1Приблуда Людмила Михайлівна Приблуда Людмила Михайловна Prybluda Lyudmila Mykhaylivna Функції мовної метафори у творчості українських письменників- постмодерністів (на матеріалі творчості Ю. Андруховича, Т. Антиповича, Ю. Винничка, С. Жадана, О. Забарно, Ю. Іздрика, О. Ірванця, Ю. Покальчука). Функции языковой метафоры в творчестве украинских писателей- постмодернистов (на материале творчества Ю. Андруховича, Т. Антиповича, Ю. Винничука, С. Жадана, А. Забарного, Ю. Издрика, А. Ирванца, Ю. Покальчука). The functions of linguistic metaphor in literature of Ukrainian writers- postmodernists (on material of small prose J. Andrukhovych, T. Antyhuvych, U. Vuvuchych, S. Zhadan, O. Zabarnyj, J. Izdryk, O. Irvanets, J. Pokalchuk). Ключові слова: мовна метафора, метафоричне перенесення, стилістичні функції. Ключевые слова: языковая метафора, метафорические переносы, стилистические функции. Key words: language metaphor, metaphorical transfer, stylistic features. Джерело: Вісник Запорізького національного університету: Збірник наукових праць. Філологічні науки. – Запоріжжя: Запорізький національний університет, 2012. – С. 363-367. Метафора є одним із найпродуктивніших засобів збагачення мови, виявом мовної економії. Її універсальність має вияв у просторі й у часі, структурі мови та в її функціонуванні [15, с. 5]. Метафора як мовна одиниця вторинної номінації розкриває зміст або призначення невідомого предмета через властивості й дії відомого. Вона є одним із засобів пізнання реальності, осягнення свідомості, реалізації мовного потенціалу шляхом трансформації сфер номенів: від конкретної 2до абстрактної, від матеріальної до духовної. Метафоризація є потужним засобом розвитку і збагачення семантики і функцій слів [12, с. 145]. В історії дослідження метафори виділяють декілька періодів: античний, медієвальний, Нового часу й сучасний. На сучасному етапі розвитку мовознавчої науки метафору кваліфікують у вузькому та широкому розумінні. Перший підхід визначає метафору як явище, що грунтується на перенесенні форми мовної одиниці або оформлення мовної категорії з одного об’єкта, явища, дії ознаки на інший на основі подібності між цими об’єктами з метою характеристики або номінації (Н.Арутюнова, О.Тараненко) [10, с. 6]. Широке розуміння терміна “метафора” зводиться до позначення переносного значення взагалі. В останні десятиліття пояснення механізму метафори здійснюють в когнітивному аспекті. Так, Г. Скляревська витлумачує метафору як “вторинну номінацію з обов’язковим збереженням семантичної двоплановості та образного елемента” [15, с. 12]. Дослідники метафори розглядають її як на художній засіб і аналізують її насамперед на матеріалі художньої прози. Метафоричні перенесення розглядають як спосіб творення мовної картини світу. Як засвідчують дослідження, емоційний колорит художньої прози особливо виразно постає завдяки використанню семантико-стилістичних мовних засобів, одним із яких є метафора. О. Тищенко процес метафоризації окреслює так: людина бачить і безпосередньо відчуває предмет (чи явище) дійсності, що вже означений словом, аналізує його, порівнює з іншим і дає йому нове визначення; людина не бачить безпосередньо предмет, але в її свідомості виникає образ цього предмета, що звичайно позначений певним словом, і дає йому нове значення [17, с. 39]. Залежно від ознаки, покладеної в основу метафоричного перенесення, можна виокремити такі моделі: 3І. Модель “тварина” → “людина”: 1) назва тварини → людина, подібна до цієї тварини за порівнюваними інтелектуальними здібностями, характером, особливостями поведінки, напр.: свин, свиня, підсвинок, кобила, теличка, козел, котяра, кошеня, кицюня, бик, кінь, кобель, кляча, теля, кролик, тюлень, пес, бульдог, хорт, кабан, бегемот, змія, жаба, ластівка, сокіл, чайка, канарейка, какаду, марабу. Пор.: Йому було тоді неймовірно добре, і він так любив її в ту мить, але ще більше любив самого себе за те, що він такий крутий самець, такий котяра… [13, с. 30]; – Що я маю з тобою робити. Ти ж зовсім ще курча!!! [13, с. 163]; Відчиняє Магда, в ганчір’ї вся, і в руці ганчірка, а син, порося, накидається прямо з порога [1, с. 133]; Якось уранці поліз, свиня. Вже йому було десь чотирнадцять із гаком [13, с. 198]; І ми вже знали, що увечері прийде п’яна з сільського кафе обов’язково з якимось кобелем, і будуть вони хойдокатись по п’янці ще з годину або більше… [13, с. 148]; Півдня провештались і врешті склеїли якраз трьох теличок [13, с. 125]; Гриць – тупуватий страхопуд (причому, як і кожен – вибачте на слові – бичара, свою полохливість видає за обережність) [9, с. 71]; Зараз, одну хвилиночку, кицюню, і все буде добре… [11, с. 30]; Я ще такого не бачила. Кролик якийсь, їй-богу [1, с. 145]; – Ого! Ну й клубок! І завжди жінка в центрі… – Та вже ж і не тільки жінка – і той підсвинок, що на неї заліз теж [13, с. 81]; Ти – мояжабка… [1, с. 144]; Соколами злетілись брати в цей край, хоча знали: нема їхньої неньки [8, с. 18]; А мати ластівкою кинулась до синів, вмить поклала їх на землю та й прикрила собою… [8, с. 19]; Правда вся гірка, моя ти канареєчка [1, с. 155]; Це правда запахів. Це правда тіла. – Гірка у тебе правда, какаду [1, с. 155]; 2) частина тіла людини → частина тіла тварини, напр.: грива, ласти, лапи, клешні, кігті, паща, морда, писок, рило, тріщала. Пор.: – Погана робота, – іронізує детектив. – У вас гірша, – я нахиляюсь над ногою, щоб моя порепана морда була ближче до Пікусової [1, с. 28]; Рюрик тріщить тріщалкою, наче гримуча змія [1, с. 11]; – А жерти ти хочеш? У-у-у, в рило дам! – без 4злості погрожую я, ведучи їх у напрямку метро [1, с. 10]; – Стули писок! Виведіть його звідси! – верещить Пікус охороні, яка стирчить за дверима [1, с. 28]; Син полку підходить до рукомийника і думає: зараз мене порве. І менеджери дивляться на нього, прикрившись ластами, і думають: о, зараз його порве, його порве [19, с. 147]; – Прибери свої лапи, я сваритися з тобою хочу! [1, с. 145]; Заткай свою смердючу пащеку і слухай сюди [9, с. 19]; 3) житло тварини → житло людини, напр.: лігво, нора, конура, гніздо. Пор.: На обід вони всі розповзались, повертались до своїх не протоплених гнізд… [6, с. 226]; З барів із гральними автоматами викидали останніх нічних відвідувачів, ті безтурботно підіймались і тяглися до своїх нір, забуваючи всі нічні програші й пригоди [7, с. 223]; Але ти не тільки у Львові, ти ще й у лігві, чи як це назвати – у печері – чаклуна ?! [11, с. 80]; ; 4) сукупність тварин → група людей, напр.: стадо, зграя, гурт, табун. Пор.: Три роки тому я став поводирем цього сумного стада [1, с. 4]; Вже перед самою відправкою з вузлової станції до нього впурхнула зграйка дівчат-студенток [8, с. 22]; 5) дія людини, спрямована на тварину → дія людини, спрямована на іншу людину, напр.: заарканити, захомутати. Пор.: Панночка вирішила мене захомутати, вийти заміж за іноземця – мрія кожної порядної дівчини [4, с. 21]. ІІ. Модель “рослина → людина”: 1) назва рослини або її частини → людина, схожа на відповідну рослину або подібна до неї за певними ознаками, напр.: лілея, ягідка, лопух, дуб, дерево, огірок. Пор.: Не воював, не вбивав, не голодував, батьківщину не продавав, армію закосив, смертельними хворобами не хворів. Ти – огірок [1, с. 157]; Каже Класик: “Я до тебе ось устав, на любов твою пристав, і тебе, мою лілею, тепер навчу любитися з землею [1, с. 143]; І той другий – Бодьо, якого один з викладачів прозвав “дуб-дерево” [4, с. 10]; 2) стадія розвитку рослини → стадія розвитку людини, напр.: буяти, цвісти, квітнути, дозрівати. Пор.: Він – енергія юні, паросток, початок, цвітіння, сила землі [13, с. 203]; Життя буяло [13, с. 139]. 5ІІІ. Модель “нежива природа → людина”: небесне тіло → оцінка стану людини в суспільстві, напр.: зірка, сонце, комета. Пор.: Тепер викладає фізкультуру в якомусь інституті, але нещодавно написав книжку, типу роман, зі спортивного життя, і всі про нього заговорили знов. Одне слово – зірка [13, с. 22]. IV. Модель “живі істоти → нежива природа, рослини”: частина тіла живої істоти → об’єкт неживої природи, зокрема рельєфу, напр.: жила, рельєф, хребет. Пор.: – Я ж вам говорю – ніша вільна, у двохмільйонному місті жодного клубу для геїв! Це ж золота жила [6, с. 203]. V. Модель “фізичні характеристики предметів і речовин, фізичні процеси → людина”: 1) просторова характеристика предмета → почуття, характер людини, напр.: глибокий, широкий, дрібний, високий. Пор.: З того часу змінювались лише ціни на алкоголь, головні ж учасники, постійні клієнти, лишались при своїх ролях, кожен на своєму місці, тому й говорити про них я можу безпосередньо, з придиханням, теплом і глибокою ненавистю [7, с. 166]; Глибока печаль не завадила все ж Бодьові напихатися консервою [4, с. 25]; 2) горіння → почуття, напр.: згасати, палати, спалахнути. Пор.: …а його зад абсолютно незайманий, що свідчить про велику порядність рецидивіста Плакси або про згасання його статевої активності [1, с. 85]; 3) фізичний процес, фізичний стан або характеристика → стан людини, напр.: гнити, розкладатися, розпадатися. Пор.: Тут вони гниють, випорожнюються і щодня пожирають свої двадцять грамів масла, а щонеділі – два натвердо зварених яйця [19, с. 9]. VІ. Модель “створені людиною предмети, речовини, матеріали → людина”: механізм, його характеристика, виконувана ним дія → характеристика людини за зовнішністю, особливостями характеру або поведінки, напр.: робот, машина, автомат, фари. Пор.: Проходить чергова зміна караулу: теліпання автоматів і рівномірний тупіт чобіт, 6вервечка безнадійно стомлених роботів на чолі з механічним сержантом, в якого осо-ось повідлітають надміру тонкі ноги [19, с. 8]. VІІ. Модель “міфічні істоти → людина”: яга, демон, сатана, чорт. Пор.: Обивателі нявчать і кричать: “В дурку тебе, мать-перемать, ти – бестижа баба яга, тьху, кістяна нога, думаєш, красива як нага!?” [1, с. 244]; – О, чорти, дають! – усміхнувся в сиві вуса Петро Максимович, мій сусіда зліва [8, с. 22]. Мовознавці стверджують, що метафорично може бути використана будь-яка частина мови [3, с. 160]. Однак процес метафоризації зводиться до транспозиції значення іменника, прикметника та дієслова. Відповідно можемо вести мову про іменникову, прикметникову та дієслівну метафору. Іменник порівняно з іншими частинами мови передає ознаку предмета в найбільш узагальненій предметній формі. Тому іменникова метафора – це метафора-номінація, яка слугує для називання предметів навколишньої дійсності. Ознаки предмета чи явища, назва якого набуває метафоричного значення, конотації, що супроводжують слово-оболонку, відіграють найбільшу роль у процесі метафоризації [5, с. 3]. У малій прозі письменників іменникова метафора виконує не лише номінативну функцію, а й має яскраве емоційно-оцінне забарвлення. Пор.: Григорій ледве стримався, щоби не сказати – іди подивись у дзеркало, ти, стара перезріла шкапо… [13, с. 130]; Не поясниш такому бику дурному, що невіста Класика потребує іншого дому і що їй на шляху бутя крутому ковбаса не потрібна [1, с. 134]; У мене справ нерозкритих мішок, а я стирчу, ґав ловлю та інших престарілих пташок, зів’ялих назавжди, навіки [1, с. 132]. Метафоричне значення іменника найчастіше реалізується у сполученні з якісними прикметниками чи дієприкметниками, які уточнюють ознаки метафоризованих іменників. Пор.: Детектив Пікус, посивілий хорт, все принюхуватиметься, як до ладану – чорт, доки йтиме в аптеку по ліки [1, с. 143]; …це роблять на пляжах заморські 7козли, – ті, що складають пазли, лузають кросворди, грають у гольф, годинами сперечаються про найяскравіший гол [1, с. 139]; Олігарх приїхав із Африки ф досі живе таки з нею, невірною кобилою, але вони майже не спілкуються, сплять на різних поверхах його холодного палацу [1, с. 56]; Другим був маленький Ростик. Цей нагадував мені велике кошеня [13, с. 210]; Детектив Пікус – похмурий носатий пес… [1, с. 130]; А от я десь читав, що у жінок душі немає. – І це, стопудово, придумали мужики, щоб із жінки зробити роботящу клячу [1, с. 155]; Я – буденне тіло з порепаною спиною! З прогумованою спиною. З просмаленою спиною. Я – солом'яний бичок! Дохлий солом'яний бичок [1, с. 32]. – Ти, кобель невигуляний! Чому людям спати не даєш? [8, с. 80]. Однією з найцікавіших стилістичних фігур, яка грунтується на транспозиції, є дієслівна метафора. А. Єфімов зазначає: “Будучи присудком, і взагалі центром, який організовує фразу, дієслово, вжите метафорично, часто тягне за собою метафоризацію інших, пов'язаних із ним слів” [18; 234]. Особливу експресивність дієслова дослідники пояснюють багатством і багатозначністю його семантичної структури. Н.Д. Арутюнова говорить, що фокусом метафори є не іменник з конкретним значенням, а ознакове слово. Метафора створюється через предикацію основному суб'єктові ознак допоміжного суб'єкта [5]. Дослідниця наголошує на провідній ролі дієслова в процесі метафоризації, оскільки функцію предикації найчастіше виконує саме ця частина мови. Дієслівна метафора, ужита у творчості письменників ХХІ ст., виражає активну ознаку предмета, його динаміку і передає інформацію про процесуальність, змінність та діяльність. Напр.: Він – енергія юні, паросток, початок, цвітіння, сила землі [13, с. 203]; Життя буяло [13, с. 139]. З погляду семантичного наповнення цікавими є метафори кам’яний, закам’яніти, скам’яніти, які реалізують заперечну семантику. напр.: Тимко скам’янів вражений [9, с. 29]. Мотиваційною ознакою такого 8метафоричного перенесення слугує нерухомість, холодність каменю, з яким асоціюють нерухомість людини під впливом якого-небудь сильного враження, переживання. Увиразнювальну функцію виконують фразеологічні метафоричні перенесення, напр.: стріляні горобці, ловити ґав. Пор.: Бо ж усі без винятку були зухами і стріляними горобцями на другому році служби [19, с. 38 ]; У мене справ нерозкритих мішок, а я стирчу, ґав ловлю та інших престарілих пташок, зів’ялих назавжди, навіки [1, с. 132]. Створені в поезії, Біблії, образній прозі, вони дістали широке розповсюдження і стали відомими всім. Використання фразеологічних метафор допомагає образно змалювати й об'єктивну дійсність і зображуних персонажів. Отже, у творчості письменників постмодерного періоду метафора виконує номінативну й еміційно-експресивну функції й допомагає створити та передати колорит зображуваного явища. Метафора як різновид вторинної номінації являє собою складне й багатогранне явище, яке відображає змінну багатообразну пізнавальну діяльність. ЛІТЕРАТУРА 1. Антипович Т. Тіло і доля. – К.: Факт, 2008. – 160 с. – (Сер. “Exception excipiendis”). 2. Арутюнова Н. Д. Языковая метафора (синтаксис и лексика) / Н.Д. Арутюнова // Лингвистика и поэтика. – М.: Наука, 1979. – С. 147 – 173. 3. Блэк Макс. Метафора. // Теория метафоры: Сборник: Пер. с англ., фр., нем., исп., польск. яз. / Общ. ред. Н. Д. Арутюновой и М. А. Журинской. – М.: Прогресс, 1990. – С. 153-172. 4. Винничук Ю. Груші в тісті. – Львів: ЛА “Піраміда”, – 2010. – 288 с. 5. Дацишин Х. Морфологічний і синтаксичний принцип структурної класифікацїї метафор у політичному дискурсі. http://www.franko.lviv.ua/faculty/jur/Internet/PART-6_12.htm 96. Жадан С.В. Бік Мак та інші історії: книга вибраних оповідань / С.В. Жадан; худож.-оформлювач О.Г. Жуков. – Харків: Фоліо, 2011. – 314 с. (Графіті). 7. Жадан С.В. Гімн демократичної молоді / С.В. Жадан; худож.- оформлювач І.В. Осіпов. – Харків: Фоліо, 2011. – 233 с. (Графіті). 8. Забарний О.В. Калинова сповідь. Проза. – К., 2010. – 94 с. 9. Ю.Іздрик. Таке. – Харків: Видавництво “Клуб сімейного дозвілля”, 2010. – 268 с. 10.Ільченко О.А. Метафоричні словосполучення в мові української преси ХХІ ст. : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 “Українська мова” / О.А. Ільченко – Харків – 2012. – 20 с. 11.Ірванець О.В. Загальний аналіз: оповідання, повість / О.В. Ірванець; худож.-оформлювач О.М. Артеменко. – Харків: Фоліо, 2010. – 219 с. (Графіті). 12.Мацько Л.І., Мацько О.М. Риторика: Навчальний посібник. – К.: Вища школа, 2003. – 311 с. 13.Покальчук Ю.В. Анатомія гріха / худож.-оформлювач С.І. Правдюк. – Харків: Фоліо, 2008. – 251 с. (Графіті). 14.Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: підруч. / О.Д. Пономарів – К.: Либідь, 1992. – 247 с. 15.Скляревская Г.Н. Метафора в системе языка / Галина Николаевна Скляревская. – СПб.: “Наука”, 1993. – 146 с. 16.Словник української мови / В 11-ти т. – К., 1970-1980. 17.Тищенко О. М. Метафора Євгена Маланюка (семантично- функціональний аспект): [Монографія] / О. М. Тищенко; НАН України, Ін- т укр. мови НАН України. – К., 2004. – 141 с. 18.Тошович Бранко. Структура глагольной метафоры // Stylistyka slowianska. – Opole, 1998. – Т. VІІ. – С. 228-255. 10 19.Трициліндровий двигун любові / Ю.Андрухович; Л.Дереш; С.Жадан; худож.-оформлювач О.Г. Жуков. – Харків: Фоліо, 2008. – 219 с. – (Графіті).