Українські землі в системі зовнішніх торговельно-економічних зв'язків Російської імперії у 1861-1914 pp.

Abstract

Дисертація присвячена дослідженню зовнішньоторговельних зв'язків підросійської України у другій половині XIX - початку XX ст. Дається загальна характеристика стану економіки, внутрішньої і зовнішньої торгівлі Російської імперії. Розкрито місце українських морських портів та залізниць у цьому процесі. Розглядається митна політика царського режиму та її вплив на зовнішньоекономічні показники українських губерній. Період 1861-1914 pp. в історії зовнішньої торгівлі відрізняється інтенсивними світовими торговельними зв'язками, товарообміном із країнами Заходу, США, Сходу, обірваними Першою світовою війною. Порти Чорного та Азовських морів, і в першу чергу - Одеса, Миколаїв, Херсон, Маріуполь органічно й інтенсивно втягували українську економіку в орбіту світового ринку. Значна кількість товарів і сировини вивозилась через сухопутний кордон залізницями. Обсяг вантажоперевезень залізницями постійно зростав. Головним предметом експорту другої половини XIX - початку XX ст. були зернові продукти. Крім зернових, все більше значення в експорті епохи капіталізму займають інші товари: продукція тваринництва, цукор, спирт, марганцева й залізна руди, парфуми, рейки, ліс і т.д. Важливу роль у торговельних операціях відігравали великий вітчизняний і, особливо, іноземний капітал. В організації торгівлі з кінця XIX ст. велике значення мали біржові комітети, торгові доми, Російська експортна палата, комерційна агентура Міністерства торгівлі і промисловості, інформаційні та довідкові бюро тощо. У меншій мірі в зовнішньоторговельному балансі представлені імпортні операції, лідером у яких беззмінно була Одеса. Серед імпортованої продукції переважали сільськогосподарське обладнання, фрукти, автомобілі тощо. В цілому царський уряд стимулював експорт сільськогосподарської продукції та сировини, перетворюючи Україну на сировинний придаток Західної Свропи.