Прийом «сцена на сцені» як іронічне моделювання художнього світу

Abstract

Починаючи з доби романтизму, характерним для якого є прагнення до синтезу різних сфер духовної діяльності, іронія стає своєрідним засобом освоєння дійсності, маючи при цьому як практичний, так і теоретичний бік. Драматургові Л. Тіку, авторові комедії «Кіт у чоботях», подвоєння театральної сцени дало змогу показати партер, заповнений глядачами-бюргерами, і вивести закономірність їхніх претензій до мистецтва: вимога імітувати лише звичні широкому загалові речі, оповідати лише на звичні для всіх теми. Тік лаконічно й виразно визначив «об’єкт» своєї пародії – соціокультурна ситуація (німецьке Просвітництво), яку презентує публіка певного типу. Іронія в творі Тіка стає одним із формозмістових засобів осягнення сутності людської індивідуальності. Starting from Romanticism, for which the aspiration towards the synthesis of various forms of spiritual activity was typical, irony became the special method to cognize reality, displaying both external and internal traits. Ludwig Tieck, the dramatist who wrote his own variation of “Puss in Boots,” succeeded in showing the bourgeois audience and thence in generalizing about their requirements to arts – to imitate only the everyday life and to tell only the well-known stories. L. Tieck had concisely defined the object of his parody, which was the special socio-cultural situation (Enlightenment in Germany) represented by the special type of audience. Within the context of Tieck’s work, irony was one of the formal and substantial means to comprehension of the essence of human individuality.