Статті

Постійне посилання на розділhttps://dspace.nuft.edu.ua/handle/123456789/7372

Переглянути

Результати пошуку

Зараз показуємо 1 - 4 з 4
  • Ескіз
    Документ
    Притягнення до відповідальності вищих посадових осіб держави та державних службовців в європейських країнах
    (2023) Задніпряна‐Корінна, Мар'яна Юріївна
    Питання щодо притягнення до відповідальності вищих посадових осіб держави та державних службовців в більшості країн світу є досить актуальним. В даній статті на прикладі європейського досвіду деяких країн розглядається питання відповідальності означених суб’єктів для удосконалення вітчизняного законодавства в цій сфері. Наприклад, у французькій юридичній доктрині сформувалося розуміння відповідальності у двох основних значеннях: відповідальність, що випливає з контракту; деліктна відповідальність, що випливає з зобов’язання визначеного у законі. Перший вид застосовується у разі умисного невиконання передбаченого контрактом зобов’язання. У свою чергу, деліктна відповідальність полягає в зобов’язанні відшкодувати шкоду, заподіяну інтересам інших осіб умисним не виконанням обов’язку, що випливає з закону. Таким чином сформульований важливий юридичний принцип – поводитися щодо інших у такій спосіб, щоб не заподіювати шкоду. Також, на прикладі французького законодавства було проаналізовано специфіку притягнення до відповідальності спеціального суб’єкта – мера, а саме правопорушення на державній службі, наприклад, не вжив достатніх засобів, що забезпечують реалізацію його повноважень щодо припинення порушення встановлених правил поведінки; правопорушення, що носить індивідуальний характер – не пов’язане з виконанням громадянином професійних обов’язків; правопорушення індивідуального характеру, пов’язане з виконанням обов’язку за посадою. В статті проаналізовано актуальне на сьогоднішній день питання відповідальність президента. Багато політиків наголошують на неможливості притягнення Президента до відповідальності за «інший тяжкий злочин», оскільки практично неможливо його довести стосовно особи, наділеної юридичною недоторканністю і широкими повноваженнями в усіх сферах державної діяльності. Але існують конституції багатьох держав, де містяться застереження щодо політичної відповідальності Президента. Слід зазначити цікавий факт, що Конституції деяких держав передбачають можливість притягнення Президента до відповідальності у формі дострокового припинення повноважень без будь-яких правопорушень з його боку. Узагальнюючи, слід відмітити, що різниця у підходах до виокремлення підстав притягнення осіб до відповідальності в Європейському Союзі і Україні обумовлені різними традиціями, що були покладені в основу правового регулювання та на сьогодні визначають специфіку інституту юридичної відповідальності. The issue of holding senior state officials and civil servants to account is quite topical in most countries of the world. In this article, using the example of the European experience of some countries, the issue of the responsibility of the specified subjects for the improvement of domestic legislation in this area is considered. For example, in the French legal doctrine, an understanding of responsibility was formed in two main meanings: responsibility arising from the contract; tortious liability arising from an obligation defined by law. The first type is used in case of intentional non-fulfillment of the contractual obligation. In turn, tortious liability consists in the obligation to compensate for damage caused to the interests of other persons by intentional non-fulfillment of a duty arising from the law. In this way, an important legal principle is formulated – to behave towards others in such a way as not to cause harm. The article analyzes the currently relevant issue of the president's responsibility. Many politicians emphasize the impossibility of bringing the President to justice for «another serious crime», since it is practically impossible to prove it in relation to a person endowed with legal immunity and broad powers in all spheres of state activity. But there are constitutions of many states that contain reservations about the political responsibility of the President. Summarizing, it should be noted that the difference in approaches to distinguishing the grounds for bringing persons to justice in the European Union and Ukraine is due to different traditions that were laid as the basis of legal regulation and today determine the specifics of the institution of legal responsibility.
  • Ескіз
    Документ
    Принцип відповідальності держави перед особою: досвід України та Німеччини
    (2021) Задніпряна‐Корінна, Мар'яна Юріївна
    Стаття присвячена порівняльно-правовому дослідженню принципу відповідальності держави перед людиною в Україні та Німеччині. При проведенні аналізу було використано порівняльно-правовий, структурно-функціональний та системний методи дослідження. Їх використання дозволило всебічно проаналізувати теорію та практику реалізації цього принципу в Україні та Німеччині. У наслідок проведеного дослідження встановлено те, що вказаний принцип не реалізується в Україні повною мірою. Доведено те, що він має комплексну природу, елементами якої є позитивна та ретроспективна відповідальність держави. Конкретизовані напрями подальшого розвитку кожного із названих видів відповідальності держави.Слід зазначити, що лаконічність положень Конституції України не дозволяє повною мірою розкрити зміст принципу відповідальності держави перед особою. Тому Конституційному Суду України доцільно роз’яснити його суть на рівні окремого роз’яснювального акта. Цей принцип має комплексний характер. З одного боку, передбачає відповідальне ставлення держави до виконання своїх функцій, і насамперед, до утвердження та захисту прав і свобод людини (позитивна відповідальність), з іншого – зобов’язує державу: нести відповідальність за незаконні рішення, дії та бездіяльність, що порушують права і свободи громадян (ретроспективна відповідальність). Позитивна відповідальність держави перед людиною має реалізовуватися, насамперед, через служіння держави кожній приватній людині. Першою передумовою такої служби є впровадження в практику концепції «людиноцентризму» як нової ідеології державної служби. The article is devoted to the comparative legal study of the principle of state responsibility to man in Ukraine and Germany.The research used comparative legal, structural-functional and systematic research methods. Their use allowed to comprehensively analyze the theory and practice of implementation of this principle in Ukraine and Germany.The study is based on an in-depth analysis of domestic and German professional literature on the subject of research, as well as an analysis of the legislation of Ukraine and the Federal Republic of Germany and relevant law enforcement practice. As a result of the study, it was stated that the principle of state responsibility to the person, although it was constitutionally enshrined, but did not receive a well-established practice of implementation in Ukraine. The conciseness of the provisions of the Constitution of Ukraine does not allow to fully disclose its content. Therefore, it is expedient for the Constitutional Court of Ukraine to clarify its essence at the level of a separate interpretative act. This principle has a complex nature. On the one hand, it provides for a responsible attitude of the state to the implementation of its functions, and above all, for the establishment and protection of human rights and freedoms (positive responsibility), on the other hand, it obliges the state to be responsible for illegal decisions, actions and omissions, which violate the rights and freedoms of individuals (retrospective liability). The positive responsibility of the state to the person should be realized, first of all, through service of the state to each private person. The first prerequisite for such service is the introduction in practice of the concept of “human-centeredness” as a new ideology of public service. The institution of retrospective responsibility of the state to man must also undergo its consistent devel- opment. First of all, it is a question of further development of norms which are a legal basis of material respon- sibility of the state for illegal decisions, actions or inaction by which rights, freedoms and interests of the private person are broken.
  • Ескіз
    Документ
    Запровадження процедури примирення в законодавстві
    (2023) Корінний, Сергій Олександрович; Задніпряна‐Корінна, Мар'яна Юріївна; Слободян, Володимир Ярославович
    На сьогоднішній день необхідність в деталізації механізму формування процедури примирення в історичний та сучасний період викликає досить активну дискусію серед правників. Примирення має на меті уникнення тяжких і тривалих судових процесів, зменшення витрат на адвокатів та судових витрат, а також сприяє збереженню стосунків між сторонами. В процесі примирення сторони спробують дійти до взаємоприйнятного компромісу або розв’язати свої розбіжності з допомогою посередника або медіатора, який допомагає сприяти конструктивній комунікації та знаходженню рішення, яке враховує інтереси обох сторін. Впровадження процедури примирення у законодавстві може сприяти підвищенню ефективності юстиції, зменшенню навантаження на суди і забезпеченню більш швидкого та гнучкого вирішення спорів. Проте, ефективність примирення залежить від доброзичливості та співпраці сторін, а також від якості роботи посередника. Аналізуючи статистичні данні судової практики, зауважимо про необхідність кардинально змінити чинне законодавства з метою впровадження більш ефективних і прозорих процедур розгляду спорів, заснованих на примиренні. У різних країнах і юрисдикціях процедура примирення може мати різні форми і правила, але загальна ідея полягає в тому, що незалежна третя сторона, відома як «посередник» допомагає сторонам знайти взаємно прийнятне рішення. Процес примирення може застосовуватися у різних контекстах, таких як цивільні справи, сімейні розбіжності, адміністративні тощо. Перевагами примирення є те, що воно дає сторонам більший контроль над процесом і можливістю знайти компромісне рішення, що задовольняє їхні інтереси. Однак не завжди всі ситуації можуть бути вирішені шляхом примирення, і у деяких випадках судовий процес може бути необхідним для забезпечення справедливості. Нинішній спосіб вирішення спорів за допомогою системи судів досить часто призводить до загострення юридичних конфліктів та припинення загальних відносин сторін. Водночас значимість вирішення спорів за допомогою процедури примирення в захисті прав, свобод і законних інтересів громадян та організацій є очевидною. Ця процедура дає змогу забезпечити якісне, своєчасне вирішення спорів із найменшими витратами та збереженням конфіденційності. Today, the need to detail the mechanism of formation of the reconciliation procedure in the historical and modern period causes quite active discussion among lawyers. Conciliation aims to avoid difficult and lengthy litigation, reduce attorneys’ and court costs, and help preserve the relationship between the parties. In the conciliation process, the parties will try to reach a mutually acceptable compromise or resolve their differences with the help of a mediator or mediator, who helps to facilitate constructive communication and find a solution that takes into account the interests of both parties. The implementation of the conciliation procedure in the legislation can contribute to increasing the efficiency of justice, reducing the burden on the courts and ensuring a faster and more flexible resolution of disputes. However, the effectiveness of reconciliation depends on the goodwill and cooperation of the parties, as well as on the quality of the work of the mediator. Analyzing the statistical data of judicial practice, it is necessary to radically change the current legislation in order to introduce more effective and transparent procedures for consideration of disputes based on reconciliation. Moreover, along with the issues of court organization, selection and training of judges, alternative methods of dispute resolution, among which special attention is paid to mediation, constitute one of the five thematic directions of the joint program of the European Commission and the Council of Europe on improving the activities of the judicial branch of government in Ukraine. In different countries and jurisdictions, the conciliation process can take different forms and rules, but the general idea is that an independent third party known as a «mediator» helps the parties to reach a mutually acceptable solution. The conciliation process can be used in a variety of contexts, such as civil cases, family disputes, labor disputes, etc. The advantages of conciliation are that it gives the parties more control over the process and the opportunity to find a compromise solution that satisfies their interests. However, not all situations can be resolved through conciliation, and in some cases litigation may be necessary to ensure justice. The current way of resolving disputes with the help of the court system quite often leads to the exacerbation of legal conflicts and the termination of the general relations of the parties. At the same time, the importance of resolving disputes using the conciliation procedure in protecting the rights, freedoms and legitimate interests of citizens and organizations is obvious. This procedure makes it possible to ensure high-quality, timely resolution of disputes with the lowest costs and preservation of confidentiality.
  • Ескіз
    Документ
    Забезпечення захисту прав і свобод людини
    (2023) Задніпряна‐Корінна, Мар'яна Юріївна; Корінний, Сергій Олександрович
    Забезпечення захисту прав і свобод людини широко розглядаються і обговорюються на різних рівнях – від міжнародних організацій до національних урядів. Міжнародні організації, такі як ООН, Європейський Суд з прав людини, Міжамериканська комісія з прав людини та багато інших, грають важливу роль у забезпеченні захисту прав людини на світовому рівні. Їх механізми моніторингу, розгляду скарг та надання рекомендацій допомагають звертати увагу на порушення прав людини та сприяти їх врегулюванню. Слід зазначити, що розвиток цифрових технологій створює нові виклики у сфері захисту прав людини. Питання приватності, свободи слова та доступу до інформації в інтернеті стають все більш актуальними. Розробка ефективних нормативно–правових рамок та застосування їх у практиці стають важливими завданнями суспільства. Сучасні реалії показують, що збройні конфлікти, війни та гуманітарні кризи мають серйоз- ний вплив на захист прав людини. Цивільні населення часто стають жертвами порушень, включаючи вбивства, насильство, насильства і переміщення. Організації, такі як Міжнародний комітет Червоного Хреста та ЮНІСЕФ, працюють на місцях, щоб забезпечити захист і гуманітарну допомогу постраждалим. Проаналізувавши в статті міжнародну практику, слід зазначити, що більшість країн впроваджують, вдосконалюють внутрішні законодавчі та інституційні механізми для забезпечення захисту прав людини. Наприклад, конституція, судова система, правоохоронні органи та органи прокуратури грають важливу роль у забезпеченні справедливості та захисту прав людини. Важливо зауважити, що ситуація з захистом прав людини різниться в різних країнах і може залежати від політичної ситуації, економічного стану, культурних традицій та інших факторів. Однак загальна тенденція полягає у постійній боротьбі за зміцнення захисту прав і свобод людини на всіх рівнях. Ensuring the protection of human rights and freedoms is widely considered and discussed at various levels – from international organizations to national governments. International organizations such as the United Nations, the European Court of Human Rights, the Inter–American Commission on Human Rights and many others play an important role in ensuring the protection of human rights at the global level. Their mechanisms for monitoring, handling complaints and making recommendations help draw attention to human rights violations and facilitate their settlement. It should be noted that the development of digital technologies creates new challenges in the field of human rights protection. Issues of privacy, freedom of speech and access to information on the Internet are becoming more and more relevant. The development of effective regulatory and legal frameworks and their application in practice are becoming important tasks of society. Modern realities show that armed conflicts, wars and humanitarian crises have a serious impact on the protection of human rights. Civilians are often victims of violations, including killings, violence, abuse and displacement. Organizations such as the International Committee of the Red Cross and UNICEF are working on the ground to provide protection and humanitarian assistance to those affected. Having analyzed international practice in the article, it should be noted that most countries implement and improve internal legislative and institutional mechanisms to ensure the protection of human rights. For example, the constitution, judiciary, law enforcement and prosecutorial bodies play an important role in ensuring justice and protecting human rights. It is important to note that the situation with the protection of human rights varies in different countries and may depend on the political situation, economic condition, cultural traditions and other factors. However, the general trend is a constant struggle to strengthen the protection of human rights and freedoms at all levels.