Синтез мистецтв у жанровій парадигмі елегії (на матеріалі оповідання «В лавровім вінку» Сильвестра Яричевського та «Майових елегій» Івана Франка)

Abstract

У статті йдеться про властивості мистецької синестезії як особливого явища української модерністської літератури початку ХХ століття, проявленого насамперед у жанровій матриці елегії. Зіставленням теоретичних поглядів на елегію (починаючи від «Саду поетичного» Митрофана Довгалевського) установлено, що саме в літературі бароко вона відкриває широкі можливості до синтезу різних сенсорних образів, жанрових маркерів та інтонаційних чинників, а у добу модернізму органічно трансформується з віршованої у прозову парадигму. Мета цієї роботи – утвердити елегійну жанрову матрицю як чинник синтезу словесних та образотворчих мистецтв і, як наслідок цього, творення особливого екфрастичного універсуму. The author of the article examines the properties of artistic synthesis as the specific phenomenon of Ukrainian Modernist literature at the beginning if the 20th century, revealed predominantly in the elegiac generic matrix. Upon juxtaposing the theoretical notions of elegy (initiated from Hortus poëticus by Mytrofan Dovhalevsky), there was affirmed that it would open the wide opportunities for combining various sensory images, genre markers and intonation factors, and furthermore, in Modernism, it got organically transformed from verse into prose paradigm. The objectives of this work are to confirm the elegiac generic matrix as the factor of synthesizing verbal and visual arts and, consequently, creating the special ecphrastic universum.