МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ І УПРАВЛІННЯ _________________________________________________ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ХАРЧОВОЇ ТА ПЕРЕРОБНОЇ ГАЛУЗЕЙ АПК МАТЕРІАЛИ X Всеукраїнської науково-практичної конференції 24-25 листопада 2021 р. ТЕЗИ ДОПОВІДЕЙ ________________ Київ НУХТ 2021 2 2 Підвищення ефективності діяльності підприємств харчової та переробної галузей АПК: Матеріали Х Всеукраїнської науково-практичної конференції, 24- 25 листопада 2021 р. Київ : НУХТ, 2021. 137 с. У збірник увійшли тези доповідей учасників Х Всеукраїнської науково- практичної конференції «Підвищення ефективності діяльності підприємств харчової та переробної галузей АПК», в яких розглянуто актуальні питання функціонування та розвитку суб’єктів господарювання, висвітлено проблеми ресурсної, інноваційно-інвестиційної, фінансової, управлінської та зовнішньоекономічної діяльності підприємств. Розраховано на науковців, викладачів, аспірантів і здобувачів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів, яких цікавлять питання, пов’язані з функціонуванням підприємств харчової та переробної галузей АПК у сучасних умовах господарювання. Редакційна колегія: О.Ю. Шевченко, С.В. Токарчук А.О. Заїнчковський, О.О. Шеремет, І.В. Ковальчук, Н.Я. Слободян, Ю.Г. Левченко, Ю.Л. Труш, В.В. Рябенко (секретар), О.І. Тимченко (секретар). Відповідальний за випуск д-р. екон. наук, професор А.О. Заїнчковський. Матеріали конференції надруковано в авторській редакції. Рекомендовано Вченою радою НУХТ Протокол № 3 від 28 жовтня 2021 року © НУХТ, 2021 3 3 ЗМІСТ СЕКЦІЯ 1. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ…………….. 7 1. Басюк Т.П. Сучасні практики впровадження ділової етики і комплаєнсу на підприємствах харчової та переробної галузей АПК…………………………………………………………………………….. 8 2. Грабарчук Д.Д. Вплив COVID-19 на економіку України………………... 10 3. Борисов Д.О., Жужукіна Н.І. Зміна концепції маркетингу у виробництві хліба в умовах глобалізації………………………………… 11 4. Думанська Ю.М. Оцінка виробництва високоолеїнової соняшникової олії……………………………………………………………. 13 5. Дунда С.П. Закон розвитку як основний закон теорії організації……………………………………………………………………... 15 6. Дунін М. Онлайн-доставка їжі як одна з ключових тенденцій сучасного розвитку закладів харчування……………………………….. 17 7. Ємцев В.І. Сучасний стан та тенденції світового ринку натурального меду………………………………………………………….. 19 8. Закревська Л.М. Сучасний стан внутрішньої та зовнішньої торгівлі в Україні……………………………………………………………. 22 9. Іванюта Т.М. Роль і взаємозв’язок понять «комерційна таємниця» та «торгові секрети»……………………………………….. 23 10. Ківер А.В. Стан та тенденції розвитку ринку алкогольних напоїв в Україні………………………………………………………………. 25 11. Ковальчук І.В., Гаркавенко І.О. Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні …………………………………………………………….. 27 12. Кравченко І.Й., Анікеєнко Є.С. Доцільність впровадження на підприємстві електронного документообігу………………………….. 29 13. Крамаренко О.М. Особливості правового регулювання укладання електронного договору……………………………………….. 31 14. Кривун М.В. Тенденції функціонування господарського механізму функціонування молокопереробних підприємств……….. 32 15. Негода О., Негода І. Проблемні питання розмежування корпоративних та трудових відносин за участю посадових осіб господарських товариств…………………………………………………. 35 16. Піх М.З., Струсь С.Р. Економічна безпека підприємств в контексті глобалізації……………………………………………………… 37 17. Пономарьова М.І. Неустойка як спосіб забезпечення виконання договірних зобов’язань………………………………………... 40 4 4 18. Рудовська П. Поняття судового захисту прав і законних інтересів суб’єктів підприємництва……………………………………. 41 19. Соловйова А.М. Власність як основа економічної діяльності: питання кримінально-правової охорони………………………………… 43 20. Страшинська Л.В., Шеремет О.О. Проблеми розвитку підприємств кондитерської та хлібопекарської промисловості….. 46 21. Ткаченко О.М. Обмеження прав людини в бізнес- сфері……………………………………………………………………………. 48 СЕКЦІЯ 2. РЕСУРСНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ХАРЧОВОЇ ТА ПЕРЕРОБНОЇ ГАЛУЗЕЙ АПК......................................................................................................... 51 1. Данкевич А.Є. Управління біоресурсним та інноваційним потенціалом соняшнику в агропромисловому комплексі……………. 52 2. Ємцева Г.Ф. Проблеми та перспективи розвитку «зеленої енергетики» в Україні………………………………………………………. 54 3. Кайданович В.В. Прийняття ефективних управлінських рішень в бізнесі………………………………………………………………. 56 4. Канчуківська А.Б. Цифрові компетенції як умова формування якості людського капіталу………………………………………………... 58 5. Макаревич О.В. Інтелектуальний капітал: потреба у нових фахівцях в результаті НТП……………………………………………….. 60 6. Малінов В.А. Біоенергетика України – основа для масштабування, початок озеленення енергетики……………………. 62 7. Павлусенко А. Майновий потенціал підприємства: теоретичне бачення………………………………………………………… 63 8. Тимченко О.І. Вдосконалення системи мотивації персоналу малих підприємств харчової промисловості…………………………... 66 9. Танинець М.П. Мотивація як чинник підвищення ефективності праці персоналу на підприємстві……………………… 68 СЕКЦІЯ 3. КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ……………………… 70 1. Корень Н.В. Вплив карантинних обмежень на зовнішньоекономічну діяльність підприємств молочної промисловості України…………………………………………………….. 71 5 5 2. Огійчук С.М. Застосування соціальних мереж для рекламування закладів ресторанного господарства…………………. 73 3. Скопенко Н.С. Запровадження циркулярної економіки – шлях до зростання конкурентоспроможності та сталого розвитку….. 75 4. Ткачук С.В. Стійкі та нестійкі конкурентні переваги: перспективний та помилковий маркетингові підходи ……………… 77 5. Sheltusheva V. The role of competition law in protection against unfair competition ……………………………………………………………. 79 6. Чабаненко О.С. Аналіз молочної галузі та рівень її конкурентоспроможності ……………………………………………….. 81 СЕКЦІЯ 4. ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ ХАРЧОВОЇ І ПЕРЕРОБНОЇ ГАЛУЗЕЙ АПК……………………………………………………………………. 84 1. Безлуцька К. Ребрендинг як інструмент оновлення бренду……. 85 2. Бурчак О.В. Взаємозв’язок інноваційності та креативності в сучасних умовах……………………………………………………………… 87 3. Гарастовська А.В., Пєтухова О.М. Віртуальне підприємство як форма стратегічного розвитку………………………………………. 89 4. Красовський Д.О. Інновації як ключовий фактор розвитку підприємств харчової промисловості…………………………………… 91 5. Левченко Ю.Г. Інноваційна спроможність України у міжнародних рейтингах…………………………………………………… 93 6. Нечипоренко К.В. Формування інвестиційного портфеля……... 96 7. Новак П.В. Ефективність інвестицій в людський капітал на підприємстві………………………………………………………………….. 99 8. Рябчун Є. Розроблення візуальної айдентики бренду……………. 101 9. Слободян Н.Г. Чинники та особливості ефективного залучення позикових коштів в сучасних умовах……………………….. 103 10. Стахурська С.А. Інвестиційна привабливість підприємств як чинник активізації процесів інвестування та розвитку…………….. 105 11. Труш Ю.Л. Поняття і основні складові цифрової економіки як сучасної концепції креативної економіки………………………………. 107 12. Шевченко О.Н. Креативність та інноваційність – основа креативної економіки………………………………………………………. 108 6 6 СЕКЦІЯ 5. УПРАВЛІННЯ РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЮ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ………………………………………………… 110 1. Годун В.В. Управління стратегією результативності діяльності підприємств харчової промисловості…………………….. 111 2. Крайнюченко О.Ф., Шевчук А.А. Особливості застосування SPACE-аналізу у системі маркетингового менеджменту…………. 113 3. Крамських А. Аналіз собівартості продукції для підприємства харчової промисловості……………………………………………………. 115 4. Кустовський О.В. Проблеми оподаткування малих підприємств в Україні……………………………………………………… 117 5. Ліфанова О.О. Шляхи підвищення економічної ефективності підприємств харчової галузі в умовах глобалізації економіки……… 118 6. Міліневська В.Д. Методичні підходи до оцінювання прибутковості діяльності підприємства………………………………. 121 7. Молін Н.О., Скригун Н.П. CRM-системи як засіб автоматизації взаємодії зі споживачами в маркетингових комунікаціях…………………………………………………………………... 123 8. Новойтенко І.В. Результати IPO на фондовому ринку США…. 125 9. Осадча Г.Г. Сегментна звітність…………………………………... 127 10. Рибачук-Ярова Т.В., Тюха І.В. Управління ефективністю операційної діяльності підприємств харчової промисловості…….. 128 11. Рябенко В.В. Проектний підхід до організаційних змін на підприємствах харчової промисловості………………………………… 132 12. Темчишина Ю.Л. Знаннєво-креативна участь персоналу в розвитку промислового підприємства………………………………….. 135 1 СЕКЦІЯ СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ 8 СУЧАСНІ ПРАКТИКИ ВПРОВАДЖЕННЯ ДІЛОВОЇ ЕТИКИ І КОМПЛАЄНСУ НА ПІДПРИЄМСТВАХ ХАРЧОВОЇ ТА ПЕРЕРОБНОЇ ГАЛУЗЕЙ АПК Басюк Т.П., канд. екон. наук Національний університет харчових технологій Проблемні питання щодо етичних норм і правил ведення бізнесу поступово набувають своєї актуальності в підприємницькому середовищі України. Незалежно від галузі, виду і обсягів діяльності, організаційно-правої форми на підприємствах приходить чітке усвідомлення важливості, впливовості, значимості і необхідності впровадження ділової етики і комплаєнсу в повсякденну бізнес-практику задля підвищення ефективності і забезпечення конкурентоспроможності. Українські підприємства, котрі шукають міжнародного фінансування та намагалися отримати доступ до відповідних інституцій, швидко зрозуміли, що одного бізнес-плану інвесторам недостатньо. Вони хочуть бачити докази того, що компанія веде бізнес в етичний та прозорий спосіб. Оскільки відсутність антикорупційних політик, політик запобігання конфлікту інтересів чи якісних процедур перевірки контрагентів могли у будь-який момент призвести до суттєвих проблем як із державою, так і з банальним шахрайством з боку підрядників і постачальників, інвестори намагалися захистити свої гроші та вимагали від потенційних партнерів відповідального ставлення до комплаєнс-складової. Такі ж ризики несло й неетичне ставлення керівництва до працівників, що могло розвалити бізнес зсередини. Але ще більшим за фінансові втрати ризиком для інвестора є репутаційний від вкладання грошей у «брудний» бізнес. З огляду на зазначене на провідних підприємствах харчової і переробної галузей АПК активно використовується механізм комплаєнсу як складової загальної управлінської системи і ділової етики. Як складова частина системи управління комплаєнс – це комплекс вбудованих у бізнес-процеси видів контролю виконавців, документів, технічних засобів стосовно їх відповідності зовнішнім та внутрішнім нормативам і вимогам, в тому числі етичним принципам і вимогам. Розробляючи систему комплаєнсу, необхідно визначити: чи підпадає діяльність підприємства під спеціальне регулювання (наприклад, ліцензування, контроль АМКУ тощо), чи взаємодіє підприємство з державним сектором економіки, чи працює через дистриб’юторів (потенційний корупційний ризик), чи орієнтований бізнес виключно на ринок України, чи також покриває інші держави, хто є ключовими носіями комплаєнс-культури на підприємстві (офісний або робочий персонал). Класична модель системи комплаєнс включає три основні складові: 9 регламентуючі документи (кодекси поведінки, політики, процедури тощо); тренінгова та комунікаційна робота, спрямована на формування корпоративної культури комплаєнс; контроль та аудит. Залежно від того, на чому компанія робить акцент – на формуванні культури чи контролі – роль комплаєнс-офіцера може змінюватися від бізнес-партнера до поліцейського. Багаторічний досвід компанії Кернел, найбільшого в Україні виробника та експортера соняшникової олії, ключового постачальника сільськогосподарської продукції з регіону Чорноморського басейну на світові ринки, щодо формування ділової етики і комплаєнсу включає розробку Кодексу етики, Кодексу взаємодії з постачальниками, Політики управління конфліктом інтересів та протидії шахрайству і корупції, Політики рівних можливостей та культурного різноманіття, Антидискримінаційної політики, Політики свободи асоціацій та об’єднань, Антикорупційного застереження, Листа партнерам, Комплаєнсу в Агробізнесі. Останній включає дайджест ділової доброчесності в Агробізнесі і був створений за ініціативою Кернел Всеукраїнською мережею доброчесності і комплаєнсу [1]. Дещо відмінним є наповнення розділу «Ділова етика і комплаєнс» на сайті Агроіндустріального холдингу МХП. Зазначена рубрика містить Дорожню карту впровадження функції комплаєнсу, Комплаєнс декларацію, Кодекс етики, Кодекс бізнес партнера, Декларацію доброчесності, Політику управління конфліктами інтересів, Лінію довіри [2]. Чесність, відкритість та підзвітність є задекларованими елементами корпоративної культури Агропромхолдингу АСТАРТА-Київ. Компанія має Кодекс Корпоративної етики, Антикорупційну політику. У 2019 році АСТАРТА розробила систему контролю (Комплаєнс) дотримання вимог управління ризиками відповідності законодавству, нормативним актам, регуляторним актам, нормам галузевих організацій та кодексам поведінки, які можуть призвести до юридичних санкцій проти Компанії, фінансових або репутаційних втрат. АСТАРТА також має Комплаєнс комітет, який був створений на рівні управління. Комітет бере участь у виявленні та оцінці ризиків у таких галузях, як: дотримання законів та нормативних актів; боротьба з підкупом; шахрайство; охорона навколишнього середовища; захист даних; права людини та зв’язки з державною та місцевою владою [3]. Зазначені практики впровадження ділової етики і комплаєнсу слугують зразком і підштовхують до аналогічних впроваджень на підприємствах харчової і переробної галузей АПК. Література 1. Офіційний сайт компанії Кернел. https://www.kernel.ua/ua/about/business-ethics-and-compliance/ 2. Офіційний сайт агроіндустріального холдингу МХП https://mhp.com.ua/uk/Corporate-Ethics-and-Compliance-ua https://mhp.com.ua/uk/Corporate-Ethics-and-Compliance-ua 10 3. Офіційний сайт агропромхолдингу Астарта-Київ. https://astartaholding.com/files/uploads/446e32f063f3788870df1cf9e8dbf48c.pdf ВПЛИВ COVID-19 НА ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ Грабарчук Д.Д. Національний університет харчових технологій Уся світова спільнота, починаючи з середини грудня 2019 року, потрапила під величезний вплив Всесвітньої епідемії коронавірусної хвороби, яка отримала назву COVID-19. Пандемія, зумовлена цим вірусом, вже призвела до тисячних людських втрат у всьому світі, наклала суттєві обмеження на соціально-культурне життя населення і кардинально змінила тренди глобальної економіки. На сьогодні важко спрогнозувати, які остаточні людські жертви та економічні втрати зазнають держави в коротко-, середньо - і довгостроковій перспективі. Проте важливо розглянути окремі прогнози економічного розвитку та негативних наслідків пандемії COVID-19 [1]. Україні необхідно не стільки намагатися відновити допандемічні показники, скільки рухатися далі, вносячи необхідні корективи до цільових орієнтирів та включаючи у щоденне життя необхідні обмеження та використовуючи їх на власну користь. Україна не зможе повернути свій потенціал менш ніж за 3 роки, оскільки активно відбувається фіскалізація малого та середнього бізнесу, а ВВП країни почав падати ще до пандемії, що говорить про неефективність даної фіскальної політики [2]. Пандемія спричинила ефект «сніжного кому», закриття підприємств на карантин спричинило закриття малого та середнього бізнесу, а отже скорочення платоспроможного попиту, що спричиняє подальше банкрутство малих підприємств. Використовуючи дослідження МВФ падіння ВВП склало 7.70% що дорівнює 50-54 млрд $. Для повернення до «докарантинного» рівня економічного розвитку за прогнозами незалежних аналітичних компаній Україні потрібно від 1-го до 2х років при усуненні ризику підвищення зараження населення. Ці дані дещо оптимістичні, оскільки не враховують втраченого потенціалу розвитку економіки та фактор обмежень, які ще не були зняті зі сфер обслуговування та інших [3]. Враховуючи рівень розвитку країни, її економічну політику та втрачений потенціал розвитку під час карантину можна дійти висновку, що для відновлення економіки та її виходу на перспективний рівень країні знадобиться від 2-х до 3-х років з ефективною економічною політикою, створенням механізмів її реалізації та контролем виконання поставлених задач. 11 Література 1. Офіційний сайт «Організація об’єднаних націй Україна» [Електронний ресурс]. URL: https://ukraine.un.org/uk (дата звернення 09.11.2021). 2. Офіційний сайт «Міжнародний Валютний Фонд» [Електронний ресурс]. URL: https://www.imf.org/ (дата звернення 09.11.2021). 3. Коронавірус – український бізнес на карантині. [Електронний ресурс]. URL: https://opendatabot.ua/business-quarantine Науковий керівник – канд. екон. наук Левченко Ю.Г. ЗМІНА КОНЦЕПЦІЇ МАРКЕТИНГУ У ВИРОБНИЦТВІ ХЛІБА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ Борисов Д.О. Жужукіна Н.І., канд. екон. наук Національний університет харчових технологій Перший прообраз хліба був спечений більше 5 тисяч років тому в Стародавньому Єгипті, нині ж у світі люди споживають близько 9 мільйонів буханок хліба кожного дня [1]. Якщо говорити конкретно про Україну, то для нас хліб – це не просто матеріальне благо, це – святиня, оберіг та втілення божественної сили. У період планово-розподільчої економічної системи поняття маркетингу як такого не було. Під впливом глобалізаційних процесів ми можемо спостерігати на полицях магазинів різні види хліба: дієтичний, йодований, вітамінізований, лікувальний тощо, а також інші національні хлібобулочні вироби. Дана сфера зазнала величезного розширення асортименту та впливу як і від науково-технічного прогресу, так і від маркетингу. У перехідний період від планово-розподільчої до ринкової економіки у хлібопекарській галузі виробництво було зосереджено в індустріальних комплексах. Не було малого та середнього бізнесу, як наслідок, не було й конкурентних умов, які б стимулювали розвиток маркетингу. З отриманням незалежності Україна перейшла на ринкову економіку, але соціальному маркетингу одразу приділяти увагу заводи не могли, адже головним їх завданням було отримати стабільний прибуток, тому лишні затрати лише б усугубили діяльність організації. Тоді існував лише виробничий маркетинг: підприємства намагалися мінімізувати витрати та максимізувати прибуток. Починаючи з 2000-х років, набирає обороти малий та середній бізнес, з’являються нові товари, такі як: лаваші, круасани, хлібці, сухарі, галети, які являються замінниками та прямими конкурентами хліба. Таким чином, зросла пропозиція альтернатив, разом із тим піднявся рівень добробуту 12 населення. Ці фактори спровокували підприємства перейти від виробничого до соціального маркетингу. Нині популярність хліба в споживчих кошиках людей обумовлюється, перш за все, традиціями людей та доступністю в купівлі. Попит хліба суттєво залежить від споживачів та в їх вибору, адже середньостатистичний споживач хліба 30 років тому і нинішній мають величезні відмінності, тому компаніям приходиться ретельно слідкувати за смаками споживачів. Оглядове дослідження ринку хлібобулочних виробів у 2013 році в Києві Державної службою статистики [2] показало, наскільки сильно переваги споживачів змінилися в умовах ринкової економіки та процесів глобалізації. Адже у 90-і роки ніхто і не міг подумати, що 41,3% споживачів надають перевагу свіжості продукту, 19,7% – смаку, 16,5% – зовнішньому вигляду та 6,1% – упаковці. Це означає, що мала кількість людей приділяє увагу ціні, що раніше здавалося б нонсенсом. Також дане дослідження поставило нові завдання для виробників, а саме: якість та свіжість продукції та користь від неї. Аби забезпечити свіжість продукту, потрібна оптимальна та гнучка логістика доставки. Тому перевезення хліба, у більшості компаніях, зараз здійснюється малотоннажними автомобілями, які більш маневрені та пришвидшують час доставки, забезпечуючи свіжість. У 2008 році американські вчені розробили упаковку, яка здатна рятувати від зараження цвіллю та продовжує свіжість продукту до 10 днів [1], що доволі сильно вплинуло на розвиток технології упаковки та спричинило збільшення уваги виробниками упаковці. Зараз, аби забезпечити привабливий зовнішній вигляд та зручну упаковку, підприємства використовують інноваційне обладнання, аби забезпечити певний рівень конкурентоспроможності свого товару. У 2000 році, за даними Держстату [2], попит хліба становив 2464 тисяч тон, тоді як у 2020 році – 1589 тисяч тон, що свідчить про скорочення обсягу офіційного виробництва на 35% за 20 років, хоч населення зменшилося лише на 11%. Це зумовлено, перш за все, надмірною тінізацією економіки, економічно-політичною ситуацією та глобалізацією. Глобалізація являє собою світову культурну інтеграцію та уніфікацію. Наприклад, у нас раніше не були настільки популярні хлібці, круасани та лаваші, які є замінниками хліба [3]. На нашу думку, буде доцільно створити певні рекламні ролики, хоч хліб вважається товаром «що не рекламується». Як показав минулий досвід, хліб не є винятковим продуктом, немає гарантій, що традиції та тенденції людей в майбутньому не зміняться. Хліб вже не святиня для сучасних українців, хоч і досі має своє місце майже в усіх родинах України, тому, я вважаю, перегляд маркетингової кампанії буде раціональним кроком. Отже, значення маркетингу у виробництві хліба в умовах глобалізації лише зростає, завдяки уніфікації хліб перестає бути особливим, тому в успішності підприємства велику роль відіграє правильна стратегія розвитку з 13 урахуванням нинішніх та майбутніх переваг споживачів. Таким чином, актуальна маркетингова кампанія є однією з аксіом успіху компанії. Література 1. 16 цікавих фактів про хліб. Поліпропіленові пакети для хліба : веб-сайт. URL: http://polpak.com.ua. 2. Статистична інформація. Державна служба статистики : веб-сайт. URL: www.ukrstat.gov.ua. 3. Хліб. Вікіпедія : веб-сайт. URL: https://uk.wikipedia.org. ОЦІНКА ВИРОБНИЦТВА ВИСОКООЛЕЇНОВОЇ СОНЯШНИКОВОЇ ОЛІЇ Думанська Ю.М. Національний університет харчових технологій Олійно-жировий підкомплекс України є надзвичайно потужним. За останні двадцять років підвищується потужність олієдобувних підприємств, збільшилась кількість заводів з переробки, Обсяги виробництва соняшнику, ріпака, сої зросли в рази за весь час незалежності України. Посівні площі цих культур зростають щороку. Також швидко розвивається селекція олійних культур з виведенням високоолеїнового та безлушпинного соняшника, стійкої до шкідників сої. Перспективними є вирощування та переробка високоолеїнових сортів соняшника, адже його олія за якісними показниками наближується до оливкової олії. На світовому ринку можна помітити недостатню кількість пропозицій, досить високий попит імпортерів. Україна – друга у світі за виробництвом високоолеїнової олії. Цінність високоолеїнової соняшникової олії в тому, що вона містить більш, як 82% олеїнової жирної кислоти, до 45мг/100 г вітаміну Е і має низький вміст лінолевої жирної кислоти. Найбільшими експортерами високоолеїнової соняшникової олії є такі підприємства, як «Віойл», «АДМ Україна», «Бунге», «Кернел», «Укролія», «Олсідз Блек Сі», Мелітопольський олійно-екстракційний завод, «Дельта Вілмар СНГ» та ін. У 2020 році посівні площі високоолеїнового соняшника в Україні виросли. Великі премії минулого року (2019/20 МР) були основним чинником для збільшення посівних площ. Також зацікавленість господарств підтримувалася стабільним попитом на високоолеїнову олію зі сторони імпортерів. Проте швидке зниження премії з 550 грн/тонну практично до нуля було великою зневірою 2020/21 МР. Разом з тим 426 тис. тонн високоолеїнової https://uk.wikipedia.org/ 14 соняшникової олії вивезли в більше, ніж 50 країн світу. Основними імпортерами стали Китай і Малайзія. Скоротили споживання високоолеїнової олії країни ЄС.[2] Перед підприємствами постає нова загроза, чи зможе високоолеїнова соняшникова олія стати національним брендом. Висока бідність країн може стати однією з причин низького попиту. Covid-19 також негативно вплинув на об’єм вживання високоолеїнової соняшникової олії в країнах Євросоюзу в 2020 році. Попит зменшився на 17% від прогнозованого і склав 858 тис. тонн. Варто зазначити, найсильніше зазнав поразки сектор суспільного харчування, де об’єм вживання олії знизився більше, ніж в два рази від прогнозованого – до 108 тис. тонн проти 240 тис. тонн. Попит в сфері вироблення снекової продукції скоротився не так суттєво – на 6,7% до 630 тис. тонн. Використання високо олеїнової олії в інших сферах (виробництво печива, фасовані олії для роздрібної торгівлі, косметика та ін.) оцінюється на тому самому рівні – 120 тис. тонн [1]. На 2021/22 роки очікується скорочення площі під високоолеїновий соняшник на 10%. Та варто зазначити, що підвищення врожайності компенсує скорочення площі і урожай може скласти не менше 1 млн тонн. До початку 2021/22 МР премія на високоолеїновий соняшник склав 500/550 грн/тонну [2]. За 2020/21 маркетинговий рік Україна вивела на експорт 160 тис. тонн високоолеїнової соняшникової олії, це на 10% нижче, ніж у минулому маркетинговому році [1]. Основними імпортерами високоолеїнової соняшникової олії стали Китай, Нідерланди, Малайзія, Італія, США, Великобританія, Іспанія, Франція. Варто зазначити значний ріст попиту з Китаю, в 2020/21 МР приріст поставок більш, ніж в два рази – до 37 тис. тонн [1]. Виробництво високоолеїнової соняшникової олії – це великі можливості і перспективи для країни. Впровадження еколого-безпечної технології вирощування високоолеїнових гібридів соняшнику сприятиме покращенню технологічних параметрів олії, забезпеченню населення високоякісною екологічно-чистою продукцією, що є одним із пріоритетних напрямів державної політики. Література 1. Високосный против высокоолеинового. АПК информ: веб-сайт. URL: https://www.apk-inform.com/ru/exclusive/topic/1517086 (дата звернення: 13.11.2021). 2. Украина соберет не менее 1 млн тонн высокоолеинового подсолнечника. Ukragroconsult: веб-сайт. URL: https://ukragroconsult.com/news/ukraina-soberet-ne-menee-1-mln-tonn- vysokooleinovogo-podsolnechnika/ (дата звернення: 13.11.2021). Науковий керівник – канд. екон. наук Левченко Ю.Г. https://ukragroconsult.com/news/ukraina-soberet-ne-menee-1-mln-tonn-vysokooleinovogo-podsolnechnika/ https://ukragroconsult.com/news/ukraina-soberet-ne-menee-1-mln-tonn-vysokooleinovogo-podsolnechnika/ 15 ЗАКОН РОЗВИТКУ ЯК ОСНОВНИЙ ЗАКОН ТЕОРІЇ ОРГАНІЗАЦІЇ Дунда С.П., канд. екон. наук Національний університет харчових технологій Законом в теорії організації називають залежність, що є загальноприйнятою для організації нормою і отримала визнання та підтримку авторитетних вчених. Будь-яка організація діє у межах трьох основних законів – синергії, самозбереження, розвитку. Розвиток є зміною процесу або явища від простішого до складнішого. Вчені пояснюють його як: 1) процес змін, що ведуть до підвищення опірності і життєвості системи, здатності чинити опір руйнівним силам зовнішнього середовища; 2) процес збільшення можливостей та бажання задовольнити власні потреби та потреби інших; 3) процес переходу системи у новий якісний стан за рахунок нагромадження кількісного потенціалу, зміни й ускладнення структури і складу, наслідком чого є зростання її здатності чинити опір впливу факторів зовнішнього середовища та підвищення ефективності функціонування; Основними характеристиками цієї категорії є: в процесі руху та змін набуває можливості до саморуху; відображає зміни явищ під впливом внутрішніх протиріч; зовнішні фактори не викликають руху, а лише модифікують його; здійснюється переважно шляхом свідомих, цілеспрямованих перетворень об’єкта розвитку; безперервний у часі процес; рух відбувається по спіралі. Проведений аналіз дозволив нам виділити елементи визначення розвитку підприємства: якісні та кількісні зміни, спрямований процес, адаптація до зовнішнього середовища, здатність чинити опір дестабілізуючому впливу факторів зовнішнього середовища, протиріччя, покращення, довгостроковість, нарощення внутрішнього та зовнішнього потенціалу підприємства, інтеграція підприємства, підвищення ефективності діяльності підприємства, забезпечення конкурентних переваг. Виділені елементи між собою взаємопов’язані. Фундаментальну основу розвитку організації формують теоретичні положення. Основними з них є теорія спрямованого розвитку, теорія циклічного розвитку та концепція життєвого циклу. Спрямований розвиток трактується як послідовність переходів від одного стану внутрішньої та зовнішньої рівноваги до іншого аналогічного стану, сформованого поточними обставинами і факторами. В основі оцінки та аналізу розвитку організації знаходиться його виробнича функція та бюджетні обмеження, а критерієм аналізу виступає технічна ефективність виробничої системи з перетворювання факторів виробництва. Здатність до адаптації до змін у зовнішньому середовищі та вирішувати протиріччя, які виникають всередині організації, визначають траєкторію його розвитку. Перехід від одного рівня 16 технічної ефективності до іншого вимагає додаткових витрат ресурсів і часу. В основі теорії циклічного розвитку лежать роботи М.Д. Кондратьєва., в яких визначено, що економічні кризи у розвитку соціально-економічних систем різних рівнів виникають періодично, циклічно. Теорія циклічного розвитку отримала своє продовження в концепції спірального розвитку підприємств, що характеризується коливанням їх ефективності та переходом на якісно новий рівень. Відповідно до концепції життєвого циклу розвиток організації розглядається від часу створення до її ліквідації через два критерії: витрати та результати діяльності. Закон розвитку в теорії організації визначає, що кожна матеріальна система прагне досягти найбільшого сумарного потенціалу під час проходження всіх етапів життєвого циклу. На основі проведеного аналізу основних законів організації визначено, що розвиток ґрунтується на законах онтогенезу, композиції і пропорційності, самозбереження, конкуренції, ефекті масштабу, переході на нові наукові підходи і принципи, синергії, впорядкованості, на економічних законах та безпосередньо на законі розвитку. Найбільш складним є закон розвитку організації, який спирається на принципи інерційності, еластичності (адаптивності), безперервності, пропорційності та стабілізації. Інерція проявляється в продовженні змін потенціалу системи на деякий час навіть після закінчення впливу змін у зовнішньому та внутрішньому середовищі. На підприємствах інерційність проявляється у використанні застарілого обладнання, знань, організаційних структур. Еластичність на практиці оцінюють порівняно з іншими системами, виходячи зі статистичних даних чи класифікацій. Процес розвитку йде безперервно, але може змінювати знак на протилежний, приводячи організацію від прогресивного стану до регресивного. Управління розвитком тісно пов’язане з дією основних законів теорії організації, в тому числі й закону розвитку, а їх знання дозволяють вибирати ефективні способи досягнення встановлених цілей у практичній діяльності. Література 1. Акофф Р. Акофф о менеджменте : пер. с англ. СПб: Питер, 2002. 448 с. 2. Василенко В.А. Диагностика устойчивого развития предприятий: монография. К.: ЦУЛ, 2005. 142 с. 3. Економіка підприємства: підручник / за ред. Г.О. Швиданенко. К.: КНЕУ, 2009. 816 с. 4. Забродский В.А., Кизим Н.А. Развитие крупномасштабных экономико-производственных систем. Харьков: Бизнес- Информ, 2000. 72 с. 5. Пономаренко В.С., Тридід О.М., Кизим М.О. Стратегія розвитку підприємства в умовах кризи: монографія. Харків: ВД «ІНЖЕК», 2003. 328 с. 6. Сердюк В.Н. Теоретические основы управления стратегическим 17 развитием субъектов реального сектора экономики. Економіка і організація управління. 2008. Вип. №4. С.13-27. 7. Фатхутдинов Р.А. Управление конкурентоспособностью организации. М.: Эксмо, 2005. 544 с. ОНЛАЙН-ДОСТАВКА ЇЖІ ЯК ОДНА З КЛЮЧОВИХ ТЕНДЕНЦІЙ СУЧАСНОГО РОЗВИТКУ ЗАКЛАДІВ ХАРЧУВАННЯ Дунін М. Національний університет харчових технологій В теперішній час глобальний ринок пронизаний різними тенденціями, які прямо впливають на діяльність сучасних компаній. Дуже важливим фактором при цьому є фактор зміни поколінь, під впливом якого змінюється поведінка споживачів і, як результат, компанії трансформують процес прийняття рішень щодо своєї комунікаційної політики та шляхів реалізації продукції і послуг. Харчова галузь не є виключенням у потоці глобальних ринкових змін. Зазначена сфера діяльності постійно і динамічно змінюється під впливом споживчих трендів, що призводить до появи нових товарів, послуг, ідей, смаків, упаковок, методів просування тощо. За останні 2 роки компанії в харчовій галузі суттєво коригували свою діяльність під тиском світової пандемії COVID-19. В результаті введення різних обмежень, споживачі були вимушені залишатися вдома та здійснювати покупки, в тому числі харчові, дистанційно. Таким чином, популяризувався тренд на доставку їжі із супермаркетів, кафе, ресторанів та інших джерел постачання їжі. Але розглянемо цю тенденцію більш детально, щоб зрозуміти, що і як впливало на популяризацію зазначеної тенденції. Загалом, за оцінками експертів, «за останні 5 років доставка із ресторанів зросла на 20% і, за прогнозами, онлайн-продажі з доставки їжі зростуть до 220 млрд. дол. до 2023 року, що становить 40% від загального обсягу продажів ресторанів» [2]. Тобто, як видно, зростання популярності доставки їжі було достатньо поступовим до теперішнього часу. Прогнози ж на майбутні роки вже є більш оптимістичними і демонструють більше різке і суттєве зростання у сфері доставки їжі. Логічним припущенням буде те, що на такий хід подій достатньо сильно вплинула пандемія COVID-19, але окрім цього, за свідченнями експертів, «популяризація доставки їжі відбулася ще й в результаті поширення нових моделей доставки та типів транспортних засобів для доставки» [2]. Це яскраво підтверджує аналіз McKinsey & Company, в якому було зазначено, що «до того, як пандемія припинила роботу тисячі закладів, ресторанні індустрія в США зростала на 3-4% в рік, коли ж продажі з доставки зростали приблизно вдвічі швидше (7-8%)» [4]. 18 Таким чином, до 2020 року природнє зростання такого явища як доставка їжі було, а тому тренд на доставку їжі вже мав під собою міцний фундамент. Але пандемія COVID-19 прискорила популяризацію цього тренду, що підтверджують аналітики: «доставка їжі в епоху пандемії значно зросла … дохід від доставки їжі в США перевищив позначку в 26 млн. дол. у 2020 році, що на 18 млн. дол. більше порівняно з високою відміткою у 2015 році та на 4 млн. дол. порівняно з 2019 роком» [3]. Важливим фактором при цьому є те, що «незважаючи на зростаючий рівень вакцинації населення, багато споживачів продовжують звертатися до сервісів доставки їжі як до безпечної альтернативи особистій купівлі» [3]. Тобто, доходність сервісів доставки їжі продовжує активно зростати, а споживачі поки що не збираються різко повертатися до традиційних методів купівлі харчових продуктів і страв. Наведений приклад із США яскраво демонструє популяризацію тренду доставки їжі внаслідок різних факторів впливу, але важливо зрозуміти, яке положення займає ця тенденція на українському ринку харчування. Наприклад, в якому становищі знаходиться український ресторанний бізнес. Загалом, до пандемії, культурі харчування в Україні було здебільшого притаманно відвідування кафе та ресторанів, а доставка їжі в офіс чи додому була рідкістю, тому що популярні сьогодні сервіси доставки їжі тільки з’являлися на ринку України, і тільки певна частина кафе та ресторанів мали свою власну розвинену систему доставки (наприклад, Domino’s Pizza). Але пандемія COVID-19 суттєво змінила ситуацію в галузі та підсилила тренд на онлайн-доставку їжі, що було підмічено експертами: «з середини березня 2020 року до середини листопада 2020 року товарообіг закладів харчування в Україні впав на 81%, а перший весняний карантин призвів до тимчасового закриття понад 60% ресторанів» [1]. Тобто, можна зробити висновок, що заклади харчування були вимушені адаптуватися під нові ринкові умови. Для більшості таких закладів харчування порятунком стали сервіси доставки їжі – за оцінками Glovo, «український ринок онлайн-доставки їжі зріс у 6-7 разів у період з 2019 по 2020 рік, а на 2021 рік прогнозувалось зростання ще в 3-4 рази» [1]. Але, незважаючи на таке стрімке зростання споживчого досвіду в контексті користування сервісами доставки їжі, ресторатори зазначили, що «незалежні служби доставки забезпечують поки що тільки 30% від нормального товарообігу» [1]. Тому, для підвищення прибутковості, заклади харчування почали розвивати власні служби доставки, і «на літо 2020 року ресторани з власними системам доставки становили понад 50% ринку» [1]. Таким чином, в результаті того, що культура онлайн-доставки їжі в Україні є достатньо молодою, українські заклади харчування фінансово постраждали під тиском пандемії COVID-19, особливо на початку 2020 року. Проте, ті заклади харчування, що змогли швидко адаптуватися і створити комфортні умови харчування для своєї цільової аудиторії за допомогою доставки, мають високий потенціал розвитку і в майбутньому така 19 спрямованість відкриє для них нові можливості. Тому, тренд онлайн- доставки їжі буде набирати ще більших обертів в Україні. Література 1. Adapt Or Die: How Ukrainian Restaurants Survive During a Pandemic. URL: https://cutt.ly/xTy24sb (дата звернення: 09.11.2021). 2. Food Delivery: Industry Trends for 2021 and beyond. URL: https://cutt.ly/KTy9r99 (дата звернення: 09.11.2021). 3. Food Delivery Trends in 2021 You Should Know About. URL: https://cutt.ly/BTy9lei (дата звернення: 09.11.2021). 4. Ordering in: The rapid evolution of food delivery. URL: https://cutt.ly/iTy9n9p (дата звернення: 09.11.2021). Науковий керівник – д-р. екон. наук Пєтухова О.М. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ СВІТОВОГО РИНКУ НАТУРАЛЬНОГО МЕДУ Ємцев В.І., д-р екон. наук Національний університет харчових технологій Натуральний мед – продукт з вуглеводів (переважно із фруктози й глюкози), а також органічних кислот, ензимів (ферментів), пилкових зернин, що потрапляють у процесі переробки бджолами нектару (паді) на мед, придатний до споживання людиною напряму чи як інгредієнт харчових продуктів, який не має містити харчових інгредієнтів, харчових чи будь-яких інших добавок [1]. Найбільш продуктивне використання бджіл базується на запиленні ентомофільних культур, тобто культур, які потребують запилення комахами. Запилення культур бджолами, враховуючи високу ефективність застосування бджіл під час опилення ентомофільних культур (що потребують запилення комахами: соняшник, ріпак, гречка, еспарцет, конюшина, гарбузи тощо) є важливим найпростішим резервом підвищення рівня рентабельності рослинництва, яке не потребує суттєвих додаткових витрат. Згідно з оцінок FAO/ООН з 2011 р. обсяги світового виробництва натурального меду стабільно тримаються вище 2 млн т. До ТОП 5 світових виробників натурального меду у 2019 р увійшли: Китай (23,97% від загального обсягу світового виробництва меду), Туреччина (5,9%), Канада (4,33%), Аргентина (4,26), Іран (4,07%) [2]. Для порівняння, споживання меду в інших країнах у 2019 р. склало: США – 0,76 кг, країни ЄС – 0,65 кг, Китай – 0,25 кг [2]. В Україні в середньому на душу населення споживається близько 0,8-1,1 кг меду в рік при раціональної нормі споживання – близько 2,5 кг/люд/рік [2, 3]. 20 Зростання попиту на мед в умовах складної світової епідеміологічної ситуації, обумовлене в першу чергу впливом пандемії COVID-19, формуванням нових споживацьких звичок та орієнтація на споживання органічних продуктів корисних для здоров’я, що позитивно впливають на імунну систему тощо. Адже мед завжди вважався продуктом з цілющими властивостями і найчастіше про нього згадують саме при хворобах. Рис.1. Динаміка світового експорту меду, млрд дол. США [2]. За результатами досліджень, обсяги світового експорту меду у 2020 р перевищили $1,7 млрд. До ТОП – 5 світових експортерів у 2020 р увійшли Нова Зеландія ($329 млн), Китай ($254 млн), Аргентина ($170 млн), ЄС ($157 млн), Україна ($139 млн). Ці п’ять країн згенерували 61,7% світового експорту [2,4]. Результати проведених досліджень свідчать, що ЄС має найбільший за обсягом торгівлі ринок меду. Загальні обсяги імпорту меду країнами ЄС у 2020 р. склали $1,04 млрд, з яких майже 45% формується шляхом імпорту з третіх країн, на першому місці серед яких у 2020 р. – Україна. Також до ТОП-5 основних імпортерів меду у 2020 р увійшли США (9,7% загальних обсягів світового імпорту), Туреччина (3,7%), Ізраїль (1,2%), Японія –(0,9%) [2, 4]. Значні втрати ефективності діяльності бджільництва в Україні та у світі наносить так званий «медовий парадокс», коли кількість бджолосімей скорочується або залишається майже незмінною, проте виробництво й експорт меду щорічно зростають. Цей «розрив» між показниками можна пояснити лише фальсифікацією меду на всіх етапах ланцюжка виробництва, заготівлі, зберігання, переробки, продажу та експорту меду. Форми фальсифікації меду бувають різними: асортиментна (часткова заміна цінніших видів менш цінними), кількісна (відхилення від номінальної маси 21 або об’єму), інформаційна (неточна, неправдива інформація про мед у маркуванні та рекламі, підроблення сертифіката відповідності, товаросупровідних та митних документів, ветеринарного свідоцтва, штрих- коду), якісна (додавання до натурального меду різноманітних домішок: цукрів, цукрового сиропу, крохмалю чи борошна, цукрової або крохмальної патоки, штучного чи зацукрованого меду) [5]. Також у меді під час аналізу виявляються антибіотики та залишки пестицидів. При цьому в деяких країнах, зокрема КНР, компоненти для фальсифікації меду виготовляють промисловим методом. Ці компоненти мають настільки технологічно високий рівень підробки, що вже не відстежуються більшістю існуючих, на сьогодні, лабораторних методів, а ті сучасні методи, які здатні їх виявити, є надто дорогими і малодоступними. При цьому, треба зауважити, що ця проблема не тільки українська. У світовому рейтингу шахрайства мед посідає третє місце після оливкової олії та кави [2]. Проте, з наведених даних можна зробити висновок, що через високий рівень вимог до якості та безпечності меду в країнах-імпортерах вітчизняні експортери відправляють на експорт якісний та безпечний продукт, який відповідає нормативним вимогам цих країн, а для споживання на внутрішньому ринку йде мед, який не відповідає експортним вимогам. Література 1. Про затвердження Вимог до меду. Наказ Мін АПК № 330 від 19.06. URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0725-19#Text (дата звернення 24.10.2021). 2. Офіційний сайт ФАО ООН. Biannual report on global food markets/ URL:https://www.fao.org/news/story/ru/item/1411351/icode/ (дата звернення 25.10.2021). 3. «Про затвердження норм харчування у навчальних та дитячих закладах оздоровлення та відпочинку». Постанова КМУ від 22 листопада 2004 р. № 1591/ URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1591-2004- %D0%BF#Text(дата звернення 26.10.2021). 4. Статистичний збірник «Зовнішня торгівля України 2020» URL:http://www.ukrstat.gov.ua/ (дата звернення 04.10.2021). 5. Жолинська Г. М. Експрес-методи виявлення фальсифікації натурального бджолиного меду. Актуальні проблеми теорії і практики експертизи товарів: Матеріали VІІ міжнародної науково-практичної iнтернет- конференції (м. Полтава, 2–3 квітня 2020 р.). Полтава: ПУЕТ, 2020. С. 108- 111. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0725-19#Text https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1591-2004-%D0%BF#Text https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1591-2004-%D0%BF#Text 22 СУЧАСНИЙ СТАН ВНУТРІШНЬОЇ ТА ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ В УКРАЇНІ Закревська Л.М., канд. екон. наук Національний університет харчових технологій Внутрішня торгівля – один із ключових сегментів економіки України, який відіграє значну роль як у формуванні економічного потенціалу суспільства, так і задоволенні потреб споживачів у споживчих товарах і послугах. Вона виявляє тенденції, врахування яких дозволяє виробництву краще орієнтуватися на інтереси споживачів. Як свідчать дані Державної служби статистики України, на початку 2021 року, незважаючи на карантинні обмеження, внутрішня торгівля показала зростання. При цьому товарообіг роздрібної торгівлі в березні поточного року збільшився порівняно із березнем минулого року на 13,1% [1]. Найактивніше роздрібний товарообіг зростав у таких регіонах: Київська область (+14,6%); Чернівецька область (+13,7%); Вінницька область (+12,5%); Тернопільська область (+11,8%); Чернігівська область (+10,5%). Важливим і необхідним фактором розвитку внутрішньої торгівлі споживчими товарами є наявність динамічного балансу як в цілому на споживчому ринку, так й за групами товарів. Проаналізуємо динаміку темпу приросту обсягів продажу товарів в розрізі товарних груп (рис. 1). Рис. 1. Динаміка темпу приросту обсягів продажу товарів в розрізі товарних груп, % Джерело: [2] 23 Згідно даних рис. 1 можна відстежити стан роздрібної торгівлі за різними сегментами товарів. Так, середній чек у вересні 2021 року зріс порівняно з жовтнем 2019 року по усім товарним групам. Наприклад, на купівлю продуктів харчування майже на 60,3%, до 141 грн. Більше почали витрачатися українці і на ліки – середня покупка становила 175 грн, що на 39,2% більше, ніж у жовтні 2019 року. У вересні 2021 року неочікувано скоротились обсяги інтернет-торгівлі – на 22 % порівняно з попереднім місяцем. Це відбулось за рахунок пожвавлення роботи об’єктів офлайн торгівлі. Обсяги продажів одягу та взуття в Україні, починаючи з липня 2021 року, зростають. Це відбулось із настанням осіннього сезону продажу. Почав нарощувати обсяги товарообороту сектор торгівлі побутовою технікою та електронікою, який порівняно з жовтнем 2019 року зріс на 78,6%, а середній чек у вересні 2021 року становив 3241 грн. Важливу роль у вітчизняній економіці відіграє зовнішня торгівля. Поглиблення світової фінансової кризи, що стала наслідком пандемії COVID- 19, військо-політичний конфлікт на сході України зумовили зростання дефіциту зовнішньоторговельного балансу. Зовнішня торгівля продовжує відзначатися від’ємним сальдо, незважаючи на те, що січні-лютому 2021 року українськими торговельними партнерами було понад 140 держав світу, а найактивніше торгівля йшла з Китаєм. В цьому періоді Україна продала за кордон товарів та сировини на 256,5 млн доларів менше, ніж імпортувала. В абсолютних цифрах це 8474,8 млн доларів проти 8731,3 млн доларів [1]. Слід зазначити, що для активізації зовнішньої торгівлі Україна має намір переглянути умови в Угоді про асоціацію з ЄС. Література 1. Офіційний сайт державної служби статистки України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/ (дата звернення: 06.11.2021). 2. Рейтинг. Бізнес в офіційних цифрах. URL: https://q.rating.zone/ (дата звернення: 07.11.2021). РОЛЬ І ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ПОНЯТЬ «КОМЕРЦІЙНА ТАЄМНИЦЯ» ТА «ТОРГОВІ СЕКРЕТИ» Іванюта Т.М., канд. екон. наук Національний університет харчових технологій Поняття «комерційна таємниця» та поняття «торгові секрети» мають відмінність і їх сутність в підприємницькій діяльності відіграє ключову роль в ході формування інформаційних потоків між працівниками і керівництвом, визначаючи ступінь довіри. http://www.ukrstat.gov.ua/ https://q.rating.zone/ 24 В області підприємницької діяльності захист інтелектуальних здобутків, що виникають з прояву креативності і творчості креативного класу осіб, що володіють ініціативними здібностями, критичним й директивним мисленням є особливим чинником та головною умовою розвитку інноваційних процесів, впровадження інноваційних довершень в комерційну практику. До комерційної таємниці відносять інформацію технічного, комерційного, інноваційного, підприємницького, виробничого та будь-якого іншого характеру, не включаючи ту інформацію, яка відповідно до діючого чинного законодавства України, не належить до комерційної таємниці [1]. Правовий захист комерційної таємниці, в цілому, спрямований стимулювати розвиток сфер підприємницької діяльності з низьким рівнем патентного захисту вітчизняної економіки. Торговим секретом визнана в Україні одна з умов комерційної таємниці. У зв’язку з тим що, персонал підприємства, який володіє інформацією торгового секрету, повинен не розголошувати її та дотримуватись службової таємниці. Посадова особа підприємства чи організації, яка окреслила конкретну інформацію як комерційну таємницю, визначає обов’язок найманих працівників не поширювати відомості відповідного характеру, але в якості торгового секрету. Тому, такі відомості для співробітників підприємства вважаються торговим секретом, а для інших осіб – комерційною таємницею. Отож, комерційна таємниця та торговий секрет охоплюються поняттям конфіденційної інформації, але відрізняються своїми правовими рамками й володіють різними об’єктами. Торгові секрети відіграють вагому роль для охорони результатів інтелектуальної праці в процесі комерційної діяльності суб’єктів господарювання (підприємництва), а саме: 1) зменшують ризики в бізнесі, пов’язані з ненадійністю трудових контрактів, які не містять застереження про дотримання комерційної таємниці як конфіденційної інформації; 2) підвищують інвестиційне значення вітчизняної економіки. Неефективність існуючої системи охорони комерційної таємниці, в вітчизняному правовому полі, є стримуючим фактором для іноземних інвесторів в вітчизняний бізнес; 3) підвищують показники ефективності господарської діяльності суб’єктів бізнесу (відсутність правового поля комерційної таємниці стримує розвиток інновацій); 4) зменшують операційні витрати суб’єктів бізнесу, які спрямовані на захист цінної інформації, в тому числі і торгових секретів. Література 1. Цивільний кодекс України : офіційний сайт. URL: 25 https://kodeksy.com.ua/tsivil_nij_kodeks_ukraini/statja-505.htm (дата звернення: 09.11.2021 р.). СТАН ТА ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ РИНКУ АЛКОГОЛЬНИХ НАПОЇВ В УКРАЇНІ Ківер А.В. Національний університет харчових технологій Ринок виробництва алкогольних напоїв в Україні відзначається значним потенціалом до розвитку. Одночасно на ефективність вітчизняних виробників негативно впливає ряд факторів серед яких: погіршення соціально-економічної ситуації в країні, недосконалістю законодавства у сфері врегулювання конкуренції вітчизняної та імпортної продукції та зниження купівельної спроможності громадян. За даними Державної служби статистики за 9 місяців 2021 року, було виготовлено: горілки – 35,73 млн. л горілки, що на 0,1% більше ніж за аналогічний період 2020 року; вина – 3462,9 тис. дал., що на 9,1% менше ніж за аналогічний період 2020 року; пива – 134,6 млн. дал., що на 5,3% менше ніж за аналогічний період 2020 року. В 2021 році експорт алкоголю збільшився на 27,7% в порівнянні з 2020 роком. Серед найбільших імпортерів українського алкоголю 2021 року: Болгарія – 2,1 млн доларів США, Румунія – 1,5 млн доларів, Білорусь – 0,7 млн доларів, Ізраїль – 0,48 млн і Казахстан – 0,42 млн доларів [1]. В 2021 році відбулося зростання ціни на алкогольні напої. Так, ціна на горілку зросла на 1,3%, вино подорожчало для покупців на 4,7 %, а пиво – на 7,1%. У вітчизняній виноробній галузі спостерігаються негативні тенденції розвитку. Однією з найбільших проблем галузі є істотне переважання імпортної виноробної продукції над вітчизняною на українському ринку вин. Ще у 2018 році імпорт вин становив 3,8 млн дал. вина, то у 2020 році було ввезено 5,3 млн. дал. Відсутність мита на імпортні вина позбавляє вітчизняного виробника можливості бути конкурентними з європейськими виробниками. Українське вино в багатьох випадках є вищої якості, ніж імпортне, але його собівартість значно вища, через це українським виробникам важче конкурувати не тільки на вітчизняному ринку але й закордоном [2]. 26 Пивна галузь характеризується падінням виробництва. Падіння обсягів виробництва пива прискорилося у 2014 році та триває дотепер. Ключовими факторами, які стримують розвиток пивоварної галузі є: заборона на рекламу пивної продукції; введення ліцензування на торгівлю пивними напоями (виробники пива повинні оновлювати ліцензію кожні п’ять років, а це є додаткове навантаження для малого та середнього бізнесу); висока ставка акцизного податку для малих виробників (в Україні встановлена ставка акцизного податку на рівні 2,78 грн/л пива, яка однакова як для великих, та і для малих підприємств); зниження рівня доходів населення; підвищення цін на сировину. В 2021 році в лікеро-горілчаній галузі спостерігається покращення. В липні 2020 року прийняли закон, який дозволяє виробляти спирт усім підприємствам, які мають відповідну ліцензію, незалежно від форми власності. На сьогодні такі ліцензії окрім ДП «Укрспирт» та ще 9 заводів концерну мають вже 5 приватних заводів: Немирівське, Артемівське, Лопатинське, Суходільське, Великолюбінське із них – 4 заводи також мають ліцензії на оптову торгівлю спиртом [3]. Прийняття даного закону створить умови детінізації галузі та дозволить забезпечити збільшення надходжень від акцизного податку. Отже, для забезпечення розвитку лікеро-горілчаної, пивоварної та виноробної галузей в Україні. Необхідно удосконалити процедуру отримання ліцензій, переглянути податкове навантаження на малий та середній бізнес, розробити та забезпечити реалізацію державних програм підтримки та інших заходів сприяння розвитку виробників алкогольної продукції. Література 1. Від початку року Україна експортувала алкоголю на понад 8 мільйонів доларів США, що на третину більше, ніж минулого року. URL: https://1news.com.ua/tsikave/vid-pochatku-roku-ukrayina-eksportuvala-alkogolyu- na-ponad-8-miljoniv-dolariv-ssha-shho-na-tretynu-bilshe-nizh-mynulogo- roku.html (дата звернення: 14.11.2021). 2. Українське виноробство: заручник політичного чи економічного підходу?. Економічна правда. URL: https://www.epravda.com.ua/columns/2021/07/13/675894/ (дата звернення: 14.11.2021). 3. Приватизація спиртзаводів – це розвиток та інвестиції. Економічна правда. URL: https://www.epravda.com.ua/columns/2021/06/9/674801/ (дата звернення: 14.11.2021). https://1news.com.ua/tsikave/vid-pochatku-roku-ukrayina-eksportuvala-alkogolyu-na-ponad-8-miljoniv-dolariv-ssha-shho-na-tretynu-bilshe-nizh-mynulogo-roku.html https://1news.com.ua/tsikave/vid-pochatku-roku-ukrayina-eksportuvala-alkogolyu-na-ponad-8-miljoniv-dolariv-ssha-shho-na-tretynu-bilshe-nizh-mynulogo-roku.html https://1news.com.ua/tsikave/vid-pochatku-roku-ukrayina-eksportuvala-alkogolyu-na-ponad-8-miljoniv-dolariv-ssha-shho-na-tretynu-bilshe-nizh-mynulogo-roku.html https://www.epravda.com.ua/columns/2021/07/13/675894/ https://www.epravda.com.ua/columns/2021/06/9/674801/ 27 4. Виробництво промислової продукції за видами у січні-вересні 2021 року. Державна служба статистики України. URL: http://www.ukrstat.gov.ua/ (дата звернення: 14.11.2021). ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ Ковальчук І.В., канд. екон. наук Гаркавенко І.О. Національний університет харчових технологій Останні два роки епідеміологічна ситуація мала значний негативний вплив на економічний розвиток більшості країн. Суттєво постраждали авіаційна, туристична та готельна індустрії, великих втрат зазнав малий та середній бізнес, що є основою здорової та розвинутої економіки. В Україні, зокрема, через карантинні обмеження майже половина закладів громадського харчування була змушена припинити своє існування [1]. Головною причиною цього слід вважати втрату джерела доходу та відсутність достатнього резервного капіталу, який є більш притаманний великому бізнесу. Постраждали також компанії, що займаються кіновиробництвом, організацією концертів та виставок. Але з часом бізнеси починають пристосовуватися до нових умов. Все більше і більше структур переходять в онлайн, що зменшує витрати на оренду та забезпечує можливість роботи навіть в карантинних зонах. Проте епідемію не слід вважати єдиною перешкодою розвитку малого бізнесу. Згідно Світового рейтингу Doing Business, у 2020 році Україна посіла 64 місце за легкістю ведення бізнесу [2]. Рейтинг дає можливість оцінити легкість ведення бізнесу за десятьма основними показниками та дозволяє порівнювати країни між собою. Порівняно з 2019 роком Україна піднялась на 7 сходинок, з 71 місця в 2019 році. За даними Світового банку, Україна змогла покращити свої позиції завдяки: спрощенню процесу отримання дозволів на будівництво та зменшенню пайового внеску (з 30-го на 20 місце); спрощенню умов отримання електроенергії та підвищенню надійності енергопостачання (з 135-го на 128 місце, що є хоч і позитивною тенденцією, але не суттєво змінює нашу дуже низьку позицію); спрощенню реєстрацію власності (з 63-го на 61 місце); посиленню захисту міноритарних інвесторів (з 72-го на 45 місце); скороченню часу на імпорт (з 78-го на 74 місце). В той же час, Україна втратила позиції з таких показників, як отримання кредитів (з 32-го на 37 місце), реєстрація бізнесу (з 56-го на 61 місце), забезпечення виконання контрактів (з 57-го на 63 місце), http://www.ukrstat.gov.ua/ 28 оподаткування (з 54-го на 65 місце) та вирішення питань неплатоспроможності (з 145-го на 146 місце, що є дуже низьким). Звісно, не всі негативні зміни залежать від дій нашого уряду, оскільки зміна позиції в рейтингу залежить також від зміни показників інших країн. Проаналізувавши країни з найвищим рейтингом, можна побачити, що малий бізнес займає лідируючі позиції в структурі їхньої економіки, чого не можна сказати про Україну. Малий бізнес у нашій країні генерує лише 16% ВВП, в інших країнах Європи показник є вдвічі більшим [3]. В той же час, ефективність наших підприємств є в десятки разів нижчою. Можна побачити, що головними причинами на шляху здорового розвитку малого бізнесу в Україні є відсутність задовільного бізнес-клімату та сприятливих умов для ведення бізнесу. Відсутність дешевих кредитів, потрібних для розвитку та виживання в складних ситуаціях, є однією з найголовніших проблем українського бізнесу. Для підтримки малого бізнесу була введена державна Програма «Доступні кредити 5-7-9%», але в реальності ситуація майже не змінилася, оскільки, як кажуть підприємці, отримати такий кредит майже неможливо [4]. Іншою важливою проблемою є недосконалість податкового законодавства, оскільки наразі майже половина доходів підприємств вилучається у вигляді різноманітних податків та платежів. Для покращення ситуації необхідне впровадження простої, зрозумілої системи нарахувань та сплати податків, скорочення кількості податків та удосконалення системи обчислення податкових зобов’язань. Наразі незрозуміло, чи планує уряд найближчим часом вплинути на несприятливу ситуацію малого бізнесу, але зрозуміло, що поки не буде прийнято кардинальних рішень, ситуація суттєво не покращиться. Література 1. Із 30 тис. закладів громадського харчування в Україні 12 тис. ліквідовані через кризу – нардеп Потураєв [Електронний ресурс]. – URL: https://ua.interfax.com.ua/news/economic/659127.html 2. Ease of Doing Business rankings [Електронний ресурс]. – URL: https://www.doingbusiness.org/en/rankings 3. Проблеми малого та середнього бізнесу: погляд експерта [Електронний ресурс]. – URL: https://appu.org.ua/main-news/problemi-malogo- ta-serednogo-biznesu-poglyad-eksperta/ 4. Полювання на кредит 5–7–9%: чому з 700 тисяч малих і середніх підприємств України пільгові позики отримали тільки 2,5 тисячі [Електронний ресурс]. – URL: https://www.radiosvoboda.org/a/problemy- deshevyx-kredytiv/30803915.html https://ua.interfax.com.ua/news/economic/659127.html https://www.doingbusiness.org/en/rankings https://appu.org.ua/main-news/problemi-malogo-ta-serednogo-biznesu-poglyad-eksperta/ https://appu.org.ua/main-news/problemi-malogo-ta-serednogo-biznesu-poglyad-eksperta/ https://www.radiosvoboda.org/a/problemy-deshevyx-kredytiv/30803915.html https://www.radiosvoboda.org/a/problemy-deshevyx-kredytiv/30803915.html 29 ДОЦІЛЬНІСТЬ ВПРОВАДЖЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ ЕЛЕКТРОННОГО ДОКУМЕНТООБІГУ Кравченко І.Й. Анікеєнко Є.С. Національний університет харчових технологій Для ефективного управління підприємством необхідно вчасно отримувати дані про його діяльність та використовувати їх для прийняття управлінських рішень. Раціональна організація документообігу має велике значення в діяльності підприємства. Тому при вирішенні завдань підвищення ефективності господарювання необхідно приділяти достатню увагу вдосконаленню роботи з обліковими документами, підвищенню ефективності обробки інформації та правильній організації документообігу на підприємствах аграрного сектору всіх форм власності. Організація бухгалтерського документообігу на підприємствах є важливою частиною його діяльності. Ефективність цього процесу залежить від якості управління підприємством, швидкості та точності прийняття управлінських рішень [1]. Мета оптимізації документообігу – приведення його у відповідність до потреб управління з одночасним зниженням витрат на його ведення. Основними особливостями практичної роботи з бухгалтерськими документами на вітчизняних підприємствах є: тривалий період обробки документів, пов’язаний з етапами проходження їх через всю ієрархічну структуру підприємства, що передбачає переміщення документа від керівника до виконавця і назад; складний і трудомісткий процес оформлення документів у відповідних журналах та інших носіях інформації. Єдині вимоги до роботи з документами законодавчо закріплені і не завжди враховують специфіку та сферу діяльності підприємства, обов’язкове відображення інформації на паперових носіях та забезпечення умов для їх збереження протягом тривалого періоду часу, недостатня, слабка автоматизація робочого процесу- все це ускладнює роботу з бухгалтерськими документами. Таким чином, практика вітчизняного документообігу призводить до збільшення витрат підприємства, а також собівартості продукції, робіт чи послуг. При цьому позитивним моментом є те, що забезпечується контроль операцій на різних рівнях управління. Принципи роботи з бухгалтерськими документами європейських країн суттєво відрізняються від українських і базуються на традиціях високої службової дисципліни працівників. Важливими особливостями західних методів роботи з бухгалтерськими документами є наступні: рух документів всередині підприємства переважно горизонтальний; відсутність централізованого контролю за роботою з документами; оформлення документів здійснюється безпосередньо виконавцями. Окремі види 30 документів взагалі не реєструються, застосовується безпаперова технологія, інформатизація та автоматизація процесів документування. Якщо проаналізувати відмінності в організації роботи з документами та методах документообігу, можна дійти висновку, що якість документообігу підвищується при організації посиленого контролю за рухом документів, де розміщення документа та його статус завжди відомий; ефективність управління знижується у разі вертикального переміщення документів всередині організації, оскільки підприємство не може ефективно реагувати на зовнішні зміни. Також зростають витрати на організацію неавтоматизованого документообігу, оскільки необхідно наймати додаткових працівників, які працюють з потоком первинної документації. І тому, впровадження на підприємствах системи електронного документообігу дозволить отримати наступні результати: підвищити якість та ефективність підготовки документів; усунути дублювання функцій виконавця при внесенні інформації, скоротити час оформлення документів, спростити маршрути від руху та зменшити ймовірність втрати документів при переміщенні; підвищити ефективність та отримати облікову інформацію про етапи розгляду документа, забезпечити контроль за виконанням документа. При цьому зменшуються витрати на зберігання документів та забезпечується їх зручне розташування. Для впровадження електронного документообігу підприємство повинне самостійно розробити порядок такого документообігу, ураховуючи як особливості ведення бізнесу (наприклад, порядок приймання вхідної кореспонденції, обробки, перевірки електронних документів), так і загальні для всіх законодавчі вимоги до створення, отримання, обробки та зберігання електронних документів [2]. Електронні первинні документи мають таку ж юридичну силу, як і паперові, за умови дотримання вимог законодавства до їх оформлення. Якщо створюється один паперовий документ і декілька його електронних копій, ідентичних за змістом та реквізитами, то кожний документ вважається оригіналом і має однакову юридичну силу. Таким чином, розробка ефективного робочого регламенту документообігу та впровадження його електронної системи в діяльності підприємств має враховувати як вітчизняні принципи роботи з документами – контроль, якість, так і прогресивні західні – швидкість, вартість, скорочення для організації процесу документування. Адже поєднання цих принципів суттєво покращить якість процесу документування бухгалтерської інформації та унеможливить нарахування податкових санкцій, пов’язаних із відсутністю чи неправильним оформленням документів. Отже, перехід організацій на електронний документообіг виправданий, але для цього необхідно розробити власну інструкцію з організації електронного документообігу з урахуванням вимог діючого законодавства, навчити відповідальних осіб працювати в системі електронного обігу або залучити для цього сторонні організації. 31 Література 1. Рагуліна І.І., Чуйко Д.О. Інтеграція системи електронного документообігу в інформаційне середовище аграрних підприємств // Сучасні кризові явища в економіці та проблеми обліково-контрольного та аналітичного забезпечення управління підприємством: зб. матеріалів VIІІ Міжнар. наук.-практ. конф. Луцьк: ЛНУ, 2016. С. 104–106 2. Шевченко А. Організація електронного документообігу на підприємстві. Баланс. Практичне керівництво. 2019. № 10. URL: https://balance.ua/news/post/organizaciya-elektronnogo-dokumentooborota-na- predpriyatii (дата звернення: 08.11.2021). ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ УКЛАДАННЯ ЕЛЕКТРОННОГО ДОГОВОРУ Крамаренко О.М. Національний університет харчових технологій Створення електронних мереж призвело до виникнення нового виду електронно-цифрової форми господарського договору. Згідно зі статтею 181 ГК України господарський договір укладається в порядку передбаченому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України. Укладання електронного господарського договору регулюється Законами України «Про електронну комерцію», «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», «Про електронні довірчі послуги», «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України. Електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі [3]. Згідно з нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, якщо контрагенти уклали договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем то він вважається укладеним у письмовій формі. Договір укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, має юридичну силу договору, укладеного в письмовій формі, відповідні зміни були внесенні до Цивільного кодексу України. Електронна форма договору включає інформацію, яка закріплена у вигляді електронних даних містить обов’язкові реквізити сторін договору. Волевиявлення сторін на укладення такого договору виражається за допомогою засобів електронного зв'язку. Однією із особливостей договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі договору. Договір відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України, укладається шляхом пропозиції однієї https://balance.ua/news/post/organizaciya-elektronnogo-dokumentooborota-na-predpriyatii https://balance.ua/news/post/organizaciya-elektronnogo-dokumentooborota-na-predpriyatii 32 сторони укласти договір (оферти) та прийняття цієї пропозиції (акцепту) іншою стороною. При укладанні господарського договору в електронній формі, необхідно затверджувати його електронним підписом для ідентифікації підписанта. Електронний підпис – електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов’язуються і використовуються ним як підпис [4]. Основною метою застосування електронного підпису е ідентифікація підписувача даних, а також вказівка на намір цієї особи схвалити (погодитися) з умовами договору. Також, при укладанні договору для обміну повідомленнями та документами сторони можуть використовувати: електроні пошти, сервіси для обміну електронних документів, програми. Електронний договір починає широкого застосовується суб’єктами господарювання, можливо в майбутньому повністю зможе замінити паперову форму. Суди приймають електронний договір як доказ нарівні з паперовим відповідно до статті 64 Цивільного процесуального кодексу України, статті 36 Господарського процесуального кодексу України, статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України. Отже, електронний договір є зручним інструментом для врегулювання майнових відносин між суб’єктами господарювання. Література 1. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. № 436-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 18-22. Ст.144. 2. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. № 435-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 40-44. Ст.356. 3. «Про електронну комерцію»: Закон України від 3 вересня 2015 року №2657-ХІІ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-19#Text (дата звернення: 10.11.2021). 4. «Про електронні довірчі послуги»: Закон України від 5 жовтня 2017 року №2155. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2155-19#Text (дата звернення: 10.11.2021). ТЕНДЕНЦІЇ ФУНКЦІОНУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО МЕХАНІЗМУ ФУНКЦІОНУВАННЯ МОЛОКОПЕРЕРОБНИХ ПІДПРИЄМСТВ Кривун М.В. Національний університет харчових технологій Співвідношення виробленої молокопереробними підприємствами продукції до поставленого сільськогосподарськими товаровиробниками молока зросло на 15,0 в.п. Це пояснюється підвищенням рівня переробки 33 сировини та зростанням фізичних обсягів імпорту молока та вершків не згущених в 3,5 рази. За період 2012-2020 рр. загальна пропозиція молока та молочних продуктів знизилась на 10,8% (з 12,2 до 10,9 млн тонн), загальний попит скоротився на 16,4% (з 11,7 до 9,8 млн тонн), що зумовлено зменшенням фонду споживання на 14% та дуже чуттєвим (на 46,3%) скороченням обсягів експорту молока та молокопродукції [4]. У свою чергу на кінець 2012-го і 2020 р. запаси молока і молочних продуктів з урахуванням імпорту мали позитивне сальдо. Проте, якщо у 1995 р. експорт молокопродукції перевищував імпорт у 24,5 раза, у 2012 р. – лише у 2 раза, в 2016 р. – збільшився до 4,1 раза, то у 2020 р. вже імпорт перевищував експорт на 36,3%. Зростання імпорту молокопродукції склало 1,7 раза, а експорт скоротився майже удвічі. Зумовлена внутрішніми політичними й економічними чинниками та світовими тенденціями нестабільність молочного ринку вплинула на зменшення пропозиції молока, зростання закупівельних цін, скорочення фонду споживання й експорту молокопродуктів. Проте при зменшенні обсягів виробництва молока в категорії «господарства населення», обсяги виробництва в сільськогосподарських підприємствах залишилися стабільними, а процеси на молочному ринку мали позитивну динаміку[1, с.92]. Реалії функціонування молочної галузі у достатньо тривалих кризових умовах сприяли формуванню та налагодженню інтеграційних зв’язків між виробниками молочної продукції. Консолідація між виробниками молока і переробникам відбувається переважно на договірних засадах. При об’єднанні товаровиробників у пули і створенні молочарських кооперативів для гуртового збуту молока, молокозаводи надають їм охолоджувачі молока, беруть на себе витрати з облаштування молокоприймальних пунктів. Зазначимо, що такий механізм співробітництва дає можливість цілеспрямовано формувати й поставляти на переробку значні обсяги молочної сировини [3, с.47]. Прибутковість виробництва молока залежить від таких основних чинників, як рівень закупівельних цін, масштаб виробництва, продуктивність худоби і рівень продуктивності праці, собівартість продукції. За період 2010-2020 рр. середня ціна купівлі молока переробними підприємствами зросла втричі (з 2605 грн/тонну у 2010р. по 7899 грн/тонну у 2020 р.). Пріоритетним фактором, що впливає на ціну молока, є його якість. За вимогами Угоди про асоціацію з ЄС в Україні прийнято новий молочний стандарт ДСТУ 3662:2015 «Молоко-сировина коров’яче. Технічні умови». Якщо сировина не відповідатиме нормам технічного регламенту, переробник не може використовувати її для виробництва продуктів харчування. Молоко другого ґатунку, вироблене переважно в господарствах населення, переробні підприємства не повинні закуповувати. З 1 січня 2020 року почали діяти нові 34 стандарти якості «домашнього молока», норми яких з’явилися межах ДСТУ 3662-97 «Молоко коров’яче незбиране. Вимоги при закупівлі». За цим документом в Україні залишились три сорти молока: екстра, вищий і перший [2, с.44]. За аналізований період обсяги закупівлі молока у сільськогосподарських підприємств молокозаводами зросли на третину (з 1994 тис. тонн у 2010 р. по 2348 тис. тонн у 2020 р.). Встановлено, що якість молока має достатньо стійку тенденцію до зростання. Так, кількість закупівлі молока ґатунку екстра збільшилось у 10 разів, а його частка у загальному обсязі зросла з 4,4% у 2010 р. по 34,6% у 2020 р. Молока вищого ґатунку у 2020 р. було куплено на 47,6% більше, ніж у 2010 р., а його частка збільшилась на 2,9%. Закупівля молока ІІ ґатунку майже не відбувається, адже її обсяги знизились за аналізований період скоротились на 98% (з 779,5 тис. тонн у 2010 р. по 15,8 тис. тонн у 2020 р.). Частка молока ІІ ґатунку, купленого у сільськогосподарських підприємств, у 2020 р. знизилась від 4,1 до 0,6%. Водночас за цей період на 7,4 в.п. зросла частка молока, охолодженого до 10 С. Таким чином, за європейськими нормами у 2020 р. переробники закупили 68,8% молочної сировини, що становить 1759,5 тис. тонн від загальної маси. Закупівля молока-сировини молокозаводами у господарств населення за аналізований період скоротилась у 3,5 раза. Зменшення обсягів виробництва більшості видів молочної продукції за останні 7 років не могло не сказатися на динаміці їх реалізації. Так, за аналізований період натуральні обсяги реалізації молока рідкого скоротились на 21,2%, молока та вершків, жирністю більше 6% – на 40,4%, сухого молока – на 32,8%, масла вершкового – на 26,4%. Зростання реалізації зафіксовано лише за асортиментом ароматизованих кисломолочних продуктів (у 1,2 рази). У свою чергу, реалізація молокопродукції у грошовому вимірі має позитивну динаміку. В процесі дослідження встановлено тенденцію відносної еквівалентності обміну між промисловою і сільськогосподарською продукцією, переробкою молока і виробництвом сирого молока. Так, протягом 2014-2020 рр. ціна реалізації молока зросла у 2,6 разів (з 3117 грн/тонну у 2014 р. по 8036 у 2020 р.). У розрізі категорій товаровиробників, сільськогосподарські підприємства збільшили реалізаційну ціну у 2,5 раза (з 3588 у 2014 р. по 8840 грн/тонну у 2020 р.), а господарства населення – у 2,8 разів – з 2425 по 7006 грн/тонну. Цінова динаміка асортиментного ряду молокопродукції має еквівалентні темпи зростання. Так, ціна молока рідкого та жирного зросла 2 2,5 та 2,8 разів відповідно, вершкове масло подорожчало у 2,6 разів, сир свіжий – у 2,4 раза, сири сичужні – у 2 раза, кисломолочна продукція – у 2,5 раза.. Системний аналіз переконливо свідчить, що для розвитку сфери виробництва і переробки молока важливо забезпечити ефективність 35 ланцюжка «виробництво – переробка – збут». З цією метою орієнтування виробництва на кінцевого споживача на принципах маркетингу має чітко визначити цілі та методи їх досягнення кожним учасником інтегрованого виробництва. Література 1. Іщенко М.О., Гончар Д.Р. Конкурентоспроможність продукції молочної промисловості України: сучасний стан та перспективи розвитку. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: Міжнародні відносини. Економіка. Країнознавство. Туризм. 2021. № 13. С. 89–98 2. Козак О.А. Оцінка ролі та значення молокопродуктового підкомплексу для вирішення продовольчого забезпечення та національної економіки. Економіка АПК. 2020. № 11. С. 39–51. 3. Россоха В.В., Петриченко О.А. Розвиток ринку молока та молокопродукції в Україні. Економіка АПК. 2018. № 8. С. 43–54 4. Офіційний сайт Державної служби статистики України. URL : http://www.ukrstat.gov.ua. (дата звернення 2.11.2021) ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ РОЗМЕЖУВАННЯ КОРПОРАТИВНИХ ТА ТРУДОВИХ ВІДНОСИН ЗА УЧАСТЮ ПОСАДОВИХ ОСІБ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ Негода О., д-р філософії у галузі «Право» Національний університет харчових технологій Негода І. Харківський національний університету внутрішніх справ Правове регулювання відносин за участю суб’єктів, які є посадовими особами господарських товариств (йдеться про товариства з обмеженою відповідальністю – ТОВ, та товариства з додатковою відповідальністю – ТДВ) є проблематикою, яка є актуальною з огляду на правозастосування існуючих норм корпоративного права. З’ясування правової природи відносин між членами органів управління і юридичною особою має важливе значення, адже від цього залежить, яке саме законодавство слід застосовувати до цих відносин. Статус посадової особи ТОВ та ТДВ відповідно до ст. 42 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» є члени виконавчого органу, наглядової ради, а також інші особи, передбачені статутом товариства [1]. Відповідно, ці особи набувають статус учасника корпоративних відносин на підставі рішення уповноваженого органу http://www.ukrstat.gov.ua/ 36 товариства про обрання її членом одного із зазначених органів. Конституційний Суд України у рішенні №1-рп/2010 від 12 жовтня 2010 року наголошує, що специфічність статусу члена виконавчого органу полягає у тому, що він здійснює функції управління товариством, в межах корпоративних, а не трудових відносин [2]. Припинення повноважень зазначених посадових осіб товариства також відбувається на підставі рішення уповноваженого органу господарського товариства з метою припинення або запобігання негативного впливу на діяльність товариства та обумовлюється специфічним статусом цих посадових осіб, які отримали право на управління товариством. Правовою підставою для припинення відносин є частина 3 ст. 99 Цивільного кодексу України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень. У разі видання наказу про прийняття особи на роботу або укладання трудового договору (контракту) з посадовою особою виникають трудові відносини. За змістом частини 12 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» у редакції Закону України №1667-IX від 15.07.2021 року з одноосібним виконавчим органом та кожним членом колегіального виконавчого органу укладається цивільно-правовий або трудовий договір (контракт). Договір (контракт), що укладається з одноосібним виконавчим органом та членом колегіального виконавчого органу, від імені товариства підписує особа, уповноважена на таке підписання загальними зборами учасників. Однак, однозначно не можна стверджувати про те, що відносини між посадовою особою та товариством є трудовими з огляду на наявність трудового договору. Так, Верховним судом України розглядалась справа про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу за фактичними обставинами якої позивач обіймала посаду генерального директора на підставі трудового договору та була звільнена на підставі наказу у зв’язку з припиненням повноважень на підставі п. 5 ст. 41 Кодексу законів про працю України. У постанові Верховного Суду України від 07 лютого 2018 року у справі №711/5711/16-ц/ суд зазначив, що той факт, що члени колегіального виконавчого органу чи його одноосібний керівник перебувають у трудових відносинах із товариством, не встановлює пріоритет трудового регулювання над цивілістичним, оскільки до цих відносин не може застосовуватись модель «роботодавець-працівник», властива трудовим відносинам [3]. Доречно відмітити, що частина 13 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачає, що повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов’язків. У разі https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1667-20#n545 37 припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов’язків для всіх членів колегіального виконавчого органу. Статтею 42 цього Закону України визначені ряд додаткових підстав для розірвання товариством договору (контракту) з такою особою без виплати компенсації: розголошення інформації, що стала відома у зв’язку з виконанням посадових обов’язків та становить комерційну таємницю товариства чи є конфіденційною; конфлікт інтересів є конфлікт між обов’язком посадової особи діяти добросовісно і розумно в інтересах товариства в цілому та приватними інтересами посадової особи або її афілійованих осіб тощо. У цілому вважаємо, що відносини з особами, які набули статусу посадових осіб товариства, виконують функції органу управління є корпоративним, та, відповідно підлягають регулювання нормами ЦК України і Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Література 1. Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю: Закон України від 6 лютого 2018 року № 2275-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2275-19#n259 2. Рішення Конституційного Суду України № 1-рп/2010 від 12.01.2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v001p710-10#Text 3. Постанова Верховного Суду України від 07 лютого 2018 року у справі № 711/5711/16-ц/. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/69710205 ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА ПІДПРИЄМСТВ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ Піх М.З., канд. екон. наук Струсь С.Р. ВСП «Львівський фаховий коледж харчової і переробної промисловості» Національного університету харчових технологій В останні роки дані щодо економічної, соціальної та політичної ситуації у світовому та національному просторі показували погіршення стану економічної безпеки держави та підприємства зокрема. За останні 20 років https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2275-19#n259 https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v001p710-10#Text 38 світова економіка стала більш інтегрованою і разом з тим більш нестабільною. Збільшення глобальної взаємозалежності країн на світовому рівні приводить до зростання вразливості національної економіки щодо інших країн, у той час як окрема економічна спеціалізація, заснована на принципі «порівняльної переваги», іноді передбачає проведення серйозних економічних реформ та хворобливу адаптацію виробничої системи окремого підприємства до країни в цілому. Крім того, з кожним роком відзначається значне збільшення міждержавних потоків капіталу, що також підриває стабільність національної економіки в період кризи, оскільки країни, що розвиваються стикаються з більш значними і водночас непостійними потоками капіталу та їх здатність протистояти їм за допомогою фінансового контролю серйозно обмежена [1]. Тематика економічної безпеки окремого підприємства у розвитку глобалізації досить актуальна сьогодні. Процеси глобалізації інтегрують економіки світу в єдину мережу, яка в свою чергу впливає на окремі підприємства де конкурентна боротьба не припиняється ніколи, і тому атаки конкурентів можуть бути постійними. Світ стикається зі змінами, які глибоко впливають на навколишнє середовище та кожен аспект людського життя. В даний час з 7,7 мільярда людей у світі 588 мільйонів людей живуть в умовах крайньої бідності, 820 мільйонів страждають від голоду, а 2,5 мільярда страждають від тієї чи іншої форми дефіциту живильних мікроелементів. Населення також росте, старіє та мігрує до міст, що позначається на сільськогосподарському виробництві та попиті на продукти харчування. Це змінює спосіб роботи ринкових ланцюжків, але також змінює світ навколо нас через надмірну експлуатацію природних ресурсів та потенційно катастрофічну деградацію земель, а також наслідки зміни клімату для продовольчої безпеки у світі. Крім того, нерівність, дискримінація та порушення прав людини, включаючи право на достатнє та безпечне харчування, посилюють вплив, особливо на дрібних фермерів [1]. Скандали у політичній сфері, що виникають у зв’язку з незаконним використанням іноземних капіталів у нашій країні або відкриттям чиновниками секретних рахунків та бізнесу в офшорних зонах, що має місце в даний час в Україні, непродумана політика іноземних запозичень є індикаторами відсутності «безпечної» економічної політики щодо підприємства. На думку фахівців, найсильнішими загрозами економічної безпеки підприємства є: сильна диференціація рівня доходів населення; погіршення структури потреб населення через зменшення споживання білкових продуктів; зростання кількості бідних, доходи яких внаслідок інфляції опустилися нижче за рівень прожиткового мінімуму. З проблемою економічної безпеки тісно взаємопов’язана проблема безробіття, оскільки зниження виробництва веде до скорочення робочих місць. 39 Загалом, узагальнивши основні загрози економічної безпеки підприємства, пов’язані з процесами глобалізації, можна зробити висновок у тому, що вони охопили найважливіші сфери економіки країни в цілому і окремого підприємства зокрема та основи життєдіяльності людини. Елементами економічної безпеки підприємства є фінансова, технологічна, соціальна, транспортна, енергетична, промислова, інвестиційна, зовнішньоекономічна, та продовольча безпека. Фінансовий компонент економічної безпеки України полягає у можливості її органів забезпечувати стійкість економічного розвитку держави, водночас нейтралізуючи вплив світових криз, тіньових структур на економічну та політичну систему. У міру того, як глобальні виробничі системи відчувають нову хвилю технічного прогресу та інновацій, з’являються нові виробничі можливості та умови праці. Технологія автоматизації замінює людину-оператора на підприємстві, створюючи нові робочі місця, які потребують різних навичок. Майбутнім операторам потрібні знання в галузі низьких технологій та навички роботи з інформаційними технологіями у поєднанні з можливостями безперервного навчання та перепідготовки. Технологія створює нові відносини між людьми та машинами [2]. Великі дані дають уявлення про підвищення продуктивності та прийняття рішень за допомогою попереджень у режимі реального часу. Відкритий обмін інформацією допомагає підвищити прозорість та довіру між несумісними групами зацікавлених сторін у харчовій промисловості. У сучасних умовах особливе значення у забезпеченні економічної безпеки держави мають зовнішні загрози. Головними причинами зовнішніх загроз економічній безпеці підприємства в результаті глобалізації виділимо такі: стрімкий розвиток процесу транснаціоналізації економічних зв’язків, інтернаціоналізації світового господарства; зростаюча автономність великих суб’єктів економіки, які мають великі можливості впливу на господарські процеси підприємств; високий ступінь мобільності та взаємозв’язку фінансових ринків з урахуванням нових інформаційних технологій. Література 1. Нгуен Тхі Вінь, Гарнов А.П. Особливості інвестицій у харчовій промисловості в умовах цифровізації // Економіка, підприємництво та право. – 2020. – Том 10. – № 7. – С. 2045-2062 2. Лещенко В.В., Дьяков А.А. Вплив глобалізації на публічне управління: наслідки для України [Електронний ресурс] // – URL: http://www.e-patp.academy.gov.ua/2015_1/5.pdf. http://www.e-patp.academy.gov.ua/2015_1/5.pdf 40 НЕУСТОЙКА ЯК СПОСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ Пономарьова М.І. Національний університет харчових технологій Важливою складовою правової системи України є інститут забов’язального права. Належне дотримання закону та забов’язань означають, що сторони дотримуються та виконують покладені на них обов’язки відповідно до договору. Згідно Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) у статті 546 передбачено такі види забезпечення виконання забов’язань як: неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток та право довічної власності. Але цей перелік не обмежений, тому сторони договору можуть обговорювати інші види забезпечення виконання договірних забов’язань. Залежно від значення договірного забов’язання, можна обирати різні за способом, за вимогою сторін можна отримати кілька забезпечень [1]. В наш час сферу господарювання неможливо уявити без укладання договорів між суб’єктами господарювання. Згідно статті 547ЦКУ правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється обов’язково у письмовій формі, інакше він буде нікчемним. Для забезпечення реалізації прав та своїх інтересів використовуються різні способи забезпечення виконання зобов’язань [1]. Один із основних та найпоширенішим видом забезпечення виконання договору є неустойка. За даними статті 549 ЦКУ [1] неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Зазвичай, неустойка застосовується у вигляді пені або штрафу. Відмінність між ними у тому , що штраф нараховують у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання, а пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов’язання, за кожен день його прострочення. Неустойка зручна тим, що, по-перше, розмір неустойки визначають сторони договору, а по-друге, підставою для її стягнення буде факт порушення договору. Спираючись на посібник «Словник цивільного права», на думку Грін О.О. можна розрізнити такі чотири види неустойки як: 1. Залікова – найпоширеніший вид неустойки. 2. Штрафна – на відмінну від заліковоі, застосовується до всього зобов’язання. 3. Альтернативна – суб’єкт стягує або неустоику, або збитки. Цеи вид наименш поширении на практиці. 4. Виключна – стягується лише неустоика. Зазвичай її використовують транспортні організаціі для захисту претензіи від своіх клієнтів [2]. 41 Розглянувши статтю 551 ЦКУ, відзначимо, що предметом неустойки є гроші і майно. Але, грошова сума, яка є предметом, обов’язково повинна бути закріплена законом [1]. Зокрема, невід’ємним фактом є стягнення неустойки. Для процесу стягнення є ключовим значенням є договір. Саме він визначає розмір неустойки і порядок її стягнення, таке право сторонам надає ч.4 статті 231 Господарського кодексу України. Література 1. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. № 435-IV URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 (дата звернення: 9.11.2021). 2. Грін О. О. Словник цивільного права: словник. Ужгород: ПП Данило С.І., 2009. 436с. Науковий керівник – Крамаренко О.М. ПОНЯТТЯ СУДОВОГО ЗАХИСТУ ПРАВ І ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА Рудовська П. Національний університет харчових технологій У сучасних умовах європейського вектору зовнішньої політики України, актуальними є питання формування правової свідомості суб’єктів підприємництва. Задля такого формування важливим аспектом залишається розуміння права на судовий захист прав і законних інтересів підприємців. Стаття 13 Конституції України містить безпосередню вказівку на те, що держава забезпечує захист всіх прав суб'єктів права власності і господарювання. Господарський кодекс України передбачає гарантії і способи захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання. У науковій літературі на важливості поняття судового захисту прав і законних інтересів підприємців наголошувало чимало українських та зарубіжних вчених. Так, А.М. Соловйова справедливо зазначає, що необхідно створити необхідні умови для належного захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання [1, с. 14-16]. Серед науковців, які наголошують на проблемності питання гарантії і способи захисту, можна назвати: Е.Н. Білоусова, М.І. Клеандрова та ін. [2, с. 14-16; 2, с. 11; 3, с. 480]. Але проблема формування наукового та практично необхідного правового розуміння судового захисту прав та інтересів суб’єктів підприємництва ще до теперішнього часу не є вирішеною. У процесі нашого дослідження цього питання нами були використані загальнонаукові методи дослідження, серед яких: метод аналізу (було проаналізовано нормативно-правові джерела щодо https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 42 предмету дослідження), метод синтезу (було виокремлено найбільш ґрунтовні юридичні конструкції нормативно-правового та наукового характеру) та ін. Крім того, за допомогою порівняльно-правового методу дослідження було проаналізовано нормативно-правові джерела іноземних держав. Судовий захист прав і інтересів суб’єктів підприємництва займає особливе місце серед інших форм захисту, але викликає чимало спорів. Такі дискусії починаються з критики бюрократичності та довготривалості процесу судового захисту та як правило, формують негативне ставлення населення до судової системи в цілому. Важливість судового захисту підприємців пов’язана з високим рівнем ризиків підчас здійснення підприємницької діяльності, а також із наявністю у судових органів достатнього об'єму повноважень для такого захисту, забезпеченості виконання рішень судів державним примусом тощо. Дослідження питання поняття судового захисту прав і законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності дозволяє з'ясувати сутність самого поняття «захист», «правовий захист», «захист прав і інтересів», «судовий захист». Такі поняття вживаються в статтях 13, 24, 32, 36, 44, 46, 55, 59 Конституції України [4]. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» кожному гарантується захист його прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, створеним відповідно до закону [5]. У чинному законодавстві України терміни «захист», «захист прав», не дивлячись на часте використання, як правило, носять достатньо абстрактний характер. У контексті змісту законодавчих норм він найчастіше означає обов’язок держави, його органів захищати ті або інші права, або мова йде про гарантіях, заходах охорони тих або інших ще не порушених прав. Дана норма показує, що законодавець відносить до захисту прав суб'єктів підприємництва і захист вже порушених або оспорюваних прав, а також застосування заходів, направлених на запобігання порушення. При цьому законодавець веде мову як про захист прав, так і про захист інтересів, що охороняються законом. Звернемо увагу, що до поняття захисту прав і законних інтересів суб'єктів підприємництва слід відносити як реальні права, так і порушені або оспорювані. Реальний захист конкретних порушених (оспорюваних) прав і визнаних законом інтересів повинен бути здійснений так, щоб це не наносило збитку економічному стану суб’єкта підприємництва в цілому. І тут не можна не враховувати важливість реалізації у процесі захисту прав і законних інтересів суб’єктів підприємництва специфічних принципів, характеристик господарського судочинства, властивих йому з моменту виникнення спеціального порядку розгляду економічних спорів. Зокрема, необхідність швидкого (своєчасного) розгляду спору. Відомо, що у сучасних економічних умовах навіть при винесенні відповідного рішення про захист порушеного 43 права за умови невчасного вирішення спору суб’єкта підприємницької діяльності може бути заподіяно значну економічну шкоду. Як же відбувається нормативно-правове регулювання поняття захисту прав і законних інтересів суб’єктів підприємництва у законодавстві зарубіжних держав? У більшості нормативно-правових актів зарубіжних держав поняття судового захисту розкривається через категорію «інтерес». Так, наприклад, в Конституції Швейцарії неодноразово вжито термін «інтерес». Подібний законодавчий підхід має місце в інших європейських державах – Франція, Німеччина, Чехія, Боснія та Герцеговина тощо. Крім того, у ст. 8 Конституції Китайської Народної зазначено, що держава охороняє законні права й інтереси господарських організацій. Виходячи з вищевикладеного, пропонується під судовим захистом прав і законних інтересів суб’єктів підприємництва розуміти діяльність судових органів щодо відновлення або визнання порушених чи оспорюваних прав і законних інтересів суб’єктів підприємництва, а також на превенцію правопорушень шляхом справедливого і своєчасного розгляду певної категорії спорів у розумні строки