Вільновіршова практика Лесі Українки в художній системі неоромантизму

Abstract

У статті простежено шляхи імпліцитного та експліцитного втілення верлібрових форм у поетичному доробку Лесі Українки. Цей феномен, який є компонентом складного процесу під умовною назвою «верлібризація» (В. Руднєв), зумовлено характерним на зламі ХІХ – ХХ століть прагненням до оновлення віршового вислову, творчим переосмисленням фольклорної традиції й знакових літературних форм, а також досвідом перекладацької діяльності письменників. Показано, що ще в роботі над перекладами давньоєгипетських поезій та ведичних гімнів Леся Українка зробила концептуальний крок до створення власного стилю вільновіршування, атрибутивними рисами якого стали вживання різностопних трискладових розмірів, мистецька синестезія, інтертекстуальність. The article represents the analysis of the ways to explicitly and implicitly implement the free verse forms by Lesya Ukrayinka in her poetic works. This phenomenon as the constituent of the complex process named ‘vers libre’ization’ (a definition invented by Vadym Rudnev) was conditioned by the aspiration to renew the versified language, to interpret creatively the folklore traditions and the prominent literary forms, and also to actualize the translational experience, which factors are believed to be immanent to the fin de siecle. There was shown that, having worked over the translations of ancient Egyptian poems and Vedic hymns, Lesya Ukrayinka had elaborated her own style of free versification identified by the following features: using the various three-syllable feet; artistic synthesis; intertextuality.