Сенсорна образність "неоромантичної" морської поезії

Abstract

З урізноманітненням поетичних форм кінця ХІХ – початку ХХІ століття співвідноситься перевідкриття хронотопічного образу моря як важливого символу нескінченності, свободи й дива, морського узбережжя – як місця просвітлення й філософських роздумів, а корабля – як аналога людської душі, яка постійно перебуває у стані пошуку та стривоженості. Уведення в канву неоромантичного вірша мариністичної символіки визначається як спроба акцентувати розвиток загальнокультурного символу в літературах різних епох і країн, вивести його з зацікавленості авторів у відтворенні прадавньої світоглядної картини, де чільними постають образи природи – предковічні архетипи Батьківства і Материнства.

Diversification of poetic forms at the end of the 19th – beginning of the 21st century is marked with re-interpretation of marine images: the sea as the essential symbol of immensity, freedom and mystery; the seashore as the place of enlightenment and philosophical reflections; the ship as the analogue of human soul to be in perpetual search and anxiety. Implementation of marine symbolism into the plots of Neoromantic verse is defined as the attempt to accentuate on the development of cultural symbol in various literatures and otherwise to induce it out of the authors’ involvement in recreation of the picture of primordial worldview with natural images for the initial archetypal of Paternity and Maternity.