Зв'язок теорії і практики символізму з ідеалістичною філософією І. Канта та ідеєю надлюдини Ф. Ніцше

Abstract

У статті висвітлено основні аспекти впливу ідей І. Канта та Ф. Ніцше на поезію французьких символістів. Проаналізовано прояви ідеалістичних ідей у творчості поетів-символістів, а саме поля Верлена, Артюра Рембо та Стефана Малларме. Розглянуто поняття “символу” у концепціїфранцузького символізму, встановлено, що символ набуває багатогранного значення, ставиться вище, ніж “образ”, адже дозволяє множинне трактування смислів. Велике значення для символістів мала робота Іммануїла Канта «Критика чистого розуму», в якій він виділяє дві категорії реальностей: трансцендентну і трансцендентальну. Символістична ідея двох світів – реального та ідеального – бере початок саме звідси. Ідея Надлюдини переростає в ідею містичної людини, яка здатна наблизитись до божественного безсмертя завдяки спроможності любити. Символісти створюють ліричного героя, який не є звичайним пасивним спостерігачем, навпаки – вони проголошують людину творцем власної реальності і долі, адже в ній божественне начало. Встановлено, що поступово ідея Надлюдини змінює не лише ліричного героя, але й образ читача, якого бажає бачити поет-символіст – читач повинен відчувати те, що намагається передати автор. Слід зазначити, що змінюються і образи присутні у поезії. Поль Верлен все більше відходить до дематеріалізації. Оточуючі звуки, шум, голоси – всі вони «глухі», «далекі». Особливого осмислення набуває смерть, яка перестає бути завершенням людського життя, вона є надзвичайним, особливим моментом переходу в іншу реальність, іншою формою буття. він приділяє більше уваги не зовнішньому світу, а почуттям і переживанням, що викликані речами матеріального світу. Артур Рембо демонструє у своїй поезії зовсім інший світ: живий, мінливий, наповнений безліччю речей, а ліричний герой стає мандрівником-бунтарем, якого обурює будь-яка статичність. Центральним образом є людина з її реальними переживаннями та почуттями. Стефан Малларме створює поезію, яка вважається апогеєм символізму: поетові вдається зобразити не «річ», а «ефект» від неї. Це призводить до появи нових творів, що не містять розділових знаків – все зводиться до спроможності читача відчувати. Поступово символізм, який базувався на ідеалістичній філософії, і сам стає особливою філософською течією.