Не розвіялися чари, не втонули ненюфари: образ лотоса в українській поезії

Abstract

У статті розглядаються особливості поетичної флористики в доробку українських поетів першої половини ХХ століття. Показано, що пейзаж постає засобом проєкції реалій зовнішнього довкілля на внутрішній світ ліричного героя, а звертання до образів природи засвідчує зацікавлення письменників усіх часів і країн в осмисленні прадавніх традицій нації. Одним з аспектів образотворення в українській ліриці є утвердження художньої деталі «квітка» з видовим найменуванням «лотос» як символів художньої творчості, які завдяки своїй віковічній сакральності засвідчують нерозривну єдність людини та довкілля.

The article examines the features of poetic floristics in the works of Ukrainian poets of the first half of the 20th century. It is shown that the landscape becomes a means of projecting the realities of the external environment onto the inner world of the lyrical hero, and the appeal to images of nature testifies to the interest of writers of all times and countries in understanding the ancient traditions of the nation. One of the aspects of image-making in Ukrainian lyrics is the affirmation of the artistic detail of the “flower” with the specific name “lotus” as symbols of artistic creativity, which, due to their age-old sacredness, testify to the indissoluble unity of man and the environment.