Діалогізм і драматизм - ключові складники драматичного твору

Abstract

У статті розглянуто ключові формозмістові маркери компонування драматичного твору, зокрема діалогізм як вияв взаємозв’язку життя та мистецтва і динамізм як чинник «життєвості» події, показаної в тексті п’єси. Узагальнюючи всі термінологічні концепти, наведені у визначеннях драматичного як роду літератури, можна констатувати, що в ньому точку зору автора виявлено найменшою мірою, а отже – ширший простір для роздумів, відчуттів і оцінок залишено героям, а в перспективі й реципієнтам. Утверджено, що, оскільки рушієм драматичного дійства є конфлікт, то співудари часопросторових площин «сцени», «закулісся», «глядацької зали» дозволяють драматургам усіх часів показати нерозривний зв’язок між театром і життям та водночас застерігають від повного їх злиття. Процес розв’язання конфлікту, «розплутування вузлів», на які наштовхується людська свідомість, відбувається в монологах, діалогах, полілогах – драматичних, дієвих, здатних «візуалізувати» перед глядачем суперечку персонажа з самим собою та з іншими учасниками театрального дійства. Надто ж ця візуалізація важлива, коли йдеться про сприйняття так званої лезедрами (драми для читання) як твору, котрий, не будучи поставленим на кону, розіграється в уяві реципієнта, спроможного і створити декорації, і підібрати на свій розсуд акторів на будь-яку роль. The author of this article examined the essential shape-and-sense markers to compose a drama work, in particular the dialogism evidencing the connection between life and art, and dynamism outlining the ‘livelihood’ of an event shown in the drama. Having generalized about all the terminological concepts present in the definition of a drama, it is possible to certify that the writer’s viewpoint is last but not least shown in such a genre, thus leaving the broad space for reflections, emotions and evaluations to characters, and furthermore to recipients. There was confirmed that, since a conflict is the propeller for a drama, the collisions of events happening on the stage, as well as behind the scenes and in the audience, allow the dramatists of all periods to display the strong connection between theatre and life, otherwise preventing from their complete merging. The process of solving the conflicts, unraveling the ‘Gordian knots’ faced by the human consciousness, gets realized on monologues, soliloquies, dialogues and polylogues – dramatic, active, capable of ‘visualizing’ the character’s argument with oneself and with other participants of a play. What would make this visualization more important is the perception of a so-called ‘Lesedrama’ (drama for reading) as the specific drama work that, albeit not set on the stage, is evolving within the mind of a reader who is able both to create the scenery and make the proper cast of actors.