Адміністративні послуги суб’єктам господарювання як публічно-сервісна функція держави

Abstract

Наукова стаття присвячена аналізу розумінню поняття сервісно-орієнтованої держави, державні інституції якої надають суб’єктам господарювання публічні послуги. Публічно-сервісну функцію органів державної влади можна розглядати як урегульовану адміністративно правовими нормами діяльність уповноважених посадових і службових осіб щодо розгляду та вирішення заяви фізичної та юридичної особи про видачу адміністративного акту (дозволу, ліцензії, реєстрації, посвідчення, сертифіката тощо), спрямовану на забезпечення її прав і законних інтересів та/або на виконання особою визначених законом обов’язків. Діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері надання публічних послуг регулюються адміністративним правом, до предмету якого мають включатись реординаційні відносини, які виникають внаслідок звернень фізичних чи юридичних осіб до носія владних повноважень з питань реалізації прав, свобод та законних інтересів суб’єкта звернення, що відповідно спонукає до прийняття публічно-владного рішення. Обгрунтовано, що публічно-сервісний порядок надання адміністративних послуг суб’єктам господарювання сприятиме зменшенню впливу державних органів у безпосередню господарську діяльність, що є метою політики дерегуляції, яка передбачає скорочення кількості адміністративних процедур та спрощенні процедурного порядку надання конкретних послуг. Позитивно впливатимуть на процес дерегуляції наступні фактори: насамперед прийняття єдиного законодавчого акту, який би уніфіковував систему надання адміністративних послуг у єдиному законі, що дозволить посилити ефективність їх надання суб’єктам господарювання, а також не допускати розширення переліку адміністративних послуг, які надаються за окремою процедурою. Проаналізовані етапи розвитку законодавства у сфері, що регулюють порядок надання адміністративних послуг суб’єктам господарювання та проаналізовані відповідні нормативно–правові акти. Окреслені окремі проблеми застосування принципу мовчазної згоди, що виникають внаслідок відсутності у законодавстві точної вказівки на строки повернення дозвільним органом документів суб’єкту господарювання з підстав їх неповноти та запропоновані механізми вдосконалення правового регулювання при застосуванні суб’єктами господарювання принципу мовчазної згоди.