішення без допомоги) та організаційну (вміння організовуватись для реалізації прийнятого рішення) [див.: 1]. СРС відбувається успішно, якщо подобається людині, викликає цікавість, бажання творчості, прагнення до подальшого розвитку та самовдосконалення. Зовнішні стимули СРС можуть полягати у завданнях викладачів, системі моральних заохочень, вимогах студентської групи. Внутрішні (особистісні) стимули СРС складаються із сукупності намірів, бажань, відповідальності, прагнення, які обумовлені ступенем обізнаності людини. Вмотивованість СРС може бути вимушена чи невимушена. Перша заснована на самоспонуканні людини розумово працювати та вбачати у своїй діяльності щось корисне. Друга виникає сама по собі і визначається змістом роботи та особистим відношенням до неї. Для активізації процесів СРС слід знаходити у діях, що виконуються, елементи новизни, гри, мати на увазі найближчі та перспективні цілі її виконання. Одночасно треба поділяти процеси СРС на кілька дрібних дій, кожна з яких є рішенням певного розумового завдання із кінцевим результатом. Задоволення від вирішення таких завдань підвищує настрій та надає впевненості. СРС повинна завжди завершуватись оформленням результатів. Неуважність до цього аспекту СРС може дискредитувати всю попередню працю. Оформлення результатів СРС свідчить про осмислення її як складової поточної та подальшої пошукової діяльності. Глибоке та змістовне занурення у СРС є свідченням майбутньої високої професійної майстерності. Недоліки в організації самостійної роботи студентів призводять до виникнення наступних бар’єрів у навчанні:  Відчуття «запрограмованості». Студент здійснює тільки виконавчі етапи самостійної навчальної роботи, а орієнтувальні та контрольні функції виконує викладач.  Надто висока «ціна» активності. Іноді самостійна навчальна робота вимагає від студента занадто багато зусиль порівняно з досягнутим результатом.  Наслідки невизнання результату. Якщо у процесі самостійної навчальної діяльності студент неодноразово домагався позитивних результатів, але вони не були помічені, то 208 студент може втратити бажання надалі працювати.  Навчена безпорадність. Якщо студент не зміг досягнути позитивного результату, незважаючи на великі зусилля, і це повторювалось не один раз, то цей факт стримує його активність у майбутньому.  Вплив групових настанов. Буває, що всередині групи виробляється нейтральне ставлення до навчально-професійної діяльності та прояву пізнавальної активності.  Відсутність досвіду організаційної самостійності. Часто студенти, особливо першокурсники, не вміють планувати свій час, самостійно організовувати свою навчальну роботу, оцінити її результати.  Нерозвиненість вольової саморегуляції (лінощі). Для деяких студентів примусити себе виконати навчальну роботу, подолати пізнавальні труднощі, довести справу до кінця є непосильним завданням [див.:1]. Висновки. Самостійна робота студентів – це основна форма організації навчання, яка включає різноманітні види індивідуальної й колективної навчальної діяльності, яка здійснюється на аудиторних та поза аудиторних заняттях з урахуванням індивідуальних особливостей і пізнавальних можливостей студентів під керівництвом викладача або без його безпосередньої участі. Самостійна робота студентів є важливою складовою у підготовці кваліфікованого фахівця, конкурентоспроможного на ринку праці, здатного до компетентної професійної діяльності на рівні світових стандартів. Література: 1. Буряк В. Умови та засоби самоосвіти студентів /В. Буряк // Вища освіта. – 2002. – № 6. – С. 18–22. 2. Демченко О. Дидактична система організації самостійної роботи студентів / О. Демченко // Рідна школа. – 2006. – № 5. – С. 68–70. 32. Наркотики – це зло. Валерія Булавіна , І. Нікітіна Національний університет харчових технологій Я хочу висловитися на тему про наркотики, сповідь покоління, яке на власній шкурі пізнало страшну справедливість девізу – «НЕМАЄ МАЙБУТНЬОГО». Багато людей, а точніше підлітків, які пробували цигарки, алкоголь, і навіть певні наркотичні речовини. Багато підлітків, спробувавши раз їх, не зупинились і досі. У мене є багато знайомих, як хлопців, так і дівчат, які почали вживати наркотичні речовини. На мою думку, вживати вони почали для того, щоб виділитися із натовпу, виділитися і показати своїм старшим товаришам, що вони їм не поступаються чимось, або навіть звернути увагу батьків. Виділитись із натовпу і показати, що ти їм не поступаєшся ні в чому, більше відноситься до підлітків, які потрапили до дорослої компанії. Вони бояться, що не будуть знати про що з нами говорити, що за маленьку помилку їх виженуть з компанії і тому починать спіпо 209 копіювати рухи дорослих , копіювати те, що вони роблять, не думають, що буде далі. Людина сама створює своє майбутнє. Починаючи вживати наркотики, люди не розуміють, що попадають в добровільне рабство, вороття з якого не буде. Людина вільна, сама робить певний вибір, робить помилки, адже вона істота вільна, бо в неї є свобода дій і свобода вибору. А починаючи вживати наркотики, вона позбаляє себе цієї свободи і попадає в рабство нартотичної залежності. Людина, яка вживає наркотики – це раб, який, проснувшись ранком в жахливих муках, підвладний жалюгідній крихті дурману. На данний час у всьому світі нартотики – це страшна біда. Багато людей торгують цим ядом, хоча і знають скільки «доза» приносить болі не тільки людини, яка купує, але і близьким. Коли ти знаходишься в компанії, тобі пропонують: «Та давай спробуй! Ну чого ти, давай!». Із цього і все починається. У багатьох компаніях, навчальних закладах, навіть сім’ях наркоманія набирає обороти. Вона має внутрішні початки. Початок наркоманії починається не на вулицях, а в звичайнісіньких житлових будинках. Проблема на роботі, проблеми в коханні, проблеми з родиною, дурна комнанія – це все підштовхує на наркотики. Я думаю, що треба вміти давати собі обєктивну оцінку, і звісно думати про майбутнє. Якщо навіть ви потрапили в таку компанію, Вам подобається спілкуватися з людьми в ній, але в них є дурні звички, це не значить, що зразу потрібно копіювати їхні дії. У кожної людини має бути своя голова на плечах, адже ти індивід, і не повинен бути на когось схожим. Всі люди, які починали «балуватися» наркотиками з дурощів, спираючись на свою молодість, жаліють досі, тільки одиниці змогли викарабкуватися з цього. А інші тільки хочуть і просять домоги у близьких для них людей.Їх підтримка і віра – це все, що залишилась в них. Так, що не треба займатись дурощами, які можуть принести великі проблеми. Наркотики – це порок, якого важко позбутися. Також я вважаю, що наркотичні засоби сильно шкодять здоров’ю людини. 33. Все про наркоманію Валерія Булавіна , І. Нікітіна Національний університет харчових технологій Метою даного соціологічного дослідження є зібрати якомога більше інформації про поставлену проблему. Завданням моєї доповіді є спонукати людей одуматись, щоб люди домогали іншим у цієї біді та шляхи вирішення даної проблеми. Наркоманія глибоко вкорінилась серед молоді. Більшість випадків вживання наркотичних засобів молодими людьми пов’язане з метою підвищити свій настрій, а причиною, через яку вони почали вживати наркотики є бажання попробувати. Дослідження: Нещодавні дослідження, проведені в Європі серед 15-річних підлітків, показує, що такий наркотик, як конопля вживають від 10% до 30% опитаних. Найвищий рівень вживання цього наркотику зафіксовано серед юнаків Сполученого Королівства (42,5%). В Європі зростає рівень вживання кокаїну. Наприклад, в Іспанії та Об'єднаному Королівстві рівень вживання кокаїну дорівнює аналогічним показником в США (2%). Молодь стала більше вживати кокаїн в Австрії, Данії, Німеччині, Греції, Фінляндії, Італії, Іспанії та Нідерландах. Для 210 багатьох це не наркотики, а так, пустощі. Згідно з опитуваннями, близько 45% учнів середніх шкіл в Росії до 13 років вже пробували наркотики або алкоголь, або вживають їх постійно. Новий наркотик насвай завойовує популярність в Азії та Росії, а також в Україні. Наркотики, мов та чума, спалюють життя людей. Хай там кокаїн, героїн, марихуана, екстазі, ЛСД, знеболюючі чи алкоголь, але наркотики не роблять людей щасливими, лише мить під кайфом, а далі приреченість. Наркотики знищать ваше життя і ваше майбутнє. Ви маєте повне право жити, радіти й розважатися так, як вам подобається. Ви можете змінювати свої уявлення, щоб жити ще краще. Але наркотики не приносять щастя. Результат: Наркоманія в Україні збільшується на 8% на рік – тенденція одна з найвищих у світі. 70% наркоманів – молоді люди до 25 років. Жіноча наркоманія в Україні у відсотковому співвідношенні – найвища в Європі. Наркоманія в Україні впливає (і в майбутньому цей вплив багато разів зросте) на негативну демографічну ситуацію. Кількість наркоманів в країні збільшується на 5-10% щорічно. За деякими даними, з 46 мільйонів жителів – майже півтора мільйона вживають наркотики. Переважна більшість наркомані помирають. У рік число жертв становить 120 тисяч. Виліковуються лише 2 відсотки. Легкість, з якою в Україні можна купити наркотики, здивувала навіть президента. Майже весь спектр психотропних засобів – від анаші до героїну – в Адміністрації купили за 10 днів. Темпи зростання наркоринку в Україні найвищі в Східній Європі. Він тягне за собою цілий шлейф проблем. СНІД – лише одна з небагатьох. Наркомани, їх життя в певних фразах: Наркоман – ущербна людина. Основний час він проводить в постійному страху очікування майбутньої ломки. В постійному пошуку нової дози, яка весь час збільшується. І тільки миті – в кайф. Наркоману поруч з собою треба мати таких , як він сам. Брат, сестра, дружина, друг – йому все одно, кого присадити на голку і позбавити нормального людського життя. Щоб набрати дозу на день, дівчині треба «обслужити» кількох мужиків. Але їй все байдуже, аби отримати свою дозу. Колоти можна куди завгодно – аби вена була. Але коли судини на руках і ногах звужуються до такої міри, що в них не можна потрапити, і вени покриті густою мережею «доріжок», наркомани колються, куди доведеться – в пах, між пальцями. Вводять наркотик у «шахту» - незагойна рану над веною, прикриту тонкою плівкою сукровиця. Результат з наркоманского «раю» цілком передбачуваний – або гниття заживо, або божевілля. А потім – фінал. Завжди за недовгий і сумнівний «кайф» батьків розплачуються діти. Рекомендації: ЩО НАРКОТИКИ МОЖУТЬ ЗРОБИТИ З ТОБОЮ?  Ти назавжди втратиш себе, свою свободу, кохану людину, сім’ю, ПОТІМ ЖИТТЯ. Приречий на нестерпні муки наркотичних ломок, совісті і самотності; розуміння, що життя вже не повернути. Ти втратиш відчуття задоволення, радість життя.  Наркотик буде необхідний, щоб не корчиться від болю, а шукати чергову дозу, кайфу вже давно не буде. Наркотик зруйнує твій організм дотла. Ніхто не зміг і не зможе впоратися з тягою до наркотиків і залежністю. Наркотики – це гачок в руках наркоторговця (бариги), з якого не зірватися вже ніяк. «ДРУЗІ» не скажуть тобі правду, адже з 5 проданих тобі доз, вони отримують одну . 211 Тільки наркологи з батьками зможуть врятувати тебе ЧАСТКОВО. Ти більше ніколи не станеш тим, ким був. Дівчата і юнаки будьте обережні! ЦЮ дурь МОЖУТЬ підсипають вам будь- коли, навіть не питаючи вас.  Уникай компаній, де є «колеса, шірево, куриво, балдеж». Головне – не вір тим, хто каже що це безпечно і пропонує спробувати!  Інакше ТИ збільшиш розміри кладовищ. Інакше ТИ не зможеш мати нормальних дітей, якщо взагалі вони будуть. Закон не на боці наркотиків – від 4 до 15 років. СПОДІВАЄМОСЯ, ТОБІ НЕ ДОВЕДЕТЬСЯ ДІЗНАТИСЯ ПРО ЦЕ Якщо ти станеш наркоманом ти їм будешь до кінця свого життя. Це не потрібно тобі. 33. Вплив глобальної мережі Internet на навчальний процес студентів (соціологічне дослідження) Анна Васюра , І. Нікітіна Національний університет харчових технологій Мета соціологічного дослідження: Метою соціологічного дослідження є вивчення думки студенства щодо впливу глобальної мережі Internet на навчальний процес;Попередження випадків негативного впливу та розробки рекомендацій щодо поліпшення умов навчання завдяки використанню глобальної мережі Internet. Проблема соціологічного дослідження: Вплив глобальної мережі Internet на навчальний процес студентів. Завдання соціологічного дослідження: Дослідити чи використовує студе- нство мережу Internet для навчання;Дослідити думку студенства щодо впливу глобальної мережі Internet на розвиток і навчальний процес ; З’ясувати чи є вірною наша гіпотеза. Гіпотеза для соціологічного дослідження: Останнім часом молодь все частіше почала користуватися глобальною мережою Internet і це негативно впливає на рівень підготовки студентів. Методика проведення соціологічного дослідження: Для дослідження цієї проблеми ми використовуємо кількісний метод збору соціологічної інформації – опитування. (анкетування). Характеристика вибірки: В ході соціального дослідження приймали участь 20 респондентів. Із них 10 жінок та 10 чоловіків.Участь приймали студенти факультетів ХЕТОП, ТМПКП, ХКВ,ОФПД та ЕіМ. Вікова категорія респондентів склала 55 віком 18-19 років,20% віком 16-17 років,15% віком 20-21 та 10% віком більше 21.Брали участь у опитуванні 45%студенти 2курсу, 25% студенти 3 курсу,20% студенти 1курсу та 10% студенти 4 курсу. Основні результати: Після виконання данного соціального дослідження я прийшла до таких висносків. Дійсно, 90% опитуванних мають доступ до глобальної мережі Інтернет. 65% мають доступ до мережі вдома, інші 35%користуються іншими послугами.Використаня студентством Інтернету під час навчання стає дедалі 212 частішим. Як ми і передбачали... 60% студенства постійно використовують мережу Інтернет для навчання, 35% використовують мережу час від часу і тільке 5% взагалі не користуються послугами Інтернету для навчання. При цьому опитуванні зізнаються, що не завжди знайденний ними навчальний матеріал в мережі відповідае якості - 70%. 40% пребувають в мережі 5-15 годин на тиждень,а також 40% від 15- 30год, більше 30год 10% і лише 10% менше 5 год на тиждень. При цьому відчувають залежность від глобальної мережі Інтернет 80% опитуванних. 85% студентства одобрюють постійне використання Інтернету під час навчання і будуть користуватися цими послугами і надалі. Отож, можна з певненістю сказати, що висунута нами гіпотеза підтвердилася. З розвитком техніки та новітніх комп’ютеризованних технологій молодь все частіше використовує глобальну мережу Інтернет для навчання, що негативно впливае на навчальний процес молоді. Дуже прикро, що на сьогоднішній день, мала кількість студентства (15%)навіть не задумуються над своїм інтелектуальним розвитком та станом здоров’я. Адже постійне використання мережі порушує та знижує рівень інтелекту людини. Молодь перестає читати книги, відвідувати бібліотеки, де теж можна знайти навчальний матеріал. Дійсно, використання мережі є значно простішим і легшим, але, навіть самі студенти погоджувались з тим, що не завжди знайденнний ними навчальний матеріал відповідає якості. На мою думку, постійне використання Інтернету негативно впливає на навчальний процес молоді , бо породжує лінощі та знижує інтелектуальний потенціал студентства. 35. Вплив глобальної мережі Інтернет на життя студента Наталія Дзярик, І. Нікітіна Національний університет харчових технологій Актуальність дослідження. Найважливішою соціально-інформаційною комунікацією цивілізації сьогодення є глобальна мережа Інтернет. У зв’язку з тим, що людська цивілізація вступила в епоху інформації спостерігаються суттєві зміни в оточуючому нас середовищі, технологіях і споживанні матеріальних та духовних благ. Комп’ютерні та телекомунікаційні технології проникають в освіту, науку, економіку, політику, культуру тощо. Інтернет відображає функціонування різних галузей суспільства та забезпечує інформаційний сервіз спілкування, дозвілля та інших видів професійної діяльності особистості. Мережа Internet необхідна всім – незалежно від професії, соціального статусу, вікових та тендерних відмінностей. Інтернет як засіб розвитку особистості істотно сприяє її самореалізації і розширює соціальні можливості. Користувачі мережі не тільки споживають інформацію, але й постійно наповнюють її різними інформаційними ресурсами. Мета соціологічного дослідження – аналіз впливу мережі Internet на навчально-виховний процес, соціально-культурний розвиток, світогляд, психіку, розумову та фізичну діяльність студентської молоді. Завдання дослідження: - з’ясування характеру та ступені впливу Internet на навчальний процес; - визначення ступеню залежності інтернет–користувачів від соціальних мереж; 213 - опитування студентів щодо поглиблення інформаційних послуг в мережі Internet; - дослідити вплив соціальних мереж на життя студентів; - з’ясувати ставлення студентів до всесвітньої мережі Інтернет. Об’єкт дослідження – реальні та потенційні користувачі Інтернет-центру бібліотеки. Предмет дослідження – вивчення впливу мережі Internet на навчальний процес і соціокультурний розвиток студентської молоді. Результати дослідження. У соціологічному опитуванні взяли участь 20 респондентів, з яких 45% – чоловіки та 55% – жінки. Вік респондентів становив від 18 до 20 років. Це студенти Національного університету харчових технологій, факультетів Технології оздоровчих продуктів та харчової експертизи, Автоматизації комп’ютерних систем та Енергетики та енергоменеджменту. Усі респонденти є активними користувачами мережі Інтернет, 85% опитуваних використовують щодня, 15% – декілька разів на тиждень. Необхідність застосування мережі різна: для роботи (70%), для пошуку інформації (60%), для спілкування в соціальних мережах (65%), для розваг (55%), та для передавання інформації (25%). 75% респондентів ставляться до соціальних мереж позитивно та 25% нейтрально. 100% респондентів є користувачами соціальних мереж, з яких 85% використовують щодня, 15% – кілька разів на тиждень. 20% опитуваних сказали, що могли б прожити без глобальної мережі Інтернет, 15% – не могли 65% опитуваних не дали однозначної відповіді. 5% опитуваних вважають, що потрібно закривати доступ до соціальних мереж у навчальних закладах, 40% мають протилежну думку; 50% схиляються до думки частково, але в межах розумного. Яке буде у вас ставлення, якщо всі соціальні мережі будуть закриті: 20% дуже незадоволені, 25% незадоволені, 5% задоволені, 30% байдуже, 15% дуже задоволені. 20% респондентів вважають, що соціальні мережі мають певну небезпеку, 15% мають протилежну думку, 55% частково. 40% респондентів сказали, що будуть використовувати соціальні мережі, якщо вони стануть платними, але лише за помірну ціну; 40% опитуваних не збираються витрачати гроші на всілякі дурниці, 15% було важко визначитись. 90% опитуваних використовують свій вільний час у соціальних мережах, 30% – за переглядом телебачення, 25% – читають книги; 15% – додатково готуються до занять. 55% студентів не вважають себе «залежними» від соц. мереж, 10% схиляються до того, що у них є залежність, 35% мають думку, що частково. Негативного впливу Інтернету дуже багато. Наприклад, студенти перестають читати книги; скорочується коло спілкування: вони обмежуються віртуальним спілкуванням в чатах і форумах; у молоді стрімкими темпами росте агресивність яка викликана надмірним, а іноді і болючим, захопленням комп'ютерними іграми. Все це призводить до поступової деградації особистості. З урахуванням отриманих даних даного соціологічного дослідження пропонуємо наступні технології первинної профілактичної роботи: 1. Інформаційні – публікації, телефон довіри, психологічна служба, соціальна підтримка. 2. Освітні – просвітницькі програми, програми навчання батьків, програми навчання педагогів, психологів, соціальних робітників, програми навчання робітників комп’ютерних клубів, просвітницькі програми для учнів шкіл, ліцеїв, коледжів. 214 3. Зайнятості – клубна робота, додаткове навчання, тимчасове працевлаштування. 4. Корекції сімейних відносин – формування взаємовідносин, що сприяють повноцінному вихованню дитини, спільні інтереси всіх членів родини, емоційна підтримка, психологічний захист. 5. Релігійні – культура релігійних почуттів, усвідомлення вищої духовної і моральної сили. 36. Проблема шкідливих звичок сучасної молоді (соціологічне дослідження) Лілія Мошенська, Наталія Кужиль, Катерина Ярош, Інна Довбня Олег Пшеницький, Владислав Якубенко, І. Нікітіна Національний університет харчових технологій Проблема дослідження. Проблема даного соціологічного дослідження полягає у вивченнірозповсюдження алкоголю, наркотиків та тютюнопаління в житті сучасної молоді. Мета дослідження. Мета дослідження – виявити стан цієї проблеми на даний момент часу, у нашому місті. Завдання дослідження. Завдання дослідження: зібрати якомога більше інформації з даної проблеми за допомогою соціологічного опитування. Об’єкт дослідження. Молодь у віці 15-23 роки. Предмет дослідження:Шкідливі звички (алкоголь, наркотики, куріння) Гіпотеза дослідження. Ми вважаємо, що дані шкідливі звички глибоко вкорінені серед молоді. Більшість випадків споживання шкідливих засобів молодими людьми пов’язане з метою підвищити свій настрій, і причиною, по якій вони вперше стали їх вживати (спиртні напої, сигарети, наркотики) є бажання спробувати. На нашу думку, негативні наслідки, які несуть ці пороки, надають, перш за все, шкоди здоров’ю. Розрахунок вибіркової сукупності. У нашому дослідженні генеральною сукупністю є вся молодь у віці від 15 до 23 років. Вибіркова сукупність дорівнює 30 осіб: 20 чоловічої статі і 10 жінок. Ми проводимо вибіркове дослідження за допомогою анкетування і не претендуємо на більшу репрезентативність отриманих даних. Даним дослідженням ми хочемо звернути увагу суспільства на дану проблему. Аналізуючи результати нашого дослідження, ми зробили наступні висновки: Наша гіпотеза про те, що дані шкідливі звички глибоко вкоренилися серед молоді, виявилося вірною. Більшість чоловіків схильні даними шкідливим звичкам, зокрема: алкоголю схильні до 100% чоловіків і 80%жінок паління схильні до 75% чоловіків і 30% жінок. Що стосується наркотиків, то серед наших респондентів наркоманів невиявлено, але більшість хоча б один раз пробували наркотик (80% чоловіків, 30% жінок). Спробували перший раз чоловіки у 12-16 років 40 %; а 60% у віці від 16-20 років; жінки 30% в 16-20 років, а 70% взагалі не пробували. Основною метою споживання спиртних напоїв, наркотиків є підвищення настрою. Наша гіпотеза, відповідно, з якою основною причиною вживання вперший раз цих речовин є бажання спробувати, не підтвердилася. Цією причиною є вплив компаній. 215 Ступінь залежності від алкоголю та сигарет показана наступними показниками. Від алкоголю: – щодня вживають спиртні напої 0% чоловіків і жінок; – не більше трьох разів на тиждень – 80% чоловіків і 30% жінок; – не більше трьох разів на місяць – 20% чоловіків і 70% жінок. Від сигарет: – щодня викурюється 1-10 сигарет 20% чоловіків і 66,7% жінок; – щодня викурюється 10-20 сигарет 73,3% чоловіків і 33,3% жінок; – щодня викурюється більше пачки на день 6,7% чоловіків і 0% жінок. Як і передбачалося раніше, більшість респондентів висловили думку при тому, що основним негативним наслідком цих звичок є шкодуздоров’ю. На питання чи завжди ви можете відмовитися від пропозиції випити 60 % чоловіків і 100% жінок відповіли «так», а 40% чоловіків і 0% жінок відповіли «ні». Вік, коли наші респонденти почали вживати алкоголь становить : 70% чоловіків з 8-12 років, 30 % чоловіків з 12-16 років; 10 % жінок із 8-12 років, 70 % жінок із 12-16 років; 20 % жінок із 16-20 років. На питання коли людина почала курити: з 8-12 років 60 % чоловік, 46 % з 12-16 років, а 4 % взагалі не палять; 30 % жінок почали курити із 12-16 років, а 70 % не курять. Процедурна частина 13.10.13 – складання і розмноження зразка. 17.10.13 – 21.10.13 - проведення анкетування. 25.10.13 – оформлення програми, аналіз анкет і групування отриманих даних. 27.10.13 – оформлення висновків дослідження, підготовка програми та висновків до захисту. Рекомендації: Подумайте, чому ви це робите. Наприклад, людина палить або п’є частіше за все із-за стресових ситуацій. Саме алкоголь або сигарета, на її думку, є рятівником. У кожній звичці людина знаходить те, що йому подобається. Наприклад, при курінні людина вважає, що розслабляється і заспокоюється. Перш ніж кидати звичку, ви повинні самі усвідомлювати шкоду, яку вона завдає вашому здоров’ю. Саме ви самі повинні зважитися на цей важливий крок – тільки тоді ви зможете досягти певних результатів. Доброю альтернативою шкідливою звичкою є нова, менш шкідлива. Якщо продовжувати говорити про куріння, то гарною альтернативою такої звички можуть бути цукерки (не шоколадні) або насіння. Щоб позбутися від своїх звичок, постарайтеся створити сприятливі умови для цього. Наприклад, щоб позбутися зайвої ваги, намагайтеся не дивитися на їжу і перестаньте відвідувати кафе. Щоб кинути палити або пити, постарайтеся не перебувати в колі людей з такою звичкою. Після того як ви вирішили і кинули свою шкідливу звичку, у вас може виникнути дискомфорт, вам чогось буде не вистачати, цей стан потрібно перетерпіти воно триватиме близько одного тижня. Саме цей період дуже важливий у вашому житті при розставанні з шкідливими замашками. Але найголовнішим правилом вважається просто не починати вести нездоровий спосіб життя. Виходить все перш за все з виховання дитини, так як в підлітковому віці ризик почати палити, пити та інше дуже високий. Тому якщо у вас є дитина, і ви насилу самі боріться з шкідливими звичками, простежте за ним, щоб потім ваш син чи дочка не мучилися як ви. Таким чином, кинути шкідливу звичку може кожна людина. Але не кожен бачить шкоду і причину, по якій необхідно кидати. Тому якщо ви хочете, щоб ваш організм був здоровий, а шкіра чиста, кидайте шкідливі звички, а краще і не починайте. 216 37. Профілактика психічних захворювань ХХІ століття у студентської молоді Наталія Чугаєва Національний університет харчових технологій У сучасному світі спілкування набуває нових форм, що створюють можливості для більш продуктивного навчання, пошуку нових інформаційних джерел та приділення часу для розваг. Разом з тим, інноваційні способи спілкування, зокрема Інтернет і мобільні пристрої, спричинили появу нових психічних захворювань. Огляд найпоширеніших проблем висвітлює сайт про технології 3Dnews [див.: 1]. Синдром фантомного дзвінка – досить поширене психічне захворювання, зумовлене стресом, яке проявляється у слухових і моторних галюцинаціях, коли людині здається, що телефон в кишені дзвонить або вібрує, хоча нічого насправді не відбувається. Формування розладу пов’язано з частим використанням мобільного телефону та очікуванням дзвінка. Номофобія. Даний термін являє собою складноскорочений вираз «no mobile fobia». Іншими словами – страх залишитися без мобільного телефона. У світі залишається все менше людей, які не страждали б від цього розладу, однією з причин якого є уявлення про мобільний телефон, як про звичний предмет першої необхідності. У когось при відсутності доступу до мобільного телефону, наприклад, через те, що сів акумулятор, з’являється легке занепокоєння, а хтось впадає у справжню паніку. Кіберхвороба («цифрова морська хвороба»). Сутність її полягає в тому, що у людини з’являється запаморочення, дезорієнтація і нудота при взаємодії з певними електронними пристроями. Термін було введено ще в 1990-і роки ХХ ст., коли з’явилися перші пристрої віртуальної реальності. Депресія від соцмереж, її сутність полягає в тому, що люди впадають в депресію від контактів у соціальній мережі або, навпаки, від їх відсутності. Вченими доведено, що люди викладають тільки ті фотографії і новини про себе, які підкреслюють їх позитивний імідж. В результаті у глядачів створюється враження, що у друзів і знайомих життя є кращим, яскравішим і більш насиченим. Інтернет-залежність – це хворобливе і постійне бажання отримати доступ в комп’ютерну мережу, яке негативно позначається на інших сферах життя, часто повністю витісняючи їх. Наприклад, особисте життя або роботу. Існують різні наукові версії щодо того, чи можна віднести інтернет-залежність до наркоманії або ж це психічний розлад. Залежність від онлайн-ігор. Це більш відоме і руйнівне захворювання. Нерідкі випадки, коли гра буквально затягувала людину у віртуальний світ, в результаті вона втрачала роботу, сім’ю, а часом і життя. Даний розлад викликає важкі депресії і може, у деяких випадках, призвести до фізичного виснаження. Кіберхондрія. Людина з цим розладом вважає, що у неї є захворювання і, як правило, не одне, про яке вона читала в Інтернеті. В результаті здорова людина, у якої просто заболіла голова, може переконати себе в наявності у неї серйозних проблем. А подібна переконаність може негативно позначитися на здоров’ї і дійсно стати причиною вже реальної, а не уявної хвороби. «Ефект Google». Людина з такою хворобою впевнена, що знання їй не потрібні, тому що будь-яку інформацію легко знайти у мережі Інтернет. При цьому навіть, 217 якщо людина думає інакше, це не гарантує їй відсутності «ефекту Google». Науковці вважають, що механізм є наступним: мозок відмовляється запам’ятовувати інформацію, незалежно від бажання людини, знаючи, що набагато простіше буде знайти матеріал, тому вважає за необхідне звільнитись від непотрібної, зайвої інформації, щоб уникнути перевантаження. Зазначимо, що студенти, які входять у групу найчастіших користувачів технічних засобів, дізнаючись про те, що нові досягнення цивілізації мають не тільки позитивні сторони, а і негативні, погоджуються з цим, наводять приклади з власного досвіду, що показують прояви того чи іншого психічного розладу, пов’язаного з так званими гаджетами. Опитування студентів проілюструвало, що найпоширенішими серед них є Інтернет-залежність та залежність від комп’ютерних ігор. Багато молодих людей усвідомлюють, що Інтернет та мобільні телефони поступово стали для них звичкою та інколи частиною їх життя, дехто з них навіть відчуває провину за те, що забирає час, який можна було б присвятити навчанню, рідним і близьким, самовдосконаленню. Дуже часто молодь асоціює так званий Інтернет-серфінг (безпредметне бродіння просторами Інтернету) з розвагами, однак, такий відпочинок не є повноцінним, тому що перевантажує нервову систему. З іншого боку, багато хто з них мали змогу пересвідчитись у цьому на власному досвіді. За словами багатьох студентів, «ефект Google» та номофобія є також поширеними у студентському середовищі, хоча вони не настільки усвідомлені. Після стадії усвідомлення наявності таких ознак, наступає час важливішого кроку – прийняття рішення про власний позитивний розвиток та вдосконалення за допомогою психології. У великої кількості студентів виникає питання, як побороти погані звички, які згодом можуть перерости у вищезазначені психічні захворювання. Ці питання, разом з іншими, що їх хвилюють, вони можуть вирішити за допомогою знань з «Психології», отриманих під час навчання в НУХТ. Література: 1. Агеев И. Восемь новых психических расстройств, подаренных человечеству Интернетом и смартфонами [Електронний ресурс] /Иван Агеев. – Режим доступу: http://www.3dnews.ru/769513 38. Нейромаркетинг – новітній підхід задоволення потреб споживачів Надія Костюченко , Н. Чугаєва Національний університет харчових технологій Популярність товарів на ринку, обсяг продажу, імідж та конкурентоспроможність підприємства багато в чому залежать від ефективної системи представлення продукції. Сьогодні тісна співпраця зі споживачами – завдання набагато складніше для виробників різноманітної продукції, ніж просто наголос на характерних якостях продукту або його функціональних властивостях. Особливо актуальним це є в умовах значних змін у поведінці споживачів, підвищення вимогливості до продукції, послаблення лояльності до компаній, що є результатом невідповідності заявлених переваг реальній пропозиції. 218 Загальний потік зовнішньої реклами настільки великий, що у споживачів виникає зорова і слухова втомленість, ефективність реклами значно скорочується, і рекламодавцям для отримання необхідного ефекту потрібний пошук нетрадиційних підходів до вивчення думки та поведінкових реакцій споживачів, одним із яких і є нейромаркетинг [див.:1]. Нейромаркетинг – це комплекс прийомів, методів та технологій, що формується на основі економічної теорії, нейробіології, психології й медицини. Він ґрунтується на статистичному опрацюванні даних, отриманих під час психофізіологічних досліджень. Вперше концепцію нейромаркетингу розробили в 1990-х роках психологи Гарвардського університету. В основу технології був покладений принцип, згідно з яким основна частина (90%) мислячої діяльності людини, і навіть емоції, здійснюється в підсвідомості [див.; 4]. Об’єктом вивчення нейромаркетингу є досить широкий спектр реакцій, тобто змін поведінки людини: дослідження динаміки пульсу, процесу потовиділення, рухів зіниць та інших спонтанних реакцій. Крім того, останнім часом активно використовують магнітно-резонансне сканування головного мозку. Практичне застосування нейромаркетингу спрямоване на з’ясування особливостей підсвідомих реакцій на зовнішні подразники людини з метою подальшого використання цієї інформації для здійснення маніпулятивного впливу. Як і будь-яке емпіричне дослідження, сучасні нейромаркетингові технології найчастіше дають можливість відповісти на запитання «Як ефективно вплинути?», але майже ніколи – на питання «Чому саме цей засіб був або буде в подальшому найефективнішим?». Концептуально нейромаркетинг оснований на двох взаємопов’язаних процесах: збиранні та інтерпретації інформації про мимовільні реакції людини на певні особливості й елементи товару або торгової марки (назва, логотип, поєднання кольорів, аудіосигнали, символи тощо). Як стверджують А. Колесніков, Н. Шульгат, К. С. Галенко, Е. Ю. Кан, такий спосіб психологічного впливу продемонстрував здатність досить точно виявляти ключові причини та фактори, що регулюють процес купівлі, знання та використання яких дає змогу суттєво впливати на поведінку людини [див.: 1, 2, 3]. Головне завдання нейромаркетингу полягає в тому, щоб «вмикати» підсвідомість для позитивного сприймання навіюваної суб'єктом впливу інформації та, відповідно, «вимикати», коли в цьому є потреба. Висновки. Питання нейромаркетингу особливо актуальні сьогодні, з огляду на неоднозначність позицій щодо можливості використання даного методу стимулювання продажів та підвищення конкурентоспроможності продукції на підприємстві. Незважаючи на дещо негативне ставлення до методів нейромаркетингу, що на даний момент склалися в суспільстві, можна відмітити, що цей науковий напрям дає відповідь на питання: «На які товари чекає споживач?». Це є позитивним не тільки для виробників, але й для споживачів, тому що, як часто буває, сама людина не в змозі сформулювати свої потреби і бажання, а дослідження забезпечують об’єктивність даних. 219 Література: 1. Колесніков А. Нейромаркетинг: новітні інструменти ототожнення бренду [Електронний ресурс] / А. Колесніков, Н. Шульгат // Соціально-економічні проблеми і держава. – 2011. – Вип. 2 (5). – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua. 2. Кан Е.Ю. Нейромаркетинг – механизм манипулирования потребителем [Електронний ресурс]. – 2012. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua. 3. Галенко К.С. Негативний вплив нейромаркетингу на вибір споживача [Електронний ресурс]. – 2012. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua. 4. Райгородский Д. Я. Психология и психоанализ рекламы: Учеб. пособие для факультетов психологии, социологии, экономики и журналистики / Д. Я. Райгородский. – Самара, 2007. – 720 с. 39. Використання вербального спілкування для отримання цінної інформації та досягнення поставленої мети Ніна Микитенко, Н. Чугаєва Національний університет харчових технологій Людина отримує інформацію з усіх наявних для неї сьогодні каналів. Один з найважливіших каналів становить вербальне спілкування, оскільки усна мова як і раніше залишається найпоширенішим способом комунікації. Вітчизняні та зарубіжні вчені займаються поглибленим вивченням питання про походження спілкування, його соціальної природи і соціальних функцій, зв’язок з іншими видами діяльності та з еволюцією людини та іншим. У їх числі роботи таких вчених, як Р. Бринкман, С.Д. Дерябо, В.І. Кабрин, Р. Кершнер, С. Хохель, В.А. Ясвин. Відомо, що розвиток спілкування був невід’ємний від розвитку первісної людини та знаходився поряд з її трудовою діяльністю. Ускладнення «стосунків з природою», розвиток форм праці, її спеціалізація вели до розвитку суспільних відносин, до ускладнення форм взаємодії у процесі праці, а це вимагало все більшого вдосконалення спілкування, що забезпечує таку взаємодію. Разом з тим, чим складнішою та досконалішою ставали колективна праця і взаємодія людей у трудовій діяльності, тим більші вимоги ставилися до кожного учасника діяльності, і, відповідно, ускладнювалось його психічне життя, розвивалася його свідомість. У сучасних умовах провідним є мовне спілкування або вербальна комунікація, що реалізується за допомогою мовлення. Мова та мовлення людини виконують кілька функцій. По-перше, вони є знаряддям мислення та інтелектуальної діяльності, забезпечуючи орієнтування в умовах завдання, вироблення та виконання плану дій, порівняння одержаного результату з наміченою метою. Друга функція – оволодіння суспільно-історичним досвідом людства. У процесі історичного розвитку виникли дві форми мови – зовнішня та внутрішня, причому перша включає в себе усну (діалог та монолог) та письмову. Діалог – безпосереднє спілкування двох та більше суб’єктів. Монолог – говорить одна людина, інші слухають та сприймають. Така мова організована, структурована, розгорнута, окремі фрази завершені, мають пояснювальний характер. 220 Одним із різновидів монологічної мови є письмова. У порівнянні з усною вона має певні психологічні особливості: вона звернута до відсутнього співбесідника і здійснюється без контакту з ним, тому у ній немає таких виражальних засобів, як інтонація, міміка, жести. Вона потребує розгорнутого, послідовного та повного викладення думок, дотримання правил граматики та синтаксису і т. ін. Видозміненою зовнішньою мовою є внутрішня, якою ми користуємося, коли щось обдумуємо, з кимось подумки сперечаємося. Це наш внутрішній голос, наш внутрішній співбесідник. Як правило, внутрішня мова монологічна, хоча в окремих випадках вона може набути форми діалогу (наприклад, коли ми відчуваємо невпевненість у чомусь, переконуємо себе) [див.: 1]. Особливості сприймання і розуміння людини людиною під час вербального спілкування є те, що людина виступає щодо партнерів по спілкуванню не тільки як об’єкт і суб’єкт впливу, а й одночасно як суб’єкт пізнання. Основними процесами, завдяки яким людина сприймає та переробляє інформацію, що надходить від іншої людини, є сприймання, мислення та уявлення [див.: 2]. Найбільшою мірою сприймання та розуміння іншої людини залежить від чинників, що мають соціально-психологічну природу. Виділяють такі механізми: 1. Фізіономічна редукція – судження про внутрішні, психологічні особливості на основі зовнішнього вигляду (виразу обличчя, статури, ходи, постави тощо). 2. Соціальна категоризація та порівняння – це розподіл людей за певними категоріями, тобто визначення їх соціального статусу та порівняння зі своїм статусом. 3. Стереотипізація – розуміння іншої людини шляхом віднесення її до певної соціальної групи та автоматичного перенесення на неї типових для даної групи характеристик [див.: 1, 3]. Висновки. Отже, на сьогоднішній день у соціальній психології має велике значення використання вербального спілкування для отримання цінної інформації та досягнення поставленої мети. Існує велика кількість експериментальних досліджень, що з'ясовують умови і способи підвищення ефекту мовного впливу. Зараз досить докладно досліджені як форми різних комунікативних бар'єрів, так і способи їх подолання. І, хоча вже дуже багато чого визначено, але, все одно, навіть сьогодні продовжуються пошуки нової інформації і нових технологій, щодо використання вербального спілкування у нашому житті. Література: 1. Дерябо С. Д. Гроссмейстер общения /С. Д. Дерябо, В. А. Ясвин. – М.: ИД Мещерякова, 2008. – 192 с. 2. Кабрин В. И. Транскоммуникация и личностное развитие / В. И. Кабрин. – Томск, ТГУ, 2002. – 255 с. 3. Хохель С. Целостное восприятие личности и методы определения ее типа /С. Хохель. – К.: МЗУУП, 2002. – 29 с. 221 40. Студентський волонтерський рух НУХТ Марія Науменко, Н. Чугаєва Національний університет харчових технологій Згідно з Законом України «Про волонтерську діяльність» від 19 квітня 2011 року, волонтерський рух – це доброчинна діяльність, яка здійснюється фізичними особами на засадах неприбуткової діяльності, без заробітної плати, без просування по службі, заради добробуту та процвітання спільнот і суспільства в цілому. Окремі аспекти діяльності волонтерів розкриті в працях вітчизняних науковців. Так, у роботах І. Звєрєвої, С. Харченка обґрунтовано роль волонтерства як складової соціально-педагогічної роботи з молоддю [див.: 5]. У дослідженнях О. Безпалько, Р. Вайноли, Н. Заверико, А. Капської розкрито технології залучення та підготовки молоді до волонтерської діяльності [див.: 3]. Особливості роботи волонтерів у центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді висвітлено у роботах Н. Романової, С. Толстоухової [див.: 4]. Як складову соціально-педагогічної діяльності молодіжних організацій обґрунтовано волонтерство в працях Ю. Поліщука [див.: 1]. Організації волонтерської роботи майбутніх соціальних педагогів в умовах вищого навчального закладу присвячені дослідження З. Бондаренко [див.: 2]. Однак, поза увагою науковців залишилось питання забезпечення умов соціально-педагогічної діяльності студентських волонтерських груп. Найбільш чисельною групою волонтерів в Україні є учнівська та студентська молодь. Організаційні умови передбачають: - планування, організацію залучення та відбір волонтерів; - управління роботою студентських волонтерських груп; - адміністрування їх соціально-педагогічної діяльності; - визнання та заохочення студентів-волонтерів. Визначено, що організаціями не забезпечуються належним чином такі умови, як: наявність координатора роботи волонтерів, забезпечення підготовки студентів- волонтерів до реалізації окремих напрямів соціально-педагогічної діяльності, вивчення потреб студентів-волонтерів у спеціальних знаннях та вміннях; організація заходів щодо супервізії та інтервізії, моніторингу та оцінки їх волонтерської роботи. У НУХТ загальна кількість студентів-волонтерів 214 осіб. Студентські волонтерські групи НУХТ працюють здебільшого у таких напрямах: - профілактичний (акція до Дня контрацепції); - інформаційно-просвітницький (флеш-моб до Дня проти паління); - рекреативний (допомога хворим студентам); - реабілітаційний (акція до Дня проти боротьби з діабетом); - соціально-рекламний (акція до Дня контрацепції, акція до Дня захисту людей хворих на СНІД); - соціально-побутовий (акція до Дня матері); - охоронно-захисний (відвідини дитячих будинків, що закріплені за факультетами університету); - діагностико-корекційний (збір макулатури); - фандрейзинговий (акція до Дня донора, збір речей для дітей-сиріт, акція «Серце до серця», «Дитина має право на життя», збори коштів на допомогу хворим студентам). 222 Висновки. Волонтерська діяльність надає можливість набути нових знань і навичок, удосконалити здібності, стимулюючи для цього ініціативу і творчість студентів-волонтерів, надаючи кожному можливість бути творцем, а не користувачем, спостерігачем. Література: 1. Соціальна педагогіка: мала енциклопедія / [Т. Ф. Алєксєєнко, Т. П. Басюк, та ін.] ; за ред. І. Д. Звєрєвої. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – С. 36–39, 288–292. 2. Лях Т. Л. Основні поняття і категорії соціальної роботи / З. П. Бондаренко, Т. Л. Лях // Соціальна робота в Україні : навч. посіб. / [І.Д. Звєрєва, О. В. Безпалько, О. І. Янкович та ін.] ; за ред. І. Д. Звєрєвої, Г. М. Лактіонової. – К. : Наук. світ, 2004. – С. 25–39. 3. Лях Т. Л. Волонтерські групи як ресурс соціально-педагогічної діяльності державних і громадських організацій / Т. Л. Лях // Соціальна педагогіка: теорія і технології : підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / [Т. Ф. Алєксєєнко, Т. П. Басюк, О. В. Безпалько та ін.] ; за ред. І. Д. Звєрєвої. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – С. 130–139. 4. Діяльність центрів соціальних служб для молоді України: сучасний стан і перспективи розвитку : [монографія] / [С. В. Толстоухова, В. В. Багай та ін.]. – К.: Академпрес, 1999. – 112 с. 5. Волонтерство: порадник для організатора волонтерського руху / [О. В. Безпалько, Н. В. Заверико, І. Д. Звєрєва та ін. ; уклад. Т. Л. Лях]. – К. : ВГЦ „Волонтер”, 2001. – 176 с. 41. Психологія сім’ї Марина Йосипенко, Н. Чугаєва Національний університет харчових технологій Сім’я – це соціальна група, яка складається з людей, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв’язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного устрою, взаємної відповідальності, виховання дітей [див.: 1]. Простіше кажучи, сім’я – це те, без чого ми не можемо жити. Є родина, де керує чоловік – це патріархальна сім’я, є там, де останнє слово належить жінці – це матріархальна сім’я. Ще дуже важливо вміти знаходити компроміс щодо вирішення питань. Мудра жінка може повернути ситуацію так, щоб чоловік думав, що він головний, а, насправді, дружина приймає рішення, тоді й конфліктів та сварок буде менше. Та, на жаль, не всі жінки мудрі. Необхідно не звертати увагу на дрібниці, аби не зруйнувати фундамент родини. Хоча, дрібниці – це частинки цілого. Проблема подружніх відносин у молодій сім’ї є на сьогодні дуже актуальною, адже дослідження М.І. Алексєєвої, Т.В. Говорун, С.В. Дворняка, В.І. Зацепіна, Т.С. Кириленко, С.В. Ковальова, О.С. Кочаряна, М.М. Обозова дозволяють стверджувати про наявність кризи, в якій опинилась сьогодні українська сім’я як елемент соціальної системи суспільства. Ознаками такої кризи є: високий рівень незадоволення подружнім життям, дисфункційний розвиток взаємин у шлюбі, 223 конфліктність, стійка орієнтація подружжя на розлучення та малодітну сім’ю, нездатність досягти злагоди, зростання кількості розлучень тощо [див.: 3]. Під цим кутом зору стає зрозумілим, що сім’я, особливо на початковій стадії її розвитку, потребує психологічної підтримки та допомоги. Також варто розглянути функції сім’ї. Дослідники у галузі психології та соціології вважають, що функції відбивають історичний характер зв’язку між сім’єю і суспільством, динаміку сімейних змін на різних історичних етапах. Сучасна сім’я втратила багато функцій, що об’єднували її в минулому: виробничу, охоронну, освітню та інші. Однак частина функцій є стійкими до змін, в цьому сенсі їх можна назвати традиційними. До них можна віднести наступні функції [див.: 2]: 1) репродуктивна – в будь-якій сім’ї найважливішою є проблема дітонародження. Подружня любов як вище почуття значною мірою залежить від ставлення подружжя до проблеми дітонародження та власних дітей; 2) господарсько-економічна – включає харчування сім’ї, придбання й утримання домашнього майна, одягу, взуття, благоустрій житла, створення домашнього затишку, організацію життя і побуту сім’ї, формування і витрачання домашнього бюджету; 3) регенеративна – (лат. Regeneratio – відродження, відновлення). Означає успадкування статусу, прізвища, майна, соціального становища; 4) освітньо-виховна – (соціалізація). Полягає у задоволенні потреб у батьківстві та материнстві, контактах з дітьми, їх вихованні, самореалізації в дітях; 5) сфера первинного соціального контролю – моральна регламентація поведінки членів сім’ї в різних сферах життєдіяльності, а також регламентація відповідальності і зобов’язань у відносинах між подружжям, батьками і дітьми, представниками старшого і середнього поколінь; 6) рекреативна – відновлення, пов’язана з відпочинком, організацією дозвілля, турботою про здоров’я і благополуччя членів сім’ї; 7) духовного спілкування – розвитку особистостей членів сім’ї, духовне взаємозбагачення;8) соціально-статусна – надання певного соціального статусу членам сім’ї, відтворення соціальної структури; 9) психотерапевтична – дозволяє членам сім’ї задовольняти потреби в симпатії, повазі, визнанні, емоційній підтримці, психологічному захисті. Висновки. Варто пам’ятати, що від благополуччя в сім’ї залежить все: і щастя, і навчання дітей, настрій на весь день, стан здоров’я. Необхідно мати таку сім’ю, щоб «ваш світ» був зрозумілий тільки вам, а не оточуючим. Взагалі – це талант створити сім’ю, в якій тобі завжди спокійно, де ти завжди щасливий, веселий, щирий, де плачеш тільки від того, що ріжеш цибулю. Справа не в тому, щоб одружитися із потрібною людиною, а в тому, щоб бути потрібним цій людині. Сім’я – це як музичний інструмент, звучання якого залежить від того, хто до нього доторкається. Література: 1. Андреева Т.В. Психология современной семьи /Т.В. Андреева. – М.: Речь, 2005. – 436 с. 2. Дружинин В.Н. Психология семьи /В.Н. Дружинин. – СПб.: Питер. 2006. – 176 с. 3. Психологія: підруч. для студ. вищих закладів освіти /Ю.Л. Трофімов, М.І. Алексєєва, Т С. Кириленко та ін. – К.: Либідь, 2005. – 560 с. 224 42. Якість освіти як природне право людини суспільства знань Олексій Кляшторний І. Надольний Інститут вищої школи НАПН України Перехід від виробництва товарів до виробництва знання характеризується сучасною наукою як перехід до постіндустріального суспільства, або до «суспільства знань». В умовах переходу до «суспільства знань» проблема підвищення якості освіти постає пріоритетним завданням глобального характеру. В суспільстві знань потреба якості освіти набуває пріоритетності не лише на рівні суспільної значимості, а й на рівні особистісному. Вона набуває характеру універсальної норми життєдіяльності людини як її природне право. Для постіндустріального суспільства знань, серед інших природніх прав, таким правом стає право на якісну освіту. Ця норма сьогодні знайшла своє відображення в державних і міжнародних документах провідних країн світу. В Декларації ЮНЕСКО «Про право на здобуття знань» говориться: «Ми перш за все хочемо дати всебічну освіту всім людям, усьому людству, а не якимось окремим особам, не обмеженому колу і навіть не багатьом, а всім людям разом окремо, молодим і старим, багатим і бідним, знатним і простим, чоловікам і жінкам – усім, кому судилося в цьому світі народитися людиною» [1]. Питання якості освіти особливо гостро стоїть в сучасному українському суспільстві, адже воно змушене одночасно долати багато стереотипів і залишків імперської та тоталітарної системи недавнього минулого. Вихід із кризової ситуації передбачає вирішення перш за все тих стратегічних завдань , що сформульовані у Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ ст., ухваленій ІІ Всеукраїнським з’їздом працівників освіти в жовтні 2001 року. Одним із найважливіших із них є забезпечення рівного доступу всіх громадян до якісної освіти. Якість освіти є національним пріоритетом і умовою виконання положень міжнародного і національного законодавства з реалізації прав громадян на здобуття освіти. Забезпеченню якості освіти мають бути підпорядковані всі матеріальні, фінансові, кадрові й науково-методичні ресурси суспільства, а також державна політика у сфері освіти [див.: 2]. Однак після ухвалення Доктрини, освіта в Україні фінансується, якеі раніше, за залишковим принципом, а процес інтеграції до європейського освітнього простору за останні роки штучно пригальмований. Література: 1. Астахов В. Експеримент із запровадження безперервної освіти (З досвіду Народної української академії) /В. Астахов В. – К.: «Вища школа», 2/2010. – С. 9. 2. Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ ст. – К.: Шк. світ, 2001. – 16 с., с. 2. 225 43. Філософія – це любов до мудрості, Андре Моруа – любов до жінки Оля Гудименко, Р. Мельничук Національний університет харчових технологій «Як стати коханою?» – саме з цього питання розпочинається твір Андре Моруа «Листи незнайомці». Але гарно подумавши, можна відверто сказати, що це тривожить кожну представницю красивої статті, коли вона переходить межу дитинства та дорослого життя. Будучи маленькою дівчинкою, будує собі казкове доросле життя, де основними елементами є кохання та щастя. Вона знає, що життя складна річ, і що подарує воно їй багато несподіваних «сюрпризів», але маючи в своєму арсеналі основні аспекти успіху, вона з цим впорається без жодних зусиль. І що ж вона бачить, коли вперше виходить на шлях дорослого життя? Несправедливість, як їй здається, в школі, вдома, і, звичайно, в коханні. Кохання для дівчини – це сенс її життя. Саме воно тримає її на льоту, коли руки опускаються, а зневіра в себе просто збиває її з ніг. Тому саме жінка спокон віків вважається берегинею домашнього затишку та щастя, адже є джерелом енергії та кохання. І які ж поради дає їй чоловік, саме той, хто й має її кохати, той, заради кого вона живе: «Жінці ніколи не буде з нами сумно, якщо ми будемо говорити з нею про неї, про її норов та красу, коли будемо цікавитись її дитинством, смаками, про те, що її тривожить. Загалом, і слухати немає потреби, досить лише робити вигляд, що ми слухаємо» [1, с. 454]. Але головними, як на мене, є наступні слова, адже саме вони приховують відповідь на головне питання, яке турбує прекрасну стать. Що ж саме жінкам заважає стати коханою? А ось і відповідь: «Ніщо так не дратує чоловіка, як агресивність жінки. Амазонок обожнюють, але не кохають» [там само]. Ніжність, тендітність, краса і чуттєвість. Складно? Зовсім ні, головне пам’ятати, що кохання виміряється жертовністю, тобто чим більше віддаєш, тим більше отримуєш. У жінці більше протиріч, ніж розумної логіки, тому чоловіки такому явищу дали назву «жіноча логіка». Багато анекдотів складено з приводу цього поняття, але жінок це зовсім не тривожить, адже живуть вони серцем, на відміну від чоловіків, які божеволіють від раціональності та розмірковуваності. А річ в тім, що лише жінкам властиве «шосте чуття», тобто інтуїція. Лише жінка, обираючи якусь річ, обґрунтовує свій вибір твердженням, на кшталт: «Я відчуваю, що це саме моя річ. Створена вона лише для мене». Іноді в житті наступає такий момент, коли здається, що щось іде не так, найчастіше це трапляється саме з представницями красивої половини людства. І як не дивно, в такі життєві періоди, жінки кардинально змінюють своє життя. А чому? Відповідь проста, тому що відчувають. Але що найдивовижніше, так це те, що їм під силу змінити навіть свою долю, адже нічого так не мотивує, як коли все йде не так, як їй хотілося б. І ось цьому приклад: «Я знав молоду дівчину, яка з величезним задоволенням співала перед публікою, вона була такою гарною, що її всі підносили до небес. Лише один юнак не виражав ніякого захоплення. І ось вона не витримала: «Ну а Ви? Вам не подобається мій спів?» На що молодий чоловік відповідь: «О, навпаки! Якби у Вас був ще й голос, це було б просто чудово!» «Ось він і став її чоловіком!» [там само. с. 456]. Дивно? І завжди у нас, у дівчат, так. Можливо, з нами і важко, але так непередбачувано добре! Коли ми згадуємо жінок, завжди говоримо, що це красива, але слабка стать. Проте хочу зазначити, що це лише на перший погляд так здається, насправді ж у нас 226 не менше захисної та атакуючої зброї, ніж у чоловіків. У них вона полягає у мужності, чоловічій силі, терпимості, впевненості, а у нас, жінок, на перший погляд, і не впізнаєш її. Недаремно нам і дали статус слабкої половини населення. Тому що ми маємо, так би мовити, її у вигляді прихованих козирів! Розкрию один із них, адже чоловіки вже дійшли до нього, принаймні, Андре Моруа. Отже, прихованим вже його назвати не вийде: «Кокетство було і є дивовижно сильною та небезпечною зброєю. Цей набір майстерних прийомів полягає в тому, щоб спочатку захопити, зробити вигляд ніби щось даруєш, і відразу віднімаєш свій дарунок. Результат цієї гри дивовижний. І навіть, завчасно знаючи про всі ці прийоми, все одно чоловіки потрапляють в чаруючі жіночі сіті» [там само, с. 460]. Оригінально? Як на мене, нам набагато легше бути слабкими та беззахисними, а уособленням сили нехай залишаються чоловіки. Але пріоритетною зброєю прекрасної статі є не кокетство, а зовсім інший наш талант – сцени, які ми розігруємо при будь-якій нагоді. У нас до цього є справжній хист! Ми часто чуємо фразу, що хто в армії служив, той в цирку не сміється. Якщо ви гадаєте, що чоловікам недовподоби лише циркові фокуси та трюки, то прикро помиляєтесь, адже й театри вони недолюблюють лише через те, що часто бувають єдиним глядачем подібного заходу у власному домі. Лише справжня жінка може влаштувати вдома такий театр одного актора! Не завжди це має сенс, проте ми без цього не можемо. Бідолашні чоловіки… Андре Моруа: «Сцена дозволяє жінкам шляхом короткого емоційного всплеску досягти того, чого б вони в спокійному стані просили б цілі місяці чи роки. Нормальному чоловікові недовподоби такі сцени. Він почувається приниженим, адже при цьому, як правило, він втрачає ініціативу. Сцени тільки тоді ефективні, коли вони розігруються рідко. В країнах, де бурі бушують мало не щодня, вони вже нікого не тривожать. Несподіваність – основа перемоги. Менше сцен, але з більшим блиском!» [там само, с. 478]. Яскраво? А ми інакше не вміємо, що ж поробиш, наша зброя – наша слабкість. Скільки квітів було покладено до жіночих ніг, скільки пісень та віршів було складено в честь красунь всього світу. А яке ж велике місце займало в історії куртуазне кохання. Я впевнена, що кожна дівчина, принаймні, один раз у своєму житті уявляла себе на місці придворної дами. Мріяла аби для неї лицарі співали балади, боролись за її серце та руку. Недарма з самого дитинства більшість дівчат бажали стати принцесами. Мене завжди турбувало одне питання: А як довго триває цей романтичний період? Мені, як представниці слабкої статі, хотілось аби він взагалі ніколи не закінчувався б… Але повернемось в реальність, недарма всі казки закінчуються фразою: «Жили вони довго та щасливо». Адже розуміючи всю складність життя, автори за цими словами приховують все те, з чим молодій парі доведеться зіштовхнутись та неодноразово проливати сльози точно не від щастя. Тому квіти в домі буяють лише на свята, а пісні та вірші взагалі відходять у минуле, залишаючи після себе солодкий присмак романтики та приємних спогадів. «Ні, кохання нікуди не зникає, воно лише стає буденним, звичний…» – саме так буде заспокоювати себе кожна друга дівчина, яка зростала на добрих дитячих казках. Але подивимось правді в очі: миттєві хвилини побачень змінюються щоденними зустрічами, голосне стукотіння закоханого серденька – монотонним биттям досвідченого серця, чуттєва, мрійлива посмішка та щасливі оченята – байдужим стомленим поглядом. Всі ці симптоми говорять лише про одне, що ніщо в цьому житті не вічне, тим більше щастя, адже воно народжується з кохання, яке з часом заспокоюється і вже не потребує доведення. Але ви лише згадайте як стогне серце, коли кохані люди далеко, а як важко й довго загоюються рани, коли лікуєш їх наодинці. Проте, коли через тиждень, місяць чи рік ти чуєш рідні голоси, кохання 227 знову оживає, а за цим йде і відновлення щастя. Так що ж це виходить? Це спогад, який уночі підкрадається у наші сни, а яскравого дня він оволодіває нашими мріями. Він навчає нас цінити те, що ми маємо, аби найцінніше ми не проґавили. Я згодна з думкою оточуючих, стосовно того, що розлука слабке кохання губить, а сильне зміцнює, але хіба ж я, своєю жіночою логікою збагну, чого ж хочуть чоловіки? А ось і відповідь сильної половини за допомогою Андре Моруа: «Джерело кохання скоріш за все знаходиться у нас самих, а аж ніяк у коханій людині. Історія говорить нам, що більш за все любили тих жінок, яких рідко бачили. Велика сила жінок – в їх відсутності» [там само, с. 539]. Дійсно? Тоді, чоловіки, не нервуйте, коли зіткнетесь з квіткою едельвейс. Література: 1. Моруа А. Байрон. Письма незнакомке. Открытое письмо молодому человеку о науке жизни /А. Моруа. – М.: Олимп, 1998. – 575 с. 44. Отличие мудрости от знания Т. Павленко, Р.П. Мельничук Національний університет харчових технологій Философия, как известно, – это «любовь к мудрости». Так давайте разберемся что значит мудрость и кого называют мудрецами. Умный и мудрый человек не будет признавать себя таковым, так как понимает необъятность всех знаний. Давайте посмотрим значение слова «мудрость» в философском словаре. Мудрость – высшая духовная потенция человека, синтезирующая все виды познания и активного отношения человека к миру. В древности идеал мудреца – созерцательность, «зритель на стадионе» (где др. состязаются или торгуют). Мудрость – это самокритика разума, вечное движение вперед [см.: 1] Но если кратко то мудрость – это умение правильно использовать знания, опыт который приходит с возрастом хотя бывает что возраст приходит один. Отличие мудрости от знания. Как говорят: «Знание это когда вы знаете что помидор это фрукт, а мудрость – это когда вы не добавляете его во фруктовый салат». Во-первых, стоит определиться, что мы имеем в виду под каждым понятием. Иначе ответ на вопрос сведётся к поиску красочных метафор для описания различий, но не даст читателю понимание самой сути обоих явлений. И тем более – того, что лежит за пределами этих явлений, как они связаны с реальным окружающим миром. «Знание» можно понимать, как используемый инструмент, завершённый процесс, результат деятельности. Знание (что делание?) «неплохое знание людской психологии». То есть субъект (что делает?) знает. Но также «знание» можно понимать, как сам объект деятельности человека, то есть как некую информацию, навык, учение. Знание (что?) + его вид (кого/чего именно? какое именно?). Например: «он обладает глубоким знанием планет солнечной системы», «знания в области атомной физики» или просто «знания». Конечно, эти два определения «знания» очень сильно связаны. Как продолжительный во времени процесс, познавание (чего-либо) приводит к состоянию, когда субъект (что делает?) знает (что-либо). Познавание – знавание (знание). В современных языке, философии и логике зна(ва)ние как процесс и знание как объект практически не различаются. Отдельно надо сказать о мудрости. 228 Просмотрев огромное количество определений этого термина сложно отрицать, что мудрость является знанием. Это и опыт, и ум, и (по)знание многих вещей, и грамотность, и даже истинность. Однако можно заметить ещё кое-что. Мудрость – это не только сами знания, это (пусть иногда лишь потенциальное) умение применить, использовать свой опыт и изученную ранее информацию (знания). Если копнуть глубже, то не просто применить, а использовать с пониманием сути вещей, адекватно, во благо, в гармонии с окружающим миром. И для гармонии. Но это отдельный разговор. Таким образом, «мудрость» не существует отдельно от человека. Поэтому часто в определение этого понятия включают черты характера. Получается, мудрость – уже не только изучение информации, но её качественное применение. Теперь, разобрав суть этих явлений можно понять часть очень важной цепочки, суще- ствование которой косвенно также прослеживается в природе многих других явлений. 1. Существует некая условная информация, естественная (например, явление, происходящее без участия человека) и искусственная (собранный и описанный для потомков опыт). В любом случае это нечто чужое, внешнее. 2. Человек некоторое время с помощью механизмов своего мозга «познаёт», «узнавает», «познавает» внешний его разуму мир. И, изучив некое количество информации, он её «знавает», «знает». 3. Но просто знать не достаточно. Это мёртвая информация. Мудрый человек является не просто обладателем знания, но и способен качественно применять его. Знание (внешняя информация) – узнавание, позна(ва)ние (переходный процесс извне вовнутрь) и зна(ва)ние (результат) – мудрость (умение применить эти знания и опыт вовне). Здесь мы видим всё тот же универсальный принцип троичности: внешнее, переходное, внутреннее; воплощённое, движущееся, потенциальное и т.д. На самом деле всё просто, ведь все мы живём и действуем по одним и тем же закономерностям. Как только вы поймёте и прочувствуете суть этих явлений, вы поймёте, насколько они просты, и в то же время – глубоки [см.: 2]. Литература: 1. Философский словарь. [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://www.edudic.ru/fil/795/ 2. Огни Дантуина. [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://newjediacademy.ru/ogni/advicejedi/wisdom.php 45. Харчування сільського вчительства Вінниччини в перші післявоєнні роки Людмила Романець Вінницький коледж Національного університету харчових технологій Вступ. Важкі умови післявоєнної відбудови негативно позначились не тільки на умовах праці, а й на добробуті вчителів. Твердження про невсипущу турботу партії про розвиток народної освіти та освітян було однією із міфологем радянської влади, адже реалії повсякденного життя повоєнного вчительства свідчили про інше. Методи. Для розв’язання поставлених завдань використано конкретно- історичний, проблемно-хронологічний, ретроспективний та метод історичної реконструкції. 229 Результати. Для врегулювання повоєнного продовольчого та промислового дефіциту влада запровадила пайкові норми, ціни на які були нижчі за комерційні. Учителів прирівняли за нормою продовольчого харчування до робітників ІІ категорії. Відповідно до норми, Наркомторг повинен був забезпечити вчителя таким чином: 9кг борошна на місяць або 500г хліба на день на основного працівника і 5кг 400г борошна на місяць або 300г хліба на день на утриманця (члени сім’ї, які не працювали, здебільшого ними були діти); на квартал – 1кг цукру, 1200г солі, 100г чаю, 400г мила, 3–6л керосину на основного працівника [1, арк.45]. Але забезпечення продуктами харчування було ненормованим. Були факти, коли учителі безперебійно отримували лише хліб або борошно і більше нічого, а їх утриманці частково забезпечувалися хлібними пайками або взагалі їх не отримували[2, арк.154]. Освітянам, задля отримання пайка, інколи приходилось добиратись пішки за 3 – 5км [3, арк.96]. Учителі намагалися захистити свої права шляхом написання заяв, скарг у вищестоящі партійні органи. Але порядок прийняття і розгляду звернень порушувався. Владні органи демонстрували бездушне, черстве ставлення до людських бід [4, арк.13,16]. Не дивлячись на прийняті урядові постанови щодо порядку своєчасної виплати заробітної плати вчителям, серйозною проблемою повоєнного періоду залишалось зростання по ній заборгованості. Досить часто, заробітна плата вчителів використовувалась на господарські потреби, а інколи і привласнювалась[5, арк.7]. Ситуація надзвичайно ускладнилася восени 1946 року, коли республіка вступила в трясовину голоду, що не оминув і вчителів, які перебували на утриманні колгоспів та радгоспів. Доходило до того, що голови колгоспів заявляли: «У нас свині здихають і нам не до вчителів!» Посуха і неврожай ускладнили ситуацію навіть для вчителів, які мали присадибні ділянки. Голод вплинув на те, що для освітян суттєво зменшили передбачену норму видачі хліба, муки, а по деяких регіонах почалася затримка хлібних пайків. В архівних документах зустрічаються відомості про опухлих учителів, скарги про те, що вони не отримують ні зарплати, ні продовольства [6, арк.5]. Говорити відкрито про голод учителям заборонялось, а їх виступи розцінювалися як наслідок незадовільного проведення політико-виховної роботи, більше того, як виразник «нездорового настрою». Щоб частково підтримати вчителів, було видано наказ РНК УРСР про організацію соціальних їдалень для вчителів в обласних і районних центрах та містах обласного підпорядкування. Однак це не розв’язувало критичну ситуацію, до того ж, як свідчать факти, виконання наказу проходило незадовільно, а якість їжі була надзвичайно низькою. При чому вчителі, прикріплені до їдалень харчувались лише раз на день без сім’ї. Надзвичайно важко приходилось учительству, яке прибуло з реевакуації, адже у них взагалі нічого не було, і за відсутності уваги з боку влади та через великі злидні траплялись випадки голодної смерті. Після періоду голоду продовольча ситуація поступово почала налагоджуватися. Проте реальністю повсякденного життя населення залишався дефіцит харчів, черги за хлібом та іншими продуктами. Це спричинило поширення специфічних радянських способів «діставання» товарів: спекуляції, торгівлі «з-під прилавка», «через чорний хід» тощо. Так відміна карткової системи у 1947 році мало покращила становище. Її відразу замінили норми видачі товарів в одні руки [7, с.12]. Висновки. Певній стабілізації ситуації на внутрішньому ринку та покращенню купівельної спроможності громадян сприяла грошова реформа 1947 року та щорічні 230 зниження цін, запровадженні з 1948 року. Але підґрунтям цих заходів була не стільки економічна спроможність, скільки пропагандистська доцільність. Зниження цін були несуттєвими, вони не покривали інфляцію. Проте моральний зиск від цих заходів був величезним. Він надавав людям впевненості у власному майбутньому, сприяв позитивному сприйняттю владної політики . Література 1.Державний архів Вінницької області (далі ДАВіО). Ф. Р – 151. – Оп.9. – Спр.852. – 166 арк. 2. ДАВіО. Ф.Р 4897. – Оп.1 . – Спр.219. – 25 арк. 3.ДАВіО. Ф.151. – Оп.9 . – Спр.819. – 248 арк. 4.Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі ЦДАГО). Ф.1. – Оп.24. – Спр.1101. – 211 арк. 5.ЦДАГО України. Ф.1. – Оп.73. – Спр.388. – 105 арк. 6. ДАВіО. Ф.Р 4897. – Оп.1 . – Спр.295. – 137 арк. 7. Грищенко М.М.Розвиток народної освіти на Україні за роки Радянської влади. – К.: Вища, 1957. – 44 с. 231 25.3. Правознавство Голова підсекції - проф. П.А.Рудик Секретар підсекції - В.С. Крачковський Ауд. А-205 1. Загальні положення про роль Конституційного Суду України у внесенні змін до Основного Закону держави Петро Рудик Національний університет харчових технологій Постановка проблеми. Місце і роль Конституційного Суду України в системі органів державної влади загалом визначені в Конституції України і Законі України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 року. Конституційний Суд України є однією з найважливіших інституцій нашої держави. Це єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Його організація та функціонування будуються на основних принципах, що властиві аналогічним органам країн Західної Європи. Особливою його метою є забезпечення верховенства Конституції. Він вирішує питання про відповідність законів та інших нормативно-правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Основного та інших законів України (ст. 147 Конституції України; ст. 1,2,4 Закону України)1 , в тому числі і законів України про внесення змін до Основного Закону держави. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Правовий статус, здобутки і проблеми Конституційного Суду України уже знайшли широке висвітлення в юридичній літературі. Їм значна увага приділена провідними вченими Національної академії правових наук України, Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, вченими деяких вищих навчальних закладів країни, суддями Конституційного Суду України тощо. Ними підготовлені монографії, брошури, наукові статі, доповіді тощо. Місце і роль Конституційного Суду України розкриваються в окремих розділах деяких підручників і навчальних посібників з конституційного права України. Серед таких вчених варто назвати Г.О. Мурашина, О.М. Мироненка, А.О. Селіванова, С. Шевчука, Ю.С. Шемшученка, а серед суддів Конституційного Суду України – В.Є.Скомороху, М.Ф. Селівона, І.П. Домбровського та ін2. Водночас зазначимо, що роль Конституційного Суду України у внесенні змін до Основного Закону країни досліджується недостатньо, хоча деякі аспекти цієї проблеми висвітлюються в працях окремих суддів Конституційного Суду України та автора цих тез 3. Метою цієї доповіді є аналіз загальних положень щодо підвищення ролі єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні у внесенні змін до Основного Закону держави. Зміст основного матеріалу. Роль Конституційного Суду України у внесенні змін до Конституції України визначається тим, що він є обов’язковим учасником такого процесу. Законопроект про внесення змін до Основного Закону держави розглядається Верховною Радою України лише за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Основного Закону держави (ст. 159 Конституції). 232 Конституція України закріпила також положення процедурного характеру, тобто вимоги щодо додержання процедури внесення змін до Основного Закону держави. Такими вимогами є: по-перше, законопроект про внесення змін до Конституції України розглядається Верховною Радою України лише за наявності висновку Конституційного Суду України (ст. 159); по-друге, Конституція України не може бути змінена в умова воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 ст. 157); по-третє, закон про внесення змін до Конституції України, який розглядається Верховною Радою України, і цей закон не був нею прийнятий, то він може бути поданий до Верховної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту (ч.1 ст.158); по-четверте, Верховна Рада України протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції України (ч.2 ст.158). Конституційний Суд України мав і має право вирішувати питання про відповідність законів України та інших правових актів, в тому числі законопроектів про внесення змін до Основного Закону держави, Конституції України і давати офіційне тлумачення Конституції України та Законів України (ч.2 ст. 147). І єдиний орган конституційної юрисдикції своїм рішенням мав і має визначати неконституційність законів та інших правових актів повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідали чи не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності (ч.1 ст. 152 Конституції)4. Отже, єдиний орган конституційної юрисдикції відповідно до Конституції України наділений повноваженнями здійснювати судовий конституційний контроль щодо внесення змін до Основного Закону держави. Аналіз досвіду здійснення конституційного контролю у країнах зарубіжжя засвідчує про наявність двох таких основних його видів, як попереднього (превентивного) і наступного (подальшого) конституційного контролю. В Україні, як свідчить практика, застосовуються обидва види конституційного контролю і щодо внесення змін до Конституції України5. Вони передбачені і Основним Законом держави. Превентивний (попередній) конституційний контроль здійснюється шляхом надання Конституційним Судом України Верховній Раді України висновку на законопроекти про внесення змін до Конституції України вимогам її 157 і 158 статей (ст. 157, 158, 159 Конституції). Зміст і суть такого контролю фіксується у його висновках, які є підставою та обов’язковою умовою для подальшого продовження визначеної Основним Законом держави процедури прийняття рішення парламентом України щодо внесення змін до Конституції України. Наступний (подальший) конституційний контроль здійснюється шляхом прийняття єдиним органом конституційної юрисдикції рішення про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (ч.1 ст. 150 Конституції). Такий контроль стосується і законів України про внесення змін до Основного Закону держави, оскільки юрисдикція судів відповідно до Конституції України (ч.2 ст. 124) поширюється на всі правовідносини, які виникають у країні. При цьому зауважимо, що наступний конституційний контроль може здійснюватись на підставі звернення Президента України, не менш як сорока п’яти народних депутатів України, Верховного Суду України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Верховної Ради Автономної Республіки Крим до Конституційного Суду України про визнання правового акта або його окремих положень неконституційними (ч.2 ст. 150 233 Конституції). І тоді єдиний орган конституційної юрисдикції відповідно до ч. 1 ст. 152 Конституції України приймає відповідне рішення. За рішенням Конституційного Суду України закони та інші правові акти визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Основним Законом держави процедура їх розгляду, ухвалення чи набрання ними чинності. Закони України про внесення змін до Конституції України, прийняті парламентом держави, відносяться до таких законів. За роки чинного Основного Закону держави Верховна Рада України прийняла до розгляду низку законопроектів, які передбачали внесення змін до Конституції України. Тому такі законопроекти направлялися до Конституційного Суду України. Здійснюючи превентивний (попередній) конституційний контроль, єдиний орган конституційної юрисдикції станом на вересень 2013 року надав 24 висновки щодо відповідності чи невідповідності законопроектів про внесення змін до Основного Закону держави вимогам статей 157 і 158 Конституції України. Такий процес був започаткований у березні 1999 року. Єдиний орган конституційної юрисдикції за роки своєї діяльності надав висновків щодо відповідності законопроектів про внесення змін до Основного Закону держави конституційним вимогам у 1999 р. два, 2000 р. – чотири, 2001 р. – два, 2002 р. – один, 2003 р. – три, 2004 р. – два, 2005 р. – один, 2008 р. – два, 2010 р. – три, 2012 р. – два, 2013 р. – два. Положення висновків Конституційного Суду України були пов’язані із законопроектами про внесення змін до Основного Закону держави як до окремих, так і низки статей Конституції України. Аналіз змісту висновків свідчить, що пропоновані зміни стосувалися розширення повноважень Рахункової палати Верховної Ради України, гарантій та обмежень депутатської недоторканності і гарантій недоторканності окремих осіб, надання Президенту України повноважень дострокового припинення повноважень Верховної Ради України, запровадження в Україні двопалатного парламенту, перерозподілу повноважень між парламентом і Президентом України та зміною статусу Кабінету Міністрів України в бік розширення повноважень Верховної Ради та уряду України, підвищення відповідальності народних депутатів, удосконалення системи місцевого самоврядування, посилення гарантій незалежності суддів та ін6. Суддями Конституційного Суду України проведена скрупульозна робота з підготовки висновків щодо проектів законів про внесення змін до частини статей Основного Закону України. Переважна більшість суддів ґрунтовно, як на мене, проаналізували пропоновані в законопроектах зміни і доповнення до Конституції України, вказавши на їх конституційність або неконституційність. Зокрема, суддя М.І. Козюбра виступив суддею-доповідачем у чотирьох справах про надання висновків щодо відповідності чи невідповідності законопроектів про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Основного Закону держави, П.Б. Євграфов, А.А. Стрижак – у трьох справах, А.С. Головін, В.І. Іващенко, М.П. Запорожець, П.Ф. Мартиненко, П.М. Ткачук – кожен зокрема у двох справах, А.О. Дідківський, О.М. Мироненко, М.Д. Савченко І.А. Тимченко, В.М. Шаповал – кожен зокрема в одній справі (підраховано автором). Деякі судді висловили і свої окремі думки щодо положень, які фіксувалися у висновках. Водночас зауважимо, що відповідно до Закону України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» від 21лютого 2014 року на території нашої країни чинними стали положення Основного Закону держави, прийнятого на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року № 2222-1V, від 1 лютого 2011 234 року №2952-V1, від 19 вересня 2013 року № 586-V11. Ці закони були прийняті парламентом країни за наявності висновків Конституційного Суду України. За нової суспільно-політичної ситуації, що склалася в Україні після тримісячного протистояння в Києві і загалом в Україні (листопад 2013-лютий 2014 рр.) і приходу до влади нових політичних сил (лютий 2014 р.), планується підготувати новий законопроект про внесення змін до Конституції України. Такий законопроект може бути підготовлений за ініціативи новообраного Президента України або народних депутатів України. Ці законопроекти відповідно до положення Конституції України можуть бути подані до Верховної Ради України Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу парламенту (ст. 154). Тоді Верховна Рада України може звернутися до Конституційного Суду України про надання ним висновку щодо відповідності законопроекту конституційним вимогам. Таке звернення можливе за умови, якщо законопроект про внесення змін до Конституції України (крім розділу І «Загальні засади», розділу ІІІ «Вибори. Референдум» і розділу ХІІІ «Внесення змін до Конституції України») буде схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради України (мінімальна більшість 226 голосів) або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України з внесенням змін і доповнень до розділів І «Загальні засади», ІІІ «Вибори. Референдум» і ХІІІ «Внесення змін до Конституції України» (мінімальна кількість голосів 300). І лише за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту конституційним вимогам (відсутності пропонованих змін, які б передбачали скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина, ліквідацію незалежності чи порушення територіальної цілісності України) такий законопроект буде розглядатися Верховною Радою України (ст.157, 159 Конституції). Висновок. Із аналізу положень Конституції України випливає, що у внесенні змін до Основного Закону держави роль єдиного органу конституційної юрисдикції надзвичайно вагома. Врахування змісту його висновку є обов’язковим при внесенні змін до Конституції України або доповненні її новими положеннями. Література 1. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року із змінами, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року №2222-1V, від 1 лютого 2011 року №2952-V1, від 19 вересня 2013 року № 586-V11, від 21 лютого 2014 року №742-V11 // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1996. – №30.– ст.141; Про Конституційний Суд України: Закон України від 16 жовтня 1996 року // ВВР. – 1996. – №49. – ст.272. 2. Конституція України. Науково-практичний коментар / редкол.: В.Я. Тацій (гол. редкол.), О.В. Петришин (відп. секретар), Ю.Г.Барабаш та ін.; Національна академія правових наук України. – 2-е вид., переробл. і допов. – Х.: Право, 2011. – С.1029- 1089; Теорія і практика конституціоналізації національних систем права та законодавства: український досвід: Аналітична доповідь / Шемшученко Ю.С., Пархоменко Н.М., Барабаш Ю.Г., Скрипнюк О.В., Погребняк С.П., Летнянчин Л.І.; Відп. ред. Пархоменко Н.М. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2012. – С.60-79; Питання теорії конституційного правосуддя в Україні: актуальні питання сучасного розвитку конституційного правосуддя: монографія / А.О. Селіванов, А.А. Стрижак. – К.: Логос, 2010. – 276 с.; Шемшученко Ю.С., Мурашин Г.О. Конституційний Суд України. – К.: Ін Юре,1997. – 24 с.; Конституційне право України. Академічний курс: Підручник: У 2 т. – Т. 2/За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Юридична думка, 2008. – С.463-488; Погорілко В.Ф., 235 Федоренко В.Л. Конституційне право України: Підручник / За заг.ред. В.Л.Федоренка: – 3-є вид., перероб. і допов. – К.: КНТ, Ліра – К.,2011. – С.420-441; Конституційне право України: Підручник / Л.К. Байрачна та ін.; за ред. В.П. Колісника та Ю.Г. Барабаша. – Х.: Право, 2010.– С.330-338 та ін. 3. Євграфов П.Б. Конституція України: коментар змін (2004 – 2007). Теоретичні та практичні аспекти: Науково – практичний посібник. – К.: Правова єдність, 2007. – С.60-77; Рудик П.А. Конституційна реформа в Україні: проблеми та перспективи. – К.: Атіка, 2006. – С.13-32; Рудик П.А. Коментар до конституційних змін: Навчальний посібник. – 2- ге вид., перероб. та допов. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – С. 85-100 та ін. 4. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // ВВР.– 1996. – №30. – ст.141. 5. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006 р. – С.344-345; Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / М.С. Горшеньова, К.О. Закоморна, В.О. Ріяка та ін.; За заг. ред. В.О. Ріяки. – 2-е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер,2004. – С.174-175; Головін А.С.Захист прав і свобод людини і громадянина єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні: монографія. – К.: Логос, 2012. – С.256-268 та ін. 6. Вісник Конституційного Суду України. – 1999. –№2. – С.5-9; 1999.– №3.– С. 5- 8; 2000. – №3. – С. 10-14; 2000. – №3. – С. 17-23; 2000. – №6. – С. 4-6; 2000. – №6. – С. 9-11; 2001. – №2. – С. 4-13; 2001. – №4. – С. 31-34; 2002. – №5. – С. 18-30; 2003. – №5. – С. 21-43; 2003. – №5. – С. 53-73; 2003. – №6. – С. 16-35; 2004 – №1. – С. 39-50; 2004. – №5. – С. 5-29; 2005. – №5. – С. 4-11; 2008. – №1. – С. 60-75; 2008. – №5. – С.7-12; 2010. – №3. – С. 67-79; 2010. – №4. – С. 61-70; 2010. – №6. – С. 27-38; 2012. – №4. – С. 34-40; 2012. – №5. – С. 48-52; 2013.– №3.– С.; 2013. –№5. – С. 9-28; Електронний ресурс – www.ccu.gov.ua 2. Сутність принципу взаємної відповідальності держави та інших учасників фінансових правовідносин Богдана Бусленко, Володимир Крачковський Національний університет харчових технологій Вступ. Публічні фінансові відносини між державою та іншими їх учасниками мають будуватися за принципами прозорості, прогнозованості та взаємної відповідальності, оскільки у протилежному випадку суб’єкти господарювання будуть розглядати державу не як свого партнера, а як головного ворога, з наступним ухиленням від сплати податків тощо. Методи. У сучасній вітчизняній юридичній літературі проблематика змісту принципу взаємної відповідальності держави та інших учасників фінансових правовідносин є малодослідженою. Аналіз літератури показує, що принципи фінансового права вивчаються вітчизняними авторами, як правило, у межах більш широкої проблематики. Нормативною основою роботи є Конституція України, Податковий кодекс України, Бюджетний кодекс України, інші законодавчі та підзаконні акти, які містять норми фінансового права. 236 Результати. Формування України як демократичної, соціальної та правової держави передбачає зміну підходів до взаємовідносин між державою та приватними особами. Необхідність такого кроку випливає з ряду положень Конституції України, в якій, зокрема, наголошено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка, у свою чергу, відповідає перед людиною за свою діяльність. Взаємна відповідальність держави і людини розглядалася як «специфічний зв’язок, що виявляється у тому, що держава виступає як носій влади, а громадянин як суб’єкт, підкорений політичному авторитету (владі) держави». При цьому наголошувалось на підпорядкованості людини державі у їх взаємовідносинах. На сучасному етапі розвитку українського суспільства і держави, коли активізується процес вивчення даної проблеми, суб’єктом, на якому лежить основний тягар відповідальності у взаємовідносинах держави й особи, необхідно визнавати державу. Держава створена для особи, а не особа існує для держави – ось основний принцип взаємовідносин цих суб’єктів. До речі, досі не вироблено загальної термінології щодо цього виду юридичної відповідальності. Існують такі його варіанти, як «державно-правова відповідальність», «конституційна відповідальність», «відповідальність державних органів та їх посадових осіб», «публічно-правова відповідальність». Необхідно підкреслити, що у дослідженнях, присвяченим відповідальності держави й особи, фактично йдеться про юридичну відповідальність державних органів та їх посадових осіб, що не є тотожним юридичній відповідальності держави. Тобто за змістом дані види відповідальності замінені на внутрішньоорганізаційні відносини, що існують всередині органів влади, і не поширюються на відносини між державою і приватною особою. Юридична відповідальність держави перед приватним суб’єктом та юридична відповідальність конкретного посадовця або державного органу за незаконні дії або рішення не є тотожними поняттями. По-перше, є різним зміст даних видів відповідальності. По-друге, держава стає суб’єктом відповідальності тільки в конкретних правовідносинах за участю приватної особи, права якої порушені. По- третє, держава як суб’єкт відповідальності, як публічний суб’єкт, відповідальна не за власні дії, а за рішення своїх органів або посадовців, тоді як державні органи та їхні посадовці за своєю природою є публічним суб’єктом, і у правовідносинах відповідальності перед особою втрачають свою публічність, і виступають як особи, що не виконали свої службові обов’язки. Однією з причин безвідповідальності держави, зокрема у фінансових відносинах, є відсутність ефективних механізмів реалізації відповідальності держави перед особою. Для підвищення рівня правового захисту насамперед приватних осіб необхідним вбачається проведення широкої правороз’яснювальної роботи з населенням, спрямованої на ознайомлення з можливостями захисту своїх прав, свобод та законних інтересів за допомогою адміністративного судочинства. Мова йде про необхідність акцентування на тому, що поряд з вимогою про визнання незаконним рішення посадової особи органу може бути заявлена і вимога про стягнення з відповідача – суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю. Висновки. Інститут відповідальності держави перед особою – це одна з головних гарантій прав і свобод людини, закріплених у чинному законодавстві. Держава встановлює механізм власної публічно-правової відповідальності, бере на себе обов’язок забезпечити також можливість її реалізації, зробити доступною для 237 громадян. Цим досягається послаблення тиску держави на суспільство і водночас підвищується можливість його контролю за діями держави, за рішеннями її органів та посадових осіб. Література 1. Вдовічен В.А. Податково-правовий компроміс інтересів платника податків і держави: дис. канд. юрид. наук : 12.00.07 / В.А. Вдовічен; Київський національний ун-т внутрішніх справ. − К., 2011. − 222 с. 2. Краковська А. Конституційно-правові основи реалізації соціальної функції держави в Україні / А. Краковська // Юридична Україна. – 2009. – № 7 .– С. 33-39. 3. Законодавство України у сфері дитячого харчування: становлення, проблеми та перспективи розвитку Анна-Марія Сабов, Володимир Крачковський Національний університет харчових технологій Вступ. Майбутнє будь-якого народу — це його діти. Здоров’я нації, її інтелектуальний рівень розвитку, залежать саме від збалансованого якісного харчування дитячої верстви населення. На жаль, в Україні мало уваги приділяється удосконаленню нормативно-законодавчої бази в цій сфері. Це визначає актуальність теми. Методи досліджень. Було проаналізовано діючі закони щодо регламентації вирощування, виробництва, якості готової продукції, норм вживання, пакування, етикетки та маркування дитячих харчових продуктів, і виявлено, що база потребує негайного вдосконалення та доповнення новими правовими документами. Результати. Починаючи з 2010 р., на державному рівні було здійснено низку кроків щодо посилення вимог до якості продукції дитячого харчування та стимулювання вітчизняного виробництва: - у 2010 р. Верховною Радою України затверджено зміни до Закону України «Про дитяче харчування»; - 15.08.2011 р. затверджено Державну цільову соціальну програму розвитку виробництва продуктів дитячого харчування на 2012-2016 рр.; - 1.08.2011 р. Постановою Кабінету Міністрів України встановлено бюджетну дотацію за екологічно чисте молоко власного виробництва, продане молокопереробним підприємствам для виготовлення продуктів дитячого харчування на молочній основі у розмірі 750 грн. за 1 тонну; - 18.09.2012 р. прийнято Закон України «Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини»; - Згідно з п. 2 статті 154 Податкового кодексу України звільняється від оподаткування прибуток підприємств, отриманий від продажу на митній території України продуктів дитячого харчування власного виробництва, спрямований на збільшення обсягів виробництва та зменшення роздрібних цін таких продуктів, що сприятиме підвищенню інвестиційної активності підприємств галузі. Проблеми законодавчого характеру: - недосконала система державного регулювання, - мала частка державного замовлення, - несвоєчасна виплата дотацій за екологічно чисту сировину, 238 - невиконання державою зобов’язань з виплати коштів на модернізацію обладнання, - обмеження рентабельності виробництва та продажу; - повільне освоєння на практиці системи НАССР; - зовсім не виробляються продукти лікувально-профілактичного призначення для дітей із спадковими захворюваннями, хоча у цьому напрямку напрацьовано достатню базу нормативної документації. Висновки. З метою подальшого розвитку індустрії дитячого харчування в Україні необхідно продовжити практику ведення системної роботи щодо вдосконалення нормативно-правової бази у сфері виробництва продуктів дитячого харчування, оскільки окремі питання розвитку зазначеної галузі є неврегульованими. Потребує також вирішення питання ціноутворення на високоякісне дитяче харчування вітчизняного виробництва, оскільки у зв’язку з підвищенням цін на енергоресурси і відповідно на сировину (молоко), ціни на продукти дитячого харчування зросли до рівня цін на аналогічні іноземні продукти, а в окремих випадках і перевищують їх. Необхідно також вирішити наступні питання: - зберегти бюджетну дотацію 2012 року для підтримки вітчизняних сільськогосподарських товаровиробників за виробництво екологічно чистого молока для виробництва продуктів дитячого харчування у розмірі не менше 750 грн. за 1 тонну; - внести зміни до Податкового кодексу України в частині спрямування прибутку підприємств, які виготовляють продукти дитячого харчування, для їх технічного переоснащення, модернізації обладнання, удосконалення технологій виробництва і розширення асортименту продукції; - скасувати державне регулювання рівнів рентабельності і торговельних надбавок на вітчизняні продукти дитячого харчування; - розробити та подати на розгляд КМУ: 1) єдині стандарти якості, пакування, етикетування та маркування харчових продуктів у відповідності з нормами Кодексу Аліментаріус; 2) проект постанови про обов’язкове запровадження на підприємствах харчової галузі системи управління безпечністю харчових продуктів на базі концепції НАССР; 3) розробити та подати на розгляд КМУ правила та вимоги до виробництва органічної продукції та сировини. У разі виконання комплексу вищезазначених заходів будуть створені сприятливі умови для істотного збільшення інвестицій в індустрію дитячого харчування. Література 1. Закон України «Про дитяче харчування (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2006, № 44, ст.433) (останні зміни і доповнення від 16.10.2012). 2. Податковий кодекс України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, № 13-14, № 15-16, № 17, ст.112). 239 4. Міжнародний комерційний арбітраж як спосіб вирішення спорів у сучасному світі Богдан Поперечний, Олександр Пилипенко Національний університет харчових технологій Вступ. Міжнародний комерційний арбітраж (або третейський суд) є різновидом комерційного арбітражу. Законодавство про арбітраж багатьох країн відображує природу арбітражу як альтернативного засобу вирішення спорів, що виникають у сфері економічного обігу, в основі якого лежить договір і який виключає юрисдикцію державних судів щодо розгляду конкретної справи. Договірна природа арбітражу означає, що його формування є прерогативою сторін. Заснування або обрання арбітражу здійснюється сторонами, між якими існує спір про право. Чинне законодавство різних держав, як правило, закріплює можливість розгляду міжнародними комерційними арбітражами цивільних справ між національними, з одного боку, та іноземними суб’єктами права − з другого, а в деяких випадках − і можливість розгляду арбітражами цивільних справ у спорах між іноземними суб’єктами права. Методи. При роботі над матеріалом використані загальнонаукові методи дослідження, метод аналізу і синтезу, порівняльний, емпирічний та інші методи. Результати. В умовах усе більшого розвитку і спеціалізації міжнародного економічного обміну роль комерційного арбітражу зростає. В літературі слушно підкреслюються ефективність арбітражу, його переваги при розгляді міжнародних цивільних справ порівняно з національними судами. Перевага арбітражу полягає перш за все у тому, що він забезпечує прийнятну, доступну і більш просту, на відміну від судової, процедуру вирішення спорів. Досить суттєвим є і те, що сторони можуть формувати склад арбітражу, який розглядає і вирішує справи, що сприяє довірі сторін до арбітрів і їх компетентності. Провадження в арбітражі передбачає також можливість узгодити взаємно прийнятну мову провадження. Провадження в арбітражі має конфіденційний характер на відміну від гласності судового процесу, що також є його перевагою. До переваг арбітражу належить і можливість обирати не тільки прийнятну арбітражну процедуру, а й прийнятне право. Рішення комерційного арбітражу, на відміну від рішень суду, є остаточними, що сприяє завершеності будь- якого арбітражного провадження. Особливо слід підкреслити існування механізму, що забезпечує визнання і виконання рішень комерційного арбітражу в межах конвенційного регулювання цього питання. Міжнародна практика створила різні види комерційного арбітражу: випадковий та інституційний. Випадковий арбітраж створюється для розгляду конкретного спору (австрійський юрист Ламмош назвав його арбітражем ad hoc). Після вирішення того чи іншого спору арбітраж припиняє існування. Процедура випадкового арбітражу може визначатися сторонами самостійно чи шляхом домовленості про застосування модельних правил арбітражу (наприклад, Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ).1 У даний час значно поширені постійно діючі, або інституційні, арбітражі. Вони створюються при торговельних палатах, біржах, різних асоціаціях, організаціях та ін. Інституційний арбітраж організується як арбітражна установа, що не входить до складу державного апарату і є недержавним утворенням. Склад інституційного арбітражу може формуватися в різні способи. Як 240 правило, він утворюється з осіб, що внесені до списку арбітрів, органом тієї організації, при якій він перебуває. В основі арбітражного вирішення спорів лежить арбітражна угода, тобто угода про передання спору на розгляд і вирішення арбітражу. Арбітражна угода є умовою для визнання компетенції арбітражу, і тому найбільш актуальними були і залишаються проблеми правової природи арбітражної угоди та компетенції арбітражу. Арбітражна угода є специфічним договором. Специфічність арбітражної угоди полягає в тому, що, будучи цивільно-правовим правочином, вона має процесуальні наслідки. А це означає, що для кваліфікації арбітражної угоди як цивільного правочину застосовується цивільне законодавство. Що ж стосується виключення державного суду, тобто вилучення тієї чи іншої справи з його ведення та допустимості арбітражної угоди, то ці питання вирішуються на підставі цивільного процесуального законодавства. У міжнародному комерційному обігу зустрічаються два види арбітражних угод: арбітражне застереження і третейський запис. Угода про арбітраж, включена до контракту як така, що передбачає можливість розгляду спорів, котрі можуть виникнути з контракту, називається арбітражним застереженням. Угода про арбітраж, що передбачає можливість розгляду спору, укладена у формі окремої від зовнішньоторговельного контракту угоди, називається третейським записом. Висновки. У більшості країн, у тому числі в Україні, Білорусії, Росії, країнах Східної Європи, Великій Британії, Франції, Німеччині, Данії, Норвегії, США, Канаді та ін., передбачено єдиний правовий режим арбітражного застереження і третейського запису. Для більшості країн характерним для визначення дійсності арбітражної угоди є застосування категорії публічного порядку. Інакше кажучи, якщо спір стосується публічного порядку відповідної країни, він виключається з компетенції арбітражу. Література 1. Міжнародне приватне право: науково-практичний коментар Закону України [Текст] / А. С. Довгерт, В. І. Кисіль, О. Ю. Серьогін та ін. : за ред. А. С. Довгерта. − К. : Знання, 2008. − 352 c. 2. Погребняк, С. Вплив судової практики на юридичні акти в романо- германській правовій сім’ї [Текст] / С. Погребняк // Вісник Академії правових наук України. − 2003. − № 4. − С. 92. 3. Степанюк, А. А. Міжнародне приватне право [Текст] : підручник /А. А. Степанюк. − Х. : Кроссроуд, 2008. − 610 с. 4. Хлестова, И. О. Юрисдикционный иммунитет государства [Текст] / И. О. Хлестова. − М. : Юриспруденция, 2007. − 216 с. 5. Юлдашев, О. Х. Міжнародне приватне право: теоретичні та прикладні аспекти [Текст] / О. Х. Юлдашев. − К. : МАУП, 2004. − 576 с. 241 5. Правове забезпечення співпраці підприємств харчової промисловості України з Республікою Білорусь Вікторія Когут, Петро Рудик Національний університет харчових технологій Вступ. Галузь харчової промисловості зараз динамічно розвивається. Вітчизняні виробники харчової галузі витіснили імпорт іноземної продукції, але так і не заповнили повністю цю нішу. Це вимагає удосконалення системи управління галузі, посилення державного впливу на функціонування підприємств харчової промисловості, враховуючи міжнародні економічні чинники. Тому актуальним є дослідження правового забезпечення зв’язків підприємств харчової промисловості України з найближчими її сусідами, зокрема Білорусією. Методи. Під час аналізу правового забезпечення співпраці підприємств харчової промисловості України з Республікою Білорусь, їх подальших перспектив розвитку проведено ґрунтовний пошук нормативно-правових актів та сучасної наукової вітчизняної та іноземної літератури. Окремі аспекти правового забезпечення українсько-білоруського співробітництва досліджено у працях Г.Климка, В.Андрійчука, О.Гаврилюка, В.Сіденка. Результати. Основний документ, який регулює двосторонні відносини між Україною і Республікою Білорусь - Договір про дружбу, добросусідство і співробітництво між Україною і Республікою Білорусь від 17 липня 1995 року, яким закріплено розбудову сучасних українсько-білоруських міждержавних відносин. Стратегічне значення співробітництва України з Республікою Білорусь зумовлене об’єктивними передумовами. Це етнічна близькість народів, історично сформовані тісні економічні та гуманітарні зв’язки, наявність спільного кордону і взаємопов’язаних транспортних систем. Останнім часом все більш поглиблюється міждержавна взаємодія в різноманітних галузях промисловості, зокрема і в харчовій. Якість і безпека продуктів харчування є важливими факторами благополуччя населення будь-якої країни. У цьому держава відіграє одну з головних ролей. В Законі України «Про безпечність та якість харчових продуктів» сказано, що держава забезпечує безпечність та якість харчових продуктів з метою захисту життя і здоров'я населення шляхом встановлення стандартів для харчових продуктів з метою їх ідентифікації, здійснення державного контролю, інформування та підвищення обізнаності виробників, постачальників і споживачів стосовно безпечності харчових продуктів та ін. Але, на жаль, це законодавство містить чимало внутрішніх суперечностей, і, до того ж, не відповідає нормам Євросоюзу. У Республіці Білорусь харчове законодавство сформувалося на основі радянської правової спадщини, запозичивши систему ГОСТів, суворого державного контролю організації харчової галузі. У своєму розвитку воно орієнтувалось і в даний час орієнтується на вимоги законодавства Російської Федерації як основного торгового партнера, а зараз і партнера по Митному союзу. Так, майже всі стандарти харчової продукції Білорусії не суперечать нормам ЄС. І зараз Євросоюз зацікавлений у поліпшенні безпеки і якості білоруських харчових продуктів для збільшення частки експорту білоруських продуктів в ЄС. На даний момент в регістрі знаходиться 4 білоруських підприємства, які можуть постачати молоко, молочні та рибні продукти до країн ЄС. 242 Висновки. Упродовж існування України як незалежної держави відбувається постійне закріплення діяльності харчових підприємств як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Україна є вагомим економічним партнером Білорусії. Відносини на рівні підприємств і підприємницьких структур розвиваються стабільно, швидкими темпами, із наростаючою динамікою. Розвиток українсько-білоруської співпраці підприємств в галузі харчової промисловості має значні можливості: забезпечення населення обох країн харчовими продуктами високої якості, країни можуть інтенсифікувати процес створення спільних підприємств харчової промисловості, Білорусія, на можливу майбутню перспективу, може почерпнути національний досвід українських підприємств щодо приєднання до СОТ, а Україна – в ЄС. Література 1. Закон України «Договір про дружбу, добросусідство і співробітництво між Україною і Республікою Білорусь» від 16 травня 1997 року №267/97 2. Закони України «Про безпечність та якість харчових продуктів» від 23 грудня 1997 року №771/97 // ВВР України – 1997 р. – № 19. 3. Закон Республіки Білорусь «Про якість та безпеку продовольчої сировини і харчових продуктів для життя і здоров'я людини» від 29 червня 2003 року №217-З 4. Сіденко В. Р., Павленко Ю.В., Барановський О.І., Гаврилюк О.В., Барицька Л.П. Україна в процесах міжнародної інтеграції/ НАН України; Ін-т екон. Прогнозування /В.Р. Сіденко (ред.). − К.:Форт, 2003. – 280 с. 6. Конституційне забезпечення захисту прав споживачів Наталія Малашенко, Володимир Крачковський Національний університет харчових технологій Вступ. Відповідно до Конституції України, право громадянина на отримання безпечної та якісної продукції є невід’ємним правом людини, яке повинно гарантуватись державою. Також конституційним обов’язком держави є захист прав споживачів та здійснення контролю за якістю і безпечністю продукції, робіт та послуг. Нажаль, свої права знає не кожен громадян, а ті що й знають, то не завжди розуміють як їх захищати. На мою думку, тема є досить актуальною. Методи досліджень. Для дослідження даного питання, мною було розглянуто положення Конституції України щодо забезпечення захисту прав споживачів, а також проаналізовано Закон України «Про захист прав споживачів». Результати. Основу національного законодавства щодо захисту прав споживачів складають положення Розділу II Конституції України, основний акт законодавства в даній сфері - Закон України „ Про захист прав споживачів». Згідно зі ст. 42 Конституції держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Одним із основних конституційних прав громадянина, реалізація якого вимагає встановлення певних гарантій, є право споживачів-громадян на придбання товарів належної якості. Так, відповідно до ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким 243 не може бути засекречена. Право громадянина на безпечне для життя довкілля і на інформацію про якість товарів зазвичай є соціально-економічним правом, оскільки його реалізація можлива, насамперед, завдяки відповідному рівню матеріального виробництва та соціальних відносин в суспільстві. Держава бере на себе обов'язок встановлювати для виробників певні вимоги щодо якості товарів та зобов'язати виробників, продавців надавати громадянам всю інформацію щодо властивостей запропонованого споживачам товару. Це вона робить шляхом прийняття відповідних законів, створення спеціальних органів з контролю за якістю продукції та захисту прав потерпілих тощо. Україна першою серед колишніх республік СРСР 12 травня 1991 року прийняла Закон України "Про захист прав споживачів" (нині діє в редакції Закону від 15 грудня 1993 р.) – це являється практичним втіленням керівних принципів захисту інтересів і прав споживачів. Споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: 1. захист своїх прав державою; 2. належну якість продукції та обслуговування; 3. безпеку продукції; 4. необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); 5. відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством; 6. об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів) [3]. Як можна побачити, обсяг прав громадян передбачено досить великий, але на практиці, люди досі купують товари, які не відповідають вимогам якості, а коли вони намагаються їх обміняти або здати назад продавцеві, їм незаконно відмовляють. Така поведінка продавців зумовлена багатьма факторами: і їхньою безвідповідальністю, і сподіванням на безкарність. Потрібно стимулювати їхню законо- слухняну поведінку своєю наполегливістю та активними діями, тому що лише такими методами у наших продавців можна «виховати звичку» продавати якісний товар. Держава захищає права споживачів (стаття 42 Конституції України), що є однією із фундаментальних ознак сучасного демократичного суспільства і є складовою частиною захисту прав людини. Одним із способів захисту є притягнення осіб, що порушують, до юридичної відповідальності, адже юридична відповідальність є важливим елементом правового регулювання суспільних відносин. Висновки. Проголошення Конституцією України права громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на інформацію про якість харчових продуктів і предметів побуту (товарів) зобов'язує державу, органи місцевого самоврядування створити організаційно-правові, соціально-економічні та примусово-владні гарантії забезпечення цього права. Водночас усі громадяни і юридичні особи зобов'язані дотримуватися встановлених правил, що забезпечують дотримання означеного права. Література 1.Конституція України від 28.06.1996р. // ВВРУ.1996. - №54. 2.Цивільний кодекс України від 12.05.2004 р. // ВВР, 2003, №40-44, ст.356. 3.Закон України «Про захист прав споживачів»: вiд 12.05.1991 № 1023-XII остання редакцiя вiд 22.09.2011. 244 7. Пропоновані зміни до Конституції України з питань правосуддя в Україні в контексті діяльності Конституційної Асамблеї Володимир Бурковський,Петро Рудик Національний університет харчових технологій Вступ. Пріоритетним завданням розвитку країни, поза всяким сумнівом, є утвердження незалежної судової влади. Останні події з ухваленням судами низки політично резонансних рішень та критично низький рівень громадської довіри до судів свідчить про гостру необхідність вжиття неординарних заходів для зміни ситуації, що склалась. Фактом є те, що можливості власне законодавчих удосконалень у цій сфері, якщо і не вичерпали себе, то принаймні є неефективними. Відтак можливості суттєвих зрушень у царині здійснення правосуддя пов’язуються нині саме з очікуваними змінами до Конституції. Метою мого дослідження є розкриття сутності пропонованих змін до Конституції України з питань правосуддя в Україні в контексті діяльності Конституційної Асамблеї. Методи. При дослідженні даного питання використовувалися і вивчалися вищеперераховані проекти: проект Закону України "Про внесення змін до Конституції України щодо посилення гарантій незалежності суддів" (розроблений в адміністрації президента) та проект "Про внесення змін до Конституції України щодо вдосконалення судової системи та засад здійснення правосуддя в Україні" (розроблений Комісією Конституційної асамблеї з питань правосуддя). Результати. Проект змін до Конституції від комісії Конституційної асамблеї з питань правосуддя передбачає:  По-перше, запропоновано ліквідувати кваліфікаційну комісію суддів, передавши всі її повноваження до Вищої ради юстиції (щодо добору суддів, притягнення їх до дисциплінарної відповідальності);  По-друге, склад Вищої ради юстиції зменшується до 15 членів;  По-третє, порівняно з проектом адміністрації президента, передбачено обмеження деяких повноважень президента. Так, укази президента щодо призначення, переведення та звільнення суддів має контрасигнувати голова Вищої ради юстиції.  По-четверте, Верховний суд наділяється правом законодавчої ініціативи. Проект змін до Конституції від комісії Конституційної асамблеї з питань правосуддя, у зв'язку з наміром ліквідувати Вищу кваліфікаційну комісію суддів, пропонує передати її функції Вищій раді юстиції і водночас позбавити останню повноважень щодо прокурорів. Відповідно проект передбачає такі повноваження Вищої ради юстиції: 1) проведення добору кандидатів на посаду судді; 2) внесення подання про призначення суддів на посади, звільнення з посад 3) внесення подання про переведення судді до іншого суду; 4) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів; 5) ухвалення рішення щодо зупинення повноважень судді і т.д. Проект комісії передбачає виборних мирових суддів — вочевидь, як елемент відновлення довіри до правосуддя. У проекті Конституційної асамблеї запропоновано визначити роль Верховного суду в Конституції. Згідно з пропозиціями Верховний суд: 245 1) забезпечує у визначених законом процесуальних формах однакове застосування всіма судами норм матеріального та процесуального права; 2) переглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом; 3) здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України. Висновки. Незважаючи на позитиви багатьох змін до Основного Закону держави, запропонованих Конституційною асамблеєю без глибшої реформи, яка передуватиме внесенню змін до Конституції, судді не стануть більш незалежними. Зміни до Конституції, попри схвальний висновок Венеціанської комісії, можуть законсервувати механізми залежності суддів. Тому пропонуємо впроваджувати конституційні зміни, зокрема щодо складу Вищої ради юстиції, лише після створення законодавчих передумов для реального функціонування суддівського самоврядування. Задля підвищення довіри до суду після внесення змін до Конституції та створення відповідних органів слід провести переатестацію (люстрацію) суддів. Зміни до Конституції — якщо будуть ураховані викладені вище застереження — мають шанс наблизити українське правосуддя до європейських стандартів. Література 1. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року із змінами, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року №2222-1V, від 1 лютого 2011 року №2952-V1, від 19 вересня 2013 року № 586-V11, від 21 лютого 2014 року №742-V11 // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1996. – №30.– ст.141. 2. http://www.president.gov.ua/news/26973.html 3. http://www.president.gov.ua/news/26372.html 4. http://gazeta.dt.ua/LAW/konstituciyni-zmini-zagrozi-nezalezhnosti-sudu-i-yak- yih-ne-dopustiti-.html 8. Деякі міркування щодо функцій сучасної Української держави Вероніка Головіна, Петро Рудик Національний університет харчових технологій Вступ. Початок нового тисячоліття характеризується досить важливими змінами в сучасному правовому і державному розвитку України, а також глобалізацією, що посилюється. Усе більше стає очевидною необхідність в удосконаленні чинного законодавства з метою найбільш ефективної реалізації сучасною державою своїх функцій. Насамперед ця проблема вимагає створення чіткої економічної і політичної програми соціального забезпечення, поліпшення охорони здоров'я, підтримки екологічної безпеки країни з огляду на низький рівень реалізації діяльності сучасної української держави в цих напрямах. Методи. У дослідженні питань, які стосуються поняття, ознак і видів функцій сучасної держави теоретичною та практичною основою стали наукові праці таких українських і російських вчених-юристів: В.Б. Авер'янова, Т.Г. Андрусяка, М.І. Байтіна, В.О. Костюка, А.В. Малько, Л.А. Морозової, Є.О. Харитонова та ін. Використовувалися методологічні принципи і методи сучасної методології. 246 Становлення і розвиток сучасної держави, а також розвиток її функцій відображено з використанням принципів історизму та плюралізму, методу системного аналізу та конкретно-соціологічного методу тощо. Результати. На основі здійсненого дослідження сформульовано деякі висновки та узагальнення, які знаходять відображення у таких положеннях:  встановлено чітке розмежування проблеми статики та динаміки сучасної держа- ви. При цьому статика сучасної держави характеризує державно-організоване суспільство, соціальне призначення та устрій держави, її якісні характеристики як політичної, територіальної і структурної організації суспільства, форми держави. На відмі- ну від цього динаміка сучасної держави – це показник того, як держава діє, змінюється, розвивається, виконує своє соціальне призначення. Тобто статичними властивостями сучасної держави виступають ознаки, сутність та форма держави, а динамічними – функції держави, їх предметний зміст і способи реалізації, державний режим;  визначено типологію сучасної держави з акцентуванням на такі її види як соціальна та правова. Різновидом правової держави є ліберальна правова держава, яка обмежує обсяг своєї діяльності сферою безпеки та забезпеченням прав і свобод. Загалом, ліберальна модель заснована на незначному державному втручанні, тобто мінімальній участі держави у вирішенні соціальних проблем та максимальній свободі господарюючих суб'єктів;  зроблено висновок про те, що звільнення держави від надлишкових функцій шляхом їх законодавчого переведення у сферу державних послуг може вирішити одну з важливіших проблем сучасної правової політики. Правова політика покликана визначи- ти, які державні функції не можуть бути передані іншим суб'єктам, тобто необхідні інвентаризація державних функцій, складання їхнього єдиного переліку в різних галузях. Зауважимо, що засади внутрішньої і зовнішньої політики Української держави визначені Конституцією України і Законом України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 1 липня 2010 року. Згаданий закон визначає засади політики і діяльності держави у сфері розбудови державності, формування інститутів громадянського суспільства і правової держави, розвитку місцевого самоврядування, в економічній, гуманітарній та соціальній сферах, у сфері зовнішньої політики України, як позаблокової держави та ін. Висновки. Становлення і формування України як сучасної держави має досить складний, шлях. Її функції мають комплексний, синтезуючий характер. За своїм характером, змістом і призначенням вони відображують її соціальну сутність. Для сучасної української держави величезне значення мають такі функції, як інформаційна та екологічна. Література 1. Конституція України в редакції 28 червня 1996 року із змінами і доповненнями, внесеними законами України від 8 грудня 2004 року №2222-IV, від 1 лютого 2011 року №2952-IV, від 19 вересня 2013 №586-VII, від 21 лютого 2014 лютого №742//Відомості Верховної Ради України (ВВР).–1996.-–№30.–ст. 141: Електронний ресурс: zakon4.rada.gov.ua 2. Про засади внутрішньої та зовнішньої політики: Закон України від 1 липня 2010 №2411-VI// ВВР.-2010.-№40.-ст. 527; Електронний ресурс: zakon4.rada.gov.ua 3. Електронний ресурс:http://www.ukrreferat.com/index.php?referat=72750&pg=14 4. Електронний ресурс:http://mydisser.com/ru/catalog/view/6/343/2565.html 247 9. Загальні положення адаптації законодавства України до законодавства ЄС Ганна Іванченко , Петро Рудик Національний університет харчових технологій Вступ. В світлі нещодавніх подій актуальним є питання асоціації України з Європейським Союзом. Звісно, для успішного здійснення цього необхідно адаптувати законодавство України до законодавства Європейського Союзу. Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу – це поетапне прийняття та впровадження нормативно-правових актів України, розроблених з урахуванням законодавства Європейського Союзу, яке складається з наступних нормативно-правових актів: Договору про заснування Європейського економічного співтовариства 1957 року, Договору про заснування Європейського товариства з атомної енергії 1957 року, Єдиного європейського акта 1986 року, Маастрихтського договору 1992 року, Амстердамського договору 1997 року, Ніццького договору 2000 року; регламентів, директив, рішень та інших актів нормативного характеру, які приймаються інститутами Європейського Союзу; міжнародних договорів, однією із сторін яких є Європейське співтовариство (Європейський Союз); рішень Суду Європейського співтовариства, в яких дається офіційне тлумачення відповідних правових норм. Методи. При дослідженні даного питання використовувались і вивчались перераховані вище нормативно-правові акти ЄС, праці вітчизняних вчених, зокрема Коротюка С., Мельника А., Тодорова І., а також такі нормативно-правові акти України, як Закон України «Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 15 квітня 2004 р., Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) й інші. Результати. В ході здійсненого дослідження було сформульовані наступні положення:  Загальнодержавна програма адаптації законодавства України з Європейським Союзом передбачає проведення наступних етапів її здійснення: визначення актів ЄС, що регулюють правовідносини у відповідній сфері; їх переклад; здійснення комплексного порівняльного аналізу; розроблення рекомендації щодо їх адаптації; проведення аналізу наслідків реалізації цих рекомендацій; підготовка адаптованих проектів та їх прийняття;моніторинг виконання.  Проектом Угоди про асоціацію між Україною та ЄС і Порядком денним асоціації Україна – ЄС (набув чинності 23 листопаду 2009 року) передбачено появу великої кількості юридично обов’язкових зобов’язань України у сфері адаптації законодавства. З цією метою Координаційна рада схвалює Прогресивний план адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, який враховує зобов’язання України у сфері адаптації законодавства (погоджені на сьогодні в ході переговорного процесу). Висновки. В ході даного дослідження були виявлені 16 пріоритетних сфер адаптації: митне право, банківське право, податки, бухгалтерський облік компаній, інтелектуальна власність, охорона праці, захист прав споживачів та ін.. 1. Заради попередження вжиття проти України економічних санкцій з боку ЄС була створена Координаційна рада, яка схвалює Прогресивний план адаптації. 248 2. Прогресивний план адаптації є орієнтовним планом робіт з адаптації законодавства на коротко- і середньострокову перспективу і використовується під час підготовки щорічних планів заходів, які передбачені Порядком денним асоціації Україна – ЄС (набув чинності 23 листопаду 2009 року). Література 1. «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»: Закон України від 15 квітня 2004 р. № 1629-IV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 45. 2. Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) від 10 грудня 1994 року. 3. Деякі питання адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу: постанова Кабінету Міністрів від 15 жовтня 2004 р. №1365 // Офіційний вісник України. – 2004. 4. Кротюк С. Східний напрям політики “нового сусідства” Європейського Союзу // Вісник Київського міжнар. ун-ту. Серія: міжнародні відносини. – 2009. – Випуск 4. – с. 5-16. 5. Мельник А. Україна – ЕС: кроки у напрямку зближення // Журнал європейської економіки. – 2006. – № 6. 6. Тодоров І. Україна на шляху до європейської та євроатлантичної спільноти: Монографія. – Донецьк: ДонНУ, 2006. – 268с. 10. Правові засади екологічного контролю на підприємствах харчової промисловості Олексій Марченко , Петро Рудик Національний університет харчових технологій Вступ. Сьогодні екологічне законодавство України налічує близько 19 законів, які покликані захищати навколишнє природне середовище (НПС) від негативного впливу людської діяльності. Нажаль, з кожним роком стан нашого довкілля невпинно погіршується. Виникає ряд питань щодо об'єктивності екологічного моніторингу, незалежності державного контролю за НПС та ефективності усього екологічного законодавства в цілому. Відповіді на питання допомогли б зрозуміти причини правової прогалини в екологічному законодавстві, а також знайти можливі напрямки покращення еколого-правової бази України. Методи. В ході роботи було використано метод аналізу та синтезу, що полягає у ретельному дослідженні та виокремленні окремих положень із екологічного законодавства, що стосуються екології харчових підприємств. Результати. Екологічний контроль становить одну з основних функцій управління охороною НПС і забезпечення раціонального природокористування. На підприємствах харчової промисловості екологічний контроль здійснюється відповідно до Конституції України та Закону України «Про охорону НПС», а також низки інших нормативно-правових актів. Стаття 66 Конституції України закріпила обов'язок кожного не завдавати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані їм збитки [1]. Державний контроль у сфері охорони НПС, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику 249 із здійснення державного контролю у сфері охорони НПС [2, ст. 35]. Чинне законодавство визначає державні стандарти в галузі охорони НПС, які є обов'язковими для виконання та визначають поняття і терміни, режим використання й охорони природних ресурсів, методи контролю за станом НПС [2, ст. 32]. Закон України «Про охорону НПС» чітко регламентує екологічні нормативи, які встановлюють гранично допустимі викиди та скиди у НПС. Харчові підприємства, як і будь-які інші, у процесі своєї діяльності використовують природні ресурси, що регламентується чинним законодавством. Використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог, найголовніші з яких такі: а) вимога раціонального і економного використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій; б) вимога здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан НПС; в) здійснення заходів щодо відтворення відновлюваних природних ресурсів; г) здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб. Згідно законодавства в Україні здійснюється симулювання раціонального використання природних ресурсів, охорони НПС шляхом: а) надання пільг при оподаткуванні підприємств, установ, організацій і громадян в разі реалізації ними заходів щодо раціонального використання природних ресурсів та охорони НПС. б) надання на пільгових умовах короткострокових і довгострокових позичок для реалізації заходів щодо забезпечення раціонального використання природних ресурсів та охорони НПС; г) звільнення від оподаткування фондів охорони НПС. [2, ст. 48] Висновок. В умовах наближення глобальної екологічної катастрофи, вітчизняне законодавство в цілому відповідає необхідним вимогам забезпечення екологічної безпеки. Разом з тим, окремі положення мають декларативний характер. У свою, чергу рівень правозастосовчої діяльності значно відстає від рівня правотворчої діяльності. Особливої уваги потребують заходи по узгодженню змісту кримінально- правових норм з базовим екологічним законодавством і внесення відповідних змін та доповнень до Кримінального кодексу України та Кодексу про адміністративні правопорушення; впровадження альтернативних ув’язненню великих штрафних санкцій за скоєння «екологічних злочинів», забезпечення практичної реалізації норм про відповідальність посадових осіб, в тому числі співробітників органів державного контролю; надання вагомої ролі екологічним позовам громадян та об’єднань на захист суспільних інтересів задля попередження та відшкодування шкоди у разі вчинення протиправних дій. Літератури: 1. Конституція України 28 червня 1996 року, із змінами, внесеними згідно із Законом № 2222-ІV від 08.12.2004//Відомості Верховної Ради України. (ВВР). – 1996. – №30. – ст. 141; Електронний ресурс: zakon4.rada.gov.ua. 2. Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року N 1264-XII // ВВР. – 1991. – № 41.– ст. 546 250 11. Правове забезпечення співпраці підприємств харчової промисловості України з Російською Федерацією Валерія Гаранжа, Петро Рудик Національний університет харчових технологій Вступ. Продукція харчової промисловості України користується значним попитом в країнах Західної Європи, Близького Сходу, Китаю, в колишніх республіках Радянського Союзу й особливо у Російській Федерації. Торгівля між державами відбувається відповідно до законів, ратифікованих Верховною Радою України, а саме: законами “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.квітня 1991 року, "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 р., "Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті" від 23 квітня 1994 р., Митним кодексом України від 13 березня 2012 року та ін. Постачання продукції харчової промисловості в інші країни, в тому числі і в Росію, регламентовані також угодами між постачальником і споживачем. В цих угодах зазначаються стандарти безпечності на цю продукцію та параметри якості. Методи. При проведенні дослідження застосовано метод порівняльного аналізу правового регулювання експорту продуктів харчової промисловості України до Російської Федерації, проаналізовано правове забезпечення співпраці підприємств харчової промисловості України з Росією. Результати. Російський ринок є важливим для економіки України. Згідно із законом Російської Федерації «Про основи регулювання зовнішньої торгівлі» від 08.12.2003 року торгівельна політика є складовою частиною економічної політики Російської Федерації. Торгівельна політика Російської Федерації будується на основі дотримання загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, а також зобов'язань, що випливають з міжнародних договорів Російської Федерації. Зовнішньоекономічна діяльність Росії регулюється також Митним кодексом від 28 травня 2003 року. Зовнішня торгівля в Україні регламентується Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та міжнародними договорами. Вона пов’язана з виробництвом та обміном матеріальних і нематеріальних благ, що виступають у формі товару. В цьому законі не визначено напрями та мету торгівельної політики держави. Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території. Водночас зазначимо, що підприємства харчової промисловості України при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються положеннями наказів міністерств України, що стосувалися і стосуються форм та змісту зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Російська сторона дуже часто зупиняє імпорт продукції через її невідповідну якість. За контроль безпечності та якості харчової продукції і продовольчої сировини в Україні відповідають три органи державної виконавчої влади: Міністерство охорони здоров’я (Державна санітарно-епідеміологічна служба), Міністерство аграрної політики (Державний комітет ветеринарної медицини, Державна служба з карантину рослин), Державний комітет з питань технічного регулювання та споживчої політики. На сьогоднішній день чинну законодавчу базу, що регламентує якість продукції, спрямованої на експорт становлять Закони України “Про безпечність та якість харчових продуктів”, “Про захист прав споживачів", “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, а також Декрет Кабінету Міністрів України “Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та 251 відповідальність за їх порушення” та ін. Контроль якості продукції харчової промисловості, ввезеної на територію Росії, регламентується російськими нормативно-правовими актами зокрема, Законами Російської Федерації "Про якість і безпеку харчової продукції", "Про сертифікацію продукції та послуг”, технічними регламентами Митного союзу тощо. Висновки. Отже, зважаючи на ряд об’єктивних чинників (стандарти, якість продукції, географічна близькість, традиції та ін.), найбільш доступним для українських виробників харчової продукції є ринок Російської Федерації. Правове забезпечення співпраці підприємств харчової промисловості України з Російською Федерацією регулюються через законодавство та інші нормативно-правові акти обох країн. Якість та безпечність продукції, яка експортується чи імпортується, також регулюється на законодавчому рівні, як в Україні так і в Російській Федерації. Література 1. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 року № 959-XII // Відомості Верховної Ради України (ВВР).– 1991.– №29. 2. Закон України “Про безпечність та якість харчових продуктів” від 23 грудня 1997 року N 771/97-ВР // ВВР.–1997.– №19. 3. Закон Російської Федерації «Про основи регулювання зовнішньої торгівлі» від 08.12.2003 N 164-ФЗ. 4. Закон Російської Федерації “Про якість та безпечність продукції” від 02.01.2000 N 29-ФЗ. 252 Іноземні мови 253 26.1. Підсекція англійської мови професійного спрямування Голова підсекції – доц. Є.С. Смірнова Секретар підсекції – ст.викл. О.М. Кохан Ауд. В-212 1. Technology of Emulsion Sauces Using Zucchini Powder as Stabilizer Maryna Studzinska, Oleksandra Nemirich National University of Food Technologies Introduction. Sauces of emulsion type, including dressings became common in peoples` diet and are represented by polycomponent systems. They are composed of water, oil, emulsifiers, stabilizers and structure agents and also taste and nutritional supplements that provide different taste, flavor, shape and nutritional value [1,2]. One of the possible ways of optimizing lipid balance and appropriate quality of dressings is the use of dried plant material. This technological approach allows variation in fat ingredient, reducing it in recipes by making natural structure agents. Related to this, zucchini powder has been obtained with dispersion 35...40 microns, which is the source of anionic polysaccharides (pectin) and therefore plays the role of dispersed environment in dressings. Application in the technology of production of zucchini powder allows except naturalness, to avoid seasonal vegetable consumption, simplify mechanical culinary raw material processing, shorten the process of cooking and culinary products and expand their range, reduce the area of warehouses and production facilities for the storage of vegetables. This is a promising idea, especially for restaurants, particularly of bistro type [2]. Matherials and methods. The object of research is powders from vegetable squashes, model systems, emulsive sauce using vegetable squashes powder. The subject of our research is technology of emulsion sauce production. Research methods are organoleptical, physical and chemical, microbiological, mathematical, implemented by standard as well as by original methodologies, using modern devices and treatment facilities of the results obtained. To carry out objective organoleptical estimation of emulsion sauces by original appeara- nce, color, taste, smell, consistency, recommended literature was taken into account [2]. Calculation of chemical composition of a new sauce was conducted in accordance with certificate tables that contain basic food substances and power value of foodstuffs [3], and also with a number of sources of reference literature and monographs [4]. Mass part of dry matter and moisture in samples were determined by drying to permanent mass in accordance with ГОСТ 30004.2 by the generally accepted methodology. Humidity of samples was determined by the generally accepted methodology by drying to permanent mass by ГОСТ 3626- 73. Dispersion of powders was determined by a sieve method with different diameters of openings, sifting 3 samples. Moisture-absorbing ability was determined by methodology stated in literature. Moisture-retaining ability was detirminated by the pressing method, by the diameter of pressed imprint of the sample on filtration paper. Results. As the result of the study of organoleptic dressings quality indicator it has been found out the advantages of the sample with the addition of 15% squash powder to the mass of formula mixture. Rheological characteristics of new sauces with vegetable raw 254 materials have been defined. It is shown that due to the high moisture retaining ability and lipid absorbing powder from cabbage polydispersion structure, which is the dressing, the viscosity of the new product exceeds that of the control sample with the same mass fraction of solids. Emulsion stability is established while adding powder from cabbage. Chemical composition of the dressing with vegetable powder has been calculated, which resulted in reduction of calories and increase of nutritional value. Conculusions. Thus, the technological production process of emulsion sauces type involving plant material with zucchini powder has been proposed. References 1. Srinivasan Damodaran. Fennema’s Food Chemistry/Fourth Edition/ edited by Srinivasan Damodaran, Kirk L.Parkin, Owen R. Fennema – 2007 - 897p. 2. Скурихин И.М. Химический сосав продуктов. Часть 1, Часть 2 / И.М. Скурихин, М.Н. Волгарева. – М.: Агропромиздат, 1986. – 224 с. 3. Порошки із шпинату, зеленого горошку, кабачків, моркви, томатів або концентрованих томат-продуктів. Технічні умови.: РСТ УССР 856-89. -[Чинний від 1990-01-01]. – К. Держспоживстандарт України, 1990. – (Національний стандарт України). 4. Горальчук А.Б. Технологія термостабільних емульсійних соусів на основі овочевої сировини / А.Б. Горольчук, П.П. Пивоваров Х.: Монографія, 2010. – С.30-33. 5. Майонезы. Правила приемки и методы испытаний : ГОСТ 30004.2-93. - [Переиздание от 2006-10-01]. – М. Госстандарт России, 2006.-.І, 13 с. Scientific supervisor: Yelyzaveta Smirnova 2. Vegetable oils as an important source of saturated fatty acids Oleksandra Zadkova National University of Food Technologies Introduction. The biological value of vegetable oils is determined by their fatty acid composition, as well as qualitative and quantitative composition of the complex of minor components that includes tocopherols, carotenoids, phospholipids, sterols and other biologically active compounds. The main components of vegetable oils are fatty acids. Vegetable oils contain mostly unsaturated fatty acids. Saturated fats are used by the body, mainly for energy purposes. Excessive intake of saturated fats that exceeds energy needs, increases levels of total cholesterol and low density of lipoprotein cholesterol in blood, and as a result provokes cardiovascular diseases. Therefore, it is necessary that the human body could receive less saturated fatty acids and more unsaturated ones. Monounsaturated fatty acids are involved in the synthesis of both reserved and structural lipids. Monounsaturated oleic acid, that is the main component of olive oil, affects cell membranes, the activity of cytochrome c-oxidase and the content of Coenzyme Q in the mitochondria of the liver, reduces peroxidation. It was found out that the use of monounsaturated oleic acid had a positive effect on the composition of lipoproteins in the blood serum. It is proved that a diet high in oleic acid helps reduce LDL cholesterol and HDL compared with that of including lots of linoleic 255 fatty acid with two double bonds. Moreover, it is proved that the fatty acid composition of dietary fat influences the chemical composition and physical properties of the lipids of cell membranes, which is important because cell membranes modulate the activity of membrane-bound enzymes. Recently it has been found that consumption of olive oil does not facilitate the formation of lipid peroxides in cell membranes and does not cause chain reactions because they require the presence of two or three unsaturated bonds. A special place in human nutrition is occupied by polyunsaturated fatty acids. It was found that Greenland Eskimos rarely had heart disease, due to the peculiarities of their food, primarily containing polyunsaturated fatty acids in their diet. It is known that most biological activity in the body has linoleic acid, which is converted to arachidonic acid with four bonds, which is a precursor of prostaglandins groups that have anti-allergic and anti-inflammatory properties. Oils, rich in linoleic acid make composition of lipoproteins which are the most favorable for reducing the risk of coronary heart disease: they simultaneously reduce the content of low-density lipoprotein levels and increase high-density lipoprotein. It is also found that unsaturated fatty acids contribute to the process of thrombosis to less extent than saturated fatty acids. Linolenic acid in the body is converted into eicosapentaenoic - polyunsaturated acid with five double bonds and docosahexaenoic - polyunsaturated acid with six double bonds which are precursors of leukotrienes - inflammatory mediators and hypersensitivity reactions. Docosahexaenoic acid is able to reduce the size of tumors. ω- 3 polyunsaturated fatty acids reduce aggregation ability of platelets, reduce cholesterol in blood serum, reduce blood pressure. Conclusions. Therefore, unsaturated fatty acids perform a number of important functions in the body and they have to come every day with food, whereas an excess of saturated fatty acids adversely affects the body. That’s why it is recommended to replace animal fats in the diet with natural vegetable oils. References 1. Громов И.Ф., Каренгина Т.В. Технология получения тыквенного масла и его биологическая ценность. // Хранение и переработка сельхозсырья. – 2003. - №8. – с.111-114. 2. Гусева Д.А. Сравнительный анализ смесей масел из семян льна, кунжута, расторопши (антирадикальная активность и устойчивость к окислению при хранении). // Масложировая промышленность. - 2010. - № 6. - с. 31-34. 3. Смоляр В.І. Концепція ідеального жирового харчування. // Проблеми харчування – 2006. - №4. 4. Смоляр В.І. Формування нової концепції харчування. // Проблеми харчування – 2004. - №3. Scientific supervisor: Yelyzaveta Smirnova 256 3. Heat Resistance Determination of Butter Paste with Red Beet Powder Oksana Podkovko, Tamara Rashevskaya National University of Food Technologies Introduction. In recent years, public health has deteriorated greatly in Ukraine. Cardiovascular diseases, cancer and diabetes are becoming wide-spread. According to estimates of the World Health Organisation experts, more than 70% of your health relies on what you eat. Food should provide body with the necessary range of nutrients, which facilitate the prevention of disease. At the same time food should be varied, tasty, safe and correspond to national habits and traditions. Thus, the development of food products with prophylactic properties is very promising. These foodstuffs can be produced by adding natural additives to traditional foods. This is why we have developed butter paste with red beet powder. Functional properties and the harmonious blend of flavors served as the criteria for the choice of additives. We also added a mixture of flaxseeds and inulin to the milky base of the paste. Flaxseeds are a source of the polyunsaturated fatty acids omega-3 and omega-6. The absence or lack of these fatty-acids inhibits children´s growth, reduces the effectiveness of the reproductive system and has a negative effect on thrombosis [1]. Inulin is recommended to help treat the following diseases: coronary heart disease, diabetes, obesity, atherosclerosis, cancer, osteochondrosis, infectious diseases and stress [2,3]. One of the qualitative indicators of butter paste is heat resistance. Heat resistance is based on the ability of butter paste to keep its form at higher temperatures – not to flow under its own weight. Heat resistance is good if the deformation factor ranges from 1.0 to 0.86, satisfactory – from 0.85 to 0.70, unsatisfactory <0.70. Materials and methods. The object of the research was represented by model samples of the butter paste with red beet powder created at the department of milk and dairy products of the NUFT. Control sample was the butter. From the model sample of the butter paste we cut out a piece of about 100 g, cooled to temperatures below zero and kept during the day to complete crystallization of fat. From prepared model samples of the butter paste cylinders were cut out (with 20 mm heigh and diameter of 20 mm), carefully placing them on a glass plate at the distance of 2 – 3 cm with the numbers of samples. The plate with samples was placed in the thermostat at the temperature of 30 0C and was kept during 2 h. After that, model samples were carefully removed from the thermostat, placed on the graph paper and measured the diameter of each cylinder. Heat resistance indicators were calculated according to the formula: Км = 257 where D0 and D1 – a cylinder basis before and after thermostating [4]. The data of the heat resistance indicator that are close to one, characterized high heat resistance, and below one – low. Results According to the histogram butter paste with red beet powder compared with butter has better heat resistance. You can also see that after the 5th day of storage the heat resistance begins to take constant value. Conclusions. Thus, the produced model samples are characterized by structure formation. The adding of dietary plant additives improves the structure formation, increases the heat resistance, and hence, the quality of the butter paste. References 1. Tanya L. Blasbalg. Changes in consumption of omega-3 and omega-6 fatty acids in the United States during the 20th centure // Tanya L. Blasbalg, Joseph R Hibbeln, Christopher E Ramsden, Sharon F Majchrzac, Robert R Rawlings // Am J Clin Nutr. – 2011. - №93. – P. 950 – 962. 2. Thomas Barclay. Inulin – a versatile polysaccharide with multiple pharmaceutical and food chemical uses / Thomas Barclay, Milena Ginik-Markovic, Peter Cooper, Nickolai Petrovsky // J.Excipients and Food Chem. – 2010. - №1(3). – P. 27 – 50. 3. Rashevskaya T. Electromicroscopic Investigations of the structure of Butter with Inulin // T. Rashevskaya // International workshop Inulin as medicine and Food Ingredient, 30 May 1997:abstracts – Kiev: USUFT, 1997. – P.23. 4. Гуляев-Зайцев С.С. Физико-химические основы производства масла из высокожирных сливок / С.С. Гуляев-Зайцев. –М.: «Пищевая промышленность». 1974.– 135 с. Scientific supervisor: Yelyzaveta Smirnova 4. Topicality of new beer brands in mini - breweries within restaurants’ chains Olena Pasichnyk National University of Food Technologies Introduction. In recent decades there has been a trend towards the development of active restaurant business combined with other industries, offering products and services. One of these tandems is mini – enterprises, a prominent representative of which is mini- brewing technology. Mini-breweries of a restaurant-like type is a niche of business that is just starting to develop in Ukraine. The greatest competitive advantage of mini- breweries over large breweries is their ability to brew beer of exclusive taste and recipe by limited production lots for which beer goumets are willing to pay a much higher price than for standard filtered and pasteurized beer from large breweries. In conditions of rigid competition among contemporary manufactures the quality of beer should fully meet customer’s requirements with regard to taste and flavor of the drink, hopped pleasant bitterness and color, сream bitterness and foam stability of the beverage during storage and installation of a mini- brewery in restaurants institutions allows to monitor quality at all stages of its production and provide a wide range of beers. 258 Also the production of living beer does not need such an operation as pasteurization and as a mini –brewery is located in the restaurant, one doesn’t need to spend money on the bottling line, bottles, there are also no transportation expenditures for delivery of products to the consumer and as well as there is no need in a large staff [1]. In order to be successful, a mini-brewery must be a part of any concept. For example, you can set the mini- brewery in the restaurant, which is located in the central district of the capital, but you can also build the same brewery outside the city and try to sell your beer in city bars. The first option is going to be profitable, and the second one is certain to compete with large capacity plants that will be difficult enough. In case when the equipment is installed in the restaurant business institution it receives not only an exclusive product, but also solves the problem of decor: in the hall one can accommodate the brewery equipment. Beer of its own production will give the restaurants a certain color and will allow to produce a delicious, high –quality product which will not leave customers indifferent and cause a positive association with the brand. Taking into account that the energy value of beer is quite high – 400-800 kcal, it’s topical to produce a new “light” beer, which energy value is lower than that of the normal 12% beer [2]. Conclusions. There are many ways to produce beers with low energy value. One of them consists of using ingredients that make beer lighter as a whole (e.g. as wheat and rice grain ). You can also use higher fermentation temperatures, which will allow to produce beer with a lower alcohol content, which is directly related to the calories in beer (a half of the energy value of beer accounts for alcohol). Another way to get low-calorie beer is the addition of enzymes that will destroy dextrin and reduce beer energy value. The development of new recipes and production of low-calorie beer brands in restaurants establishments will provide the dynamics of demand for this product, resulting in improvement of restaurant efficiency and will enhance its competitiveness. References 1. Кунце В. Технология солода и пива / В. Кунце, Г. Мит. – СПб.: Профессия, 2001. 2. Домарецький В. А. Технологія солоду та пива: Підручник. – Київ: «Фірма «ІНКОС», 2004. – 426 с. Scientific supervisor: Yelyzaveta Smirnova 5. Biodecomposed Materials in Packaging Technology Anastasiya Chorna National University of Food Technologies Introduction. Using of synthetic polymeric materials for the production of packing is predetermined by their numerous advantages over other packing materials: - cheap raw material; - high aesthetics; - lightness; - low power-capacity of production; - possibility of revolutionary designer decisions when constructing and arranging of packing [1]. However the production of synthetic polymeric packing materials depends on the supply of world petroleum and gas resources. The environmentalists of the whole world stand for substituting of raw materials source of production of these materials by natural 259 ones, and, in particular, by plant components. The synthetic packing is not subject to decomposition and becomes the ecological problem of global scale. At the modern stage of development of society there appeared the new approach to the development of polymeric materials, diametrically opposite to traditional. It is aimed approach to the at receiving polymers that keep operating characteristics only during the period of consumption, and then undergo physical and chemical and biological transformations under the influence of environment and easily join the metabolism processes of the natural biosystems. Products of biodecomposition are expected to be not toxic for the environment [2]. A number of new biodecomposed plastics received due to different technologies has appeared today. Now most European businessmen have already widely used materials, that are biologically decomposed. As for the prospects of the use of biodecomposed materials in the countries of ex-Soviet Union, then it must be noticed, that they have not been developed yet. The producers of EC members see the potential market of unecological polymeric production distribution in CIS countries [3]. Analysing the problem of biodecomposed polymeric packing materials, it is possible to distinguish three basic groups dividing conventionally these existent materials : - biodecomposed polymeric materials obtained by a synthetic way; - biodecomposed materials on the basis of natural polymers, obtained by biological transformation of the latter; - additives added to synthetic polymers at their burial place, ability to decompose into harmless components. Different technological approaches are known to create biodecomposed polymers. Recently many researches have been devoted to mixtures of starch with other natural fillers and polymers, such as a chitin, chitosan, pectins, cellulose and others, or with products of their chemical modification [4]. Conclusions. Thus, the capacity of polymeric materials to be decomposed is determined mainly by their chemical composition, structure and properties of macromolecules. Firmness of polymers to biological decomposition is affected by some macrostructural characterisitics (size of porosity, equitability of additives in polymeric mass, peculiarities of treatment of production surface, compatibility of components and structure of systems obtrained, etc.) and also technological parameters of its preparation. References 1. Фомин В.А., Гузеев В.В. Биоразлагаемые полимеры, состояние и перспективы использования // Пластические массы. – 2001. - № 2.-С. 42-46. 2. Третьяков А.О. Биоразлагаемые упаковачные материалы. // Мир упаковки.- 2004. - № 5.-С. 14-16. 3. Легонькова О., Сдобникова О. Биоразлагаемые материалы в технологии упаковки // Тара и упаковка. – 2003. - № 6. - С. 78-80. 4. Власова Г.М., Макаревич А.И. Биоразлагаемые пластики в индустрии упаковки // Технологические переработки и упаковки. - 2001. - № 8. С. 28-31. Scientific supervisor: Yelyzaveta Smirnova 260 6. Food Additives Anna Shut National University of Food Technologies Introduction. Nutritional supplements in the broad sense of the term people use for centuries and in some cases even thousands of years. The widespread use of food supplementation began only at the end of XIX century and quickly reached the maximum spread nowadays all over the world. Despite the prejudices of many people nutritional supplements for severity, frequency and severity of possible disease agents belong to a minimal risk. Materials and methods. The term “dietary supplement” is not the only interpretation. A group of substances of natural or synthetic origin that are used to improve the technology of obtaining products, special purpose, with distinctive organoleptic characteristics, relevant properties are understood under the food additives. The use of food additives is relevant in terms of improving the competitiveness of products. It aims to significantly improve the appearance, taste, aroma, texture products, provide output with a given set of multifunctional properties, high resistance during storage. It is vital that made additions do not change the properties of consumer food products. Distinguish 30 functional classes of food additives, colorants, preservatives, antioxidants, sweeteners, emulsifiers, thickeners, gelling agents, stabilizers, flavour enhancers, acidity regulators (buffers), leavening agents, glaze, flour improvers, hardeners, regulators of humidity, fillers, modified starches, substance baking forms and letters and Indo beginning of the 90- ies of the XX century and the use of food additives in Ukraine was limited in comparison with foreign countries of Europe and the United States. During the last years the use of food additives in the country has significantly increased. In 1994 according to the Decree of the Cabinet of Ministers, it was allowed to use 194 drugs, in 2000 – already 221. With the expansion of production of food additives the range of food products derived without using them constantly decreases. Now foods that do not contain food additives are vegetables, fruit (except citrus), rice, mineral water, milk, eggs, honey, meat, sugar and vodka. Food intended for power supply of newborn children also do not contain food additives. All other foods contain a certain number of those or other nutritional supplements. To protect public health and to restrict the intake of the rights there were established maximum permissible levels, food additives in products, as well as for many foods – acceptable daily intake – DDD (DDS – acceptable daily intake or PD – acceptable daily intake). In addition, the regulated list of food products in which it is expedient to add nutritional supplements. Restricted or prohibited the use of food additives in the manufacture of baby products. The introduction of new food additives must be preceded by experimental research on animals with the study of the overall toxicity, kinetics in the body, metabolism, study of remote effects of the use of food additives on 2–3 generations of animals, clinical observations on volunteers, and performing research on the identification and specification. Results. With the introduction of food additives in food products adhere to the following requirements: 1) add the minimum necessary to achieve the objective of quantities and not exceed the established by the legislation of the GDR; 2) add only if the goal cannot be achieved in any other way; 3) dietary supplements should be non-toxic and does not increase the risk of morbidity of the population; 4) food additives must have a high degree of purity (set specifications). All dietary supplements depending on the origin are divided into three groups: natural, analogues of natural substances and synthetic. Until recently, food 261 additives of natural origin were considered harmless for people and when used in food production gave preference to the front synthetic or analogies of natural compounds. From a Toxicological point of view, food additives, even natural origin, cannot be considered as absolutely harmless for health of people, because most of the toxic substances of natural origin. In connection with rapid development of chemistry in the end of XX century opinion about the low toxicity of natural compounds is gradually changing. However food additives is of synthetic origin and is now considered to be the most dangerous, because it is xenobiotics, which the human organism during its evolutionary development is not met and, therefore, his body is missing enzymes that are able to turn them in non-toxic metabolites. Concern is growing fragrances not only in food production, but also in the production of cigarettes. But scientific information about their security is not enough. Although flavours compared with other classes of food additives are typically used in significantly lower concentrations, this does not guarantee that they may not represent a health risk. Conclusions. Based on these facts, the use of food additives must be strictly controlled. Since control over a large number of food additives for many reasons is difficult, we should limit their list, which is used in food industry, leaving only those who we desperately need, say, to accelerate and improve the technological process and the use of which at this stage of development of science is absolutely harmless to the body of people, even outside of DDD. References 1. Buldakov A. S. Dietary supplements: a Handbook, 1996. – 240 p. 2. European requirements for food additives: a Handbook. – Lviv: Lenoran, 1997. – 126 p. 3. Murray M. T. Encyclopaedia of nutritional supplements, 1996. 4. Smolar, V. I. Physiology and hygiene of nutrition. – K.: Health, 2000. – 33 p. Scientific supervisor: Iryna Dovgun 7. Hunger Concepts and its Cases Anastasiya Pityk National University of Food Technologies Introduction. Hunger is a term which has three meanings: 1) the uneasy or painful sensation caused by want of food, craving appetite and or the exhausted condition caused by want of food; 3) the want or scarcity of food in a country;3) a strong desire or craving. World hunger refers to the second definition, aggregated to the world level. The United Nations Food and Agriculture Organization estimates that nearly one person in eight is suffering from chronic undernourishment. Almost all the hungry people, 852 million, live in developing countries, representing 15 percent of the population of developing counties. There are 16 million people undernourished in developed countries. Children are the most visible victims of under nutrition. Children who are poorly nourished suffer up to 160 days of illness each year. Poor nutrition plays a role in at least half of the 10.9 million child deaths each year – five million deaths. Materials and methods. What are the causes of hunger is a fundamental question with varied answers. Poverty is the principal cause of hunger. The causes of poverty include poor people’s lack of resources, an extremely unequal income distribution in the 262 world and within specific countries, conflict, and hunger itself. In 2008 the World Bank has estimated that there were an estimated 1,345 million poor people in developing countries who live on $1.25 a day or less. In Sub-Saharan Africa the number of people in extreme poverty has increased. The statement that “poverty is the principal cause of hunger” is, though correct, unsatisfying. Why then are so many people poor? Harmful economic systems are the principal cause of poverty and hunger. The principal underlying cause of poverty and hunger is the ordinary operation of the economic and political systems in the world. Essentially control over resources and income is based on military, political and economic power that typically ends up in the hands of a minority, who live well, while those at the bottom barely survive, if they do. By causing poor health, low levels of energy, and even mental impairment, hunger can lead to even greater poverty by reducing people’s ability to work and learn, thus leading to even greater hunger. Climate change is increasingly viewed as a current and future cause of hunger and poverty too. Increasing drought, flooding, and changing climatic patterns requiring a shift in crops and farming practices that may not be easily accomplished are three key issues. Results. The world produces enough food to feed everyone. World agriculture produces 17 percent more calories per person today than it did 30 years ago, despite a 70 percent population increase. This is enough to provide everyone in the world with at least 2,720 kilocalories per person per day. The principal problem is that many people in the world do not have sufficient land to grow, or income to purchase, enough food. 30% of all food produced in the world each year is wasted or lost. That is about 1.3 billion tons. That is as if each person in China, the world’s most populous country with more than 1.3 billion people, had a one ton mass of food they could just throw into the trashcan. The amount of grain produced in the world today could provide each person on the planet with the equivalent of two loaves of bread per day. Our current food production could feed 7 billion people – compare that to the 6 billion people who live on the Earth and it seems there shouldn’t be a problem. However, it is evident from the number of deaths and suffering that is evident in the world, that hunger still persists. The problem lies in the distribution of the world’s food. The majority of food is produced in economically more developed countries such as the USA, but those countries that are really in need of their share of the food to solve their hunger problems, cannot afford the high prices that these farmers charge and can get from other richer countries. At present, the total quantity of food that is produced globally is good enough to meet the daily needs of 11,5 billion people. Conclusions. There are two sets of issues that must be considered in evaluating progress in reducing the number of hungry people: estimations of hunger, and goals set. Secondly, how do you evaluate progress – what goals have been set. The target set at the 1996 World Food Summit was to halve the number of undernourished people by 2015 from their number in 1990–1992. People are hungry because they cannot afford food, not because the population is growing so fast that food is becoming scarce. Rising food prices are at a dangerous level, and global cooperation is needed to tackle the increasingly challenging issue. The world produces enough food to feed everyone. In April 2012, the Food Assistance Convention was signed; the world’s first legally binding international agreement on food aid. The May 2012 Copenhagen Consensus recommended that efforts to combat hunger and malnutrition should be the first priority for politicians and private sector philanthropists looking to maximize the effectiveness of aid spending. The fight against hunger has also been joined by an increased number of regular people. 263 References 1. Black R. E. Where and Why are 10 Million Children Dying Every Year? / R. E. Black, S. S. Morris, J. Bryce J. // The Lancet, 2003. – Vol. 361. – P. 2226–2234. 2. The State of Food Insecurity in the World 2012: Addressing Food Insecurity in Protracted Crises. – Rome: Food and Agriculture Organization of the United Nations, 2010. – 62 p. Scientific supervisor: Iryna Dovgun 8. Making Agriculture More Environmentally Sound Ann Parchevska National University of Food Technologies Introduction. Population of the world is growing faster than ever. Pollution is also increasing at the same time. Huge population need huge amount of food to survive. Now the question comes that is there enough food to feed this entire population. If we can manage this food crises anyhow than another question comes forward, can we do this task without destroying our environment? Materials and methods. One of the main reasons of greenhouse gas emissions is agriculture. So the concept is simple. The more you produce food by agriculture, the more it will cause global warming. We should find solutions to global warming really soon. Not only that agriculture needs much water to cultivate and also uses poisoned chemical to prevent insects. It’s a situation that we have to overcome. So according to this theory we have more people – more pollution. What should we do? Should we stop producing more food? That is obviously not the solution. Shifting to ecologically sound agriculture could be a solution for pollution. Ecologically sound agriculture could create a new era to the solution of pollution and it could solve the food problem without pollution of the environment. One research paper has been published at Nature (international weekly journal of science). It supports the sound agriculture theory. It says that “meeting the food security and sustainability challenges of the coming decades is possible, but will require considerable changes in nutrient and water management”. Researchers have investigated 17 crops around the world. These major crops cover almost 80% of total world. They have come to the decision that “if the present amount of water and fertilizer used in cultivation can be managed properly, it could increase the production up to 50–70%”. As the amount of food is increasing, so indirectly it helps to reduce pollution. Results. We can combine all our effort and through proper management these resources can be utilized properly. We have to be focused for the future from right now. If the existing lands can be used under planed management with scientific method, it would be a great solution. As a society, we may previously have been more interested in maximizing yield and the size of individual plants or plant products, but now our goals have shifted; we are interested in preparing our crops for continued climate change, developing more sustainable practices, finding crops that can grow in “marginal” agricultural areas, and promoting ecosystem services such as erosion prevention and promotion of nutrient recycling. 264 There are several ways in which new cultivars might improve on existing crops. First, they can be bred to have a smaller environmental footprint for instance, by requiring fewer nutrients (such as phosphorus, which is becoming increasingly globally scarce) and water. Alternatively, it may be possible to create varieties that can be grown under more environmentally friendly conditions such as in mixed-species groups that mimic aggregations in natural ecosystems. Second, new cultivars could be designed to better tolerate climate change, which not only may increase the number of “extreme weather” events, but may also change temperatures, levels of precipitation, and host pathogen relationships. Plants that are inherently more tolerant of flooding, drought, heat, frost, and disease could therefore be better equipped to deal with future environmental changes. Third, current crops do not always provide “essential ecosystem services” or, where they do, may not supply them efficiently. Thus, new breeds of crops might be developed to perform a variety of jobs, such as improving soil health, reducing erosion, preventing runoff, and maintaining biodiversity. Conclusions. As useful as it may be to alter the crops themselves it may also be important to vary the practices associated with their development and growth. For instance, individuals investigating new cultivars should grow them under “local” environmental conditions in order to fully ascertain whether the new breeds are suited for particular purposes. Plants will be impacted by soil conditions, temperatures, and prevalence of diseases, and may therefore react quite differently depending on the environment. Regardless of how the new cultivars come into being, plant breeding is a “powerful tool” that can place agriculture and natural environmental processes in sync but only if a broad range of individuals, from breeders to ecologists to urban planners to policy makers, are willing to work together to “make this a reality”. References 1. Brummer E. C., Barber W. T., Collier S. M., Cox T. S., Johnson R., Murray S. C., Olsen R. T., Pratt R. C., Thro A. M. Plant breeding for harmony between agriculture and the environment. – Frontiers in Ecology and the Environment, 2011. – № 9(10) – Р. 561–568. 2. http://allpollutionproblem.com/what-is-solutions-for-pollution. Scientific supervisor: Iryna Dovgun 9. Iron Fortificants in Food Industry Christina Omelchenko National University of Food Technologies Introduction. Fortification of foods is a common method used to deliver nutritionally important minerals in required quantities to the consumer. Many technological problems can occur in fortified foods due to the chemical reactivity of minerals. These problems are reflected as changes in color, flavor, and functional properties of the product. The solubility and chemical reactivity of the added mineral salt as a fortifier determines the kind and extent of reactions that may occur within the food system. Materials and methods. The following factors are considered to be important when choosing a mineral for the fortification of foods: relative bioavailability of the mineral, reactivity of the mineral, stability of the mineral under processing and storage conditions, and compatibility with other food components. In the past, one of the main conflicts which 265 has arisen surrounding iron fortification is delivering bioavailability while maintaining the product characteristics that the consumer is used to. The general consensus is that a greater bioavailability is found in iron ingredients which have increased solubility at the duodenal pH of 6-6.5, with ferrous sulfate seen as having the ideal properties. Probably the most commonly used iron fortificants within the food industry are ferrous sulfate, ferrous fumarate, NaFeETDA, and elemental iron. Ferrous sulfate is freely water soluble, highly bioavailable (100%), and cheap to buy, therefore making it a popular choice with many food manufacturers. However, its solubility means that it is likely to interact with other ingredients in the food matrix and cause oxidation of fats and discoloration, and deteriorate in terms of organoleptic properties over long-term storage. Less soluble iron fortificants can be incorporated into food products relatively easily, with their reduced solubility meaning that there are fewer side effects experienced with the product. Ferrous fumarate has a similar bioavailability to ferrous sulfate and works well in most food products; however, issues have arisen when acid conditions in food products caused complete dissolution of the fumarate affecting both product color and taste. Chelated forms of iron are also a convenient choice with solubility occurring at high pHs which render it available for absorption within the body. As the iron is bound to a ligand, it is prevented from interacting with various inhibitors present in the food matrix. The inclusion of these fortificants is dependent on product characteristics such as pH like most other fortificants. NaFeEDTA is an example of one such chelated iron product which is widely used in both the food and animal feed industries, at a higher cost to the producer and therefore consumer. Another example of an iron fortificant which is used frequently in the food industry is ferrous glycinate which while stable in most conditions is not stable at low pH. Results. The liposome particles previously discussed are on the nano scale and this seems to be the way forward in some respects. Other particle size-associated technologies include micronization of compounds such as ferric chloride and sodium pyrophosphate to form ferric pyrophosphate. The studies have shown that decreasing the particle size of iron powders toward the nano size improves absorption of iron in rats. The bioavailability of ferric phosphate (FeP04) nanoparticles has been investigated. FeP04 is a poorly water- soluble compound; however, after micronisation to nanoparticles, the Fe was more soluble in vivo, leading to an increase in bioavailability. The increase in surface area means that the Fe can be more readily absorbed. Micronisation also renders ferric pyrophosphate soluble in aqueous solutions and in the same bioavailability range as ferrous sulphate. In 2009 an iron-containing nano ingredient was described. The patent describes a method for producing nanoparticles in the range of 5-1000 nm which contain an iron salt stabilized by biopolymers (in particular dairy-based proteins and amino acids). Due to the size of the particles, the iron is said to be very stable in terms of reactivity within a food product and does not sediment in liquid preparations. Nestle has examined the effect of iron addition to casein, and claims to have an iron casein complex which is stable in a food system while the iron remaining bioavailable to the body. This complex is formed by the addition of iron to a casein solution and adjustment of the pH to between 5.8 and 6.2 before addition of the ferric iron solution. The complexes formed which are insoluble but dispersible in water can be either used in a liquid form or can be spray dried to form an iron-fortified ingredient. Conclusions. Milk is a poor source of iron and contributes only 0.2-0.5 mg/L to the daily nutritional requirements of the human body. Of this minor quantity of iron in cow's milk, 14% is associated with the fat globule membrane, 24% is bound to casein, 29% to whey proteins, and the rest (32%) is associated with the low-molecular-weight fraction. However, when externally added to milk, iron binds strongly to proteins, especially caseins. 266 In order to achieve a greater understanding of how milk proteins are involved in iron binding, the physico-chemical aspects of the proteins involved should be investigated. References 1. Flynn A., Cashman, K. Nutritional Aspects of Minerals in Bovine and Human Milks / A. Flynn, K. Cashman. – London: Chapman and Hall, 1997. – 165 p. 2. Cashman K. Milk minerals (including trace elements) and bone health / K. Cashman. – London: Chapman and Hall, 2006. – 143 p. 3. Cashman K. Trace Elements in Milk and Dairy Products / K. Cashman, H. Roginski, J. Fuguay // International Dairy Journal. – Ireland: ScienceDirect, 2006. – № 16. – 1390 p. 4. Ghosh D. Innovation in Healthy and Functional Foods / Dilip Ghosh, Shantanu Das, Debasis Bagchi, R. B. Smarta. – Sydney: CRC Press Content, 2012. – 252 p. Scientific supervisor: Iryna Dovgun 10. The Research Method of Beer Brewing Dmytro Merzlyak National University of Food Technologies Introduction. One of the most common and simple definitions of beer is: ‘beer is the drink resulting from the fermentation by means of selected yeast of the wort, which is obtained from malted barley, alone or mixed with other starch sources, and it is flavored by boiling with hop flowers. Brewing process can be divided into three phases: malting, wort production and fermentation, and maturation [1]. Normally the effectiveness of the boiling process is determined by three parameters: duration, intensity (e.g. evaporation) and boiling temperature. The necessary duration of the boiling to complete all desired effects is determined by the evaporation rate and the 45 boiling temperature. The relatively slow isomerisation of hops is the rate determining step. At atmospheric pressure and about 100° C, a good isomerisation of hop takes a minimum of 45 minutes. At higher temperatures and pressures the isomerisation can be completed in times as short as 50 two to three minutes. Besides affecting the homogeneity of the boiling the vigour of the boiling is of special importance for the removal of volatiles. The more vigorous the boiling is, the better the removal of sulphuric off-flavours is. Especially dimethylsulphide (DMS) has a very low taste threshold in the final beer and can only be removed during boiling. The concentration of this compound will in fact increase again during later fermentation of the wort by yeast excretion [2]. Materials and methods. Open-top vessels are used, in which the process takes place at atmospheric pressure. Traditionally, boiling vessels were made of copper and had an external heat source. Modern vessels have an internal heat source and are made of stainless steel, which is a low heat conductor, thus inimizing heat loss. However, some authors claim that the traditional copper vessel seems to impart a special flavor characteristic to the wort. In traditional systems, the boiling process lasts between 1 and 2 hours. In order to reduce the energy needs for this process, several heat systems have been developed. The use of an external heat exchanger, or calandria, requires a shorter boiling time, because, in this system, the wort circulates through the heat exchanger and reaches higher temperatures (106–110 C). 267 Other systems have focused on recycling the vapor formed. Mechanical vapor-compression systems have been used as external boiling systems [1]. Results. A device for brewing beer, particularly a wort pan (1), with a container body (2) to receive a wort reservoir (3) is described. The device contains an internal boiler (4) arranged in the container body (2), which is provided with a heat exchanger (5) and a guiding screen (8). Furthermore a wort forced flow (10) provided with a pump is also provided, which runs through the boiler (4). In order to increase the efficiency of the device, the wort forced flow (10) has a thin-layer distributor (17) for the wort, which contains a pipe subsection (11b) connected with the pump, which subsection leads above the guiding screen (8) via an outlet opening (13) with reduced outlet cross-section into the container body (2). Furthermore, above the outlet opening (13), a flow-guiding baffle surface (15) is provided, at which the flow arrives from below, to deflect the liquid towards the wort reservoir (3). The object of the disclosure is therefore to provide a device and a method of this type with an improved efficiency. Because of the thin-film distributor provided and arranged according to the disclosure with its reduced outlet cross-section and the baffle surface above it, the energy passed into the wort through the pump in addition to the heat flow is used advantageously to feed the wort, in addition to the normal wort cycle and the distribution by the internal boiler, into a second cycle with fine distribution through which, for example, the steaming out of undesired flavours is further improved. Conclusions. The additional infeed device according to claim 4 is particularly advantageous, since this increases the flow rate through the thin- film distributor and at the same time accelerates the flow through the internal boiler, which increases the throughput and reduces fouling. This applies in particular for an automatic suction according to claim 5 or 6, since in this way, the full throughput capacity is reached. The form of the baffle surface is particularly important in relation to the formation of the thinnest possible layer. Preferably, the baffle surface should be already provided in the mouth opening, and from there it runs, gently curved, at an angle upwards to the outside. Shaping the mouth opening as a circular gap which can if necessary be adjusted in size also promotes the formation of a thin layer [3]. References 1. Ortega-Heras M., Gonza M. L. Wort Production. – Burgos: University of Burgos, 2003. – P. 429–434. 2. Hendrik J. Visscher, Heineken Technical Services B. V., (Jan, 25, 2000) Process for the Continuous Boiling of Wort, Patent number 6,017,568. 3. Klaus-Karl Wasmuht, Ellingen, Kurt Stippler, Marzling, (Mar. 24, 2010) Methods for Brewing Beer, Patent. No.: US 2010/0178385 Al. Scientific supervisor: Iryna Dovgun 268 11. Fats Conversion in the Technological Processing and their Detection of Falsification Viktoriya Kononchuk, Larysa Arsenieva National University of Food Technologies Introduction. Nowadays manufacturers of the food products, which include animal fats and oils, replace partially or completely fat specified in the recipe for a cheaper fat of another composition or lower quality. Therefore, determining the type of fat in the finished product is a key issue revealing its forgery. Materials and methods. The term “counterfeit goods” is often confused with the concepts of “fake substitute” (substitutes, imitators) and “defective products” (which is obtained due to the imperfect technology or low-skilled workers). This is no coincidence as many counterfeit substitutes and defective products are widely used for the purpose of natural products falsifying. The customer is not deliberately placed the information or placed it unreliable. Often there is adulteration of the products that contain butter. Butter is a valuable food product in which 72.5 ... 83 % of milk fat is concentrated. Also butter contains 1.1 % of protein, 0.5 % of lactose, 0.2 % of minerals and 16-35 % of water. Butter contains vitamins A (from 2 to 12 mg %), D, E (3 mg% ), C and B complex vitamins, whose number increases in old butter. Butter has a high calorie (about 7800 kcal / kg) and almost complete absorption (97 %) [1]. Butter is characterized by high organoleptic properties: taste, aroma, texture, color. According to the current ISO it is forbidden to add vegetable fats into butter in the hydrogenated or natural forms [2]. The most common method of falsification of butter is its partial or complete replacement for margarine. It is a product derived from cheap oils, animal fats and fish, is hydrogenated and subsequent formation of fine water-in-oil system. The group also includes water, milk, salt, sugar, emulsifiers, antioxidants , preservatives, food colorings and other components [3 ]. At the same time, margarine contains antioxidants: buthylhydroxytoluene and butyl hydroxyanisol that cause cancer. Oleic and linoleic fatty acids, found in vegetable oils, in the content of margarines are fully hydrated and have trans isomeric configuration space. Emulsifiers that are contained in margarine because of 20-25 % of water destroy red blood cells (plasmolysis) in the blood. Thus, margarine can be consumed only by healthy people in small amounts, and especially for the sick and children it is contraindicated. Results. The use of modern technologies in the fats and oils manufacturing makes it difficult to detect counterfeit. Classical methods of the food analysis do not allow to detect fake and and its composition accurately and reliably. One of the modern methods of determining the authenticity of fat is capillary gas chromatography. In modern gas chromatography high-efficiency capillary columns are used that allow to obtain information as to the identification of counterfeit. The principle of the sample preparation is based on meadow hydrolysis of triglycerides to free fatty acids followed by obtaining esterification reaction of methyl esters of fatty acids. Nographic chromatography separation of methyl esters of fatty acids is carried out on a gas chromatograph with fire- ionization detector with a capillary column installed. Even a perfect adulteration of butter can be recognized using capillary gas chromatography. Usually artificially produced oils have much in common with natural butter. But the resemblance is only in the presence and 269 ratio of essential fatty acids. Modern high-performance tandem gas chromatography and chromatography mass spectrometry makes it possible to determine the butterfat in artificial mixtures, even if its content is less than 5 %. During the study, the quality of oils and fats should be also determined the fatty acid composition and the ratio of cis- and trans- isomers of fatty acids. Conclusions. Thus, it is suggested to use gas-liquid chromatography to determine the type of fat in such objects as pastry. Extraction of fat trim should be performed three times with chloroform crushed sample product for 2 min at room temperature. The fat content in the sample can be determined gravimetrically after steaming in a water bath aliquot of the extract. The degree of extraction of lipid components in this way, depending on the type of pastry and content in the oil is 96,0-99,0 %. Fatty acid composition of fat extracted is planned to determine using the gas-liquid chromatography “Krystallyuks - 4000m”. References 1. Obrayen R. D. Fats and Oils. Pro-creation, Composition and Properties, Demonstrate How. – Moscow, 2007. – 752 p. 2. ISO 4399 : 2005 “Butter”. Scientific supervisor: Iryna Dovgun 12. What Is the Bakery Industry? Vita Prichintovskaya National University of Food Technologies Introduction. The bakery industry usually refers to the grain-based food industry. Grain-based foods may include breads, cakes, pies, pastries, baked pet treats, and similar foods. Along with bakeries, the industry consists of the equipment, supplies, and delivery drivers used to support the industry. Materials and methods. Bakeries are the main component of the bakery industry, and produce the actual goods. Bakery sales may be retail, wholesale, or a combination of both. The bakery may produce goods for humans or pets. It may sell its products locally, distribute them regionally or nationally, or export them to other countries. A retail bakery usually sells its goods directly to the consumer. Many retail bakeries have physical stores, but some have online outlets. Wholesale bakeries supply organizations such as restaurants, grocery stores, schools, and company cafeterias. They may also supply retail bakery stores. Along with the bakeries, the bakery industry includes vendors for ingredients, equipment, and supplies. Ingredients include flour, butter, eggs, and other food items needed to produce baked goods. Equipment includes industrial ovens, scales, mixers, and refrigerators. Bakery supplies are items such as food-grade packaging, pans, and utensils. Another component of the bakery industry consists of delivery drivers. The drivers may work for either wholesale or retail bakeries. Along with delivering products, they may also be tasked with stocking shelves, tracking inventory, and recommending products. Results. In many nations and regions, the bakery industry is highly regulated. Bakeries usually need to obtain permits, and may be subject to inspection. The bakery may need to keep careful track of its ingredients in the case of recalls. 270 A bakery will likely need to comply with labeling laws to ensure the product is represented fairly. Labeling regulations may change, so the bakery should be aware of potential updates. The labeling laws vary by nation, so bakeries that export their products need to ensure their labels comply. Worker safety is also important for this industry. Workers may be subject to injuries ranging from burns to repetitive stress injuries. Nations may regulate worker safety standards. People seeking careers as bakers may attend technical schools or colleges to obtain the necessary skills. High end bakeries, especially those selling pastries and cakes, may prefer to hire those who’ve attended a school that specializes in those goods. Smaller bakeries may be more willing to hire employees without formal training. Conclusions. Small, home-based businesses may be subject to less rigorous requirements that larger businesses. Each region, however, may have unique requirements. Regulations may also vary based on whether the bakery products are for human or animal consumption. References 1. Chadcova H. Internal environment of a bakery and its analysis [Електронний ресурс] / H. Chadcova // AGRIC. ECON. – CZECH, 52, 2006. – (2). – pp. 83–88. – Режим доступу: http://www.agriculturejournals.cz/publicFiles/57997.pdf. 2. http://www.wisegeek.com/what-is-the-bakery-industry.htm. 3. Marić А. Contribution to the Improvement of Products Quality in Baking Industry [Електронний ресурс] / A. Marić, S. Arsovski, J. Mastilović // International Journal for Quality research, 2009. – №3. – Режим доступу: http://www.ijqr.net/journal/v3-n3/01.pdf. Scientific supervisor: Iryna Dovgun 13. Development and application of biotechnology Ivan Paramonov, Kate Pokoyovets National University of Food Technology Introduction. Biotechnology is a mix of biological and chemical sciences and the engineering methods, it is application of scientific and engineering principles to the processing of materials by biological agents to provide goods and services [1]. From its inception, biotechnology has maintained a close relationship with society. Although now most often biotechnology is associated with the development of drugs, historically it has been principally associated with food. Modern usage also includes genetic engineering as well as cell and tissue culture technologies. Many forms of humanderived agriculture clearly fit the broad definition of "'using a biotechnological system to make products". Indeed, the cultivation of plants may be viewed as the earliest biotechnological enterprise. Agriculture has been theorized to have become the dominant way of producing food since the Neolithic Revolution. Throughout the history of agriculture, farmers have inadvertently altered the genetics of their crops through introducing them to new environments and breeding them with other plants — one of the first forms of biotechnology. These processes also were included in early fermentation of beer. These processes were introduced in early Mesopotamia, Egypt, China and India, and still use the same basic biological methods. Beer was an important industrial, and not just social, commodity. In late 19th century Germany, brewing contributed as much to the gross 271 national product as steel, and taxes on alcohol proved to be significant sources of revenue to the government [2]. In the early twentieth century scientists gained a greater understanding of microbiology and explored ways of manufacturing specific products. In 1917, Chaim Weizmann first used a pure microbiological culture in an industrial process to produce acetone. Biotechnology has also led to the development of antibiotics. In 1928 Alexander Fleming discovered the mold Penicillium. The field of modern biotechnology is generally thought of as having been born in 1971 when Paul Berg's (Stanford) experiments in gene splicing had early success. The biotechnology sector has allowed farming industry rapidly increase its supply of corn and soybeans, the main inputs into biofuels, by developing genetically modified seeds which are resistant to pests and drought. Biotechnology has applications in four major industrial areas, including health care (medical), crop production and agriculture, non food (industrial) uses of crops and other products (biodegradable plastics, vegetable oil, biofuels) and environmental uses. A series of derived terms have been coined to identify several branches of biotechnology. Bioinformatics is an interdisciplinary field which addresses biological problems using computational techniques, and makes the rapid organization as well as analysis of biological data possible. Blue biotechnology is a term that has been used to describe the marine and aquatic applications of biotechnology. Green biotechnology is biotechnology applied to agricultural processes. Red biotechnology is applied to medical processes. White biotechnology, also known as industrial biotechnology, is biotechnology applied to industrial processes. In medicine, modern biotechnology finds promising applications in such areas as drug production, pharmacogenomics, gene therapy, genetic testing. Cloning involves the removal of the nucleus from one cell and its placement in an unfertilized egg cell whose nucleus has either been deactivated or removed. This stirred a lot of controversy because of its ethical implications. Increases in crop yield are the most obvious applications of modern biotechnology in agriculture, they are also the most difficult ones. Current genetic engineering techniques work best for effects that are controlled by a single gene. Many of the genetic characteristics associated with yield are controlled by a large number of genes, each of which has a minimal effect on the overall yield. There is much scientific work to be done in this area. Modern biotechnology can be used to slow down the process of spoilage. Modified fruit can ripen longer on the plant and then be transported to the consumer with less risk of spoilage and a still reasonable shelf life. Most of the current commercial applications of modern biotechnology in agriculture are on reducing the dependence of farmers on agrochemicals. There is another side to the agricultural biotechnology issue. It includes increased herbicide usage and resultant herbicide resistance residues on and in food crops, genetic contamination of non-GM crops which hurt organic and conventional farmers. Biotechnology is being used to engineer and adapt organisms, especially microorganisms, in an effort to find sustainable ways to clean up contaminated environments. Environmental microbiology also offers clues to the evolution of degradation pathways and to the molecular adaptation strategies to changing environmental conditions. Conclusions. Biotechnology is one of the most perspective branches of modern science, it has brought us a lot of beautiful products and drugs, and this is the antibiotics , steroids, artificial hormones, etc – all of them are achievements of biopharmaceutical technologies. Biotehcnologists often use their knowledge to improve life quality of the humanity. During the history of human being there were a lot of discoveries in food and medicine branches. All of them had helped to increase the average lifetime period and quality of life in general. 272 References 1. Bud R. The Uses of Life / Robert Bud. − Cambridge University Press, 1994. − 299p. 2. Thackray A. Private Science: Biotechnology and the Rise of the Molecular Sciences / Arnold Thackray. −University of Pennsylvania Press, 1998. − 304p. Scientific supervisor: Natalia Nesterenko 14. The development of chemical technologies in Ukraine and abroad Alla Rybnikovich, Kristina Zaets, Juliya Lapta National University of Food Technology Introduction. Throughout it’s development, from ancient times to the present days, chemistry has always served and continues to serve the individual and it’s practice. Chemistry is the scientific study of the structure of substances, how they react when combined or in contact with one another and how they behave under different conditions, it is the study of the materials and substances of the world in which we live. The materials, which make up the earth, sea and air, are called raw materials. These include many important natural resources like ores, rocks, coal and gas. The modern science of chemical process includes many branches of science, scientists demonstrate the need to use different interrelated nature of knowledge in scientific field. Chemical engineers are comfortable with chemistry, but they do much more with this knowledge than just make chemicals. In fact, the term "chemical engineer" is not even intended to describe the type of work a chemical engineer performs. Instead it means to reveal what makes the field different from the other branches of engineering. Chemical engineer alone that draws upon the vast and powerful science of chemistry to solve a wide range of problems. The strong technical and social ties that bind chemistry and chemical engineering are unique in the fields of science and technology. The future of the chemical industry is the development of the new technologies. The modern human experience places a large emphasis upon the material world. From the day of our birth to the day we die, we are frequently preoccupied with the world around us. Whether struggling to feed ourselves, occupying ourselves with modern inventions, interacting with other people or animals, or simply meditating on the air we breathe, our attention is focused on different aspects of the material world. Understanding chemistry is the key to understanding the world. Over the years, development of organic chemistry in Ukraine has been connected with its geographical position and natural resources. Being separated into two parts during the 17th-early 20th centuries, Ukraine was greatly influenced in its Western part by German and Polish culture. Eastern regions, geographically closer to Russia and extremely rich in coal and other raw materials, were strongly connected with the development of Russian, and later Soviet science and industry. The Western and Eastern parts of Ukraine were united under Soviet power in 1939. Since then, and through the 1990’s, when Ukraine gained independence, organic chemistry, as one of the leading disciplines of science, developed along the same lines in a united Ukraine. Pharmacists are believed to be one of the first groups of people to deal with organic substances, their simple transformations, and laboratory techniques. The industrial revolution of the 19thcentury had a great impact on the development of organic chemistry 273 and its applications in Ukraine. By the mid 19th century Eastern and Central Ukraine became a largest producer of sugar in Europe. In 1869, John Hughes, a British engineer and entrepreneur, started the first metallurgical plant in Donetsk region and began the industrial production of coal. This burst in industrial development was a basis for further progress in organic chemistry and chemical technology. Despite dramatic social changes at the beginning and at the end of the 20th century and the impact of two World Wars, organic chemistry in Ukraine continued to develop. Nowadays, multiple theoretical and practical aspects of organic chemistry are studied in scientific institutions and universities throughout the country. Leading technical schools conduct research in the areas of general organic, heterocyclic and polymer-supported synthesis and their technical applications. Chemical industry is onе of the principal sectors of Ukraine economy. It numbers some 200 enterprises and associations, where over 35 thou people are engaged in. According to the data of the Ministry of Industrial Policy, they manufacture up to 20 thou names of production to the sum of UAH 40-45 bn. 2,7% - in the structure of GDP. One of the principal lines of development of the Ukrainian chemical sector is the adoption of energy- saving technologies. Food processing has an annual turnover of USD 19.496 million (in 2011), making up 15% of total industrial output. It generates direct employment for 13% of working population. Food processing has been less affected by the economic crisis than other manufacturing sectors in Ukraine even registering, on average, positive growth of 5% during 2008-2011. Pharmaceutical industry is traditionally one of the main industry sectors in the economy of Ukraine. It covers production of pharmaceuticals and medical purpose articles, wholesale and retail trade, specialized storage and distribution through developed sales network. It is one of the most dynamic and profitable industries. During 2009-2011 Ukrainian pharmaceutical market showed strong growth reaching pre-crisis level in volume terms. Total Ukrainian market was estimated to be USD 3 bn in 2011 and is the second biggest market in the CIS. In 2011 pharmaceutical market of Ukraine has fulfilled optimistic expectations of the operators as it grew by 15% in USD equivalent. In volume terms the market barely reached pre-crisis level. The chemicals industry is one of the United States largest manufacturing industries, serving both a sizable domestic market and an expanding global market. It is also one of the top exporting sectors of U.S. manufacturing. Accounting for 15 percent of global chemical shipments, the United States is a world leader in chemicals production and exports. The industry’s more than 8,000 firms produce more than 70,000 products. In 2011, the U.S. chemicals industry had sales of $763 billion and directly employed more than 788,000 workers. Germany's chemical sectors play a keystone role. Supported by world-renowned research and development institutes and dependable supply-chains, Germany offer investors fertile ground for their product development and market integration within Europe’s largest economy. From 2008-2010 turnover in chemicals in the UK fell by 14%, according to figures from the country's Office of National Statistics. The decrease was particularly steep in commodities, which accounts for around 40% of the UK chemical industry’s turnover. The UK still has a highly developed industrial infrastructure, especially in and around its main chemicals clusters in the northwest and northeast of England. These are becoming centers of innovation based on newly forged links between academia and industry. New technological platforms are being built with the help of some of the world's leading universities. The country has highly qualified personnel in the upper tiers of chemistry and chemical engineering. Today there are around 70,000 practicing chemical engineers in the United States. During the entire history of the profession there have been only about 135,000 American chemical engineers. Chemical engineers concern themselves with the chemical processes that turn raw materials into valuable products. The necessary 274 skills encompass all aspects of design, testing, scale-up, operation, control, and optimization, and require a detailed understanding of the various unit operations, such as distillation, mixing, and biological processes. Conclusions. The importance of chemistry in our lives is immense. Once knowledge of chemistry was used in primitive way but now incredible stuff can be created. Chemistry has the power to explain everything in this world, from the ordinary to the bizarre. Thanks to alchemical knowledge now scientists have learned to create drugs and save lives, materials that provide comfort. The ties between chemists and chemical engineers has been beneficial to both sides. Advanced scientific development opens up new prospects for the chemical industry. Composite materials, coating ceramic, polycrystalline silicon, nano- membranes and many others new items will allow the chemical industry to start producing a fundamentally different products with previously unimaginable properties. Due to chemistry our country and world in general will find solutions to many problems that are currently considered to be global. In the future, the chemical industry will be transformed into safe multifunctional facilities that produce products demanded in various industries. References 1.http://investukraine.com/ 2.http://www.gtai.de/GTAI/Navigation/EN/Invest/Industries/Chemicals- materials/chemical- industry.html Scientific supervisor: Natalia Nesterenko 15. Сompetitiveness of tourism establishments by means of innovation Anna Simkina National University of Food Technologies Introduction. Innovation and creativity are issues that are commonly used from the perspective of the manufacturing industry, though they are as much needed in the services industries for effec¬tive and efficient results. Innovations in general may be the profitable market introduction of new products and services, improved production techniques or processes or a better or more efficient way of applying marketing, communication and management strategies or a new way of implementing organizational applications. Service industry differs from the manu¬facturing industry in many aspects like being intangible, no storage possibility, consumption and production at the same time and place, being highly perishable etc. but still innovation theories can also be used to describe changes in services and tourism industry. The study focuses on innovation applications in tourism industry by analyzing success¬ful case studies. Innovation success factors were examined and common issues were found which are provided as suggestions to improve the performance of tourism establishments by means of process innovation. In addition, tourism innovation cases as a result of trends are taken into consideration, since tourism is a very dynamic and flexible industry which is very vulnerable to changes in the environment. Tourism is one of the biggest global industries that is improving according to the constant changes in tourism trends and consumer preferences which makes the concept of 275 Innovation a vital issue for the tourism firms of any size to stand out from the severe competition with successful applications and profitable operations. Innovation in tourism industry includes all the aspects of formation and devel¬opment of creative ideas or improvement of better tourism services leading to higher tourist satisfaction, more effective managerial strategies, higher profits and lower costs as end results. Thus innovation in tourism is related to creative concepts on; easier problem solving, value-adding operations and methods and application of more efficient or unique ways while producing and delivering the tourism product. There¬fore it is important for tourism establishments to realize the concept of innovation and the ways to achieve it by examining the successful cases and their common denomi-nators as outcomes for successful and profitable long term managerial success. Innovation is an important concept for growth, business improvement and dif¬ferential advantage in competition. Though commonly misused, innovation and cre¬ativity, mean and represent different things since creativity covers new products and new services, production of new ideas, new processes, new brands, new techniques, new approaches and inventions, whereas innovation covers the application of new and creative ideas as well as implication of discoveries. It is derived from originally the Latin verb “innovare” and the Latin noun “innovatus”, standing for transforming an idea or a process into a marketable product or service thus adding value to it. Thus within business the improved areas related to the product, service, process, marketing methods, organizational structures and such are termed as innovative approaches. Application of innovation has may benefits as end results like; decreasing costs, increasing efficiency of operations and/or profit levels, ease in satisfying changing needs of consumers, increased flexibility in adapting supply to changing demand pro¬files, helping the firm to stand out from the concentrated competition by having and communicating a differential advantage. Although tourism is an intangible service industry, innovation in the tourism sector has the same significance as in production of manufacturing industry. What is different is the fact that innovation in tourism is not associated with conventional re¬search and development, and therefore takes different forms making it much harder to realize. These different forms usually come in the style of: • Manufacturing innovations, • Process innovations, • Management innovations, • Logistics innovations and • Institutional innovations Conclusions. As a result it may be concluded that successful tourism innovation examples seem to bring together important new or updated tourism products, service qualities and issues of trends in tourism industry in an integrated model. References 1. Chon K., Tourism Mega Trends in Asia-Pacific –The 10 Trends to Watch, Research Collaboration between the United Nations World Tourism Organization and The Hong Kong Polytechnic University, available at: http://www.guilintourist. 2. Decelle X. (2004). A conceptual and dynamic approach to innovation in tourism , Maitre de Conferences, Institut de Recherches et d’Etudes Superieures du Tour¬isme, OECD, Available at: http://www.oecd.org/dataoecd/55/28/34267921.pdf (12.06.2012). 3. Decelle X. (2004). A Conceptual and Dynamic Approach to Innovation in Tourism, Conference on Innovation and Growth in Tourism Hosted by the Swiss State Secretariat for Economic Affairs (SECO) Lugano, Switzerland, 18-19 September 2003. 276 16. Latest technology for restaurant business Lidia Bazaluk, Julia Bilitska National University of food technologies Introduction. Technology is constantly evolving and there is always something new. Here is some of the latest technology for hotel and restaurant business. Each company of such branch is really need some modern technologies like these. They are developing every day. For any restaurant, point of sale technology is important. And POS restaurant software has become an important part for many restaurants. It takes a lot of time to take orders manually and then pass it on to the kitchen. With this software, however, everything becomes as easy as the click of a button. Touch screen menus, remote ordering, staff supervision, automated billing, and organization of customer accounts are all possible with the restaurant point of sale software. It becomes quite easy and simple to manage everything with this easy to use system. You can use point of sale systems in the kitchen, back office, and the front office. Managing and running the restaurant becomes much smoother and easier with this software. It allows you to keep track of the number of customers. Better customer services and better order management is what becomes possible with this system. An administration software is present in the system and it includes electronic menu screens and monitors for easy order processing. A minute by minute record of the daily activity can be kept. Inventory management, stock management, security, and timekeeping are only a few of the activities that this software can indeed simplify. The restaurant POS includes an input and output device. Touch screens and keyboards act as input devices. Electronic cash registers with printers and monitors attached to them work as input and output devices. They are located in various locations and are also connected to the main server that is located at the back office. The POS systems control various activities in the restaurant. It is necessary to manage them very efficiently and properly. Even small retail stores and fast food joints have now installed these systems for efficient management of the point of sale. Over the years, POS systems have become cheaper. And this is why many small restaurants have also got it installed. Easy to run, simple to operate and easy to update makes them a popular option. A majority of people have a smart phone (iPhone, Android, Blackberry, etc.) and with the popularity of these phones, there is practically a mobile app for everything. A recent article by Nation's Restaurant News said several restaurant chains such as Pizza Hut, Starbucks and Culver's have apps for smartphones and many other chains have a mobile app in the works. Mobile apps help customers spend money and also provide a convenient way to obtain information. The number of Facebook users varies per source, but at least 500 million people use it. Social media is much more than posting what is going on that day. Facebook and Twitter are very powerful tools to increase sales. Using Facebook's "like" button has proved to have increased sales for many restaurants and others use their Facebook page for online ordering. Twitter provides real¬time posts and while you are limited to 140 characters, they can be a very powerful 140 characters. By using either or both of these sites, you can promote your business and connect with customers. A recent article from FT.com has this quote from Facebook Creator, Mark Zuckerberg, that expresses the importance of social media: "If you look five years out, every industry is going to be rethought in a social way. You can remake whole industries. That's the big thing." 277 The Qurify website defines QR codes as "two dimensional barcodes that are easily scanned using any modern mobile device. This code will then be converted (called "dequirified") into a piece of (interactive) text and/or link." To break this definition down, anyone with a modern phone simply needs a QR code reader app for their phone, such as the Kaywa Reader. Then, whenever a person sees a QR code, they take a picture of it and it takes them straight to a link. This makes things incredibly simple. So you're wondering how to make your own QR code? It's just as simple as retrieving one. There are a variety of QR code generators out there. Putting in "QR code generator" in a Google search will provide you with many sites, qrcode.kaywa.com being one of the main ones. Use a QR code to link customers to an important part of your establishment, such as a information about a particular product or a promotion. Conclusions. No restaurant or hotel owner in today's environment can afford to ignore technology. Almost every stakeholder talked about the crucial help technology has rendered in their growth and competitiveness. The benefits far outweigh the cost of technology. References 1. Ansel, D., & Dyer, C. (1999). A framework for restaurant information technology. Cornell Hotel and Restaurant Administration Quarterly, 40, (3), 74-84. 2. Brandau, M. (2009). Restaurants reap the rewards of loyalty initiatives. Nations Restaurant News, 43, (22), 1-3. 3. Berry, C. (1998). Tips to help operators take a nutritious "Byte" out of technology. Nations Restaurant News, 18, (22), 38-40. Scientific supervisor: Nelya Mykhailova 17. Latest technologies for hospitality business Vitalia Tereshkevich, Daria Gerchikova National University of Food Technologies Introduction. Technology in all spheres of our life is constantly evolving and there is always something new. Here is some of the latest technology for hospitality business. Each company of such branch is really need some modern technologies like these. They are developing every day. High definition televisions (HDTVs) are the focal point of every hotel room and there are a huge variety of models for hoteliers to choose from to suit differing room sizes and budgets. They should provide a range of high quality HD channels to reflect the needs of guests and most major suppliers including Samsung and LG, for example, offer a range to suit all requirements and budgets. High speed internet access (wired and wi-fi) in hotel rooms is a must for any business traveller and now many leisure travellers too. Almost all hotels now provide internet access, but the main challenge for hoteliers is offering guests the same level of broadband service in a hotel room as they receive at home, in terms of speed, reliability and 278 security. One way of doing this is by offering a tiered bandwidth service, i.e. pricing the broadband service according to usage, where those who use less bandwidth pay a smaller fee than those who require more. MP3 docking station and alarm clock are two essential gadgets for many travellers. Apple has sold over 100 million iPods and many travellers use them to listen to favourite songs, watch movies, or view family photos, so any docking station that couples as an alarm clock should be at the top of any hotelier's list for in-room gadgets. Alternatively, most in-room televisions also double up as an alarm clock. Convenient power sources - sounds obvious, but you'd be surprised how many times hotel guests have to dive under a desk to access power sockets to connect and charge their laptop and mobile. Another option is for hoteliers to provide a connectivity panel which enables content from a laptop, digital camera or MP3 to be viewed/listened to via the television so they don't have to keep recharging their batteries. Mirror televisions are more commonly found in bathrooms, saunas and swimming pools at luxurious hotels. They are equipped with high definition technology, digital tuners and touch screen functionality. In fact, there were some impressive Mirror і TVs being demonstrated at the recent CES in Las Vegas. Lighting and climate control may not seem at first an advanced piece of technology, but allowing guests to set these remotely to suit their changing moods, whether they're just waking up, working, or relaxing is becoming an important feature of a hotel room. West End hotel, St Martins Lane, is a good example of mood lighting and The Peninsula Shanghai has weather gauges on its in-room control panel, allowing guests to decide if they should put on an extra layer before heading outside. RFID (Radio Frequency Identification) door lock for keyless entry to a hotel room and other areas of the hotel is becoming more popular in hotels across the world. In addition to this, new technology has been developed to allow guests to use any brand of mobile phone to gain access to their hotel room, so they don't have to worry about their keys at all. Face recognition key locks and LCD screens connected to a digital camera to let guests know instantly who's outside their door could also be an intriguing guest security proposition for future new build properties. Energy management systems which adjust the temperature and lights in a hotel room upon detection that the room is empty and an air-powered hair dryer to help save water and energy usage are interesting concepts. A combination of energy-efficient air conditioning, a rainwater harvesting system and low energy lighting can reduce a hotel's carbon footprint by 75 per cent compared to the average establishment. Guest sensors have been fitted in Hotel 1000 in Seattle that monitor when a guest enters and leaves so that lights and other technology in the room can be switched on and off accordingly. In addition, The Upper House in Hong Kong uses infrared signals to allow housekeeping staff to tell if the room is occupied by pressing a button. Conclusions. No hotel owner in today's environment can afford to ignore technology. Almost every stakeholder talked about the crucial help technology has rendered in their growth and competitiveness. The benefits far outweigh the cost of technology. Technology has increased profits for restaurants and hotels, and also helped in reining in costs on a long-term basis by reducing manpower and improving the quality of service. From entertaining guests and planning menus to monitoring employees, technology has dramatically changed the way the hospitality industry works today. 279 References 1. Griffin, R. (1998). Data warehousing: The latest weapon for the lodging industry? Cornell Hotel and Restaurant Administration Quarterly, 39, (4), 28-46. 2. Harrison, J. (2003). Strategic analysis for the hospitality industry. Cornell Hotel and Restaurant Administration Quarterly, 44, (2), 139-152. 3. Irvine, W., Anderson, A. (2008). ICT (information communication technology), peripherality and smaller hospitality businesses in Scotland, International Journal of Entrepreneurial Behaviour & Research, 14, (4) 200. Scientific supervisor: Nelya Mykhailova 18. Innovations and achievements in modern biotechnology Vladyslav Lazebnyk, Olga Mamchur National University of Food Technology Introduction. Modern biotechnology is used to distinguish newer applications of biotechnology, such as genetic engineering and cell fusion from more conventional methods such as breeding, or fermentation; and to describe a range of processes and techniques especially at the molecular level. Examples of biotechnology applications of particular interest to the Department include cell culture, genomics, molecular marker- assisted breeding, cloning, bioprocessing and diagnostic testing as well as gene technology (genetic modification). Traditional biotechnology is centered around passive techniques such as selective breeding to procure a population that shares a specific phenotype (trait). In the case of plants, this use to be done via simple cross pollination. Modern biotechnology uses gene manipulation to actively engineer organisms with certain characteristics (e.g. bacteria with a gene that codes for a pharmaceutical protein). While the manufacturing of products to be used in life sciences, cancer and other research has been going on for decades, human insulin (specifically Humulin) was the first biotechnology drug to be approved by the FDA. Humulin was developed by Genentech in 1982 and was used for treatment of diabetes. In the United States, over 65% of biotech companies are involved in drugs developed for medical purposes, or pharmaceuticals. What are the top selling biotechnology drugs? Intron, used to treat cancer and viral infections, Betaseron, used in treatment of multiple sclerosis, Epiver which treats Anti-HIV, Humulin for the treatment of diabetes, and Procrit, used for the process of platelet enhancement. Recombinant proteins are the most widely used biotechnology products, produced by gene cloning in cell structure. tPA or tissue plasminogen activator, a blood clot dissolving enzyme, was one of the first GE (genetically engineered) products sold. The U.S. states with the largest numbers of biotech products companies include California, Maryland, Massachusetts, New Jersey and North Carolina. Biotech products are also used in forensic applications such as DNA fingerprinting. Interestingly, DNA fingerprinting was first used to identify and convict a rapist in England in 1987. DNA fingerprinting also assists in paternity testing, epidemiology, and identifying human remains. The oil-spill has been one of the biggest issues the environmental, health, agricultural and financial sectors have been tackling, and scientists in Europe have 280 sequenced the genome for an oil-eating bacterium, which could lead to faster, more efficient ways to clean up oil spills. That certain bacteria have the ability to metabolize oil isn’t a new discovery of course. Back in 1989, bacteria were used experimentally in attempts to clean up the 11 million gallons of crude oil spilled by the Exxon Valdez after it ran aground off the coast of Alaska. Though it made little to no difference back then, now that researchers have a complete blueprint for the oil-hungry bacteria: Alcanivorax borkumensis, they’ll have the ability to optimize the conditions for these bugs, enabling them to soak up the hundreds of millions of liters of oil that enter our waters each year. In the study, melanomas grown in mice used an inactive HIV-like virus to serve as a vehicle to arm the lymphocytes with T cell receptors, which caused the lymphocytes to become killers of cancerous cells. A reporter gene, which glows “hot” during PET scanning, was also inserted into the cells which helps researchers track the genetically engineered lymphocytes after they get injected into the blood stream, make their way to the lungs and lymph nodes, and then home in on the tumors wherever they may be located within the body. Finally putting tobacco plants to good use, researchers from the Biotechnology Foundation Laboratories at Thomas Jefferson University have identified a way to increase the oil in tobacco plant leaves, with the aim of using it as biofuel. This is a promising prospect, one, because it offers an alternative to exploiting plants that are used in food production, and two, because tobacco plants generate biofuel more efficiently than other agricultural crops. Conclusions. Personalized healthcare is increasingly being applied to develop more effective treatments for disease and prevent a wider variety of conditions. Genome sequencing is one the most critical tools for personalized medicine, as it provides the individual genetic information necessary for the effective diagnosis and targeted treatment of particular diseases. The subject of biotechnology means using living systems and organisms to develop or make useful products for humanity. This science began to develop extensively at the end of XIX and at the beginning of XX century, and now it includes a lot of fields of using, such as modern medicine, food production, genetic engineering, agriculture and so on. References 1.Friedman, Yali (2008). Building Biotechnology: Starting, Managing, and Understanding Biotechnology Companies. Washington, DC: Logos Press. ISBN 978-0- 9734676-3-5. 2. Oliver, Richard W. The Coming Biotech Age. ISBN 0-07-135020-9. 3. Powell, Walter W.; White, Douglas R.; Koput, Kenneth W.; Owen-Smith, Jason (2005). "Network Dynamics and Field Evolution: The Growth of Interorganizational Collaboration in the Life Sciences". American Journal of Sociology110 (4): 1132–1205. doi:10.1086/421508. Viviana Zelizer Best Paper in Economic Sociology Award (2005– 2006), American Sociological Association. Scientific supervisor: Nelya Mykhailova 281 19. Psychotropic substance and drugs in food Banami-Belskaya Maria, Kozlova Daria National University of Food Technologies Introduction. The term originally referred medically to any psychoactive compound with any sleep-inducing properties. A psychoactive drug, psychopharmaceutical, or psychotropic is a chemical substance that crosses the blood–brain barrier and acts primarily upon the central nervous system where it affects brain function, resulting in alterations in perception, mood, consciousness, cognition, and behavior. Food should be a source of energy for people. Recent researches of scientists Harvard Medical School shows that food also can cause addiction of organism. In particular, we are talking about products with high sugar content, which activates the same areas of the brain that drugs such as heroin and cocaine. This partly explains why many people, knowing that being overweight raises accompanying illnesses just cannot stop eating and keep yourself within. Materials and methods In our research we use: • social inquiry; • survey; • analysis of the products compound; • analysis of the contents of labels; Also we did laboratory experiments, experiment on human beings. We use: • scientific works; • materials from books; • sand scientific magazines; One of the most important methods of study of the topic is detailed study of the daily used products, which is only confirmed our guesses; As a result of this work we found narcotic and psychotropic substances in different kinds of products. Should pay attention to the fact that each of us uses them every day, regardless of lifestyle, age and social status. Also we investigate consequences for human body. Moreover, there are a lot of different varieties of narcotics which contains in food have different effects on our body. For those who are thinking about their future and their children's future and we found a way out. We originate of an ideal ration, which helps not only escape the bad nutritional supplements but improve the overall health. The most important thing that following our system you should reach 100 percent result. Also we tried to dispose of myths about bad effects of different parts of food because there are a lot of things which do not correspond to reality; Conclusions. During our researches, we find out products to different compounds and we should say that psychotropic substance and drugs in food have a pernicious effect on human organism. We originate of an ideal ration for human which allow to be healthy and not to depend on food. In general, proper nutrition, avoiding various types of products can help us live a long and happy life.One of the most important problems of this thesis is that this problem applies to everyone. We can say with accuracy that we cannot avoid this problem entirely, but still there are many options how to control and to stop this process until it has reached a global scale. 282 References 1. Kim SW, Grant JE, Adson DE, Shin YC. Double-blind naltrexone and placebo comparison study in the treatment of pathological gambling. Biol Psychiatr 2001 2. Wang GJ, Volkow ND, Logan J, et al. Brain dopamine and obesity. Lancet 2001 3. Pennington JAT. Bowes and Church’s Food Values of Portions Commonly Used, Seventeenth Edition (Philadelphia: Lippincott-Raven, 1998) 4. Drewnowski A. Taste preferences and food intake. Annu Rev Nutr 1997 5. Журнал «Инженер» №9, 2007 6. www.wikipedia.org 7. www.skyworlds.net Scientific supervisor: Kateryna Chala 20. Bar glassware Liudmyla Yurchuk, Vladyslav Penchuck National University of Food Technologies Introduction. There is such a variety of bar glassware out there that it can get confusing to decipher which ones accompany which drinks. And you may be thinking that one glass is the same as the next. But this is simply not true. All bar glassware is shaped differently for a purpose. In addition to aesthetics (the way the finished drink looks), the different shapes and sizes of the glasses contribute to the overall flavour of the finished drink. With wine glasses, for example, the bouquet of the wine cannot be fully realized without having the right shaped glass. Since taste is very much affected by smell, wine drunk out of the wrong glass won’t taste as good as when the proper wine glass is used (and you likely won’t be able to tell unless you try the right wine with the right and wrong wine glass). And for champagne, it is important to use a champagne flute so that the bubbles can travel freely upwards and the champagne won’t go flat prematurely – as with a glass with more surface area. One other note regarding bar glassware is to always ensure that the glasses that you serve drinks in (or receive drinks in) are spotless. Glasses that are not cleaned properly, will also negatively affect the taste of the beverage. Bar Glassware and their uses…. Beer Mug – a standard 10-12oz beer mug commonly used for half pints of draught (draft) Brandy Snifter – shaped liked it is so that the user can hold the glass between their fingers while the base of the glass sits in the palm of their hand. This allows the transfer of heat from the palm of the hand to the brandy, thereby slightly heating up the liquor. Champagne Flute – The elongated shape of the flute allows the bubbles to travel upwards and not dissipate too quickly. If the bubbles disappear too quickly, the champagne will taste flat. Cocktail Glass – Certain cocktails, like a tom collins or the hurricane, have their own specialty bar glasses. For all other cocktails who weren’t popular enough to get their own glasses, bars use generic cocktail glasses. Generic Beverage Glass – Multi-purpose bar glassware. From the glass accompanying a bottle of beer to more standard cocktails like the Bloody Mary and Bloody Caesar, this is your all-round, all occasions glass when the right glass isn’t available. 283 Goblet – the goblet is commonly used in banquet halls for water and juice and sometimes used in bars (that don’t have the proper glassware) for various cocktails and soft drinks. Highball Glass – Highball glasses such as this are used for a variety of cocktails and mixed drinks like a gin & tonic or rum & coke Hurricane Glass – The origin of the hurricane cocktail can be traced back to New Orleans where the first one was served in the now signature hurricane lamp shaped glass. Classic Margarita Glass – This is the classic style margarita glass, although there are a couple variations floating around (like the one below). Martini Glass – aahhh the martini – Shaken, not stirred according to Mr. Bond. Martinis have their own special glasses and although this is a classic looking martini glass, there are many variations on the market today but you should still be able to recognize it by its triangle-shaped bowl. Old-Fashioned Glass – the glass made specifically for the drink, the Old Fashioned, this glass is often used in bars and clubs as a common rocks glass for mixed drinks such as a rum & coke or vodka soda. Beer Glass – of the Pilsner variety. This is a generic glass commonly accompanying a bottle of beer. Some establishments may use this glass as for their half pint beer glasses. Wine Glass – You can literally find a wine glass for every variety of grape available in a bottle. However, most bars usually only carry one and maybe two different wine glasses. If they carry two different wine glasses, it’ll be one for the reds and one for the white wines. This is a typical shape associated with red wines as they tend to have fuller bodies with smaller openings. Rocks Glass – This is the standard in most bars. The glass that’s used for the majority of mixed drinks that leave the bar. Any bar rail shot, as in a gin & tonic, as well as liquors served straight – rum on the rocks, are served in this glass. Specialty Coffee Glass – This glass is meant for specialty coffees and specialty teas. The handle ensures that the guest doesn’t have to worry about wrapping his hands around a steaming hot glass (although this is recommended for those really cold North American winters :) Common drinks served in this glass include Irish Coffee, Brazilian Coffee, B-52 Coffee and the Hot Toddy and Blueberry Tea. Shooter Glass – This is the standard measuring glass for a lot of bars as well as doubling as a shooter glass for any shooter. Where in use, the bartenders use this glass to measure the amount of alcohol served in each drink. And when customers order shooters, they are served in this glass. A must-have in bar glassware. Conclusions. Shot Glass – Very similar to a shooter glass, this is another style of measuring glass used by bartenders to measure out the amount of alcohol going into each drink. This glass can also double as a shooter glass. Note that due to breakage, many clubs use plastic shooter glasses. References 1. http://barsandbartending.com/bar-glassware/ 2. http://en.wikipedia.org/wiki/List_of_glassware 3. http://www.catererswarehouse.com/category/4456 Scientific supervisor: Liudmyla Yurchuk. 284 21. Electronic nose, based on the array of piezosensors Olga Fedorenko National University of Food Technologies Introduction. Piezoelectricity is defined as electric polarization produced by mechanical strain incertain crystals, the polarization being proportional to the strain . The Curies first observed piezoelectricity in 1880 as a potential difference generated across two surfaces of a quartz crystal under strain . The converse piezoelectric effect, the deformation of a piezoelectric material by an applied electric field, was predicted by Lippman . Thus, when a thin wafer from a piezoelectric crystal such as quartz is placed in an alternating electric field of the right frequency it will oscillate in a mechanically resonant mode of the wafer. The resonance frequency depends upon the angles with respect to the optical axis at which the wafer was cut from a single crystal and inversely on the crystal thickness. There are many different forms of piezoelectric sensors, including bulk acoustic wave (BAW) , surface acoustic wave (SAW) , flexural plate wave (FPW) and shear horizontal acoustic plate mode (SH-APM) . Bulk Acoustic Wave (BAW) Sensor BAW sensors are also commonly referred to as Thickness Shear Mode (TSM) sensors or Quartz Crystal Microbalances (QCM or QMB). Typical BAW sensors are 6–8mm ø quartz wafers with a 3.5–5.5mm ø gold electrodes and having fundamental frequencies between 10 and 30 MHz. Any layer added to the crystal, which does not dampen the oscillation, can be treated as added thickness, causing a change in frequency. In E-nose applications the crystals are generally coated with a chemical or biochemical layer that allows extraction of an analyte from a test sample. The coatings are semi-selective thus allowing for reversibility of the sensors. The principle of sensing is that the change in device frequency (frequency shift) is proportional to the mass of material deposited upon the crystal. Such electric nose can be used for early screening of food spoilage, analysis of food quality, safety assessment, detection of counterfeit. For example e-nose “MAG-8”,which was made in Russia by Ltd. “Sensor technologies”, is based on array of sensors “FoodnanoC”. This device was used for analysis dairy products, meat products , spices; assessment of bouquet of wines; identification of liquors products. Another electronic nose “Tor Vergata”, which has 8 sensors, was developed in Rome. It was used for quality assessment of fruits. Surface Acoustic Wave (SAW) Sensor The stress-free boundary at the surface of a crystal allows an acoustic mode, whose propagation is confined to the surface, known as a surface acoustic wave. SAWs can be excited on a piezoelectric crystal by the use of an inter-digitated transducer (IDT). There are two forms of SAW sensor , delay-line and resonator. In delay-line sensors the wave is propagated from the IDT, along the crystal, until it reaches a receiving oscillator. In resonator sensors the wave is reflected by ridges in the substrate back to the IDT for detection. In this system the IDT can be coated for selectivity. An added advantage of SAW sensors is that dual delay-lines can be fabricated on the same chip. This allows one delay-line to be used as a reference line to correct for effects such as temperature drift. The array sizes are much smaller than those of BAW sensor arrays; typically 8mm by 2mm .SAW wafers and sensors are now inexpensive and are commercially available. Flexural Plate Wave (FPW) Sensor The device uses antisymmetric Lamb waves which exhibit flexural character. Like SAWs, FPWs use IDTs which are separated by a polymer coated delay line. However in a 285 FPW, Lamb waves are propagated on an acoustic plate whose thickness is smaller than the Lamb wavelength. The material is generally silicon sputtered with a piezoelectric layer such as ZnO. Decreasing the plate thickness has been shown to increase mass sensitivity as well as decreasing the oscillating frequency if the transducer dimensions remain the same . The calculated sensitivity of an FPW is approximately an order of magnitude higher than an equivalent SAW, this permits the use of lower frequencies with less complicated electronics, and so lower noise levels and lower limits of detection. Another advantage is that the sensing layer can be deposited on the backside of the wafer, therefore avoiding chemical exposure of the on-chip-circuitry. Conclusions. If transducer dimensions remain the same mass sensitivity icreases. The calculated sensitivity permits the use of lower frequencies with less complicated electronics. References 1.. Cai Q-Y, Park J, Heldsinger D, Hsieh M-D, Zellers E T (2000) Sens Actuat B 62: 121 2. DA Buttry, MD Ward: Measurement of Interfacial Processes at Electrode Surfaces with the Electrochemical Quartz Crystal Microbalance. Chemical Reviews 92 (1992) 1355-79 3. D´Amico, A. 1999. Fundamentals on Sensors and Electronic Interfaces. Summer School "Sensors for Food Applications". 4. Penza M, Cassano G (2003) Sens Actuat B 89: 269 5. Zhou X C, Ng S C, Chan H S O, Li S F Y (1997) Anal Chim Acta 345: 29 Scientific supervisors: Asya Kalinichenko, Ludmila Yurchuk 22. Food for tomorrow Viсtoria Shevchenko, Kateryna Pylypiva National University of Food Technologies Introduction. Cocktails in ice spheres. Caviar made of olive oil. Disappearing transparent raviolis. Sound cool? Well these are all examples of Molecular Gastronomy. Molecular Gastronomy blends physics and chemistry to transform the tastes and textures of food. The result? New and innovative dining experiences. The term Molecular Gastronomy is commonly used to describe a style of cuisine in which chefs explore culinary possibilities by borrowing tools from the science lab and ingredients from the food industry. Formally, the term molecular gastronomy refers to the scientific discipline that studies the physical and chemical processes that occur while cooking. Molecular gastronomy seeks to investigate and explain the chemical reasons behind the transformation of ingredients, as well as the social, artistic and technical components of culinary and gastronomic phenomena. When people hear the words molecular gastronomy or molecular cuisine for the first time they often mistakenly view it as unhealthy, synthetic, chemical, dehumanizing and unnatural. This is not surprising given that molecular gastronomy often relies on fuming flasks of liquid nitrogen, led-blinking water baths, syringes, tabletop distilleries, PH meters and shelves of food chemicals with names like carrageenan, maltodextrin and xanthan. The science lab equipment used just helps modern gastronomy cooks to do simple things like 286 maintaining the temperature of the cooking water constant (water bath) , cooling food at extremely low temperatures fast (liquid nitrogen) or extract flavor from food (evaporator). There is still some debate out there about the healthiness of molecular gastronomy but I personally believe there are far bigger health issues in the everyday food we consume. In the end, you are not going to be eating liquid pea spheres every day anyway. If you are not a professional chef with a fully equipped kitchen you can still enjoy molecular gastronomy at home without spending too much money. Many molecular cuisine recipes don't require special equipment or "chemicals". With as little as $50 you can get some basic molecular gastronomy substances to start making spheres, airs and gels. Want to cook with liquid nitrogen? That gets a bit more expensive but is a lot of fun. You'll have to spend about $500 and carefully follow some safety procedures. Molecular Cuisine Molecular gastro¬nomy is a rela¬tively new term, one that has caused much confusion and controversy. Some of the confusion comes from trying to put a modern spin on a m¬uch-older word. That word is gastronomy, which, since the 19th century, has described the art of selecting, preparing, serving and enjoying fine food. If preparing food is an art form, then it must be an activity requiring creative skill and imagination, not technical expertise. And yet gastronomy, like astronomy and agronomy, say, seems to describe a rigorous, scientific field of study. Molecular gastronomists use ¬special techniques, ing¬redients and cooking principles to encourage certain chemical reactions to occur. These reactions, in turn, produ¬ce startling new flavors and textures. One popular technique is cooking meatsous vide, a French term that means "under vacuum." Here's how it works: First, you pour waterin a pan and heat it to a low temperature. The exact temperature varies depending on the type and thickness of the meat, but it never exceeds the boiling poin¬t of water (212 degrees F, 100 degrees C). For steak, the water temperature will be about 140 degrees F (60 degrees C). Next, you place your meat, along with seasonings, into a heat-safe plastic bag, seal it and place it in the hot-water bath. The meat ¬cooks slowly in the heated water and retains its moisture. After approximately 30 minutes, you remove the meat from the bag and place it in a hot frying pan. Sear the meat briefly on each side before serving. When you cut into the meat, you will find it to be juicy, tender and delicious. Conclusions. Molecular gastronomy makes all other cooking fads lose relevance: it is the ultimate fantasy to create by combining science and cooking. It is exciting and it has allowed for some revolutionary research and findings in the cooking world. Often considered just fancy and unnecessary showing off, at the expense of taste, it is, instead, a wider perception of cooking, which includes physics to improve the cooking outcome. The ideal cooking temperature for an egg has been discovered thanks to molecular gastronomy, for example. There are some science-aficionado chefs who have devoted a great deal of time to studying the physical and chemical mechanisms of cooking. Their kitchens become sci-fi labs as they strive to understand what lies behind gastronomy. The main objectives of molecular gastronomy are to understand in detail culinary transformations and processes, from a technical, artistic and social standpoint. References 1. DeBevoise M. Molecular Gastronomy: Exploring the Science of Flavor.-Columbia University Press- 2006 2. en.wikipedia.org/wiki/Molecular_gastronomy 3. www.molecularrecipes.com/molecular-gastronomy Scientific supervisor: Lidmyla Yurchuk 287 23. Literary tourism Alla Hembets National Uneversity of Food Technologies Introduction. Literary tourism is a type of cultural tourism that deals with places and events from fictional texts as well as the lives of their authors. This could include following the route taken by a fictional character, visiting particular place associated with a novel or a novelist, or visiting a poet's grave. Some scholars regard literary tourism as a contemporary type of secular pilgrimage. There are also long-distance walking routes associated with writers. Literary tourists are specifically interested in how places have influenced writing and at the same time how writing has created place. In order to become a literary tourist you need only book-love and an inquisitive mindset; however, there are literary guides, literary maps, and literary tours to help you on your way. There are also many museums associated with writers, and these are usually housed in buildings associated with a writer's birth or literary career. The idea of literary pilgrims has existed for some time. It engenders the image of the dedicated scholar prepared to travel long distances to experience places linked with writers of prose, drama, or poetry. The growth of heritage tourism has required the re-appraisal of this representation of the literary pilgrim. There are now many more literary places attracting a greater diversity of tourist types. Literary places are no longer accidents of history, sites of a writer's birth or death; they are also social constructions, created, and promoted to attract visitors (tourists hereafter). There are still literary pilgrims but those who visit such places out of curiosity and general interest rather than a single-minded sense of dedication outnumber them. That these latter types may gain pleasure, enjoyment, and perhaps enrichment is not contested, but the experience will be different in kind from that of the literary pilgrim. People visit literary places for a variety of reasons. First, they are drawn to places that have connections with the lives of writers. Former homes, in which a writer lived and worked, may create a sense of nostalgia and inspire awe. Second, tourists may be drawn to literary places that form the settings for novels. Fiction may be set in locations that writers knew and there is a merging of the real and the imagined that gives such places a special meaning. Fictional characters and events often generate the strongest imagination. Third, tourists may be drawn to literary places for some broader and deeper emotion than the specific writer or the story. Many tourists were evoking memories and emotions from their childhood: their recall was of the telling of the stories and their bonds with home and family. The fourth reason may be less concerned with the literature than with some dramatic event in the writer’s life. An interest in traveling to places associated with poets and novelists grew in the 19th century, when according to historical accounts, curious travelers began visiting the homes, graves and favorite haunts of famous writers. Travelers also visited the sites and cities described in famous poems and novels. During this time, Stratford, England was memorialized for Shakespeare, while Abbotsford, England, was venerated for Sir Walter Scott. The Bronte sisters were remembered for their home at Haworth, England. Also to cater to the tastes of this specialized group of travelers, many cities have taken advantage of this phenomenon by creating walking and cycling tours of famous writers' homes, the places where they wrote, and taverns they may have visited. For example, London, England, has tours that honor Arthur Conan Doyle's Sherlock Homes. One tour includes a house dedicated to fictional characters from the novel. In Ireland, a Dublin Literary Pub Crawl invites tourists to walk in the shoes of writers like 288 James Joyce, Oscar Wilde, George Bernard Shaw and W.B. Yeats. The walking tour is guided by actors, and guests are invited to participate in a literary quiz with prizes. There is a list of some new directions and unusual literary tours. For example “Dickens World” for fans of Charles Dickens, bleakness, poverty, strategically placed stench, rickets; “Hunger Games Adventure Weekend” for fans of The Hunger Games, zip-lining, archery, dystopia, bloodsport; “Hobbit-Themed Flight and Hotel” for fans of Lord Of The Rings, J.R.R. Tolkien, New Zealand, midget fetishism, uncomfortably tiny surroundings; “Sleep No More At The McKittrick Hotel” for fans of Macbeth, Shakespeare, theater, bathtubs full of blood, waking dreams, taxidermy, voyeurism, witch orgies and other. Conclusions. Crossing the boundaries between literature and cultural studies, literary tourism invites readers to make fictional experiences come alive. Literary tourism enables travelers to immerse themselves in the local culture, while increasing their knowledge about authors and literature. References: 1 .Barker, M.1989 Comics: Ideology, Power and the Critics. Manchester. 2. http://www.wisegeek.com/what-is-literary-tourism.htm 3.http://litreactor.com/columns/the-weird-side-of-literary-tourism-five-bizarre-book- inspired-experiences Scientific supervisor: Olena Kohan 24. Space tourism Anna Budnikova National University of Food Technologies Introduction. Tourism is travel for recreational, leisure, or business purposes. The World Tourism Organization defines tourists as people traveling to study and stay in places outside their usual environment for not more than one year for leisure, business and other purposes. Tourism has become a popular global leisure activity. Tourism is important and, in some cases, vital for many countries. The travel and tourism industry has grown and developed into one of the largest businesses in the world. This is due to the advancements in a series of industry sectors linked with the common aim of serving the travel needs of people around the world. The fields include: transport and infrastructure and ease of access to improved information systems, product development and innovation, changing consumer demands, expectations and fashion. The developments in technology and transport infrastructure have made many types of tourism more affordable. One of the most interesting types of traveling is space tourism. Space tourism is a natural extension of today's worldwide tourism industry. Instead of traveling around the world, tourists go to space. Anyone will be able to buy a ticket. No astronaut training is needed. This has not happened yet, but a lot of activities are taking place in the world today to make it come true. Space tourism may be the missing link of space travel that we have been trying to discover for so many years. With the help of space tourism, we can build an infrastructure in space and radically decrease the launch costs. There can be hundreds of thousands of space tourists flying each year, creating a giant market. Through this infrastructure, other commercial ventures will also be possible. Space will finally be opened up for business. My thesis has two objectives. The first objective is to try to discern what importance space tourism may have for space commercialization. The second objective is to provide a detailed overview of the space tourism field. In order to fulfill the objectives, extensive 289 research was conducted on space tourism. This was done through material available at the host institution as well as what could be found in the Internet. Interviews were also conducted with leading people in the space tourism community. There is a great yearning among the public to travel in space. All market surveys point to this. People are prepared to pay a relatively substantial amount to do it. Several organizations have been formed to promote the space tourism industry, including the Space Tourism Society, Space Future, and HobbySpace. UniGalactic Space Travel Magazine is a bi-monthly educational publication covering space tourism and space exploration developments in companies like SpaceX, Orbital Sciences, Virgin Galactic and organizations like NASA. Classes in space tourism are currently taught at the Rochester Institute of Technology in New York, and Keio University in Japan. A report from the Federal Aviation Administration cites studies done by Futron, an aerospace and technology-consulting firm, which predict that space tourism could become a billion-dollar market within 20 years. In addition, in the decade since Dennis Tito journeyed to the International Space Station, eight private citizens have paid the $20 million fee to travel to space. Space Adventures suggests that this number could increase fifteen-fold by 2020. These figures do not include other private space agencies such as Virgin Galactic, which as of 2012 has sold 500 tickets worth $200,000 dollars each. Its ticket sales are expected to increase by the year 2013, when Virgin Galactic expects to begin flights. Space tourism is the only activity that can support a high number of flights, which is essential to bringing costs down. There is practically no saturation limit to tourism, just look at the growth of theme parks and cruise lines all over the world. Chances are good that within the next 25 years a remarkable sequence of events will take place in space. We will witness the birth of a completely new industry. An infrastructure between Earth and space will be constructed. There will be regular passenger tours to space and back, carrying mainly tourists. As soon as the infrastructure is in place, a number of orbital facilities will rapidly be constructed. Because the new launch vehicles will be carrying passengers on regular trips, they will be much safer and quicker to handle than the launch vehicles of today. All commercial space activities are tied to the cost of going to orbit. Space tourism is a way to bring down the current high costs. Thanks to the infrastructure established to do space tourism, other commercial space ventures will also have an improved chance of getting going. Space tourism will be the main market driver for this. The industry will become more aware of space as a place to do business because of space tourism. New thoughts and ideas will come up on how to use space. Conclusions. Space exploration plays a big part in our day to day life whether we know it or not. Yes, there are dangers and disadvantages, but if we continue to explore space, test technologies, and take some risks, I am sure that most of the problems will be and can be fixed. Of course, nothing about space exploration will ever be perfect, but nothing is ever completely risk free. In the past, space exploration has proven its self to be extremely beneficial and will continue to do so in the future just so long as we continue to work hard to make it better. References 1. Abitzsch, Sven (1996). "Prospects of Space Tourism". Presented at the 9th European Aerospace Congress, Berlin. Hosted at Space Futures. 2.www.spacefuture.com/archive/space_tourism_and_its_effects_on_space_commercializati on.shtm 3.http://caro1120.hubpages.com/hub/Space-Exploration-Advantages-vs-Disadvantages Scientific supervisor: Olena Kohan 290 25. Wellness tourism Kateryna Buzmakova National University of Food Technologies Introduction. Wellness tourism is travel for the purpose of promoting health and well-being through physical, psychological, spiritual, or emotional activities. Wellness Tourism Worldwide Announces Top 10 Wellness Travel Trends for 2013 Los Angeles, Jan. 11, 2013 -- Wellness Tourism Worldwide announces its 2013 forecast of wellness travel trends. Each trend bears relevance to today’s consumer, focusing upon new wellness designs, programs and service levels in air transit, hotel accommodations and destinations. Wellness Takes Flight. To draw more passengers and increase revenue, airports renovations are featuring sleek ultramodern designs incorporating natural light, art installations, high-end dining and shopping venues as well as a plethora of health and fitness offerings. A wide range of offerings from the ubiquitous spa to swimming pools, gardens, walking paths, private napping cabins and cultural centers are all designed to create a kind an atmosphere of “terminal bliss”. Health Focused Hotels. Now hotel rooms are designed to alleviate altitude sickness, reduce jet lag, induce better sleep, eliminate bacteria, waterborne chemicals and allergens and purify and humidify the air. Vitamin C-infused showers, dawn simulating alarm clocks and melatonin-producing lighting are other notable features. Digital Detox. A survey showed that 80% of smartphone users in the US almost never leave their home without their device, while another found almost 50% of mobile owners use their phone during vacations to snap photos and trip planning. Surrendering laptops, tablets and smartphones at check-in are a part of several hotel “Un-plug” programs. Some destinations are also creating technology free vacation campaigns as a way to market their rustic settings. Reconnecting Through Nature. Natural assets are the most critical component to wellness tourism product development. Destinations are beginning to fully leverage their landscape in response for the human need to explore and relax outdoors. “Deprivation holidays” - coined by Euromonitor - is a growing trend where stressed out folks choose outdoor boot camp to improve fitness and induce weight loss by pushing to the extreme. Sleep at the Forefront. Too tired to function, unable to rest? Lack of sleep impacts immune, brain and metabolic systems. Micro naps in urban spas create a respite from the frantic pace of cities. Private napping cabins offer respite for weary intercontinental travelers. Hotel designs have evolved to combat jet lag and o help both business and leisure travelers sleep well and prepare for the day ahead. Airlines are catching on, with redesigned planes for peaceful sleep providing well-appointed linens on a full size bed and turn down service in first class private cabins. Spiritual Seekers. The interest in non-religious spiritual practices is growing around the world. An increasingly secular global society seeking meaning and purpose opens the doors to spiritual pilgrimages, retreats, temple stays and workshops. Indigenous Healing Traditions. As the world has become more globalized, many spa brands have gone the way of Starbucks -- predictable. Placing a spot light on authentic healing traditions is important on several levels. Exporting a region’s traditional healing practices gives consumers the opportunity to experience them first-hand at their place of origin. Travelers seeking health and healing traditions at their place of origin contributes to cultural conservation and sustainability, in some cases stimulating economic growth and breathing new life into long forgotten, ancient or undervalued rituals. 291 Rewarding Wellness Travel. Meeting planners are seeking destinations that align with corporate initiatives for maximum ROI. What better way than to coordinate transformative experiences for both the individual and business organization sponsoring the meeting? Most U.S. companies plan to increase the dollar value of the incentives they offer employees to participate in health improvement programs. Celebrity Instructor Retreats. Studies show that sometimes the most transformative experiences occur far away from home. Yoga, Pilates, meditation and fitness gurus have been elevated to rock stars with their own following and are taking their expertise on the road at exotic locations, regional weekend workshops. Spa destinations and resorts have been offering specialized, themed getaways for awhile but now instructors have realized their own cache and are cashing in. Intergenerational Family Travel. It seems everyone agrees that multi-generational family travel is a hot trend that has been growing the last few years. Grandparents are connecting with grandchildren in a distinct way — by traveling. Grandparents are more active and fit, and have sympathy for their own grown children, who often are required to have two working adults to pay the bills. Vacations create memories and are taking their family relations from cyberspace to real space. The travel industry has designed programs to bring families together to learn, love and play. Conclusions. Wellness Tourism Worldwide (WTW) provides research, education, development and promotion to travel sellers and traveler providers. Mission of WTW: Improving Well-being & Economic Growth through Travel. Making wellness travel accessible, fun & rewarding for everyone.Founded in recognition of the wide gap between health, well-being, leisure, tourism and sustainability, WTW is based on the domains of well-being and Quality of Life (QoL). References 1. http://www .wellnesstourismworldwide.com 2. Health and Wellness Tourism: Melanie K. Smith, László Puczkó 3. http://www .euromonitor.com Scientific supervisor: Olena Kohan 26. Ingredients in functional confectionery Volodymyr Bohun National University of Food Technologies Introduction. Enjoyment with a healthy additive is nowadays more in demand than ever before. There is a strong trend in confectionery towards functional products. The explosion of functional products is due to many factors, but particularly the influence of nutritionists on the consumer, and a better understanding of the benefits, either real or perceived, of nutritional additives — antioxidants, vitamins, herbs and the balance of carbohydrates, proteins and fats in our diet. The most dramatic example of this is the Atkins diet, with its concentration on high protein intake, moderate fat and low carbohydrates, leading to a whole range of low-impact carb products from beer to candy. The interest in functional products is also fuelled, unfortunately, by the alarming expansion of junior diabetes in all over the world, coupled with the obesity problem now being experienced. 292 The new segment of functional confectionery is developing strongly. Historically this category has roots in typical cough & cold and sore throat remedies, but confectioneries are by no means limited to these and are currently looking to improve their image. Confectioneries are still often criticized as unhealthy products, requiring special marketing strategies. Benefits out of the botanical kingdom, when added to confectioneries, open up new opportunities here as they do in functional foods in general. Herbs in particular are of rising importance to the confectionery industry. They have been used traditionally in throat-soothing candies and sweets for decades. Herbs add flavor to all food forms, including confectionery, and with their healthy image, they can also be considered "trendy" ingredients. Plus, their proven effectiveness can, in sufficient quantities, even add a medical function to a confectionery product.The use of herbs in confectionery products range from throat, cough and sinus remedies, to digestive, dental/gum care and immune stimulation products. In addition, newly discovered benefits of traditional ingredients, such as the antioxidant power of the flavanols contained in chocolate, increase consumer appeal and move the segment away from its image of guilty indulgence and unhealthy calories. Many botanicals are used in food mostly to add different flavors. But that is not the only reason. Many spices have been known for their medicinal uses for hundreds of years, so it is not surprising that these usages are being confirmed by modern science. Spices such as ginger, chili and garlic have been used as main or sole constituents of drugs for some years now, and while confectionery products containing garlic may be somewhat rare, they do exist as ginger or chili blended with chocolate. Other culinary herbs combine taste with functionality, such as mint, sage, thyme, rosemary, cumin, anise, fennel, coriander and the aforementioned ginger; they all have some in vitro anticancer effects. Herbs like rosemary, sage, oregano, thyme, onions and garlic act as antioxidants and protect from LDL oxidation, reducing the risk for cardiovascular disease. Lemongrass, fenugreek, linseed and garlic help lower cholesterol, and ginger helps fight motion sickness. These are just a few examples of the many known benefits to be derived from herbs. In confectioneries, they can fulfill a number of function, ranging from energy/stimulation to mental/physical performance to oral and throat health. Many of the ingredients currently used in functional drinks are increasingly being scouted for functional confectionery products. Apart from vitamins and minerals used in fortified sweets and jellies, there are dietary fibers (beta-glucan, inulin, cellulose, galactomannan), soy protein and isoflavones, botanical extracts (caffeine, green tea) fruits and vegetables, and even probiotic bacteria, just to name a few. Some of the so-called "superfruits" used in functional confectionery products include cranberries (Vaccinum macrocarpon), which not only boasts high vitamin C content, but also contains omega 3 fatty acids and antioxidants in the form of proanthocyanidins and flavanoids. Cranberries are often used in snack bars and energy bars, as they add a pleasantly sour taste. Other superfruits include acai, acerola, mangosteen, goji, jabotacaba and passionfruit. Apart from those ingredients already mentioned, natural sugar replacement substances such as xylitol and maltitol are very popular in the large sugar-free segment of the functional confectionery market, especially in chewing gum where xylitol adds the health benefit of prevention of tooth decay. There are also some legacies from the dietary supplement arena, such as CoQ10, folic acid, zinc gluconate and lycopene, which have found their way into functional confectionery products. For the manufacture of functional confectionery products, adding highly concentrated compounds of functional ingredients at 293 the end of the cooking process has been particularly effective. As far as flavors are concerned, there is a move toward the exotic flavors of tropical fruit, since they are associated as being superfruits in consumers' minds. Conclusions. The functional confectionery segment is one with strong potential. Since the idea of adding ingredients with tangible benefits has already been brought to consumers' attention through functional foods in general, functional confectionery products do not require strong consumer education. Thus, the market is ripe for more innovative products. However, it remains to be seen how the new European health claim directive-- which requires products to state the amounts of potentially unhealthy ingredients on products claiming health benefits--will affect the functional confectionery market in future. References 1. http://www.gomc.com/eSub/ Maurice S. Jeffery Functional Confectionery Technology. Development of ingredients, formulation and manufacture 2. www.candyindustry.com/articles/new-functional-confectionery-products 3. www.thefreelibrary.com/Functional Scientific supervisor: Olena Kokhan. 27. Fresh Milk Technology. Milk Separation Dmytro Vereschack National University of Food Technologies Introduction. The fat fraction separates from the skim milk when milk is allowed to stand for 30 to 40 minutes. This is known a `creaming'. The creaming process can be used to remove fat from milk in a more concentrated form. Gravity separation. Fat globules in milk are lighter than the plasma phase, and hence rise to form a cream layer. The rate of rise of the individual fat globule can be estimated using Stokes' Law which defines the rate of settling of spherical particles in a liquid. Centrifugal separation. Gravity separation is slow and inefficient. Centrifugal separation is quicker and more efficient, leaving less than 0.1% fat in the separated milk, compared with 0.5-0.6% after gravity separation. The centrifugal separator was invented in 1897. By the turn of the century it had altered the dairy industry by making centralised dairy processing possible for the first time. It also allowed removal of cream and recovery of the skim milk in a fresh state. The separation of cream from milk in the centrifugal separator is based on the fact that when liquids of different specific gravities revolve around the same centre at the same distance with the same angular velocity, a greater centrifugal force is exerted on the heavier liquid than on the lighter one. Milk can be regarded as two liquids of different specific gravities, the serum and the fat. Milk enters the rapidly revolving bowl at the top, the middle or the bottom of the bowl . When the bowl is revolving rapidly the force of gravity is overcome by the centrifugal force, which is 5000 to 10 000 times greater than gravitational force. Every particle in the rotating vessel is subjected to a force which is determined by the distance of the particle from the axis of rotation and its angular velocity. Hand separator. In order to understand how centrifugal separation works, we shall follow the course of milk through a separator bowl. As milk flows into a rapidly revolving bowl it is 294 acted upon by both gravity and the centrifugal force generated by rotation. The centrifugal force is 5000 to 10 000 times that of gravity, and the effect of gravity thus becomes negligible. Therefore, milk entering the bowl is thrown to the outer wall of the bowl rather than falling to the bottom. Milk serum has a higher specific gravity than fat and is thrown to the outer part of the bowl while the cream is forced towards the centre of the bowl. Standardisation of milk and cream. If fine adjustment of the fat content of cream is required, or if the fat content of whole milk must be reduced to a given level, skim milk must be added. This process is known as standardisation. The usual method of making standardisation calculations is the Pearson's Square technique. To make this calculation, draw a square and write the desired fat percentage in the standardised product at its centre and write the fat percentage of the materials to be mixed on the upper and lower left-hand corners. Subtract diagonally across the square the smaller from the larger figure and place the remainders on the diagonally opposite corners. The figures on the right-hand corners indicate the ratio in which the materials should be mixed to obtain the desired fat percentage. The value on the top right-hand corner relates to the material on the top left-hand corner and the figure on the bottom right relates to the material at the bottom left corner. Butter-making with fresh milk or cream. Butterfat can be recovered from milk and converted to a number of products, the most common of which is butter. Butter is an emulsion of water in oil and has the following approximate composition: fat- 80%, moisture- 16%, salt- 2% , milk SNF -2%. In good butter the moisture is evenly dispersed throughout the butter in tiny droplets. In most dairying countries legislation defines the composition of butter; and butter makers conform to these standards insofar as is possible. Butter can be made from either whole milk or cream. However, it is more efficient to make butter from cream than from whole milk. Cheese-making. Cheese is a concentrate of the milk constituents, mainly fat, casein and insoluble salts, together with water in which small amounts of soluble salts, lactose and albumin are found. To retain these constituents in concentrated form, milk is coagulated by direct acidification, by lactic acid produced by bacteria, by adding rennet, or a combination of acidification and addition of rennet. Sour-milk technology. Smallholder milk processing is based on sour milk. This is due to a number of reasons, including high ambient temperatures, small daily quantities of milk, consumer preference and increased keeping quality of sour milk. Conclusions. Products made from sour milk include fermented milks, concentrated fermented milks, butter, ghee, cottage cheese and whey. Other products made are cheese and products made by mixing fermented milk with boiled cereals. References 1. Green, Don W.; Chemical Engineers Handbook (8th Edition) / Don W. Green, R. H. Perry. –Edinburgh: McGraw-Hill Professional, 2007. - 339 p. 2. Jost, Rolf. Milk and Dairy Products. Ullmann's Encyclopedia of Industrial Chemistry / R. Jost. –Weinheim: Wiley-VCH, 2002. - 938 p. 3. Ensrud, Barbara The Pocket Guide to Cheese / B. Ensrud. - Sydney: Lansdowne Press, 2011.- 248 p. Scientific supervisor: Anna Boyko 295 28. Factors that affect the state and development of the hotel industry in Ukraine Marina Kulishova, Strizhnova Mariana National University of Food Technologies Introduction. Hospitality is a key component of the tourism industry in Ukraine. Development of national and international tourism is largely related to the level of logistics of travel agencies and variety of network quality and quantity of services offered by the hotel industry. The geographical position of Ukraine permits to promote tourism, and consequently the hotel industry of the state. Its peculiarity lies in the fact that Ukraine is at the crossroads of transport and tourism flows from Europe to Asia. Regulation of Ukraine between the Black Sea and Baltic Sea provides links with these regions. And this fact permits to generate large projects for tourism, transportation, retail trade, public catering, security, culture and art, architecture and design, excursions and advertising industry. My aim is to study the main factors influencing the development of the hotel industry in Ukraine. Despite favorable location for the development of tourism and hospitality industry, today Ukraine occupies one of the last places by number of hotels in the list of European countries. In Ukraine there is only one thousand of residents on an average for two hotel rooms, while in Europe the figure is at least 14-18. The number of hotels in Ukraine is insignificant compared to the recognized tourist centers of the world. In the UK, for example, there are about 26 thousand hotels. In Ukraine, the figure is 1420 for hotel-type business. Today Ukraine is attractive to foreign companies engaged in the hotel business, because there is low level of market saturation and high demand for hotel services. Now in Ukraine there are hotels managed by international hotel operators – ‘‘Rezidor Hotel Group’’ (Belgium), ‘‘Hyatt Hotels’’ (U.S.), the Turkish network ‘‘Riksos’’, networks ‘‘Accor’’ and ‘‘Holiday Inn’’. At the Ukrainian market wants to join global networks such as ‘‘Marriott’’, ‘‘Hilton’’, ‘‘Sheraton’’, and others. At the present stage of economic development in Ukraine there are only two national hotel operators – ‘‘Premiere-Hotels International’’ and ‘‘Reikartz Hotels’’ & ‘‘Resorts’’. ‘‘Premier Hotels’’ is a collection of luxury hotels 4 and 5 stars in their own different, but equally luxurious, welcoming and cozy. Each hotel retains its unique atmosphere, the history, the spirit of the city where it is located. The structure of ‘‘Premiere-Hotels’’ hotel consists of seven units: ‘‘Premier Palace’’ (Kyiv), ‘‘Oreanda’’ (Yalta), ‘‘Dniester’’ (Lviv ), ‘‘Star’’ (Mukachevo ), ‘‘London’’ (Odessa), ‘‘Aurora’’ art- hotel ‘‘Cosmopolitan’’ ( Kharkiv). It was created with conventional strategies, as is the union completely different in concept, a set of services for hotels in major business and tourist center of Ukraine. Due to the specificity of each individual hotel chains don't solve the same problems related to the uniformity of the product. This kind of association allows to double the competitive advantage associated with market positioning and brand awareness , as well, taking advantage of all the hotels of a single booking system. ‘‘Reikartz Hotels & Resorts’’ unites 14 hotel: ‘‘Atlantic’’ (level ‘‘2 stars’’) in Sevastopol and 13 hotels of 3 and 4 stars, which are located in major cities and resort areas attractive Ukraine and Dnepropetrovsk, Zaporozhye, Kamenetz- Podolsk , Kirovograd , Krivoy Rog, Lviv , Mykolayiv, Pochaiv, Sevastopol and Kharkov. Two hotels - in Kharkiv and Kyiv - are preparing for the opening. In 2012 it is planned to open after. The reconstruction hotels are developing in Zhytomyr, Mariupol and Odessa. The network plans to open 20-25 hotels in the national market by 2015. 296 In addition to the formation of the first hotel chains in recent years , Ukraine has made several applications for management companies to create multiple groups of hotels or the promotion of hotel brands. Clearly reflects the corporate identity hotel ‘‘Donbass Palace’’ (Donetsk) and ‘‘Opera’’ (Kyiv) lets talk about the possibility of the formation of another national hotel chain . These two hotels are part of a worldwide hotel – ‘‘The Leading Hotels of the World’’, which represents more than 430 hotels in 80 countries, the overall capacity of more than 80 thousand rooms . The Leading Hotels of the World offers its members a global network and infrastructure of sales and marketing at international brand. Hotels that are part of the association remain unique individual character , getting all the benefits of joining the brand Leading Hotels. Nowadays the topic of the hotel industry is quite popular. Indeed, despite a number of positive resources , the industry is underdeveloped . The level of tourist service does not meet international standards. Enterprises hotel industry require significant upgrade of its services The main drawbacks of the hotel industry at the moment are: 1. A large number of hotels 4-5 stars category , and a small number of businesses and youth 1-3 star accommodation, such as a motel, rotel , camping . While in Europe they make up 2 /3 of the hospitality industry. That is why Ukraine hotel occupancy rate is 75% , and in Kiev - only 30%. 2. The low level of competition, and as a consequence - the price disparity level quality hotel services. The cost of living in the Ukrainian hotels are 2-3 times the cost of accommodation in hotels of a similar level in Europe. This is due to improper regulation of this area . 3. Low qualification level of the attendants of the hotel and similar accommodation . According to international studies in 2012, only 40 % of workers in the hotel industry have appropriate education and skills for visitor services in a time when in Europe the figure is 80%. 4. Lack of clear regulation of the rights and obligations of foreign investors. Despite the fact that the service sector Ukraine has high resource potential , foreign sponsors are afraid to invest in its development because of imperfect legal framework of the country. 5. Limited solvency of the population and a low standard of living Ukrainian . 6. Weaknesses in the financial - banking system. Conclusions. By eliminating these problems is amending the legal framework of the country, the introduction of innovative technologies , changing services according to the needs and demands of consumers , increasing qualification of personnel, attracting new investors , creating Ukrainian hotel chains and hotels for the accession to the world, enhancing the quality of service. References 1. Revell Rod, Stott Trish, Highly Recommended: English for the Hotel and Catering Industry 2 (SB, WB, TB, CD). - Osford University Press, 2004. 2. O’Hara Francis, Be My Guest - English for the Hotel Industry. - Cambridge University Press, 2008 3. David Byford, Hospitality and Catering , 2010 Scientific supervisor: Strizhnova Mariana 297 29. The contemporary state of Ukrainian tourism Kate Shved, Mariana Strizhnova National University of Food Technologies Introduction. Ukrainian tourism is now one of the fastest growing branches of the national economy. During the period of the Soviet Union, tourism was not even a branch of the State economy. It was just a neglected part of "the sphere of services". For a considerable length of time, foreign tourists were allowed to come to officially designated "open" cities only. Practically no soviet citizens were allowed to travel abroad. Today the tourism in Ukraine has been recognized and is an important economic factor. There is a good reason for this change. Daily profit from one foreign tourist in Ukraine equals income from exporting nine tons of Ukrainian coal. The Cabinet of Ministers and the President, adopted several important decrees on tourism, "The Program of Development of Tourism up to the year 2010" has already been launched. In October 1997, Ukraine became a Full Member of the World Tourism Organization (WTO). A tourist sector of the economy serves as a major source of currency for 38% of countries in the world. It's all a matter of priorities and one that many countries in the world choose to emphasize. The worldwide amount of tourism spending increases significantly year by year. According to World Travel and Tourism Council 'The 2005 Travel and Tourism Economic Research'(nd), travel and tourism consumption grew by 37%, from US$3.2 trillion in 2000 to estimated US$4.4 trillion in 2005. Tourism industry is considered to be the most promising one in terms of future flows of revenues. High GDP growth can be achieved due to business boom in this sector: As Palatnikov (1997) describes, GDP growth acceleration was observed due to tourism sector expansion in Spain, Greece and Portugal, resulting in tourism being the first export sector in their economies. Ukraine is a very lively country, rich in culture and history. There is much to offer tourists: many unforgettable lovely sights, traditional sounds, delicious flavors and unique smells. A wide variety of attractions in Ukraine capture the interest of tourists from all over the world. One of such Ukraine’s attraction is St. Sophia Cathedral and Monastery, built during the 11th century. Also there are such attractions located in Kiev as Golden Gate, Cathedral of St. Vladimir, Museum of Ukrainian Art, Andreyevski Hill, Opera House and Historical Museum of Ukraine. In the historical city of Lviv visitors can explore great Ukrainian attractions including the National Museum, Antique Armory, Pharmaceutical Museum, Museum of Ethnography and Crafts, Museum of History and the Opera House of Ivan Franko. The city of Odessa is well-known for the Potemkin Stairway with its 192 steps. Odessa also boasts a beautifully decorated Opera House, a statue of the Duke of Richelieu, Archaeological Museum and Vorontsov Palace. This is just a small sampling of the many fascinating attractions in Ukraine. The main preconditions for developing of tourism in Ukraine are: • Location. Ukraine is situated in the East of the Europe, which makes travelling to Ukraine for citizens of this continent short. • Climate. The Crimean peninsular and the Carpathian mountains make it possible to supply different tourism services, both in the summer and in the winter. • Culture. Throughout centuries Ukrainian culture evolved in close relationship with the European one remaining, however, rather peculiar, especially in local traditions and mode of life. Current development of international economic relations caused popularization of foreign languages among the working force of the country. This ensured 298 gradual decline of cultural barrier between the Ukrainians and Europeans. At the same time, Ukrainian tourism infrastructure, which includes hotels, restaurants, transportation facilities, entertaining establishments and insurance services is in poor condition now. Inferiority of Ukrainian tourism sector is especially appreciable compared to infrastructure in world-wide acknowledged European tourism-oriented countries, such as France and Spain. My own travel recommendation: if you have a month to see Ukraine, I would definitely add to this list of sights the scenic Carpathian Mountains in western Ukraine and, of course, Crimea with its Black Sea resorts and countless historical attractions. I would add a tour around the castles of western Ukraine and a visit to Kharkov or Donetsk in eastern Ukraine to round out one's impressions of the country. Conclusions. Agencies are providing real cheap travel packages to their clients. That is why many more people are intended to visit the world. Ukraine is a captivating and exciting country with heaps to offer travellers, comprising the historical Ukrainian beautiful monuments, the renaissance beauty and fashion metropolis cities. References 1. http://www.tourism.gov.ua/ua/information/ 2. http://www.sankurort.ua/uk/2/15/ 3. http://www.sankurort.ua/uk/2/13/ 4. “Professional English for communication”навчально-методичний посібник, Київ, НУХТ, 2013. 30. Value of yoghurt Yaryna Yarosh, Mariana Strizhnova National University of Food Technologies Introduction. Dairy products are usually high energy-yielding food products. A production plant for the processing of milk is called a dairy or a dairy factory. Apart from breastfed infants, the human consumption of dairy products is sourced primarily from the milk of cows, yet goats, sheep, yaks, horses, camels, and other mammals are other sources of dairy products consumed by humans. Dairy products are commonly found in European, Middle Eastern, and Indian cuisine, whereas aside from Mongolian cuisine they are little-known in traditional (Asian) cuisine. A production plant for the processing of milk is called a dairy or a dairy factory. Dairy farming is a class of agricultural, or an animal husbandry, enterprise, for long-term production of milk, usually from dairy cows but also from goats,sheep and camels, which may be either processed on-site or transported to a dairy factory for processing and eventual retail sale. But some dairy products can cause health issues for individuals who have lactose intolerance or a milk allergy. Some dairy products such as blue cheese may become contaminated with the fungus Aspergillus fumigatus during ripening, which can trigger asthma and other respiratory problems in susceptible individuals. Dairy products if consumed after the expiry date can cause serious heart problems . Yogurt (or yoghurt) is worldknown as a fermented milk product (soy milk, nut milks such as almond milk, and coconut milk can also be used) produced by bacterial fermentation of milk. The bacteria used to make yogurt are known as "yogurt cultures". Fermentation of lactose by these bacteria produces lactic acid, which acts on milk protein to give yogurt its texture and its characteristics. Worldwide known cow's milk, the protein of which mainly comprises casein, is most commonly used to make yogurt, but milk from water buffalo, goats,ewes, mares, camels, and yaks is also used for it in various parts of the 299 world. The water buffalo or domestic Asian water buffalo (Bubalus bubalis) is a large buffalo found on the Indian subcontinent to Vietnam and Peninsular Malaysia, in Sri Lanka, in Luzon Island in the Philippines, and in Borneo. Dairy yogurt is produced using a culture of Lactobacillus delbrueckii subsp. bulgaricus and Streptococcus thermophilus bacteria. In addition, other lactobacilli and bifidobacteria are also sometimes added during or after culturing yogurt. Some countries require yogurt to contain a certain amount of colony-forming units of microorganisms. In Western culture, the milk is first heated to about 80 °C (176 °F) to kill any undesirable bacteria and to denature the milk proteins so that they set together rather than form curds. In some places, such as parts of India, curds are a desired component and milk is not pasteurized but boiled. The milk is then cooled to about 45 °C (112 °F). The bacterial culture is added, and the temperature is maintained for 4 to 7 hours to allow fermentation. The origins of yogurt are unknown. In ancient Indian records, the combination of yogurt and honey is called "the food of the gods". Persian traditions hold that "Abraham owed his fecundity and longevity to the regular ingestion of yogurt".The oldest writings mentioning yogurt are attributed to Pliny the Elder, who remarked that certain "barbarous nations" knew how "to thicken the milk into a substance with an agreeable acidity". The use of yogurt by medievalgrowth of healthy bacteria in the colon and reduces the conversion of bile into carcinogenic bile acids. The more of these intestines-friendly bacteria that are present in your colon, the lower the chance of colon diseases. Basically, the friendly bacteria in yogurt seems to deactivate harmful substances (such as nitrates and nitrites before they are converted to nitrosamines) before they can become carcinogenic Conclusions. Yogurt is a rich source of calcium – a mineral that contributes to colon health and decreases the risk of colon cancer. Calcium discourages excess growth of the cells lining the colon, which can place a person at high risk for colon cancer. Calcium also binds cancer-producing bile acids and keeps them from irritating the colon wall. People that have diets high in calcium (e.g. Scandinavian countries) have lower rates of colorectal cancer. One study showed that an average intake of 1,200 milligrams of calcium a day is associated with a 75 percent reduction of colorectal cancer. As a survivor of colon cancer, I have a critical interest in the care of my colon. Yogurts like other diary products has positive fluence at young or old organizm, and it is so tasty. References 1.http://www.askdrsears.com/topics/feeding-eating/family-nutrition/yogurt/10-reasons- yogurt-top-health-food 2.http://en.wikipedia.org/wiki/Dairy_product 3. «Англ.мова за проф. спрям.» Уклад.: І.І. Суліма, Н.В. Бурмістренко. – К.: НУХТ, 2006 – 99с. 31. Molecular gastronomy Tymofeev Konstantin National University of Food Technologie Molecular gastronomy is a subdiscipline of food science that seeks to investigate the physical and chemical transformations of ingredients that occur while cooking. Its programme includes three axis, as cooking was recognized to have three components, which are social, artistic and technical. Molecular Cooking is one application of molecular gastronomy; it means cooking with modern tools. Molecular Cuisine is a modern style of cooking, and takes advantage of many technical innovations from the scientific disciplines. 300 The term "molecular gastronomy" was coined in 1988 by late Oxford physicist Nicholas Kurti and the French INRA chemist Hervé This. Some chefs associated with the term choose to reject its use, preferring other terms such as modernist cuisine, culinary physics, and experimental cuisine. Cocktails in ice spheres. Caviar made of olive oil. Disappearing transparent raviolis. Sound cool? Well these are all examples of Molecular Gastronomy. Molecular Gastronomy blends physics and chemistry to transform the tastes and textures of food. The result? New and innovative dining experiences. The term Molecular Gastronomy is commonly used to describe a style of cuisine in which chefs explore culinary possibilities by borrowing tools from the science lab and ingredients from the food industry. Formally, the term molecular gastronomy refers to the scientific discipline that studies the physical and chemical processes that occur while cooking. Molecular gastronomy seeks to investigate and explain the chemical reasons behind the transformation of ingredients, as well as the social, artistic and technical components of culinary and gastronomic phenomena. Many modern chefs do not accept the term molecular gastronomy to describe their style of cooking and prefer other terms like "modern cuisine", "modernist cuisine", "experimental cuisine" or "avant-garde cuisine". Heston Blumenthal says molecular gastronomy makes cuisine sound elitist and inaccessible, as though you need a degree in rocket science to enjoy it. In the end, molecular gastronomy or molecular cuisine - or whatever you want to call this cooking style - refers to experimental restaurant cooking driven by the desire of modern cooks to explore the world's wide variety of ingredients, tools and techniques. Molecular gastronomy research starts in the kitchen where chefs study how food tastes and behaves under different temperatures, pressures and other scientific conditions. Molecular gastronomy experiments have resulted in new innovative dishes like hot gelatins, airs, faux caviar, spherical ravioli, crab ice cream and olive oil spiral. Ferran Adria from El Bulli restaurant used alginates to create his system of spherification which gelled spheres that literally burst in your mouth. Heston Blumenthal from The Fat Duck restaurant discovered the ability of fat to hold flavor and created a dish that had three flavors -basil, olive and onion - with each taste being perceived in sequence. The potential of molecular gastronomy is enormous. It is revolutionizing traditional cooking and transforming dining into a surprising emotional and sensory experience. Watch the video below to get an idea of the endless possibilities! When people hear the words molecular gastronomy or molecular cuisine for the first time they often mistakenly view it as unhealthy, synthetic, chemical, dehumanizing and unnatural. This is not surprising given that molecular gastronomy often relies on fuming flasks of liquid nitrogen, led-blinking water baths, syringes, tabletop distilleries, PH meters and shelves of food chemicals with names like carrageenan, maltodextrin and xanthan. My wife's first reaction when I surprised her with a liquid pea spherical raviolo was to say "Can I eat this? Is this safe? Why don't YOU try it first?". The truth is that the "chemicals" used in molecular gastronomy are all of biological origin. Even though they have been purified and some of them processed, the raw material origin is usually marine, plant, animal or microbial. These additives have been approved by EU standards and are used in very, very small amounts. The science lab equipment used just helps modern gastronomy cooks to do simple things like maintaining the temperature of the cooking water constant (water bath) , cooling food at extremely low temperatures fast (liquid nitrogen) or extract flavor from food (evaporator). There is still some debate out there about the healthiness of molecular gastronomy but I personally believe there are far bigger health issues in the everyday food we consume. In the end, you are not going to be eating liquid pea spheres every day anyway. 301 Conclusions. Are you passionate about cooking? Do you have a creative mind? Are you analytical and logical? Then molecular gastronomy could likely become your passion. Molecular gastronomy cooking requires a good balance of left and right brain thinking. Quantities are measured in fractions of a gram or fractions of a percentage. Slight variations in food acidity levels could be disastrous for some dishes. At the same time, molecular gastronomy is about experimenting, being curious. How about serving soup in a tea cup or a sphere in a bended spoon or a salad in a parmesan basket or a bruschetta on a titanium mesh? Ok, maybe the titanium mesh is too much. We’ll leave that for the expensive molecular gastronomy restaurants. References 1. http://www.molecularrecipes.com/molecular-gastronomy/ 2. http://en.wikipedia.org/wiki/Molecular_gastronomy 3. Wolke, Robert L., "What Einstein Told His Cook: Kitchen Science Explained" (2002, 350p) Scientific supervisor: Kateryna Chala 32. Innovations in Coffee Nastia Krasnik National University of Food Technologies Introduction. "Coffee culture" can be witnessed all over the world, from South America and Africa to the Western World. In Europe it ranges from the espresso connoisseurs in Italy to the afternoon Kaffee und Kuchen enjoyed over a good round of gossip in Germany. Coffee culture is also spreading in Asia, where tea is typically favoured; over a third of the Chinese are now said to consume coffee outside the home. This is a hot market, leaving room for a lot of unique innovation. We've seen so many creative ideas revolving around coffee and espresso, and the rate of new discoveries in this category doesn't seem to be slowing down. If you love your cup o' joe as much as me, you'll really drink up this caffeinated cluster of inspiration! What experience are you looking for in your next cup of coffee. Taste and stimulation spring to mind, but the latter would normally mean an energy boost. In this case, Italian coffee company Lavazza is using sex appeal to sell coffee. So just when you thought American's use sex to sell almost anything, you remember that Europe, that's been the trend for years. I don't know why, but I feel like drinking some coffee. Implications - Eryk Fitaku is the creative mastermind behind this brilliant photo project -- shooting, directing and designing the graphics. His finishing techniques are most recognized, as he uses innovative techniques like hand coloring, double exposing and others that enhance his images. The multi-talented artist's career is skyrocketing as a result of this striking campaign.This is an ad from Stella Espresso Coffee which seeks to express to coffee drinkers in Italy just how strong their coffee is and how much "bite" it really has. The scorpion, which is made out of coffee beans, is crawling up the woman's nose and lingering around her mouth to graphically represent that "bite". I am not a coffee drinker but that's way too much bite for me!Implications - For those of you who don't suffer from a weak stomach or legitimate fear of bugs, this shockvertising can actually be seen as super 302 effective. Using dramatic imagery like this for the Stella Espresso Coffee print ads gets people thinking outside the box about their favourite java! Depending on your morning and evening commute, I'd said most of us spend quite a bit time in our vehicles so why not make them as comfortable as possible. WMF had the same thought and decided to create the WMF espresso machine, which is featured in the Audi's latest concept car. The espresso machine sits inbetween the passenger and diver seats for easy access. So now while you sit in traffic you can enjoy fresh cup of coffee! Ideally this would also reduce road rage. Espresso snob? If so, then you’re likely very apprehensive to stop for a Tim Horton’s on the road. You may even skip that caffeine fix altogether if you know you can’t get a good brew. Thanks to a fancy new gadget for the nomadic espresso connoisseur, you may never have to find yourself in this dilemma again. I bring you the Handpresso Wild, a portable espresso maker for the perfect Americano anywhere. It also happens to have a hilarious TV commercial which you’ll find above. The clear pod on a black stick comes complete with a pressure pump and gauge to ensure that perfect cup with immaculate crema. And don’t worry about electricity; all you need is hot water, our Handpresso and the convenient little pods that come in a wide variety of flavors!It’s eco-friendly, too. “You drink coffee outside or inside and you save energy by not leaving your machine in standby mode. You use Handpresso made to last from selected environmentally-friendly materials and parts,” the site says. Conclusions. The launch of cocaine energy drink became headline controversy. You knew another brand would follow. Well, here it is: Meth Coffee. Meth Coffee is a Super Caffeinated Brew from San Francisco. It'll crank up your morning and make you feel like the caffeine addict that you are.The company's press release describes, "Meth Coffee, a rebel coffee company in San Francisco, opened for business today with the launch of its hard- hitting coffee roast for energy addicts and caffeine freaks. Meth's super- caffeinated beans are amplified by the addition of yerba mate, a powerful natural stimulant and antioxidant used by shamans of the Amazon for boosting stamina and mental clarity. Boasting an intense buzz and cocoa-tobacco finish, Meth Coffee is fresh-roasted within 48 hours of shipment to jumpstart workaholics, thrill seekers, artists, and subversives seeking an exciting new fuel for their endeavors." References 1. http://www.trendhunter.com 2. http://en.wikipedia.org 3. Magazine “Innovations in Food Technology” Scientific supervisor: Kateryna Chala 33. Prospects of the baking industry Petrova Irina National University of Food Technologies Introduction. Given the importance of the food industry in economic and social growth of the society as a whole , as well as social and strategic role of bakery industry particularly important and urgent task is the timely detection of problems in the functioning of the industry and identify ways to solve them in order to further develop and enhance competitiveness. Bakery Industry Sector plays a significant social and strategic role in society. In the total amount of products throughout the food industry in Ukraine it takes a leadership 303 position , and the share of bread in the diet of the population of Ukraine is 15% , confirming their status as a staple food . Traditionally, this area is given less attention than others, but any changes occurring in the market of bread and bakery products, instant impact on economic , social and political life . " Bread " market of Ukraine is represented 99.9% of domestic production. However, over the last decade in the baking industry a decline in production was recorded . According to the statistics Ukraine has experienced a steady decline in the production of bread and bakery products since the early 1990s . Reducing the consumption of bread was the main reason for the fall in production of bread. This primarily resulted from the reduction of population, decline in purchasing power, more economical use of bread and a significant increase in bread bakeries in small and rural populations independently, actual amount of which does not take into account statistics. Major production facilities bakery industry focus , usually in most regions of flour , as well as in large industrial centers and capital. Thus, approximately 49% of bread and bakery products produced in Ukraine is concentrated in 6 major industrial regions. The largest share in the production of bakery take Kyiv ( more than 10 % of total production ) and Donetsk (over 10 %) and Dnipropetrovsk (over 10 %) regions. The reason is the population density in these regions and a higher level of economic development, and hence the solvency of demand. In general, the baking industry in Ukraine today operates more than 1,000 bakeries various capacities , which daily produce 6.8 tons of bread and bakery products. The product range is very wide and varied and is updated annually. Power industrial bakeries used by 30-40%, with the exception of bakeries Kyiv and some major cities - there are plants at full capacity. This is a highly competitive product and its quality. In the structure of 72% of bread and bakery products baked industrial bakery located in cities and regional centers. There are about 400. Another 6 % of grain producing enterprises of the former " Ukrkoopspilka ." There are about 500 bakeries . Typically, this bakery low power and serve the rural area. 1.5% of grain accounts for the company " Ukrprodsoyuz". Today in the baking industry in Ukraine , there are many problems, among which, the first one-requires the specification of statistical and analytical range analysis of financial results of the baking industry sub-sectors of the food industry in Ukraine in the context of the time. Since the Soviet era generally and public time range considered five years, but with the development of Ukraine market conditions that lead to the emergence of private and commercial secrecy imposed time range entered tendency to contraction, especially in the academic sector, which led to scientific papers based only on a comparison of the data of the last two years. But given the tight correlation between the results of agricultural enterprises and representatives of the food industry , it is considered appropriate to extend the boundaries of financial analysis at least annually, thereby avoiding the pitfalls of so-called ' unfortunate year. " The second problem is also related to the error statistics refers to the availability of small private bakeries , which share the various data ranges from 30-35 %. Also stores starting next active regions, have introduced their own bread and bakery products , which significantly adds to the statistical uncertainties in the calculations . The third problem - moral and physical obsolescence bakery equipment, which are mostly so-called " hereditary Company " - last powerful enterprises of the USSR. According to industry experts , the low rate of renewal of equipment at local bakeries will continue in the future because of low profitability and lack of government support. Also, the situation of modernization complicated introduction in 2005 of compulsory VAT on import of equipment , which is submitted to the authorized capital . The result is the next problem - the need to establish the high price of bread and bakery products, which makes it impossible to control by the state for the pricing of the products of mass consumption - food. Conclusions. The main motivation for integration in modern conditions are: the establishment of sustainable industrial and economic links between the technological chain , 304 achieving balanced activity during the full life cycle , reducing unit costs by increasing the scale of production and increased price competitiveness of products , the accumulation of capital for innovation development and achievement of the corresponding position in the market,creating favorable conditions for diversification,which provides flexibility in response to changes in the external environment of the enterprise and the possibility of maneuvering resources , development of new products based on new plants to meet new needs. References 1. Artyukh L. F. Ukrainian folk cookery: Historical and ethnographic research : [monography] / L. F. Artyukh. — Kyiv: Scientific thought, 1977. — 155 p. 2. http://archive.nbuv.gov.ua 3. ukrhlibprom.org.ua Scientific supervisor: Kateryna Chala 34. Factors of progressive development in food industry Tymofeev Konstantin, Savchuk Andriy National University of Food Technologies Introduction. Dynamics and regularities of development of the consumer’s food market continues to exert a strong influence on the growth and change of the product’s structure of the industry of food ingredients, raw materials, additives, assistive technology equipment, flavors and concentrates. On the example of Chinese ingredients in the last decade was seen improvement in the quality and subsequent significant increase in sales volumes. Such dynamics and processes of the market’s transforming once again forced to pay increased attention to the aspects of strategic development, the factors of quality assurance of its own products and its competitive advantages. Main directions of the innovation strategy choice for the development of the product is a search for new and unique products, technologies, materials, quality criteria, services and other unique factors that will meet all known and even unknown needs of customers. Naturally, such solutions cannot be realized currently without using of special techniques. The formation of food industry of USA and Europe, world experience and common trends have shown that in the early 20th century the accumulated scientific and engineering knowledge and experience as well as consumer demands have forced manufacturers to adopt quality standards adopted by the pharmaceutical industry. American experience had circulated GMP standard to 50-60 years of XX century around the world not only for the production of medicines and medical equipment, but also to active ingredients, food additives and food. Already long flowing transition from the world of common food technology purely to high intersectoral technologies requires a completely different approach. Manufacturers and developers were faced obvious tasks of introducing a higher level of quality as well as entirely different standards organization of production, management and monitoring of the technological processes change the security settings, the introduction of new parameters and characteristics in the specification of raw materials, additives and finished products itself. In contrast to the quality control procedures by examining the sample, standards GMP and GHP reflect a holistic approach to regulate and evaluate actual parameters of production and laboratory practice. Starting with the 305 introduction of GMP and GHP, then some other quality management systems, and at the beginning 90s the HACCP system food industry of world leaders has approached the stage of modeling and design of both the production and the food. In regular practice of developers have long been part systems of computer modeling, expert database systems of analysis and forecasting of properties. Side which slows down the development of the food complex is specialists and their level of training. It's no secret that today the foundation of the success of the company and the foundation of successful product development is staff's qualifications and experience and accumulated within the firm interdisciplinary explicit and implicit knowledge stocks. Because of the complexity of the product development process, strong dependence of the properties and qualities of a unique object of creation on the production technology and the influence of other factors there is a pressing need to development team works closely with a group of experts of the enterprise. That is why in recent years more and more is talking about collective creativity - the team designing products. The term "food design" is increasingly gaining the recognition of experts, and greater qualification requirements are applied to creative team: "... like pharmaceuticals - to the developer of the food lies not only professional, but also an ethical responsibility, because the level of development, the accuracy of testing and literacy of organization of the whole complex of works from marketing to manufacturing begin to play paramount implemented in projects ... ". The reasons of the numerous failures lie in elementary things and blunders: beginning from ignorance of the basic foundations of the chemical and physical regularities, the characteristics of multiphase media and aspects of their interaction, misunderstanding criterias and conditions for realization of technological processes, scaling errors, incorrect transport of development model and engineering process for the functioning manufacture until the System Errors in the organization and equipping of the enterprise. World practice shows that only a combination of highly qualified personnel and the regular use of the latest scientific and engineering achievements can effectively operate in a highly competitive modern enterprise and innovation-active medium. Conclusions. For effective practical activities of modern manufacturer of ingredients is needed a team of technologists: engineering technologist, chemist and food industry worker, which will combine versatile scientific and engineering knowledge and extensive practical experience. Widely held view about the tandem "chemist and food industry worker" wrongly because an important set of aspects of the development is overlooked. It is important to not only come up with a product, it is important to preserve the essence of the idea to the end - going through all the stages and cycles. Because the result is not just an idea or a new miracle chemistry ingredient, and, of course, is not the final food product. It is a specific product, which is the product of the process. References 1. http://en.wikipedia.org/ 2. www.ift.org 3. Mary D. Earle. Food product development: Maximising success/ Mary D. Earle, Richard L. Earle, Allan M. Anderson - ISBN 1 84569 722 7, ISBN-13: 978 1 84569 722 8, September 2001 Scientific supervisor: Kateryna Chala 306 35. Scent marketing as a new way of attracting the customer Kinder Vladislav National University of Food Technologies Introduction. Sit through a TV ad break and you'll quickly find two senses assaulted on behalf of a third: smell. Businesses looking to sniff out a commercial oppor-tunity have been aware of its power for a long time, even if this has usually focused on shifting products that cover up malodorous breath, armpits or feet. Time magazine reported last month that the aromas of chocolate and baked bread in the Net Cost grocery store in Brooklyn, New York, are all artificial, being pumped into the store by machine. Their story kicked up a bit of a stink, and generated considerable interest in a form of marketing that has, until relatively recently, been largely overlooked. "It seemed to hit a raw nerve with a lot of the major supermarket chains here," says Steven Semoff, the acting co-president of the Scent Marketing Institute. "Because, when you think about it, in the world of product promotion, advertising and branding, everything is about sight and sound. Our senses are basically saturated. No one has really been tapping into smell, and the sense of smell is directly hardwired into your brain." Although Time and some of the supermarket chains are just starting to get a whiff of the idea, it's not such a new one, having grown up over the past five years or so as "nebulisation technology" – through which a fragranced oil is converted into a dry vapour. This has become more commercially viable and useable on a wide scale. Smells can be distributed through a store as simply as with a fan, or via complete integration with an air- conditioning system. It's thought that it works so well because the sense of smell is most directly connected to the parts of the brain responsible for processing emotions. "It goes directly to the limbic system, which is the emotional control centre of your brain, so you smell something and – bang – it triggers an emotion," says Semoff. "Whereas all the other senses have to be processed first." But is it ethical, particularly in the case of businesses selling food? Dispersing the scent of chocolate or bread through a store implies that those smells come from the products being sold, which is not the case. Surely it reeks of deceit and manipulation? Maybe not, according to Alex Hiller, an expert in marketing ethics from Nottingham Business School. According to him, marketing ethics frameworks usually take into account consumers' freedom, autonomy and wellbeing, and making supermarkets more fragrant doesn't necessarily violate any of these tenets. Compared to, say, fast-food outlets displaying photographs that bear no resemblance at all to the limp-lettuced burgers actually on sale, it comes out rather well. "A picture should provide a visual cue to the product you receive, and if you don't receive this then some form of deception has taken place," Hiller says. Scents aren't just used to promote particular products, though. Stores, hotels and clubs can use artificial smells more generally to create a more pleasant environment for the customer – and to reinforce a company's brand. "They're effectively adding a scent logo to their establishment," says Herz. Just as bits of music played on TV adverts can become irrevocably associated with the product they're being used to sell (this writer can't hear Bill Withers's "Lovely Day" without thinking of a certain popular brand of tea), so too for smells – they can bring to mind the experience of, say, being in a hotel and, thanks to the strong link between smell and memory, work as a powerful reminder. 307 To work positively, the experience being recalled would need to be a good one. "Smells don't have any meaning prior to being associated with an experience, then after they become experienced with something, that's what they represent," says Herz. If a lousy time was had by all, the associated smell would bring that to mind too. So the technology is predominantly used by upmarket hotels and resorts, rather than budget accommodation. This more general application, rather than for specific food products, seems to be the principal use now that manufactured smells are beginning to waft over to the UK too. None of the supermarket chains contacted by The Independent is using scent marketing – most prefer to use natural smells of, say, their bakeries, while one seemed offended at the very suggestion. There are few scented aisles on this sceptred isle. The right scent can depend on several factors. Research by Eric Spangenberg, the dean of the college of business at Washington State University, who has been researching the effect of smell on customer behaviour since 1996, has found that it affected everything from cultural norms, gender and appropriateness to the product. "Another area where we've seen effects is if you've got a scent that's congruent with a season. So, for instance, shopping and the seasonal effects of scent – people expect Christmas to smell like cinnamon or something like that," he says. Conclusions. Using the correct smell is crucial. "If you get it right, it's a good thing," says Herz. "If you get it wrong, it's worse than no scent at all." For businesses across many sectors, getting their fragrances right could mean the difference between the lingering stench of failure or the sweet smell of success. References 1. http://sbinfocanada.about.com/od/promotio1/a/attractbizkr.htm 2. http://possector.com/en/blog/restaurant-promotion-ideas 3. 101 Survival Tips for Your Business, Andrew Griffiths/Allen & Unwin, 2002 (234p.) Scientific supervisor: Kateryna Chala 36. Tourism and problems that come with it Alexander Korneychuk National University of Food Technology Introduction. Tourism can create great pressure on local resources such as energy, food, land and water that may already be in short supply. According to the Third Assessment of Europe’s environment (EEA, 2003), the direct local impacts of tourism on people and the environment at destinations are strongly affected by concentration in space and time (seasonality). They result from: a. The intensive use of water and land by tourism and leisure facilities. b. The delivery and use of energy. c. Changes in the landscape coming from the construction of infrastructure, buildings and facilities. d. Air pollution and wastes. e. The compaction of soils (damage and destruction of vegetation). f. The disturbance of fauna and local people (for example, by noise). 308 The growing number of tourists visiting sensitive natural areas may also jeopardize nature conservation. Some conflicts may also arise between tourism development and other sectors such as agriculture and forestry. Tourism can cause loss of biodiversity in many ways, e.g. by competing with wildlife for habitat and natural resources. More specifically, negative impacts on biodiversity can be caused by strain on water resources. Water and especially fresh water is one of the most critical natural resources. The tourism industry generally overuses water resources for hotels, swimming pools, golf courses and personal use of water by tourists. This can result in water shortages and degradation of water supplies, as well as generate a greater volume of wastewater. For example, the average water consumption in Antalya City (Turkey) is 250 litres per person a day, while the average water consumption in the tourist areas of Antalya exceeds 600 litres. In Mallorca (Spain), water consumption in rural areas is 140 litres per person a day, in urban areas 250 litres, while the average tourist consumption is 440 litres, or even 880 litres in case of a luxury establishment (EEA, 2001). Direct impact on natural resources, both renewable and non-renewable, from the construction of tourist facilities, roads and airports can be caused by the use of land for accommodation, other infrastructural provisions and the use of building materials (sand mining!). Forests often suffer negative effects of tourism in the form of deforestation caused by fuel wood collection and land clearing. This is the case in many valuable coastal areas in Turkey where the forests were cleared for the construction of summer houses and hotels during the last three decades. For example in the Kusadasi-Davutlar area of Turkey, a coastal strip of 30 km by 750 m has been totally covered by summer houses during the period of 1975 to 1985. These houses are owned by the middle and higher income residents of the larger cities. They provide a temporary relief from the stress of big cities are regarded as good investment, increasing in value over time and can be used as permanent residence after retirement. However, this trend has resulted in a severe loss of forests, free space and agricultural land. Growing pressure on the water resources has led to a shortage of drinking water in many areas and the waste problem is growing. Electricity shortage and cuts have become common in many important tourist areas. Transport by air, road and rail is continuously increasing, along with the rising number of tourists and their greater mobility. Tourism now accounts for more than 60% of air travel and is therefore responsible for an important share of air emissions such as carbon dioxide (CO2). Transport emissions, emissions from energy production use are linked to acid rain, global warming and severe local air pollution. Noise pollution from airplanes, cars, motorbikes, buses, as well as recreational vehicles such as snowmobiles and jet skis, is an ever-growing problem of tourism, causing annoyance, stress and even hearing loss. In some locations, conventional tourism has been accused of failing to integrate its structures with the natural features and indigenous architecture of the destination. Large, dominating resorts can look out of place in any natural environment and may clash with the indigenous structural design. In areas with high concentrations of tourist activities and appealing natural attractions, waste disposal is a serious problem. Improper disposal can be a major despoiler of the natural environment. Solid waste and littering can degrade the physical appearance of the water and shoreline. Conclusions. Development of marinas, breakwaters and shoreline development can cause changes in a currents sediment supply and consequently coastal erosion. Extraction of building materials on coastal land and in near-shore areas can harm inland forests and lead to erosion. 309 References 1. L. Smith. Tourism Alternatives: Potentials and Problems in the Development of Tourism / Valene L. Smith, William R. Eadington. - Pennsylvania: University Press, 1992. - 253 p. 2. Allan M. Williams. Critical Issues in Tourism: A Geographical Perspective. - Wiley, 2002. - 371 p. 3. Richard Sharpley. Tourism and Development: Concepts and Issues/ Richard Sharpley, David J. Telfer. - N.Y.: Channel View Publications, 2002. - 397p. Scientific supervisor : Larisa Yanenko 37. Travels broaden the mind Alexander Netyazhevskyy National University of Food Technology Introduction. Our world is a great mixture of places, people, things, built by humans, or other, created by nature. It is like a huge whirlpool, twirling you in its deep layers of knowledge. To travel means to discover new and unknown facts and images, which are so drily described in books or on television. Some people say that there is no difference between visiting a place and reading about it. But imagine what will be the feeling when you read about the beauty of Venice and see some photos of its canals and squares, compared to the one when you are there. When you travel in a boat along 'Channel Grande', inbreathe the salty air and touch the little blue-greenish waves with the top of your toes. Even this little experience imprints a sweet memory in your mind, making you smile whenever it shows on the surface of your thoughts. The most frequent arguments for travel broadening the mind are that you get to interact with a myriad of different cultures, ways of life and new experiences. This is not a hyperbole; generally it is the truth – of course, how much it broadens your mind depends much on how you travel rather than where. If you go to Thailand and spend most of your time in their numerous Irish pubs or eating McDonalds then what you are seeing isn’t really Thai culture. If you take the time to visit the slums, the Buddhist temples, stay with a family and immerse yourself in their nightlife – you might begin to get a good idea. Back in the 18th and 19th centuries, amongst the aristocratic families of Europe, no young man’s education was considered to be complete without travel. They either travelled as companions and employees of rich people, or joined professionals which took them abroad. But why was travelling this important at that time? It’s simply because travelling was believed to be the best kind of education. It’s still true even in today’s world. Of course, travel is no substitute for the basic learning of professional knowledge. But it can be a substitute for other kinds of learning: learning to communicate, learning to live independently, to take care of oneself . To travel means to communicate. To meet lots of different, unique people, which bring with themselves the knowledge for their cultures, traditions, habits, preferences, ideas...They show you their views for life, their likes and dislikes...or even how they prefer to drink their cup of coffee in the morning. And everything has its charming side. It is know that a lot of good writers and successful people have had extraordinary new ideas after travelling. Travelling can influence our thinking. Although this may be true to many people, there are some cases where travelling cannot always broaden some people’s minds. Some people may experience culture shock where they become mentally confused. 310 Another factor in the broadening of your mind is your attitude, if you are averse to risk or trying anything ‘out of the ordinary’ then in all likelihood you won’t get the most out of your journey, no matter where you go. Also, if you are going for a couple of days over the weekend then there is no way you can see everything, get to know local customs or immerse yourself. And all what is left, is to pack our luggage and head to a new journey to enterprise the world, and discover its tiny little secrets, which make it such a wonderful place to live in. You know we can’t sit still for a long time. We are supposed to be on the move. Travelling is an activity that can be enjoyed by just about everyone. "Traveling broadens the mind more than reading." says a very popular Turkish proverb. It is true as long as one embraces experiences with an open mind. World is far from what we see on a screen, that’s why we take on a journey. You may stay your sight on the picture showing the Scandinavian fjord, but you will not feel its wild, until you take camp and row a boat there. Then you will know the wild of the earth. You may indulge your mind into the video that introduce Provence, but you will never feel such kind of ease life, until you sit there for a whole afternoon enjoying your hot tea and the sunshine. Then you start to reflect what is live? You may come across an article that telling the history of the Great Wall, but you will never feel shocked of its grandness until you stand on it and touch the block with your fingers. Then you come to realize how great human being is. It is through these visible, audible and touchable ways that the travel broadens our mind. Travelling is a good relaxation. Sometimes people need to get away from the stress of everyday life. The aim of travelling nowadays may not only be for relaxation, but also business. To business people, travelling is part of their job. They are sent to countries to invest, promote, to enhance the relationship between areas and developing the economy. Conclusions. There are various types of travelling: active tourism, voluntarism, ecotourism, package tours. Before you hit the road you should think what you want to gain of it. Active tourism aims to combine recreation, education and bring benefits to both the tourist as well to the visited land. Voluntourism is the practice of taking a holiday which combines leisure and sightseeing with the opportunity to work for a charity. References 1. http://en.wikipedia.org/wiki/Travel 2.J. Speake. Literature of Travel and Exploration: An Encyclopedia.- New York: Fitzroy Dearborn, 2003. Scientific supervisor: Larisa Yanenko 38. Wedding tourism Polina Chernyalova National University of Food Technology Introduction. Travel industry tries to satisfy all the demands of its customers. Wedding tourism is especially popular among the youth queries. Wedding ceremony is interpreted differently: "Wedding - ceremony, accompanied by marriage." Everyone wants to make this celebration most vivid, massive and unique. Precisely in this moment the travel company can become a great assistant, which will organize a honeymoon and will satisfy all the desires of the client. The main task for a travel company consists of creation the tour, considering the financial possibilities of the client, his desires, health and fantasy. 311 Nowadays, the honeymoon package usually mean a trip on the honeymoon, it can also be a wedding abroad in conjunction with the honeymoon. Previously, wedding ceremonies in the most cases carried out at home of honeymooners. Today, such a ceremony can be held without any problems in any corner of the planet where only the newlyweds wish. These tours are distinguished by the best romantic hotel, luxuriously decorated rooms. The program of this tour includes the organization of a romantic dinner on the beach for couples, different cruises and yacht trips and so on. Also it includes breakfast in the room. Depending on the wishes of a young couple, they developed a special route. Some hotels abroad incorporate special rooms for honeymooners. In most European hotels newlyweds served champagne in the room, and the room is embellished with flowers. In Eastern countries on the eve of the wedding the bride and groom decided to do a special massage. In contrast to conventional tours honeymoons organized differently. Honeymooners can enjoy the special room organized for meetings. Banquets and all of these activities are recorded or filmed by experienced photographers. Newlyweds get everything they ordered. Very often newlyweds abandon traditional schemes of wedding ceremonies. In such cases, they fly thousands of miles, and organize their wedding according to the canons of the exotic. It should be remembered one fact, that there are a few firms, which specialized only on wedding tourism. It's very important, that a multi-aspect travel company would have at least one manager, who specializes in wedding tours, and the product would be reflected on its website at Internet in various publications about the company and its directories. Honeymoon tour is different from the usual as follows: - a special choice of the country, where there are the most unusual and scenic spots; - only experienced firms can assume full responsibility for the honeymoon package; - a special choice of residence - the young couples choose the most romantic hotels. Travel agencies, which organize honeymoons, can offer its customers the following options for tours: - the official ceremony and the wedding ceremony, - a symbolic wedding ceremony, - romantic honeymoon. Today there is a list of countries where you can easily conclude your marriage officially. In contrast to the formal, informal ceremonies are held almost everywhere. This kind of traveling newlyweds choose when they want to celebrate the anniversary of their wedding. In some cases, young couples, instead of the official ceremony selected exotic and memorable tour. Quite a large number of young couples go on a honeymoon trip to Europe, where they can meet interesting and cultural wedding ceremonies and rites. But as practice shows, the majority of our fellow citizens still prefer to register their relationship in their own country and in other countries they go on their honeymoon. Actually, our planet is great, and you can always opt the romantic Italy and France, mysterious Tibet and Thailand, and even Cuba and Africa. Organizers of wedding tours for newlyweds provide tours, which are distributed in the following categories: - Urban wedding tours. Here you will be able to visit cities such as London, Venice, Rome, Paris, Prague, Berlin and many other unforgettable cities of the whole world. - Beach vacation. In this case, the travel agency will provide you with tours, which start at resorts in Egypt and Turkey and end or stay in the Canary Islands of the Bahamas. - Rest in the mountains. In most cases, it is a romantic getaway in small private hotels in the mountainous regions of Austria, Italy, France or Switzerland. There are also mountain resorts in Poland, Bulgaria and Slovakia, which are characterized by quite democratic prices. 312 - Wedding "travel". These doped with adventure tours including vacation on the island of Crete and Greece. Here you will be able to combine a beach holiday and a small travel, where you will see incredible mountain scenery and charming nature. Conclusions. These tours include tours to the United Arab Emirates. Here young couples have an opportunity to soak up the scorching rays of the sun, and at the same time they will be able to meet with an exotic and so contradictory country. References 1. Smal I.V. «Geography of tourism» - Ternopil: Bohdan, 2010. 2. http://www.bvitourism.com/destination-weddings 3. http://love-voyage.com.ua/svadba-na-maldivah 4. http://honeymoon2day.com.ua/ru/info/sy_weddings/Maldivy/ Scientific supervisor: Larisa Yanenko 39. Hyperspectral imaging for food quality analysis and control Alexander Velikanov National University of Food Technology Introduction. Quality assurance is one of the most important goals of any industry. The ability to manufacture high-quality products consistently is the basis for success in the highly competitive food industry. It encourages loyalty in customers and results in an expanding market share. The quality assurance methods used in the food industry have traditionally involved human visual inspection. Such methods are tedious, laborious, time- consuming, and inconsistent. As plant throughput increased and quality tolerance tightened, it became necessary to employ automatic methods for quality assurance and quality control. Also, the increased awareness and sophistication of consumers have created the expectation for improved quality food products. With increased expectations for food products with high quality and safety, the need for accurate, fast, and objective quality determination of these characteristics continues to grow. During the past few decades a number of different techniques have been explored as possible instrumental methods for quality evaluation of food products. In recent years, hyperspectral imaging technique has been regarded as a smart and promising analytical tool for analyses conducted in research, control, and industries. Hyperspectral imaging is a technique that generates a spatial map of spectral variation, making it a useful tool in many applications. The use of hyperspectral imaging for both automatic target detection and recognizing its analytical composition is relatively new and is an amazing area of research. Based on the integration of image processing and spectroscopy techniques, hyperspectral imaging is a novel technology for obtaining both spatial and spectral information from an object. In recent years, hyperspectral imaging has rapidly emerged as and matured into one of the most powerful and fastest-growing non-destructive tools for food quality analysis and control. Using the hyperspectral imaging technique, the spectrum associated with each pixel in a food image can be used as a fingerprint to characterize the biochemical composition of the pixel, thus enabling the visualization of the constituents of the food sample at pixel level. As a result, hyperspectral imagery provides the potential for 313 more accurate and detailed information extraction than is possible with any other type of technology for the food industry. The main impetus for developing a hyperspectral imaging system was to integrate spectroscopic and imaging techniques to enable direct identification of different components and their spatial distribution in the tested sample. The advantages of hyperspectral imaging over the traditional methods include minimal sample preparation, nondestructive nature, fast acquisition times, and visualizing spatial distribution of numerous chemical compositions simultaneously. The hyperspectral imaging technique is currently tackling many challenges to be accepted as the most preferable analytical tool in identifying compositional fingerprints of food products and their authentication. The need for fast and reliable methods of authenticity and object identification has increased the interest in the application of hyperspectral imaging for quality control in the agricultural, pharmaceutical, and food industries. Moreover, enhancement in instrumental developments, the availability of high-speed computers, and the development of appropriate chemometric procedures will allow this technique to be dominant in the future. Most recently, the emphasis has been on developing sensors for real-time, nondestructive systems. As a result, automated visual inspection by computer-based systems has been developed in the food industry to replace the traditional inspection by human inspectors because of its cost-effectiveness, consistency, superior speed, and accuracy. Computer vision technology utilizing image processing routines is one alternative which became an integral part of the industry’s move towards automation. Since machine vision is operated at visible wavelengths, it can only produce an image registering the external view of the object and not its internal view. Situations exist whereby food technologists need to look inside the object in a noninvasive and nondestructive manner. For instance, food technologists need to measure and map the water content of food in order to assess its microbiological stability and to implement risk analysis as defined by the hazard analysis critical control point. Therefore, external attributes such as size, shape, colour, surface texture, and external defects can easily be evaluated by ordinary means (e.g. RGB colour camera). However, internal structures are difficult to detect with relatively simple and traditional imaging means, which cannot provide enough information for detecting internal attributes. Since quality is not a single attribute but comprises many properties or characteristics, measurement of the optical properties of food products has been one of the most successful nondestructive techniques for quality assessment to provide several quality details simultaneously. Conclusions. One of the strategic advantages of hyperspectral imaging is that it allows for the visualization of different biochemical constituents presented in a sample based on their spectral signatures because regions of similar spectral properties should have similar chemical composition. References: 1. Da-Wen Sun. Hyperspectral Imaging for Food Quality Analysis and Control. - San Diego: Academic press, 2010. – 410 p. 2. http://www.foodstuff.in.ua 3. http://www.ua.ecolab.eu Scientific supervisor: Larisa Yanenko 314 40. Beverage packaging market to see growth in coming years Permiakova A.V., Sorochuk S.I. National University of Food Technologies Introduction. The beverage industry is one of the most important constituents of consumer packaged goods. As economic stability is restoring, the beverage industry is gaining its lost volume. The beverage packaging market is considered to be one of the most dynamic packaging markets with shifts in types of packaging and materials used varyingly across regions. This report estimates the market size of the global beverage and its packaging market in terms of revenue and volume of beverages packaged. Non-alcoholic beverage packaging dominates the market share in terms of value as well as in volume. In terms of geography, the report is segmented by Asia-Pacific, Europe, North America, and Rest of the World (ROW). The beverage packaging market is broadly divided on the basis of package type, such as bottle, can, pouch, cartons, and others. With a huge market potential and growing consumer preference, the market is likely to witness considerable growth in the coming years. Beverage packaging is an important aspect of the beverage industry. Beverage packaging plays a vital role in protecting and extending a beverage's shelf life. Beverage packaging can be done using different raw materials and different pack types. Depending on the characteristics of the beverage intended to be packaged and value to be offered by packaging, the selection is done. Right packaging types is essential to preserve beverage taste and prevent untoward chemical reactions endangering the consumer's health. Hence, an efficient and suitable packaging is imperative for every beverage. Major stakeholders of a beverage packaging market are the raw material suppliers, beverage producers, and packaging product producers. The key companies with substantial market share in beverage packaging industry are Ball corporation (U.S.), Crown Holdings Inc. (U.S.), Rexam Plc. (U.K.) and Tetra Laval (Switzerland). The key players of the industry held nearly one-fourth of the total beverage packaging market that depicts the participation of large number of players in this market. This fragmented industry structure is primarily due to the availability of number of pack types and raw materials used for packaging beverage. The figure above shows the growth trend from 2013 to 2018. Plastic has the highest growth rate and its market is entirely pushed by PET, market share of plastic is increasing for the period under consideration.Paper & board registers the highest growth, reaching $16.9 billion by 2018. Such shifts in preference for PET and HDPE over glass and metal, arises mainly from structural and cost advantages that plastics provide. Not only the cost of production, but also the cost of recycling plastics is cheaper as compared to other materials. The saturated beverage market of the North America and Europe will result to slow growth of packaging market in the region. A slight boost in European market can be seen by the East European nations. Environmental awareness in consumers is also driving them to use environmentally friendly products and this is a reason that they are changing their preferences from glass to PET and HDPE. Changing lifestyles and disposable incomes in APAC economies drives end-use market APAC occupies the largest share in the beverage packaging market. However, developing economies such as China and Indiaare driving further growth in the region. Consumer trends, westernization of eating habits and increasing disposable incomes are some of the key factors that influence trends. Similarly, the flourishing food and beverage processing industry in Brazil and other Latin American countries drives the growth in ROW. 315 Most of the countries in Asia-Pacific are still at a developing stage. Economies of these countries are set to grow at faster pace, than the global average rate. With this growth prosperity, millions of people are being lifted up from poverty and increasingly left with higher disposable incomes. Rising population and resultant demands for food production are driving the markets in these developing regions. China and India are at the forefront of this growth trend. The flourishing F&B processing industry and the increasing consumer awareness regarding benefits of health drinks and their packaging types are key elements that drive the markets in these regions. Conclusions. Nothing communicates brand freshness quite like opening a beverage can. The crisp, fresh, chilled convenience connects instantly with consumers like no other form of packaging. Add to that distinct weight, production, and recycling advantages and the can could just be the perfect beverage package. Crown has led the industry with unique can shaping and decorating technologies that redefine how the world looks at cans. And with 64 plants in 24 countries, we are committed to helping beverage brands expand worldwide. Flor de Caña, the award-winning, Slow-Aged™ rum of Nicaragua, has launched Centenario 25, an ultra-premium rum that will be available exclusively in Duty Free stores for a retail price of $140 per bottle. The packaging for Centenario 25 includes a black-and-gold label featuring an abstraction of the Nicaraguan volcano, while the rum itself seems to float in the bottle. The bottle itself sports sharp, beveled edges and a heavy, solid-glass base. The premium cork closure is topped with an embossed “Flor de Caña” gold medal coin. References 1. Arnold J.P. Origin and History of Beer and Brewing: From Prehistoric Times to the Beginning of Brewing Science and Technology / Arnold J.P. – Cambridge : 2005, – P. 54-67. 2. Hamill P. A. Drinking Life: A Memoir / P. A. Hamill. – New York: Little, Brown and Company, 1994. – P. 66-67. 3. Michael F. J. Liquid Candy: How Soft Drinks are Harming Americans' Health / F. J.Michael. – Washington, 2005. – P. 12. Scientific supervisor: Halyna Lukianets 41. Protein drinks and shelf-stable dairy beverages production Radzivil K.M. National University of Food Technologies Introduction. Protein drinks and shelf-stable dairy beverages are nabbing an exponentially growing share of the beverage market, driving Dairy Farmers of America’s Contract Manufacturing division to create increasingly innovative formulation and manufacturing solutions for its business partners. When it comes to quenching a consumer’s thirst for a healthy drink, dairy provides a naturally nutritious base. Today’s products—from smoothies to probiotic shots—are dressed up with appealing nutrients, healthful bacteria, colors, flavors and more, making formulation much more complex than straight milk. Cow’s milk has two types of proteins: caseins and whey proteins. “They have very different characteristics and behave differently under the same heating and pH conditions," explains Kimberlee (K. J.) Burrington, coordinator of dairy ingredient applications, 316 Wisconsin Center for Dairy Research, Madison. “Milk protein is about 80% casein and 20% whey protein, and the casein portion is very heat-stable, while the whey proteins are not. Whey proteins also have very good solubility from pH 2 to 10, while casein loses it solubility at pH 4.6 or below. The functionality of the proteins used in a dairy-based beverage is probably the most-important aspect to understand." “Many whey proteins have been modified to withstand thermal processing parameters such as aseptic, hot-fill and even retort conditions," says Grace Harris, manager, applications and business development, Hilmar Ingredients, Hilmar, CA. Whey protein can be used to fortify acidic beverages without causing sedimentation. Hilmar has developed a special whey protein isolate (WPI) for improved taste and clarity in low-pH clear beverages. “Along with functional performance like acid and heat stability, it has a very neutral taste that doesn’t impact lighter beverage flavors," says Harris. “So, flavors like peach and apricot stay true without sourness or off notes." Whey protein concentrates can work well in creamy-style acidic or neutral-pH beverages, such as fruit smoothies and high-protein shakes. Dispersible versions are best in dry mixes and beverage bases. Traditionally, whey proteins were only a byproduct of cheesemaking. However, “whey protein derived from milk is a new-generation dairy ingredient that holds great potential for beverages formulated with high concentrations of protein," says Burrington. She finds that whey protein derived directly from milk is more consistent because it has not undergone the cheesemaking process and it contains less than 1% fat, even when concentrated to as high as 80%. “That accounts for their low turbidity in solution," she says. “When choosing a stabilizer for milk beverages, the most-important part is pH of the beverage and shelf life of the product," says Dan Grazaitis, food scientist, TIC Gums, White Marsh, MD. A shelf-stable acidified dairy beverage like drinkable yogurt requires a specific stabilizer that can handle the low pH and also stabilize the proteins. The stabilizer has to handle low pH for the entire shelf life. “Typically, pectin, LGB (locust bean gum), starch and/or gelatin are used in these beverages," he says. “If the milk is neutral pH, then it opens the door for other stabilizers like carrageenan. Instant milk beverages have more options in stabilizers because the long-term compatibility with the milk proteins is not an issue. This allows the use of guar, xanthan and CMC (carboxymethyl cellulose), which typically are not used in shelf-stable dairy beverages." For shelf-stable acidified products, Wunderly points out that processing parameters, plant capability and how the consumer is going to use the product should also be considered when choosing ingredients. “Any of these can possibly derail your product. For instance, you don’t want to use a carrageenan in a low-pH product, and you do want to use a clarified xanthan gum in a product that requires transparency and clarity," he says. A good way to improve texture and viscosity in dairy drinks is by adding a guar gum and carrageenan blend. “Carrageenan can add a nice, thick mouthfeel that doesn’t easily dissipate in your mouth," Wunderly says. Guar is traditionally an economical source of viscosity. “Too much carrageenan will cause gelation, and too much guar can have a negative flavor impact. But, in the right ratio, these two hydrocolloids work well together." Conclusions. The package design consists of a large sunflower and nutritional claims of gluten free and dairy free. According to Tina Nelson, VP sales & marketing, consumer products, SunOpta Grains & Foods Group, “We wanted SōL to stand out among all the other non-dairy, shelf-stable beverages on the shelf because it is unique, so we made the conscious decision to not have an image of a pour on the front of the packaging. Instead we wanted the emphasis on the sunflower, so it is clear that SōL is not just another white non- 317 dairy beverage, but it is made from sunflower kernels – one of nature’s most potent superfoods.” References 1. "Welcome to Dairy Ingredients Inc. | Beverages & Fluid Dairy Products" [електронний ресурс] : режим доступу < Dairyingredientsinc.com> 2. Wondrich D. Imbibe: From Absinthe Cocktail to Whiskey Smash, a Salute in Stories and Drinks to "Professor" Jerry Thomas, Pioneer of the American Bar / D. Wondrich. – Penguin, 2007. – P. 82. 3. Zeldes L. A. "Eat this! Old-fashioned eggnog, made safer, thanks to Chicago-area eggs" / L. A. Zeldes // Dining Chicago. Chicago's Restaurant & Entertainment Guide. – 2010. – № 1. – P. 32-34. Scientific supervisor: Halyna Lukianets 42. Software system "1C: Enterprise 8. Restaurant" Svirsky D. I. National University of Food Technologies Introduction. System "1C: Enterprise 8. Restaurant" is designed to automate the front office to the restaurant business enterprises, namely, such as restaurants, cafes, bars, cafeterias, catering departments of hotel and restaurant complexes, entertainment centers and more. Features is the possibility of pre-setting system and its administration at the level of the back- office system, a simple and intuitive interface designed for use with touch- screen, independent work without back-office, a large number of analytical reports, most of them can be formed directly on the touch screen POS - terminal. How to use the platform "1C: Enterprise 8", making it easy to administer and refine the system for specific needs of any company, regardless of its scale, type and concept. The solution can be used in both single and networked enterprises. With the software you can automate these jobs: waiter, cashier, the bartender, bartender, hostess, admin. For more jobs recommended installation in the client- server version using the popular and reliable database MS SQL Server, which enables the use of standard administration tools and settings , as well as to provide easy maintenance of the system. The software is designed so as to ensure the stability of the cash unit and a top speed of service yet supported network operating mode of the equipment within the same database. Program complex "Sail-Restaurant” "Sail- Restaurant" is designed to automate the restaurant business establishments (restaurants, cafes, bars, clubs). This software can find all the essentials - from complete automation of business processes in customer service to managing financial and economic, tax and stock control. As a result of software "Sail restaurant" institution receives the following benefits: - Improving the quality of service, the prestige of the institution and customer loyalty; - Provides a quick order processing and customer service; - Better coordination and control of the staff; - Integration is carried out with modern equipment: POS-printers and POS-terminals, PDAs, - Keeps records of the movement of property and goods movement; 318 - Reduced the time spent on finding and analyzing information. Administrator can perform all actions on the system are provided for waiters and cashiers. In addition, it has the ability to manage changes in the system log replacement table or waiter serving a client, do the division and unification of customer orders , and remove from the system of orders or contracts with the registration position causes deletion. The application of discount and deposit of the restaurant with the help of club card customers. Program complex AS " Restart " This complex was designed by "1C- Rarus" and is designed to automate the front office for catering . How to use MS Windows platform and database format MS SQL, making it easy to administer the system, and virtually eliminates all restrictions on the number of computer workstations contact the staff. The solution can be used in small enterprises and in large networks , entertainment and hotel complexes or complexes with a large number of food outlets . With the software you can automate jobs, including cashier, the waiter, the bartender, bartender, administrator. Functional features common features of the product: - Quick installation of the decision; - Simple and intuitive interface designed for use with touch screen; - No high requirements for POS- equipment; - The software can be used independently or in conjunction with the accounting decisions "1C-Rarus: restaurant management," "1C-Rarus: plant food", "1C: 8 public catering", "1C-Rarus: Catering, red.6". Due to the strong development of the restaurant industry, with increasing competition, interest in automation management is growing. Restaurant development is impossible without the introduction of an automatic control system that allow to improve the quality of visitor services, monitor the activities of the enterprise as a whole, daily to analyze financial statements and more. Conclusions. The analysis showed that the system provides automated accounting, production, marketing and management processes. Each system serves two or one functions: process automation services in the hall with the module "front office", automate and control using the "back office." The first module is responsible for the hall and reception, the second - follows the movement of products. Use in an enterprise of one of the modules is not effective. References 1. Архіпов В. В. Організація ресторанного господарства [навч. посіб.] / В. В. Архіпов. – К. : Центр учбової літератури, Фірма «Інкос», 2007. – 335 с. 2. АС "РестАрт" — ресторанный фронт-офис нового поколения! [електронний ресурс] : режим доступу