Єгипет як культурологічна парадигма в українській поезії ХХ століття

Abstract

У переважній більшості розглянутих віршових зразків можна спостерігати таку закономірність: розпочинаючи від чуттєвих образів, автори підносять ідею поезії до утвердження глибинних духовних засад людського буття. У свідомості ліричного оповідача (або оповідачів) образи, пов’язані з природою та культурою Єгипту, розгортаються у метафору універсуму, деміургами якого є вони самі. Завдяки такому поглядові автори доводять, що світ природи тісно сполучений зі світом людини, виражаючи ідею відродження пантеїстичного світогляду як осмислення взаємин людини та довкілля.