Елементи мистецької синестезії у творчості Володимира Затуливітра

Abstract

У статті проаналізовано ряд поетичних образів – складників образної структури поезій Володимира Затуливітра, пов’язаних із синтезом мистецтв («Швидкість часу…», «Уцілілий фрагмент…», «Все густіші й густіші в нас вірші…», «Зірчастий квіт…» та інших). Показано, що ключовою метою майстра слова стало «опоетизувати» роботу митця – віршотворця, актора, музиканта, скульптора, архітектора. Літературний твір – не просто сукупність образів, а й сам образ – результат симбіозу Слова, Кольору й Звуку. Мистецька синестезія надає оповіді специфічного емоційного забарвлення, притаманного винятково поетичному осмисленню світу, постає з прагнення автора створити багатогранні образи довкілля та вписаної в нього людини. Притаманні стилеві В. Затуливітра вільні вірші наукового або мистецького змісту з їхнім згущенням образів, їхньою градацією, ощадністю семантичних і синтаксичних засобів, короткими еліптичними реченнями, обривами вирізняються динамічністю та напруженістю. Лаконізм творів межує з розімкненим у простори думки діалогізмом: завдяки цьому в кожному з розглянутих віршів відбувається напучення, пояснення, тлумачення низки явищ на початку самостійної медитативної практики.