Статті
Постійне посилання на розділhttps://dspace.nuft.edu.ua/handle/123456789/7372
Переглянути
5 результатів
Результати пошуку
Документ Теоретико-методологічні відмінності диверсифікації та сек’юритизації кредитного портфеля банку(2020) Лисенок, Олексій ВолодимировичУ статті досліджується сутність диверсифікації як основного методу управління кредитною діяльністю вітчизняних банків, під час використання якої враховується здатність портфеля кредитів зменшувати можливий ризик за умови врахування до нього різних за характеристиками та складом позик. У статті також зазначено, що диверсифікація дає змогу знизити не лише кредитний ризик, а й інші банківські ризики, які супроводжують загальний кредитний процес: ризик дострокового погашення, ліквідності, процентний, валютний та інші. Традиційна банківська теорія розглядає диверсифікацію як оптимальний спосіб ефективної організації кредитної діяльності, при цьому найефективнішою вважається така позикова діяльність банків, яка є максимально диверсифікованою. Проаналізовано, що кредитний портфель банків України слабо диверсифікований і дуже ризиковий, оскільки більше половини виданих кредитів вітчизняними банками зосереджено у Київській області та більше третини виданих позик знаходяться у торгівлі. У статті чітко виокремлено позитивні і негативні сторони диверсифікації. Завдяки дослідженню процесу сек’юритизації доведено, що для вітчизняних банків вона є відносно новим видом банківської діяльності. Завдяки трансформації неліквідних активів у ліквідні, сек’юритизація зменшує портфельний кредитний ризик банківської установи, що дає можливість розглядати сек’юритизацію як процес перетворення неліквідних активів у цінні папери, тобто як один зі специфічних механізмів здійснення фінансово-економічної діяльності банків. У статті пропонується розрізняти три основні різновиди сек’юритизації: класична сек’юритизація, синтетична сек’юритизація та сек’юритизація бізнесу. У статті зазначено причини, чому українські банки не поспішають застосовувати сек’юритизацію, а також її основні переваги порівняно з диверсифікацією активів.Документ Організаційне забезпечення процесу управління фінансово-економічною діяльністю банків(2018) Лисенок, Олексій ВолодимировичДосліджується організаційне забезпечення процесу управління фінансово-економічною діяльністю банківських установ. Зокрема, діяльність одного із головних підрозділів банку – казначейства, що створюється та діє, як самостійний підрозділ, що обґрунтовує рішення про здійснення певних фінансових операцій на відповідних фінансових ринках та управляє грошовими потоками через взаємодію з філіями, департаментами і управліннями банківської установи. Також акцентується увага на проблемі відсутності достовірної, точної і своєчасної передачі інформації між структурними підрозділами, що приймають участь в управлінні фінансами банківської установи. У зв’язку з цим, варто створити інформаційно-управлінське поле банку (ІУПБ), що є сукупністю організованих інформаційних вхідних і вихідних потоків про фінансово-економічну діяльність банку, формуючи єдину управлінську інформацію про фінансову діяльність банківської установи. Зосереджено особливу увагу на концепції створення інформаційно-управлінського дерева, згідно з якою в структурі управління фінансово-економічною діяльністю банківської установи необхідно виділити п’ять рівнів, в основу яких закладено принцип обов’язкового проходження необхідної інформації за всіма рівнями із поступовою систематизацією та узагальненням. Розглянута у дослідженні концепція дає уявлення про логіку і методологію створення процесу формування загальних управлінських рішень щодо фінансово-економічної діяльності банку в майбутньому.Документ Теоретичний аналіз міжнародних cистем оцінки фінансового стану банків(2019) Лисенок, Олексій ВолодимировичУзагальнюючою комплексною характеристикою та відображенням ефективності процесу управління фінансово-економічною діяльністю банку є його фінансовий стан, параметри якого не є постійною величиною і весь час змінюються, особливо в умовах фінансово-банківської кризи. Одна їх частина аналізує фінансовий стан банківської установи у короткостроковому періоді за допомогою відповідних коефіцієнтів, інша – з позиції середньострокового та довгострокового фінансово-економічного розвитку банку, що визначається структурою джерел його фінансування, необхідних для здійснення ефективної фінансово-економічної діяльності. У статті досліджено та проаналізовано системи рейтингової оцінки фінансового стану банківських установ; системи дистанційного моніторингу (розрахунок фінансових коефіцієнтів і аналіз банків за групами); комплексні системи оцінки ризиків банківської діяльності; статистичні прогнозні моделі, або «системи раннього реагування». За результатами дослідження зроблено висновки, що кількість оціночних показників і глибина аналізу фінансового стану мають залежати від мети дослідження та інформаційної бази, що використовується, а напрями аналізу, як правило, мають відповідати чотирьом обов’язковим умовам стійкого фінансового стану будь-якої банківської установи: достатності капіталу, якості активів і пасивів, прибутковості та ліквідності. Виокремлення саме цих показників зумовлене такими причинами: по-перше, аналіз динаміки і структури ліквідності та прибутковості охоплює всі основні аспекти фінансово-економічної діяльності банку і відображає рівень його фінансового стану; по-друге, ефективність здійснення фінансово-економічної діяльності менеджерами банківської установи визначається її загальним фінансовим станом, який залежить від обсягу наявних фінансових ресурсів, що мають раціонально розподілятися між усіма видами активів, але за обов’язкової умови дотримання банком відповідного рівня ліквідності.Документ Формування інтегральної моделі оцінки кредитоспроможності банку-позичальника(2017) Лисенок, Олексій ВолодимировичУ досліджені пропонується модель оцінки рівня кредитоспроможності банку-позичальника, що в умовах нестабільності світового та українського фінансових ринків набуває особливої актуальності. Сутність цієї інтегральної моделі полягає в послідовному визначенні показників, що аналізують фінансово-економічний стан, і розробки їх бальної оцінки, що дозволяє розрахувати узагальнюючий показник – інтегральний коефіцієнт рівня кредитоспроможності банку, для розрахунку якого сформовано певний набір коефіцієнтів, які характеризують ризикованість, прибутковість та ліквідність банківської установи. Визначені коефіцієнти за функціональним призначенням виокремлено у чотири групи: достатність капіталу, якість кредитного портфеля, прибутковість і ліквідність. Кожну групу становлять чотири показники, кожному з яких надаються граничні межі для визначення відповідної бальної оцінки рівня кредитоспроможності банку за певним напрямком. Чим вище значення інтегрального коефіцієнта, тим більш ефективною та менш ризикованою є фінансово-економічна діяльність банківських установ, і тим вищим є їх рівень кредитоспроможності. За результатами дослідження зроблено висновок, що запропонована модель оцінки рівня кредитоспроможності банку вирізняється прозорістю та чіткістю, що зумовлено використанням за її здійснення лише публічної інформації. До недоліків належать існування суб’єктивного чинника у вигляді присвоєння певної кількості балів на основі експертного та нормативного методів.Документ Удосконалення сутності та класифікації власного капіталу банку(2020) Лисенок, Олексій ВолодимировичУ статті досліджується сутність власного капіталу банку та його класифікація. За результатами дослідження зроблено висновок, що власний капітал банку – це окремий об’єкт управління в системі фінансів банківської установи, який формується з власних коштів акціонерів банку, спеціальних фондів і резервів та забезпечує здійснення фінансово-економічних операцій з метою одержання прибутку. Окрім цього, удосконалено класифікацію видів власного капіталу, де до класифікаційної ознаки «спосіб розрахунку» включено «економічний капітал», що відображає систему відносин між банком та його контрагентами з приводу потреби у формуванні певної суми власного капіталу для покриття можливих збитків від реалізації певних ризиків, які приймає на себе банківська установа у процесі своєї фінансово-економічної діяльності.